Позначка: Телеграф

  • Маєтки для обраних на заповідному острові: журналісти знайшли впливових власників елітної нерухомості на Трухановому

    Маєтки для обраних на заповідному острові: журналісти знайшли впливових власників елітної нерухомості на Трухановому

    Труханів острів у Києві давно вважається однією з найпривабливіших локацій столиці. Унікальне розташування фактично в центрі міста, поруч із Дніпром та зеленими зонами, робить його надзвичайно цінним для забудови. Проте є одна важлива деталь: відповідно до законодавства значна частина острова належить до природно-заповідного фонду та рекреаційних територій, де житлова забудова суттєво обмежена або заборонена.

    Попри це журналістське розслідування видання «Телеграф» виявило на острові низку об’єктів, які фактично використовуються як приватні маєтки. Серед власників та користувачів цієї нерухомості фігурують донька колишнього народного депутата, колишній високопосадовець податкової служби та родина покійного ректора одного з провідних спортивних університетів країни.

    Розслідувачі звернули увагу на територію, яка за документами має використовуватися для обслуговування навчально-оздоровчої водної бази «Десенка». Саме тут розташовані кілька великих об’єктів нерухомості, які зовні більше нагадують приватні заміські резиденції, ніж базу відпочинку чи спортивний комплекс.

    Як виглядає ділянка. Фото: earth.google

    Донька екснардепа та маєток майже на 600 квадратів

    Однією з власниць нерухомості на острові журналісти називають Альону Гуменюк. Згідно з даними державних реєстрів, у жовтні 2025 року вона стала власницею двох будівель площею 589,6 та 113,4 квадратного метра на вулиці Труханівській.

    На кого оформили ділянку. Фото: витяг з ДЗК

    Земельну ділянку жінка отримала в оренду від Київської міської ради ще у 2022 році. Формально об’єкти нерухомості зареєстровані як «будинки відпочинку». Водночас супутникові знімки та зовнішній вигляд території, на думку журналістів, свідчать про використання її як приватного домоволодіння.

    Альона Гуменюк відома як керівниця мережі розважальних парків Galaxy, які працюють у київських торговельно-розважальних центрах Lavina Mall та Blockbuster Mall.

    Будинок Гуменюк

    Особливу увагу привертають її родинні зв’язки. Батьком бізнесвумен є Ігор Гуменюк — колишній народний депутат від Партії регіонів та ексрадник Віктора Януковича під час його роботи на посаді прем’єр-міністра.

    Чоловік Альони Гуменюк — Северіон Дангадзе, який раніше був соратником Міхеіла Саакашвілі. У 2017 році його ім’я фігурувало у кримінальному провадженні щодо організації акцій протесту за фінансової підтримки бізнесмена Сергія Курченка. Нині Дангадзе відомий як засновник компанії-виробника засобів індивідуального захисту UKRTAC.

    За даними журналістів, у власності Альони Гуменюк також перебувають елітні квартири у столиці та кілька дорогих автомобілів, серед яких Rolls-Royce Phantom.

    Сусід із податкової

    Поруч із маєтком Гуменюк розташована нерухомість, яка належить Анатолію Брезвіну.

    Брезвін — колишній голова Державної податкової адміністрації України та почесний президент Федерації хокею України. Йому належить будівля площею понад 400 квадратних метрів.

    Як і у випадку з іншими об’єктами на Трухановому острові, за документами будівля має статус «будинку відпочинку». Власником нерухомості Брезвін став у 2023 році.

    Крім того, колишній чиновник володіє великим будинком у Конча-Заспі та має корпоративні права в аграрному бізнесі.

    Спадщина покійного ректора

    Третій об’єкт на території колишньої бази «Десенка» пов’язаний із родиною покійного ректора Національного університету фізичного виховання і спорту України Євгенія Імаса.

    Будівля площею понад 274 квадратні метри після смерті Імаса у 2024 році перейшла його спадкоємцям.

    Саме родина Імасів, як зазначають журналісти, відігравала ключову роль у функціонуванні громадської організації «Десенка», якій у 2015 році було передано майже два гектари землі на Трухановому острові.

    Цікаво, що між Імасом та Ігорем Гуменюком існували й фінансові зв’язки. В останній декларації ректора була зазначена позика від колишнього народного депутата на суму понад 8 мільйонів гривень.

    Журналісти також звернули увагу на схему придбання нерухомості Імасом у 2023 році. Згідно з відкритими даними, оплата проводилася кількома траншами, значна частина яких була меншою за 400 тисяч гривень. Саме з цієї суми починається обов’язковий фінансовий моніторинг операцій банками.

    Як працювала схема

    За даними розслідування, земельна ділянка спочатку перебувала в оренді громадської організації «Десенка», створеної для обслуговування навчально-оздоровчої водної бази.

    У різні роки серед засновників організації були члени родини Імасів. Після поділу земельної ділянки окремі її частини перейшли в користування нинішнім орендарям.

    При цьому формально на території продовжують існувати не приватні будинки, а «будинки відпочинку». Саме ця юридична конструкція, на думку журналістів та експертів, дозволила обійти обмеження щодо житлової забудови заповідної території.

    Додатковим підтвердженням фактичного проживання людей у цих будівлях журналісти називають матеріали судових справ. Зокрема, в одній із судових ухвал щодо діяльності компанії UKRTAC зазначалося, що Северіон Дангадзе фактично проживає на території об’єкта на вулиці Труханівській.

    Чому це важливо

    Труханів острів залишається однією з найбільш цінних рекреаційних зон столиці. Будь-яка забудова на його території традиційно викликає гостру реакцію громадськості через ризики втрати природних територій та обмеження доступу киян до громадського простору.

    Юристи наголошують, що ключове питання полягає не лише у праві власності на будівлі, а й у відповідності їхнього фактичного використання тому цільовому призначенню, яке визначене документами.

    Якщо об’єкти, зареєстровані як бази відпочинку чи рекреаційні споруди, фактично використовуються як приватні маєтки, це може стати підставою для додаткових перевірок з боку правоохоронних органів, прокуратури та органів місцевого самоврядування.

    Саме тому історія з елітною нерухомістю на Трухановому острові вже виходить далеко за межі звичайного майнового спору та може стати однією з найгучніших земельних історій Києва останніх років.

     

  • Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Володимир Івасюк — один із найвідоміших українських композиторів ХХ століття, автор легендарних пісень «Червона рута» та «Водограй», чия творчість стала символом української естради й культурного спротиву радянській системі. 24 квітня 1979 року він вийшов із дому у Львові й зник безвісти, а майже через місяць його тіло знайшли у Брюховицькому лісі під Львовом. Радянське слідство наполягало на версії самогубства, однак рідні, друзі та багато дослідників від самого початку не вірили в таке пояснення. У 2019 році судова експертиза, проведена після відновлення розслідування, встановила, що Івасюк фізично не міг самостійно вчинити самогубство за тих обставин, які описувалися у справі.

    Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області в родині педагогів. Його батько Михайло Івасюк був письменником і науковцем, мати Софія — вчителькою. З дитинства майбутній композитор виявляв неабиякі музичні здібності: грав на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі. Уже в юності він почав писати пісні, а згодом створив понад сотню вокальних творів і десятки інструментальних композицій. У біографічних довідках Івасюка називають композитором, поетом, мультиінструменталістом і одним із засновників української естрадної музики.

    Справжній всенародний успіх прийшов до нього у 1970 році, коли прозвучали «Червона рута» та «Водограй». Ці пісні швидко стали популярними не лише в Україні, а й далеко за її межами. «Червона рута» згодом перетворилася на культурний код кількох поколінь українців, а ім’я Івасюка стало нерозривно пов’язаним із відродженням української пісні в радянський період. Його творчість вирізнялася тим, що поєднувала сучасне естрадне звучання з українською мелодикою, фольклорними мотивами та поетичною глибиною. Саме це зробило його музику близькою для мільйонів людей.

    Попри успіх, життя Івасюка обірвалося надто рано — у 30 років. У квітні 1979 року він повернувся до Львова після участі в роботі журі республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Вранці 24 квітня композитор вийшов із дому і більше не повернувся. Його шукали кілька тижнів, а 18 травня тіло знайшли у Брюховицькому лісі. Офіційна радянська версія наполягала на самогубстві, зокрема посилаючись на те, що митець раніше проходив лікування у психіатричній лікарні. Однак близькі композитора відкидали цю версію, вказуючи на обставини, які не вкладалися в офіційну картину подій.

    Уже в незалежній Україні справа Івасюка неодноразово поверталася в публічний простір. Найвагомішим став висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 2019 року. Після слідчого експерименту експерти дійшли висновку, що композитор не міг самостійно залізти на дерево, зав’язати вузол і здійснити дії, які радянське слідство описувало як самогубство. За словами фахівців, навіть фізично сильна людина не змогла б виконати це без сторонньої допомоги в тих умовах.

    Похорон Володимира Івасюка відбувся 22 травня 1979 року у Львові та перетворився на масову акцію пам’яті й протесту. Попри тиск радянської влади, тисячі людей прийшли провести композитора в останню путь. Після похорону багато учасників зазнавали переслідувань: когось звільняли з роботи, студентів могли відраховувати, а біля могили, за свідченнями очевидців, тривалий час чергували співробітники КДБ. Місцем поховання композитора став Личаківський цвинтар у Львові — один із найвідоміших українських некрополів, де спочивають видатні діячі культури, науки, політики та визвольного руху.

    Сьогодні могила Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі є одним із важливих місць пам’яті української культури. На ній встановлено пам’ятник із бронзовою постаттю молодого композитора біля рояля. Однак цей монумент з’явився не одразу: за радянських часів влада довго не дозволяла встановити повноцінний пам’ятник. Раніше на могилі стояв дерев’яний хрест, який, за свідченнями, неодноразово нищили вандали. Лише через роки після смерті митця на місці поховання з’явився нинішній меморіал, який став символом не лише пам’яті про Івасюка, а й незнищенності української культури. Опис пам’ятника на Личаківському цвинтарі також міститься у відкритих довідкових джерелах і фотоматеріалах.

    Пам’ять про Володимира Івасюка живе не лише у Львові чи Чернівцях, а й у всій Україні. Його пісні досі виконують артисти різних поколінь, а «Червона рута» залишається однією з найвпізнаваніших українських композицій у світі. У 2009 році Івасюку посмертно присвоїли звання Героя України, що стало офіційним визнанням його внеску в національну культуру. Та попри державні нагороди й численні вшанування, головна таємниця його життя — обставини смерті — досі остаточно не розкрита.

    Історія Івасюка залишається болючою не лише через ранню смерть талановитого митця, а й через те, що вона стала символом тиску радянської системи на українську культуру. Його творчість була надто українською, надто популярною і надто живою, щоб не викликати тривоги у влади, яка прагнула контролювати будь-який прояв національної самобутності. Саме тому могила Володимира Івасюка сьогодні — це не просто місце поховання композитора. Це місце пам’яті про людину, яка змінила українську музику, і про покоління митців, які творили українське навіть тоді, коли це було небезпечно.

  • СБУ затримала колишнього редактора УНІАН за проросійську пропаганду

    СБУ затримала колишнього редактора УНІАН за проросійську пропаганду

    20 червня 2025 року в Києві Служба безпеки України затримала журналіста за підозрою у поширенні проросійської пропаганди.

    Як пише Tribuna.com, ідеться про Кирила Стадніченка — колишнього редактора спортивного відділу газети «Економічні вісті», а також працівника агентства УНІАН та спортивних сайтів «Телеграф» і «Чемпіон», які входили до складу медіагрупи «Українська правда». Відомо, що ще влітку 2024 року він висвітлював Олімпійські ігри в Парижі.

    СБУ повідомляє, що Стадніченко через анонімні телеграм-канали публікував дописи із закликами до бомбардувань українських міст, а також висловлювання на підтримку захоплення Києва російськими військами. За інформацією слідства, журналіст виправдовував збройну агресію РФ проти України та поширював матеріали з ознаками публічних закликів до насильницької зміни конституційного ладу.

    Спортивного журналіста Кирила Стадніченка затримано за заклики до агресії проти України. Йому загрожує до восьми років тюрми з конфіскацією майна.

    Наразі його затримано, він перебуває під вартою. Слідчі повідомили Стадніченку про підозру одразу за трьома статтями Кримінального кодексу України:

    • ч. 1 ст. 114-1 — перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період;

    • ч. 2, 3 ст. 436-2 — виправдовування, визнання правомірною та глорифікація збройної агресії РФ;

    • ч. 2 ст. 109 — публічні заклики до насильницької зміни конституційного ладу України.

    У разі доведення провини журналісту загрожує до восьми років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна.

    СБУ не виключає, що Стадніченко діяв у координації з іноземними структурами. Слідство триває.