Позначка: українські митці

  • НБУ випустив монети на честь «Розстріляного відродження»

    НБУ випустив монети на честь «Розстріляного відродження»

    Національний банк України ввів в обіг дві нові пам’ятні монети, присвячені представникам «Розстріляного відродження» — покоління українських митців і інтелектуалів 1920–1930-х років, яке стало одним із найяскравіших культурних явищ свого часу та водночас символом масштабних репресій радянського тоталітарного режиму. Нові монети продовжують тематичну серію, що покликана зберігати пам’ять про діячів української культури, чия творчість була насильно перервана, але залишила глибокий слід в історії мистецтва, літератури та національної ідентичності.

    Про це повідомили в Національному банку України.

    До обігу офіційно введено дві пам’ятні монети: «Розстріляне відродження. Іван Падалка» та «Розстріляне відродження. Майк Йогансен». Обидві присвячені знаковим постатям українського культурного авангарду першої третини ХХ століття, які зробили вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, літератури, мовознавства та інтелектуального життя.

    У НБУ наголошують, що цей випуск є частиною послідовної політики вшанування «Розстріляного відродження» як феномену, який поєднав надзвичайний творчий підйом із трагічним зламом епохи. У 1920-х роках українська культура переживала період активного розвитку, модернізації та експериментів, однак уже на початку 1930-х років значна частина цієї інтелектуальної еліти була репресована, арештована або знищена.

    Іван Падалка був художником-монументалістом, графіком і педагогом, представником школи монументального мистецтва, пов’язаного з іменем Михайла Бойчука. Його творчість стала важливою складовою формування українського візуального мистецтва модерного періоду. Падалка працював у напрямі оновлення художньої мови, поєднуючи національні традиції з новими європейськими мистецькими течіями, а також займався викладацькою діяльністю, формуючи нове покоління українських митців.

    Майк Йогансен — одна з найяскравіших постатей українського літературного авангарду. Він був поетом, прозаїком, перекладачем, лінгвістом, сценаристом і літературним критиком. Його творчість вирізнялася сміливими експериментами з формою, мовою та жанрами, а також прагненням оновити українську літературу, зробити її більш динамічною та європейською. Йогансен належав до кола митців, які активно формували інтелектуальний клімат свого часу, однак згодом стали жертвами політичних репресій.

    Особливим елементом нових пам’ятних монет є їхній художній задум. Вони мають спільний символічний аверс із написом «СЛОВО» — відсиланням до легендарного харківського будинку письменників, який став одним із головних центрів українського культурного життя 1920–1930-х років. Саме в цьому будинку жили та працювали представники творчої еліти, формувалися літературні течії, обговорювалися нові мистецькі ідеї та напрями розвитку культури.

    Водночас будинок «Слово» сьогодні сприймається і як символ трагічної долі покоління, значна частина якого зазнала репресій. Саме ця подвійність — творчий злет і подальше знищення — стала ключовою ідеєю художнього оформлення монет.

    У дизайні використано низку символічних деталей. Зокрема, у структурі літер простежується образ паростків озимої пшениці, що символізують молоде покоління митців, їхній потенціал та незавершені творчі шляхи. Водночас стилізована «прострелена» літера «О» підкреслює трагізм епохи та втрату цілого культурного пласта, який міг би визначити розвиток українського мистецтва на десятиліття вперед.

    Монети виготовлені з нейзильберу, мають номінал 5 гривень і доповнені кольоровим друком, що дозволяє детальніше передати художні елементи дизайну. Тираж кожної монети становить до 75 тисяч штук у сувенірному пакованні.

    У Національному банку України підкреслили, що подібні випуски мають не лише нумізматичну цінність, а й виконують важливу культурну та просвітницьку функцію. Вони спрямовані на збереження історичної пам’яті, популяризацію української культурної спадщини та нагадування про долі митців, які стали частиною національної історії попри спроби їхнього знищення.

  • Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Володимир Івасюк — один із найвідоміших українських композиторів ХХ століття, автор легендарних пісень «Червона рута» та «Водограй», чия творчість стала символом української естради й культурного спротиву радянській системі. 24 квітня 1979 року він вийшов із дому у Львові й зник безвісти, а майже через місяць його тіло знайшли у Брюховицькому лісі під Львовом. Радянське слідство наполягало на версії самогубства, однак рідні, друзі та багато дослідників від самого початку не вірили в таке пояснення. У 2019 році судова експертиза, проведена після відновлення розслідування, встановила, що Івасюк фізично не міг самостійно вчинити самогубство за тих обставин, які описувалися у справі.

    Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області в родині педагогів. Його батько Михайло Івасюк був письменником і науковцем, мати Софія — вчителькою. З дитинства майбутній композитор виявляв неабиякі музичні здібності: грав на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі. Уже в юності він почав писати пісні, а згодом створив понад сотню вокальних творів і десятки інструментальних композицій. У біографічних довідках Івасюка називають композитором, поетом, мультиінструменталістом і одним із засновників української естрадної музики.

    Справжній всенародний успіх прийшов до нього у 1970 році, коли прозвучали «Червона рута» та «Водограй». Ці пісні швидко стали популярними не лише в Україні, а й далеко за її межами. «Червона рута» згодом перетворилася на культурний код кількох поколінь українців, а ім’я Івасюка стало нерозривно пов’язаним із відродженням української пісні в радянський період. Його творчість вирізнялася тим, що поєднувала сучасне естрадне звучання з українською мелодикою, фольклорними мотивами та поетичною глибиною. Саме це зробило його музику близькою для мільйонів людей.

    Попри успіх, життя Івасюка обірвалося надто рано — у 30 років. У квітні 1979 року він повернувся до Львова після участі в роботі журі республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Вранці 24 квітня композитор вийшов із дому і більше не повернувся. Його шукали кілька тижнів, а 18 травня тіло знайшли у Брюховицькому лісі. Офіційна радянська версія наполягала на самогубстві, зокрема посилаючись на те, що митець раніше проходив лікування у психіатричній лікарні. Однак близькі композитора відкидали цю версію, вказуючи на обставини, які не вкладалися в офіційну картину подій.

    Уже в незалежній Україні справа Івасюка неодноразово поверталася в публічний простір. Найвагомішим став висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 2019 року. Після слідчого експерименту експерти дійшли висновку, що композитор не міг самостійно залізти на дерево, зав’язати вузол і здійснити дії, які радянське слідство описувало як самогубство. За словами фахівців, навіть фізично сильна людина не змогла б виконати це без сторонньої допомоги в тих умовах.

    Похорон Володимира Івасюка відбувся 22 травня 1979 року у Львові та перетворився на масову акцію пам’яті й протесту. Попри тиск радянської влади, тисячі людей прийшли провести композитора в останню путь. Після похорону багато учасників зазнавали переслідувань: когось звільняли з роботи, студентів могли відраховувати, а біля могили, за свідченнями очевидців, тривалий час чергували співробітники КДБ. Місцем поховання композитора став Личаківський цвинтар у Львові — один із найвідоміших українських некрополів, де спочивають видатні діячі культури, науки, політики та визвольного руху.

    Сьогодні могила Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі є одним із важливих місць пам’яті української культури. На ній встановлено пам’ятник із бронзовою постаттю молодого композитора біля рояля. Однак цей монумент з’явився не одразу: за радянських часів влада довго не дозволяла встановити повноцінний пам’ятник. Раніше на могилі стояв дерев’яний хрест, який, за свідченнями, неодноразово нищили вандали. Лише через роки після смерті митця на місці поховання з’явився нинішній меморіал, який став символом не лише пам’яті про Івасюка, а й незнищенності української культури. Опис пам’ятника на Личаківському цвинтарі також міститься у відкритих довідкових джерелах і фотоматеріалах.

    Пам’ять про Володимира Івасюка живе не лише у Львові чи Чернівцях, а й у всій Україні. Його пісні досі виконують артисти різних поколінь, а «Червона рута» залишається однією з найвпізнаваніших українських композицій у світі. У 2009 році Івасюку посмертно присвоїли звання Героя України, що стало офіційним визнанням його внеску в національну культуру. Та попри державні нагороди й численні вшанування, головна таємниця його життя — обставини смерті — досі остаточно не розкрита.

    Історія Івасюка залишається болючою не лише через ранню смерть талановитого митця, а й через те, що вона стала символом тиску радянської системи на українську культуру. Його творчість була надто українською, надто популярною і надто живою, щоб не викликати тривоги у влади, яка прагнула контролювати будь-який прояв національної самобутності. Саме тому могила Володимира Івасюка сьогодні — це не просто місце поховання композитора. Це місце пам’яті про людину, яка змінила українську музику, і про покоління митців, які творили українське навіть тоді, коли це було небезпечно.