Позначка: суспільна думка

Майже десять років тому, 23 червня 2016 року, Велика Британія зробила один із найрезонансніших політичних виборів у своїй сучасній історії: 52% громадян на референдумі підтримали вихід країни з Європейського союзу. Після тривалого перехідного періоду, напружених переговорів із Брюсселем та внутрішньополітичних криз, 31 січня 2020 року Сполучене Королівство офіційно залишило ЄС, завершивши епоху свого членства в блоці, який десятиліттями визначав економічну та політичну інтеграцію Європи.

Рішення про Brexit від самого початку стало символом глибокого розколу в британському суспільстві. Прихильники виходу наполягали, що членство в ЄС обмежує суверенітет країни та нав’язує регуляторні правила, які стримують економічний потенціал Великої Британії. Одним із ключових аргументів кампанії було також питання міграції: євроскептики заявляли, що політика відкритих кордонів призводить до надмірного припливу мігрантів і створює тиск на соціальну систему та ринок праці. Вони наголошували, що вихід із ЄС дозволить Лондону самостійно контролювати кордони, закони та торговельну політику, а отже повернути “економічний суверенітет”.

Натомість противники Brexit попереджали, що розрив із найбільшим торговельним партнером неминуче призведе до економічних втрат, зниження інвестиційної привабливості та втрати робочих місць. Вони підкреслювали, що саме участь у єдиному європейському ринку забезпечувала британському бізнесу конкурентні переваги, а вихід із нього створить нові бар’єри для торгівлі та ускладнить доступ до капіталу й робочої сили.

Референдум 2016 року, на якому за вихід проголосували понад 17 мільйонів британців, фактично розділив країну на два політичні табори, розкривши глибші соціально-економічні відмінності. Аналізи результатів голосування показували, що підтримка Brexit була значно вищою серед менш забезпечених верств населення, людей із нижчими доходами, безробітних та працівників із низькою кваліфікацією. Для багатьох із них аргументи про “контроль над кордонами” та “економічну свободу” звучали як обіцянка змін на краще в умовах деіндустріалізації, стагнації зарплат і скорочення державних витрат.

Однак після офіційного виходу країни з ЄС у 2020 році поступово почали проявлятися довгострокові наслідки цього рішення. Шість років потому дедалі більше економістів і аналітичних центрів описують ефект Brexit як переважно негативний для темпів економічного зростання та конкурентоспроможності Британії. Водночас вплив цього процесу складно відокремити від інших глобальних криз, зокрема пандемії COVID-19 та наслідків повномасштабної війни Росії проти України, які суттєво змінили світові ланцюги постачання, енергетичні ринки та загальну економічну динаміку.

Попри це, дослідники наголошують, що Brexit додав до зовнішніх шоків власні структурні обмеження. Вихід із єдиного ринку призвів до появи митних і регуляторних бар’єрів, які ускладнили торгівлю з ЄС, що залишився найбільшим торговельним партнером Великої Британії. Для британських компаній це означало збільшення витрат на експорт, складніші логістичні процедури та додаткове адміністративне навантаження. Особливо відчутно це вдарило по секторах продовольства, промисловості та малому бізнесу, які найбільше залежали від безперешкодного доступу до європейського ринку.

Не менш важливим наслідком стало зниження інвестиційної привабливості країни. Невизначеність щодо майбутніх торговельних правил і регуляторної політики змусила багато міжнародних компаній обережніше підходити до розширення діяльності у Великій Британії або навіть переносити частину операцій до країн ЄС. За різними оцінками, приплив прямих іноземних інвестицій у період після референдуму помітно скоротився, що в довгостроковій перспективі вплинуло на темпи зростання продуктивності та рівень зайнятості.

Окремим виміром наслідків Brexit стала міграційна політика. Попри те, що вихід із ЄС дійсно зменшив міграцію з країн блоку, загальний міграційний потік до Великої Британії не скоротився, а в окремі роки навіть зріс. Це пояснюється зростанням кількості робочих віз і активнішою міграцією з країн поза межами ЄС. Одночасно зберігається проблема нелегальної міграції через Ла-Манш, яка стала одним із найгостріших політичних питань усередині країни та предметом постійних суперечок між урядом і опозицією.

Соціально-економічні наслідки також відчули звичайні громадяни. На тлі глобальної інфляції та порушення ланцюгів постачання ціни на продукти у Великій Британії зросли суттєвіше, ніж у середньому по ЄС, що посилило дискусії про реальну вартість виходу з блоку. Одночасно зростання державних витрат і податкового навантаження стало ще одним фактором суспільного невдоволення, особливо серед найбільш вразливих груп населення.

З часом суспільне сприйняття Brexit почало змінюватися. Якщо на момент референдуму він розглядався значною частиною виборців як шанс на економічне оновлення та відновлення контролю над внутрішньою політикою, то вже через кілька років дедалі більше британців почали оцінювати його критично. Опитування останніх років свідчать, що лише близько третини громадян і надалі вважають вихід із ЄС правильним рішенням, тоді як більшість або розчарована його результатами, або прямо називає його помилкою.

На цьому тлі у британському політичному просторі дедалі частіше з’являються дискусії про майбутнє відносин із Європейським союзом. Попри формальний вихід із блоку, Лондон залишається глибоко пов’язаним із європейською економікою, а тому питання нової моделі співпраці стає все більш актуальним. Частина політичних сил і експертів обговорює варіанти часткового зближення з ЄС, посилення торговельної інтеграції або навіть довгострокового перегляду рішення про вихід.

Водночас повернення до ЄС у повному обсязі наразі виглядає малоймовірним, оскільки потребувало б не лише політичної волі всередині країни, а й складних переговорів із самою європейською спільнотою. Більш реалістичним сценарієм аналітики називають поступове формування нової моделі відносин, яка може нагадувати угоди ЄС із країнами, що не є його членами, але підтримують тісну економічну взаємодію.

Таким чином, через майже десятиліття після референдуму Brexit залишається не завершеною історією, а довготривалим процесом із політичними, економічними та соціальними наслідками. Він продовжує впливати на внутрішню політику Великої Британії, її роль у світі та характер відносин із Європейським союзом, а питання про те, чи був цей крок стратегічним успіхом чи помилкою, досі залишається предметом гострих суспільних і експертних дискусій.