Сергій Дядечко – український банкір-втікач, фігурант кількох десятків гучних кримінальних справ в Україні, який останніми роками разом із родиною оселився в Монако. При цьому Дядечко, який до сьогодні продовжує вести сумнівний бізнес на території України.
Як біглий український банкір із вкраденими мільйонами став вхож в сім’ю князя Монако Альберта II
Сергій Дядечко не просто втік з України з “награбованим”, але й зміг легалізуватись в Європі, де має репутацію “спортивного мецената та олігарха”.
Для легалізації вкрадених в Україні капіталів Сергій Дядечко вибрав просту, але ефективну стратегію, яка його не підводила ще з часів перебування в Україні: викупив єдиний у Князівстві баскетбольний клуб «Монако», що дало йому можливість увійти до кола спілкування принца Монако Альберта II.
За даними наших джерел, зближення афериста українського походження Сергія Дядечко та принца Монако відбулося завдяки пристрасті Альберта II до спорту – він з дитинства захоплювався футболом, плаванням і дзюдо, був 5-разовим учасником зимових Олімпійських ігор, брав участь у ралі «Дакар» і є членом МОК.
Сергій Дядечко в Україні володів баскетбольним клубом «Донецьк», мав потрібні зв’язки та добре розбирався в цьому виді спорту, що допомогло БК «Монако» здобути низку гучних перемог на турнірах у Франції.
Водночас БК «Монако» для Сергія Дядечка – лише «пропуск» у вищі кола Князівства, а основні доходи він продовжує отримувати з України.
Нагадаємо, у 2022 році Сергій Дядечко продав клуб іншому бізнесмену з сумнівною репутацією – Олексію Федоричеву, але зберіг вплив на актив.
Сергій Дядечко – шлях від донецьких териконів до розкрадання Родовід
Сергій Володимирович Дядечко народився 18 листопада 1974 року в Донецьку. Мати Сергія Дядечка — Тамара Іванівна Дядечко — досить відома особистість: з початку 90-х активно займалася бізнесом, але з її легальних фірм того часу відомі лише фармацевтична «Ніко» та ТОВ «Корпорація Дон», що займалося металобрухтом (ЄДРПОУ 30898186), якою вона володіла спільно з Ольгою Кирик та Лідією Чепурко. Остання — також володіє багатьма фірмами, зокрема ТОВ «Інвестбудсервіс» (ЄДРПОУ 32244833), яке безпосередньо брало участь у махінаціях Сергія Дядечка.
У 1996 році Сергій Дядечко закінчив Донецький політехнічний університет і влаштувався на роботу до податкової інспекції Донецька. У 1999 році він здобув ще одну вищу освіту (спеціальність «облік та аудит»), після чого був призначений головним інспектором Управління податкових розслідувань обласної ДПА. Але вже через рік пішов з посади, зайнявшись сімейним бізнесом. За його власними словами, у 2000–2003 рр. він займався металом, вугіллям та продажем шахтного обладнання.
У цей період навколо Сергія Дядечка сформувалася група компаньйонів, яка у 2004 році придбала невеликий донецький банк «Перкомбанк». До групи бізнесменів, які придбали «Перкомбанк», окрім Сергія Дядечко, входили Денис Горбуненко, який став головою правління банку, Дмитро Єгоренко, відомий спортсмен Сергій Бубка та його брат Василь. До речі, саме Сергій Бубка наполіг на перейменуванні «Перкомбанку» на «Родовід».
Варто зазначити, що у 2005–2006 рр. в Україні розпочався справжній банківський бум — банки різко збільшували свої капітали всіма можливими способами. «Родовід» не став винятком. Вже станом на 1 жовтня 2008 року активи «Родовід банку» становили понад два мільярди доларів — це був один із найбільших банків України. Здавалося, що навіть на тлі кризи, яка розпочалася, «Родовід» є непохитним, і його клієнти можуть бути спокійними. Але несподівано керівництво «Родовіда» (Горбуненко, Дядечко) почало фактично знищувати свій банк: відділення закривали, співробітників звільняли, перестали виплачувати дивіденди та видавати вклади. Українці, охоплені панікою, тоді ще не розуміли, що перед ними розгортається перша частина типової банківської афери: крадіжка грошей клієнтів під приводом кризи.
Як Сергій Дядечко обслуговував інтереси Юрія Єнакієвського
Крах банку «Родовід» відомий тим, що за його топ-менеджерами маячила постать Юрія Іванющенка, який зберіг вплив на банк і після його націоналізації. Афера «Родовіда» була організована, якщо не під безпосереднім керівництвом Іванющенка, то точно за його участі — і саме вона міцно пов’язує Юру Єнакіївського з Сергієм Дядечком.
Сам Дядечко, зі зрозумілих причин, тепер усіляко це заперечує. Варто зазначити, що разом з Іванющенком у розкраданні «Родовіда» брали участь люди з оточення Юлії Тимошенко – і саме це дозволило банку викачати з держави багатомільярдне фінансування.
Коли саме відбулося тісне знайомство Сергія Дядечка та Юрія Іванющенка, точно невідомо. За однією інформацією, ще тоді, коли Дядечко працював у податковій службі. За іншою — коли він займався вугіллям і шахтним обладнанням, і бізнес Дядечка та Іванющенка перетнувся. Іванющенко відомий тим, що помічав «спритних хлопців», роблячи їх своїми молодшими бізнес-партнерами та помічниками.
Так, наприклад, ним був «піднятий» і призначений особистим бухгалтером та «наглядачем» одесит Іван Аврамов. Точно так само одним із менеджерів Іванющенка називали й Сергія Дядечко: мовляв, будучи формальним власником підприємств і банків, він здійснював через них схеми, за якими значна частина прибутку через підставні фірми та осіб йшла до Іванющенка. Тобто крах «Родовіда», його подальше використання у фінансових аферах, а також діяльність банку «Союз» — усе це працювало, зокрема, на Юру Єнікієвського.
Також існує думка, що Сергія Дядечка та Юрія Іванющенка звела разом згадана вище Лідія Чепурко. Окрім «Корпорації Дон», вона пов’язана з родиною Дядечка через фірми «Іонія» (ЄДРПОУ 41735963) та садівниче товариство «Тропинка» (35040335). А її фірми «Інвестбудсервіс» та «Спецпромсервіс» (ЄДРПОУ 30277707) були частиною схем банку «Родовід». Крім того, через фірму «Фармадон» і ПАТ «Українські промислові інвестиції» Чепурко була пов’язана з Геннадієм Піскуном — одним із учасників афер і ключовим свідком у справі «Родовіда», який викинувся з вікна одразу після допиту в СБУ у жовтні 2011 року.
Особиста “пральня” Сергія Дядечко – банк Союз
Варто зазначити, що реальні махінації в «Родовіді» розпочалися з 2007 року, після того як Сергій Дядечко заснував ще один банк під назвою «Союз», ставши його одноосібним власником і керівником. Пізніше ЗМІ неодноразово писали, що «Союз» використовувався у схемах виведення грошей з «Родовіда». Навіть статутний капітал і головний офіс «Союзу» (Київ, Суворова, 4) було отримано в результаті шахрайської схеми. Також, за свідченнями працівників «Союзу», перші меблі та офісне обладнання до них привезли з «Родовіда»: на столах і комп’ютерах були клейма та інвентарні номери «Родовідбанку».
Отже, афера розпочалася з кредитування проблемних фірм, пов’язаних із топ-менеджерами «Родовіда». На чолі цієї схеми часто ставлять фірму «Ламітек-Укрізоліт» (ЄДРПОУ 33710647), основним власником якої був «Інвестстройсервіс» Лідії Чепурко.
У 2007-му «тітка Ліда» призначила Сергія Володимировича головою наглядової ради «Ламітек-Укрізоліт». У свою чергу, Дядечко влаштував на посаду заступника начальника відділу стратегічного інвестування «Родовід-банку» Євгенія Кубіса — який раніше обіймав посаду директора «Інвестбудсервісу».
Друга частина афери розпочалася вже в перші дні 2009 року, коли «Родовід» домігся від Нацбанку першого рефінансування. До літа НБУ влив у «Родовід» вже понад 2,5 мільярда гривень, і це був лише початок. Загальна сума коштів, влитих державою в цей банк протягом кількох років, оцінюється в 22,6 мільярда гривень.
Протягом 2009 року уряд Юлії Тимошенко «годував Родовід» з ложечки. Причини, через які Юлія Володимирівна раптом проявила щедрість щодо «донецького» банку, досі залишаються невідомими. Але основна робоча версія носить ім’я «Олександр Шепелєв». У 2006 та 2007 роках Олександр Шепелєв обирався народним депутатом за списками БЮТ і був членом комітету з фінансів та банківської діяльності. Наприкінці 2008 року власники «Родовіда» звернулися до Шепелєва як до посередника, щоб через нього попросити у прем’єр-міністра Тимошенко державну підтримку банку, і вони її отримали.
Щоправда, у березні 2009 року Нацбанк ввів у «Родовід» тимчасову адміністрацію, а в липні націоналізував банк, вклавши в нього 2,8 мільярда гривень і отримавши натомість 99,9% акцій. Викуп було замасковано під чергове рефінансування, однак фактично ці гроші пішли на погашення боргів клієнтам банку, що утворилися в результаті розкрадання вкладів керівництвом Дядечко-Горбуненко. У ті дні в «Родовіді» кипіла бурхлива діяльність: Дядечко та Горбуненко, які залишали банк, жваво видавали нові кредити, зокрема й собі, а також переоформлювали деякі договори.
Цікаво, що в березні того ж року Сергій Дядечко став директором фірми «Adan Trade Limited», зареєстрованої в Лондоні за адресою 122–126 Tooley Street. За цією ж адресою були зареєстровані фірми «Goodlight Capital», «Gazoil Corporation Limited», «Impool Limited», «Keenor Ltd», «Pallace Limited» та «Rollexa Limited» — що належать людині Іванющенко – Івану Аврамову, Даяні та Ірині Іванющенко (дружині та дочці). З цього ж моменту українські фірми Іванющенка та Аврамова почали відкривати свої рахунки в банку «Союз», яким володів Дядечко.
А тим часом очолив нову адміністрацію «Родовіда» співробітник Мінфіну Сергій Щербина, який раніше працював разом із Горбуненком у «Кредитпромбанку» і вважався його другом та діловим партнером. Шепелєв же отримав у «Родовиді» неофіційні титули «рішали» та «смотрящого» від Юлії Тимошенко.
Як заявив пізніше начальник Слідчого управління СБУ Іван Дерев’янко, «…народного депутата А. Шепелєва підозрюють у причетності до розкрадання коштів «Родовід Банку» на суму понад 220 мільйонів. Він також є можливим співучасником організації розкрадання коштів рефінансування Нацбанку на суму 315,3 мільйона гривень у березні–травні 2009 року». Сергій Щербина, який у 2009 році почав їздити на «Порш-Кайєні», пізніше був звинувачений у заподіянні збитків на 300 мільйонів гривень та привласненні 45 мільйонів – за що згодом і відсидів за ґратами три роки.
Але що могло спричинити розрив між колишніми спільниками Шепелєвим і Дядечком? Однією з головних причин їхнього конфлікту називають махінації з кредитними заставами. Як приклад можна навести історію, фігурантом якої є відомий київський ресторатор Андрій Задорожний. У 2007 році він взяв у «Родовіді» кредит у розмірі 5,5 мільйона доларів під заставу свого ресторану «Дежа Вю». На початок 2009 року Задорожний був винен банку вже понад 100 мільйонів гривень. А потім відбулася заміна застави: замість ресторану «Дежа Вю» нею став якийсь земельний ділянку під Києвом, яким і розрахувалися за боргами, а ось співвласником «Дежа Вю» став Горбуненко. Схожих історій було чимало і до краху «Родовіда», коли ним керували Горбуненко та Дядечко, і після — коли ним керували Щербина та Шепєлєв. Наприклад, у 2009 році Задорожний точно так само віддячив Шепелєву будинком на Печерських Липках.
У 2010 році владу в Україні захопили «донецькі», і Шепєлєв покинув фракцію БЮТ, щоб вступити до Партії регіонів. Мабуть, він сподівався залишитися куратором «Родовіда» і за нової влади. Але його політична зрада виявилася марною: Юрій Іванющенко посадив у крісло керівника банку свою людину, а держава продовжила вливати в «Родовид» нові кошти. А що ж Сергій Дядечко? А він, керуючи банком «Союз» та фірмами, пов’язаними з Іванющенком, почав реалізовувати схеми з виведення грошей із вже державного банку «Родовід» у свій «Союз» — який, крім того, став великим конвертаційним центром. Уже до середини 2011 року активи «Союзу» становили 3,5 мільярда гривень.
Розслідування у справі «Родовіда» розпочалося вже наприкінці 2010 року, і саме тоді з його основними свідками почали траплятися всілякі неприємності. Спочатку начальник юридичного департаменту банку Олександр Івахненко «послизнувся у ванній» і розбив собі голову, провівши три місяці в реанімації.
Потім Геннадій Піскун, який брав участь у махінаціях із підміною застав, відразу після допиту в СБУ нібито виліз у вікно, щоб полагодити кондиціонер на 7-му поверсі – та й випав з нього, після чого його поспішно поховали наступного ранку. Ну а в березні 2012 року був обстріляний автомобіль Сергія Дядечка.
Замах вийшов дивним: у момент, коли по машині відкрили вогонь, Дядечко чомусь лежав на задньому сидінні (пізніше він стверджував, що в нього заболіла спина), а вбивця й не думав добивати жертву — тож усе це виглядало як інсценування. Проте він негайно виїхав із сім’єю до Ніцци, звідки поспішив звинуватити в організації замаху Олександра Шепелєва.
Олександр Шепелєв після невдалої участі у парламентських виборах 2012 року також втік за кордон — і був затриманий влітку 2013 року в Угорщині, екстрадований до України в травні 2014 року. Пізніше Шепелєву з України вдалося втекти до Росії, де його заарештували в березні 2015 року, однак він погодився співпрацювати з російськими органами, даючи свідчення проти українських політиків. Після цього в Україні з’явилася інформація, що Шепєлєв нібито «вступив на службу до ФСБ» і проти нього порушили кримінальну справу за зраду батьківщини.
Зрештою, Шепєлєв набрид і росіянам: у листопаді 2017 року вони звинуватили його у спробі дати хабар посадовій особі та помістили до СІЗО. А в лютому 2018 року Олександр Шепєлєв опинився під Києвом, побитий, з кишенями, набитими різними документами, зокрема посвідченням «полковника МГБ ДНР» з його фотографією, але на ім’я якогось Миколи Боруха. Це було неймовірно театрально, нагадувало якусь пародію на шпигунський детектив.
Сам Шепєлєв запевняв, що його викрали кримінальні елементи на замовлення Сергія Дядєчка, які вимагали від нього документи щодо «Родовиду» та компромат на Юлію Тимошенко. Також він заявив, що Сергій Дядечко грабує його сім’ю, відбираючи нерухомість.
Несподівано швидко підтвердилися скарги Шепелєва на те, що Дядечко відбирає нерухомість у його родини. Дійсно, у Києві за адресою вулиця Івана Франка, 15а, розташовувався житловий будинок, який раніше належав ТОВ «Терен», власником якого був син Олександра Шепелєва. Його справді «віджали», та переписали на британську фірму-прокладку «Devolia estate llp», керівниками якої є Юрій Пількевич та Олександр Протасов — люди Дядечка.
При цьому Олександр Протасов також був директором фірми «Інтертресурс» (ЄДРПОУ 36559629), заснованої у 2009 році, яка займалася наданням кредитів, скупкою боргових зобов’язань та акцій і виступала фірмою-прокладкою при банку «Союз», будучи зареєстрованою за тією ж адресою.
«Інтертопресурс» став відомим завдяки одній зі своїх махінацій: ще за часів Януковича фірма скупила борги «Укрзалізниці» на суму близько 115 мільйонів гривень, після чого на них нарахувалися якісь відсотки, і сума зросла до 240 мільйонів. Вимагати їх за часів авторитарного режиму не встигли: вибухнув Майдан, і «Інтертопресурс», щоб уберегтися від неприємностей, переуступила борг ТОВ «Транспортна компанія «Енерготранс», яке перейменувалося на ТЛК «Інтертрансконсалтинг», а сама зазнала ліквідації.
Однак починаючи з 2016 року Сергій Дядечко захопився новою «забавою» — через суди домагається скасування ліквідацій підприємств. Так, зокрема, він оскаржив ліквідацію свого банку «Союз», закритого НБУ у 2016 році після численних порушень. Скасував так швидко, що члени ліквідаційної комісії так і не зайшли в офіс «Союзу», забарикадований його працівниками. Писали, що цим Дядечко врятував схеми Іванющенка, які продовжили працювати.
І ось у 2017 році за відпрацьованою схемою, за позовом ще одного свого підприємства ТОВ «Вейс Індастрі» він реанімував «Інтертресурс», який одразу ж висунув «Укрзалізниці» претензію щодо старого боргу. А та в листопаді 2017 року виплатила фірмі 220 мільйонів гривень.
Загальновідомим є також той факт, що під час Революції Гідності у 2014 році ключовим джерелом фінансування «антимайдану» був банк «Союз» Сергія Дядечка. «Союз» та пов’язані з ним структури займалися активною «конвертацією» грошей, частина з яких йшла на підігрів «антимайдану», а частина — на потреби проросійських терористів на Донбасі. Коли в справу втрутилися правоохоронці, Дядечко довелося терміново оголосити банкрутство компаній і фірм, через які він «конвертував» гроші.
Тема «Ровіду», «Союзу» та інших банків, яким Сергій Дядечко допоміг збанкрутувати, донині залишається актуальною для тисяч ошуканих українських вкладників, які в лютому 2021 року звернулися до правоохоронців та міжнародних правозахисних організацій із проханням екстрадувати Сергія Дядечка з Монако та притягнути його до відповідальності.
Сергій Дядечко фігурував в аферах довколо дорогої столичної землі
Окрім афер у банківському секторі та відмивання брудних грошей, Сергій Дядечко також фігурував у аферах із дорогою київською землею. Так, компанії, що належать йому, стоять за незаконним відчуженням десятків тисяч квадратних метрів нерухомості в самому центрі Києва, яка колись належала державному оборонному заводу «Арсенал» і яку, за версією прокуратури, у нього вкрали.
Історія відчуження розпочалася у 2007 році, коли між заводом «Арсенал», корпорацією «НВО «Арсенал», ТОВ «Скайнет Ltd» та ТОВ «Нова тор» було підписано договір про спільну діяльність. «Арсенал» вніс нерухомість загальною площею 32,59 тис. кв. м за адресою вул. Московська, 8 у самому центрі Печерська на загальну суму 134,78 млн гривень, а інші учасники — гроші, щоправда, з відстрочкою внесення на весь період дії договору, тобто до кінця 2032 року. А в 2013 р. учасники простого товариства уклали додаткову угоду, за якою ДП «Завод «Арсенал» вийшло зі спільної діяльності, залишившись без грошей і активів. Варто зазначити, що компанія «Нова Тор» була зареєстрована на донецького юриста Руслана Бодунова, який працював разом із Дядечко в «Родовід Банку».
У 2017 році обставини цих схем стали предметом розслідування Генеральної прокуратури (кримінальна справа № 42017000000001215), яка домоглася арешту всього нерухомого майна. Однак уже наприкінці 2017 року Печерський райсуд зняв більшість арештів, зокрема на ті будівлі, які до цього встигли перепродати іншим структурам Дядечка — ТОВ «Мірра-Девелопмент», ТОВ «Бізнес-проперті-груп» (понад 12 тис. кв. м). У 2019 році Дядечко продав половину цих компаній структурам девелоперського холдингу UDP Василя Хмельницького. Ще щонайменше 14 тис. кв. метрів належить ТОВ «ІСВ-Інвест», яке на 100% оформлене на Ольгу Дядечко.
«Нова Тору» тоді пощастило менше, і її будівлі площею 2,24 тис. кв. м. (колишній лабораторний корпус «Арсеналу») були повторно арештовані, проте у 2019 році ліквідаторка Діана Козловська в рамках процедури банкрутства «Нова Тор», яка розпочалася у серпні 2018 року, уклала з «Міжрегіональною Українською біржею» договір про продаж її активів на торгах. Аукціон відбувся 19 листопада 2019 року. Будівлі придбало київське ТОВ «Ост Енерджі Груп» за 19 млн грн. «Нова Тор» наразі оформлена на ТОВ «Рб Капітал-Груп», кінцевими бенефіціарами якого зазначені Сергій Дядечко та Денис Горбуненко, а 5% належить Сергію Бубці.
Компанія «Ост Енерджі Груп», створена всього за кілька місяців до аукціону, зареєстрована на мешканку Донецька Оксану Балтуцьку. І до аукціону, і після нього ліквідаторка «Нова Тор» Козловська засипала виконавчу службу проханнями зняти арешт і, як і слід було очікувати, отримувала відмову, поки не звернулася в потрібне місце — до Господарського суду Києва. Аргументами послужило те, що будівлі продані, у них новий власник, а кредитори не заперечують (до речі, найбільші з них входять до орбіти все того ж Дядечка). Суддя господарського суду Леонід Омельченко задовольнив це прохання та зняв арешт, і вже 5 лютого будівлі були офіційно оформлені на «Ост Енерджі Груп».
В другій частині нашого журналістського розслідування ми розповімо про сумнівні фінансові операції Сергія Дядечка вже на території Великої Британії та Європейського Союзу
