Golosnovinua.com

Позначка: СЗЧ

  • Кривавий інцидент у центрі столиці: стрілянина в Печерському ТЦК оголила критичну напруженість мобілізаційного процесу

    Кривавий інцидент у центрі столиці: стрілянина в Печерському ТЦК оголила критичну напруженість мобілізаційного процесу

    У столиці України стався безпрецедентний випадок збройного насильства, безпосередньо пов’язаний із процесом проведення загальної мобілізації. У приміщенні Печерського територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Києва сталася стрілянина, внаслідок якої вогнепальні поранення отримали шестеро осіб, які виконували свої службові обов’язки. За офіційною інформацією, наданою Головним управлінням Національної поліції у місті Києві та згодом підтвердженою керівництвом Київського міського ТЦК та СП, надзвичайна подія трапилася близько дев’ятнадцятої години. Попередні дані слідства свідчать про те, що вогонь відкрив цивільний чоловік, якого напередодні було примусово доставлено до будівлі військкомату через фіксацію порушень чинного законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Завдяки оперативним діям правоохоронців, зловмисника, який влаштував стрілянину, було затримано безпосередньо на місці скоєння злочину. Всі шестеро постраждалих — а це троє співробітників Національної поліції та троє військовослужбовців територіального центру комплектування — були негайно госпіталізовані каретами швидкої медичної допомоги до столичних лікарень, де їм наразі надається необхідна екстрена лікарська допомога. На цей час медики та правоохоронці утримуються від офіційних коментарів щодо ступеня тяжкості отриманих поранень та загального стану здоров’я госпіталізованих.

    Одразу після нейтралізації стрілка будівля Печерського територіального центру комплектування та прилегла до неї територія були щільно оточені силами правоохоронних органів. На місці надзвичайної події продовжують інтенсивно працювати посилені слідчо-оперативні групи як територіального підрозділу, так і Головного управління поліції столиці, а також експерти-криміналісти, які ретельно збирають речові докази, опитують свідків та встановлюють усі обставини, що передували застосуванню зброї. Тим часом у місцевих київських пабліках та популярних Telegram-каналах почали масово поширюватися перші відеозаписи з місця події, на яких зафіксовано прибуття великої кількості екіпажів патрульної поліції та карет швидкої медичної допомоги, що лише підкреслює масштаб інциденту.

    Цей кричущий випадок у самому центрі столиці став черговим та надзвичайно тривожним індикатором глибокої системної кризи, що супроводжує мобілізаційні заходи в Україні на п’ятому році повномасштабного російського вторгнення. Тотальна недовіра значної частини суспільства до методів роботи територіальних центрів комплектування, регулярні силові конфлікти під час проведення мобілізаційних заходів на вулицях міст не лише критично посилюють соціальну напруженість, але й суттєво ускладнюють планове укомплектування Сил оборони України особовим складом. Водночас держава стикається з не менш гострою проблемою утримання вже мобілізованих військовослужбовців у лавах армії. Згідно з офіційними статистичними даними, лише за період з січня по липень поточного року правоохоронними органами було зареєстровано понад 110 тисяч кримінальних проваджень за фактами самовільного залишення військових частин. Самі ж військовослужбовці головними причинами такого масового явища називають тотальне виснаження, тривалу відсутність повноцінних відпусток, бюрократичні перепони під час спроб переведення до інших підрозділів та регулярні конфлікти з командуванням.

    На жаль, київська стрілянина не є поодиноким інцидентом, а скоріше вписується у вкрай небезпечну загальнонаціональну тенденцію радикалізації конфліктів між цивільним населенням та військовими, відповідальними за призов. Хронологія останніх місяців демонструє лякаючу динаміку ескалації насильства. Зокрема, другого серпня в Одесі стався аналогічний інцидент, коли місцевий житель відкрив стрілянину, внаслідок якої поранення отримали четверо працівників військкомату. А зовсім нещодавно, дев’ятнадцятого жовтня, у Харкові правоохоронці затримали п’ятдесятирічного чоловіка, якого підозрюють у жорстокому вбивстві ножем військовослужбовця місцевого територіального центру комплектування. Ця низка трагічних подій наочно демонструє критичну необхідність перегляду підходів до мобілізаційних процесів задля зниження градуса напруги в суспільстві.

  • Шанс на виправлення: суд дозволив кулеметнику повернутися на фронт після року самовільного залишення частини

    Шанс на виправлення: суд дозволив кулеметнику повернутися на фронт після року самовільного залишення частини

    Проблема самовільного залишення військової частини залишається одним із найскладніших викликів для підтримання дисципліни в лавах збройних сил під час тривалого збройного протистояння. Проте вітчизняна судова система демонструє гнучкий та прагматичний підхід до військовослужбовців, які усвідомили свою провину та виявили щире бажання повернутися до захисту держави. Показовим прикладом такого правосуддя стало рішення Київського районного суду міста Полтави, який звільнив від кримінальної відповідальності кулеметника, що понад рік переховувався від служби, але зрештою добровільно вирішив стати до зброї. Цей прецедент яскраво ілюструє дію нових законодавчих механізмів, спрямованих на повернення мотивованих бійців на фронт замість їхнього ув’язнення в тилу.

    Матеріали кримінального провадження розкривають непросту історію військовослужбовця, який ще двадцять першого серпня минулого року самовільно покинув місце тимчасової дислокації свого підрозділу. Боєць залишив позиції без жодного дозволу командування та за відсутності будь-яких поважних причин, фактично відсторонившись від виконання свого конституційного обов’язку. Понад рік чоловік переховувався та не брав участі в бойових діях, однак згодом його внутрішня мотивація змінилася. Двадцять п’ятого серпня поточного року втікач добровільно з’явився до відділення Державного бюро розслідувань у прифронтовому Краматорську, де офіційно заявив про своє тверде бажання продовжити військову службу та спокутувати провину перед суспільством.

    Під час судового розгляду, який завершився чотирнадцятого вересня, обвинувачений надав докази того, що він не просто планує повернутися до армії, а вже отримав офіційну згоду від командування однієї з військових частин Національної гвардії України на зарахування до їхніх лав. Дослідивши всі обставини справи, судді врахували низку ключових пом’якшувальних факторів. Вирішальним аргументом стало те, що чоловік раніше ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності за подібні правопорушення чи дезертирство, а його рішення повернутися було абсолютно добровільним. Зважаючи на ці факти, суд постановив закрити кримінальне провадження, зобов’язавши відповідних командирів поновити бійця на службі та офіційно перевести його до лав Нацгвардії для подальшого виконання бойових завдань.

    Водночас судова практика щодо військових правопорушень знає і більш абсурдні випадки порушення дисципліни, які також завершуються випробувальними термінами. Зокрема, на Чернігівщині нещодавно винесли вирок іншому військовослужбовцю, який примудрився без поважних причин пропустити понад триста днів служби протягом п’яти років. Попри таке систематичне ухилення від виконання своїх безпосередніх обов’язків, чоловік якимось чином незаконно отримав понад чотириста сімнадцять тисяч гривень державного грошового забезпечення. За цей фінансовий та дисциплінарний проступок суд призначив йому два роки іспитового строку. Подібні інциденти трапляються і за участю цивільних осіб, коли емоційна напруга переростає у відкриті конфлікти з правоохоронцями. Так, у тому ж регіоні місцевій жительці призначили умовне покарання за те, що під час похорону загиблого воїна вона накинулася на поліцейського та вкусила його, намагаючись у такий радикальний спосіб висловити протест проти законного затримання свого чоловіка. Усі ці справи демонструють, що правосуддя в умовах воєнного стану намагається балансувати між суворістю закону та необхідністю збереження людського ресурсу для подальшої оборони країни.

  • Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    14 січня 2026 року Михайло Федоров, який ще не вступив на посаду міністра оборони, назвав у Верховній Раді цифру, яка дала уявлення про масштаб однієї з майбутніх проблем України. За його словами, близько 200 тисяч військовослужбовців числилися у СЗЧ. Ця цифра не означає, що після війни 200 тисяч людей одночасно опиняться на лаві підсудних. Статистика правоохоронців рахує не людей, а кримінальні провадження. Одна особа може фігурувати у кількох справах, частина проваджень реєструється до встановлення конкретного підозрюваного, а частина закінчується поверненням військовослужбовця до частини або звільненням від кримінальної відповідальності.

    Але масштаб все одно величезний. Із січня 2022 року по жовтень 2025-го, за відповіддю Офісу Генерального прокурора на запит NV, правоохоронці зареєстрували 255 тисяч проваджень щодо СЗЧ і ще 56,2 тисячі — щодо дезертирства. Разом — 311 327 проваджень. За перші десять місяців 2025 року лише за статтею 407 зареєстрували 162,5 тисячі справ. Підозру отримали близько дев’яти тисяч людей, до суду пішло близько 7,7 тисячі.

    Держава реєструє сотні тисяч порушень, але лише невелика частина перетворюється на повноцінне кримінальне переслідування. Це відбувається не лише тому, що слідство не справляється з обсягом. Під час війни держава використовує кримінальне право інакше, ніж у мирний час. У випадку із СЗЧ їй одночасно потрібно покарати порушення служби та зберегти можливість повернути людину до армії. Тому частина проваджень закінчується не вироком, а поверненням військовослужбовця до підрозділу.

    Але СЗЧ — лише найпомітніша частина майбутнього масиву. Уже зараз українські правоохоронці розслідують злочини військовослужбовців проти цивільних, корупцію, незаконне насильство, зловживання командирів та інші порушення. Після війни до них додадуться справи, які сьогодні неможливо або надто складно розслідувати в повному обсязі.

    Масштаб СЗЧ і дезертирства у кримінальній статистиці

    У 2024 році СЗЧ і дезертирство стали одними з наймасовіших категорій зареєстрованих кримінальних проваджень в Україні. У 2025 році зростання продовжилося. Але сама реєстрація ще нічого не говорить про майбутній вирок. Якщо військовослужбовець залишив частину, командування має повідомити про це. Слідство реєструє провадження та встановлює обставини. Якщо людина повернулася, з’ясовується тривалість відсутності, причини та інші обставини. Якщо вона пішла повторно, з’являються нові епізоди. Якщо людина перебуває в іншій частині або на лікуванні, ситуація може виявитися складнішою, ніж спочатку виглядає у рапорті.

    За таблицею ОГП, яку оприлюднило «Дзеркало тижня», у 2024 році з 66 240 проваджень щодо СЗЧ підозру отримали 7 398 людей. До суду з обвинувальним актом направили 2 147 справ. Ще 3 382 провадження направили до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності. За дезертирством із 23 209 проваджень підозру отримали менше трьох відсотків фігурантів, а до суду потрапило близько 1,4 відсотка.

    Більша частина початкового масиву до обвинувального вироку не доходить. Причина частково в тому, що під час війни держава сама створила механізм, який дозволяє зменшувати кримінальне навантаження за рахунок повернення військовослужбовців до строю. Закон №3902-IX, ухвалений 20 серпня 2024 року, дозволив у певних випадках звільнити від кримінальної відповідальності людину, яка вперше вчинила СЗЧ або дезертирство, добровільно заявила про намір повернутися та отримала письмову згоду командира. Механізм згодом змінювався.

    За словами директора ДБР Олексія Сухачова, з 29 листопада 2024 року по серпень 2025 року до частин повернулися понад 29 тисяч військовослужбовців. Для воєнного часу це має очевидний сенс. Людина, яка повернулася до підрозділу, продовжує виконувати завдання. Людина, яка отримала строк, з армії вибуває. Тому нинішня статистика відображає не лише роботу кримінальної системи. Вона відображає й рішення держави, ухвалене під час війни. У певних випадках повернення військовослужбовця важливіше за покарання. Після завершення бойових дій цей аргумент зміниться. Але це не означає, що всі зареєстровані справи автоматично мають бути доведені до суду.

    Серед них будуть люди, які вчинили один епізод і повернулися. Будуть ті, хто неодноразово залишав частину. Будуть справи, у яких слідство не встановило людину або не змогло зібрати достатніх доказів. І будуть випадки, коли за формальним складом СЗЧ стоять абсолютно різні обставини. Саме тому цифра у 311 тисяч проваджень важлива не як прогноз кількості майбутніх ув’язнених. Вона показує розмір масиву, який державі у будь-якому разі доведеться розібрати.

    Злочини у підрозділах та поза межами військової служби

    Те, що зараз розслідують українські правоохоронці, показує, що майбутня проблема набагато ширша за СЗЧ. Уже сьогодні військовослужбовці стають фігурантами справ про насильство, катування, вбивства, корупцію та зловживання. Причому щодо деяких із них уже є остаточні вироки, а інші лише дійшли до суду.

    Показовий приклад — справа військовослужбовця, який двічі самовільно залишав частину, а після останнього уходу вбив сусіда по гуртожитку. У липні 2026 року, за повідомленням ДБР, Заводський районний суд Запоріжжя засудив його до 11 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили. В одній справі тут опинилися одразу два різні злочини: порушення порядку служби та вбивство, вчинене вже після залишення частини.

    Ще важчий випадок стався у січні 2022 року на території заводу «Південмаш» у Дніпрі. Військовослужбовець строкової служби відкрив вогонь з автомата по співслужбовцях. Загинули п’ятеро людей, серед них одна цивільна, ще п’ятеро дістали поранення. Суд першої інстанції призначив йому довічне ув’язнення, а в листопаді 2025 року Верховний Суд залишив цей вирок без змін.

    Ці справи важливі ще й тому, що дозволяють побачити різницю між злочинами, які лише належить доводити після війни, і тими, де склад злочину встановлюється порівняно прямолінійно. Коли слідство має зброю, записи камер, медичні документи, свідків та інші матеріальні докази, суд може відновити послідовність подій навіть через роки. У справі «Південмашу» це завершилося остаточним вироком.

    Але не кожна справа військовослужбовця виглядає так однозначно. У травні 2026 року ДБР повідомило про підозру військовослужбовцю, який влаштував показове побиття співслужбовця перед строєм. За версією слідства, він намагався встановити серед особового складу власні правила та змусити інших виконувати його вказівки. Після затримання справа продовжила рухатися вже як кримінальне провадження про насильство всередині підрозділу.

    В іншій справі йдеться вже про можливу відповідальність начальників. ДБР направилодо суду обвинувальний акт щодо командира 211-ї понтонно-мостової бригади. Слідство вважає, що він знав про систематичні знущання та катування військовослужбовців з боку підлеглого офіцера, але не вжив необхідних заходів. Тут обвинувачення будується не на тому, що командир сам застосовував насильство. Слідству потрібно довести його обізнаність, повноваження та бездіяльність.

    Окремий масив становлять злочини військовослужбовців проти цивільних. На Прикарпатті до суду направили справу керівника районного ТЦК та трьох його підлеглих: за версією слідства, вони били та принижували військовозобов’язаних. На Одещині ДБР викрило групу працівників районного ТЦК, які били, залякували та незаконно утримували людей, затримано дев’ятьох учасників групи. Окремо генеральний прокурор повідомив, що десятьом військовослужбовцям одного з районних ТЦК Одещини оголошено підозру в незаконному позбавленні волі й катуванні, а ДБР задокументувало 15 таких епізодів.

    Є й випадки, коли смерть людини настає не внаслідок умисного вбивства. ДБРскерувало до суду справу прикордонника, після дій якого загинув чоловік, який намагався незаконно перетнути кордон із Молдовою. Слідство встановило, що у вересні 2025 року після виявлення порушників військовослужбовці застосували зброю, а один із чоловіків загинув. Тепер суду належить визначити, чи були дії прикордонника правомірними в конкретній ситуації та чи не перевищив він свої повноваження.

    Саме такі справи найближчі до тієї проблеми, яка стане помітнішою після завершення війни. Вбивство в гуртожитку або розстріл співслужбовців можна розбирати через конкретні дії та наслідки. Значно складніше буде встановити відповідальність там, де смерть людини стала результатом рішення, ухваленого військовослужбовцем під час операції, за неповної інформації та за наявності загрози для самого підрозділу.

    Українська система вже зараз накопичує практику за всіма цими категоріями. Але післявоєнна проблема полягатиме в тому, що найспірніші справи вимагатимуть відповіді не лише на питання «хто загинув», а й на набагато складніше: «що саме відбувалося в той момент, коли військовослужбовець ухвалював рішення, і що він тоді міг знати про наслідки».

    Судова система у військових кримінальних справах

    Військові суди в Україні були ліквідовані у 2010 році указом №900/2010. Тоді влада пояснювала рішення необхідністю зміцнити незалежність судової системи та привести її до європейських стандартів. Одним з аргументів була й потенційна залежність військового суду від самої армії. Відтоді окремої системи військових судів в Україні немає. Військовослужбовців судять суди загальної юрисдикції. Для значної частини справ це не створює особливої проблеми. Якщо йдеться про розкрадання грошей, підробку документів або корупцію, суду потрібні фінансові документи, накази, листування, експертизи. Військова специфіка тут вторинна. Складнішими стають справи, у яких потрібно оцінити події на передовій.

    Уявімо справу, яка може потрапити до українського суду через кілька років після завершення війни. Командир віддає підрозділу наказ зайняти позицію. Підрозділ зазнає втрат. Після війни родичі загиблих заявляють, що наказ був свідомо необґрунтованим. Командир стверджує, що в момент ухвалення рішення мав інформацію про становище противника і не міг знати, що ситуація зміниться. Суду доведеться встановити не лише те, що люди загинули. Потрібно зрозуміти, що саме знав командир у той момент, які в нього були варіанти, який наказ він віддав і чи був цей наказ настільки неправомірним, щоб говорити про кримінальну відповідальність. Через кілька років зробити це буде складніше, ніж у перші дні після події.

    Україна в цьому відношенні не буде винятком. Після вбивства мирних жителів у Сонгмі під час війни у В’єтнамі американське розслідування призвело до обвинувачень проти кількох військовослужбовців. У підсумку обвинувальний вирок отримав лейтенант Вільям Келлі. Більшість інших фігурантів або були виправдані, або не дійшли до суду. У Хадиті в Іраку після загибелі американського морського піхотинця внаслідок вибуху у 2005 році військовослужбовці вбили 24 цивільних. Кілька людей сталиобвинуваченими, однак більшість обвинувачень згодом було знято. Штаб-сержант Френк Вутеріх визнав провину за менш тяжким обвинуваченням і не отримав тюремного строку.

    У Великій Британії після операцій в Іраку та Афганістані були створені спеціальні структури для розслідування тисяч скарг на дії військовослужбовців. IHAT отрималаблизько 3 400 заяв. Велика кількість розслідувань також не призвела до співставної кількості обвинувальних вироків. Ці приклади показують, що наявність військової прокуратури або спеціалізованого суду сама по собі не вирішує проблему. Найскладніше починається тоді, коли слідству необхідно довести, що конкретне рішення, ухвалене під час бойових дій, було саме злочином.

    Україна зараз обговорює кілька варіантів спеціалізації. Законопроєкт №10301передбачає спеціалізацію суддів з військових кримінальних правопорушень та злочинів проти миру і міжнародного правопорядку. Законопроєкти №13048 та №13048-1пропонують різні моделі військових судів. Вибір між цими моделями означатиме не просто зміну структури судів. Він визначить, хто оцінюватиме дії військовослужбовця, коли обставини бою стануть частиною кримінальної справи. Окремий військовий суд краще знає армію, але виникає питання його незалежності. Звичайний суд далі від командування, але судді може знадобитися додаткова підготовка для оцінки військової ситуації. І ця проблема стає особливо важливою тому, що після війни в судах опиняться не лише справи про СЗЧ.

    Межа між бойовим рішенням і злочином

    Уявімо справу, яка після війни потрапить до українського суду не як історія про вбивство в тилу, а як історія про рішення на передовій. Командир віддав наказ відкрити вогонь по будівлі, з якої, за його даними, коригували вогонь. У будівлі опинилися цивільні. Через кілька років суд знатиме кількість загиблих, стан руїн і, можливо, що розвіддані виявилися неточними. Сам командир у момент наказу цього знати не міг. Саме тут післявоєнна кримінальна оцінка розходиться зі звичайною справою про насильницький злочин. Суд зобов’язаний реконструювати не фінал, а інформаційне поле людини до того, як результат став відомим.

    Міжнародне гуманітарне право прямо вимагає такого підходу. Стаття 51 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій забороняє напад, який, як можна очікувати, спричинить надмірні супутні втрати серед цивільних порівняно з конкретною та безпосередньою військовою перевагою, яку передбачається отримати. Формула побудована на очікуванні та передбаченні, а не на підсумковому рахунку тіл. Стаття 57того самого протоколу зобов’язує тих, хто планує або вирішує здійснити напад, зробити все практично можливе, щоб переконатися, що об’єкт є військовою ціллю, та відмовитися від удару, якщо стає очевидно, що він порушить принцип розрізнення або пропорційності. Держави під час ратифікації протоколу неодноразово фіксували, що командир ухвалює рішення на основі інформації з усіх джерел, розумно доступної у відповідний момент. Це свідома відмова від оцінки заднім числом.

    Український Кримінальний кодекс дає національну рамку тієї самої логіки, але не знімає із суду роботи з її застосування. Стаття 43-1 виключає кримінальну протиправність діяння, вчиненого в умовах воєнного стану або збройного конфлікту та спрямованого на відсіч агресії, якщо немає ознак катувань, заборонених засобів ведення війни або інших порушень законів і звичаїв війни. Норма закриває шлях до автоматичного переслідування за сам факт застосування сили проти агресора. Вона не закриває шлях до відповідальності там, де силу застосовано поза цією рамкою. Стаття 42 визнає непротиправним діяння в умовах виправданого ризику, якщо значущої мети не можна було досягти без ризику і особа обґрунтовано розраховувала, що вжиті заходи є достатніми для відвернення шкоди. Стаття 39 про крайню необхідність вимагає ще жорсткішої перевірки: небезпеку не можна було усунути інакше, а заподіяна шкода не повинна бути умисно більш значною, ніж відвернена.

    Практична межа проходить не між «війною» і «миром», а між кількома юридично різними ситуаціями, які зовні можуть виглядати однаково — як загибель людей. Свідомо злочинний наказ і законний бойовий наказ із тяжкими наслідками розрізняєстаття 41. Законним визнається наказ, відданий уповноваженою особою в належному порядку, у межах повноважень і такий, що не суперечить закону. Відмова виконати явно кримінально протиправний наказ сама по собі не тягне відповідальності. Виконавець явно злочинного наказу відповідає на загальних підставах. Якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинного характеру наказу, відповідає той, хто його віддав. Це і є юридична розвилка між непокорою за статтями 402–403 та законною відмовою стати співучасником злочину. Суду після війни доведеться встановлювати не лише текст наказу, а й те, наскільки його злочинність була очевидною виконавцю в тій обстановці, з тим обсягом даних, який у нього реально був.

    Умисне вбивство та загибель людей внаслідок бойового рішення розрізняються формою вини та об’єктом рішення. У першому випадку людина спрямовує дію на заподіяння смерті поза межами дозволеного застосування сили. У другому — сила застосовується до військової цілі, а цивільні втрати виникають як супутній ефект. Сам факт наявності загиблих не перетворює друге на перше. Але й посилання на «бойову обстановку» не перетворює перше на друге. Стаття 43-1 прямо виводить за межі імунітету катування та заборонені методи ведення війни. Принцип розрізнення вимагає, щоб удар був спрямований на комбатантів або військові об’єкти, а не на цивільних як таких.

    Військова помилка, прорахунок і кримінальна недбалість теж не збігаються. Помилка — це неправильний висновок за добросовісної роботи з доступною інформацією. Прорахунок — невдалий вибір між кількома допустимими варіантами. Недбалість починається там, де особа зобов’язана була передбачити і могла передбачити істотний ризик, але не вжила заходів, яких від неї вимагали посада, статут та обставини. Командна відповідальність в українському праві тепер існує у двох шарах. Стаття 426карає умисне неприпинення злочину підлеглого та інше умисне невиконання службових обов’язків військовою службовою особою, якщо це спричинило істотну шкоду. Стаття 31-1, внесена у 2024 році, окремо закріплює відповідальність командира за злочини підлеглих за статтями про агресію, воєнні злочини та пов’язані склади, якщо він знав або з урахуванням обставин того часу повинен був і міг знати про злочин чи намір його вчинити та не вжив заходів у межах своїх повноважень. Ключові слова норми — «у той час», «повинен був знати», «міг вжити». Знову оцінка з минулого моменту, а не з післявоєнного архіву.

    Саме тому докази у післявоєнних справах ламатимуться у найслабших місцях бойової реальності. Командир і підлеглі дадуть різні версії: один говоритиме про пряму загрозу, інший — про сумнівний наказ. Частина журналів бойових дій виявиться неповною, радіопереговори — стерті або взагалі не записувалися, свідки — загиблими, зниклими або такими, що перебувають за кордоном. Відновити точну обстановку на конкретній позиції через роки часто буде неможливо. Суд не має права заповнювати ці прогалини здогадкою «раз люди загинули, значить, рішення було злочинним». Тягар доведення складу залишається на стороні обвинувачення. Але суд так само не має права приймати загальну формулу «йшла війна» як алібі. Після війни Україні доведеться розібрати не лише масив проваджень. Їй доведеться вирішити, який саме тест суд застосує до людини, яка ухвалювала рішення в ситуації, де помилка могла коштувати життя, але сама по собі ще не дорівнювала кримінальному діянню.

  • Самовільне залишення навчань у Німеччині: понад 80 українських військовослужбовців залишили полігон Альтенграбов

    Самовільне залишення навчань у Німеччині: понад 80 українських військовослужбовців залишили полігон Альтенграбов

    За даними німецьких медіа, з 2022 року понад 80 українських військовослужбовців самовільно залишили територію навчального полігону Альтенграбов у ФРН під час проходження військового вишколу.

    Ключові деталі та оцінка ситуації

    • Масштаб на полігоні Альтенграбов: На полігоні у землі Саксонія-Ангальт з початку повномасштабного вторгнення зафіксовано щонайменше 80 випадків залишення місця проходження підготовки.
    • Загальна статистика у ФРН: За оцінками німецьких журналістів, реальна кількість подібних випадків на різних навчальних об’єктах по всій країні сягає сотень осіб.
    • Відсутність офіційної звітності: Влада у Берліні та представники Бундесверу утримуються від оприлюднення зведеної загальнонаціональної статистики щодо таких інцидентів.
    • Контекст вишколу: Німеччина залишається одним із головних центрів підготовки українських військових у межах європейської місії EUMAM Ukraine, де навчання пройшли десятки тисяч українських захисників.

    З матеріалів німецьких розслідувачів:

    «Із 2022 року понад 80 українських військовослужбовців самовільно залишили місце навчань на полігоні Альтенграбов у Німеччині. За даними німецьких ЗМІ, загалом подібних випадків по країні вже сотні, однак офіційної загальнонаціональної статистики Берлін не публікує».

     

  • Хотіли пустити локомотив під укіс: СБУ схопила агентів РФ із двома бомбами на Чернігівщині

    Хотіли пустити локомотив під укіс: СБУ схопила агентів РФ із двома бомбами на Чернігівщині

    Служба безпеки України заявила про затримання у Чернігівській області двох імовірних російських агентів, яких підозрюють у підготовці диверсії на залізниці. За даними слідства, чоловік і жінка мали закласти під колію два саморобні вибухові пристрої, щоб пустити з рейок вантажний локомотив та порушити транспортну логістику на півночі України.

    Фігурантів затримали безпосередньо перед реалізацією плану — коли вони прямували до обраної ділянки залізниці. Під час затримання правоохоронці виявили у них дві саморобні бомби, які, за версією СБУ, мали бути встановлені під рейками. Інформацію про спецоперацію оприлюднила Служба безпеки України 22 липня.

    У спецслужбі наголошують, що запланований вибух мав спричинити сходження вантажного локомотива з рейок. Таким чином російська сторона нібито намагалася не лише пошкодити залізничну інфраструктуру, а й створити перебої у перевезеннях на одному з напрямків півночі України.

    З міркувань безпеки СБУ не назвала точної ділянки колії, населеного пункту чи маршруту, на якому планувалася диверсія. Також офіційно не розкривають характер вантажу, який міг перевозити локомотив, і не повідомляють, чи був конкретний потяг обраний як ціль заздалегідь.

    Росіяни пообіцяли допомогти втекти з України

    За матеріалами справи, основним виконавцем російського завдання був мобілізований житель Києва, який самовільно залишив військову частину.

    Слідство стверджує, що після СЗЧ чоловік вийшов на контакт із представниками РФ через Telegram. В обмін на співпрацю російська сторона нібито пообіцяла допомогти йому незаконно виїхати з території України.

    Саме ця обіцянка, за попередньою версією правоохоронців, стала одним із мотивів погодитися на виконання диверсійного завдання.

    Подібна схема вербування не є новою. Російські спецслужби та пов’язані з ними особи нерідко шукають потенційних виконавців у месенджерах, пропонуючи гроші, допомогу з виїздом за кордон або уникнення відповідальності. Водночас у цій конкретній справі особи російських кураторів офіційно не названі, а їхня належність до певної спецслужби РФ поки не уточнюється.

    До диверсії залучили студентку

    За даними СБУ, чоловік залучив до підготовки вибуху свою знайому — студентку одного зі столичних закладів вищої освіти.

    Її роль, як стверджує слідство, полягала у закупівлі компонентів, необхідних для виготовлення саморобних вибухових пристроїв. Зокрема, вона нібито купувала хімічні речовини, мобільні телефони та інші складові.

    Придбані матеріали жінка передавала своєму спільнику. Той, за версією правоохоронців, виготовляв вибухівку відповідно до інструкцій, отриманих від російського куратора.

    Під час обшуків у тимчасовому помешканні затриманих співробітники СБУ вилучили хімічні компоненти, лабораторне приладдя, детонатори та засоби зв’язку. Ці предмети направлятимуть на експертизу, яка має встановити їхнє точне призначення, склад вибухових пристроїв і потенційну потужність.

    Офіційно не повідомляється, де саме підозрювані могли виготовляти бомби, скільки часу тривала підготовка та чи встигли вони провести випробування окремих компонентів.

    Кілька разів вивчали залізничні маршрути

    Перед спробою закласти вибухівку підозрювані, за даними слідства, декілька разів виїжджали до залізничних ліній та проводили дорозвідку.

    Вони нібито вивчали рух потягів, навколишню територію та шукали найбільш уразливу ділянку колії. Ймовірно, виконавці мали обрати місце, де вибух міг би завдати найбільшої шкоди локомотиву та ускладнити відновлення руху.

    Правоохоронці не розкривають, як саме вдалося вийти на слід підозрюваних. Водночас їх затримання дорогою до місця запланованого підриву свідчить, що спецслужба стежила за діями фігурантів і контролювала завершальний етап підготовки диверсії.

    За повідомленнями місцевих медіа, у затриманих були саме дві саморобні бомби, а також обладнання й матеріали, які могли використовуватися для подальшого виготовлення вибухівки.

    Росія намагалася вдарити по логістиці

    Залізниця залишається одним із ключових елементів транспортної системи України. Нею перевозять пасажирів, гуманітарні вантажі, продукцію підприємств та інші критично важливі ресурси.

    У СБУ вважають, що метою запланованої диверсії було порушення транспортного сполучення саме на півночі країни. Навіть тимчасове пошкодження колії могло призвести до затримки руху, необхідності проведення ремонтних робіт та перекидання потягів на альтернативні маршрути.

    Водночас правоохоронці не повідомляють, чи мала диверсія бути синхронізована з іншими російськими атаками або ударами по інфраструктурі регіону.

    Чернігівська область регулярно зазнає російських обстрілів, особливо у прикордонних районах. Паралельно РФ намагається використовувати завербованих громадян для підпалів, стеження за військовими об’єктами, коригування ударів і пошкодження інфраструктури.

    Яку підозру оголосили затриманим

    Слідчі СБУ повідомили обом фігурантам про підозру за частиною третьою статті 15, частиною другою статті 28 та частиною другою статті 113 Кримінального кодексу України.

    Йдеться про незакінчений замах на диверсію, вчинений за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану.

    Відповідно до Кримінального кодексу, незакінченим замахом вважається ситуація, коли людина з причин, що не залежали від її волі, не виконала всіх дій, які вважала необхідними для завершення злочину.

    Вчинення правопорушення за попередньою змовою означає, що двоє або більше учасників заздалегідь домовилися про спільні дії.

    Диверсія в умовах воєнного стану належить до особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки. Санкція відповідної статті передбачає 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

    Наразі обидва підозрювані перебувають під вартою. Водночас відповідно до Конституції України остаточно встановити їхню винуватість може лише суд.

    Справу продовжують розслідувати

    Правоохоронці мають встановити повне коло осіб, причетних до підготовки диверсії, канали зв’язку з російськими кураторами та можливі попередні завдання затриманих.

    Слідство також перевірятиме, чи передавали підозрювані представникам РФ фотографії, координати залізничних об’єктів або інформацію про рух потягів. Окремо правоохоронці можуть з’ясовувати, хто саме мав допомогти чоловікові незаконно залишити Україну та чи був цей маршрут реальним, а не лише способом схилити його до співпраці.

    Затримання на Чернігівщині стало черговим випадком, коли російська сторона, за версією СБУ, намагалася використати завербованих громадян для удару по українській інфраструктурі. Цього разу правоохоронцям вдалося зупинити підозрюваних ще до закладання вибухівки й уникнути можливого сходження локомотива з рейок, пошкодження колії та загрози для людей.

  • Федоров анонсував масштабну реформу: що зміниться для військовослужбовців із СЗЧ

    Федоров анонсував масштабну реформу: що зміниться для військовослужбовців із СЗЧ

    Міністерство оборони України розпочало один із наймасштабніших етапів цифрової трансформації військової служби від початку повномасштабної війни. Відтепер військовослужбовці, які самовільно залишили військову частину (СЗЧ), можуть повернутися до служби за спрощеною процедурою через застосунок «Армія+», без складної бюрократії та тривалих погоджень між військовими структурами.

    Про запуск нового механізму повідомив міністр оборони Михайло Федоров. За його словами, головна мета нововведення — створити зрозумілий, швидкий і прозорий алгоритм для тих військовослужбовців, які готові повернутися до виконання обов’язків та продовжити службу в лавах Сил оборони України.

    Новий сервіс працює за принципом fast track — прискореної процедури повернення. Він дозволяє не лише відновити службу, а й самостійно обрати новий підрозділ серед доступних військових частин. У Міноборони наголошують, що йдеться насамперед про використання бойового досвіду та навичок військових там, де вони можуть принести найбільшу користь обороні держави.

    Скористатися новою процедурою можуть військовослужбовці, щодо яких факт СЗЧ був зафіксований до 12 червня 2026 року. Програма діятиме до 20 вересня 2026 року. Наразі механізм доступний для військовослужбовців Збройних сил України та Державної спеціальної служби транспорту. Для підрозділів Національної гвардії аналогічний сервіс планують запустити найближчим часом.

    Як пояснюють у Міноборони, процедура повернення складається лише з п’яти етапів і може бути виконана повністю онлайн через застосунок «Армія+».

    Перший крок — перевірка статусу. У профілі військовослужбовця в системі Армія ID має відображатися відповідна позначка про зафіксовану відсутність на службі.

    Другий етап передбачає подання рапорту. Для цього необхідно зайти до розділу «Сервіси», обрати вкладку «Рапорти» та знайти функцію «Повернення на службу після СЗЧ».

    На третьому етапі військовослужбовець отримує можливість обрати нову військову частину зі списку доступних підрозділів. Також потрібно вказати бажаний напрямок служби, попередній досвід та іншу необхідну інформацію. Після цього рапорт підписується електронним способом без необхідності особистого відвідування установ.

    Четвертий крок — комунікація з обраною частиною. Після перевірки документів представники підрозділу зв’язуються із заявником для уточнення деталей проходження служби та організації подальшого прибуття.

    П’ятий і фінальний етап — прибуття до нового місця служби. Після погодження рапорту у застосунку з’являється статус «У дорозі». З цього моменту військовослужбовець має п’ять днів для прибуття до нового підрозділу.

    Для консультацій та допомоги Міноборони також запустило окрему гарячу лінію за номером 0 800 605 100. Вона працює щоденно з 09:00 до 20:00.

    Запуск нової процедури став частиною ширшої реформи системи військової служби, яку українська влада почала впроваджувати у 2026 році. Раніше президент Володимир Зеленський заявив про необхідність оновлення підходів до комплектування війська, служби за контрактом та мотивації особового складу.

    Окрім механізму повернення після СЗЧ, Міністерство оборони вже анонсувало запуск нових форматів контрактної служби. Зокрема, йдеться про базові контракти для проходження служби на небойових посадах, короткострокові контракти та нові умови переведення між військовими частинами.

    Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський раніше також повідомляв про розробку нової контрактної системи, яка має зробити військову службу більш гнучкою та зрозумілою для громадян. Однією з цілей реформ є збереження досвідчених військовослужбовців у системі оборони та залучення нових кадрів.

    Тема СЗЧ залишається однією з найчутливіших для українського війська. Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, а навантаження на особовий склад залишається надзвичайно високим. У цих умовах держава шукає механізми, які дозволять повернути підготовлених військових до строю та водночас забезпечити зрозумілі правила проходження служби.

    У Міноборони наголошують, що новий сервіс не є амністією чи автоматичним прощенням усіх порушень. Його завдання — створити цивілізований механізм повернення тих військовослужбовців, які готові продовжувати службу та захищати країну.

    Запуск функції через «Армія+» став ще одним кроком цифровізації сектору безпеки та оборони. Влада розраховує, що новий інструмент дозволить значно скоротити час повернення військових до підрозділів, зменшити паперову бюрократію та зробити процес максимально прозорим для всіх сторін.

    Військовослужбовці, які раніше опинилися поза службою через СЗЧ, отримали реальну можливість повернутися до війська за спрощеною процедурою, а командування — додатковий ресурс у вигляді підготовлених і досвідчених бійців, необхідних для подальшого посилення обороноздатності країни.

  • 300 тисяч поза строєм: військовий пропонує радикально змінити підхід до СЗЧ і повернути досвідчених бійців у ЗСУ

    300 тисяч поза строєм: військовий пропонує радикально змінити підхід до СЗЧ і повернути досвідчених бійців у ЗСУ

    В Україні дедалі активніше обговорюють проблему самовільного залишення військових частин (СЗЧ) і її вплив на обороноздатність країни. За оцінками військових, кількість таких випадків може сягати сотень тисяч, і ця цифра вже виходить за межі суто дисциплінарного питання, перетворюючись на стратегічну проблему для армії.

    Військовослужбовець ЗСУ Ілля Шполянський заявив, що держава має переглянути підхід до цієї категорії військових і розглядати їх не як «порушників», а як важливий кадровий ресурс. На його думку, значна частина тих, хто залишив службу, має бойовий досвід і може бути повернута до війська за умови створення адекватних механізмів.

    За словами військового, нинішня система мобілізації та роботи територіальних центрів комплектування (ТЦК) має серйозні недоліки. Він стверджує, що часто мобілізуються люди з обмеженою придатністю, які не можуть виконувати бойові завдання. У результаті вони опиняються у тилових підрозділах, де не мають чітких функцій, але потребують фінансування та забезпечення.

    «Це шлях у нікуди. Держава витрачає великі ресурси на людей, які не можуть бути ефективно використані на фронті», — наголошує Ілля Шполянський.

    Водночас, за його оцінками, існує інша категорія військових — ті, хто самовільно залишив частину після тривалого перебування на службі. Багато з них мають досвід участі у бойових діях, пройшли підготовку і можуть швидко повернутися до виконання завдань. Однак через складну бюрократичну систему їх повернення у стрій фактично заблоковане.

    Однією з ключових проблем він називає перевантаження Державне бюро розслідувань. У прифронтових регіонах, за його словами, розгляд справ щодо СЗЧ може тривати від одного до двох років. Це створює ситуацію, коли військові не мають реальної можливості легально повернутися до служби, навіть якщо вони цього хочуть.

    Експерти зазначають, що проблема СЗЧ дійсно є складною і багатогранною. Вона включає не лише дисциплінарні аспекти, а й питання морального виснаження військових, тривалого перебування на фронті, поранень, психологічного стану та конфліктів у підрозділах. Частина військових залишає службу не через небажання воювати, а через об’єктивні обставини.

    У цьому контексті пропозиції щодо повернення таких військових у стрій набувають особливої актуальності. Ілля Шполянський пропонує запровадити фінансові стимули для діючих військових, які допомагатимуть залучати колишніх бійців назад до підрозділів. Зокрема, йдеться про виплату премій у розмірі близько 50 тисяч гривень за кожного повернутого військовослужбовця.

    На його думку, це буде дешевше та ефективніше, ніж витрачати ресурси на пошук нових мобілізованих, їх навчання та забезпечення. Адже підготовка одного нового бійця потребує значних коштів і часу, тоді як досвідчені військові вже мають необхідні навички.

    Водночас експерти з безпеки застерігають, що впровадження таких механізмів потребує комплексного підходу. Повернення військових із СЗЧ має супроводжуватися чіткими юридичними процедурами, системою реабілітації та оцінкою їхньої придатності до подальшої служби.

    Крім того, важливо розрізняти різні категорії таких військових. Як зазначає Шполянський, є велика різниця між тими, хто залишив частину після кількох років служби, і тими, хто не приступив до виконання обов’язків після навчального центру. У цих випадках підходи до повернення мають бути різними.

    Проблема СЗЧ також має соціальний вимір. Вона впливає на довіру до системи мобілізації, ставлення суспільства до армії та загальну ефективність оборонного сектору. Саме тому її вирішення потребує не лише силових або каральних методів, а й гнучкої політики, яка враховує реалії війни.

    У державних структурах поки що не оголошували про конкретні зміни у підходах до цієї проблеми. Однак тема дедалі частіше піднімається у публічному просторі, що може свідчити про підготовку до реформ у сфері мобілізації та управління кадровим потенціалом армії.

    Дискусія навколо СЗЧ виходить на новий рівень. Замість того щоб розглядати цю проблему виключно як порушення дисципліни, військові пропонують бачити у ній можливість для посилення армії за рахунок повернення досвідчених бійців. Реалізація таких підходів може суттєво вплинути на ефективність ЗСУ в умовах тривалої війни.

  • На Прикарпатті розшукали військового, який на смерть збив неповнолітню

    На Прикарпатті розшукали військового, який на смерть збив неповнолітню

    У неділю ввечері, 15 березня, у селі Заріччя Делятинської територіальної громади на Івано-Франківщині сталася смертельна дорожньо-транспортна пригода. Унаслідок аварії загинула 17-річна дівчина, ще одна постраждала.

    Про це повідомили в поліції Івано-Франківської області.

    За даними правоохоронців, близько 19:00 до поліції надійшло повідомлення про наїзд автомобіля на пішоходів. Попередньо встановлено, що невстановлений на той момент автомобіль збив двох дівчат, які йшли краєм проїжджої частини дороги, після чого водій утік з місця події.

    Унаслідок аварії 17-річна місцева мешканка загинула на місці. Її 23-річна сестра отримала тілесні ушкодження та була госпіталізована до лікарні.

    Правоохоронці розпочали оперативні пошуки водія. Завдяки першочерговим розшуковим заходам поліцейські вже протягом години встановили транспортний засіб і місцезнаходження підозрюваного.

    За інформацією поліції, водієм виявився 29-річний військовослужбовець. Також з’ясувалося, що він перебуває у розшуку, оскільки самовільно залишив військову частину.

    Наразі тривають слідчі дії, правоохоронці встановлюють усі обставини смертельної аварії.

  • У парламенті пропонують нові санкції для тих, хто порушує військовий облік

    У парламенті пропонують нові санкції для тих, хто порушує військовий облік

    У Верховній Раді обговорюють можливість запровадження нових обмежень для військовослужбовців, які самовільно залишили частину, а також для громадян, що порушують правила військового обліку. Серед можливих санкцій — заборона керування транспортними засобами, обмеження банківських операцій, кредитування та доступу до низки адміністративних послуг.

    Про такі ініціативи розповів народний депутат від фракції «Батьківщина» та член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони і розвідки Вадим Івченко.

    За його словами, у законодавчих пропозиціях, які наразі обговорюються, передбачено механізм, за яким військовослужбовців у СЗЧ можуть прирівняти до боржників зі сплати аліментів. Для останніх вже діє система обмежень — блокування банківських рахунків, заборона отримувати кредити, обмеження у користуванні автомобілем та доступі до окремих послуг.

    Як пояснює депутат, аналогічний підхід пропонують застосувати і до тих, хто самовільно залишив службу.

    Водночас ці обмеження можуть поширитися і на військовозобов’язаних громадян, які порушують правила військового обліку. Йдеться, зокрема, про тих, хто не оновив свої дані, не з’являється за повістками або не зареєструвався у цифровій системі «Резерв+».

    На думку авторів пропозицій, така система санкцій має створити додатковий стимул для виконання обов’язків щодо військового обліку та проходження служби.

    Водночас наразі ці ініціативи ще не набули форми офіційних законопроєктів. За словами Івченка, пропозиції лише обговорювалися на рівні профільного парламентського комітету.

    Очікується, що законодавчі ініціативи можуть бути подані до Верховної Ради після того, як їх підготує один із можливих ініціаторів — Міністерство оборони або Генеральний штаб Збройних сил України.

    Після реєстрації документів стане зрозуміло, які саме механізми відповідальності можуть бути закріплені в законодавстві та коли парламент зможе розглянути ці зміни.

  • «Їдуть за грошима», – волонтер розповів про іноземців у лавах ЗСУ

    «Їдуть за грошима», – волонтер розповів про іноземців у лавах ЗСУ

    Український волонтер Роман Донік публічно розкритикував ініціативу Міністерства оборони щодо можливого вирішення проблем мобілізації та випадків самовільного залишення частини за рахунок залучення іноземців.

    У своїй заяві він навів приклад громадян Колумбії, які воювали на боці Збройні сили України. За словами Доніка, перші добровольці були мотивованими бійцями, однак згодом, на його думку, до України почали прибувати переважно ті, хто шукав заробітку.

    «Вони поїхали не воювати. Вони поїхали за грошима. Служити — так, але так, як їм зручно», — зазначив волонтер. Він стверджує, що частина іноземців уникала участі у бойових виїздах, наполягала на продовженні тренувань замість виконання завдань, самовільно залишала позиції під час загрози та розривала контракти.

    За його словами, саме через низку проблем окремі підрозділи за участю іноземців були розформовані. Донік наголосив, що не бачить простого механізму вирішення питань мобілізації та СЗЧ шляхом ширшого залучення іноземних бійців.

    Волонтер також підкреслив, що більшість так званих «військових романтиків», які були ідейно вмотивовані, вже перебувають по обидва боки фронту. На його думку, очікувати, що іноземні контрактники масово вирішать кадрові проблеми, — це надмірний оптимізм.

    Раніше представники оборонного відомства заявляли про розробку комплексного плану, який передбачає низку рішень для подолання труднощів із комплектуванням армії. Водночас дискусія щодо доцільності залучення іноземців триває як у військовому середовищі, так і в суспільстві.