Golosnovinua.com

Позначка: українська політика

  • Мендель заявила, що Медведчук фінансував перші шоу Зеленського: доказів поки немає

    Мендель заявила, що Медведчук фінансував перші шоу Зеленського: доказів поки немає

    Колишня прессекретарка президента України Юлія Мендель заявила, що Віктор Медведчук нібито фінансово допомагав Володимиру Зеленському на початку його кар’єри у шоу-бізнесі. За її словами, йдеться про перші телевізійні та гумористичні проєкти майбутнього президента.

    Водночас сама Мендель прямо зазначила, що не була свідком цих подій і отримала інформацію від третіх осіб — людей, яких вона назвала друзями Зеленського. Незалежних документальних підтверджень того, що Медведчук справді фінансував проєкти Зеленського, у відкритих джерелах наразі немає. Тому її заяву варто розглядати саме як твердження колишньої співробітниці президента, а не як встановлений факт.

    Що саме заявила Мендель

    У дописі у Facebook Юлія Мендель написала, що Медведчук нібито надав Зеленському гроші для запуску перших шоу.

    Мендель заявила, що Медведчук фінансував перші шоу Зеленського: доказів поки немає
    ФОТО: Юлія Мендель та Володимир Зеленський

    Вона також стверджує, що перед цим майбутній президент певний час намагався отримати підтримку Медведчука, а Оксана Марченко нібито переконувала чоловіка допомогти Зеленському.

    Мендель заявила, що після цього Зеленський ще протягом кількох років начебто працював у медійному середовищі, яке було вигідним Медведчуку.

    Проте ключове уточнення сама Мендель зробила наприкінці свого допису: цю історію їй нібито розповіли друзі Зеленського, додавши, що «це ж знають усі».

    Жодних договорів, фінансових документів, банківських переказів чи інших матеріалів, які б підтверджували заявлене фінансування, у публікації не наведено.

    Відкриті джерела не підтверджують пряме фінансування

    У біографічних матеріалах про ранній період «Кварталу 95» зазвичай вказується інша хронологія.

    Наприкінці 2003 року команда отримала пропозицію від телеканалу «1+1» створити серію концертів. У 2004 році «Квартал 95» готував власний телевізійний проєкт, паралельно працюючи в інших програмах, а у 2005 році на телеканалі «Інтер» стартував «Вечірній квартал».

    У доступних публічних джерелах, які описують історію студії, немає загальновизнаної або документально підтвердженої інформації про те, що стартове фінансування команди забезпечував саме Віктор Медведчук.

    Це не доводить, що описаної Мендель ситуації не могло бути, але означає, що наразі її твердження не можна подавати як підтверджений факт.

    Чому ця заява з’явилася саме зараз

    Контекст важливий.

    13 вересня президент Володимир Зеленський увів у дію рішення РНБО про персональні санкції проти низки осіб, серед яких опинилася і Юлія Мендель. Офіційно санкційний пакет стосується осіб, яких влада віднесла до тих, хто поширює або підтримує російську пропаганду.

    Обмеження проти Мендель включили до пакета, затвердженого указом президента №901/2026 від 13 вересня.

    Сама Мендель із таким рішенням не погодилася.

    16 вересня вона заявила, що її не пустили до будівлі Європейського парламенту, та пов’язала це саме з українськими санкціями. Вона також назвала рішення Зеленського політично мотивованим.

    Тобто гучна заява про Медведчука пролунала фактично через кілька днів після введення проти неї санкцій.

    Цей контекст не спростовує і не підтверджує її тверджень, але є важливим для розуміння публічного конфлікту між Мендель та нинішнім керівництвом держави.

    Хто така Юлія Мендель

    Юлія Мендель була прессекретаркою Володимира Зеленського з 2019 до 2021 року.

    Після звільнення вона продовжила публічну діяльність, виступала з коментарями щодо української політики та періодично критикувала рішення Офісу президента.

    У вересні 2026 року її ім’я опинилося у санкційному списку РНБО. Reuters повідомляв, що вона стала однією з десяти осіб, проти яких було застосовано обмеження, і що сама Мендель назвала такі дії неконституційними та політично мотивованими.

    Що відомо про Зеленського та ранній «Квартал 95»

    Команда «95-й квартал» сформувалася ще наприкінці 1990-х років навколо учасників КВК.

    Згодом колектив поступово перейшов від виступів у КВК до власного телевізійного продакшну.

    У 2005 році стартував «Вечірній квартал», який став одним із найпопулярніших телевізійних продуктів студії. Зеленський був одним із ключових авторів, продюсерів та учасників проєкту.

    Пізніше студія створювала телешоу, фільми та серіали, серед яких «Слуга народу», що відіграв особливу роль у формуванні політичного образу Зеленського перед виборами 2019 року.

    Раніше Nenka.info писала про бізнес-історію «Кварталу 95» та російські активи компаній, пов’язаних із колишніми бізнес-партнерами Зеленського. У матеріалі «Бенефіціари “Кварталу 95” формально передали російську кінокомпанію “Грин Филмс” громадянину Латвії» йшлося про структури, які залишалися пов’язаними з колишніми партнерами президента вже після його переходу в політику.

    Що відомо про Медведчука

    Віктор Медведчук протягом багатьох років був одним із найвпливовіших проросійських політиків України та публічно підкреслював особисті відносини з Володимиром Путіним.

    Після початку повномасштабного вторгнення він був затриманий СБУ, а у вересні 2022 року Україна передала його Росії в межах великого обміну полоненими.

    В Україні проти Медведчука розслідували справи про державну зраду та сприяння діяльності терористичних організацій.

    Журналістські розслідування також детально описували бізнес-активи родини Медведчука та його дружини Оксани Марченко у Росії, включно з нафтовим бізнесом.

    СБУ раніше заявляла, що компанії, пов’язані з Марченко, перераховували кошти структурам Росгвардії та МВС РФ.

    Чи могли Медведчук і Зеленський перетинатися в медіабізнесі

    Теоретично їхні бізнесові та медійні середовища могли перетинатися.

    Медведчук і пов’язані з ним особи протягом багатьох років мали значний вплив на український телевізійний ринок та політичні медіа.

    «Квартал 95» своєю чергою працював із найбільшими українськими телеканалами, включно з «Інтером» та «1+1».

    Однак сам факт роботи в одному великому медійному середовищі не є доказом прямого фінансування.

    Для підтвердження заяви Мендель потрібні конкретні фінансові документи, свідчення безпосередніх учасників домовленостей або інші незалежні докази.

    Наразі таких матеріалів у відкритих джерелах немає.

    Зеленський раніше розповідав, хто фінансував його політичну кампанію

    Перед президентськими виборами 2019 року Зеленський публічно коментував джерела фінансування своєї кампанії.

    Тоді він заявляв, що кампанія фінансується за рахунок його власних грошей, коштів партнерів-засновників «Кварталу 95» та друзів.

    Ці слова стосувалися саме виборчої кампанії, а не початку шоу-бізнесової кар’єри, тому вони не можуть ані підтвердити, ані спростувати заяву Мендель про події на початку 2000-х.

    Nenka.info писала про трансформацію команди Зеленського

    Для внутрішньої перелінковки можна також використати матеріал Nenka.info «П’ять років Зеленського: від команди друзів до нової управлінської еліти», де розглядається формування оточення президента, роль його давніх знайомих і людей із бізнесового та медійного середовища.

    Це дає ширший контекст того, як колишні партнери та знайомі Зеленського з творчого періоду надалі опинилися поруч із ним у політиці.

    Що маємо на цей момент

    Факт публічної заяви Юлії Мендель підтверджений.

    Вона справді стверджує, що Віктор Медведчук на початку кар’єри Зеленського нібито фінансово підтримав його перші шоу.

    Але сама Мендель визнає, що отримала цю інформацію від інших людей.

    Незалежних документальних підтверджень прямого фінансування Зеленського або «Кварталу 95» Медведчуком у відкритих джерелах наразі немає.

    Так само немає публічної реакції Зеленського, його колишніх бізнес-партнерів чи самого Медведчука, яка б підтверджувала описані Мендель обставини.

    Тому до появи додаткових доказів коректне формулювання цієї історії звучить саме так: Мендель заявила про фінансування, але воно наразі залишається непідтвердженим твердженням.

  • Кравченко готує собі притулок в Австрії? Сюмар заявила про можливий план ексгенпрокурора

    Кравченко готує собі притулок в Австрії? Сюмар заявила про можливий план ексгенпрокурора

    Навколо колишнього генерального прокурора України Руслана Кравченка виникла нова гучна версія. Народна депутатка Вікторія Сюмар заявила, що його останні публічні дії можуть бути спрямовані на формування аргументів для отримання політичного захисту в Австрії. За її словами, Кравченко нібито готується до можливого майбутнього спору щодо екстрадиції та може переконувати іноземний суд, що в Україні йому загрожують політичне переслідування і помста.

    Водночас важливо відразу зазначити: публічних підтверджень того, що Кравченко вже звернувся по притулок в Австрії або перебуває там, станом на 15 вересня немає. Це твердження наразі є оцінкою Вікторії Сюмар, оприлюдненою у Facebook.

    Сюмар пов’язала свою версію з активними публічними заявами Кравченка останніх днів. Вона припускає, що ексгенпрокурор може збирати матеріали, які в майбутньому дозволять йому доводити в іноземній юрисдикції політичний характер можливого кримінального переслідування.

    На тлі цієї заяви увагу привертає вже підтверджений факт: Кравченко дійсно залишив Україну. За інформацією джерел «Української правди» у правоохоронних органах, у ніч на 14 вересня він перетнув державний кордон на службовому автомобілі приблизно о 2:30. Попередньо повідомлялося, що підставою для виїзду стало службове відрядження.

    Сам Кравченко виїзд не заперечував. Він заявив, що перебуває за кордоном у відрядженні та планує зустрічі з міжнародними партнерами, яким хоче представити свою оцінку ситуації навколо НАБУ і САП. За даними джерел «Української правди», на момент цієї заяви він перебував у Литві.

    Ця деталь принципова, адже вона не підтверджує версію про Австрію. Відкриті джерела, які вдалося знайти станом на 15 вересня, підтверджують лише перебування Кравченка за межами України та повідомлення про Литву як його місце перебування. Даних про подання заяви на притулок до австрійських органів, початок відповідної процедури або судовий процес щодо екстрадиції немає.

    Скандал навколо Кравченка різко загострився після розслідування НАБУ і САП та операції «Карфаген». 7 вересня він подав заяву про відставку. У матеріалах справи, про які повідомляли українські медіа, Кравченко та його перша заступниця Марія Вдовиченко згадуються у контексті негласних слідчих дій.

    Сам Кравченко провину або причетність до незаконних дій заперечує.

    Перед виїздом за кордон конфлікт між тодішнім генпрокурором та антикорупційними органами перейшов у відкриту фазу. Кравченко заявив, що підписав повідомлення про підозру директору НАБУ Семену Кривоносу. Він звинуватив керівника Бюро у підробленні офіційних документів для отримання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі.

    Крім того, Кравченко заявив, що НАБУ і САП під час слідчих дій нібито отримали доступ до матеріалів кримінальних проваджень щодо працівників антикорупційних органів і таким чином намагалися заблокувати процесуальні рішення.

    НАБУ та САП категорично відкинули ці звинувачення.

    В антикорупційних органах заявили, що директору НАБУ Семену Кривоносу офіційно не вручали жодної підозри, а твердження Кравченка розцінили як продовження системної атаки на незалежність НАБУ і САП. Також у відомствах заперечили твердження про незаконне вилучення кримінальних проваджень.

    Саме цей конфлікт тепер став одним із аргументів для версії Сюмар. На її думку, різкі заяви Кравченка про антикорупційні органи можуть у майбутньому використовуватися для формування образу посадовця, якого нібито переслідують через його професійну діяльність.

    Однак це лише припущення.

    Для отримання міжнародного захисту недостатньо самого твердження про політичне переслідування. Таке рішення ухвалюють компетентні органи конкретної держави на підставі заяви особи, документів, обставин справи та оцінки того, чи існує реальний ризик переслідування у країні походження.

    Наразі немає інформації, що така процедура щодо Кравченка розпочалася в Австрії.

    Паралельно політична кар’єра Кравченка в Україні фактично завершилася. Президент Володимир Зеленський 14 вересня відсторонив його від посади генерального прокурора на час дії воєнного стану. Відповідний указ був оприлюднений на сайті президента.

    До Верховної Ради також надійшло президентське подання про надання згоди на звільнення Кравченка. У парламенті зареєстрували проєкт постанови №16064.

    Президент напередодні публічно закликав депутатів невідкладно підтримати відставку генпрокурора. На тлі протистояння Кравченка з НАБУ та САП Зеленський дав зрозуміти, що не бачить можливості для його подальшого перебування на посаді.

    Міжнародні агентства також звернули увагу на ситуацію. Reuters писав, що відставка Кравченка відбувається на тлі нового загострення конфлікту між правоохоронними та антикорупційними структурами України, що особливо чутливо в умовах руху країни до ЄС і залежності від міжнародної підтримки. Водночас агентство наголошувало, що самому Кравченку на той момент офіційних кримінальних звинувачень не висували.

    Це важлива деталь і в контексті припущень про майбутню екстрадицію. Щоб говорити про реальну процедуру екстрадиції, має існувати конкретне кримінальне провадження, відповідний процесуальний статус особи та офіційний міжнародний запит. Даних про те, що Австрія вже отримала такий запит щодо Кравченка, у відкритих джерелах немає.

    Не підтверджено також, що правоохоронні органи України оголосили його в міжнародний розшук.

    Водночас обставини його виїзду продовжують викликати питання.

    «Українська правда» повідомляла, що Кравченко перетнув кордон на службовому автомобілі. Спочатку джерела говорили про відрядження до Литви. Пізніше видання опублікувало копію наказу, згідно з яким генпрокурор відрядив себе до Парижа на п’ять днів для участі у слуханнях ПАРЄ щодо українських дітей. При цьому журналісти зазначали, що у програмі заходу серед заявлених спікерів його не було.

    Центр протидії корупції висунув ще жорсткішу версію, заявивши, що Кравченко нібито підписав підозру директору НАБУ в обмін на можливість залишити Україну. Це твердження ЦПК, а не встановлений слідством факт. Інтерфакс-Україна прямо зазначав, що на момент публікації не мав офіційного підтвердження цієї інформації.

    Тому зараз навколо історії існують одразу кілька рівнів інформації.

    Підтверджено, що Кравченко подав у відставку, виїхав за кордон, публічно атакував керівництво НАБУ та заявив про підписану підозру Кривоносу. Підтверджено також його відсторонення президентом та запуск парламентської процедури звільнення.

    За даними журналістських джерел, він залишив Україну на службовому автомобілі та після виїзду перебував у Литві.

    Натомість твердження про те, що Кравченко вже працює над отриманням статусу політичного біженця саме в Австрії, наразі походить від Вікторії Сюмар і незалежного підтвердження не має.

    Сам Кравченко публічно про намір просити притулок в Австрії не повідомляв.

    Австрійська влада також не оголошувала про отримання відповідної заяви.

    Тому подавати це як встановлений факт було б передчасно.

    Разом із тим сама версія Сюмар може пояснювати політичну логіку останніх заяв ексгенпрокурора: якщо надалі проти нього буде відкрито провадження і постане питання повернення до України, публічні твердження про конфлікт з антикорупційними органами теоретично можуть стати частиною його аргументації про нібито політичну мотивацію переслідування.

    Але чи справді Кравченко йде саме цим шляхом, можна буде стверджувати лише після появи документального підтвердження — заяви самого ексгенпрокурора, інформації від австрійської влади або офіційних матеріалів майбутньої процедури.

    Поки ж найгучніша частина цієї історії залишається не фактом, а політичною версією.

  • З Єрмака зняли електронний браслет: ВАКС назвав несподівану причину

    З Єрмака зняли електронний браслет: ВАКС назвав несподівану причину

    Вищий антикорупційний суд не продовжив для колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака обов’язок носити електронний засіб контролю. Причиною стало медичне застереження: за висновком незалежного спеціаліста, подальше використання браслета могло становити загрозу для його життя та здоров’я.

    Водночас це рішення не означає скасування інших процесуальних обмежень. ВАКС продовжив ще на два місяці низку обов’язків, які діють щодо Єрмака у кримінальному провадженні.

    Про рішення суд повідомила пресслужба ВАКС 15 вересня.

    За інформацією суду, під час розгляду питання про продовження обов’язків стороною захисту були надані пояснення незалежного медичного спеціаліста. Саме вони стали однією з підстав, через які суддя відмовився продовжувати обов’язок носити електронний браслет.

    При цьому ВАКС не повідомляє діагноз Єрмака або конкретний медичний стан, через який пристрій нібито міг бути небезпечним. Тому стверджувати про певне захворювання або характер проблем зі здоров’ям немає підстав.

    Інші обмеження залишилися чинними.

    Єрмак має прибувати за кожною вимогою детектива, прокурора та суду, повідомляти про зміну місця проживання або роботи, не залишати визначені судом населені пункти без відповідного дозволу, а також утримуватися від контактів із конкретними підозрюваними та свідками щодо обставин кримінального провадження.

    Окрім цього, у нього залишаються вилученими документи для виїзду за кордон. Йдеться про закордонні та дипломатичні паспорти й інші документи, які дають право залишати Україну.

    Таким чином, фактично суд прибрав лише одну складову контролю — електронний засіб спостереження.

    Це не перша спроба захисту Єрмака домогтися скасування браслета.

    Ще 29 червня ВАКС розглядав відповідне клопотання адвокатів, однак тоді відмовився його задовольняти. Інформація Transparency International Ukraine у базі рішень ВАКС свідчить, що електронний браслет залишався серед процесуальних обов’язків і після попередніх переглядів запобіжного заходу.

    У серпні суд частково пом’якшив обмеження на пересування Єрмака. Захист аргументував необхідність змін його участю у проєкті з надання правової допомоги військовослужбовцям.

    ВАКС тоді дозволив ексочільнику ОП за погодженням із детективом, прокурором або судом їздити до Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Харківської та Херсонської областей, а також транзитом перетинати інші регіони.

    Проте електронний браслет у серпні залишили. Захист просив скасувати й цей обов’язок, але суддя не погодився.

    Тепер ситуація змінилася через медичні аргументи.

    Сам Андрій Єрмак після внесення застави ще у травні заявляв, що виконав усі визначені судом процесуальні вимоги, здав документи для виїзду за кордон та носив електронний браслет.

    Кримінальна справа, у якій він має статус підозрюваного, стосується ймовірної легалізації 460 млн гривень, які, за версією слідства, могли мати злочинне походження.

    Йдеться про будівництво елітного котеджного містечка «Династія» у Козині Київської області.

    НАБУ і САП вважають, що у 2021–2025 роках учасники схеми могли легалізувати понад 460 млн гривень через будівництво чотирьох приватних резиденцій та спільної SPA-зони. У публічних матеріалах справу пов’язують із масштабнішим антикорупційним розслідуванням, відомим як операція «Мідас».

    Сам факт підозри не означає доведення вини. Відповідно до Конституції України, особа вважається невинуватою, доки її провину не встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

    Підозру Єрмаку повідомили у травні 2026 року.

    14 травня Вищий антикорупційний суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із можливістю внесення застави у розмірі 140 млн гривень. Прокуратура просила визначити більшу альтернативну заставу — 180 млн гривень.

    Після внесення застави Єрмак мав дотримуватися низки процесуальних обов’язків. Серед них були заборона залишати визначену територію без дозволу, здавання паспортів, обмеження спілкування з іншими фігурантами та носіння електронного браслета.

    Повну суму застави — 140 млн гривень — внесли 18 травня, після чого ексчиновник вийшов із СІЗО. Інформацію про надходження грошей підтверджували безпосередньо у ВАКС.

    Заставу збирали протягом кількох днів окремими платежами. За даними ЗМІ, кошти вносили різні фізичні особи. У перші години після рішення суду було перераховано майже 15 млн гривень, а станом на 15 травня сума сягнула десятків мільйонів.

    Справу супроводжував значний суспільний резонанс ще й через попередню політичну роль Єрмака.

    Він очолював Офіс президента Володимира Зеленського з лютого 2020 року до кінця листопада 2025-го. Наприкінці листопада НАБУ проводило обшуки за місцем його проживання на тлі антикорупційних розслідувань в енергетичній сфері. Того ж дня Єрмак подав у відставку, а президент звільнив його з посади.

    Після повідомлення про підозру у травні 2026 року суд неодноразово повертався до питання його запобіжного заходу.

    Першим суттєвим пом’якшенням стало розширення географії дозволених поїздок. Тепер другим стало скасування електронного контролю.

    Однак рішення від 15 вересня принципово не змінює процесуальний статус Єрмака і не скасовує заставу.

    Так само воно не означає закриття справи або визнання підозри необґрунтованою.

    Суд лише переглянув один із обов’язків, які були покладені на підозрюваного після внесення застави.

    Електронний браслет використовується у кримінальному процесі для контролю за місцезнаходженням людини. Водночас закон дозволяє суду переглядати покладені на особу обов’язки, якщо з’являються нові обставини або втрачається необхідність у конкретному обмеженні.

    У випадку Єрмака суд прямо послався на медичну інформацію.

    Тобто ключовим аргументом стало не завершення строку слідства, не зменшення процесуальних ризиків саме по собі і не рішення прокуратури, а потенційний ризик для здоров’я від подальшого використання пристрою.

    При цьому решта встановленого механізму контролю продовжує працювати.

    Єрмак, зокрема, не отримав назад закордонні паспорти та не може вільно залишати визначені судом території. Також залишається заборона на спілкування з окремими фігурантами та свідками провадження.

    Саме тому рішення ВАКС коректніше називати частковим пом’якшенням процесуальних обов’язків, а не повним скасуванням запобіжного заходу.

    Станом на 15 вересня досудове розслідування у справі триває, а суд не встановлював винуватість Єрмака в інкримінованих йому діях.

    Тепер ключовим питанням буде подальший рух справи — зокрема, чи завершать НАБУ і САП розслідування та чи передадуть матеріали до суду для розгляду по суті.

    А поки головна зміна для колишнього очільника ОП полягає лише в одному: після кількох місяців електронного контролю носити браслет йому більше не потрібно — суд визнав, що за наявними медичними даними це може становити загрозу для його здоров’я.

  • Залужний пожартував про англійську — і почалася атака: Тука пояснив, чого насправді бояться на Банковій

    Залужний пожартував про англійську — і почалася атака: Тука пояснив, чого насправді бояться на Банковій

    Невеликий жарт Валерія Залужного про власну англійську несподівано переріс у чергову політичну дискусію навколо колишнього головнокомандувача ЗСУ. Ексголова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука вважає, що різка реакція окремих Telegram-каналів на слова нинішнього посла України у Великій Британії свідчить не стільки про мовне питання, скільки про нервозність через високий рівень суспільної довіри до Залужного.

    Приводом стала фраза Залужного під час виступу англійською. Він із самоіронією зауважив, що після цього люди, які розмовляють російською, зможуть обговорювати його «неідеальну англійську». За версією Туки, у початковому формулюванні не було твердження, що всі критики Залужного є прихильниками Росії. Однак у частині Telegram-сегмента слова генерала почали подавати саме в такій інтерпретації.

    Тука назвав це свідомим перекручуванням змісту. На його думку, фраза була звичайною самоіронією людини, яка знає, що її вимову регулярно обговорюють у соцмережах, і вирішила пожартувати про це першою. Водночас колишній чиновник переконаний: масштаб реакції показує, що будь-які публічні появи Залужного дедалі частіше розглядаються через призму майбутньої політичної конкуренції.

    Певне фактичне підґрунтя для розмов про популярність Залужного справді існує. За результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 5–6 серпня 2026 року, Залужному довіряли 68% респондентів, не довіряли 21%. Для порівняння, Кирилу Буданову довіряли 62%, а Володимиру Зеленському — 59%. Таким чином, серед фігурантів цього дослідження саме колишній головнокомандувач мав найвищий показник довіри.

    Однак тут є важливий нюанс, який змінює картину. Високий рейтинг довіри не дорівнює автоматичній перемозі на виборах. У тому ж опитуванні «Рейтингу» на запитання про перший тур гіпотетичних президентських виборів 25,2% респондентів назвали Зеленського, 16,7% — Залужного, 12,5% — Михайла Федорова. Тобто Залужний випереджав більшість потенційних конкурентів, але поступався чинному президенту.

    Схожу картину показало й інше серпневе дослідження — Info Sapiens. Опитування, проведене з 8 до 23 серпня, давало Зеленському 23% підтримки у гіпотетичному першому турі, Залужному — 12,7%. Водночас умовна партія Залужного отримувала 12,1%, майже наздоганяючи умовну політсилу Зеленського з 13,7%. Автори дослідження окремо застерігали, що в умовах війни такі цифри слід розглядати радше як показник політичного потенціалу, ніж як прогноз реального результату виборів.

    Саме тому слова Туки про «страх рейтингу» наразі залишаються політичною оцінкою, а не встановленим фактом. Публічних доказів того, що Офіс президента координував конкретні публікації Telegram-каналів про англійську Залужного, немає. Так само сама по собі критика посла чи його вимови не доводить існування централізованої кампанії. Проте очевидно інше: прізвище Залужного залишається одним із найчутливіших у дискусіях про можливу післявоєнну політичну конфігурацію.

    Тема його англійської загострилася ще й через попередні публічні відео. На початку вересня у мережі активно обговорювали англомовне привітання Залужного з нагоди культурного проєкту у Полтаві, де відкрили перший в Україні Шекспірівський сад і погруддя драматурга. Сам проєкт готували як міжнародну культурно-освітню ініціативу, а до його презентації долучалися представники академічних кіл із різних країн.

    Після цього окремі ресурси зосередили увагу вже не на змісті звернення Залужного, а на його вимові й манері говорити англійською. Тож наступний жарт про «неідеальну англійську» фактично став відповіддю на тему, яка до того кілька днів циркулювала у соцмережах.

    Політичний підтекст виникає ще й тому, що Залужний давно перестав бути лише колишнім військовим командувачем у суспільному сприйнятті. З травня 2024 року він офіційно є надзвичайним і повноважним послом України у Великій Британії — відповідний указ підписав президент Володимир Зеленський. Водночас Залужний регулярно виступає з текстами й промовами про війну, майбутню архітектуру безпеки та оборонну політику. Лише 8 вересня він закликав партнерів посилити українську ППО та оборонні спроможності після нових російських атак, наголосивши, що підтримка України безпосередньо пов’язана з безпекою Європи.

    Попри постійні припущення про можливу президентську кампанію, сам Залужний на початку 2026 року займав значно обережнішу позицію. У лютому він заявляв, що поки триває війна і діє воєнний стан, не обговорює власні політичні плани й нічого не робить у цьому напрямку. За його словами, політична боротьба в цей момент могла б посилити внутрішній розбрат.

    Юридично президентські або парламентські вибори під час воєнного стану й справді не проводяться. Стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє проведення виборів президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування в цей період. Тому всі нинішні електоральні рейтинги залишаються гіпотетичними.

    Це, однак, не робить їх політично неважливими. Для чинної влади, майбутніх партійних проєктів і потенційних кандидатів показники довіри демонструють, хто вже зараз має стартовий суспільний капітал. І в цьому сенсі Залужний залишається одним із найсильніших публічних діячів країни.

    Сам Тука трактує історію з англійською саме через цю оптику. На його думку, якби Залужного не сприймали як потенційно сильного політичного конкурента, один жарт про власну вимову не став би приводом для настільки емоційної інформаційної хвилі.

    Водночас соціологія показує більш складну ситуацію, ніж проста формула «Залужний перемагає владу». Він справді має надзвичайно високий рівень довіри, але за показником голосування у першому турі останні серпневі дослідження ставили Зеленського вище. А сам Залужний публічно не оголосив ані про створення партії, ані про участь у президентських виборах.

    Тому головним у цій історії поки є не англійська вимова посла. Значно показовішим є те, наскільки швидко будь-яка його публічна фраза перетворюється на дискусію про Банкову, рейтинги та майбутні вибори. І це саме по собі демонструє, наскільки вагомою політичною фігурою залишається Валерій Залужний навіть без офіційного входження у політику.

  • Татаров і Арахамія формують новий центр впливу у владі, а Зеленський втрачає позиції

    Татаров і Арахамія формують новий центр впливу у владі, а Зеленський втрачає позиції

    У Києві знову рахують, що станеться, якщо президентські повноваження обірвуться достроково. Стаття 112 Основного Закону прямо вказує, шо при достроковому припиненні повноважень президента їх виконання до виборів нового глави держави переходить до голови Верховної Ради. Повноваження в такого виконувача обов’язків різко урізані, він не може вносити подання про призначення міністрів оборони і закордонних справ, розпускати парламент або звертатися з посланнями. Але сам факт переходу виконавчої вертикалі до рук спікера робить парламент не просто законодавчим органом. Він стає потенційною площадкою для будь-яких документів, які вимагатимуть державної підписи в момент вакууму або зміни влади.

    Саме на цьому тлі в Києві фіксують зміщення центрів впливу всередині президентської команди. Після відходу Андрія Єрмака простір навколо Володимира Зеленського заповнили кілька фігур, серед яких голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія зайняв особливе місце. Він одночасно тримає монобільшість у Раді, бере участь у переговорній групі з Росією і, за оцінками депутатів правлячої фракції, поширив свою присутність на уряд. У тій самій серпневій розмові з BBC представники монобільшості описували його роль уже не як суто парламентську. Сам Арахамія публічно формулював завдання інакше: розмовляти «з усіма, хто заходить у кабінет до Путіна» — і з офіційними особами, і з неофіційними гравцями.

    Паралельно посилюється інша лінія. Заступник керівника Офісу президента Олег Татаров, якого вже кілька років називають куратором силового блоку, після липневого перезавантаження Кабміну отримав додатковий важіль у Національній поліції. Земляк Татарова Максим Цуцкірідзе став виконувачем обов’язків голови Нацполіції. «Українська правда» 11 серпня описувала це як миттєве посилення позицій Татарова в системі — і одразу фіксувала застереження співрозмовників у президентській команді: Зеленський ревниво ставиться до надмірного накопичення впливу навіть у лояльних людей, тому ефект може виявитися нетривалим. Публічна картина при цьому залишає за Татаровим колишню зону. Вплив на Державне бюро розслідувань і окремі напрями в МВС, за постійної напруги з антикорупційним контуром.

    Відомості, отримані редакцією від джерела, близького до силового блоку, описують поточну конфігурацію інакше, ніж публічна картина. За цією версією, Татаров сьогодні забезпечує політичну безпеку управління, яке здійснює Арахамія, а спецслужби й правоохоронці отримали можливість впливати практично на весь політичний клас. Та сама інформація вказує на домовленість навколо НАБУ і на готовність Татарова розчистити Арахамії шлях до посади спікера Верховної Ради — голоси, за оцінкою джерела, він збере.

    Те саме джерело пов’язує цю перезбірку не лише з внутрішньою ієрархією. Після літніх кадрових рішень, кажуть співрозмовники в силовому контурі, у Банкової звузився простір для маневру і з суспільством, і з партнерами. Зеленський формально зберігає всю вертикаль, але його особистий ресурс усередині системи вже не виглядає безмежним. Частина впливу стікає до тих, хто тримає Раду, силовиків і переговорний трек. Саме тому, за цією логікою, навколо Арахамії і Татарова збирається запасний контур — не замість президента, а на випадок, якщо його позиція всередині країни і в зовнішніх столицях стане ще менш стійкою. Інтерес ситуації в тому, що саме парламент і його голова можуть виявитися фактичними учасниками підписання можливих домовленостей з Росією. Існує й старіший сценарій, який обговорювали ще з 2024 року. Президента за певних обставин може змінити виконувач обов’язків — голова парламенту.

    Бюро і САП продовжують розслідування можливих виплат депутатам «у конвертах». Слідчі дії вже зачіпали помічника Арахамії. Сам голова фракції поки не отримав офіційного статусу підозрюваного, але сам факт інтересу антикорупційних органів до людини, від якої залежить проходження більшості законопроєктів, створює додаткову напругу. Історія Татарова з НАБУ ще довша, стара справа про квартири для Нацгвардії, судові спори з ексдиректором бюро Артемом Ситником і програна апеляція наприкінці травня 2026 року за позовом про захист честі й гідності. Конфлікт між куратором силовиків і антикорупційними інститутами залишається однією з постійних ліній напруги всередині системи.

    Міжнародний контекст лише посилює внутрішню гру. Зеленський після серії кадрових рішень літа зіткнувся з відкритим невдоволенням частини суспільства і західних партнерів. Колишній міністр оборони Михайло Федоров 18 серпня публічно заговоривпро необхідність знайти законний механізм виборів навіть за затяжної війни. КМІСпісля перезавантаження Кабміну зафіксував зниження довіри до президента з 61% у травні до 55% наприкінці липня — на початку серпня. Переговори з Росією при цьому залишаються замороженими. Арахамія в цьому зв’язку виступає водночас внутрішнім менеджером і зовнішнім переговорником.

    Якщо сценарій зміни спікера коли-небудь матеріалізується, конституційна конструкція автоматично підвищить ставки. Людина, яка контролює і фракцію, і потенційно крісло голови Ради, отримує не лише законодавчий інструмент, а й формальну позицію, з якої за певних обставин можна буде ставити підпис під документами державного рівня. Поки це залишається гіпотезою. Стефанчук на місці, Зеленський формально зберігає всю повноту президентської влади, а Татаров і Арахамія продовжують працювати всередині наявної конструкції. Але баланс уже змістився достатньо далеко, щоб сама можливість такого переходу перестала бути суто теоретичною.

     

  • Федоров шукає міжнародну опору через Кличка, уникаючи публічного зближення

    Федоров шукає міжнародну опору через Кличка, уникаючи публічного зближення

    У Києві на тлі зростання політичної напруги навколо ексміністра оборони Михайла Федорова простежується тихий канал комунікації, який пов’язує його з мером столиці Віталієм Кличком. Цей канал існує давно й спирається на постать Петра Оленича — людини, яка свого часу відповідала за цифровізацію Києва та тісно взаємодіяла з командою Мінцифри.

    Федоров, який залишив Міноборони в середині липня після конфлікту з військовим керівництвом і здобув помітну публічну підтримку, шукає додаткові точки опори. За відомостями, отриманими редакцією, він справді зустрічався з Кличком. Розмова стосувалася, зокрема, допомоги з контактами у США. Кличко зі свого боку згадував можливі зв’язки в Німеччині. Публічного виходу разом, однак, не планується, для Федорова це створювало б очевидні репутаційні ризики, а для Кличка — додаткове роздратування у відносинах із Банковою.

    Зв’язок через Оленича тут не випадковий. Оленич у 2021–2025 роках обіймав посаду заступника голови КМДА з цифрового розвитку та запускав міський застосунок «Київ Цифровий». Його робота перетиналася з проєктами Мінцифри в період, коли відомство очолював Федоров. Пізніше Оленич опинився в центрі земельних розслідувань НАБУ та САП, був відсторонений і звільнений Кличком. Водночас, за даними, наявними у редакції, саме його рекомендації продовжують впливати на оцінки партійної інфраструктури «УДАРу».

    Сама партія «УДАР» сьогодні виглядає радше як локальний ресурс мера, ніж як повноцінна національна структура. Її мережа в регіонах і навіть у Києві оцінюється як слабка. Джерело в оточенні Федорова прямо вказує, що якісно забезпечити виборчий процес «УДАР» навряд чи здатен навіть у столиці. Окремі районні осередки та депутатські групи, можливо, можуть бути задіяні — знову ж таки з огляду на поради Оленича. Це суттєво обмежує потенційну цінність будь-якого неформального альянсу.

    Контекст, у якому відбувається цей контакт, вкрай чутливий. Федоров після відставки публічно заговорив про необхідність повернення до повноцінних демократичних процедур і виборів навіть в умовах війни. Його рейтинг помітно зріс на хвилі протестів. Паралельно з’являються повідомлення про можливі поїздки до США. Кличко, своєю чергою, залишається одним із небагатьох великих політиків національного масштабу, які зберігають незалежність від вертикалі Офісу президента. Їхнє давнє взаємне роздратування з Банковою добре відоме, але відкрите зближення з фігурою Федорова, що зростає, для мера означало б новий виток конфлікту.

    Поки обидві сторони воліють тримати дистанцію на публіці. Зустріч відбулася, запити щодо контактів пролунали, оцінка партійних можливостей «УДАРу» виявилася скептичною. Далі — тиша. В українській політиці такі тихі канали часто виявляються важливішими за гучні заяви. Особливо коли йдеться про фігуру, яка лише починає вибудовувати власну суб’єктність.

  • The Times: заклик Федорова провести вибори під час війни може зіграти на руку Путіну

    The Times: заклик Федорова провести вибори під час війни може зіграти на руку Путіну

    Заява колишнього міністра оборони України Михайла Федорова про необхідність відновлення виборчого процесу навіть в умовах війни спричинила гостру політичну дискусію та привернула увагу західних медіа. Британське видання The Times вважає, що реалізувати таку ідею за нинішніх умов буде надзвичайно складно, а політична боротьба навколо виборів може стати вигідною Росії.

    Федоров заговорив про вибори

    Михайло Федоров виступив із резонансним відеозверненням 18 серпня. Колишній очільник Міністерства оборони заявив, що Україна потребує системного оновлення державного управління, а демократичні процеси не повинні залежати від того, скільки ще триватиме російсько-українська війна.

    На думку Федорова, держава має знайти легітимний і безпечний механізм, який дозволив би проводити вибори навіть за умов затяжних бойових дій. Один із головних аргументів ексміністра полягає в тому, що Росія не повинна фактично отримати можливість визначати, коли українці зможуть обирати владу.

    У своєму зверненні Федоров також говорив про корупцію та кризу державного управління. Він розкритикував «стару систему», яка, за його словами, захищає себе, повільно ухвалює рішення та здатна винагороджувати лояльність замість ефективності.

    Заява пролунала на тлі серйозних кадрових змін у секторі оборони. Президент Володимир Зеленський раніше звільнив Федорова з посади міністра оборони, а 18 серпня офіційно запропонував призначити на цю посаду Євгенія Хмару.

    У The Times побачили небезпечний сценарій

    Звернення Федорова швидко вийшло за межі української внутрішньополітичної дискусії. 19 серпня The Times опублікувала матеріал, присвячений можливим наслідкам його пропозиції.

    Британське видання називає проведення виборів за нинішніх обставин практично нездійсненним завданням і звертає увагу на ризик того, що дискусія може перерости у серйозне внутрішньополітичне протистояння. Матеріал The Times вийшов із тезою, що заклик до виборів може бути «саме тим, чого хоче Путін», оскільки боротьба всередині України потенційно здатна послабити державу під час війни.

    Критики ініціативи наголошують, що проведення повноцінної виборчої кампанії під час регулярних російських атак створює не лише юридичні, а й масштабні безпекові та організаційні проблеми.

    Йдеться, зокрема, про забезпечення можливості голосування військовослужбовців, мільйонів українців за кордоном, внутрішньо переміщених громадян та жителів територій, розташованих поблизу фронту. Окремою проблемою залишається безпека виборчих дільниць під час ракетних і дронових атак.

    The Times також пов’язує появу політичної дискусії з ширшим тиском на команду Зеленського на тлі кадрових перестановок і резонансних антикорупційних розслідувань.

    На Банковій відреагували на пропозицію

    Заява Федорова вже викликала реакцію в українському політичному середовищі.

    Співрозмовник LIGA.net в Офісі президента, коментуючи пропозицію ексміністра, наголосив, що організація виборів не зводиться лише до пошуку технічного способу голосування. Представник Банкової вказав на значно ширший комплекс проблем, пов’язаних із проведенням виборчого процесу під час повномасштабної війни.

    Критично до ідеї поставилися й окремі українські політики. Водночас народний депутат Ярослав Железняк заявив, що сама дискусія щодо виборів є правильною, але Федорову варто пояснити, яким саме чином їх можна організувати за нинішніх обставин.

    Чому заява Федорова стала настільки резонансною

    Політична вага звернення полягає не лише в самій пропозиції провести вибори. Західні медіа звертають увагу на особу автора заяви.

    Федоров упродовж років був одним із найпомітніших представників команди Зеленського та обіймав високі посади у виконавчій владі. Саме тому його публічна критика системи та заклик до відновлення повноцінного демократичного процесу сприймаються як значно серйозніший політичний сигнал, ніж аналогічні заяви представників традиційної опозиції.

    The Times також звертає увагу на рейтинговий фактор. За даними, які наводить видання, Федоров має достатньо високі показники підтримки, щоб потенційно стати серйозним учасником майбутньої президентської кампанії. Сам він наразі офіційно не оголошував про намір балотуватися в президенти.

    Українські медіа, аналізуючи останні соціологічні дані, також звертають увагу на високий рівень довіри до ексміністра. Водночас високий персональний рейтинг політика не означає автоматичної підтримки українцями ідеї проведення виборів безпосередньо під час війни.

    Таким чином, заява Федорова фактично відкрила значно ширшу дискусію — не лише про можливість організації голосування, а й про майбутню конфігурацію української політики. Питання виборів, яке протягом повномасштабної війни переважно розглядалося через призму завершення воєнного стану, тепер стало предметом відкритої суперечки між впливовими політичними гравцями.

  • Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    У лютому 2025 року Оксана Коляда, ексміністр у справах ветеранів і керівниця ГО «Простір можливостей», публічно говорила про понад 1,2 млн ветеранів за даними реєстру. Станом на 1 квітня 2026 року Єдиний державний реєстр ветеранів війни вже фіксував 1 777 382 особи, з яких статус учасника бойових дій мали 1 462 323. До 1 травня 2026-го цифра перевищила два мільйони та продовжує зростати. Після завершення активної фази війни експерти та саме Міністерство у справах ветеранів говорять про 5–6 млн осіб (включаючи сім’ї загиблих), тобто про 15–20% населення країни. Це вже не соціальна категорія, а демографічний та електоральний факт. У регіонах із високою концентрацією ветеранів будь-який кандидат чи партія, які ігнорують їх запити, ризикують втратити вирішальні відсотки.

    Державний реєстр громадських об’єднань ветеранів містить десятки всеукраїнських організацій. Більшість із них побудовані за відомчим принципом: окремо асоціації ветеранів внутрішніх військ МВС, кримінально-виконавчої служби, учасників АТО. Це не єдина інфраструктура, а мозаїка лобістських груп, успадкована ще з довоєнних часів і так і не консолідована. Паралельно з 2015 року виросли низові структури іншого типу — «Побратими», ветеранські простори за підтримки IREX і Держдепартаменту США, український ветеранський фонд, що розподіляє державні гранти. Усі вони займаються реінтеграцією та психосоціальною підтримкою, а не електоральною мобілізацією. Однак саме з такої інфраструктури в інших країнах з часом виростали структури впливу, здатні розмовляти з владою на рівних.

    У 2026 році при Міністерстві у справах ветеранів розпочала роботу Рада ветеранів війни за незалежність України — постійний консультативно-дорадчий колегіальний орган, покликаний залучати ветеранів до формування та реалізації державної ветеранської політики. До її складу увійшли 27 представників — по одному від кожної області України, Автономної Республіки Крим, Києва та Севастополя, обраних самими ветеранами через регіональні збори. За прозорістю процесу стежив громадський рух «ЧЕСНО». Склад затверджено наказами міністерства 14 та 16 липня 2026 року, перше засідання відбулося 18 липня. Формально це дорадчий орган без владних повноважень. За архітектурою — регіональна виборність, легітимність через голосування всередині самої групи, постійний канал комунікації з державою — це структура, яка в інших обставинах перетворюється на партійний з’їзд.

    Є й прямий фінансовий контур. Видатки державного бюджету на «ветеранську політику» зросли з 12,6 млрд грн у 2025 році до 18,9 млрд грн у бюджеті-2026 — майже на 50% за один рік. Житло для ветеранів з інвалідністю I–II групи (5,7 млрд грн), облаштування Національного військового меморіального кладовища (4 млрд грн), підтримка адаптації до цивільного життя (8,2 млрд грн) — це вже не просто соціальні виплати. Це формований бюджетний комплекс, навколо розподілу якого неминуче вибудується боротьба інтересів — із підрядниками, фондами-посередниками та лобістськими групами.

    Від спільного фронту до різних політичних інтересів

    Ключова помилка в розмові про «ветеранську партію» — уявлення, ніби у двох мільйонів людей є єдиний інтерес, який просто чекає організаційного оформлення. На практиці всередині цієї групи вже чітко видно лінії розлому за право говорити від її імені.

    Кадрові офіцери, які командували підрозділами, мають досвід прийняття рішень і природну ієрархічну легітимність. Саме з цього середовища виходять фігури рівня Залужного. Рядові мобілізовані, які пройшли важкі ротації без командних повноважень, мають інший набір вимог — передусім до справедливості самої системи призову та ротації. Ветерани-підприємці, які отримали гранти через Український ветеранський фонд і збудували бізнес, структурно ближчі до дерегуляційної повістки, ніж до патерналістської. Ветерани з інвалідністю — окрема категорія з юридично закріпленими вимогами (пріоритет у житлових компенсаціях, протезування, реабілітація), які не збігаються автоматично з вимогами працездатних побратимів. Нарешті, сім’ї загиблих — юридично окрема категорія зі своєю системою виплат, розшуку, ДНК-ідентифікації та визнання статусу. Вони мають, можливо, найсильніший моральний капітал з усіх перелічених груп, але фізично не мають власного бойового досвіду, щоб говорити від імені «фронту» в буквальному сенсі.

    Ці групи не ворогують. Але у них різні пріоритети, різна швидкість організації та різний тип легітимності. Саме тому реалістичний сценарій виглядає не як поява однієї великої ветеранської партії, а як боротьба кількох центрів за право говорити від імені всіх: відомчі асоціації з радянською за походженням організаційною культурою, нові низові НКО із західним грантовим фінансуванням і прозорими процедурами, персональні бренди відомих командирів і потенційно — представники сімей загиблих, чия моральна позиція в публічних дебатах про ціну та умови завершення війни може виявитися політично вагомішою, ніж позиція живих ветеранів.

    З цього випливає контрінтуїтивний висновок, що найбільш імовірний сценарій — не партія ветеранів, яка захопить владу, а ветерани, розчинені одразу в усіх великих партіях. Не єдина структура, що вимагає своєї частки влади, а десятки людей із військовим минулим у кожній партійній команді. Політична трансформація відбувається практично непомітно, без оголошення про створення ветеранської партії, але з поступовим зростанням частки людей зі спільним військовим досвідом серед тих, хто ухвалює рішення.

    Межі політичного впливу на прикладі попереднього досвіду

    Після парламентських виборів 2014 року до Верховної Ради увійшли близько двох десятків бойових командирів. Андрій Білецький пройшов як самовисуванець, Семен Семенченко — за списком «Самопомочі», Андрій Тетерук і Юрій Береза — через «Народний фронт», Дмитро Ярош — по мажоритарному округу. У парламенті опинилися люди з реальним фронтовим досвідом і високим на той момент політичним капіталом.

    Це виглядало як поява нового політичного суб’єкта. Ветеранський статус давав швидку легітимність. Частина комбатів намагалася зберегти організаційний зв’язок із бойовими структурами або створити на їх основі політичні проекти. Однак уже через кілька років стало очевидно, що перша хвиля не сформувала самостійного політичного класу. Більшість розчинилася в існуючих партіях. Спроби йти окремим шляхом виявилися обмеженими.

    Проєкт, пов’язаний з Андрієм Білецьким у 2016 році, так і не зміг перетворитися на загальнонаціонального політичного гравця. На виборах 2019 року окремі ветеранські та фронтові політичні бренди не змогли вийти за межі вузької аудиторії й залишилися на периферії великої політики. Причини цього провалу були глибшими, ніж просто низька електоральна підтримка. У 2014 році ветерани мали політичний капітал і помітних лідерів, але не мали масової організаційної бази. Масштаб АТО залишався порівняно невеликим, суспільство сприймало війну як локальний конфлікт, а ветеранська спільнота була занадто вузькою і фрагментованою, щоб перетворити окремі імена на стійку політичну силу. Лідери були, масштабу не було.

    Після 2022 року ситуація обернулася. Тепер є потенційно масова база — мільйони людей, для яких війна стала частиною біографії. Але поки немає єдиного політичного центру, здатного цей масштаб конвертувати. Перша хвиля мала лідерів без масштабу. Нинішня має масштаб без організації, яка могла б його політично оформити.

    Від масової армії до політичної еліти, два різні шляхи США та Ізраїлю

    Порівняння США та Ізраїлю цікаве тим, який механізм відтворення еліти стоїть за цим рухом і чому в одному випадку він вичерпався, а в іншому працює вже майже вісімдесят років.

    У Конгресі США частка ветеранів була історично колосальною, у 1971 році військовий досвід мали 73% членів Конгресу, при тому що серед населення ветерани становили менш як 15%. Це була пряма проєкція загального призову Другої світової війни на політичний клас. Військовий досвід був масовим, і перші постпризовні покоління політиків масово несли його в органи влади, не створюючи окремої «партії фронтовиків» — вони просто заповнили існуючі Демократичну та Республіканську партії. Механізм працював через сам факт того, що майже кожен чоловік політично активного віку пройшов через армію. Коли у 1973 році США перейшли до професійної армії, цей вбудований механізм зупинився. Частка ветеранів методично знижувалася: 62% у 1981-му, 48% у 1991-му, 30% у 2001-му, близько однієї шостої у складі Конгресу 2025 року.

    Показово, що про якість відтворення дбає не Конгрес сам по собі, а зовнішній інститут заснований у 1919 році «Американський легіон» — формально позапартійна лобістська організація, яка протягом століття домагалася конкретних законів, але ніколи не намагалася стати кадровим конвеєром до органів влади.

    Ізраїль влаштований інакше саме в частині механізму відтворення. Майже загальний військовий обов’язок діє безперервно вже майже вісім десятиліть, і перехід із Генерального штабу до уряду залишається рутинним маршрутом для кожного нового покоління командувачів. Колишні начальники Генштабу не просто йшли в уряд — Іцхак Рабін та Ехуд Барак ставали прем’єр-міністрами, а десятки інших генералів отримували міністерські посади. У 2018–2019 роках цей процес пішов ще далі: троє колишніх начальників Генштабу — Бені Ганц, Габі Ашкеназі та Моше Яалон — опинилися в одній політичній конструкції «Кахоль Лаван» разом із цивільним політиком Яїром Лапідом. Військовий досвід тут перетворився не просто на особистий політичний капітал, а на окремий політичний бренд.

    Механізм працює тому, що сама армія є постійним, а не тимчасовим інститутом соціалізації майбутньої еліти, а низький прохідний бар’єр у Кнесеті структурно полегшує вхід нових списків. Звідси питання, чи залишиться українська армія після війни інститутом, що безперервно виробляє політичну еліту, — чи, як у США після 1973 року, військова служба повернеться до статусу вузької професії, і нинішня хвиля довіри до військових виявиться історичним сплеском одного покоління.

    Демобілізація і початок нової політичної боротьби

    Поки йде війна, досвід фронту працює як спільний код. Він згладжує розбіжності між людьми, які в мирному житті ніколи б не опинилися в одній кімнаті. Коли цей код перестане бути універсальним, суспільство раптом виявиться розколотим по лінії. Саме в цей момент політичний капітал військових перестане бути абстрактним рейтингом довіри і перетвориться на конкретну силу, здатну або стабілізувати систему, або розхитати її.

    Досвід уже є, у липні 2025 року перші масштабні антиурядові виступи з початку повномасштабного вторгнення — ті, що пізніше назвали «картонковим Майданом» — почалися з публічного заклику одного ветерана. Дмитро Козятинський написав у соцмережах кілька речень, і люди вийшли до театру Франка. Серед демонстрантів були і чинні військові, і демобілізовані. Вони кричали не про пільги, а про інституції. Це був сигнал, що бойовий досвід уже вміє конвертуватися в політичну дію без партійних структур і без дозволу згори.

    Держава на такі сигнали реагує подвійно. З одного боку — спроби кооптації. Найрейтинговіших командирів намагаються втягнути в адміністративну орбіту, запропонувати посади, зробити частиною системи. З іншого — дедалі відкритіше формулюється страх. На форумі «Ветерани як новий політичний суб’єкт» у грудні 2025-го Валерій Залужний прямо сказав те, що багато хто вважав за краще не проговорювати: чиновники й політики вже сьогодні починають дивитися на армію як на загрозу — саме через політичну конкуренцію. Він описав механіку ризику без емоцій. Коли після демобілізації людина з бойовим досвідом і доступом до зброї опиняється без роботи, житла й можливості реалізувати себе, вона стає вразливою до провокацій і «спокуси легких грошей».

    Історичні паралелі, які він навів, — Друга світова і афганські «лихі дев’яності» — не були риторичним прийомом. Це був перелік відомих сценаріїв, у яких повернення великих контингентів без системної реінтеграції закінчувалося зростанням злочинності, вуличного насильства і, в крайніх випадках, політичною дестабілізацією аж до громадянського конфлікту.

    Другий Майдан у класичному сенсі — масовий цивільний штурм влади виглядає малоймовірним. Але «ветеранський» варіант може бути іншим. Він не обов’язково виллється в намети на майдані. Він може початися з серії локальних конфліктів, з політичних списків, побудованих на наративі «зрадженої війни», з ситуацій, коли частина фронтовиків сприйме будь-яке компромісне врегулювання як особисту зраду. Експерти вже описують «ідеальний шторм»: одночасне поєднання мирної угоди з територіальними поступками, масової демобілізації і перших повоєнних виборів у горизонті року-півтора. У такій конфігурації приховані лінії розколу між тими, хто воював, і тими, хто ухилявся, між тими, хто втратив, і тими, хто «відсидівся» — виходять на поверхню майже одночасно. Воєнна єдність розчиняється за кілька місяців.

    Досвід інших країн показує, що коли військовий досвід перестає бути спільним, він або інституціоналізується через партії, місцеве самоврядування, державні посади або йде в тінь і починає шукати інші канали впливу. В Україні вже видно, що на місцевому рівні ветерани активніше включаються в громадські рішення, ніж середнє населення. На загальнонаціональному рівні процес іще не оформлений. Саме в цій щілині між локальною активністю і відсутністю системного політичного представництва і криється головна небезпека.

    Держава може відповісти кооптацією найяскравіших постатей і ігноруванням решти. Може спробувати створити реальні кар’єрні ліфти. Або може продовжувати дивитися на військових як на потенційну політичну загрозу. Третій варіант уже зараз звучить у публічних виступах найавторитетніших командирів. І якщо він переможе, то питання «чи будуть бунти» перестане бути гіпотетичним. Воно стане питанням термінів і масштабів.

     

  • Екс-нардеп Ігор Мосійчук прокоментував свою участь у проекті ГО “Партія миру”

    Екс-нардеп Ігор Мосійчук прокоментував свою участь у проекті ГО “Партія миру”

    Як повідомляють ЗМІ, у середовищі австрійських політичних емігрантів, до числа яких входять екс-нардеп Ігор Мосійчук та український олігарх Вадим Новинський, відбуваються процеси, які призвели до реанімації проекту Новинського ГО “Партія миру”.

    За інформацією видання Главком, хоча наразі громадська організація “Партія миру” не зареєстрована як політична сила, з часом така трансформація може відбутися і  громадський має шанси перетворитися у “повноцінного учасника політичного процесу”.

    Водночас, Ігор Мосійчук в розмові з “Главкомом” зазначив, що до завершення війни вважає недоречними розмови про будь-які політичні проєкти. Рух “Партія миру” він називає “об’єднанням людей, які протиставляють себе “партії війни”, які виступають за війну до останнього метра української землі та останнього українського життя”.

    Щодо своїх стосунків з Вадимом Новинським, Мосійчук визнає, що час від часу спілкується з ним, але запевняє, “що не знав, що тому належить ГО “Партія миру”.

    “У нас нормальні чисто людські стосунки з ним з часів роботи в парламенті, як, до речі, нормально до Новинського ставляться і багато його ідейних опонентів, – каже він. – Я з ним дуже часто дискутую у церковному питанні, бо я – прихильник Київського патріархату, а він – УПЦ (МП). Я хотів би, аби він мав більший стосунок до “Партії миру” і з його можливостями був би її двигуном. Але поки ми це не обговорювали – він мені не дзвонив, я йому не пропонував” – зазначив Мосійчук.

     

     

     

  • Екс-прем’єр Юлія Свириденко планує перейти в Нафтогаз та підтримує контакти з Андрієм Єрмаком. Джерела

    Екс-прем’єр Юлія Свириденко планує перейти в Нафтогаз та підтримує контакти з Андрієм Єрмаком. Джерела

    За інформацією наших джерел, після відставки Юлія Свириденко планує перейти до НАК “Нафтогаз України” та підтримує контакти з екс-главою ОП Андрієм Єрмаком.

    “Свириденко справді хоче потрапити в “Нафтогаз”, і це її влаштовує.

    Багато розказує про інвестиції та якісь міжнародні проекти, але це все далеко від реальності. Ну і, крім того, їй хтось підказує.

    Водночас, ні вона, ні Мілованов не відмовилися від контактів з Андрієм Єрмаком, який “мріє про реванш”.

    До речі, у даному контексті можуть початись медійні атаки на Кіма, який є людиною Давида Арахамії.”- зазначає джерело.

    Нагадаємо, раніше ми писали, що Рустему Умерову шукають гідне місце замість посади глави РНБО, на прохання його “турецьких друзів”.