Ajax Systems представив оновлену версію популярного застосунку для смартфонів “Повітряна тривога” 6.0, яка допоможе користувачам отримувати попередження про підвищену небезпеку в окремих містах та громадах України.
Ця нова функція дозволить користувачам отримувати інформацію про потенційні повітряні загрози та події, такі як ракетні атаки або проникнення дронів, що можуть виникнути у їх регіоні. Важливою особливістю оновлення є можливість автоматичного оновлення програми, а також можливість вручному оновленню у випадку, якщо це не сталося автоматично.
Ця ініціатива має на меті підвищення безпеки населення та надання швидкого та ефективного сповіщення про небезпеку. Застосунок “Повітряна тривога” вже зарекомендував себе як надійний інструмент для виявлення небезпек та швидкого реагування на них, і оновлення до версії 6.0 робить його ще більш корисним та функціональним для користувачів.
У версії програми 6.0 сповіщення про наближення ракет або російських ударних безпілотників додатково з’являтимуться під час загального режиму тривоги. Такі оголошення сповіщатимуть громадян про конкретні загрози саме в їхньому місці перебування.
“Фахівцям Повітряних сил спільно з розробниками “Повітряної тривоги” вдалося розробити безпечний алгоритм, який дозволить отримувати інформацію щодо регіону, де ви знаходитесь. Ви забиваєте в додаток свій регіон і там з’являється додаткова інформація щодо підвищеної тривоги. Це коли входить у повітряний простір об’єкт певний, буде звучати додаткова інформація”, — розповів про оновлення застосунку спікер Повітряних сил України Юрій Ігнат в ефірі телемарафону.
Для отримання нових сповіщень потрібно оновити програму “Підвищена небезпека!” до версії 6.0. Оновлення вже доступно для власників смартфонів та інших пристроїв з операційними системами iOS та Android. Якщо застосунок з якихось причин не оновлюється автоматично, його слід спробувати оновити примусово або встановити повторно. Потрібний для цього інсталяційний файл можна знайти на сайті виробника застосунку.
Також застосунок отримав регулювання гучності сповіщення “Підвищена небезпека!” та можливість повідомити, якщо сповіщення “Підвищена небезпека!” перестають надходити. Додатково розробники випустили віджет “Мапа тривог” у вигляді окремого застосунку. Його можна додати на домашній екран телефона для кращого, наочного та більш зручного відстеження безпекової ситуації. Віджет також доступний для власників пристроїв iOS та Android, його теж можна завантажити за посиланнями на сайті.
Програма “Повітряна тривога” розроблена компаніями Ajax Systems та Stfalcon, користуючись підтримкою Міністерства цифрової трансформації України. Кількість його завантажень сягає 26 млн разів, програмою активно користуються 6 млн користувачів. Вона дає можливість отримати попередження про ракетні удари, артилерійські обстріли, вуличні бої, радіацію, хімічну загрозу, природні лиха. Також доступні важливі сповіщення від місцевих ОВА та Цивільного Захисту України.
У селі Рудня на Київщині землевласникам пропонують переукласти угоди оренди з фірмою з орбіти проросійського аграрія Хідіряна ще на 7 років.
Власник великого агрохолдингу A.G.R. Group Місак Хідірян «анексує» землі в Броварському районі Київщини? До редакції СтопКору звернулись мешканці деокупованого села Рудня Великодимерської СТГ, яких спонукають переукладати договори оренди з однією з компаній холдингу ще на 7 років – представників громади турбують імовірні проросійські зв’язки кінцевих бенефіціарів.
Тож журналісти вирішили ретельно розібратись, що відбувається у селі Рудня на Київщині, чим відомий агробізнесмен Місак Хідірян і його структури, і чи справді за семирічним продовженням орендних угод можуть стояти інтереси РФ і прихована «анексія» земель у столичному регіоні.
Рудня – невелике село у Великодимерській селищній громаді Броварського району Київської області, населення села якого, за офіційними даними, налічує 1910 осіб, а загальна площа землі в адмінмежах колишньої Руднянської сільської ради сягає майже 3 тисяч гектарів. Населений пункт входить до Великодимерської СТГ – з 7 березня по 1 квітня 2022 року на цій території Збройні сили України вели безпосередні бої проти російських окупантів.
Що відбувається в Рудні зараз?
Як повідомили журналістам жителі села, наразі на цій території паї у місцевих землевласників орендує компанія ТОВ СП «Трейдагропостач-200», що, за даними інформаційно-аналітичної платформи YouControl, входить до складу A.G.R. Group Місака Хідіряна. Утім, термін дії більшості договорів оренди спливає у 2025 році, і вже зараз людям пропонують переукласти угоди з іншою фірмою – ТОВ «Мега Менеджмент Проєкт» – додатково ще принаймні на років (згідно із чинним законодавством, це – мінімальний можливий строк дії за подібними договорами).
Примітно, що директором обох компаній є одна й та сама особа – Давіт Авагян. А зареєстровані вони за спільною адресою: Київська область, Броварський районн, село Тарасівка, вул. 9-го Січня, будинок 1-Г. Засновник в обох випадках – кіпрська AGR Invest Holding LTD, а кінцевий бенефіціар – громадянин Вірменії Місак Хідірян. Окрім того, обидві фірми фігурують у низці кримінальних проваджень від 2021-2023 років – зокрема, щодо злочинів проти власності, проти довкілля, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та злочини проти журналістів. А також у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.
Інакше кажучи, нинішню фірму-орендаря замінюють на її майже ідентичного «близнюка». Навіщо і чому це так непокоїть громаду?
Якщо уважно розглянути одну з кримінальних справ, по якій проходять вищевказані компанії (а саме – ту, в якій фігурантам інкримінують злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, за номером 757/21311/23-к), то можна побачити, що вона напряму стосується ще однієї юридичної особи – товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес».
Згідно з відкритими даними, ця компанія, чия виручка сягає майже 2,5 млрд грн, зареєстрована у селі Дейманівка Лубенського району на Полтавщині. Її власником наразі значиться британське партнерство з обмеженою відповідальністю «Беверлайф», а кінцевим бенефіціаром – болгарин Валчев Іван Теодоров. Директор – Рафаел Ананян, який раніше значився як росіянин кінцевим бенефіціаром ТОВ «Гаївщина-Агро» (у стані припинення) із усе того ж, вже знайомого нас холдингу «A.G.R. Group». За даними з відкритих джерел, «Пирятинський делікатес» годує робітників «A.G.R. Group».
На додачу, дана компанія має досить сумнівну репутацію.
Ще у 2019 році АМКУ наклав рекордний штраф на майже мільярд гривень низці підприємств, що «розігрували» тендери щодо харчування військових. Серед «щасливчиків» опинилось і підприємство з Полтавщини – ТОВ «Пирятинський делікатес». А у 2021-му колеги-розслідувачі з «Наших грошей» розкрили цілу «схему» із закупівлями харчових пайків для армії.
Та найцікавіше, що одним із перших директорів «Пирятинського делікатесу» на зорі 2010-х років був Артак Хідірян (імовірно, син Місака Хідіряна), історичною засновницею – громадянка російської федерації Тамара Хідірян, а її бізнес-партнером і співзасновником – одіозний Дживан Мамоян. Чим «прославився» Дживан Мамоян?
СтопКор уже повідомляв, що на початку січня в столиці співробітники СБУ заарештували власника великого агрохолдингу, який постачав харчові продукти для окупаційних сил на лівому березі Херсонської області. За інформацією української редакції Forbes, затриманим у Києві бізнесменом виявився засновник ТОВ «Моріс Каховка» Дживан Мамоян.
Як поінформували силовики, агрокомпанія під контролем фігуранта є одним із провідних фінансових донорів у південному регіоні для російського «Фонду підтримки учасників СВО», створеного указом путіна у квітні 2023 року. Окрім двох підприємств у Любимівці на Херсонщині, Дживан Мамоян був співзасновником фірми «Пірятинський делікатес» спільно з Тамарою Хідірян. Крім того, Мамоян мав у Києві два ФОП із роздрібної торгівлі з лотків та на ринках. Імовірну проросійську позицію закидають і самому Місаку Хідіряну.
Відповідно до даних інформаційно-аналітичних платформ, в українських реєстрах Хідірян значиться як громадянин Вірменії. Утім, за інформацією деяких ЗМІ, агробізнесмен може мати й інші паспорти. Зокрема, Угорщини, голова уряду якої Віктор Орбан відомий своїми симпатіями до рф. У червні 2023 року (тобто у розпал другого року великої війни) Місак начебто вирушив у закордонне турне, метою якого було отримання «паспорта однієї з країн Євросоюзу».
Крім того, ще у 2021 році Хідіряну публічно закидали причетність до одного з найпотужніших конвертаційних центрів України, через які кошти переводили до ОРДЛО. А його рідний брат Самвел Хідірян, який зараз «забезпечує безпеку» холдингу A.G.R. Group, нібито тривалий час жив у Москві та мав російське громадянство.
І як ці закиди коментують представники A.G.R. Group та родини Хідірянів?
Ми звернулись до пресслужби холдингу через вказану на офіційному сайті електронну пошту та до самого Місака Хідіряна через сторінку в соціальній мережі LinkedIn та наразі очікуємо на відповідь, щоб висвітлити публічну позицію їхньої сторони.
Невже, загарбники, які так і не змогли втримати контроль над землями Київщини військовим шляхом, тепер намагаються «анексувати» їх по-тихому, через підконтрольні й наближені бізнес-структури? Представники активної громадськості села Рудня вважають, що це справді може бути так. А аналітичне дослідження, проведене командою СтопКору, підтверджує: ці побоювання мають за собою певні підстави, які мали б зацікавити компетентні органи для подальшої ретельної перевірки ситуації.
Принцеса Беатріс – дочка другого сина покійної королеви Великої Британії Єлизавети II. Часта гостя світських раутів, живе у замку і має всі привілеї, притаманні члену Королівської родини. В Україні теж є своя Беатріс, щоправда її тато всього лише колишній сільський депутат від Партії регіонів на Закарпатті. Але вона має і замки, і дорогі прикраси, і, звичайно, можливість відвідувати найдорожчі курорти світу. Це Беатриса Миколаївна Греченюк, чий тато Микола Греченюк, – простий власник ФОПу з села Підвиноградів виграє чи не всі державні тендери на ремонти та розчистку доріг у Виноградівському районі Закарпатської області.
Микола Греченюк у 2010 році став депутатом Підвиноградівської сільської ради, що після адміністративно-територіальної реформи входить у Виноградівську міську територіальну громаду. Населення села – близько 4000 осіб. На момент виборів Греченюк зазначав, що є приватним підприємцем. У 2009 році він зареєстрував ФОН Греченюк Микола Васильович з основними видами діяльності – вантажний автомобільний транспорт та спеціалізовані будівельні роботи. Наприклад, у січні 2024 року ФОП Греченюка виграв тендер на послуги з прибирання снігу на території Виноградівської ОТГ на 400 000 гривень. Він був єдиним учасником. Термін надання послуг з січня по грудень цього року. Але ж напевно, що сніг прибирати Греченюку потрібно буде щонайбільше 3-4 місяці за рік. Подібний тендер, але вже на 600 000 гривень, ФОП Греченюка вигравав і у 2023 році. Тоді він теж був єдиним учасником. Але найбільш дороговартісний тендер Греченюку пощастило виграти восени 2018 року. Він стосувався капітального ремонту трохи менше ніж 2 км дороги в селищі міського типу Вилок, що розташоване впритул до кордону з Угорщиною. Його вартість сягала 746 тисяч гривень.
Село Підвиноградів, в якому живе Микола Греченюк, досить добре відоме у вузьких колах. Воно розташоване в 11 кілометрах від угорського кордону і в 12-ти від румунського. У 2018 році журналісти «Української правди» зняли сюжет про те, як тут живе найбагатше ромське поселення Закарпаття. «Ковані ворота з позолотою, вежі, арочні вікна, мармурові колони та сходи – цю пафосну частину Підвиноградова часто порівнюють із київською Конча-Заспою чи підмосковною Рубльовкою», – говориться у репортажі.
У 2015 році, коли Греченюк був депутатом сільської ради від Партії регіонів, його рідні та наближені особи отримали в Підвиноградові щонайменше чотири земельні ділянки. Таким чином вони реалізували своє право на безкоштовне отримання землі, гарантоване кожному українцю Конституцією. Так, за рішенням сільської ради ділянки отримали Греченюк Беатриса Миколаївна (дочка), Греченюк Михайло Васильович (брат), Крайнер Михайло Михайлович (за даними ЗМІ, водій Греченюка), Крайнер Маріанна Олександрівна (дружина водія Греченюка). Суди з приводу виділення цих земельних ділянок тривали аж до 2021 року. Але своє право на землю зазначені особи таки відстояли.
Сам Микола Греченюк має в Підвиноградові чотири земельні ділянки та будинок. Його дочка Беатриса загалом три ділянки та власний маєток.
Окрім ФОПа, Микола Греченюк також є засновником ТОВ «Лігаспецбуд», якому теж щастить із тендерами. Так, за даними «Прозоро» ця фірма була учасником щонайменше 124 конкурсів і загалом виграла підрядів на суму близько 370 млн гривень. Чесно кажучи, суми не надто захмарні, якщо порівняти з іншими «тендерними воротилами». Але це не заважає дочці Миколи Греченюка Беатрисі (чи Беатрікс, як вона вказується в реєстрах) жити своє краще життя тут і зараз. Сумки Hermes, автівка Porshe, відпочинок в Парижі, Дубаї, на Сардинії та гірськолижних курортах, прикраси найдорожчих брендів світу. Все це Беатриса показує в своєму Instagram, не відстаючи від подружок, серед яких сестра опального розкрадача армії Романа Гринкевича – Ольга, та колишня дружина народного депутата від «Слуги народу» Миколи Тищенка Алла Барановська. Чоловіком Беатриси є не менш відома особистість. Андрій Петьовка – син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого нардепа Івана Балоги. Петьовки хоча й мають давню ненависть до Балог, однак це не заважає обидвом родинам керувати рідним краєм з особливим розмахом. Так, у 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки найвідоміший замок Закарпаття «Паланок». Ймовірно, що Беатриса Греченюк цілком може мати в ньому й свої покої, як «справжня принцеса».
У своєму Instagram дочка Греченюка також вказує, що є дизайнером інтер’єрів. Зокрема, вона показувала підписникам свій дім, дизайн в якому нібито зробила сама. Ще одним бізнесом Беатриси є ресторан Darlin’ restobar в Мукачевому. У меню розкішні блюда, як-то Філе міньйон із фуа-гра та дорогі вина.
Чоловік Беатриси – Андрій Петьовка має автобізнес, а також він невдало балотувався в Мукачевому від партії «Рідне Закарпаття». У червні 2022 року, у розпал війни Росії проти України, нардеп Василь Петьовка попросив керівництво Закарпатської обласної військової адміністрації для сина перепустку на виїзд за кордон терміном на 3 місяці. Звісно, можливість виїзду була підкріплена тим, що Андрій Петьовка нібито є волонтером від Благодійного фонду «Наша паляниця». У списку тих, для кого Василь Петьовка просив дозвіл, також можна побачити і його свата – Миколу Греченюка. Із приводу замовлення цих перепусток на виїзд за кордон Національне агентство з питань запобігання корупції склало на Петьовку адмінпротокол. Але після запевнень, що і син, і сват повернулись в Україну із волонтерською допомогою, НАЗК більше не мало до нього претензій.
У липні 2022 року, коли діяли зазначені вище перепустки, Беатриса Греченюк народила дочку, тож можна припустили, що в цей час батько і чоловік просили дозвіл на виїзд за кордон не для волонтерства, а для придбання подарунків на родинне свято.
Але в найбільш розкішну подорож, судячи з Instagram, Беатриса Греченюк відправилась у вересні 2023 року. Жінка з дочкою, а можливо, і чоловіком, відпочивали в Італії. І не просто десь в готелі, а в справжньому палаці.
Вихідці з Закарпаття давно вміли вражати своїм тяжінням до розкошів, позолоти і всього подібного. Але те, що можна побачити на сторінках соціальних мереж у дочки колишнього сільського депутата та дружини сина нардепа, запросто здивує найвідоміших світських левиць світу. Тут варто було б замислитися, чи не купляється все це добро за рахунок контрабанди, яка тоннами завозиться через Закарпатську область. Адже саме Закарпаття є лідером серед областей України з поставок незадекларованих товарів.
Попри шок, біль, тисячі загиблих та безпрецедентні руйнування, перший рік повномасштабної війни минув для українців із впевненістю у перемозі та сподіваннями на швидкий наступ у 2023 році. Ці сподівання не справдилися.
І попри те, що цивільні стали гинути рідше, кількість російських атак і руйнувань зменшилася, у другій половині року прийшло розуміння, що війна – це не лише про території, але й про витривалість.
В такій війні те, що відбувається в економіці, – скільки вона продукує доходів, які видатки вони можуть покрити, скількома мільярдами можуть допомогти союзники – є не менш важливим, ніж те, що відбувається на фронті.
Ми зібрали головні цифри про те, як Україна пережила другий рік війни.
Деякі з них також вказують, в якому напрямку можуть розвиватися події у 2024 році.
Загиблі
Впродовж другого року великої війни кількість загиблих та поранених серед цивільних зменшилася.
За даними Офісу генерального прокурора (ОГПУ), загалом від початку російського вторгнення і до кінця 2023 року загинули 11673 людини. Із них за 2023 рік – 2821. Тобто втрати серед цивільних за другий рік війни становлять близько чверті від втрат впродовж всіх двох років великої війни.
Крім того, за даними ОГПУ, за час російського вторгнення до початку 2024 року поранення отримали 18336 українців. Третина цієї цифри – 6403 – припадає на 2023 рік.
Водночас за підрахунками Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ) ООН, яке документує втрати серед цивільних в Україні з 2014 року, цифри загиблих є дещо меншими. За підрахунками ООН, від початку великої війни в Україні до початку 2024 року загинули 10191 цивільних, 8260 смертей припадають на 2022 рік, та 1931 смертей – на 2023.
Втім, там наголошують, що “реальна кількість може бути більшою, оскільки деякі звіти ще очікують на підтвердження”. А отже, кількість смертей у 2023 році, очевидно, може зрости через велику кількість загиблих в останні дні 2023 року – на початку 2024, коли, за попередніми даними ООН, загинули 90 людей.
Крім того, все ще неможливо точно встановити, скільки людей загинули у перший рік війни в Маріуполі, Лисичанську, Попасній та Северодонецьку, де повідомляли про великі жертви серед цивільних, але доступу до цих територій немає через російську окупацію.
На початку 2024 року правозахисна організація Human Rights Watch оцінила кількість загиблих під час боїв цивільних в Маріуполі щонайменше у 8 тисяч. Тож очевидно, що з часом загиблих цивільних може виявитися на порядок більшою.
Як і у 2022 році, впродовж другого року війни офіційні особи не називали жодних конкретних цифр щодо втрат ЗСУ. Але і президент, і представники його офісу неодноразово говорили про 30-50 загиблих воїнів щодня.
У січні 2024 року очільник парламентської фракції “Слуга народу” Давид Арахамія заявив, що звернувся до президента Зеленського з пропозицією розсекретити дані стосовно втрат України у війні. За словами депутата, президент ще не ухвалив остаточного рішення.
Але, як каже Давид Арахамія, кількість загиблих українських військових є “набагато меншою”, ніж 100 тисяч.
Пізніше в інтерв’ю американському телеканалу Fox News президент Зеленський заявив:
“Якщо порівнювати кількість загиблих військових, то Росія втрачає п’ять солдатів на кожного вбитого українського захисника”.
При цьому він нагадав, що, за даними українського Міноборони, росіяни втратили понад 400 тисяч вояків.
Наприкінці 2022 року в Офісі президента заявляли про 10-13 тисяч вбитих.
Через рік, наприкінці 2023 року, світова преса наводила на порядок вищі цифри. Зокрема, французька Liberation написала про 200 тисяч загиблих і поранених, американський часопис Time писав про 100 тисяч загиблих з українського боку, а британський Economist у листопаді – про 70 тисяч загиблих.
За підрахунками сайту “Книга пам’яті полеглих за Україну”, загальна кількість загиблих або померлих воїнів від початку російського вторгнення становить понад 30 тисяч. Цю інформацію зібрали станом на середину листопада 2023 року, і вона лягла в основу створення Стіни пам’яті полеглих у 2014-2021 роках у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві.
Були й спроби підрахувати кількість загиблих за оприлюдненими указами президента про нагородження військовослужбовців посмертно.
Журналісти підрахували, що до середини жовтня 2023 у таких указах згадується 14402 воїни. Проте є ще й закриті укази про нагородження посмертно, якщо вони стосуються працівників СБУ, ГУР та інших спецпідрозділів.
Після свого призначення Головнокомандувачем на початку лютого 2024 року Олександр Сирський в інтерв’ю німецькому ZDF заявив, що російські втрати, особливо загиблими, “в 7-8 разів, за останніми даними, переважають наші втрати”.
Витрати на війну
Видатки на безпеку та оборону фінансуються виключно коштом доходів від податків та інших платежів, що надходять до бюджету з української економіки. Нині фактично всі вони ідуть на фінансування цієї статті, яка “важить” половину бюджету.
За інформацією міністерства фінансів, видатки на безпеку та оборону у 2023 році становили 2,6 трлн грн, або понад 40% від очікуваного ВВП країни (остаточні дані щодо цього будуть відомі пізніше). Це на понад трильйон гривень або на 72% більше, ніж у 2022 році.
За підрахунками економістів, видатки лише на армію в Україні перевищують третину ВВП.
Для порівняння: у країнах НАТО, які мають набагато міцніші економіки, ніж в України, у мирний час ця цифра становить до 2%.
Міжнародна допомога
Покривати іншу половину видатків бюджету – зарплати держслужбовцям, бюджетникам, соціальні виплати – вдавалося завдяки фінансовій допомозі міжнародних партнерів України.
Весь 2023 рік вона надходила ритмічно і у великих обсягах. Загалом, за даним міністерства фінансів, Україна отримала 42,5 млрд доларів зовнішнього фінансування. Понад чверть цієї суми були грантами, тобто ці гроші не потрібно буде повертати.
Головним “спонсором” України у 2023 році став Європейський Союз, від якого надійшло понад 19,5 млрд доларів. Від США, які вели перед за обсягами допомоги у 2022, надійшло майже вдвічі менше – 10,95 млрд доларів.
Іншими великими донорами фінансової допомоги Україні були МВФ (4,475 млрд доларів), Японія (3,626 млрд доларів), Канада (1,757 млрд доларів), Велика Британія (998 млн доларів) та Світовий банк (660 млн доларів).
Водночас якщо “зважити” допомогу на розмір економік країн-союзниць України, то, за даними Ukraine Support Tracker, найбільшу підтримку надають скандинавські та балтійські країни: Естонія, Данія, Норвегія, Литва та Латвія.
Зовнішнє фінансування, отримане Україною у 2023 році, перевищило і обсяги 2022 року, і очікування українського уряду.
Але, очевидно, 2023 рік так і залишиться рекордом. Убюджеті на 2024 рік спочатку записали план отримати 41 млрд доларів від міжнародних партнерів, але згодом мінфін урізав цю потребу до 37,3 млрд доларів.
Руйнування та збитки
За підрахунками Київської школи економіки (KSE), яка від початку російського вторгнення веде облік економічних втрат України, станом на січень 2024 року загальна сума прямих збитків, завдана інфраструктурі України, зросла до 155 млрд доларів.
На січень 2023 ці втрати оцінювали у 138 млрд доларів.
На початок 2024 року у загальному обсязі прямих збитків найбільшою часткою залишаються втрати житлового фонду — 58,9 млрд доларів. І тут зростання збитків є найбільшим порівняно із першим роком війни.
Серед регіонів, які найбільше постраждали від руйнування житла, — Донецька, Київська, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська та Запорізька області.
На другому та третьому місці за сумою збитків залишається інфраструктура та промисловість й втрати підприємств —36,8 млрд та 13,1 млрд доларів відповідно.
У KSE також підрахували, що внаслідок підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року лише у чотирьох населених пунктах лівобережної Херсонщини постраждало – були повністю або частково затоплені – щонайменше 19 тисяч будинків.
Біженці за кордоном
За даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН), на середину лютого 2024 року за кордонами України перебувало 6,479 млн біженців. Левова частка з них – понад 6 млн – перебувають у Європі, при цьому тимчасовий захист там отримали 5,809 млн українців.
Якщо порівнювати ці цифри із першим роком війни, то загальна кількість українців у Європі стала трохи меншою, тоді як кількість зареєстрованих в системі тимчасового захисту, що дає право на роботу та соціальні виплати, зросла.
За опитуванням, проведеним УВКБ ООН, 80% біженців з України – жінки, у 69% з них в Україні залишився хтось із родини. Середній вік біженців з України становить 44 роки.
Найбільше українських біженців на початок лютого 2024 року року зафіксовано в Німеччині – 1,140 млн людей, із яких понад мільйон отримали тимчасовий захист.
У Польщі, яка вела перед за кількістю біженців з України у 2022-му, тепер перебувають 956 тисяч українців. Проте загалом за час війни тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців.
У Росії та Білорусі, за оцінками ООН, перебувають близько 1,252 млн українців.
Переселенці в Україні
За даними уряду, в Україні майже п’ять млн внутрішньо переміщених осіб. Із них 3,6 млн залишили домівки після початку повномасштабного російського вторгнення, заявила віцепрем’єрка, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук.
Понад половина ВПО отримують щомісячні виплати.
За даними міністерства фінансів, у 2023 році на виплати ВПО з бюджету пішло понад 73 млрд грн. Це удвічі більше, ніж, наприклад, на покриття усіх комунальних субсидій в країні.
Водночас, за даними Мінсоцполітики, 158 тисяч людей втратили право на виплати, оскільки виїхали за кордон.
За даними Міжнародної організації міграції (МОМ), кількість внутрішніх переселенців в Україні на кінець 2023 року становила 3,689 млн людей. Із них майже половина походить із двох областей – Харківської та Донецької.
І так само близько половини переселенців знайшли притулок у двох, фактично, прифронтових областях – Харківській та Дніпропетровській (трохи менше пів мільйона в кожній). Крім того, великим осередком розселення ВПО є Київ та Київська область.
Головна причина “популярності” цих регіонів, припускають у МОМ, – це можливість знайти роботу. У західних регіонах, де навесні 2022 перебувала понад третина внутрішніх переселенців, до весни-2023 залишилися лише 16%.
Кожним двом із п’яти переселенців довелося переїжджати не один раз, – у МОМ відзначають, що це пов’язано із неможливістю знайти роботу там, куди переїздять люди. Чоловіки частіше за жінок кажуть, що не можуть знайти роботу після переселення. Кожен десятий переїжджав понад три рази.
За оцінками МОМ, близько 4,5 млн людей повернулися до звичного місця проживання після певного періоду переміщення – по Україні чи за кордоном. При цьому 319 тисяч тих, повернувся з-за кордону, стали переселенцями в Україні.
Найбільше поверталися з Угорщини, Польщі та Румунії.
Лише 37% із тих, хто повернувся з-за кордону, отримують регулярну зарплату. Решта живуть на пенсії та соцвиплати для ВПО.
На відміну від біженців за кордоном, частка жінок серед ВПО є нижчою – близько 60%, і значно вищою є частка літніх людей – серед переселенців їх майже чверть. Серед ВПО також більшою є частка людей, які кажуть, що за час війни вичерпали всі свої заощадження.
Зростання економіки?
Після падіння майже на третину за 2022 рік, з другого кварталу 2023 року український ВВП вийшов у “плюс”.
За різними оцінками, зростання за другий рік війни може становити 5-5,5%. Остаточні дані щодо динаміки ВВП у 2023 році стануть відомі пізніше.
Насамперед, це пояснюється низькою базою порівняння – падіння економіки у перший рік війни було таким глибоким, що на цьому тлі навіть просте припинення падіння виглядатиме як зростання. Врешті, попри відновлення росту, український ВВП приблизно на чверть менший, ніж у довоєнному 2021.
З іншого боку, українська економіка явно оговталася від перших шоків, пов’язаних із початком російського вторгнення. А деякі економічні показники виявилися кращими за прогнози.
Втім, ефект низької бази порівняння вже вичерпав себе, і надалі відновлення йтиме повільніше. Це підтверджують попередні дані за січень 2024, коли, за підрахунками Мінекономіки, ВВП України зріс лише на 3,5% порівняно із січнем 2023-го.
Гривня, інфляція, ціни
Серед показників, які повелися краще, ніж від них очікували, – курс гривні. Національна валюта країни, яка другий рік поспіль веде повномасштабну війну, більшу частину року навіть зміцнювалася.
При тому, що уряд закладав у бюджет 2023 року середньорічний курс 42,2 грн за долар, реальний середньорічний курс був нижчим і від урядових, і від неурядових прогнозів.
Врешті, НБУ навіть вирішив відмовитися від жорсткої фіксації офіційного курсу гривні до долара, запровадженого з перших днів війни, і перейшов до “керованої гнучкості”, підтримуючи гривню валютними інтервенціями з резервів.
Але наприкінці 2023 гривня почала “просідати”. І у 2024 рік увійшла з офіційним курсом у 38 грн за долар.
Весь другий рік війни так само позитивними були й новини щодо інфляції, ще одного показника зі сфери компетенції Нацбанку. Якщо 2022 рік Україна завершила зі зростанням цін у понад 26%, то 2023-й завершувала із показником, якого не давалося досягти навіть за мирних часів, – близько 5%.
У самому Нацбанку пов’язують ці два показники так: зняти інфляційний тиск дозволила валютна стабільність. Серед інших факторів там називають гарний врожай, що сприяв зниженню цін на харчі, а також замороження комунальних тарифів.
Оглядачі ж серед головних причин курсової та цінової стабільності називають відмову від фінансування дефіциту держбюджету за рахунок “друку” грошей. А це, своєю чергою, стало можливим через масштабну допомогу міжнародних партнерів, завдяки якій валютні резерви НБУ у 2023 році сягнули 40,5 млрд доларів, перевищивши попередній рекорд 2011 року у 38,4 млрд доларів.
Виглядає, що чим більше проблем буде із залученням міжнародної допомоги в майбутньому, тим важче буде втримати під контролем зростання цін та курс гривні.
Від експорту до імпорту
До війни українська економіка була значною мірою орієнтованою на експорт. У 2021 році саме він формував близько 40% українського ВВП і становив понад 68 млрд доларів.
Але на другому році війни доходи від нього зменшилися до 36 млрд доларів. У 2022 році Україна змогла експортувати на 44,2 млрд доларів.
Крім того, на другому році війни імпорт до України фактично удвічі перевищив експорт. За даними Державної митної служби, у 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 млрд доларів. А дефіцит зовнішньої торгівлі (перевищення імпорту над експортом) навіть порівняно із 2022 роком, за підрахунками НБУ, зріс у понад два рази.
До цього призвели втрати підприємств на окупованих росіянами територіях (переважно металургійні), а також системні проблеми на усіх експортних шляхах – від Чорного моря до західних кордонів на суходолі з європейськими країнами, де мали б працювати “коридори солідарності”.
Російська блокада українських портів у Чорному морі та вихід Росії із морського зернового коридору змусили Україну переорієнтовувати експорт на Дунайські порти. А також опановувати і відстоювати свій власний коридор у Чорному морі, спираючись на захист ЗСУ товарних суден.
Під кінець 2023 року морський експорт зернових фактично дозволяв експортувати стільки ж, скільки на піку можливостей зернового коридору за участі Росії та посередництва ООН і Туреччини у 2022-му.
Крім того, цим шляхом на експорт стала надходити й продукція металургії. Це, у свою чергу, дозволило збільшити завантаженість металургійних підприємств, які стали виходити на 70% своєї довоєнної потужності.
Західний кордон – передусім із Польщею, від травня-2023 працював зі значними обмеженнями, а то й взагалі був закритий для українських товарів та перевезень через протести – спочатку фермерів, потім перевізників, які вважають, що присутність українських товарів та послуг руйнує їхні внутрішні ринки.
Попри все це Польща присутня у трійці лідерів за обсягами і українського експорту, і імпорту.
Загалом Україна найбільше експортувала до:
Польщі — на 4,7 млрд доларів;
Румунії — на 3,7 млрд доларів;
Китаю — на 2,4 млрд доларів.
При цьому найбільше доходів – із великим відривом від усіх інших статей – Україні приніс експорт аграрної продукції – майже на 22 млрд доларів.
Експорт металів дав у понад п’ять разів менше – майже 4 млрд доларів.
Водночас вперше за роки існування галузі експорт послуг ІТ з України скоротився – до 6,7 млрд доларів. Це на понад 600 млн доларів менше ніж за 2022 рік.
Не на тому шляху?
Порівняно із першим роком війни українці стали значно менше довіряти владі, а довіра до органів правопорядку та правосуддя ще більше впала. Проте є й інституції та люди, яким більшість українців й надалі довіряють.
За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023, українці найбільше вірили ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася впродовж ще одного року війни.
Так само сталою та високою довірою українців користуються волонтери (84%).
Січневе опитування Центру Разумкова має схожі результати: ЗСУ довіряють 95% українців, а волонтерам – 78%. Серед лідерів довіри також добровольчі загони, ДСНС, Нацгварідя, прикордонники та СБУ.
Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряють більшість українців, але їх стало значно менше. За даними Центру Разумкова, самому інституту президента довіряють 64%, тоді як персонально у Володимира Зеленського довіра на рівні 69%.
Водночас за опитуванням КМІС, на початку лютого 2024 року Володимиру Зеленському довіряли 65% опитаних. А відставка Головнокомандувача Валерія Залужного “коштувала” президенту ще 5% рейтингу довіри.
При цьому відставленому генералу у лютому 2024 довіряли 94% українців. Його наступнику на посаді Головнокомандувача Олександру Сирському довіряють 40%.
До війни, за даними КМІС, президенту Зеленському довіряли 37% українців, але у перші місяці війни цей показник підстрибнув до 90%. Після цього підтримка почала падати, – у грудні 2022 голові держави довіряли 84%, а наприкінці 2023 – вже 77%.
Інші органи центральної влади мають значно меншу довіру, і вона знижується. За даними КМІС впродовж року кількість тих, хто довіряє уряду та Верховній Раді скоротилася удвічі.
За опитуванням Центру Разумкова, Кабмін та Верховна Рада – серед лідерів недовіри. Уряду не довіряють кожні троє із п’яти опитаних.
“Наростання критики і зниження довіри владі, скоріше за все, є наслідком, з одного боку, несправджених очікувань на цей рік та, з іншого боку, претензіями щодо ефективності та прозорості діяльності”, – вважають соціологи.
Загалом, за даними КМІС, в Україні дедалі меншає тих, хто вважає, що справи в країні розвиваються у правильному напрямку.
При цьому суттєві зміни відбулися на зламі 2023 та 2024 року, коли вперше від початку війни тих, хто вважає, що країна іде хибним напрямком, стало більше. Якщо після перших місяців війни тих, хто казав про правильний напрямок, було 68%, то до грудня 2023 їхня кількість скоротилася до 54%, а ще за два місяці – до 44%.
Досить схожі результати має і Центр Разумкова. За опитуванням центру, якщо до війни, у грудні 2021-го у правильному напрямку руху України були впевнені лише 20% населення, то після початку війни до осені 2022-го у правильності шляху були переконані понад половина українців.
Максимуму цей показник досяг у лютому-березні 2023 – 61%. Після цього впевненість знижувалася, і у січні 2024 знизилася до 41%.
Найчастіше, за даними Центру Разумкова, українці критикують такі сфери:
рівень цін і тарифів (на погіршення ситуації вказали 86%),
економічне становище країни (68%),
рівень стабільності (64,5%),
упевненість громадян у завтрашньому дні (63,5%),
рівень добробуту їхньої родини (58%),
ставлення громадян до влади (53%).
Водночас є і сфери, про які українці відгукуються позитивно. Це ліквідація наслідків масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, а також стала робота комунальних служб і торгівлі, забезпечення харчами.
Позитивні ж зміни останнього року, на думку українців, найбільшою мірою стосуються обороноздатності та міжнародного іміджу України.
Міністерство оборони Данії повідомило, що Україна може очікувати отримання перших винищувачів F-16 цього літа. Цю інформацію підтвердили після засідання, на якому було заслухано доповідь щодо кількості літаків, їхніх термінів отримання, а також підготовки інфраструктури та персоналу для їхнього експлуатації.
Міністр оборони Данії Троелс Лунд Поульсен заявив, що хоча точний графік передачі винищувачів F-16 ще не встановлено, проте вони працюють над тим, щоб це відбулося цього літа, якщо всі умови будуть виконані за планом. Він також наголосив, що однією з умов є повна підготовка українських пілотів та технічного персоналу, а також наявність необхідної інфраструктури в Україні.
Під час зустрічі «Рамштайн» 14 лютого український міністр оборони Рустем Умєров заявив, що все йде за графіком у рамках усіх домовленостей з партнерами, і що F-16 очікуються навесні. Відзначимо, що і прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте також заявив про можливе відправлення літаків F-16 «за графіком», наголошуючи, що їхнє отримання в ці строки є реалістичним.
Поява західних винищувачів в Україні може суттєво змінити ситуацію на полі бою, оскільки, за словами влади України, Росія має «повну перевагу в небі» на окупованих територіях. Це може стати важливим кроком для підтримки українських військових у боротьбі проти російської агресії.
У лютому 2023 року працівники Державного бюро розслідувань викрили голову Податкової служби Києва Оксану Датій на багатомільйонних оборудках. При обшуках в жінки знайшли записки бажань про 1 млн доларів, шуби та мандрівки. Пройшов рік, і справу потроху почали забувати.
Ба більше, жінка навіть судилась за те, щоб її поновили на посаді, паралельно пишучи книгу про етикет і навіть не думаючи про відповідальність за схеми, в яких фігурували суми в десятки мільярдів гривень. Причина в тому, що «куратори» Датій мають дуже сильний вплив на все, що відбувається зараз у Податковій. Це колишні поліцейські Сергій Вязмікін та Ігорь Купранець і їхній компаньйон із забороненої «Опозиційної платформи – За життя» Ігор Абрамович. Прізвища Вязмікіна та Абрамовича на слуху через розслідування «Батальйон Монако», адже цю парочку помітили на Сен-Жан-Кап Ферра. Журналісти з’ясували, що колишній в.о. начальника департаменту захисту економіки Національної поліції та ексдепутат від ОПЗЖ мешкають на спільній віллі. Через це розслідування ДБР навіть відкрило справу щодо законності перетину кордону всіх учасників «батальйону Монако». Проте за рік жодних новин із цього приводу так і не чутно.
А от розмови про те, за рахунок чого Вязмікін та Абрамович можуть собі дозволити відпочинок в Монако, якраз були. Одразу після затримання та обшуків у любительки елітки з Київської податкової, у Верховній Раді відбулось засідання Тимчасової слідчої комісії щодо корупції в ДПС. На ньому окремо заслухали журналіста Юрія Бутусова, який мовою цифр пояснив, на яких незаконних схемах найбільше наживаються податківці. За його словами, основа – це блокування податкових накладних, що повністю унеможливлює роботу підприємств. Розблокувати їх можна тільки за рахунок хабара. Причому блокування відбувається мало не для половини всіх зареєстрованих компаній, які проходять перевірку.
Інша тема крутиться у департаменті акцизів, який за останній час розправив свої крила як Атлант. Саме в цьому контексті Бутусов і називає прізвища Вязмікіна, Абрамовича та колишнього начальника Департаменту захисту економіки Національної поліції України Ігоря Купранця.
Останній оскандалився ще у часи керівництва МВС Арсеном Аваковим. Йому приписували і незаконне збагачення, і причетність до фірм, які вигравали підряди на охорону портів, і постійне доїння бізнесу. Департамент захисту економіки в Поліції – це щось на кшталт скандального «відділу К» в СБУ. По суті обидві ці установи повинні боротися з корупцією та захищати бізнес, а насправді можна тільки пригадати, як СБУшник Демчин записував свої квартири, машини та статки, зароблені за рахунок «роботи з бізнесом», на громадянську дружину.
Купранець працював в структурах МВС з кінця 90-х і вважається «ідейним засновником Департаменту захисту економіки», як пафосно повідомляє його сторінка у Вікіпедії. Однак, пропрацювавши в міністерстві до 2019 року він запам’ятався хіба що незадекларованими автівками, подарованою квартирою та незаконним бізнесом дружини у Чорнобильській зоні.
За даними ЗМІ, Купранець за часи роботи в МВС встиг зблизитися з Сергієм Вязмікіним, у якого був начальником. У «Департаменті кошмарення бізнесу», як його жартівливо називають, вони встигли напрацювати непогану базу підприємств, з яких продовжують «кормитися». У той же час, ыз 2019 року до їхнього угрупування приєднався ще один член – вже колишній депутат від проросійської ОПЗЖ Ігор Абрамович. Він же був членом Податкового комітету Верховної Ради, куди його люб’язно запросив голова цього комітету та особистий товариш Данило Гетманцев.
Приблизно в цей час тріо переключилось на роботу з акцизними товарами. За даними аналітиків та представників парламенту, сірий ринок тютюнових виробів минулого року досяг свого піку та почав складати більше 20%. Про те, що відбувається з нелегальним алкоголем, годі й говорити. Якщо Ігоря Абрамовича більше пов’язують із сигаретами, то Сергія Вязмікіна з алкоголем через його тестя Олександра Сітака.
Дружина Вязмікіна Оксана походить із заможної родини аграріїв Житомирщини. Вона очолює ТОВ «Перша українська аграрна компанія», на яку записаний Merсedes, яким колишній поліцейський пересувається по Монако. А от її батько керує «Бердичівською солодовою компанією», яка є великим виробником солоду. Чи потрібно говорити про те, що в агрокомпаніях родини Сітак-Вязмікіних ніколи не виникає проблем із Податковою, тоді як інші бізнесмени-аграрії таких привілеїв не мають. І це не зважаючи на те, що родина родом з Російської Федерації, а паспорт із двухголовим орлом у дружини Вязмікіна міг бути аж до 2016 року. Принаймні про її російське громадянство говориться в судовому рішенні, яке стосувалось порушень правил дорожнього руху. Аби не випадати з податкової теми після скандального звільнення згаданої напочатку Оксани Датій, у Вязмікіна, Абрамовича та Купранця є й інші свої люди в системі. Зокрема, судячи з декларації, що була подана в січні 2024 року, мама Сергія Вязмікіна – Тетяна Никифорівна, працює заступником начальника відділу ДПС Голосіївського району міста Києва. До цього вона обіймала посаду Головного державного інспектора ДПС Києва. У Абрамовича теж є свій перевірений кадр у Податковій Києва. Це заступниця звільненої Датій – Інна Якушко. В структурах ДПС жінка працює давно, і встигла навіть потрудитись на гаманець керівника Міністерства доходів і зборів, яке за часів Януковича очолював сумнозвісний Олександр Клименко. Документальний зв’язок Абрамовича та Якушко відслідити не вдалось, але ця інформація активно обговорюється в дотичних до податкової тематики Телеграм-каналах. Колишній народний депутат Ігор Мосійчук ще минулого року писав про те, що за схемами в Податковій стоять Вязмікін, Купранець та Абрамович. І покриває її нібито голова Податкового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев. Після того, як Абрамович склав мандат депутата українського парламенту Гетманцев навіть подякував тому за роботу, не дивлячись на його приналежність до забороненої «Опозиційної платформи – За життя». З дружбою із ворогами у Гетманцева прослідковується певна тенденція. Справа в тім, що він три скликання поспіль був помічником «регіонала» Володимира Сівковича, підозрюваного нині в державній зраді. Сівковичу закидають не тільки персональне кураторство під час розгону мітингу Революції гідності, але й активну співпрацю з ФСБ Росії ще з 90-х років. Українське слідство задокументувало зустріч Сівковича з секретарем РНБО Росії Миколою Патрушевим у жовтні 2013 року для координації дій щодо придушення ймовірних мітингів на підтримку європейської інтеграції України. Що подібній особі міг радити нинішній «Слуга народу» Данило Гетманцев, навіть важко уявити.
Згадує прізвища Вязмікіна, Купранця та Абрамовича в контексті можливих схем по акцизним товарам й інший член Податкового комітету, депутат від «Слуги народу» Мар’ян Заблоцький. Зокрема, ще в грудні 2022 року він розповідав: «На мою думку, існують фабрики, на роботу яких Податкова звертає недостатньо уваги. Я не раз чув прізвища Купранець і Вязмікін, які згадувалися в репортажі про батальйон «Монако»… Я не можу надати жодних доказів, але можу сказати, що на податковому комітеті деякі депутати питали про це в голови комітету».
Всі ці активні обговорення серед вищих чиновників, чутки у Телеграм-каналах, шалені статки колишніх поліцейських Вязьмікіна та Купранця і їхнього товариша з проросійської партії Абрамовича не можуть не мати під собою підґрунтя. Усі нібито щось і знають, але якось із великою обережністю говорять про сірі схеми в Податковій. І чим далі правоохоронці спускатимуть на гальмах справу любительки писати листи бажання Оксани Датій, і тим паче розслідування по «батальйону Монако» – тим більше ці обговорення стануть сприйматися несерйозно. І що найгірше в цій ситуації, що це продовжить збагачення людей, які можуть мати зв’язок із країною-агресоркою.
Заступник начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області Валентин Серединський задекларував право користування автівкою дружини — Tesla Model Y 2022 року випуску, вартість якої 10 тисяч гривень.
Про це «Слідство.Інфо» дізналося з декларації правоохоронця.
Дружина заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області Валентина Серединського купила авто Tesla Model Y 2022 року випуску за 10 тисяч гривень.
Журналісти «Слідства.Інфо» зателефонували власниці авто — Анні Серединській. У розмові жінка сказала, що не знає про заповнення чоловіком декларацій та не розуміє, чому там вказана вартість 10 тисяч гривень. Справжню ціну автівки власниця не повідомила.
Журналісти також зателефонували Валентину Серединському, аби той пояснив за вартість авто.
Чоловік зазначив, що сума в 10 тисяч гривень за Tesla Model Y 2022 року вказана в договорі купівлі-продажу. На прохання журналіста поділитися контактами продавця, правоохоронець запропонував пошукати такі ціни на майданчику онлайн-оголошень для продажу автівок, додавши, що «хто шукає — той знаходить».
Серединський також каже, що запитання не до нього, а до оцінювача транспортного засобу.
Зазначимо, вартість Tesla Model Y 2022 року випуску на вторинному ринку стартує від 30 тисяч доларів.
Раніше журналісти знайшли декларацію судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Віталія Нікушина, який у 2022 році купив Mercedes-Benz G 350 2013 року за 10 тисяч гривень, а наприкінці 2023 року придбав Renault Zoе 2017 року за 5 тисяч гривень. У розмові з журналістом суддя визнав, що основна сума, сплачена за придбані автівки, пішла в обхід податків. «Фактично, на розписці отримують іншу суму, тому я зазначаю ту суму, яку диктує продавець, якщо я хочу купити автомобіль. Ти хочеш — погоджуйся, хочеш — не погоджуйся», — каже суддя.
Новий керівник “Київміськбуду”, який на 80% належить громаді Києва і є одним із найбільших забудовників країни, пов’язаний із бізнес-імперією свого попередника Ігоря Кушніра, який залишив посаду наприкінці минулого року після низки скандалів. Про це йдеться в розслідуванні Bihus Info.
Зокрема, призначений на посаду глави “Київміськбуду” на початку лютого Василь Олійник останніми роками як директор компанії-генпідрядника працював на об’єктах компанії Stolitsa Group відомої київської забудови Владислави Молчанової. Серед київських забудовників його називали “інженером Влади”.
Сама ж Молчанова є бізнес-партнером родини Ігоря Кушніра. Виявилося, що Молчанова та 25-річна донька Кушніра Дар’я вказані серед кінцевих бенефіціарів зареєстрованої наприкінці 2022 року в Лондоні британської компанії Alliance 1903 LTD. За даними з британського реєстру, ця фірма також займається девелоперською діяльністю.
Крім того, восени минулого року у Молчанової та Кушніра з’явилися зв’язки з бізнесменом, наближеним до глави Офісу президента Андрія Єрмака.
Раніше журналісти розповідали про те, що колишній партнер Єрмака з кінобізнесу, Артем Колюбаєв, який очолює Раду з державної підтримки кінематографії, почав активно входити в пов’язаний із проросійськими політиками Віктором Медведчуком і Вадимом Столаром будівельний бізнес. Йдеться про будівництво київської компанії ENSO.
Виявилося, що в Колюбаєва тепер також спільний бізнес з особами, пов’язаними з екскеровщиком “Київміськбуду” Ігорем Кушніром та Stolitsa Group Молчанової. Так, наприкінці листопада 2023 року змінилися власники ТОВ “Фінансова компанія “Гарант Капітал”, яка має займатися добудовою ЖК “Еврика”. Раніше її було оформлено на менеджерів Кушніра і Столара, тепер серед її співвласників вказано самого Артема Колюбаєва, менеджерів ENSO і юриста Stolitsa Group.
Крім того, раніше журналісти заявляли, що Молчанова разом із Кушніром і народним депутатом Вадимом Столаром були реальними бенефіціарами пов’язаної з “Київміськбудом” приватної компанії bUd Development.
Як повідомлялося, у грудні 2023 року колишній президент “Київміськбуду” Ігор Кушнір, якого відсторонили від виконання обов’язків із липня минулого року, вирішив звільнитися.
Раніше журналісти виявили, що на виведеній землі з “Київміськбуду” в Козині бізнес-оточення і родичі Кушніра побудували закрите котеджне містечко. Вартість зведених там будинків оцінили у понад $3 млн. Також журналісти з’ясували, що компанія дружини Кушніра у 2019-2020 роках придбала французьку фірму, на яку оформлено віллу на Лазурному узбережжі орієнтовною вартістю у 20 млн євро.
Крім того, стало відомо, що в травні 2023 року голова “Київміськбуду” разом зі своєю дружиною Оксаною підкорив Еверест. При цьому право виїжджати з України у воєнний час Кушнір отримав завдяки довідці про інвалідність. Підйом на вершину подружжю обійшовся в $150 тис. А сам Кушнір пробув за кордоном близько восьми місяців.
Зараз у “Київміськбуду” на стадії зведення майже 1,5 млн кв. м житла – 22 житлових комплекси на понад 100 будинків різного ступеня готовності. Водночас на більшості будівельних майданчиків “Київміськбуду” тривалий час не ведуться роботи, а для їх добудови компанії просить у влади Києва мільярди гривень з міського бюджету.
Адвокат Роман Сімутін розповів, як правильно проходити військово-лікарську комісію.
“Приміром, ви прибули до ТЦК і вас направляють проходити лікарів. А ті, навіть не піднімаючи голови, просто штампують “підходящий”, адже на все виділено аж 20 хвилин. Слід знати, як діяти в такій ситуації”, – йдеться в матеріалі.
Перед оглядом проводять загальний аналіз крові, зокрема на ВІЛ, гепатит, цукор, загальний аналіз і ще дещо, визначають групу крові, резус, проводять рентген, ЕКГ, а особам за 40 років обов’язково вимірюють тиск.
Адвокат наголошує, перш ніж проходити ВВК, потрібно заявити, щоб лікарі провели аналізи, тоді всі одразу зрозуміють, що ви знаєте законний порядок (медичний огляд під час мобілізації регулюється главою ІІІ, Наказу МО від 14.08.2008 року №402). Тож ви не проходитимете лікарів до отримання результатів тестів, як це і має бути.
“Долучіть заявою до особової справи всі без винятку лікарські виписки, висновки та виписку з амбулаторної картки. Зверніть увагу: виписку з амбулаторної книги ви не просто можете надати, ви зобов’язані це зробити. Під час проходження огляду у профільного лікаря за вашим захворюванням, повідомте про наявні проблеми, покажіть виписку і вкажіть, що долучили ці документи до особової справи.
Якщо ваша проблематика зі здоров’ям тягне щонайменше на обмежену придатність, але вам ставлять придатну та не направляють на додаткове обстеження, тоді одразу прямуйте до голови ЛКВК, пишіть скаргу та чекайте на офіційну відповідь із поясненнями.
Ненадання відповіді на скаргу можна розглядати як бездіяльність голови ВЛК з подальшим можливим оскарженням”, – зазначає адвокат і радить завжди вимагати висновку ВЛК про придатність, оформленого у вигляді довідки, бо відсутність цього висновку серйозно ускладнює його оскарження.
“Щоб потім отримати довідку в ТЦК, втратите місяць часу, це в кращому випадку, в гіршому, як часто відбувається в моїх справах, оскаржувати доводиться просто наосліп”, – додав Роман Сімутін.
І справді, проти ВВК в Україні – той ще квест. Тим паче, що згідно зі скандальним мобілізаційним законом, інвалідність фронту не перешкода. Так, у разі ухвалення нового законопроєкту про мобілізацію всі чоловіки 25-55 років, які отримали інвалідність ІІ та ІІІ груп після 24 лютого 2022 року, мають пройти “перегляд на придатність”. Цим чоловікам встановлюється термін – до кінця 2024 року. Виняток робиться для тих, хто отримав інвалідність ІІ і ІІІ груп в армії, а також тим, у кого відсутня кінцівка через ампутацію. Примітно, що за законодавством України, інвалід II групи – це людина, у якої діагностовано одне або кілька захворювань зі списку, що гарантують їй інвалідність, але, найчастіше, це не стає причиною навіть звільнення зі служби. Мовляв, інвалід 2 групи може виконувати певні дії, тому його просто переводять з одного підрозділу в інший.
Не варто розслаблятися й обмежено-придатним українцям – згідно з новим проєктом закону такі громадяни протягом 9 місяців мають пройти повторний медогляд.
Ратнівський районний суд Волинської області визнав винним у недбалому ставленні до військової служби посадовця ТЦК Андрія К., який сприяв безпідставному виключенню з військового обліку 14 офіцерів запасу. Суд призначив йому 17 тис. грн штрафу.
Як вказано у постанові суду, військовий Андрій К. служить у одному з ТЦК на посаді начальника мобілізаційного відділення. Протягом квітня 2022 року – лютого 2023 року посадовець давав своєму керівнику дані офіцерів запасу, яких треба виключити з військового обліку. У матеріалах справи вказано, що за подання Андрія К. 14 офіцерів запасу виключили з обліку без належних підстав, вони також отримали право виїздити за кордон. У суді Андрій К. визнав свою провину.
На час воєнного стану постанови військово-лікарських комісій (ВЛК) щодо офіцерів запасу мають обов’язково затверджуватись штатною ВЛК регіону, інакше офіцер запасу не може бути виключеним з військового обліку. У цьому випадку документи були оформлені неналежно.
Справу розглянула суддя Оксана Свистун, яка дослідила усі матеріали та визнала військового винним у недбалому ставленні до служби, призначивши 17 тис. грн штрафу.
Чим «прославився» Дживан Мамоян?
Імовірну проросійську позицію закидають і самому Місаку Хідіряну.
Наприклад, у січні 2024 року ФОП Греченюка виграв тендер на послуги з прибирання снігу на території Виноградівської ОТГ на 400 000 гривень. Він був єдиним учасником. Термін надання послуг з січня по грудень цього року. Але ж напевно, що сніг прибирати Греченюку потрібно буде щонайбільше 3-4 місяці за рік.
Подібний тендер, але вже на 600 000 гривень, ФОП Греченюка вигравав і у 2023 році. Тоді він теж був єдиним учасником.
Але найбільш дороговартісний тендер Греченюку пощастило виграти восени 2018 року. Він стосувався капітального ремонту трохи менше ніж 2 км дороги в селищі міського типу Вилок, що розташоване впритул до кордону з Угорщиною. Його вартість сягала 746 тисяч гривень.
Чесно кажучи, суми не надто захмарні, якщо порівняти з іншими «тендерними воротилами». Але це не заважає дочці Миколи Греченюка Беатрисі (чи Беатрікс, як вона вказується в реєстрах) жити своє краще життя тут і зараз.
Сумки Hermes, автівка Porshe, відпочинок в Парижі, Дубаї, на Сардинії та гірськолижних курортах, прикраси найдорожчих брендів світу. Все це Беатриса показує в своєму Instagram, не відстаючи від подружок, серед яких сестра опального розкрадача армії Романа Гринкевича – Ольга, та колишня дружина народного депутата від «Слуги народу» Миколи Тищенка Алла Барановська.
Чоловіком Беатриси є не менш відома особистість. Андрій Петьовка – син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого нардепа Івана Балоги.
Петьовки хоча й мають давню ненависть до Балог, однак це не заважає обидвом родинам керувати рідним краєм з особливим розмахом. Так, у 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки найвідоміший замок Закарпаття «Паланок». Ймовірно, що Беатриса Греченюк цілком може мати в ньому й свої покої, як «справжня принцеса».
У списку тих, для кого Василь Петьовка просив дозвіл, також можна побачити і його свата – Миколу Греченюка. Із приводу замовлення цих перепусток на виїзд за кордон Національне агентство з питань запобігання корупції склало на Петьовку адмінпротокол. Але після запевнень, що і син, і сват повернулись в Україну із волонтерською допомогою, НАЗК більше не мало до нього претензій.
Вихідці з Закарпаття давно вміли вражати своїм 
Прізвища Вязмікіна та Абрамовича на слуху через розслідування «Батальйон Монако», адже цю парочку помітили на Сен-Жан-Кап Ферра. Журналісти з’ясували, що колишній в.о. начальника департаменту захисту економіки Національної поліції та ексдепутат від ОПЗЖ мешкають на спільній віллі. Через це розслідування 
Чи потрібно говорити про те, що в агрокомпаніях родини Сітак-Вязмікіних ніколи не виникає проблем із Податковою, тоді як інші бізнесмени-аграрії таких привілеїв не мають. І це не зважаючи на те, що родина родом з Російської Федерації, а паспорт із двухголовим орлом у дружини Вязмікіна міг бути аж до 2016 року. Принаймні про її російське громадянство говориться в судовому рішенні, яке стосувалось порушень правил дорожнього руху.
Аби не випадати з податкової теми після скандального звільнення згаданої напочатку Оксани Датій, у Вязмікіна, Абрамовича та Купранця є й інші свої люди в системі. Зокрема, судячи з декларації, що була подана в січні 2024 року, мама Сергія Вязмікіна – Тетяна Никифорівна, працює заступником начальника відділу ДПС Голосіївського району міста Києва. До цього вона обіймала посаду Головного державного інспектора ДПС Києва.
У Абрамовича теж є свій перевірений кадр у Податковій Києва. Це заступниця звільненої Датій – Інна Якушко. В структурах ДПС жінка працює давно, і встигла навіть потрудитись на гаманець керівника Міністерства доходів і зборів, яке за часів Януковича очолював сумнозвісний Олександр Клименко. Документальний зв’язок Абрамовича та Якушко відслідити не вдалось, але ця інформація активно обговорюється в дотичних до податкової тематики Телеграм-каналах.
Колишній народний депутат Ігор Мосійчук ще минулого року писав про те, що за схемами в Податковій стоять Вязмікін, Купранець та Абрамович. І покриває її нібито голова Податкового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев. Після того, як Абрамович склав мандат депутата українського парламенту Гетманцев навіть подякував тому за роботу, не дивлячись на його приналежність до забороненої «Опозиційної платформи – За життя».
З дружбою із ворогами у Гетманцева прослідковується певна тенденція. Справа в тім, що він три скликання поспіль був помічником «регіонала» Володимира Сівковича, підозрюваного нині в державній зраді. Сівковичу закидають не тільки персональне кураторство під час розгону мітингу Революції гідності, але й активну співпрацю з ФСБ Росії ще з 90-х років. Українське слідство задокументувало зустріч Сівковича з секретарем РНБО Росії Миколою Патрушевим у жовтні 2013 року для координації дій щодо придушення ймовірних мітингів на підтримку європейської інтеграції України. Що подібній особі міг радити нинішній «Слуга народу» Данило Гетманцев, навіть важко уявити.
