Golosnovinua.com

Позначка: ВПО

  • Українці можуть безкоштовно опанувати нову професію

    Українці можуть безкоштовно опанувати нову професію

    В Україні розпочався набір учасників на програму розвитку професійних навичок TVET, яка реалізується в межах міжнародного проєкту REMARKET. Ініціатива відкриває можливість для сотень українців безкоштовно пройти професійну перепідготовку, опанувати нову спеціальність або підвищити кваліфікацію відповідно до сучасних потреб ринку праці. Програма насамперед орієнтована на ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей, які повернулися з-за кордону, а також інших громадян, які прагнуть знайти нову роботу або змінити професію. Загалом у межах проєкту планують навчити до 800 учасників із восьми областей України.

    Про це повідомляє платформа “Ветеран”.

    Організатори наголошують, що проєкт TVET є одним із напрямків підтримки українців, які через повномасштабну війну втратили роботу, були змушені змінити місце проживання або потребують нових професійних навичок для працевлаштування. Програма покликана допомогти людям швидше адаптуватися до нових економічних умов та отримати спеціальності, які нині користуються найбільшим попитом серед роботодавців.

    До участі запрошують жителів восьми областей України: Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської, Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Івано-Франківської та Львівської. Саме у цих регіонах працюватимуть навчальні заклади та партнери проєкту, які проводитимуть підготовку майбутніх слухачів.

    Подати заявку можуть одразу кілька категорій громадян. Насамперед це внутрішньо переміщені особи, які були змушені покинути свої домівки через бойові дії. Також учасниками можуть стати українці, які повернулися додому після перебування за кордоном, місцеві мешканці громад, де реалізовується проєкт, ветерани війни, а також люди, які вже мають роботу, але хочуть опанувати нову професію чи змінити сферу діяльності.

    Водночас організатори повідомляють, що під час відбору перевагу надаватимуть представникам соціально вразливих категорій населення. Йдеться про жінок, людей з інвалідністю, молодь віком від 18 до 25 років, яка ще не має достатнього професійного досвіду, осіб віком понад 50 років, ветеранів, а також представників етнічних меншин. Такий підхід має забезпечити рівний доступ до освіти для тих категорій населення, які найчастіше стикаються зі складнощами під час пошуку роботи.

    Організатори звертають увагу, що скористатися можливістю навчання в межах програми можна лише один раз. Це дозволить надати шанс отримати нову професію максимально широкому колу українців.

    Програма TVET побудована таким чином, щоб навчання максимально відповідало сучасним потребам економіки та роботодавців. Саме тому основна увага приділяється спеціальностям, на які сьогодні спостерігається стабільно високий попит як у приватному секторі, так і на підприємствах, що працюють у сфері виробництва, послуг та аграрного комплексу.

    Серед базових напрямків навчання — швейне виробництво, пекарська справа та бджільництво. Ці професії залишаються затребуваними у багатьох регіонах країни та відкривають можливості як для офіційного працевлаштування, так і для започаткування власної справи.

    Однак перелік доступних спеціальностей цим не обмежується. Для учасників індивідуальних курсів передбачено значно ширший вибір напрямків підготовки. Залежно від потреб регіону та власних професійних планів можна обрати навчання у сферах будівництва, логістики, маркетингу, технічного обслуговування, ремонту обладнання, професійних сервісів, виробництва, торгівлі та інших галузях.

    Організатори зазначають, що навчальні програми формуються з урахуванням реального попиту роботодавців, тому після завершення курсів випускники матимуть значно більше шансів знайти роботу або розпочати власну професійну діяльність.

    Програма передбачає два формати участі. Перший — групові курси TVET, які повністю фінансуються організаторами. Для слухачів таке навчання є безкоштовним. Воно проходитиме на базі закладів професійної освіти, а його тривалість залежатиме від обраної спеціальності — від двох тижнів до чотирьох місяців.

    Другий формат — індивідуальні курси. У цьому випадку учасник самостійно обирає навчальний заклад або освітнього провайдера, який найбільше відповідає його професійним потребам. Програма компенсує значну частину вартості такого навчання, однак власний внесок слухача повинен становити щонайменше 25% від загальної ціни курсу. Тривалість індивідуального навчання може коливатися від 10 академічних годин до шести місяців.

    Навчальний процес проходитиме в очному або змішаному форматі залежно від спеціальності та можливостей конкретного навчального закладу. При цьому обов’язковою складовою курсів стане практична підготовка. Учасники не лише вивчатимуть теорію, а й виконуватимуть практичні завдання, працюватимуть із професійним обладнанням та набуватимуть реальних навичок, які можна буде використовувати вже після завершення навчання.

    Після успішного проходження програми кожен учасник отримає документ, що підтверджує здобуту кваліфікацію. Це може бути сертифікат або диплом, залежно від виду навчання та освітньої програми.

    Організатори наголошують, що головною метою проєкту є не лише навчання новим професіям, а й сприяння економічному відновленню українських громад. Підготовка кваліфікованих кадрів має допомогти підприємствам швидше знаходити працівників, а українцям — отримувати стабільну роботу та підвищувати власний рівень доходів.

    Особливе значення програма має для ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб, які після повернення до цивільного життя часто потребують нових професійних навичок або змушені повністю змінювати сферу діяльності. Аналогічна підтримка є важливою і для українців, які повернулися з-за кордону та прагнуть швидше інтегруватися у вітчизняний ринок праці.

    Для участі необхідно звернутися до представництва програми у своєму регіоні. Реєстрація вже відкрита для жителів Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської, Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Івано-Франківської та Львівської областей. Саме там учасники зможуть отримати консультацію, дізнатися про доступні спеціальності, умови навчання та подати заявку на участь.

    Проєкт REMARKET реалізується міжнародними організаціями Caritas Switzerland, Карітас Україна, Карітас-Спес Україна та SPARK. Ініціатива є частиною ширшої програми підтримки економічного відновлення України, розвитку професійної освіти та підготовки кваліфікованих фахівців для відбудови країни в умовах війни та післявоєнної реконструкції.

  • В Україні посилили правила бронювання

    В Україні посилили правила бронювання

    В Україні оновили підхід до бронювання працівників критично важливих підприємств від мобілізації, запровадивши нові вимоги до бізнесу та уточнивши критерії отримання відповідного статусу. Про це під час виступу у Верховній Раді заявив міністр економіки України Олексій Соболев.

    За його словами, система бронювання залишається одним із ключових механізмів, який дозволяє з одного боку забезпечувати обороноздатність держави, а з іншого — зберігати стабільну роботу критичних секторів економіки. Водночас уряд визнає необхідність регулярного перегляду правил, адже ситуація на ринку праці та потреби Збройних сил суттєво змінюються під час повномасштабної війни.

    Базою для бронювання залишається статус критично важливого підприємства, який компанія може отримати лише за умови відповідності щонайменше трьом критеріям. Два з них є обов’язковими — це рівень середньої заробітної плати та відсутність податкової заборгованості. Відтепер середня зарплата має становити не менше 26 тисяч гривень, а для підприємств, розташованих у прифронтових регіонах, цей поріг знижено до 21 600 гривень.

    Третій критерій підприємства обирають самостійно. Це може бути, зокрема, обсяг сплачених податків (понад 1,5 млн гривень на рік), річна валютна виручка (понад 32 млн євро) або інші показники, визначені галузевими чи регіональними органами влади. Загалом у системі існують сотні різних критеріїв, які застосовуються залежно від сфери діяльності.

    Окрему увагу уряд приділив оновленню секторальних підходів. Як повідомив Соболев, усі державні органи переглянули власні критерії визначення критично важливих підприємств відповідно до нової постанови Кабінету міністрів. Частину нормативних актів уже затверджено та опубліковано, решта має бути фіналізована найближчим часом.

    Серед прикладів оновлення — посилення вимог до окремих галузей. Зокрема, у сфері виробництва протезів змінили підхід до оцінки критичності: якщо раніше достатньо було забезпечувати протезування щонайменше 50 осіб на рік, то тепер цей показник підвищено до 300.

    За попередніми оцінками, нові секторальні та регіональні критерії торкнуться приблизно 20% підприємств, які мають пройти повторне підтвердження статусу критично важливих. Для них передбачено обов’язкове подання оновленого пакета документів і перевірку відповідності новим вимогам.

    Водночас для решти компаній, де критерії не змінилися, уряд запровадив спрощену процедуру підтвердження статусу. Вона передбачає подання лише базових фінансових документів — довідки про середню зарплату та податкової звітності за останній місяць. Кінцевий термін подання — 10 серпня.

    Окремо змінено підхід до обліку працівників, які працюють за сумісництвом у кількох компаніях. Відтепер вони враховуються у квоті бронювання лише за одним місцем роботи — тим, де мають найдовший трудовий стаж. За словами міністра, це рішення ухвалене для запобігання зловживанням, коли одного працівника могли враховувати одразу кілька підприємств для збільшення квоти.

    Міністр також зазначив, що бізнес був завчасно поінформований про ці зміни ще на початку червня, що дало змогу підприємствам підготуватися до нових правил. Компанії, які перевищили встановлені квоти бронювання після перерахунку, отримають відповідні повідомлення і повинні будуть привести кількість заброньованих працівників у відповідність до нових норм протягом тижня.

    У Міністерстві економіки наголошують, що мета оновлення системи — зробити бронювання більш адресним і справедливим, а також забезпечити, щоб у переліку критично важливих залишалися лише ті підприємства, які реально мають значення для економіки, інфраструктури або оборони держави.

    Раніше уряд уже посилював критерії для окремих секторів, зокрема аграрного та лісового господарства, а також переглядав вимоги до великих компаній щодо доходів і зайнятості. Загалом кількість заброньованих працівників в Україні за останній рік зросла більш ніж на 300 тисяч, що, за словами уряду, також стало однією з причин перегляду системи.

  • В Україні переписали правила для переселенців: що зміниться після рішення Ради

    В Україні переписали правила для переселенців: що зміниться після рішення Ради

    Верховна Рада України ухвалила в цілому законопроєкт №12301, який передбачає комплексне оновлення державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та запроваджує нову модель підтримки переселенців, що базується на цифровізації, індивідуальному підході та розширенні житлових можливостей. Про це повідомила голова парламентського Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування Олена Шуляк.

    За словами ініціаторів реформи, ухвалений документ фактично змінює підхід держави до роботи з внутрішньо переміщеними особами — від формального обліку до системи, яка орієнтується на реальні потреби людей, які були змушені залишити свої домівки через війну.

    Однією з ключових новацій є відмова від паперових довідок про статус ВПО. Відтепер підтвердженням статусу переселенця стане електронний витяг із державної інформаційної системи. Це рішення покликане зменшити бюрократію, пришвидшити доступ до послуг і мінімізувати залежність громадян від паперових документів, які часто потребували додаткових процедур оформлення та поновлення.

    Водночас закон закріплює принцип, за яким внутрішньо переміщені особи зможуть користуватися повним обсягом конституційних прав і свобод незалежно від факту реєстрації як ВПО. У парламенті наголошують, що реєстрація надалі матиме значення лише у випадках, коли йдеться про отримання додаткових соціальних гарантій або спеціальних пільг. Це, зокрема, має запобігати зловживанням і забезпечити справедливий розподіл державної підтримки.

    Окрему увагу в законі приділено фінансовій допомозі. Вона більше не буде уніфікованою для всіх переселенців, а визначатиметься на основі оцінки індивідуальних потреб кожної людини або сім’ї. Такий підхід, як зазначають автори реформи, дозволить зробити систему підтримки більш точною та ефективною, спрямовуючи ресурси саме туди, де вони найбільш необхідні.

    Зміни також стосуються житлової політики для ВПО. Закон передбачає перехід від виключно тимчасового розміщення до довгострокових житлових рішень. Серед них — пільгові кредити на придбання житла, механізми викупу житла державою, субсидована оренда, а також інші інструменти, що мають забезпечити переселенцям стабільні умови проживання.

    У документі також врегульовано діяльність місць тимчасового проживання, які продовжать відігравати роль у системі підтримки, однак розглядатимуться лише як один з елементів більш широкої житлової політики, а не як єдине рішення для ВПО.

    Ще однією важливою зміною стало запровадження чіткішої термінології у законодавстві. Вперше на нормативному рівні розмежовуються поняття “адаптація”, “інтеграція” та “реінтеграція” внутрішньо переміщених осіб. Це дозволяє структурувати державну політику як поетапний процес — від вимушеного переміщення до можливого повернення додому або повної інтеграції в нових громадах.

    Олена Шуляк наголосила, що новий закон спрямований на те, щоб відійти від суто адміністративного підходу та перейти до людиноцентричної моделі, де держава реагує не лише на статус, а насамперед на реальні потреби громадян.

    Окремо підкреслюється, що ухвалення закону — лише перший етап реформи. Для повного запуску нової системи необхідно ухвалити підзаконні акти, оновити державні реєстри та запровадити нові цифрові механізми обліку та взаємодії з переселенцями.

    У парламенті зазначають, що житлова проблема залишається однією з найгостріших для ВПО, адже значна частина переселенців змушена витрачати непропорційно велику частину доходів на оренду житла або проживання у тимчасових умовах. Саме тому новий закон робить акцент на розвитку доступного житла та фінансових інструментів його придбання.

    Раніше в Україні вже почали впроваджувати окремі елементи нової житлової політики для переселенців, зокрема механізм житлових ваучерів для ВПО з тимчасово окупованих територій. У перспективі ці програми планують розширювати на ширші категорії переселенців.

    Таким чином, ухвалений закон №12301 фактично формує нову архітектуру державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб, яка має поєднати цифровізацію, соціальну підтримку та довгострокові житлові рішення в єдину систему.

  • З Маріуполя — у Нідерланди, а потім у Славутич: як бізнесвумен після втрати $100 тисяч побудувала справу на $500 тисяч

    З Маріуполя — у Нідерланди, а потім у Славутич: як бізнесвумен після втрати $100 тисяч побудувала справу на $500 тисяч

    Маріупольська підприємиця Марія Бубнова після втрати бізнесу, житла та майже всього майна через російську окупацію не залишила підприємництво, а побудувала нову справу фактично з нуля. Разом із родиною вона відкрила у Славутичі виробництво готових домашніх страв у реторт-пакетах і вже вклала у проєкт понад 500 тисяч доларів. Тепер бізнесвумен мріє не лише масштабувати власну компанію «Нова кухня», а й створити у місті індустріальний парк, інтервʼю NV Бізнес.

    Історія Бубнової почалася задовго до переїзду на Київщину. У Маріуполі родина розвивала бізнес у харчовій сфері ще з 2011 року. Тоді вони заснували «Азовську фруктову компанію», яка займалася постачанням продуктів до супермаркетів Донеччини та Луганщини. Згодом підприємці перейшли до виробництва овочевих напівфабрикатів, а у 2021 році підписали грантову угоду з USAID на закупівлю обладнання та запуск нової фабрики з переробки продуктів.

    Плани обірвало повномасштабне вторгнення Росії. У Маріуполі родина залишила квартиру, обладнання, сировину, готовий виробничий майданчик і роки роботи. За словами Бубнової, у щойно створену фабрику вони завезли близько 100 тонн овочів, однак усе було втрачено. Загальні втрати підприємниця оцінює приблизно у 100 тисяч доларів.

    15 березня 2022 року Марія Бубнова разом із чоловіком, дітьми та собакою виїхала з Маріуполя, рятуючи вже не бізнес, а життя. Після евакуації родина певний час перебувала за кордоном, зокрема в Нідерландах. Саме там Марія звернула увагу на готові страви у реторт-пакетах — м’якій багатошаровій упаковці, яка витримує термічну обробку та дозволяє зберігати їжу без холодильника до року.

    Ідея виявилася простою, але перспективною: готові супи, каші, м’ясні страви й салати, які можна швидко розігріти або взяти з собою в дорогу, на роботу, у подорож чи на фронт. У Нідерландах Бубнова побачила, що такі продукти активно продаються у мережах Lidl та Aldi. Вона надсилала чоловікові зразки європейської продукції, а донька фотографувала полиці магазинів, щоб зрозуміти попит. Так у родини з’явилася нова бізнес-ідея.

    Після повернення в Україну Бубнови почали шукати місто для нового старту. Спершу розглядали Львівську область і центральні регіони, однак ключовими вимогами були приміщення, вода, каналізація, електропотужності та готовність місцевої влади допомогти. Єдиним містом, яке запропонувало і ресурси, і підтримку, став Славутич.

    Для міста це теж було важливим шансом. Славутич розташований лише за 10 кілометрів від кордону з Білоруссю, пам’ятає ізоляцію 2022 року і має складну логістику. Водночас місто шукало нові можливості для економічного розвитку, особливо після ударів війни по місцевій інфраструктурі та бізнес-середовищу.

    Значну роль у переїзді Бубнових відіграла директорка Агентства регіонального розвитку Славутича Арина Старовойтова. Саме вона запросила родину до міста, допомогла з пошуком житла, школи для сина та приміщення для виробництва. У 2023 році Марія та Сергій Бубнови запустили у Славутичі лінію виробництва готової домашньої їжі в реторт-пакетах.

    Відновлення бізнесу стало можливим завдяки грантовій підтримці. За даними NV, левова частка фінансування — приблизно 350 тисяч доларів — надійшла від USAID. Ще один грант на 10 тисяч доларів від IREX допоміг закупити холодильну камеру для сировини. Частину обладнання родина купувала вже за власні кошти.

    Перші місяці «Нова кухня» виробляла лише чотири позиції — борщ і три види супів. Згодом асортимент значно розширився: до меню додали котлети, салати, каші та інші готові страви. До бізнесу повноцінно долучилася донька Аліна, яка почала розвивати продуктовий напрям і додавати нові рецептури.

    Сьогодні виробництво відправляє через «Нову пошту» близько 60 замовлень щодня — це до 2 тисяч порцій готової їжі. Продукція «Нової кухні» роз’їжджається по всій країні, а сам формат довготривалого зберігання робить її зручною не лише для цивільних споживачів, а й для військових, волонтерів, експедицій, евакуаційних наборів і людей, які живуть у регіонах із перебоями електроенергії.

    Ринок, на який вийшла Бубнова, стрімко зростає. За даними Pro-Consulting, ринок готової їжі в Україні вже перевищує 400 мільйонів доларів і зростає приблизно на 10% щороку. Аналітики пояснюють це зміною способу життя українців, внутрішньою міграцією, урбанізацією, дефіцитом часу та підвищеним попитом на зручні формати харчування.

    Серед ключових гравців ринку — кулінарні відділи великих торговельних мереж, а також виробники готових страв і напівфабрикатів. Водночас ніша реторт-пакетів в Україні поки що не перенасичена, тож Бубнови бачать простір для масштабування.

    Наступна проблема — упаковка. За словами Марії, саме вона нині є одним із головних обмежень для розвитку. Щоб перелаштувати виробничу лінію та наростити обсяги, компанії потрібно близько 250 тисяч доларів інвестицій або грантового фінансування.

    Окремий виклик — статус Славутича. Географічно місто розташоване у Чернігівській області, неподалік білоруського кордону, але адміністративно належить до Київської області. Через це бізнеси у Славутичі не завжди можуть претендувати на такі самі умови підтримки, як підприємства прифронтових або постраждалих громад Чернігівщини.

    Попри всі складнощі, Бубнова називає Славутич місцем, де бачить своє майбутнє. Вона хоче не лише розвивати «Нову кухню», а й створити індустріальний парк, який дозволить залучити інші виробництва, дати робочі місця та перетворити місто з логістичного тупика на майданчик для нової промисловості.

    Історія Марії Бубнової стала прикладом того, як внутрішньо переміщені підприємці не просто релокуються, а фактично відбудовують себе заново. Її бізнес не переїхав із Маріуполя до Славутича — він народився вдруге після втрати всього, що було створено до війни.

    Коли журналісти NV запитали, чи повернеться вона до Маріуполя після деокупації, Бубнова відповіла, що відкриє там філію. Ця відповідь добре пояснює її підхід: не чекати ідеальних умов, не зупинятися через втрати, а будувати там, де сьогодні можна працювати.

  • 251 млн євро на житло: хто отримає програми підтримки

    251 млн євро на житло: хто отримає програми підтримки

    Міністерство розвитку громад та територій України спільно з Банком розвитку Ради Європи досягли домовленості про залучення понад 251 мільйона євро, які спрямують на посилення житлових програм та підтримку українців, що втратили домівки внаслідок російської агресії. Про це повідомив міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба, наголосивши, що домовленості були досягнуті під час Ukraine Recovery Conference 2026 — міжнародної платформи, присвяченої відновленню України та залученню фінансування для критично важливих сфер.

    За словами міністра, новий фінансовий пакет є не просто продовженням уже чинних програм, а суттєвим їх розширенням, яке дозволить державі швидше реагувати на житлові потреби громадян, які постраждали від війни. У межах домовленостей із Банк розвитку Ради Європи передбачено комплекс рішень, спрямованих на відновлення житла, компенсаційні механізми та підтримку найбільш уразливих категорій населення, зокрема внутрішньо переміщених осіб, ветеранів та людей з інвалідністю внаслідок війни.

    Ключовою частиною пакета стане спрямування 100 мільйонів євро на розвиток і розширення програми «єВідновлення», яка вже є основним інструментом компенсації за зруйноване або пошкоджене житло. Йдеться про продовження міжнародного проєкту HOME, у межах якого раніше було залучено фінансування від Банку розвитку Ради Європи та уряду Італії. Нові кошти дозволять збільшити кількість українських родин, які отримають житлові сертифікати, що дають змогу придбати нове житло замість втраченого. Окремо підкреслюється, що розширення програми має пришвидшити розгляд заяв і підвищити ефективність компенсаційних механізмів у регіонах.

    Ще одним важливим напрямом стане продовження програми «Житло для ВПО з тимчасово окупованих територій». Наступний етап її реалізації передбачає залучення близько 80 мільйонів євро, що дозволить профінансувати приблизно дві тисячі житлових ваучерів для внутрішньо переміщених осіб. У Міністерстві наголошують, що пріоритет у межах цієї програми отримають ветерани та люди з інвалідністю внаслідок війни, для яких житлове питання є критично важливим елементом соціальної інтеграції та відновлення.

    Окремо уряд запускає новий напрям підтримки під назвою «Житло для ветеранів». У межах цієї ініціативи за підтримки Банку розвитку Ради Європи буде залучено 60 мільйонів євро, які дозволять надати понад 1 500 пільгових іпотечних кредитів українським захисникам і захисницям. У міністерстві підкреслюють, що ця програма має на меті не лише забезпечення житлом, а й створення довгострокових умов для повернення ветеранів до цивільного життя через доступні фінансові інструменти.

    Додатково передбачено ще понад 11 мільйонів євро грантового фінансування, яке буде спрямовано на інституційне посилення механізму «єВідновлення». Йдеться про вдосконалення процедур розгляду заяв, посилення спроможності місцевих комісій, цифровізацію сервісів для громадян, а також розвиток інструментів, що дозволяють ефективніше реалізовувати відбудову індивідуального житла на місцях. Це має зменшити бюрократичні затримки та зробити систему компенсацій більш прозорою й доступною.

    У Міністерстві розвитку громад та територій України зазначають, що за три роки дії програми «єВідновлення» компенсації вже отримали 196 067 українських родин на загальну суму 89,7 мільярда гривень. Це робить її одним із найбільших соціальних інструментів підтримки населення в умовах повномасштабної війни, який постійно масштабується завдяки міжнародній допомозі та співпраці з партнерами.

    Окремо нагадується, що Банк розвитку Ради Європи вже схвалював додаткове фінансування для цієї програми, що дозволяє забезпечувати її стабільне функціонування та розширення географії підтримки. Крім того, з 1 грудня в Україні стартував прийом заявок на компенсації за житло, втрачене на тимчасово окупованих територіях. Першочергово участь у цьому етапі можуть брати внутрішньо переміщені особи, які мають статус учасника бойових дій або інвалідність внаслідок війни.

    Уряд підкреслює, що досягнуті домовленості є частиною довгострокової стратегії відновлення житлового фонду України та створення системної підтримки для громадян, які втратили житло через війну, а також важливим кроком у зміцненні партнерства з європейськими фінансовими інституціями у сфері відбудови.

  • Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Окупація — це не лише фізичне насильство, руйнування та втрата майна. Для мільйонів українців, які пережили російську окупацію після 24 лютого 2022 року (а для деяких — з 2014-го), це глибока психологічна травма, яка продовжується й після деокупації. Виживші стикаються з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), почуттям провини, соціальною стигмою та тиском суспільства, яке іноді звинувачує їх у «недостатньому опорі» чи колабораціонізмі. Відновлення — це довгий, багаторічний процес, що потребує системної підтримки держави, психологів і спільнот.

    Масові психічні розлади

    Війна в Україні призвела до масових психічних розладів. За даними ВООЗ та українських досліджень, близько 9,6 млн людей в Україні живуть з ризиком або вже мають психічні розлади, пов’язані з війною. Згідно з останньою оцінкою ВООЗ (2024–2025), 46% населення відзначають проблеми з психічним здоров’ям, 41% — психічні розлади, а 68% повідомляють про погіршення здоров’я порівняно з довоєнним періодом. Серед жителів окупованих територій, таких як Маріуполь, ознаки ПТСР спостерігаються у значної частки опитаних (в окремих дослідженнях — до 50% і вище).
    У 32% внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — ПТСР, у 22% — депресія (дані більш ранніх досліджень, актуалізовані війною). Серед військових і ветеранів високий відсоток відзначає проблеми з ментальним здоров’ям (включаючи ПТСР у значної частки, з коморбідністю з депресією). Психологічні проблеми посилюються серед жінок, літніх людей, дітей і тих, хто пережив тортури чи сексуальне насильство. За даними ООН, 95–97% військовополонених і значна частка цивільних заручників зазнали тортур або жорстокого поводження.

    Соціальний тиск і стигма

    Соціальний тиск і стигма проявляються не менш гостро. Виживші часто стикаються не лише з внутрішніми травмами, а й із зовнішнім тиском: звинуваченнями в колабораціонізмі. У звільнених містах виникають підозри в недостатньому опорі чи зраді. Це призводить до соціальної ізоляції, проблем із роботою і навіть погроз. Стигма особливо сильна щодо жертв сексуального насильства — страх осуду заважає звертатися по допомогу.
    Стигма психічних розладів: в українському суспільстві (як і в багатьох пострадянських) звернення до психолога часто сприймається як слабкість. Це особливо актуально для військових: «Справжні чоловіки повинні справлятися самі». У результаті багато хто не шукає допомоги, що погіршує симптоми.
    Провина вижившого: багато хто відчуває провину за те, що вижив, поки інші загинули або залишилися в окупації. Це посилює депресію та ізоляцію. Сімейні та громадські конфлікти: повернення в суспільство часто супроводжується напругою в сім’ях, труднощами з працевлаштуванням і адаптацією ветеранів/деокупованих жителів. Дослідження показують, що стигма напряму корелює з тяжчим перебігом ПТСР і меншою ймовірністю спонтанного одужання.

    Думки експертів і шляхи відновлення

    Психологи підкреслюють, що відновлення — це не «взяти себе в руки», а біологічний і психологічний процес інтеграції травми. Євгенія Ігрунова (психолог): «Після року в окупації реабілітація займає значний час. Але це не універсально. Важливо не знецінювати травму, як це сталося після Другої світової у СРСР». Вона відзначає необхідність державних програм.
    Катерина Гайдамачук (психолог, яка працює з ВООЗ): «Серйозні довгострокові наслідки будуть далеко не в усіх, хто пережив травму. Більшість українців має потенціал до відновлення, але потрібна підтримка». Вона підкреслює індивідуальність реакцій.
    Експерти з проєктів на кшталт «Психологи на війні» (понад 30 спеціалістів) відзначають, що жителі деокупованих територій часто відчувають спустошення. Допомога включає роботу з ресурсами, повернення до «нормального» життя через рутину, творчість і підтримку спільноти. Загальні рекомендації: психотерапія (когнітивно-поведінкова, EMDR для ПТСР), медикаментозну підтримку за потреби та групи взаємодопомоги. Важливо боротися зі стигмою через освіту та приклади публічних діячів.
    Експерти попереджають: без системної допомоги (реабілітаційних центрів, навчання спеціалістів) проблема може перерости в довгострокову кризу для суспільства, що впливатиме на економіку, демографію та безпеку.
    Довгий шлях відновлення включає кілька ключових напрямів: професійну допомогу, де раннє втручання знижує ризики хронізації; соціальну підтримку через зниження стигми та інтеграцію ветеранів і деокупованих у громади; державні ініціативи, включно з Національним планом психічного здоров’я 2024–2026 та програмами МОЗ і ВООЗ; самодопомогу — сон, фізичну активність, рутину та відмову від самообвинувачень («ненависть до ворога нормальна, провина — ні»); а також розвиток спільнот — жіночі хаби, центри для ветеранів, волонтерські проєкти в містах на кшталт Чернігова чи Херсона.
    Відновлення займає роки, а іноді десятиліття. Повного «повернення до попереднього» не буває — формується нова ідентичність, що включає досвід травми. Життя після окупації — це боротьба не лише зі спогадами, а й із суспільством, яке саме травмоване. Соціальний тиск погіршує ізоляцію, але колективна емпатія та професійна допомога можуть прискорити одужання. Україна вже створює моделі підтримки, але масштабу поки недостатньо. Інвестиції в ментальне здоров’я — це інвестиції в майбутнє країни. Кожен виживший заслуговує не підозр, а поваги та ресурсів для повернення до повноцінного життя.

    Окупація 2014 року та повторна травма

    Травма окупації для багатьох українців не почалася у 2022 році. З 2014 року, після анексії Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі, частина територій Донецької та Луганської областей перебувала під російською окупацією. Люди там прожили вісім років в умовах постійного стресу, ізоляції, пропаганди та обмеження прав. Багато хто втратив роботу, звичний уклад життя, зв’язок з рідними та можливість вільно пересуватися.
    Особливо важко тим, хто пережив окупацію двічі. Жителі окремих районів Донбасу, які в 2014–2022 роках перебували під контролем окупантів, а потім зіткнулися з повномасштабним вторгненням, отримали «подвійну дозу» травми. Для них 2022 рік став не початком, а продовженням і посиленням попередніх переживань: повторні фільтрації, евакуації, руйнування, втрата близьких та посилення почуття безвиході. Такі люди часто мають глибші та хронічніші форми ПТСР, накопичену втому та складну адаптацію навіть після деокупації.

    Перспективи відновлення та ключові напрями підтримки

    Життя після окупації — це складний, багаторічний шлях, на якому переплітаються особиста травма, соціальний тиск і необхідність будувати нову реальність. Без системного підходу проблема ризикує перерости в масштабну кризу, що впливатиме на демографію, економіку та згуртованість суспільства. Ключові шляхи вирішення включають розширення Національного плану психічного здоров’я, створення спеціалізованих реабілітаційних центрів у деокупованих регіонах, навчання тисяч спеціалістів, спрощення доступу до допомоги та інтеграцію програм для подвійної травми (2014 + 2022). Важливі широка інформаційна кампанія зі зниження стигми, історії публічних діячів, шкільні та університетські програми, розвиток ветеранських центрів, жіночих хабів, груп взаємодопомоги та волонтерських ініціатив на місцях. На індивідуальному рівні допомагають раннє звернення по допомогу, техніки саморегуляції, робота з провиною вижившого через терапію та відмова від самообвинувачень. Необхідні чесний громадський діалог замість спрощених ярликів, справедливі та прозорі фільтраційні процедури, програми працевлаштування та соціальної адаптації для деокупованих жителів і ветеранів.
    Україна вже має досвід і людей з величезним потенціалом стійкості. Головне — не залишати виживших наодинці з травмою. Кожен, хто пройшов окупацію, заслуговує не підозр, а поваги, розуміння та реальної допомоги. Інвестиції в ментальне здоров’я сьогодні — це запорука сильного та здорового суспільства завтра.

     

  • Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року спричинило в Україні справжній вибух національної єдності. Мільйони людей стали плечем до плеча: масове волонтерство, допомога армії, готовність до будь-яких позбавлень і взаємна підтримка стали нормою життя. У перші місяці війни суспільство демонструвало найвищий рівень згуртованості, який експерти порівнювали з національним пробудженням.

    Проте в міру затягування конфлікту, зростання втрат, економічної кризи та постійного психологічного тиску ситуація радикально змінилася. Накопичені десятиліттями внутрішні суперечності вийшли на поверхню, а втома й нерівномірний досвід війни почали роз’їдати колишню згуртованість. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Центру Разумкова та інших установ зазначають: суспільство зберігає значну стійкість, але ознаки втоми, зниження довіри до окремих інститутів і напруги між групами населення зростають.

    Соціальні відмінності та їхній вплив на суспільство

    Війна розділила українців за різними «шарами» переживань, що стало головною причиною взаємного непорозуміння. Військовослужбовці, їхні родини та мешканці прифронтових регіонів щодня живуть під обстрілами, у постійній небезпеці та з відчуттям, що кожен день — це боротьба за виживання. У відносно спокійних тилових районах люди частіше стикаються з економічними труднощами, невизначеністю та опосередкованими наслідками. Це породжує відчуття несправедливості: військові іноді відчувають, що частина суспільства продовжує жити в більш звичному ритмі, а цивільні — накопичену втому від стресу.

    За даними КМІС на початок 2026 року, лише близько 20% очікують швидкого завершення війни, але 65% заявляють про готовність терпіти стільки, скільки потрібно. Соціолог Антон Грушецький підкреслює, що багато хто морально й фізично виснажений після чотирьох років у режимі виживання. Водночас 61% українців вважають, що суспільство долає суперечності й рухається до єдності (зростання з 53% у грудні 2024 року), хоча 33% бачать заглиблення розломів.

    Особливо вразливим шаром стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на кінець 2025 — початок 2026 року за даними МВФ та МОМ офіційно зареєстровано й оцінено близько 3,7–4,6 мільйона людей (з урахуванням незареєстрованих — значно більше). Багато хто втратив житло, роботу й звичне життя, залежить від державної допомоги, яку отримує лише близько чверті нужденних, і стикається з серйозними бар’єрами в працевлаштуванні та інтеграції в нові громади. Близько 69% ВПО відзначають негативний вплив війни на психічне здоров’я. Мешканці приймаючих регіонів іноді сприймають переселенців як додаткове навантаження на ресурси, а самі ВПО відчувають відчуження та стигму.

    Це класичний приклад взаємного нерозуміння: різні «реальності війни» призводять до претензій («чому ви не на фронті» чи «чому ви не допомагаєте більше»), навіть за збереження спільного патріотизму. Різні шари — фронтовики, ВПО, тилові жителі, ветерани, родини військових — живуть у паралельних світах із різними щоденними ризиками, втратами та очікуваннями.

    Соціально-економічні фактори та зовнішній вплив агресора

    Посилення соціальної нерівності та бідності лише поглиблює розломи. За оцінками Світового банку, рівень бідності у 2025 році становив близько 36,9%, а коефіцієнт Джині (показник нерівності) зріс з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025-му — це помітне розшарування. На цьому тлі демонстративне багатство окремих представників еліт сприймається як ляпас. Корупційні скандали особливо болісно б’ють по відчуттю справедливості: люди готові терпіти позбавлення, але не цинізм тих, хто живе за іншими правилами.

    Хронічний стрес став справжнім «тихим руйнівником» згуртованості. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями (лише 10% — ні з однією). Високий рівень втоми проявляється в дратівливості, пошуку винних усередині країни та зниженні емоційної стійкості. Негативні емоції переважають, проте водночас зміцніла горизонтальна солідарність — «любов до своїх». Перехід від початкового шоку до «рутинізації війни» має високу ціну, як зазначають дослідження Разумкова та КМІС.

    Агресор майстерно використовує ці тріщини в межах своєї гібридної стратегії. Він веде не лише військові дії, а й потужну інформаційно-психологічну кампанію, акцентуючи увагу на мобілізації, корупції, нерівності, втомі, регіональних відмінностях і «зраді тилу». Через соціальні мережі, дезінформацію, ботів і провокації пропаганда розпалює взаємні звинувачення, посилюючи відчуття, що «свої гірші за ворога». Аналітики відзначають класичний принцип «розділяй і володарюй» у цифрову епоху: ефективність висока саме тому, що спирається на реальні проблеми. Мета — підірвати мораль, знизити підтримку опору та міжнародну допомогу. Це когнітивна війна, де внутрішні розломи стають зброєю, часом ефективнішою, ніж прямі удари.

    Багато суперечностей мають довоєнне коріння, але війна зробила їх критично небезпечними. Реінтеграція ветеранів (уже понад 1,2 мільйона осіб, а в перспективі — до 5–6 мільйонів разом із сім’ями) — наступна велика перевірка. Проблеми з посттравматичним стресовим розладом, здоров’ям, працевлаштуванням (58% працюючих ветеранів, але 42% активно шукають роботу — у два рази більше, ніж серед неветеранів; багато хто стикається з бар’єрами) та відчуттям відчуження можуть створити нову лінію розлому між «теми, хто воював», і рештою суспільства. Дослідження показують, що 73% ветеранів потребують психологічної підтримки, а 30% не можуть знайти стабільну роботу.

    Уроки інших країн

    Подібні виклики добре відомі з досвіду інших держав. Після війни у В’єтнамі багато американських ветеранів зіткнулися з серйозними труднощами реінтеграції: за даними довгострокових досліджень, довічне поширення ПТСР серед чоловіків, які служили в театрі бойових дій, сягало близько 30%, а значна частина відчувала проблеми з соціальною адаптацією, сім’єю, працевлаштуванням і відчуттям відчуження від суспільства, яке не завжди розуміло їхній досвід. Це призвело до довгострокових наслідків для психічного здоров’я та соціальної згуртованості.

    Після Другої світової війни Франція та Німеччина, пройшовши через глибоку ворожнечу, змогли побудувати успішне примирення завдяки економічній інтеграції (початок з Європейського об’єднання вугілля та сталі 1951 року) та політичним крокам, таким як Єлисейський договір 1963 року. Це заклало основу європейського співробітництва й перетворило колишніх ворогів на ключових партнерів. У Північній Ірландії та Південній Африці механізми правди й примирення (Truth and Reconciliation Commission у ПАР) допомогли знизити напругу після тривалих конфліктів, хоча процес потребував часу, символічних жестів та економічних заходів. На Балканах після югославських війн примирення просувається повільно: зберігаються націоналістичні наративи, проблеми з правосуддям і довірою, що підкреслює, наскільки важливе своєчасне втручання держави та суспільства.

    Чи можливе нове об’єднання?

    Незважаючи на всі виклики, повна необоротність розладу — це не вирок. Дані соціології демонструють стійкість суспільства: довіра до Збройних Сил залишається високою (94% наприкінці 2025 року), більшість зберігає віру в спільну мету та готовність продовжувати опір. Експерти Центру Разумкова, КМІС та міжнародні аналітики сходяться на думці, що згуртуватися знову можливо — через системні зусилля: прозору боротьбу з корупцією, підтримку вразливих груп (включаючи ВПО), комплексну програму реінтеграції ветеранів, економічне відновлення та чесний діалог між різними шарами суспільства. Ключовими елементами стануть визнання різного досвіду війни при розумінні спільної відповідальності, посилення медіаграмотності для протидії пропаганді та створення відчуття справедливості.

    Історичний досвід підтверджує: суспільства, що пережили тяжкі випробування, часто виходять більш зрілими та згуртованими, якщо активно керують внутрішніми розломами. Початкове єднання 2022 року яскраво довело потенціал нації.

    Внутрішні напруження — це реальність затяжної війни. Однак здатність визнати проблеми, справедливо їх вирішувати та зберігати солідарність може стати не лише запорукою перемоги й успішного післявоєнного відновлення, а й фундаментом нової, більш стійкої України.

     

  • Вперше за роки війни: для прифронтових регіонів готують окремий правовий режим

    Вперше за роки війни: для прифронтових регіонів готують окремий правовий режим

    Україна готується до масштабних змін у підходах до підтримки громад, які щодня живуть під загрозою російських обстрілів. Керівник Офісу президента Кирило Буданов повідомив про початок роботи над окремим законом, який має визначити спеціальний правовий статус прифронтових територій та встановити нові механізми їх функціонування в умовах війни.

    Ініціатива стала результатом координаційної наради за участю прем’єр-міністерки Юлії Свириденко, представників уряду, народних депутатів та профільних відомств. За словами Буданова, нинішні механізми підтримки громад, які перебувають поблизу лінії фронту, вже не відповідають масштабам викликів, із якими стикаються мільйони українців щодня.

    «Сьогодні на лінії вогню у десяти областях живуть понад шість мільйонів громадян України. Це люди, які попри щоденні атаки, руйнування інфраструктури та постійну небезпеку залишаються у своїх громадах, працюють і підтримують життя регіонів», – наголосив Буданов.

    За даними, озвученими під час наради, ситуація на прифронтових територіях суттєво відрізняється від умов життя в тилових областях. Йдеться не лише про безпекові ризики, а й про економічні та соціальні проблеми. У багатьох громадах спостерігається дефіцит місцевих бюджетів, постійні перебої з електроенергією, руйнування інфраструктури та нестача кадрів у критично важливих сферах.

    Особливу увагу влада планує приділити питанням соціального захисту населення. Серед проблем, які потребують негайного вирішення, називають нерівність у виплатах внутрішньо переміщеним особам, додаткові гарантії для працівників критичної інфраструктури, медиків, освітян та комунальників, які продовжують працювати під постійною загрозою обстрілів.

    Для розробки нового законодавства буде створено міжвідомчу робочу групу. Вона має підготувати комплексний документ, який визначить особливості діяльності органів влади, підприємств, соціальних служб та критичної інфраструктури на територіях, що перебувають поблизу бойових дій.

    Експерти зазначають, що фактично йдеться про створення окремої моделі державного управління для громад, які вже четвертий рік живуть в умовах війни. На відміну від тимчасових рішень та точкових програм підтримки, новий закон може закріпити довгострокові механізми фінансування, оподаткування, соціального захисту та безпеки.

    Важливо, що питання підтримки прифронтових територій останніми місяцями дедалі частіше порушується на рівні уряду. Раніше Кабінет Міністрів уже розширив програму доступного кредитування для бізнесу в таких регіонах та запровадив нові інструменти підтримки підприємств, які працюють поблизу зони бойових дій. За словами Юлії Свириденко, держава також розглядає можливість надання місцевим компаніям спеціального статусу критично важливих підприємств для збереження робочих місць та економічної активності.

    Крім економічних питань, новий закон має врахувати проблеми безпеки. Російські обстріли регулярно завдають ударів по енергетичній інфраструктурі, лікарнях, школах та комунальних об’єктах у прифронтових регіонах. Внаслідок цього місцеві органи влади змушені працювати в умовах постійних кризових ситуацій, а жителі громад стикаються з труднощами, які не характерні для інших регіонів країни.

    Окремим напрямком майбутнього законопроєкту може стати підтримка енергетичної стійкості. Влада розглядає можливість впровадження спеціальних механізмів захисту енергооб’єктів та додаткового фінансування для відновлення критичної інфраструктури після атак.

    На тлі війни значення прифронтових громад для України лише зростає. Саме вони забезпечують роботу підприємств, транспортних вузлів, медичних закладів та логістичних маршрутів поблизу фронту. Попри щоденні загрози, мільйони людей продовжують залишатися у своїх містах і селах, підтримуючи економіку та життєдіяльність регіонів.

    У владі наголошують, що закон має бути підготовлений максимально оперативно. Буданов висловив сподівання на швидку роботу парламенту та уряду, щоб уже найближчим часом запропонувати нові правила функціонування прифронтових територій.

    «Люди, які живуть поруч із лінією фронту, повинні отримати абсолютну підтримку держави», – підкреслив керівник Офісу президента.

    Якщо закон буде ухвалений, це може стати одним із найбільших рішень у сфері державної політики щодо підтримки регіонів, які найбільше постраждали від повномасштабної війни та продовжують залишатися під постійною загрозою російських атак.

  • Держава платить за нову професію: тисячі українців отримують ваучери на освіту

    Держава платить за нову професію: тисячі українців отримують ваучери на освіту

    Українці можуть безкоштовно опанувати нову професію або підвищити свою кваліфікацію за рахунок держави. Для цього діє програма ваучерів на навчання, яка у 2026 році дозволяє отримати до 33 280 гривень компенсації на здобуття освіти у ліцензованих закладах. Програма орієнтована на людей, які хочуть змінити професію, повернутися на ринок праці або отримати більш затребувану спеціальність в умовах воєнного часу та трансформації економіки.

    Про можливості програми в інтерв’ю РБК-Україна розповів заступник міністра освіти і науки Дмитро Завгородній. За його словами, держава щороку фінансує навчання для десятків тисяч українців, а загальна кількість учасників програми вже перевищила 68 тисяч осіб.

    Програма реалізується Міністерством економіки та Державною службою зайнятості. Головна її мета — допомогти громадянам адаптуватися до нових умов на ринку праці, де дедалі більшим попитом користуються технічні спеціальності, робітничі професії, медичні працівники та фахівці у сфері цифрових технологій.

    Ваучер фактично є державним сертифікатом на освіту. Якщо людина знаходить програму навчання вартістю до 33 280 гривень, її повністю може оплатити держава. Якщо ж курс або освітня програма коштують дорожче, різницю можна доплатити самостійно або за рахунок роботодавця.

    Сума підтримки у 2026 році зросла. Якщо раніше максимальний розмір ваучера становив 30 280 гривень, то тепер він збільшений до 33 280 гривень відповідно до чинного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

    Право на отримання ваучера мають кілька категорій громадян. Насамперед це українці віком від 45 років зі страховим стажем не менше 15 років, ветерани та ветеранки, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, звільнені з військової служби, а також особи, які постраждали внаслідок війни або перебували в незаконному полоні. Водночас претендент повинен мати професійну, фахову передвищу або вищу освіту та не бути зареєстрованим як безробітний.

    Однією з головних переваг програми є свобода вибору. Українці можуть самостійно обирати як навчальний заклад, так і напрям підготовки. Навчання доступне у вишах, коледжах, професійно-технічних закладах та навчальних центрах, які мають відповідну ліцензію.

    Серед найпопулярніших напрямів навчання залишаються медсестринство, психологія, соціальна робота, будівельні спеціальності, транспортна галузь, енергетика, аграрний сектор та ІТ. Водночас значний попит мають короткострокові програми перепідготовки — зокрема курси зварювальників, електромонтерів, монтажників, операторів обладнання та інших робітничих професій.

    За даними Державної служби зайнятості, наразі для навчання за ваучером доступний 161 професійний напрямок — це 100 професій та 61 спеціальність. У 2026 році перелік додатково розширили, включивши такі професії, як водолаз, машиніст насосних установок, монтажник будівельний та няня.

    Особливо актуальною програма стала для ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб. Через війну багато людей втратили роботу або змушені були змінити місце проживання. Ваучер дозволяє швидко перекваліфікуватися та отримати нові навички, які відповідають сучасним потребам ринку праці. Експерти зазначають, що нині саме технічні спеціалісти та кваліфіковані робітники є одними з найбільш затребуваних в Україні.

    Подати заявку на отримання ваучера можна онлайн через сервіси Державної служби зайнятості або особисто у будь-якому центрі зайнятості. Для цього необхідно подати паспорт, ідентифікаційний код, документи про освіту та трудову діяльність, а також документи, які підтверджують належність до відповідної категорії отримувачів. Розгляд заявки триває до трьох робочих днів. Після отримання ваучера людина має 120 днів для укладення договору з обраним навчальним закладом.

    У Міністерстві освіти наголошують, що програма є одним із ключових інструментів професійної адаптації населення. В умовах післявоєнного відновлення країни Україні будуть потрібні десятки тисяч нових фахівців у сферах будівництва, енергетики, медицини, виробництва та високих технологій. Саме тому держава продовжує розширювати можливості для здобуття нових компетенцій та підтримувати тих, хто готовий інвестувати у власний розвиток.

    Фахівці також звертають увагу, що ваучер не можна використати для вже розпочатого або завершеного навчання. Він видається виключно на нову освітню програму після офіційного погодження заявки.

    Українці, які хочуть отримати нову професію або підвищити власну конкурентоспроможність на ринку праці, можуть скористатися реальною можливістю навчатися за державний кошт. А максимальна сума компенсації у понад 33 тисячі гривень дозволяє покрити значну частину витрат на освіту або навіть повністю оплатити навчання за багатьма популярними напрямами.

  • Мігранти для України: порятунок економіки чи нові проблеми? Уроки європейського досвіду

    Мігранти для України: порятунок економіки чи нові проблеми? Уроки європейського досвіду

    Трудові ресурси України: демографічні виклики та дефіцит кадрів 

    В Україні все частіше обговорюється можливість залучення трудових мігрантів для закриття дефіциту робочої сили. Війна призвела до масштабного відтоку населення, мобілізації та дефіциту кадрів у ключових галузях економіки. За оцінками Міжнародної організації з міграції (IOM), Міністерства економіки України, Міжнародної організації праці (ILO) та інших джерел, для досягнення цільових показників зростання ВВП до 2030–2032 років країні може знадобитися додатково від 4,5 до 8,6 мільйона працівників порівняно з довоєнним рівнем, навіть з урахуванням повернення частини біженців. На 2025–2026 роки близько 78% компаній (у промисловості — до 68%) відзначають нестачу персоналу як ключовий бар’єр, а офіційно видано лише близько 9,5–9,6 тисяч дозволів на роботу іноземцям (у 2025 році — 9 574–9 582, з них близько 4 975 отримали тимчасові види на проживання; лідирує Туреччина). Україна готується до запуску десятирічної стратегії трудової міграції на 2027 рік. 

    Як міграція змінила європейські країни 

    Практика європейських країн останніх десятиліть демонструє, що міграція здатна частково компенсувати нестачу працівників, однак її наслідки суттєво відрізняються залежно від умов прийому та інтеграції. Німеччина зіткнулася з демографічною кризою задовго до України. Старіння населення та скорочення чисельності працівників спонукали владу поступово відкривати ринок праці. Після міграційної кризи 2015 року, коли до країни прибули сотні тисяч людей, багато підприємств закрили вакансії в галузях з нестачею кадрів. До 2024–2025 років рівень зайнятості серед біженців 2015 року наблизився до 64%, наближаючись до загальнонаціонального показника (близько 70%). Економічні дослідження відзначають позитивний довгостроковий внесок у ВВП та споживання, однак інтеграція вимагала мільярдів євро на житло, мовні курси, освіту та соціальну підтримку. Більшість досліджень (включаючи дані ifo Institute та BKA) не фіксують значного загального зростання злочинності від міграції, хоча в окремих категоріях і групах (особливо серед молодих чоловіків) показники можуть бути вищими, а проблеми сегрегації та бідності зберігаються. 

    У Франції, яка десятиліттями приймає мігрантів переважно з Африки та Магрибу, інтеграція залишається одним із найгостріших питань. У передмістях (banlieues) сформувалися райони з підвищеним рівнем безробіття, бідності та соціальної ізоляції (в деяких — у 2–3 рази вище середнього по країні), де періодично виникають заворушення. Причинами називають освітні бар’єри, дискримінацію та структурні особливості ринку праці. Влада останніми роками посилила вимоги до мови та працевлаштування, однак проблеми в чутливих районах продовжують впливати на суспільне сприйняття міграції як фактора, що сприяє розколу суспільства. 

    А Швеція, яка ще недавно вважалася зразком відкритої політики, у 2020-х роках суттєво посилила правила в’їзду, інтеграції, депортацій та отримання громадянства. Причини включають виклики інтеграції, навантаження на соціальну систему, формування паралельних спільнот та зростання певних видів злочинності в окремих групах. Влада акцентує обов’язки мігрантів (мова, самозабезпечення, дотримання законів) та розширює заходи з репатріації. Дослідження підкреслюють, що зв’язок між міграцією та злочинністю складний і значною мірою визначається соціально-економічними факторами, якістю інтеграції та ефективністю контролю. 

    Український контекст 

    Для України контекст інший: країна одночасно переживає масовий відтік населення, мобілізацію, відновлення зруйнованої інфраструктури та дефіцит саме в секторах, що вимагають фізичної праці. За даними IOM на кінець 2025 — початок 2026 року, в Україні залишається близько 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, а загальна чисельність біженців за кордоном оцінюється в 5,6–5,9 мільйона осіб. При цьому зафіксовано близько 4,41 мільйона поверненців, включаючи приблизно 1,1 мільйона, які повернулися з-за кордону. Цільове залучення працівників на конкретні вакансії здатне мінімізувати конкуренцію з місцевими та прискорити відновлення. Водночас масовий приплив низькокваліфікованої робочої сили може створити тиск на заробітні плати в чутливих галузях, збільшити витрати на адаптацію (житло, медицина, освіта, мовні програми) в умовах обмеженого бюджету та посилити чутливість суспільства до культурних і соціальних змін. Суспільство, яке пережило війну, особливо гостро сприймає питання конкуренції за ресурси, безпеки та швидкості трансформації звичного середовища. Рівень безробіття в Україні залишається високим — близько 15–16% за оцінками на 2025 – початок 2026 року, що створює парадоксальну ситуацію: з одного боку, значне безробіття, з іншого — гострий дефіцит кадрів в окремих секторах. 

    Висновки та уроки для України: думка експертів 

    Міграція майже завжди викликає поступове наростання суспільної уваги. На ранніх етапах вона часто сприймається нейтрально або позитивно: роботодавці отримують працівників, економіка — імпульс. У міру зростання чисельності мігрантів проявляються фактори конкуренції за обмежені ресурси (навіть якщо об’єктивно вона локальна), швидкість демографічних змін та якість інтеграції. У Європі це нерідко переводило тему з економічної площини в політичну, впливаючи на вибори та суспільні настрої. У багатьох країнах дискусія про міграцію поступово виходила за рамки економіки і торкалася питань соціальної згуртованості, ідентичності та розподілу ресурсів. 

    Порівняння української ситуації з досвідом Німеччини, Франції та Швеції дозволяє зробити кілька висновків. Міграція сама по собі не є ні однозначним порятунком, ні загрозою. Ключовими факторами успіху виступають ефективність державного управління, пріоритет інтересів місцевих жителів, жорсткий відбір за кваліфікацією, інвестиції в інтеграцію та паралельні заходи з повернення українців, перенавчання, залучення жінок, ветеранів та внутрішніх переселенців. Багато експертів сходяться на тому, що без додаткової робочої сили відновлення буде вкрай складним, але ігнорування ризиків навантаження на бюджет, ринок праці та суспільні настрої може призвести до накопичення проблем. Як зазначає експерт з міграційної політики, «масового припливу трудових мігрантів в Україну поки немає — у 2025 році видано всього близько 9,5 тисяч дозволів, що значно нижче довоєнного рівня в 20–25 тисяч щороку». За словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елли Лібанової, «після закінчення війни нам доведеться відновлювати зруйновану інфраструктуру», підкреслюючи необхідність балансу між залученням іноземців та поверненням своїх громадян. 

    Європейський досвід показує, що наслідки міграційної політики залежать не від вибору між окремими сценаріями, а від того, наскільки керованим залишається весь процес у цілому. Ключовими факторами стають масштаб залучення робочої сили, швидкість змін та здатність держави вибудовувати систему відбору та інтеграції. В умовах України основним ризиком може стати ситуація, за якої економічна необхідність починає випереджати інституційні можливості. Як підкреслює Василь Воскобойник, голова Українського офісу з міграційної політики, «якщо Україна серйозно хоче залучати працівників з Азії, Африки чи Латинської Америки, міграційні процедури мають стати швидшими та простішими, але при цьому залишатися регульованими та контрольованими». 

    Питання трудової міграції в найближчі роки, ймовірно, залишиться одним із найважливіших і спірних для України. Від того, наскільки зважено, на основі фактів і з урахуванням європейських уроків держава підійде до його вирішення, залежатиме не лише швидкість економічного відновлення, а й соціальна згуртованість країни після війни. 

    Поки що йдеться лише про перші кроки у формуванні міграційної політики, однак уже зараз зрозуміло, що це питання стане однією з найскладніших тем післявоєнного відновлення. Україні доведеться шукати баланс між потребою економіки в робочих руках і запитом суспільства на збереження соціальної стабільності. Помилки в цій сфері обходяться дорого, а їхні наслідки можуть проявлятися через роки.