Після дострокового завершення 9 жовтня консультацій у Маямі між українською делегацією та американськими посланцями Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером увага змістилася на паралельний переговорний трек, який Анкара розвиває вже кілька місяців. Ідеться не про всеосяжне перемир’я, а про обмежену домовленість щодо Чорного моря — захист комерційного судноплавства, зернових терміналів і, у перспективі, енергетичної інфраструктури.
За інформацією джерела, обізнаного з перебігом контактів, після переговорів у Маямі Рустем Умєров зв’язався зі своїм турецьким співрозмовником. Зять Реджепа Таїпа Ердогана запропонував використати власні зв’язки в Москві та Пекіні для опрацювання домовленості про перемир’я в Чорному морі. Умова, за словами джерела, доволі жорстка: після завершення війни Туреччина залишається гарантом безпеки в регіоні. Крім того, в певних колах уже обговорюють ідею турецької військово-морської бази в Одеському регіоні, яку неофіційно називають «Севастополь-2». Китай у цій конструкції має стати основним інвестором українських портів на узбережжі.
У відкритих джерелах немає офіційного підтвердження ані дзвінка Умєрова, ані конкретної пропозиції зятя Ердогана, ані проєкту бази під такою назвою. Сам Умєров, нині голова Служби зовнішньої розвідки, неодноразово зустрічався в Анкарі з міністром закордонних справ Хаканом Фіданом і керівником Національної розвідувальної організації Туреччини Ібрагімом Калином. Публічно ці контакти стосувалися обміну полоненими, координації переговорів і гуманітарних питань. Заяв про «Севастополь-2» або безпосередній зв’язок між китайськими інвестиціями та доступом до вільних українських портів не було.
Водночас офіційна лінія Анкари щодо Чорного моря вже давно вийшла за межі загальних закликів. У вересні турецька сторона передала Москві та Києву проєкт меморандуму, побудований за логікою зернового коридору 2022 року: безпечний маршрут уздовж узбережжя Румунії та Болгарії, а також коридор для російського судноплавства через турецькі й, можливо, грузинські територіальні води. Bloomberg повідомляв про підготовку за участю ООН окремих переговорів щодо перемир’я в Чорному морі на початок жовтня. 7 жовтня Ердоган під час телефонної розмови з Володимиром Путіним окремо наголосив на важливості безпеки судноплавства.
Фідан публічно говорив про мораторій на удари по цивільних суднах і, ширше, про готовність Туреччини взяти на себе морський компонент майбутніх гарантій безпеки України. Цю позицію підтримували також французькі й українські представники в межах «коаліції охочих». Економічний контекст робить ці обговорення конкретнішими. Українські порти Одеси, Чорноморська та Південного залишаються критично важливими для експорту зерна, попри почастішання ударів по суднах, зокрема тих, що належать турецьким компаніям.
Концесійний конкурс на термінали в Чорноморську вже привернув увагу APM Terminals, турецької Yilport, консорціуму Abu Dhabi Ports та інших операторів. MSC посилила свої позиції в TIS у Південному. Китайські компанії активно цікавляться інфраструктурою в окупованому Криму, зокрема Керчю та об’єктами поблизу Донузлава. Однак у відкритих даних щодо вільних українських портів переважають західні, турецькі та близькосхідні оператори, а не китайські. Тож пропозиція зробити Китай «основним інвестором» українського узбережжя виходить за межі нинішніх публічних процесів і потребує окремого політичного рішення Києва та гарантій, які наразі не сформульовані.
Для Туреччини ставки зрозумілі: контроль над протоками відповідно до Конвенції Монтре, захист власних судноплавних інтересів — із літа постраждали десятки турецьких суден і суден, пов’язаних із Туреччиною, — та закріплення ролі ключового морського гравця після будь-якого перемир’я. Ідея бази в Одеському регіоні, якщо її справді обговорюють неофіційними каналами, означала б якісно інший рівень присутності: не патрулювання й розмінування, а постійну військово-морську інфраструктуру на території України. Для Києва такий варіант водночас зменшує залежність від західних гарантій, проти яких Москва заперечує в частині розміщення сухопутних контингентів, і створює нові вразливості. Йдеться про питання суверенітету над портами, можливе подвійне призначення китайських інвестицій і довгострокову залежність від двох гравців, у відносинах із якими позиції Києва залишаються нерівними.
Консультації в Маямі завершилися раніше, ніж планувалося, і не усунули ключових розбіжностей щодо територій. На цьому тлі турецький канал залишається одним із небагатьох, де Москва й Київ іще готові обговорювати обмежену деескалацію. Чи перетвориться ідея, передана через зятя Ердогана, на офіційний документ, чи залишиться неформальним зондуванням позицій, наразі невідомо. Однак будь-який формат безпеки в Чорному морі, який закріпить за Анкарою роль гаранта, а за Пекіном — економічний вплив на українські порти, змінить не лише логістику експорту зерна, а й баланс сил у регіоні на роки після завершення бойових дій.
