Golosnovinua.com

Позначка: військові технології

  • Після обмежень Starlink в Україні Європа прискорює створення власного супутникового інтернету

    Після обмежень Starlink в Україні Європа прискорює створення власного супутникового інтернету

    Європейські країни активізували роботу над власними системами супутникового зв’язку після запровадження обмежень Starlink для українських військових. Президент України Володимир Зеленський заявив, що ситуація продемонструвала небезпечну залежність не лише ЗСУ, а й європейських держав від американських технологій. Тим часом Україна продовжує переговори зі SpaceX та США щодо скасування обмежень, які вплинули на роботу військових безпілотників. Європейські оператори Eutelsat і SES уже привернули підвищену увагу на ринку, а Євросоюз розвиває власну супутникову систему IRIS².

    Про це Зеленський повідомив 17 жовтня під час спілкування з українськими журналістами.

    За словами глави держави, Україна не припинила використовувати Starlink і продовжує співпрацювати з американською компанією SpaceX.

    Однак нещодавні обмеження продемонстрували, наскільки важливим для обороноздатності є питання контролю над супутниковим зв’язком.

    Президент наголосив, що європейські партнери побачили ризики ситуації, коли доступ до критично важливої технології може змінюватися через рішення, ухвалені у США.

    За словами Зеленського, європейці вже порушують питання створення власних аналогів Starlink і працюють у цьому напрямку.

    Президент висловив упевненість, що такі розробки матимуть результат.

    Водночас він не назвав конкретних держав, нових програм або термінів появи альтернативних систем.

    Що сталося зі Starlink в Україні

    14 жовтня українські військові повідомили про раптові обмеження роботи супутникових терміналів, які використовувалися для керування безпілотниками.

    Проблема стосувалася насамперед високошвидкісних платформ, що покладаються на стабільний супутниковий канал зв’язку під час руху.

    За інформацією українських представників, зв’язок почав обмежуватися після перевищення швидкості приблизно 160 кілометрів на годину.

    Це створило труднощі для окремих бойових операцій і місій протиповітряної оборони.

    Як повідомляло Reuters 14 жовтня, обмеження вплинули на застосування українських безпілотників, зокрема тих, які використовуються проти російських повітряних цілей.

    Важлива деталь полягає в тому, що йдеться переважно про спеціалізований військовий зв’язок Starshield, пов’язаний із технологіями Starlink, а не про повне відключення всіх цивільних терміналів в Україні.

    Зеленський заявив про експеримент із терміналами

    17 жовтня президент України розповів про перевірку, яку провела українська сторона.

    За його словами, термінали, встановлені на автомобілях, тестували в країнах Європейського Союзу.

    Під час руху зі швидкістю понад 180 кілометрів на годину вони продовжували працювати, тоді як в Україні зв’язок обмежувався приблизно після 160 кілометрів на годину.

    На підставі результатів експерименту Зеленський заявив, що обмеження мають цілеспрямований характер і застосовуються саме до роботи на українській території.

    Про це також повідомила Financial Times.

    Водночас цей експеримент підтверджує відмінність у роботі терміналів за різних умов, але сам собою не встановлює, хто саме ініціював зміну налаштувань та з якою метою.

    Після виникнення проблем компанія SpaceX та американська сторона опинилися в центрі дискусії щодо відповідальності за обмеження.

    Ілон Маск заявляв, що параметри військової системи Starshield визначаються американськими військовими структурами.

    Україна веде переговори про зняття обмежень

    За інформацією Associated Press, Україна вже проводить переговори зі SpaceX та урядом США щодо відновлення повноцінної роботи військового супутникового зв’язку.

    Радник міністра оборони України Сергій Бескрестнов повідомив, що несподівана зміна технічних обмежень створила суттєві труднощі для українських військових.

    Він також зазначив, що розглядаються різні варіанти розв’язання проблеми.

    Серед можливих рішень — використання іншого пакета військових послуг Starshield або перехід частини завдань на альтернативні супутникові мережі.

    Однак такі рішення можуть вимагати додаткових витрат, заміни терміналів та технічної інтеграції.

    Саме тому швидко замінити Starlink іншою системою без втрати частини можливостей буде складно.

    Європейський OneWeb уже працює

    Однією з найперспективніших доступних альтернатив американському Starlink залишається супутникова мережа OneWeb, якою керує європейська компанія Eutelsat.

    На відміну від перспективних космічних проєктів, OneWeb уже має діючу глобальну мережу приблизно із 600 супутників на низькій навколоземній орбіті.

    Вона забезпечує широкосмуговий доступ до інтернету та орієнтована насамперед на державних, корпоративних і спеціалізованих замовників.

    За даними Reuters від 16 жовтня, Eutelsat уже використовує тисячі терміналів в Україні, а доступні потужності компанії для українського ринку фактично розпродані.

    Це означає, що технологія вже застосовується, проте її можливості для швидкого масштабування обмежені.

    Після новин про проблеми зі Starshield акції Eutelsat різко зросли.

    16 жовтня цінні папери компанії подорожчали приблизно на 20%, а загальне зростання протягом тижня сягнуло 31%.

    Акції іншого європейського супутникового оператора, SES, також зросли — приблизно на 7,1%.

    Такий рух ринку свідчить про підвищений інтерес інвесторів до компаній, які можуть запропонувати альтернативні супутникові послуги.

    IRIS² — власна система супутникового зв’язку Євросоюзу

    Окрім наявної мережі OneWeb, Європейський Союз розвиває масштабну програму IRIS².

    Її мета — створити захищену супутникову інфраструктуру, яка забезпечуватиме державні установи, військові структури та критично важливі служби незалежними каналами зв’язку.

    7 серпня 2026 року Європейська комісія та консорціум SpaceRISE уклали угоду щодо реалізації програми.

    Після оновлення параметрів основне сузір’я IRIS² має налічувати 348 супутників на різних орбітах.

    Участь у проєкті беруть європейські космічні й телекомунікаційні компанії.

    Eutelsat відповідатиме за важливу частину низькоорбітальної інфраструктури.

    Однак створення такої мережі потребує значного часу.

    Згідно з планами Eutelsat, перші нові супутники відповідної програми планують запускати з 2029 року, а повноцінну комерційну роботу низькоорбітального сегмента очікують до середини 2032 року.

    Отже, IRIS² не зможе негайно замінити Starlink для ЗСУ, але може стати одним із ключових інструментів технологічної незалежності Європи в майбутньому.

    Чому проблема стосується не лише України

    Ситуація довкола Starlink стала важливою темою для європейських держав, які також використовують американські технології в системах оборони та державного зв’язку.

    Доступ до супутникових каналів критично важливий не лише під час бойових операцій, а й для управління надзвичайними ситуаціями, роботи аварійних служб і зв’язку на віддалених територіях.

    Якщо така інфраструктура перебуває під контролем іноземного постачальника, її користувачі змушені враховувати технічні, контрактні й політичні ризики.

    Тому створення альтернатив може дозволити європейським країнам диверсифікувати постачальників і зменшити залежність від одного оператора.

    Раніше заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква розповів Euronews, що Україна вже веде предметні консультації щодо європейських аналогів американських систем зв’язку та протиповітряної оборони.

    Чи зможе Європа повністю замінити Starlink

    Наразі технологічної альтернативи, яка могла б негайно забезпечити всі можливості Starlink у військових умовах, у Європи немає.

    OneWeb уже працює, але поступається Starlink за масштабами супутникового угруповання та має іншу модель обслуговування клієнтів.

    IRIS² повинна посилити європейську незалежність, однак її повне розгортання ще попереду.

    Також необхідно враховувати сумісність обладнання, можливості зв’язку на високій швидкості, стійкість до радіоелектронних перешкод та доступність послуг у зоні бойових дій.

    Тому в короткостроковій перспективі Україна продовжуватиме співпрацю зі SpaceX, паралельно шукаючи додаткові канали зв’язку.

    Водночас нові обмеження вже посилили зацікавленість європейських партнерів у власних супутникових системах.

    Заява Зеленського свідчить, що питання Starlink перестало бути виключно технічною проблемою українських військових і перетворилося на ширшу дискусію про технологічну безпеку Європи.

    Подальші рішення залежатимуть від результатів переговорів України зі США, можливостей чинних європейських операторів та темпів створення нових супутникових мереж.

  • Українська балістика вперше полетіла по Росії: Fire Point розкрила деталі запуску FP-7

    Українська балістика вперше полетіла по Росії: Fire Point розкрила деталі запуску FP-7

    Українська оборонна компанія Fire Point повідомила про перше застосування власної тактичної балістичної ракети по території Росії. Йдеться про FP-7, заявлена дальність якої сягає 300 кілометрів. Водночас виробник поки не розкриває, яку саме ціль атакували, коли відбувся запуск і чи вдалося завдати противнику втрат. Паралельно в Україні працюють над потужнішою ракетою FP-9, здатною долати значно більші відстані.

    Про застосування української балістики повідомила генеральна директорка компанії Fire Point Ірина Терех. Її заяву 12 жовтня оприлюднили українські медіа, зокрема «Еспресо».

    За словами керівниці компанії, українські розробники вже перейшли від випробувань до практичного застосування власного ракетного озброєння.

    Терех заявила, що українську балістичну ракету вперше запустили по території РФ. Вона уточнила, що йдеться про тактичну систему з дальністю до 300 кілометрів.

    Однак конкретних подробиць операції керівниця Fire Point не повідомила. Невідомими залишаються місце запуску, ціль та результати застосування ракети.

    FP-7 уже застосували, але до Москви вона не дістане

    FP-7 належить до класу тактичних балістичних ракет, призначених для ураження цілей на порівняно невеликих відстанях.

    За характеристиками, які раніше оприлюднювали виробник та профільні видання, ракета може доставляти бойову частину масою приблизно 150–200 кілограмів.

    Водночас публічні оцінки максимальної дальності FP-7 різняться: раніше повідомлялося про 200–250 кілометрів, тоді як Ірина Терех назвала показник до 300 кілометрів.

    Це означає, що наразі не всі заявлені технічні характеристики підтверджені незалежними випробуваннями.

    FP-7 не є тією далекобійною ракетою, яку український виробник розробляє для ураження цілей на відстані понад 800 кілометрів.

    Йдеться про інший проєкт — FP-9.

    Що відомо про перше бойове застосування

    Ще 1 жовтня президент України Володимир Зеленський оголосив про перше бойове застосування української ракети FP-7.

    Тоді глава держави опублікував відео запуску та повідомив про перехід до наступного етапу — виробництва.

    При цьому президент не уточнив, яку саме ціль уразили українські військові.

    Американська газета The Wall Street Journal із посиланням на власні джерела повідомляла, що ракета могла бути застосована по об’єкту на тимчасово окупованій території України.

    Нова заява Fire Point стосується запуску по території Росії.

    Водночас залишається незрозумілим, чи йдеться про окрему операцію, чи виробник розкрив додаткову інформацію щодо вже відомого застосування.

    Україна готує FP-9 із дальністю до 850 кілометрів

    Паралельно Fire Point розробляє іншу балістичну ракету — FP-9.

    За попередніми заявами представників компанії, її дальність має сягати 850 кілометрів. Саме цей проєкт розглядають як можливість значно розширити українські далекобійні спроможності.

    Наприкінці вересня Ірина Терех повідомляла, що завершення розробки FP-9 планують до кінця осені 2026 року.

    Однак готовність до випробувань, початок виробництва та реальне бойове застосування — різні етапи створення озброєння.

    Наразі незалежних підтверджень бойового застосування FP-9 немає.

    Чому власна балістика важлива для України

    Розвиток власних балістичних ракет дає Україні можливість поступово зменшувати залежність від іноземних поставок далекобійного озброєння.

    На відміну від крилатих ракет і більшості безпілотників, балістичні ракети рухаються за іншою траєкторією та можуть досягати високих швидкостей, що ускладнює їх перехоплення.

    Водночас ефективність нової зброї залежить не лише від максимальної дальності, а й від точності, надійності та можливостей серійного виробництва.

    За оцінками військових аналітиків, поява української балістики може розширити можливості ураження військових об’єктів противника.

    Таким чином, заява Fire Point свідчить про новий етап розвитку українського ракетного озброєння. Проте говорити про успішне знищення конкретного об’єкта на території РФ поки зарано: виробник не оприлюднив ані результатів удару, ані незалежних доказів ураження цілі.

  • Україна та Британія готують нові оборонні проєкти: у столиці відкрили центр оборонного співробітництва

    Україна та Британія готують нові оборонні проєкти: у столиці відкрили центр оборонного співробітництва

    У Києві відкрили Kyiv Business Centre — спеціалізований британський бізнес-центр, який має стати постійним майданчиком для співпраці оборонних компаній України та Великої Британії. Його головне завдання — сприяти запуску спільних виробництв, розвитку військових технологій та залученню інвестицій в українську оборонну промисловість.

    Про це повідомило Міністерство оборони України.

    Новий центр працюватиме за трьома основними напрямами: промисловість, інновації та інвестиції. Він має забезпечити прямий контакт між британськими компаніями, українськими виробниками, представниками державних структур та потенційними інвесторами.

    Зокрема, британський бізнес зможе отримувати інформацію про актуальні потреби українського оборонного сектору, знаходити партнерів і розглядати можливості для реалізації спільних проєктів.

    Водночас українські підприємства отримають додатковий канал виходу на британський ринок. Через Kyiv Business Centre вони зможуть шукати закордонних партнерів, налагоджувати виробничу співпрацю та розглядати відкриття дочірніх структур у Великій Британії.

    За інформацією Міноборони, між українськими та британськими компаніями вже налагоджено понад 40 великих партнерств. Новий центр покликаний розширити цю співпрацю та зробити її більш системною.

    Kyiv Business Centre створено за підтримки британського уряду в межах сторічного партнерства між Україною та Великою Британією. Ініціатива передбачає поглиблення довгострокової взаємодії двох держав, зокрема у сфері оборонної промисловості та технологічних розробок.

    Окрему увагу сторони приділяють використанню українського бойового досвіду для розвитку сучасних військових технологій.

    Раніше повідомлялося, що 12 британських оборонних компаній отримають доступ до української платформи Avengers Labs, яка дозволяє тренувати й тестувати моделі штучного інтелекту на даних із реального поля бою.

    Такий формат співпраці відкриває нові можливості для вдосконалення безпілотних систем та інших технологічних рішень оборонного призначення.

    Відкриття Kyiv Business Centre не означає автоматичного запуску нових заводів або укладення конкретних контрактів. Однак центр створює організаційну основу для подальших домовленостей між українськими та британськими підприємствами.

    На тлі тривалої війни розширення міжнародної промислової співпраці залишається одним із напрямів розвитку українського оборонного сектору, який потребує нових технологій, виробничих потужностей та інвестицій.

  • Приватні супутники на війні, як комерційні космічні дані стали частиною системи розвідки та спостереження України

    Приватні супутники на війні, як комерційні космічні дані стали частиною системи розвідки та спостереження України

    Наприкінці травня 2026 року чотири російські військові супутники змінили орбітальне положення так, щоб опинитися в тій самій орбітальній площині, що й ICEYE-X36 — комерційний радіолокаційний супутник фінської компанії ICEYE. Саме цей апарат привернув увагу не випадково, дані ICEYE використовуються Україною для військового спостереження. Про маневри російських супутників у червні повідомив британський Royal United Services Institute (RUSI).

    Що саме означало це зближення і які цілі мали російські апарати, публічно не встановлено. RUSI розглядав кілька можливих пояснень — від демонстрації можливостей та спостереження за супутником до потенційного втручання в його роботу. Сам факт маневрування не доводить наміру атакувати ICEYE-X36. Але сама ситуація показує, наскільки змінився статус комерційних супутників.

    Формально ICEYE-X36 — приватний космічний апарат. Однак його дані можуть безпосередньо використовуватися для військових рішень. Для противника це означає, що частиною воєнної інфраструктури стають не лише державні розвідувальні системи, а й приватні супутники та компанії, які постачають із них інформацію.

    19 січня 2026 року ICEYE оголосила про розширення співпраці з українським Міністерством оборони. За повідомленням компанії, українська сторона отримала розширений доступ до високодетальних SAR-знімків її супутникового угруповання для постійного спостереження та ухвалення тактичних рішень. Отже, комерційний супутник у цій системі — це вже не просто камера на орбіті. Це джерело даних, яке може бути включене в процес військового спостереження та ухвалення рішень.

    Але щоб зрозуміти, як Україна опинилася в цій системі і чому доступ до комерційних супутникових даних став для неї таким важливим, потрібно повернутися на кілька років назад — до американської системи GEGD, перших контрактів із приватними операторами та поступового переходу від окремих супутникових знімків до постійного використання комерційної космічної розвідки.

    Архітектура доступу до даних з орбіти

    GEGD створювався задовго до повномасштабної війни. Це програма NGA, яка дозволяє державним та іноземним користувачам отримувати комерційні геопросторові дані, придбані урядом США. Оператор платформи — Maxar. Склад постачальників у відкритому документі NGA не розписаний. Для України GEGD став одним зі способів отримувати комерційні супутникові знімки в межах американського державного доступу.

    У березні 2025 року американська сторона обмежила Україні доступ до GEGD — платформи, через яку державні користувачі отримували придбані США комерційні супутникові дані. Українські акаунти в системі було відключено. Це сталося на тлі ширшого перегляду американської підтримки України. Відключення відбулося 7 березня. У заяві того дня Maxar повідомила, що уряд США тимчасово призупинив українські акаунти в GEGD і що інші контракти компанії не змінилися. Окремого повідомлення NGA у відкритому доступі немає. Те саме формулювання речник агентства того дня дав Reuters.

    12 березня Militarnyi із посиланням на користувачів сервісу повідомив, що українські акаунти почали отримувати листи про відновлення доступу. Офіційного підтвердження NGA чи Maxar немає. Це сталося наступного дня після переговорів у Джидді 11 березня, після яких Вашингтон погодився відновити військову та розвідувальну підтримку України. За заявою самої Maxar, відключення GEGD не змінювало інших контрактів компанії. Окремої публікації українського дистриб’ютора про платні замовлення немає.

    У Європі паралельно працювали власні канали доступу до таких даних. Мюнхенська European Space Imaging у березні 2025 року заявила, що обмеження американської програми не вплинули на її роботу. Компанія продовжувала постачати зображення українським комерційним і державним користувачам, а також європейським структурам безпеки, використовуючи дані Maxar через власну наземну інфраструктуру в Німеччині.

    На той момент Україна вже мала кілька способів отримувати дані з орбіти. Один із них з’явився після угоди з ICEYE у 2022 році. Україна отримала доступ до радіолокаційних знімків, які дозволяють спостерігати за об’єктами незалежно від хмарності та часу доби. У 2024 році Німеччина окремо профінансувала угоду, пов’язану з ICEYE та постачанням даних Україні. Паралельно європейські структури використовували дані Sentinel, а комерційні компанії, дослідники та журналісти могли купувати окремі зображення безпосередньо в операторів.

    Тому після відключення GEGD Україна не залишилася без супутникової зйомки. Частину даних можна було замовляти через комерційні канали, частину — отримувати в межах окремих угод, а відкриті програми давали доступ до даних спостереження Землі. За готовим супутниковим знімком стоїть цілий ланцюг. Апарат, оператор, наземна інфраструктура, платформа, договір і права доступу. Саме ця конструкція визначає, хто може отримати конкретні дані й на яких умовах.

    Комерційні супутникові дані, SAR та аналітика

    Американські військові почали активно купувати супутникові дані у приватних компаній задовго до повномасштабної війни. У 2010-х роках комерційні угруповання швидко росли, а разом із ними збільшувалася кількість зображень, які можна було отримувати з орбіти без запуску власних державних апаратів. Для американських відомств це поступово стало окремим джерелом розвідувальної інформації. Приватні супутники могли частіше знімати ту саму територію, а компанії — швидше нарощувати угруповання, ніж це відбувається в межах традиційних державних космічних програм.

    Після початку повномасштабної війни масштаб закупівель зріс. У травні 2022 року Національне управління військово-космічної розвідки США (NRO) оголосило найбільшу на той момент закупівлю комерційних оптичних зображень. Контракти за програмою Electro-Optical Commercial Layer отримали Maxar, BlackSky та Planet. NRO пояснювало закупівлю необхідністю збільшити обсяг комерційної зйомки та поєднати її з державними системами.

    Україна стала однією з територій, де ця модель швидко отримала практичне застосування. У квітні 2022 року Девід Готьє, тодішній директор комерційних операцій NGA, на Space Symposium сказав, що ще до вторгнення закупівлі комерційної оптики над Україною зросли більш ніж удвічі. Публічного транскрипту NGA немає, слова наведені за SpaceNews. Після початку війни попит на такі дані став ще вищим. Але оптична зйомка має очевидні обмеження. Вночі звичайний супутник не отримує такого самого зображення поверхні, як удень, а хмарність може повністю закрити потрібний об’єкт. Тому для військового спостереження важливими стали супутники із синтетичною апертурою радара — SAR.

    Вони працюють інакше, ніж звичайна камера. Супутник надсилає радіосигнал і аналізує його відбиття від поверхні, завдяки цьому зйомку можна вести вночі та за хмарності. Однією з компаній, що зробила ставку на цю технологію, стала ICEYE. 18 серпня 2022 року компанія оголосила про угоду з фондом Сергія Притули. У пресрелізі ICEYE повідомляла, що надає уряду України повні можливості одного із супутників, який уже перебував на орбіті, а також доступ до даних усього свого угруповання. Сам супутник при цьому продовжувала експлуатувати ICEYE.

    Фонд Притули публічно називав це купівлею супутника. Текст договору не опублікований, тож обсяг прав за відкритими документами встановити не можна. Реліз ICEYE цієї формули не підтверджує. Україна отримала можливість використовувати дані конкретного супутника та отримувати інформацію від інших апаратів ICEYE. Це дозволило регулярно спостерігати за об’єктами та порівнювати їхній стан між зйомками.

    У 2024 році ICEYE та Міністерство оборони України підписали меморандум про подальшу співпрацю у сфері супутникової розвідки. Того ж року до фінансування супутникового спостереження України долучилася Німеччина. За оголошеним у листопаді 2024 року контрактом Rheinmetall постачала Україні радіолокаційні супутникові знімки за підтримки німецького уряду, а фінансування забезпечувало Міністерство оборони Німеччини.

    За релізом Rheinmetall, нові знімки за цією угодою надходили з початку жовтня 2024 року. Суму не розкривали, до пакета увійшли виділена супутникова потужність та доступ до угруповання ICEYE. Ця модель поступово ставала складнішою, даних надходило дедалі більше, а разом із ними виникала проблема їхньої обробки. Державним структурам було недостатньо просто отримати черговий знімок — потрібно було швидко зрозуміти, що саме на ньому змінилося. У вересні 2024 року NGA оголосило програму Luno A із верхньою межею фінансування $290 млн. Десять постачальників мали надавати системи комп’ютерного зору та аналітичні сервіси на основі комерційних геопросторових даних. Серед завдань NGA називало моніторинг економічної, екологічної та військової активності.

    $290 млн — це стеля п’ятирічного контракту IDIQ, а не сума, яку агентство зобов’язалося виплатити одразу. 13 вересня 2024 року NGA відібрало десять компаній, які надалі могли конкурувати за окремі замовлення: Airbus U.S., Booz Allen Hamilton, BlackSky, BlueHalo, CACI, Electromagnetic Systems, Maxar Intelligence, NV5 Geospatial, Royce Geospatial Consultants та Ursa Space Systems. Предмет контракту — комп’ютерний зір та аналітика поверх комерційних геоданих. Так супутниковий знімок поступово ставав лише одним елементом системи. Сам супутник дає вихідні дані, програмне забезпечення порівнює їх із попередніми спостереженнями, а аналітичні системи допомагають знаходити зміни на території.

    Придбаний державою комерційний знімок при цьому залишається окремим джерелом інформації. Американські військові та розвідувальні структури використовують такі дані поряд з іншими системами. У звіті Government Accountability Office комерційні супутникові знімки названі ключовими для національної безпеки. Там зазначено, що ролі закупівлі між розвідувальними відомствами і Пентагоном не розведені.

    Зображення конкретної території в конкретний момент можна зіставити з даними безпілотників, радіотехнічної розвідки, перехопленнями та інформацією від підрозділів на землі. Ще одна особливість комерційних даних — можливість використовувати їх у різних інформаційних контурах. Умови такого використання залежать від договору та ліцензії. Державний замовник може працювати з масивом даних у межах власного контракту, тоді як журналіст або дослідник купує окреме зображення чи серію знімків на комерційних умовах. При цьому компанії розподіляють супутникову потужність між клієнтами відповідно до своїх контрактів і можливостей угруповання.

    Моделі доступу та права користування

    Один із найбільших контрактів на комерційні супутникові дані, пов’язаних з Україною, з’явився влітку 2025 року. Planet оголосила про угоду на €240 млн, яку фінансувала Німеччина. До неї увійшли дані PlanetScope та SkySat, доступ до супутникової потужності й майбутніх апаратів Pelican, а також аналітичні сервіси. У Planet є важлива для цієї історії особливість. Клієнт може отримувати готові зображення або замовляти нову зйомку. Для Pelican компанія окремо заявляла про можливість спрямовувати супутник на конкретні цілі та передавати отримані дані замовнику.

    Зі сторони Берліна конструкція цієї угоди була уточнена пізніше. У лютому 2026 року у письмовій відповіді депутату Леону Еккерту статс-секретар Нільс Шмід повідомив, що німецький уряд сам не укладав договору з Planet. Берлін виділив €240 млн на контракт між Україною та компанією після запиту української сторони. Фінансування відбувалося в межах німецької допомоги Україні.

    Сам український контракт публічно не оприлюднений. Тому з відкритих документів неможливо визначити його технічну структуру — скільки зйомок передбачено, який обсяг супутникової потужності зарезервовано та як саме розподілено послуги всередині багаторічного контракту. Але принцип роботи такої системи видно з можливостей Planet. Один і той самий аеродром може вже мати знімки в архіві оператора. Якщо клієнту потрібно знати його стан на конкретну дату, потрібна нова зйомка. Супутнику ставлять завдання, він отримує ціль під час прольоту, після чого дані передають замовнику.

    Якщо за об’єктом стежать регулярно, процес повторюється. У результаті накопичується послідовність кадрів, за якою можна побачити, що змінилося між окремими датами. Для оператора архівний знімок і нова зйомка — різні продукти. Перший уже створений і зберігається в базі. Друга потребує супутникового часу, планування завдання та передачі нових даних. Окремою послугою може бути їхня обробка або автоматичний пошук змін.

    Усе це має значення для простого питання. Що саме отримує клієнт, коли платить за супутникові дані? У більшості комерційних моделей він не купує супутник і не отримує автоматично весь архів компанії. Оператор зберігає контроль над своєю системою та визначає умови, на яких передає клієнту конкретні дані. Права на самі зображення та право користуватися ними також можуть бути розділені. За умовами комерційного договору клієнт отримує певний обсяг прав на використання даних. Наприклад, для внутрішньої роботи, аналізу, передачі визначеним користувачам або публікації. Межі такого використання залежать від конкретної ліцензії.

    Тому той, хто платить за супутникові дані, не обов’язково стає їхнім власником у повному юридичному сенсі. Ще менше підстав говорити про право власності на весь масив даних, який супутникова компанія збирає роками. Для кожного контракту важливі його конкретні умови. На угоді Planet це видно особливо добре. Німеччина виділила €240 млн на контракт між Україною та Planet, але це не означає, що Берлін став власником супутників Planet.

    Так само фінансування не дає підстав автоматично вважати Україну власником усього масиву зображень компанії. Український контракт не оприлюднений, тому точний обсяг прав сторін щодо отриманих даних встановити за відкритими документами неможливо. Схожа логіка була і в угоді з ICEYE 2022 року. Компанія продовжувала експлуатувати супутник, тоді як Україна отримала можливість використовувати його дані та доступ до даних угруповання. У цьому випадку також важливо розрізняти сам апарат, дані, які він збирає, та права користувача на ці дані.

    Супутникові знімки в розслідуваннях і документуванні війни

    У Бучі супутникові знімки стали одним зі способів перевірити, коли на Яблунській вулиці з’явилися тіла. 19 березня 2022 року Maxar зняв вулицю, коли Буча ще перебувала під контролем російських військ. На знімках були видні темні об’єкти, розташовані вздовж дороги. Через кілька днів з’явилися відео із землі. Їх зіставили із супутниковими кадрами, положення тіл, будинків, дорожніх об’єктів і тіней збігалося. Окремі тіла вдалося простежити на знімках 19 березня та на відео, опублікованому вже після звільнення міста. Planet також зняла Бучу 21 березня, підтвердивши їхнє розташування. Для розслідування це було важливо передусім через час. Знімки показували, що тіла перебували на вулиці ще до відходу російських підрозділів. Хто саме вбив людей і за яких обставин, встановлювали за фотографіями, відео, свідченнями очевидців та іншими матеріалами.

    У Маріуполі супутники виконували інше завдання. У місто практично неможливо було потрапити незалежним дослідникам, а його кладовища продовжували розширюватися. Human Rights Watch та SITU Research порівняли супутникові зображення п’яти кладовищ до та після початку повномасштабного вторгнення. Вони підраховували окремі могили, траншеї та зміни площі кладовищ, а результати зіставляли з відео та фотографіями. Лише на Старокримському кладовищі дослідники нарахували 1 893 окремі могили та оцінили ще 6 687 поховань у траншеях за період із березня 2022 року до лютого 2023-го. За п’ятьма кладовищами вони встановили не менш як 10 284 людини, які померли та були поховані там у цей період.

    Ця цифра не є поіменним списком загиблих унаслідок бойових дій. За супутниковим знімком неможливо визначити, хто саме перебуває в конкретній могилі та від чого людина померла. Дослідники фіксували кількість поховань, а потім використовували ці дані для оцінки надлишкової смертності. Щоб отримати таку оцінку, вони віднялиблизько 2 250 смертей, які, за їхніми розрахунками, могли б статися в Маріуполі за той самий період і без війни. Так вони отримали щонайменше 8 034 надлишкові смерті за п’ятьма кладовищами. Це також оцінка, а не поіменний список. До неї входять цивільні, невідома кількість військових і люди, які могли померти через відсутність допомоги, а не лише внаслідок прямого удару.

    Із будівлями в Маріуполі працювали подібним способом. Human Rights Watch, SITU Research та Truth Hounds взяли супутникові зображення міста за період із жовтня 2021 року до травня 2022 року та зіставили їх із 850 перевіреними фотографіями й відео. У дослідженій центральній частині міста вони обстежили 9 043 будівлі та оцінили пошкодження 4 884 із них. Ця територія охоплювала близько 14 квадратних кілометрів, приблизно чверть міської зони. Супутникові знімки дали змогу побачити масштаб руйнувань одразу на великій території. Фотографії із землі доповнили цю картину, на них були видні пошкодження фасадів, внутрішні приміщення, сліди пожеж і конкретні наслідки ударів. У результаті дослідники отримали карту пошкоджень Маріуполя, прив’язану до конкретного періоду війни.

    На окупованих територіях супутникова зйомка дозволяє працювати з об’єктами, до яких дослідник фізично не має доступу. Наприклад, Yale Humanitarian Research Lab використовував комерційні зображення разом із відкритими джерелами для картування фільтраційних об’єктів у Донецькій області. У звіті лабораторія ідентифікувала щонайменше 21 такий об’єкт. Дослідники визначали їхнє розташування, зіставляли супутникові зображення з фотографіями та свідченнями й відновлювали структуру мережі на окупованій території. Супутниковий кадр у такому випадку показує розташування об’єкта, його характеристики та зміни навколо нього. Що відбувалося всередині будівлі або з людьми, які там перебували, доводиться встановлювати іншими способами.

    Із Каховською ГЕС супутникові дані дали ще більш технічний результат. Тут дослідники вивчали не лише наслідки руйнування греблі, а й стан конструкції до катастрофи. Для цього використали серію знімків Sentinel-1 за кілька років і метод InSAR, який дозволяє вимірювати невеликі зміщення поверхні за змінами радіолокаційного сигналу. У дослідженні використали 226 низхідних знімків та 180 висхідних. Аналіз показав зміщення на окремих ділянках греблі до її руйнування 6 червня 2023 року. Дослідники змогли відстежити, як ці зміщення змінювалися в часі.

    При цьому дослідження не ставило за мету встановити обставини самого руйнування ГЕС. Його завданням було визначити, що відбувалося з конструкцією до катастрофи, супутникові дані зафіксували деформації на окремих ділянках греблі та дозволили простежити їхню динаміку. Із військовими об’єктами працює той самий принцип. Серія знімків може показати, коли на позиції з’явилася техніка, як змінювалася її конфігурація, де побудували укріплення та що залишилося після удару. Якщо об’єкт знімали регулярно, іноді вдається визначити період події з точністю до кількох днів або навіть годин.

    Супутникові знімки та їхнє подальше використання

    Після того як супутник зробив знімок, він може залишитися комерційним продуктом оператора, потрапити до державного замовника, стати частиною дослідницької бази або з’явитися в журналістському розслідуванні. Отриманий за контрактом знімок далі використовується в межах тих прав, які передбачає договір. Для дослідника чи журналіста це означає, що важливими стають не лише сам кадр і його зміст, а й умови, на яких його можна зберігати, аналізувати та публікувати.

    Разом із самим файлом зберігаються дата зйомки, координати, параметри зображення, відомості про супутник та інші метадані. Для дослідника вони потрібні, щоб встановити походження кадру та відтворити проведений аналіз. Історія Бучі показує, як це працює на практиці. Знімок Maxar від 19 березня 2022 року набув доказового значення після того, як його зіставили із наземними матеріалами та наступними кадрами. Кадр став частиною послідовності інших доказів. Yale Humanitarian Research Lab у своїх дослідженнях зберігає вихідні зображення, дату їх отримання, опис методики та інші дані, необхідні для аналізу об’єктів. Точні координати та частина матеріалів не завжди публікуються через їхню чутливість, але можуть зберігатися для майбутніх розслідувань і судових процесів.

    Тому супутниковий знімок може залишатися корисним роками після того, як його зробили. Якщо з’являється новий документ, свідок або інше джерело, дослідник може повернутися до вихідного кадру та перевірити його вже в новому контексті. За час повномасштабної війни таких архівів накопичилося багато. Yale HRL використовував комерційні зображення для документування пошкоджень лікарень, шкіл, енергетичної інфраструктури, зернових об’єктів, масових поховань та об’єктів на окупованих територіях.

    В одному з досліджень енергетичної інфраструктури лабораторія виявила 223 інциденти за період із жовтня 2022 року до квітня 2023-го. Із них 66 випадків були класифіковані як такі, що мають високу достовірність, ще 157 були виявлені під час дослідження. У самому звіті кількість областей у різних частинах документа зазначена по-різному. Отримані матеріали зберігалися у форматі, придатному для подальшого використання в механізмах юридичної відповідальності.

    Обсяг доступної інформації залежить від користувача та умов, на яких він отримав дані. Публічному користувачеві може бути доступний лише опублікований кадр. Журналіст може придбати зображення за комерційною ліцензією. Дослідницька організація — отримати серію знімків та технічні дані. Державний замовник — ширший набір матеріалів відповідно до умов свого договору.

    Комерційний архів може містити зображення однієї території за кілька років, тоді як конкретний користувач отримує лише частину цього масиву. Для журналіста ця різниця має практичне значення. Опублікований кадр показує читачеві результат. Вихідне зображення з метаданими дозволяє перевірити, коли й де його було зроблено, а серія знімків — простежити зміни об’єкта до та після події. Архів можна використовувати і для повторної перевірки вже опублікованих матеріалів. Якщо з’являється нова інформація про об’єкт, старі знімки дозволяють повернутися до попередніх спостережень і перевірити їх заново.

  • ЄС виділяє €115 млн на проривні оборонні технології

    ЄС виділяє €115 млн на проривні оборонні технології

    Європейський парламент 6 жовтня підтримав створення нової програми AGILE — Agile and Rapid Defence Innovation із бюджетом 115 млн євро. Вона має прискорити фінансування малих і середніх оборонних компаній, стартапів та scale-up-проєктів, які розробляють нові військові технології. За документ проголосували 536 депутатів, 101 був проти, ще 16 утрималися.

    Програма має запрацювати у 2027 році та профінансувати приблизно 20–30 проєктів. За матеріалами Європарламенту, йдеться про технології, які можуть швидко дати практичний результат для оборони — зокрема безпілотні системи, штучний інтелект, робототехніку, кіберможливості, квантові технології та космічні рішення.

    AGILE задумана як інструмент, який має скоротити шлях від розробки до практичного застосування. Програма передбачає прискорене грантове фінансування, підтримку випробувань і сертифікації та допомогу компаніям, які хочуть адаптувати цивільні технології до оборонних потреб. Окремий акцент робиться на малих компаніях, які часто мають інноваційні рішення, але не можуть роками проходити складні закупівельні процедури.

    Важливо, що сама логіка AGILE прямо пов’язана з уроками війни Росії проти України. У документах Європарламенту зазначається, що програма має допомогти швидше реагувати на нові та постійно мінливі загрози, з якими стикаються збройні сили країн ЄС, зокрема ті, що виникли через російську агресію проти України.

    Програма також має посилити зв’язки між невеликими технологічними компаніями та великими оборонними виробниками. Це дозволить швидше масштабувати перспективні рішення та включати нових постачальників у європейські оборонні ланцюги.

    AGILE доповнюватиме вже чинну Європейську програму оборонної промисловості EDIP. ЄС передбачив для EDIP 1,5 млрд євро грантової підтримки, при цьому окремо закладено близько 300 млн євро на підтримку України та інтеграцію української оборонної промисловості до європейського оборонного сектору.

    Фінансування самої AGILE у 2027 році не створюватиме нового навантаження на бюджет ЄС — 115 млн євро планують перерозподілити з уже наявних програм у сфері оборонної промисловості та космосу. При цьому окремі проєкти зможуть отримати до 100% покриття прийнятних витрат.

    Після голосування Європарламенту документ ще має пройти остаточне затвердження Радою ЄС. Після цього регламент опублікують в Офіційному віснику Євросоюзу, а сама програма має стартувати 1 січня 2027 року.

    Для України ця ініціатива важлива не лише як ще одне джерело підтримки. Вона показує, що європейська оборонна політика дедалі більше орієнтується на модель швидкого циклу — коли нові технології мають переходити від прототипу до реального застосування значно швидше, ніж у традиційних великих оборонних програмах.

     

  • На співвласника Fire Point нібито скоїли замах під Києвом: Штілерман відповів

    На співвласника Fire Point нібито скоїли замах під Києвом: Штілерман відповів

    У мережі 1 жовтня з’явилася інформація про можливий замах під Києвом на співвласника та головного конструктора української оборонної компанії Fire Point Дениса Штілермана. Першим про це повідомив ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер, однак сам він одразу наголосив: отримана ним інформація потребує додаткової перевірки.

    За версією джерела Ауслендера, Штілерман нібито дістав легке поранення, один із його охоронців загинув, а нападників було ліквідовано. Саме ці деталі швидко розійшлися українськими медіа та соцмережами. У матеріалі ТСН також зазначалося, що йдеться про ймовірний замах на співвласника Fire Point поблизу Києва.

    Втім, дуже швидко з’явилася інформація, яка поставила під сумнів найгучніші деталі цієї історії.

    Сам Денис Штілерман написав у соцмережі X: «Чутки про мою загибель, або загибель моїх охоронців трохи перебільшені». Така відповідь фактично спростувала повідомлення про його смерть та загибель охоронців, однак прямо на питання, чи був сам напад або спроба нападу, він тоді не відповів.

    У вихідному матеріалі ТСН також наголошується, що два джерела видання не підтвердили інформацію про замах, а джерело в правоохоронних органах повідомило про відсутність зареєстрованого відповідного злочину.

    Ще категоричнішою була реакція самої Fire Point. Представники компанії у коментарі РБК-Україна назвали поширені у соцмережах повідомлення про замах вигадкою. Тобто станом на другу половину дня 1 жовтня офіційного підтвердження нападу немає, а компанія фактично його заперечує.

    Тому стверджувати, що замах на Штілермана справді відбувся, наразі некоректно. Є лише повідомлення журналіста з посиланням на анонімне джерело, тоді як представники компанії його спростовують, а правоохоронні джерела медіа не підтвердили реєстрацію такого інциденту.

    Хто такий Денис Штілерман

    Інтерес до історії пояснюється роллю Штілермана в українському оборонно-промисловому комплексі.

    Він є співвласником і головним конструктором компанії Fire Point, яка працює над українськими ударними системами. У відкритих джерелах компанію пов’язують із виробництвом далекобійних дронів FP-1 і FP-2, а також крилатої ракети FP-5 «Фламінго».

    Саме «Фламінго» останніми місяцями став одним із найбільш обговорюваних українських оборонних проєктів.

    Штілерман раніше заявляв, що восени можуть розпочатися перші бойові застосування української балістичної зброї по цілях на території Росії, якщо випробування двигунів та тестові польоти пройдуть успішно. У матеріалі ТСН нагадується, що після завершення випробувань ракети мають передати військовим, які вже визначатимуть пріоритетні цілі.

    Саме через роботу над далекобійною зброєю керівники та інженери українських оборонних компаній залишаються потенційно важливими цілями для російських спецслужб. Водночас сам цей факт не є доказом того, що конкретний замах на Штілермана справді був.

    Повідомлення про можливі замахи на оборонців уже з’являлися

    Історія навколо Штілермана виникла на тлі низки повідомлень про спроби російських спецслужб організовувати диверсії та замовні вбивства в Україні.

    У вересні СБУ повідомляла про затримання підозрюваної, яку, за версією слідства, російські спецслужби могли готувати до вбивства одного з керівників громадської організації в Києві. У тому ж місяці правоохоронці заявляли про викриття 19-річного підозрюваного, який нібито готував убивство активіста на Київщині. Ці справи розслідуються окремо і не доводять жодного зв’язку з повідомленнями про Штілермана.

    Через це будь-яка інформація про можливі замахи на людей, пов’язаних із виробництвом української зброї, закономірно отримує великий резонанс.

    Проте у випадку з Fire Point важливо відділяти підтверджені факти від повідомлень із соцмереж.

    Що відомо станом на зараз

    Фактично ситуація виглядає так: Сергій Ауслендер повідомив про можливий замах з посиланням на одне джерело та одразу попередив, що інформація ще потребує перевірки.

    Штілерман публічно дав зрозуміти, що повідомлення про його смерть та смерть охоронців не відповідають дійсності.

    У Fire Point назвали самі повідомлення про замах вигадкою.

    Джерела ТСН у правоохоронних органах не підтвердили факт зареєстрованого злочину, ще два співрозмовники видання також не підтвердили замах.

    Тому найбільш коректне формулювання на цей момент — у медіа з’явилася непідтверджена інформація про можливий замах на Дениса Штілермана, однак Fire Point її заперечує, а незалежного офіційного підтвердження немає.

    Історія залишається резонансною саме через те, що Штілерман працює над одними з найважливіших українських оборонних проєктів. Але до появи заяв СБУ, Нацполіції, прокуратури або інших офіційних структур називати повідомлення про замах встановленим фактом передчасно.

  • Україна створила заміну Mavic: Vyriy Industries представила новий розвідник Slavic

    Україна створила заміну Mavic: Vyriy Industries представила новий розвідник Slavic

    Українська defense-tech компанія Vyriy Industries представила новий тактичний розвідувальний безпілотник Slavic, який позиціонується як українська альтернатива китайським комерційним коптерам, що широко використовуються на фронті.

    За даними компанії, Slavic створювали так, щоб оператори, які звикли працювати з DJI Mavic, могли швидко перейти на нову платформу без тривалої перепідготовки. Ще в серпні CEO Vyriy Industries Олексій Бабенко розповідав, що головною вимогою було зробити систему максимально зрозумілою для «мавікістів».

    Тактична дальність застосування Slavic становить до 30 км, а тривалість польоту — до 1,5 години. Розробники також працюють над новими акумуляторами, які в перспективі мають збільшити цей показник до двох годин.

    Дрон здатний працювати без GPS, використовуючи оптичне позиціонування. Він оснащений 2K-камерою на триосьовому стабілізованому підвісі, має 10-кратний оптичний і 30-кратний гібридний зум. Комплекс також підтримує роботу з українськими системами ситуаційної обізнаності DELTA та «Кропива», а відео можна передавати до застосунку VEZHA.

    За інформацією Vyriy Industries, Slavic уже пройшов перші бойові випробування у семи підрозділах Сил оборони України. Отримані від військових відгуки використовують для подальшого доопрацювання платформи.

    Компанія паралельно тестує тепловізійні модулі для нічної розвідки та можливість використання Slavic як носія ретранслятора. Після завершення випробувань виробник планує масштабувати випуск комплексу.

    Vyriy Industries є одним із помітних українських виробників безпілотних систем. На офіційному сайті компанія вказує, що її рішення використовують понад 200 підрозділів Сил оборони, а на її FPV-продукцію припадає близько 30% замовлень на DOT-Chain та B1 Market.

    У лінійці виробника вже є розвідувальний БпЛА літакового типу «Сокіл», який може працювати без GPS, має максимальний радіус зв’язку 70 км і тривалість польоту до трьох годин.

    Поява Slavic має зменшити залежність українських підрозділів від комерційних китайських коптерів і дати військовим спеціалізовану платформу, спочатку створену саме під фронтові умови.

  • У Міноборони новий заступник з цифровізації: що відомо про Олексія Реву

    У Міноборони новий заступник з цифровізації: що відомо про Олексія Реву

    Кабінет міністрів призначив майора Олексія Реву заступником міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. На новій посаді він відповідатиме за розвиток цифрових систем і сервісів для Сил оборони. Про призначення 24 вересня повідомило Міністерство оборони.

    Рева вже працював в ІТ-напрямі Міноборони. Він брав участь у створенні застосунку «Армія+», цифрової системи обліку військовослужбовців «Імпульс», а також очолював проєктні команди. У відомстві очікують, що його досвід дозволить швидше масштабувати цифрові рішення у війську.

    Одним із головних завдань нового заступника стане об’єднання різних цифрових інструментів у спільну екосистему. Йдеться про системи, які мають скорочувати час на ухвалення рішень, спрощувати бюрократичні процеси та забезпечувати військовим швидкий доступ до актуальної інформації.

    Серед пріоритетів залишаються розвиток «Армія+», «Резерв+» та бойової системи DELTA. Також Міноборони планує ширше залучати українські ІТ-компанії до створення цифрових продуктів для війська. Ідея полягає в тому, щоб шлях від конкретної потреби військових до розробки й практичного впровадження технології ставав коротшим.

    У Міноборони наголошують, що цифровізація вже перестала бути допоміжним напрямом і фактично стала одним із ключових елементів управління Силами оборони. Йдеться не лише про електронні сервіси для військовослужбовців, а й про системи обліку, управління даними та бойові цифрові платформи.

    Призначення Реви означає, що саме він тепер координуватиме цей напрям на рівні керівництва міністерства. Відомство очікує від нового заступника подальшого розвитку вже запущених продуктів та інтеграції їх між собою.

    Офіційно про інші кадрові чи структурні зміни, пов’язані з його призначенням, Міноборони наразі не повідомляло.

  • «Кабан», «Батон» і «Стус»: звідки беруться дивні назви української зброї і чому це викликає суперечки

    «Кабан», «Батон» і «Стус»: звідки беруться дивні назви української зброї і чому це викликає суперечки

    Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни сформувала не лише величезний ринок дронів, роботизованих комплексів, систем РЕБ і ракет, а й власну, поки що доволі хаотичну культуру назв. Поруч із цілком традиційними «Лелекою», «Соколом», «Богданою» чи «Козаком» тепер існують «Батон», «Кабан», P1-SUN, D1L-DUCK та інші назви, які нерідко стають приводом для жартів і суперечок у соцмережах.

    «Оборонка» спільно з державним оборонним кластером Brave1 проаналізувала 3773 найменування продукції, представленої на Brave1Market. Після відсіювання повторів і різних модифікацій дослідники отримали 992 унікальні назви й спробували зрозуміти, за якою логікою українські виробники сьогодні називають свою зброю.

    З’ясувалося, що найбільше українська оборонка любить тваринний світ. До цієї категорії належать 21,3% усіх проаналізованих назв. Друге місце посіли абревіатури й технічні коди — 15,4%. Ще 12,4% становлять спеціально вигадані брендові назви, 10,8% — слова, що описують дію або властивість, а 10,1% пов’язані з міфологією та фольклором.

    Тварини особливо популярні серед виробників безпілотників. Тут можна знайти «Сойку», «Пугача», «Шпака», «Лелеку», «Кажана», «Сокола» й «Колібрі». Проблема лише в тому, що найочевидніші назви птахів уже практично використані. У Brave1 раніше жартували, що виробникам доводиться переходити до дедалі екзотичніших варіантів — на ринку вже з’являлися навіть «Какаду» та «Фламінго».

    Схожа ситуація із наземними роботизованими комплексами. Тут частка назв, пов’язаних із тваринами, перевищує 27%. Українські роботи отримують імена «Кабан», «Мураха», «Терміт», «Веприк», «Рись» або «Змій».

    Керівник відділу комунікацій Brave1 Євген Гриценко пояснює це спробою передати характер самої техніки. Якщо машина має бути витривалою, живучою та невибагливою, розробники шукають відповідну асоціацію у природі.

    У системах радіоелектронної боротьби та розвідки ситуація інша. Тут частіше використовують технічні індекси або абстрактні поняття: «Шквал», «Міраж», «Буревій», «Імла», «Заграва». Є й більш побутові «Купол», «Парасолька» чи «Каскад».

    Одна з найцікавіших назв у цьому сегменті — «Ліма». Система отримала її через особливість роботи: під її впливом GPS-модулі можуть визначати своє місцезнаходження так, ніби перебувають у столиці Перу.

    До повномасштабного вторгнення українські виробники частіше орієнтувалися на експортний ринок. Звідси англомовні назви на кшталт Raybird або технічні позначення ACS-3 та PD-2. Інші компанії ще тоді робили ставку на українські слова — «Лелека», «Вільха», «Козак», «Богдана».

    Після 24 лютого 2022 року пріоритети змінилися. Для військових стало важливіше, щоб назву можна було швидко вимовити, запам’ятати і передати по рації. Водночас із розвитком внутрішнього оборонного ринку неймінг поступово перетворився ще й на інструмент маркетингу.

    Сотні українських виробників тепер конкурують не лише за державні контракти, а й безпосередньо за увагу підрозділів. Через Brave1Market та DOT-Chain військові можуть порівнювати різні продукти, а тому впізнаваність бренду стала додатковою перевагою.

    Саме це частково пояснює появу дедалі оригінальніших назв.

    Є в українській оборонці й окремий культурний напрям. Близько 4,4% назв у вибірці Brave1 пов’язані з українською історією та культурою.

    Компанії The Fourth Law і Odd Systems, наприклад, називають продукцію на честь українських діячів XX століття. Тепловізійна камера «Курбас» отримала ім’я режисера Леся Курбаса, перехоплювач «Зеров-8» — поета Миколи Зерова, а FPV-дрон «Стус» — Василя Стуса.

    Співзасновник компаній Ярослав Ажнюк пояснював такий підхід бажанням закладати у назву зміст і водночас повертати в суспільний простір імена людей, яких переслідував і знищував радянський режим.

    Інші виробники створюють власну стилістику. Airlogix, наприклад, використовує давньоєгипетську міфологію. У компанії з’явилися безпілотники Gor, Anubis і Seth-X — на честь Гора, Анубіса та Сета.

    Однак найбільше дискусій викликає зовсім інша категорія — назви з іронією, побутовою лексикою або навмисною провокацією.

    На українському ринку вже є «Батон», «Мангал», «Тетріс», «Валіза». Компанія Vyriy Industries назвала свій аналог російської «Молнии» просто «Блискавкою», а плату ініціації — RICO, на честь пінгвіна-вибухотехніка з мультфільму «Мадагаскар».

    Найвідомішим прикладом став дрон-перехоплювач P1-SUN компанії SkyFall. Формально назва вимовляється як «Пі-Ван-Сан», однак в українському інформаційному просторі вона дуже швидко перетворилася на «Пісюн».

    Жарт виявився настільки впізнаваним, що назва фактично почала жити окремо від виробника. За словами Гриценка, P1-SUN привертав увагу навіть іноземців на міжнародній виставці Eurosatory у Парижі. Згодом виробник представив і подовжену версію — P1-SUN Long.

    Після цього на ринку почали з’являтися ще більш провокативні конструкції, зокрема D1L-DUCK та UEB-1.

    Саме тут думки представників оборонної індустрії розходяться.

    У Brave1 вважають, що гумор органічно вписується в українську військову культуру, де зневага до ворога, самоіронія та нестандартність давно стали частиною традиції. Побутова назва може навіть психологічно спростити ставлення до техніки: «Кабан» чи «Батон» сприймається не як дорогий музейний експонат, а як робочий інструмент.

    Ярослав Ажнюк, навпаки, різко критикує тренд на лайливі та вульгарні назви. На його думку, українська культура має достатньо історичних постатей, символів та власних сенсів, щоб не зводити неймінг оборонних технологій до грубих жартів.

    Єдиної відповіді на питання, якою має бути назва української зброї, поки немає.

    Статистика Brave1 добре показує, наскільки різноманітним є ринок. Латинка та кирилиця використовуються практично порівну — 49,7% проти 46,7%. При цьому 42,5% назв мають українську лексичну основу, 23,5% — англійську, а ще понад п’ята частина взагалі не є словами й складається з кодів або вигаданих конструкцій.

    Україна фактично формує свою традицію військового неймінгу просто зараз — паралельно з вибуховим розвитком оборонної промисловості. В одних назвах залишаються радянські й міжнародні традиції технічних індексів, в інших з’являються українська історія та культура, а поруч існують гумор, меми й відверта провокація.

    І поки українська оборонка створює сотні нових моделей техніки, здається, одне питання ставатиме дедалі складнішим: як назвати наступний дрон, якщо майже всі птахи вже зайняті?

  • Зброя, яка думає сама: українські інженери створюють системи, що змінюють поле бою

    Зброя, яка думає сама: українські інженери створюють системи, що змінюють поле бою

    Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни пройшла шлях від екстреного виробництва FPV-дронів у невеликих майстернях до створення автономних систем, здатних самостійно знаходити повітряні цілі, роботизованих комплексів для розмінування та технологій, у яких штучний інтелект дедалі більше перебирає на себе роботу оператора.

    Саме кільком таким розробкам присвячений новий матеріал NV про український військово-промисловий комплекс. Серед найбільш незвичних рішень — турель із використанням ШІ, яка має автоматично виявляти та знищувати FPV-дрони, а також магнітна система для наземного роботизованого комплексу, здатна провокувати спрацювання певних мін ще до наближення самої машини.

    І це вже не окремі експерименти ентузіастів. Український defense tech фактично сформував окрему екосистему, яка налічує тисячі команд і проєктів.

    За актуальними даними державного оборонного кластера Brave1, у його системі зареєстровано понад 2500 компаній та більш ніж 5000 розробок. Серед них понад 500 виробників безпілотників, понад 300 команд у сфері РЕБ та радіоелектронної розвідки, понад 200 розробників наземних роботизованих комплексів і більш ніж 200 команд, які працюють зі штучним інтелектом. Окремими напрямами вже стали ракети, морські дрони та боєприпаси.

    Тобто йдеться не просто про масштабування виробництва звичайних FPV.

    Війна поступово переходить у фазу, де вирішальними стають автономність, швидкість реакції та мінімізація участі людини в найбільш небезпечних операціях.

    Одним із головних прикладів цього тренду є боротьба з FPV-дронами.

    Невеликі ударні безпілотники стали одним із наймасовіших засобів ураження на фронті. Через їхню дешевизну противник може використовувати десятки апаратів на обмеженій ділянці, а час між виявленням FPV і його ударом часто вимірюється секундами.

    Людина фізично не завжди встигає побачити ціль, оцінити траєкторію, розвернути зброю та відкрити вогонь.

    Тому наступний логічний крок — передати частину цього циклу машині.

    Саме тут з’являються автоматизовані турелі з комп’ютерним зором та алгоритмами розпізнавання об’єктів. Система може постійно контролювати сектор, знаходити невеликі рухомі цілі, супроводжувати їх і допомагати оператору або автоматично наводити зброю.

    Це не означає, що людина повністю зникає з процесу застосування зброї. Рівень автономності залежить від конкретної системи та режиму її використання. Але сама тенденція очевидна: час від виявлення цілі до реакції скорочується максимально.

    Подібні процеси вже відбуваються і в українській протиповітряній обороні.

    У червні український оборонний сектор повідомив про успішні бойові випробування технології, яка автоматизує до 95% процесу перехоплення ударних безпілотників. Фактично оператору вже не потрібно вручну виконувати весь політ дрона-перехоплювача від старту до контакту з ціллю.

    Brave1 паралельно почав стратегічну співпрацю з командуванням Повітряних сил у напрямі так званого «малого ППО». До кластера вже входять понад 100 розробників дронів-перехоплювачів, а одним із ключових напрямів є протидія швидкісним, зокрема реактивним, безпілотникам.

    Інший напрям революції відбувається не в небі, а на землі.

    Наземні роботизовані комплекси дедалі частіше використовують для доставки вантажів, евакуації поранених, встановлення мін, розвідки, вогневої підтримки та інших завдань, де присутність військовослужбовця створює надмірний ризик.

    Але у таких машин є фундаментальна проблема — мінні поля.

    Саме тому команда Trinity Robotics, яку згадує NV, розробила спеціальне магнітне рішення для НРК. Його завдання — створювати магнітне поле попереду роботизованої платформи та провокувати спрацювання окремих мін із магнітними датчиками до того, як безпосередньо до них доїде сам робот.

    Ідея проста лише на перший погляд.

    Сучасні протитанкові міни можуть реагувати не тільки на безпосередній фізичний тиск. Частина боєприпасів має магнітні датчики, які фіксують зміну магнітного поля під час наближення великої металевої техніки.

    Якщо штучно створити потрібний сигнал на безпечній відстані перед платформою, міну теоретично можна змусити спрацювати раніше.

    У такій логіці робот фактично отримує своєрідний «електромагнітний щуп».

    Водночас це не універсальний засіб розмінування: різні міни мають різні принципи спрацювання, захист від саперних методів та алгоритми протидії. Але для наземних роботів навіть часткове зменшення ризику на мінованій ділянці може мати велике значення.

    Особливо важливо, що подібні технології народжуються не в лабораторіях, відірваних від фронту.

    Українська модель оборонних інновацій передбачає дуже короткий цикл: військові формують потребу — компанія створює прототип — виріб тестується — отримує відгуки з бойових підрозділів — конструкцію переробляють — і цикл повторюється.

    Саме швидкість цього процесу стала однією з причин, через які український досвід активно вивчає НАТО.

    Заступниця генерального секретаря Альянсу Радміла Шекерінська в липні прямо заявила, що Україна перетворилася з отримувача допомоги на «постачальника безпеки». За її словами, країни НАТО та ЄС уже не просто допомагають Києву, а переймають український досвід, знання та технологічні рішення.

    В Альянсі навіть створено окремий центр JATEC у Польщі, де українські військові та експерти разом із представниками НАТО систематизують уроки війни та адаптують їх до майбутніх доктрин Альянсу.

    І це відбувається на тлі колосального зростання самого українського ВПК.

    Лише у 2025 році Міністерство оборони допустило до експлуатації понад 1300 нових українських зразків озброєння та військової техніки — на 25% більше, ніж роком раніше. Найбільшу групу становили безпілотні авіаційні комплекси — понад 550 зразків. Ще понад 270 припало на різні боєприпаси.

    У 2026 році темпи не знизилися.

    Лише протягом травня Міноборони допустило до експлуатації 175 нових зразків, причому майже 93% із них були створені українськими виробниками.

    Brave1 водночас розширив фінансування найперспективніших технологій. У липні кластер разом із Силами оборони визначив 53 технологічні пріоритети у дев’яти напрямках, а максимальний грант для окремої розробки збільшено до 8 млн грн.

    Ще показовіші масштаби накопиченого фінансування. За перші три роки роботи Brave1 профінансував майже 1000 грантів на суму понад 5,8 млрд грн.

    Причому технологічний пошук ведеться одразу у кількох критичних напрямах.

    Навесні Міноборони тестувало нове покоління українських дронів-бомберів зі збільшеною дальністю, більшою вантажопідйомністю та захищеним каналом зв’язку.

    У квітні Brave1 випробував нові FPV-системи, спеціально створені для роботи в умовах активної російської радіоелектронної боротьби. У тестах брали участь одразу вісім українських виробників.

    Паралельно розвиваються перехоплювачі, роботизовані наземні системи, автономна навігація, комп’ютерний зір і системи прийняття рішень на основі ШІ.

    По суті, Україна зараз намагається вирішити одну фундаментальну проблему сучасної війни: як максимально прибрати військового з тієї точки, де його може вбити противник.

    Якщо вантаж можна доставити наземним роботом — людина не повинна їхати під FPV.

    Якщо дрон здатен сам знайти Shahed — оператору не потрібно вручну вести перехоплювач десятки кілометрів.

    Якщо автоматична турель реагує на FPV за секунди — військовому не треба самому стояти біля кулемета і чекати на дрон.

    Якщо міну можна підірвати перед наземною платформою — до неї не потрібно відправляти сапера.

    У цьому й полягає головна зміна українського defense tech: це вже не просто створення більшої кількості зброї. Це поступовий перехід до роботизованого та алгоритмічного поля бою, де людина визначає завдання, а дедалі більшу частину небезпечної роботи виконують машини.

    Саме тому український досвід сьогодні цікавить НАТО.

    Шекерінська наголошувала, що союзники вже використовують уроки України у питаннях безпілотних систем, радіоелектронної боротьби, швидкої адаптації та ухвалення рішень. Підтримка України, за її словами, одночасно допомагає самим країнам Альянсу вдосконалювати власне стримування та оборону.

    Тобто за чотири роки великої війни відбулася принципова зміна.

    На початку вторгнення Україна критично залежала від того, яку техніку партнери погодяться передати зі своїх запасів.

    У 2026 році ситуація вже інша: західні компанії інвестують в українську оборонну промисловість, НАТО вивчає українські технологічні рішення, а українські інженери створюють системи, яких ще кілька років тому не існувало навіть як окремої категорії озброєння.

    І саме турель, яка сама бачить FPV, чи робот із магнітом-сапером найкраще демонструють, у який бік рухається війна майбутнього: менше людей у зоні прямої небезпеки, більше роботів, сенсорів, алгоритмів і штучного інтелекту.