Позначка: українське кіно

  • Зірка російських серіалів змінив камеру на фронт: пішов воювати за Україну

    Зірка російських серіалів змінив камеру на фронт: пішов воювати за Україну

    Актор Анатолій Пашинін, який свого часу був добре відомий глядачам за ролями в українських і російських серіалах, уже кілька років практично не з’являється у публічному просторі. Нові подробиці про його життя розповів режисер Андрій Дончик, який працював із Пашиніним над серіалом «Украдене щастя». За його словами, актор фактично відмовився від звичної професії та у певний період перейшов до військової служби в Україні.

    Дончик розповів, що ще під час спільної роботи його вразило те, наскільки добре Пашинін володів українською мовою, хоча значну частину свого професійного життя провів у Росії. За словами режисера, після початку російської агресії актор залишив РФ і долучився до українського війська. Він також заявив, що Пашинін певний час служив в «Азові». Водночас Дончик одразу уточнив, що вже близько трьох років особисто не бачив актора і не знає, чи продовжує той службу зараз і де саме перебуває.

    Саме ця деталь важлива: нинішнє місцеперебування та статус Пашиніна публічно не підтверджені. Тому говорити, що він і зараз служить у конкретному підрозділі, без додаткового підтвердження не можна.

    Для самого актора це був кардинальний розворот життя. У Росії Пашинін мав стабільну кар’єру, регулярно знімався та був упізнаваним актором. Після повернення в Україну ця система фактично зникла. Дончик зазначив, що Пашинін залишився без звичних доходів і професійного середовища, а військова служба стала для нього основною справою.

    Пашинін народився 15 вересня 1978 року у Світловодську на Кіровоградщині. Дитинство провів у Запоріжжі, де закінчив школу. Пізніше навчався у Запорізькому індустріальному інституті, а потім переїхав до Москви та вступив до театрального училища імені Щепкіна. Саме в Росії почалася його велика акторська кар’єра.

    Загалом він знявся більш ніж у 30 фільмах і серіалах. Українському глядачеві Пашинін запам’ятався, зокрема, за «Украденим щастям», а в Росії він працював у таких проєктах, як «Грозовые ворота», «Адмирал», «Мы из будущего» та інших.

    Після початку російської агресії проти України у 2014 році його життя поступово змінилося. У 2017 році журналіст Андрій Цаплієнко повідомив, що Пашинін став добровольцем і воює на Донбасі. Тоді стало відомо, що актор приєднався до 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії «Аратта» і мав позивний «Дублер».

    Це був не формальний медійний жест. Пашинін справді перебував у зоні бойових дій, а в інтерв’ю того періоду пояснював, що бачить своє завдання в тому, щоб допомогти молодшим українцям мати майбутнє. Він прямо говорив, що не розраховує на політичні чи матеріальні дивіденди від участі у війні.

    Саме через це нинішня розповідь Дончика не виглядає несподіваною у контексті біографії Пашиніна. Ще задовго до повномасштабного вторгнення він фактично перестав будувати кар’єру в Росії та обрав Україну.

    Щодо згадки про «Азов», тут важливо уточнення. Дончик стверджує, що Пашинін служив саме там, але у відкритих джерелах значно краще задокументований його попередній період служби в Українській добровольчій армії. Офіційного актуального підтвердження від 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» щодо нинішньої служби Пашиніна я не знайшла. Сама 12-та бригада сьогодні є підрозділом Національної гвардії України.

    За словами Дончика, останній помітний контакт між ними був пов’язаний не з війною, а з кіно. Пашинін звертався до нього зі сценаріями й пропонував матеріали для можливої спільної роботи. Пізніше актор майже повністю зник із публічного поля.

    Саме тому останні роки навколо нього з’являлося чимало припущень. Але підтверджених свіжих даних небагато.

    Відомо точно, що Пашинін був добровольцем, воював на Донбасі та свідомо відмовився від кар’єри, яку до цього будував у Росії. Підтверджено також, що Андрій Дончик у 2026 році заявив про його подальшу військову службу та перебування в «Азові» у певний період. Але де Пашинін зараз, у якому він статусі та чи продовжує службу — публічно достовірно не встановлено.

    Історія Пашиніна тим і привертає увагу, що в ній майже немає звичного для шоу-бізнесу сценарію. Він не намагався перетворити свій перехід до війська на постійний медійний образ, не будував на цьому нову кар’єру та поступово взагалі зник з інформаційного простору.

    Колись він працював у російській індустрії, мав ролі, гроші й впізнаваність. Потім залишив усе це, повернувся до України, став добровольцем і фактично поміняв акторський майданчик на фронт.

    Саме так його нині описує Андрій Дончик: людина, яка серйозно змінила професію та спосіб життя і поставила військову справу вище за колишню кар’єру.

  • Українські серіали виходять на новий рівень: Київ приєднався до європейської системи копродукції

    Українські серіали виходять на новий рівень: Київ приєднався до європейської системи копродукції

    Україна підписала Конвенцію Ради Європи про спільне виробництво аудіовізуальних творів у формі серіалів — документ, який уперше створює окремі міжнародні правила для телевізійних і стримінгових серіалів та має спростити українським продюсерам участь у великих міжнародних проєктах.

    Про підписання повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури України Тетяна Бережна. За її словами, документ підписали під час Карпатського інтеграційного саміту. Українська сторона розглядає приєднання до Конвенції як крок до глибшої інтеграції в європейський культурний та аудіовізуальний простір.

    Йдеться про так звану Лілльську конвенцію — Council of Europe Convention on the Co-production of Audiovisual Works in the Form of Series, CETS №230. Її текст Комітет міністрів Ради Європи остаточно схвалив у листопаді 2025 року, а для підписання документ відкрили 26 березня 2026-го на міжнародному фестивалі Series Mania у французькому Ліллі. Першими підписантами стали Франція, Грузія, Греція, Італія, Люксембург, Мальта, Чорногорія, Польща та Португалія. Згодом до них приєдналися Молдова та Велика Британія.

    Конвенція стала першим міжнародним правовим інструментом, який окремо регулює саме незалежне спільне виробництво серіалів для телебачення та стримінгових платформ. До цього подібна система міжнародної копродукції була значно краще розвинена для повнометражного кіно.

    Для українського ринку це означає, що серіал, створений українською компанією разом із партнерами з інших країн-учасниць, за виконання встановлених умов зможе отримати офіційний статус копродукції. Це важливо не лише формально: такий статус може надати проєкту доступ до фінансових механізмів та пільг, які країни надають своїм національним аудіовізуальним творам. Саме цей принцип закладений у Конвенції Ради Європи.

    Тетяна Бережна звернула увагу і на ще один аспект — розподіл прав. Український учасник міжнародного виробництва матиме визначену частку прав на створений продукт та доходів від його використання.

    На практиці це може стати суттєвим фактором для українських продюсерів. У великих міжнародних серіальних виробництвах питання прав, територій показу, стримінгових ліцензій та подальшої монетизації часто є не менш важливим, ніж початкове фінансування.

    Рада Європи пояснює, що новий документ покликаний спростити транскордонну співпрацю, зменшити адміністративні бар’єри, зробити прозорішими правила щодо прав та доходів і покращити доступ незалежних продюсерів до державних програм підтримки.

    Ще одна важлива деталь — гнучкість структури фінансування. Українське Міністерство культури наголошує, що у багатосторонніх копродукціях мінімальний внесок одного з партнерів може бути відносно невеликим. Це дозволяє компаніям із меншими фінансовими можливостями заходити у проєкти, бюджет яких значно перевищує їхні власні ресурси.

    Саме ця модель може бути особливо важливою для українських студій під час війни та післявоєнного відновлення індустрії. Українська сторона може, наприклад, долучатися до міжнародного проєкту сценарієм, творчою командою, знімальними локаціями, постпродакшеном або частиною фінансування, не беручи на себе більшість вартості виробництва.

    Європейська система підтримки серіальної копродукції вже поступово розвивається. Рада Європи має окрему програму Series Co-Production Support, яка передбачає фінансову підтримку проєктів незалежних виробників, створених у співпраці з мовниками або стримінговими платформами. Паралельно діють програми розвитку сценаріїв та міжнародних партнерств.

    Для України цей процес має ширший контекст. Країна вже кілька років інтегрується у європейські механізми кіновиробництва. У червні 2024 року Верховна Рада ратифікувала переглянуту Конвенцію Ради Європи про кінематографічну копродукцію. Тепер до системи спільного виробництва фактично додається ще один великий сегмент — серіали.

    Раніше Nenka.info писала, що уряд також розширив повноваження Державного агентства України з питань кіно та закріпив його роль у роботі з європейськими механізмами підтримки, зокрема фондом Eurimages. Україна є членом Eurimages із 2020 року, а українські фільми вже отримували сотні тисяч євро на міжнародне спільне виробництво.

    Держкіно отримало особливі повноваження: Кабмін переписав правила для українського кіно

    Тепер аналогічний принцип поступово поширюється і на телевізійний та стримінговий контент.

    Для європейської індустрії поява окремої Конвенції пов’язана з різким зростанням ролі серіалів. Рада Європи прямо зазначає, що багатосерійний контент став одним із домінантних форматів на глобальному аудіовізуальному ринку. Водночас значна частина великих проєктів фінансується та розповсюджується транснаціональними платформами, тому незалежні європейські виробники потребують зрозуміліших міжнародних правил.

    Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе під час відкриття Конвенції для підписання у Ліллі наголошував, що нова система має зміцнити позиції незалежних продюсерів і надати їм більшу передбачуваність на ринку, який стрімко змінюється під впливом глобальних платформ.

    Водночас саме підписання ще не означає автоматичного запуску всіх механізмів Конвенції. Міжнародний документ має пройти процедури, передбачені законодавством держав-учасниць. Для набрання Конвенцією чинності необхідні щонайменше три ратифікації, серед яких дві мають надійти від держав — членів Ради Європи.

    Таким чином, для української індустрії нинішнє рішення насамперед створює юридичний фундамент на майбутнє. Після завершення необхідних процедур українські продюсери отримають більш зрозумілий механізм роботи з європейськими партнерами — від фінансування до розподілу прав та доходів.

    І якщо система запрацює повноцінно, українські історії потенційно зможуть частіше з’являтися не лише як локальні серіали для внутрішнього ринку, а як міжнародні проєкти з європейськими бюджетами, командами та дистрибуцією.

  • Держкіно отримало особливі повноваження: Кабмін переписав правила для українського кіно

    Держкіно отримало особливі повноваження: Кабмін переписав правила для українського кіно

    Кабінет Міністрів змінив юридичний статус Державного агентства України з питань кіно та розширив його повноваження — від роботи з національними фільмами й експертними комісіями до координації представництва України в одному з ключових європейських кінофондів. Відтепер Держкіно офіційно визначене центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який реалізує державну політику у сфері кінематографії. Відповідні зміни уряд вніс до Положення про Держкіно. Про рішення офіційно повідомило Міністерство культури.

    У Мінкульті пояснюють, що йдеться не просто про зміну формулювання в документах. Оновлене положення має дати агентству необхідні юридичні інструменти для виконання функцій, які вже закладені в оновленому законодавстві про кінематографію. Серед них — організація роботи експертних комісій при Раді з державної підтримки кінематографії, процедури надання та позбавлення статусу національного фільму, а також ведення Державного реєстру національних фільмів.

    Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури Тетяна Бережна заявила, що спеціальний статус має чіткіше визначити місце агентства в системі державної підтримки кіно. За її словами, зміни потрібні, зокрема, для прозорішої роботи з національними фільмами, діяльності експертних комісій та представлення України в міжнародних інституціях.

    Одне з найбільш практичних нововведень стосується Державного реєстру національних фільмів. Саме Держкіно відповідатиме за процедури, пов’язані з отриманням стрічкою статусу національного фільму або його втратою, і за адміністрування відповідного реєстру. Такий статус має значення не тільки символічно: він пов’язаний із механізмами державної підтримки, правовим режимом фільму та можливостями його участі в окремих програмах.

    Паралельно в Україні рухаються до цифровізації цієї системи. У вересні Держкіно повідомляло про підготовку змін, за якими підтвердження національного статусу має поступово перейти від паперового свідоцтва до запису в електронному державному реєстрі з відкритим доступом до даних. Агентство має стати його держателем та адміністратором і відповідати за створення, захист та публікацію інформації.

    Особливий блок нових повноважень стосується міжнародної співпраці. Держкіно виконуватиме функції секретаріату для національних представників України при профільних міжнародних структурах, а також координуватиме представників держави у Раді управління Eurimages — Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження кінематографічних і аудіовізуальних творів.

    Для українського кіноринку Eurimages має особливе значення. Україна стала членом фонду 17 січня 2020 року. Eurimages є структурою Ради Європи і фінансово підтримує міжнародне спільне виробництво художніх, документальних та анімаційних стрічок. Нині фонд об’єднує 40 держав, кожна з яких призначає представника до Ради управління.

    Українські проєкти вже неодноразово отримували гроші Eurimages. На офіційному сайті Держкіно серед прикладів названі «Носоріг» Олега Сенцова та «Спас» Максима Наконечного, які сукупно отримали €395 тис. підтримки, а також «Редакція» Романа Бондарчука — €140 тис. Участь у таких програмах важлива для України не лише як джерело додаткових грошей, а й як механізм входження українських продюсерів у європейську систему копродукції.

    При цьому сам спеціальний статус Держкіно виник не раптово. Його заклали в масштабну реформу законодавства про державну підтримку кіно ще наприкінці 2025 року. Верховна Рада 18 грудня 2025-го ухвалила закон №4743-IX, який набрав чинності 7 червня 2026 року. У тексті закону попереднє визначення органу, що реалізує політику в кінематографії, було замінене на формулювання «центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом». Тепер Кабмін фактично привів положення про саме агентство у відповідність до цієї норми.

    Але цей закон значно ширший за зміну статусу Держкіно. Він перезібрав низку механізмів державної підтримки галузі. Зокрема, передбачена поворотна державна підтримка для виробництва комерційно перспективних ігрових, анімаційних та копродукційних фільмів — до 50% вартості виробництва в межах установленого законом ліміту. Також з’явилася окрема субсидія на розвиток кінопроєкту — девелопмент — яка за визначених умов може покривати до 100% витрат на цей етап.

    Ще одна цікава зміна — можливість отримувати державну підтримку після успішного кінотеатрального прокату. Закон передбачає, що виробник національного фільму, який досяг визначеного рівня касових зборів, може претендувати на підтримку у розмірі 30% зборів, а ці кошти мають бути спрямовані на виробництво наступних українських фільмів. Таким чином держава намагається створити механізм, за якого комерційний успіх однієї стрічки допомагає фінансувати наступну.

    Також закон оновив систему так званих cash rebates — компенсації частини кваліфікованих витрат іноземним виробникам, які знімають фільми в Україні із залученням українських партнерів. Ідея такого механізму полягає у залученні міжнародних знімальних груп, грошей та замовлень для українських павільйонів, технічних компаній, акторів, готелів та інших учасників індустрії.

    На чолі Держкіно зараз перебуває продюсер і колишній керівник Одеської кіностудії Андрій Осіпов. Кабмін призначив його головою агентства 30 травня 2025 року. До цього він також очолював Раду з державної підтримки кінематографії.

    Цікаво, що Осіпов ще наприкінці 2025 року публічно називав спеціальний статус Держкіно одним із пунктів запланованого перезавантаження галузі поряд зі сталим фінансуванням, появою нових форм державної підтримки та реформуванням експертних механізмів. Тобто нинішнє рішення уряду є частиною реформи, яку в агентстві анонсували майже рік тому.

    Водночас фінансова ситуація самого Держкіно залишається специфічною. В інтерв’ю на початку 2026 року Осіпов повідомляв, що бюджет безпосередньо агентства на цей рік становить близько 91,5 млн грн, через що проведення нових пітчингів Держкіно у звичному форматі було неможливим. При цьому він наголошував, що загалом держава планувала значно більші видатки на культурні та кінематографічні проєкти через інші механізми й програми.

    Тож рішення Кабміну саме по собі не означає автоматичного збільшення бюджету Держкіно чи миттєвої появи нових мільярдів на фільми. Воно насамперед формалізує повноваження агентства і дає юридичну основу для того, щоб Держкіно могло виконувати функції, передбачені новим законом.

    Окремо варто наголосити: поняття «спеціальний статус» не слід автоматично трактувати як повну незалежність Держкіно від інших органів влади. У цьому випадку ключове значення має те, що спеціальні функції та повноваження агентства визначаються законодавством. Головний практичний результат урядового рішення — чіткіша відповідальність за реєстри, експертні процедури, національний статус фільмів та міжнародне представництво.

    Саме міжнародний напрям у нинішніх умовах набуває дедалі більшої ваги. Україна вже входить до Eurimages, а у 2025 році, за звітними документами Мінкульту, українська сторона стала членом Виконавчого комітету фонду. Крім того, за державної підтримки Держкіно протягом 2025 року було завершено виробництво 43 національних фільмів — серед них ігрові, дебютні та анімаційні проєкти.

    Для індустрії нинішнє рішення Кабміну тому може виявитися важливішим, ніж звучить сухе формулювання «зміни до положення». Держкіно отримує формально закріплену роль у системі, де одночасно змінюються принципи фінансування, правила роботи з національними фільмами, механізми підтримки комерційних проєктів, співпраця з іноземними продюсерами та представництво України в Європі.

    Тепер головним питанням буде вже не те, які повноваження записані в документах, а як вони працюватимуть на практиці — наскільки прозоро формуватимуться експертні комісії, як функціонуватиме реєстр національних фільмів, за якими процедурами розподілятиметься підтримка та чи допоможе нова модель повернути українському кіновиробництву стабільність після кількох років війни й постійних змін у системі фінансування.

  • «Потяг “Червона рута”» рушив Україною: зіркові камео, любовні трикутники і натяк Горбунова на продовження

    «Потяг “Червона рута”» рушив Україною: зіркові камео, любовні трикутники і натяк Горбунова на продовження

    Українські кінотеатри 20 серпня прийняли третій фільм популярного кіновсесвіту про пасажирів одного незвичайного потяга. «Потяг “Червона рута”» зібрав в одному вагоні Станіслава Боклана, Олександра Рудинського, Катерину Кузнєцову, Романа Луцького, В’ячеслава Довженка, Лілію Ребрик, Юрія Горбунова та цілу компанію українських музичних зірок. А продюсер проєкту вже дав зрозуміти: третя частина може не стати останньою.

    У всеукраїнський прокат 20 серпня 2026 року вийшла романтична сімейна комедія «Потяг “Червона рута”» — третя частина кіновсесвіту, що розпочався з касового хіта «Потяг у 31 грудня» і продовжився стрічкою «Потяг до Різдва». Офіційно фільм має хронометраж 90 хвилин, а його виробництвом займалися FILM.UA Group та «Прототип Продакшн». Режисером став Олексій Єсаков, продюсерами — Юрій Горбунов і Зоя Сошенко.

    Стрічку приурочили до 35-ї річниці Незалежності України, а також до ювілею легендарної «Червоної рути» та однойменного музичного фільму. FILM.UA називає нову картину третьою частиною всесвіту «Потягів» і наголошує, що центральним мотивом цього разу стало кохання — нове, втрачене або те, яке герої довго не могли розпізнати.

    Головною локацією знову стає залізничний вагон, де абсолютно різні люди опиняються поруч і за одну подорож встигають змінити своє життя.

    Одне з головних повернень — Станіслав Боклан у ролі Миколи Івановича, досвідченого провідника, знайомого глядачам із попередніх частин. Цього разу він формально вже залишає професію та нарешті мав би насолоджуватися заслуженим відпочинком. Але спокій для нього, як і раніше, виявляється поняттям відносним.

    У потязі Микола Іванович зустрічається з абсолютно новим поколінням залізничників — молодим провідником у виконанні Олександра Рудинського.

    За сюжетом це його перший рейс. Молодий герой амбітний, самовпевнений і місцями нахабнуватий, тоді як персонаж Боклана має за плечима десятиліття роботи на залізниці. Саме зіткнення двох характерів і двох поколінь стає однією з центральних комедійних ліній картини.

    Офіційні матеріали FILM.UA ще навесні підкреслювали, що персонаж Рудинського стане одним із головних нових героїв стрічки. Рудинський на момент зйомок уже був володарем BAFTA та одним із найбільш помітних українських акторів свого покоління.

    Але професійними суперечками його історія не обмежується.

    У героя Рудинського з’являється романтична лінія з молодою блогеркою, яку зіграла Ніколь Мацкул. Акторка розповіла виданню «Коротко про», що потрапила до проєкту після самопроб — вона надіслала кастинг-команді відео і згодом отримала роль.

    Для неї робота поруч із Бокланом і Рудинським спочатку була серйозним психологічним викликом. Утім, за словами Мацкул, напруга швидко зникла, а партнери виявилися значно відкритішими та простішими у спілкуванні, ніж вона очікувала.

    Романтики у фільмі загалом багато.

    Одна з центральних історій пов’язана з Тамарою у виконанні Катерини Кузнєцової. Глядачі вже бачили цю героїню у «Потязі у 31 грудня». Після зради чоловіка вона залишилася сама з трьома дітьми й фактично перестала вірити у можливість нових стосунків.

    У «Червоній руті» Тамара їде до Карпат, щоб забрати дітей із табору, але потрапляє у любовний трикутник.

    За її увагу борються скрипаль у виконанні Романа Луцького та директор банку, якого зіграв В’ячеслав Довженко.

    Луцький на прем’єрі жартував, що в реальному житті подібна романтична історія навряд чи трапилася б із ним у потязі, адже поїздки він переважно використовує для одного — сну. Водночас свою роль актор назвав дуже романтичною.

    Ще одну пару зіграли Катерина Варченко та Ярослав Безкоровайний. Їхні персонажі переживають кризу у шлюбі: дружина разом із маленькою донькою їде до батьків у Карпати, намагаючись узяти паузу у стосунках, але чоловік в останню мить сідає у потяг, щоб спробувати врятувати сім’ю.

    Не зникають і герої Юрія Горбунова та Лілії Ребрик — Петрович і Павлівна, які знову працюють у вагоні-ресторані та продовжують розбиратися у власних почуттях.

    Таким чином автори зберегли основну формулу франшизи: одна поїздка, багато пасажирів, кілька паралельних історій і герої попередніх картин поруч із новими персонажами.

    Офіційний акторський склад фільму справді масштабний. Крім Боклана, Рудинського, Кузнєцової, Горбунова, Ребрик, Луцького й Довженка, у фільмі знялися Ганна Кузіна, Катерина Варченко, Михайло Хома, Леся Самаєва, Анастасія Іванюк, Дмитро Павко, Ніколь Мацкул та інші актори.

    Окрема ставка зроблена на музику.

    У камео з’являються Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська, Олег Михайлюта та Євген Філатов, а у фіналі звучить «Червона рута». Офіційні промоматеріали FILM.UA також заявляли появу американського актора Шона Пенна в одному зі знакових моментів стрічки.

    Особливо символічною участь у проєкті стала для Олександра Пономарьова.

    На прем’єрі він нагадав, що у 1993 році переміг на фестивалі «Червона рута» в Донецьку і саме цю подію фактично вважає початком власного великого творчого шляху. Тому, за словами артиста, погодитися на появу у фільмі з такою назвою було нескладно.

    Для Юрія Горбунова «Червона рута» теж має особисте значення.

    Він розповів, що в дитинстві жив в Івано-Франківську і їздив знаменитим дизель-потягом «Червона рута» до Яремча. Пізніше майбутній телеведучий і продюсер працював у режисерській групі Василя Вовкуна на фестивалях «Червона рута» в Запоріжжі, Донецьку, Севастополі та Харкові.

    Саме реальний потяг також став одним із джерел натхнення для фільму. Dzyga MDB зазначає, що історія нової картини натхнена не лише піснею й фестивалем, а й реальним «потягом із 1970-х».

    Цікаво й те, що нову частину франшизи створили без державного фінансування. FILM.UA повідомляла про це ще на старті зйомок у вересні 2025 року. Стратегічним партнером і співінвестором стала мережа «Аврора», а серед ключових партнерів фільму — «Укрзалізниця».

    Для українського кіноринку така франшиза вже має комерційне підґрунтя.

    Перший «Потяг у 31 грудня» став одним із головних прокатних українських хітів 2025 року. Його касові збори перевищили 52 млн грн, а в кіно фільм подивилися понад 300 тисяч глядачів.

    Саме успіх першої картини дозволив авторам перетворити ідею на повноцінний кіновсесвіт. Тепер виникає логічне питання: чи залишиться «Червона рута» фіналом трилогії? Схоже, що не обов’язково.

    На допрем’єрному показі Юрій Горбунов розповів, що після третьої картини команда вирішила зробити паузу і зараз зосередилася на іншій франшизі — «Скажене Різдво». Зйомки цієї комедії офіційно стартували у серпні 2026 року, що підтверджує й FILM.UA.

    Але можливість повернення до «Потягів» Горбунов не відкинув.

    За словами продюсера, залізниця для України має особливе значення, тому він припускає, що історія може отримати продовження.

    Тож формального анонсу четвертої частини поки немає — ні назви, ні сценарію, ні дати зйомок автори не оголошували. Однак сам Горбунов уже фактично залишив двері у наступний вагон відчиненими.

    Поки ж у центрі уваги — «Потяг “Червона рута”».

    Фільм вийшов у кінотеатрах 20 серпня, має тривалість півтори години і позиціонується як сімейна романтична комедія. Кінотеатральною дистрибуцією займається Green Light Films у співпраці з FILM.UA Distribution.

    Картина одночасно грає на кількох дуже впізнаваних для українського глядача речах: поїздах, Карпатах, музиці Івасюка, ностальгії за «Червоною рутою», знайомих героях і зірковому касті.

    А якщо слова Горбунова справді переростуть у новий проєкт, кіновсесвіт, який починався з одного новорічного рейсу, може перетворитися на одну з найдовших сучасних українських комедійних франшиз.

  • 4 мільярди на культуру і незручні зв’язки: третина переможців «Тисячовесни» виявилася пов’язаною з журі

    4 мільярди на культуру і незручні зв’язки: третина переможців «Тисячовесни» виявилася пов’язаною з журі

    Навколо масштабної президентської культурної ініціативи «Тисячовесна», на яку передбачено близько 4 млрд гривень, виникли нові запитання щодо прозорості відбору. «Українські новини» заявили, що щонайменше 33 із 92 проєктів-переможців у категорії «Ігрові фільми та серіали» — тобто 35,9% — мають ті чи інші зв’язки з експертами, які брали участь в оцінюванні заявок, або з керівництвом Держкіно. Йдеться про корпоративні, управлінські, творчі, професійні або родинні зв’язки.

    При цьому важливо наголосити: сама наявність професійного чи іншого зв’язку не є автоматичним доказом порушення закону, конфлікту інтересів або неправомірного розподілу коштів. На момент публікації немає підстав стверджувати, що всі наведені виданням випадки офіційно визнані порушеннями уповноваженими органами. Однак масштаб заявлених перетинів викликає питання до процедур відбору та механізмів запобігання потенційному конфлікту інтересів.

    За підрахунками «Українських новин», лише для п’яти проєктів із виявлених 33 сукупний обсяг фінансування становить щонайменше 212 млн гривень. Для значної частини інших проєктів точні суми, за даними видання, у відкритому доступі наразі не оприлюднені.

    Сам конкурс справді має величезний масштаб. «Тисячовесна» є ініціативою президента України зі створення українського культурного продукту, а її проведення регламентоване урядовою постановою №404 від 25 березня 2026 року. Офіційно програма стартувала 3 квітня.

    На конкурс надійшло 2634 проєкти з усієї України. Після завершення приймання заявок Держкіно та Держмистецтв проводили технічний відбір, після чого проєкти переходили до експертного оцінювання.

    Механізм передбачав кілька етапів: спочатку перевірку документів, потім експертне оцінювання, а фінально — публічні презентації проєктів і їх розгляд конкурсними комісіями. Для кінематографічного напряму Держкіно 29 липня окремо затвердило перелік учасників, допущених та недопущених до третього етапу в категорії «Ігрові фільми та серіали».

    Причому організатори ще до проведення конкурсу окремо наголошували на прозорості процедури. Мінкульт спільно з Держкіно та Держмистецтв розробив рекомендації щодо експертного оцінювання та процедури жеребкування проєктів між експертами. Міністерство заявляло, що ці механізми мають зробити конкурс максимально зрозумілим та відкритим для учасників.

    Саме тому інформація про значну кількість професійних та корпоративних перетинів між переможцями й експертним середовищем тепер привернула особливу увагу.

    За даними «Українських новин», найбільша відома сума серед описаних ними випадків стосується проєктів, пов’язаних із продюсерською родиною Лавренюків та компаніями ZARUBA/MAMAS. Видання стверджує, що три відповідні проєкти сукупно отримали 125,46 млн гривень.

    У матеріалі також фігурує експертка конкурсу Анастасія Штейнгауз. «Українські новини» стверджують, що з квітня 2026 року вона є стовідсотковою власницею компанії «ЗАРУБА», а також вказують на її родинний зв’язок із колишнім міністром оборони Олексієм Резніковим.

    Ці конкретні твердження щодо структури власності та родинних зв’язків походять із розслідування видання; у знайдених нами офіційних повідомленнях організаторів конкурсу окремої оцінки цього епізоду немає. Тому говорити про встановлене порушення на цій підставі наразі було б передчасно.

    Ще один великий блок стосується продюсерів Юлії Чернявської та Олега Щербини, яких видання пов’язує з Fresh Production UA та Tornado Film.

    За оприлюдненими «Українськими новинами» даними, проєкт «Між слів» отримав 35 млн гривень, а «Покрова» — 31,5 млн гривень. Ще один проєкт — «Тіні без сонця» — також потрапив до переліку, однак його суму фінансування видання не називає.

    Особливість цього випадку, як стверджує редакція, полягає в тому, що обоє продюсерів входили до експертного середовища конкурсу. Однак із самої наявності їх у складі експертів не випливає, що вони оцінювали власні або пов’язані з ними заявки: для такого висновку необхідні дані про конкретний розподіл заявок між експертами.

    І це суттєва деталь, адже офіційна процедура «Тисячовесни» передбачала розподіл проєктів для оцінювання між експертами за спеціально визначеним механізмом жеребкування.

    Ще 20 млн гривень, за інформацією видання, отримав проєкт «Алла Горська», який журналісти пов’язують з експертами Віктором Вінтоняком та Олесею Виговською.

    Навколо цієї заявки виникли й додаткові питання. Раніше «Українські новини» повідомляли, що проєкт нібито допустили до конкурсу без завершеного повноцінного сценарію: замість нього серед матеріалів був есей із фрагментами листування Алли Горської з чоловіком та матір’ю. Видання також звернуло увагу на особливості кошторису — зокрема, заявлені витрати на костюми за відсутності передбачених коштів на акторські гонорари.

    Однак найважливіша цифра у всій історії — не 20, 35 чи навіть 125 мільйонів.

    За підрахунками редакції, потенційні зв’язки виявлені у 33 із 92 переможців кінематографічного напряму, а відомі 212 млн гривень охоплюють лише п’ять таких проєктів. Тобто реальний обсяг державної підтримки всіх 33 проєктів може бути значно більшим.

    Серед інших компаній, щодо проєктів яких видання повідомляє про ті чи інші зв’язки, названі FILM.UA Group, «Українська Продакшн студія», SFILM, A17 Production, Sarke Studio, 2BRAVE Productions, Family Production, VAIT FILMS, Prime Story Pictures, MO Films, «ТелеПростір Студіо», Real Pictures, «Комаровський Філмз» та Одеська кіностудія.

    Водночас без оприлюднення повної інформації про характер кожного зв’язку, конкретних експертів, які оцінювали відповідні заявки, їхнє самовідведення у разі потенційного конфлікту інтересів та остаточні договори фінансування робити висновок про неправомірність перемоги конкретної компанії не можна.

    Масштаб програми справді безпрецедентний для українського культурного сектору. Загалом у межах «Тисячовесни» йдеться про 546 проєктів у шести категоріях, а загальний фінансовий ресурс програми становить близько 4 млрд гривень. Офіційні матеріали щодо президентської ініціативи також підтверджують саме чотиримільярдний масштаб фінансування.

    Лише за трьома напрямами, які координує Держмистецтв, переможцями стали 354 проєкти: 77 у візуальному мистецтві, 133 — у перформативному та 144 — у сучасній музиці. До фінального етапу в цих трьох напрямах загалом дійшли 1215 проєктів.

    Програма охоплює не тільки традиційне кіно. Офіційна платформа «Тисячовесни» передбачає напрями ігрових, документальних та анімаційних фільмів і серіалів, продуктів для дитячої аудиторії, сучасної музики, візуального та перформативного мистецтва, а також аудіовізуальних шоу і відеоконтенту для соціальних мереж.

    Ще одна важлива деталь — переможець не просто отримує державні гроші без подальших зобов’язань. За офіційними правилами, майнові права на створений культурний продукт залишаються переможцю, але після завершення виробництва він має укласти з державою ліцензійний договір на некомерційне використання продукту та договір про сплату прибутків. Передбачено механізм повернення частини прибутку від комерційного використання до моменту повернення суми, отриманої з державного бюджету.

    На старті влада пояснювала «Тисячовесну» необхідністю різко збільшити обсяг сучасного українського контенту та посилити культурну й інформаційну стійкість держави. Держмистецтв прямо зазначало, що проєкт спрямований на розвиток креативного сектору, підтримку молоді та зміцнення інформаційної стійкості.

    Сам президент Володимир Зеленський наголошував на необхідності створювати більше українського контенту та протистояти російському культурному впливу. У матеріалах щодо ініціативи йшлося про потребу довгострокової програми підтримки української культури, а не одноразового фінансування.

    Тепер, однак, у центрі уваги опинилося інше питання — наскільки прозоро розподіляються ці мільярди.

    Оприлюднені «Українськими новинами» дані самі по собі ще не доводять корупції чи незаконного втручання експертів у результати конкурсу. Але якщо заявлена цифра — 33 пов’язані проєкти з 92 переможців ігрового напряму — підтвердиться після повного аналізу документації, організаторам конкурсу доведеться детально пояснити механізм уникнення конфлікту інтересів.

    Ключовими в такому разі стають відповіді на кілька питань: хто саме оцінював кожен із пов’язаних проєктів, чи заявляли експерти про потенційний конфлікт інтересів, чи відводили їх від оцінювання таких заявок, як відбувалося жеребкування та які остаточні суми отримають усі 33 проєкти.

    Адже за масштабу «Тисячовесни» йдеться вже не просто про професійні стосунки всередині порівняно невеликої української кіноіндустрії. Йдеться про розподіл мільярдів гривень державного фінансування, а отже прозорість процедури та можливість перевірити кожне рішення стають не менш важливими, ніж культурна цінність самих майбутніх фільмів і серіалів.

  • «2000 метрів до Андріївки» отримав «Еммі» за режисуру

    «2000 метрів до Андріївки» отримав «Еммі» за режисуру

    Документальний фільм «2000 метрів до Андріївки» українського режисера Мстислава Чернова здобув одну з найпрестижніших міжнародних телевізійних відзнак — премію News & Documentary Emmy Awards. Стрічка перемогла в номінації «Видатна режисерська робота» (Outstanding Direction: Documentary), ставши одним із найбільш відзначених документальних проєктів року. Про це повідомляє видання Deadline.

    Фільм також був представлений одразу у шести номінаціях, що підкреслює високий рівень міжнародного визнання роботи української команди. Церемонія нагородження відбулася 27–28 травня, а саму нагороду на сцені отримали співоператор стрічки Олександр Бабенко та продюсерка Мішель Мізнер.

    Під час вручення премії Мішель Мізнер зачитала звернення від імені Мстислава Чернова, який не зміг бути присутнім на церемонії через сімейні обставини. У промові наголошувалося на масштабі трагедії та водночас стійкості українців, які живуть і працюють в умовах повномасштабної війни.

    «Щодня українські міста зазнають нападів, а мирні жителі гинуть від ракет і бомб. Вони ховаються, прикривають своїх дітей, гасять пожежі та дають відсіч. Саме про це наш фільм. Про те, як, незважаючи на напади, незважаючи на зраду, українці вижили і більше не є жертвами. Вони мають свободу дій, мають голос. Причиною цього є люди у наших фільмах. Завдяки їм усе це не розвалилося», — йшлося у зверненні творчої команди.

    «2000 метрів до Андріївки» є продовженням авторського документального висвітлення російсько-української війни, де Мстислав Чернов фокусується на бойових діях на лінії фронту та людському вимірі війни. У центрі сюжету — операція українських військових із повернення села Андріївка поблизу Бахмута, яке перебувало під контролем російських сил. За задумом командування, підрозділ має подолати близько двох кілометрів укріпленої лісосмуги, що перетворилася на складну систему оборонних позицій.

    Разом із військовими на передових позиціях перебували сам режисер Мстислав Чернов і фотограф Олександр Бабенко, які документували хід операції в умовах постійних артилерійських обстрілів, роботи дронів та мінометного вогню. Створення фільму стало не лише кінематографічним процесом, а й тривалим перебуванням авторів у бойовій зоні, що вимагало роботи в екстремальних умовах і постійного ризику для життя.

    Зйомки стрічки стартували у вересні 2023 року та тривали майже півтора року. Над проєктом працювала міжнародна команда: режисер Мстислав Чернов, фотограф і співоператор Олександр Бабенко, продюсерки Мішель Мізнер і Рейні Аронсон-Рат. Музичний супровід створив дворазовий лауреат премії «Ґреммі» композитор Сем Слейтер, який відомий роботою над великими кінопроєктами та документальними стрічками.

    Премія News & Documentary Emmy Awards є частиною системи нагород «Еммі» і вручається Національною академією телевізійних мистецтв і наук США з 1980 року. Вона відзначає найкращі досягнення у сфері документального кіно та новинної журналістики, включно з режисурою, монтажем, операторською роботою та журналістськими розслідуваннями. Цьогоріч на конкурс було подано понад дві тисячі заявок, що підкреслює високий рівень конкуренції.

    Окремо експерти наголошують, що перемога українського фільму має не лише мистецьке, а й інформаційне значення, оскільки документує перебіг повномасштабної війни Росії проти України очима безпосередніх учасників подій. Стрічка продовжує традицію сучасної української документалістики, яка дедалі частіше отримує міжнародне визнання на провідних фестивалях і преміях.

    У світовій кіноіндустрії відзначають, що успіх «2000 метрів до Андріївки» є ще одним підтвердженням зростання ролі українського документального кіно, яке поєднує журналістський підхід із художнім осмисленням війни та її наслідків для суспільства.

  • Оскароносний Шон Пенн знявся в українській новелі «Орел» за мінімальний гонорар

    Оскароносний Шон Пенн знявся в українській новелі «Орел» за мінімальний гонорар

    Американський актор і режисер Шон Пенн, дворазовий володар премії «Оскар» за фільми «Таємнича річка» та «Гарві Мілк», долучився до створення української стрічки «Війна очима тварин». За свою роль у новелі під назвою «Орел» він отримав символічний гонорар усього в 1 долар.

    Про це в інтерв’ю Суспільному розповів автор ідеї альманаху та продюсер Олег Кохан. За його словами, команда була готова обговорювати стандартні умови участі для голлівудської зірки такого рівня, однак Пенн сам наполіг на символічній оплаті. За правилами Гільдії акторів США артист не може зніматися повністю безкоштовно, тому виробникам довелося виплатити мінімальну дозволену суму.

    Олег Кохан зазначив, що перед ухваленням рішення Шон Пенн уважно ознайомився зі сценарієм, переглянув відзнятий матеріал та поспілкувався з режисером Мирославом Слабошпицьким. Після цього актор повідомив, що його гонорар становитиме 1 долар, що стало жестом підтримки України та українського кіно.

    Шон Пенн неодноразово відвідував Україну після початку повномасштабного вторгнення та зняв документальну стрічку «Суперсила». Саме він ініціював появу українських військових на червоній доріжці Каннського кінофестивалю разом із музикантом Боно.

    Фільм-альманах «Війна очима тварин» складається з семи новел, кожна з яких створена окремим режисером та знімальною групою. Режисер «Племені» Мирослав Слабошпицький, чия картина залишається одним із найтитулованіших українських фільмів, також є учасником цього проєкту.

    Новела з участю Шона Пенна під назвою «Орел» стала однією з ключових частин альманаху, що розкриває війну через призму історій тварин та людей, яких вони супроводжують.

  • Кіноакадемія: переможець премії «Золота дзиґа» відмовився від нагороди

    Кіноакадемія: переможець премії «Золота дзиґа» відмовився від нагороди

    Українська кіноакадемія оголосила переможців дев’ятої національної кінопремії «Золота дзиґа». У категорії «Найкраща чоловіча роль» перемогу здобув актор Костянтин Темляк за фільм «БожеВільні». Втім, актор невдовзі відмовився від нагороди.

    Причиною стало публічне звернення фотографки Анастасії Соловйової, яка заявила, що Темляк застосовував проти неї фізичне та психологічне насильство. За її словами, актор неодноразово піднімав на неї руку, принижував та чинив постійний психологічний тиск. Коли ж вона намагалася розірвати стосунки, він погрожував самогубством і навіть завдавав собі травм.

    У своєму зверненні Темляк пояснив відмову так: “Наразі навколо мого імені існує ситуація, яка потребує вирішення в особистому та юридичному порядку. Я вважаю некоректним у цей час залишати за собою нагороду, яка є символом і атрибутом публічного життя. Мій вибір — зосередитися на роботі і на чесному проходженні всіх необхідних процедур”.

    У кіноакадемії зазначили, що голосування за кандидатів завершилося до появи публічних звинувачень. Вони також підкреслили, що Темляк не є членом академії, а регламент не дозволяє змінювати результати після підрахунку голосів. Водночас, регламент може бути оновлений у 2026 році.

    «Ми щиро шкодуємо через недостатню комунікацію. У майбутньому ми зобов’язуємося оперативно інформувати спільноту про позицію та дії академії щодо випадків поведінки, що може завдати шкоди репутації кіноакадемії та кінопремії “Золота дзиґа” в кіноспільноті», — йдеться у заяві.

  • Зірка серіалу “Альф”, яка виїхала за кордон, відповіла, чи планує повернутися в Україну

    Зірка серіалу “Альф”, яка виїхала за кордон, відповіла, чи планує повернутися в Україну

    Зірка культового серіалу “Альф” Тетяна Малкова, яка під час війни виїхала за кордон, розповіла, чи планує повернутися до України. Популярна акторка, що здобула визнання завдяки ролі в цьому відомому серіалі, поділилася своїми думками про життя між двома країнами та відносини з родиною.

    Відома українська акторка Тетяна Малкова, яка на початку повномасштабного вторгнення виїхала з чоловіком за кордон, відповіла, чи планує назавжди повернутися в Україну. Артистка поділилася, наскільки складно їй ділити життя на дві країни.

    Як відомо, у перші дні великої війни зірка з чоловіком та дітьми покинули батьківщину та наразі будують своє життя в Польщі. За кордоном і Тетяна, і її обранець – режисер Дмитро Малков – розвивають свої кар’єри. Водночас жінка продовжує зніматися здебільшого у українському кіно, через що часто буває на відстані з рідними.

    В інтерв’ю Малкова зазначила, що їй складно жити на дві країни та вона рідко проводити часом з коханим і дітьми. Наразі знаменитість не може точно відповісти, чи повернеться її родина в Україну. Вона не виключає, що може бути і таке, що їй доведеться на зовсім перебратися до Польщі та жити там.

    Однак, якщо на батьківщині завершиться велика війна, каже артистка, вони повернуться. Поки що через безпекову ситуацію вона не готова переїхати на зовсім до Києва і продовжує жити на дві країни та працює над зйомками серіалу “Пес Альф”.

    Тетяна Малкова з чоловіком Дмитром / скріншот Instagram

    “Це час покаже. Зараз я живу ось так. Зараз я знімаюся в серіалі “Пес Альф”. Я дуже рідко бачу свою родину, це мене дуже пригнічує, тому що я дуже за нею сумую. Я сподіваюся, що можна буде щось змінити, щоб або я до них частіше їздила, або закінчиться війна і ми переїдемо разом всі в Україну. Або буде як буде! Або я перестану зніматися в серіалі та повернутися до Польщі. Я не знаю, як воно буде. Поки що мені не треба приймати рішень, вони вже прийняті. А далі ми подивимося”, – поділилася акторка.

  • Український кінофестиваль «Молодість» відзначив найкращі фільми

    Український кінофестиваль «Молодість» відзначив найкращі фільми

    У Києві завершився 53-й Міжнародний кінофестиваль «Молодість», який традиційно став платформою для молодих кінематографістів з усього світу. Цьогорічний фестиваль об’єднав кінематографістів із 96 країн, а Гран-прі завоювала українська стрічка «Медовий місяць» режисерки Жанни Озірної.

    Нагороджені фільми
    Головну нагороду фестивалю — Гран-прі та «Скіфського оленя» — отримала українська стрічка «Медовий місяць». Вона також здобула грошову премію в розмірі 5000 доларів. Найкращим фільмом Міжнародного конкурсу стала робота «Все, що ми уявляємо як світло» режисерки Паял Кападії з Франції, Індії, Нідерландів та Люксембургу, яка отримала «Скіфського оленя» та 2000 доларів.

    У категорії короткометражного кіно перемогла українська стрічка «Ми хочемо тут жити» режисерки Александріни Туркан, яка отримала 2000 доларів та «Скіфського оленя». У студентському конкурсі найкращими стали два фільми: «Як метелик» ізраїльської режисерки Іріс Ґершон Наґар та польська стрічка «Бася: Три короткі історії» Матеуша Петрака. Їх також відзначили грошовою премією у 2000 доларів.

    Перемогу в документальному конкурсі здобув фільм «Квіти України» режисерки Аделіни Борець, що отримав 2000 доларів. Програма TEEN SCREEN відзначила фільм «Переможці» німецької режисерки Золеен Юсеф, який також отримав 2000 доларів. Переможцем національного конкурсу короткометражних фільмів стала українська стрічка «Лелеки завжди повертаються додому» режисерки Ґали Козютинської.

    Про фестиваль
    Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» започаткували в 1970 році як майданчик для розвитку молодих кінематографістів. У конкурсній програмі беруть участь дебютні повнометражні та короткометражні стрічки, а також документальні фільми з усього світу.

    Фестиваль тривав 9 днів, з 26 жовтня до 3 листопада, і зібрав близько 6 тисяч глядачів. Загалом було показано 123 фільми з 44 країн. До Києва завітали 30 іноземних гостей і понад півсотні представників кіноіндустрії, що стало символом підтримки України в умовах війни.