Golosnovinua.com

Категорія: Точка зору

  • Непереможні Кринки: чому Росія не змогла впоратися з плацдармом на лівому березі Дніпра

    Непереможні Кринки: чому Росія не змогла впоратися з плацдармом на лівому березі Дніпра

    Росіяни нічого не можуть вдіяти з українським плацдармом у Кринках, попри всю свою перевагу. Військовий оглядач Олександр Коваленко пояснює, чому так відбувається і чого можна чекати далі.

    Кринки…

    Нині тільки й розмов про розширення плацдарму на лівому березі. Де саме, хто знає? Але кажуть, що в Кринках. З іншого боку, про плацдарм у Кринках ми чуємо вже давно. Чи ми чуємо про плацдарм не в тих Кринках? Кринки різні, чи…?

    Для розуміння, Кринки — це село протяжністю понад 12 км. Воно витягнуте, і коли йдеться про плацдарм у Кринках, то йдеться не про все село. Херсон, наприклад, протяжністю 19 км по правому березі. А ви про Кринки.

    Але…

    Але для РОВ Кринки — це дуже незручна локація, і ось чому.

    Для видавлювання СОУ з лівого берега в Кринках РОВ торік спеціально сформували три тактичні групи, чисельністю практично у дві бригади. Ці групи діяли по флангах, з Козачі Лагері-Кринки, Корсунка-Кринки та фронтально з траси 2206 через лісовий масив.

    Крім того, командування РОВ продовжило нарощування групи військ “Днепр”, і якщо в листопаді 2023 року їх було 64 тисячі о.с., то зараз це вже 77 тисяч о.с. Крім того, на озброєнні ГВ “Днепр”:

    • танки — близько 400 од;
    • ББМ — 1 100 од;
    • ствольна артилерія — 500 од;
    • РСЗВ — до 100 од.

    Але ефективність дій такого угруповання знижується відсутністю контролю над дорогою першого рубежу і залежністю всіх логістичних ланцюжків від 2206. Зі свого боку, 2206 перебуває в зоні не тільки ураження артилерією СОУ з правого берега, а й активності дронів.

    Лівий берег Херсонської області — це саме той випадок, коли дрони можуть розкривати свій повний функціонал, без критичної протидії РЕБ. Пов’язано це з тим, що для ефективної роботи РЕБ ці комплекси мають перебувати в зоні ураження артилерією СОУ, а тому основна надія — на окопні РЕБ з обмеженими можливостями.

    У підсумку, що ми маємо?

    Село протяжністю 12 км, на кілька вулиць, але витягнуте настільки, що своєчасно протидіяти на кожній ділянці складно, особливо в умовах обмеженої логістики. Ефективна підтримка артилерією і дронами нечисленного угруповання, яке навіть не має на озброєнні ББМ. Усе це призводить до того, що поступово РОВ, не здатні протидіяти розширенню плацдарму, починають втрачати нові ділянки. Своєю чергою, розосередження уваги на нові ділянки знижує оперативність тактичних груп РОВ, що діють біля Кринок.

    Кринки не просто так було обрано як основу для розширення впливу СОУ лівим берегом. Це не тільки вельми непроста щодо блокування противником ділянка, а й фактична агломерація з Козачими Таборами та Корсункою, з усіма перспективами, що випливають з цього.

  • Екс-нардеп Мосійчук вважає, що через корупцію в армії відбувається постійна мобілізація

    Екс-нардеп Мосійчук вважає, що через корупцію в армії відбувається постійна мобілізація

    На сьогоднішній день в українській армії налічують 1,5 млн осіб, а в бойових діях беруть участь близько 300 тисяч осіб. Але через корупцію в лавах ЗСУ в тилу: рядові солдати частину коштів від держави віддають командуванню, щоб не опинитися в гарячих точках, стверджує він.

    “У мене питання: а де ще чотири таких частини? Чому немає ротації? Логічно ж виглядає: якби була б ротація, то, можливо, не потрібна була б мобілізація в ще 500 тисяч. Пояснень цьому кілька: частина військовослужбовців реально не можуть брати участь у бойових діях, бо несуть і виконують інші завдання, але більша частина – може…. Як кажуть військові, ми захищаємо тил, ми захищаємо з Білорусії. Ми працюємо на перемогу там. А чому ротації немає? І тут пояснення виключно одне – корупція“, – пояснює Мосійчук.

    Він також підкреслив, що багато частин розташовані в тилу і там прямо кажуть, що “деякі особистості, щоб не потрапити на фронт, діляться з командуванням грошима, які отримують від держави. Це неприпустимо”.

    “У мене товариш воює під Авдіївкою. Він воює більше року на нулі, до того ж він не вживав надмірно алкоголь, взагалі ніколи не вживав наркотиків, займався спортом. Він каже, що він виснажений, у нього лопата випадає з рук, коли потрібно копати або нору рити.”

    “Звичайно, людей це бісить. Люди ставлять запитання. Ось у нього синок народився під час війни, а він його бачив лише кілька днів. Безумовно, у людей починає всередині самих ЗСУ виникати запитання: чому так? Чому одні сидять на Волині умовно, а інші на нулі під Авдіївкою?”, – поскаржився екс-парламентарій.

  • Далеко не всі на Заході готові й надалі простягати руку допомоги Києву: “Власні склади спорожніють”

    Далеко не всі на Заході готові й надалі простягати руку допомоги Києву: “Власні склади спорожніють”

    Хоча українська армія потребує більшої кількості озброєнь і боєприпасів, проте їй не варто сильно розраховувати на збільшення допомоги Заходу, пише Rzeczpospolita.

    Він і так уже майже два роки спустошує свої запаси заради допомоги Києву, і зараз вони виснажені настільки, що на багатьох складах уже видно “дно бочки”.

    У Києві не приховують, що в теперішніх умовах боїв по всій лінії фронту українській армії вкрай бракує боєприпасів і всіх видів озброєння, зокрема ППО, ракет і літаків дальньої дії.

    Для того щоб і надалі мати можливість надавати військову підтримку Україні, західні країни будуть змушені й надалі спустошувати власні склади зброї, однак далеко не всі цього хочуть.

    “Заводи не справляються, ба більше, останнім часом у багатьох столицях країн альянсу можна почути про скорочення запасів збройових складів, за рахунок яких уже майже два роки здійснюється підтримка України”, – підкреслює видання.

    Про “дно бочки” боєприпасів і озброєнь, що видніється, говорив ще в жовтні під час Форуму безпеки у Варшаві голова Військового комітету НАТО адмірал Роб Бауер.

    “Ми почали передавати озброєння зі складів наполовину повних, якщо не менше, і зараз ці запаси закінчуються”, – попереджав він.

    Rzeczpospolita розповідає, що до 1 лютого Брюссель за запитом Німеччини має завершити аудит, який виявить, яку військову допомогу окремі країни ЄС надали Україні та якими ще можливостями вони володіють. Водночас у Києві вважають, що склади здебільшого країн НАТО досить заповнені і вони передали їй зі своїх запасів лише невелику частину озброєнь.

    Безумовно, на думку Києва, є й ті, хто істотно виснажив свої резерви, – наприклад Чехія. Вона віддала 60% своїх запасів Києву, Норвегія – 30%. Польща також лідирує серед країн-донорів, особливо в плані передачі танків. Для порівняння, США пожертвували лише 5% свого арсеналу.

  • Множинне громадянство: чому зараз і кому давати? Пояснює соратник президента

    Множинне громадянство: чому зараз і кому давати? Пояснює соратник президента

    Поки у Верховній Раді очікують оновленої версії скандального закону про мобілізацію, президент підкинув на розгляд парламентарям іншу цікаву ініціативу. Володимир Зеленський зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт про множинне громадянство. Документ має дозволити отримання українського паспорта, зокрема, іноземним добровольцям, що воюють за Україну, та нащадкам українців, які в різні періоди залишили країну. У той же час множинне громадянство прогнозовано не допускається для громадян з паспортом країни-агресора. Перелік держав, громадяни яких можуть отримати український паспорт в спрощеному режимі, а також процедуру набуття громадянства України має визначити Верховна Рада.

    Цікаво, що майже одночасно глава держави підписав указ про історично населені українцями території в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації. Він відразу ж спричинив істерику у російських пропагандистів та чиновників, які несподівано виявили, що у гру з «ісконними територіями» можна грати удвох.

    «За» множинне громадянство говорить той факт, що воно існує у більш ніж ста країнах світу, в тому числі, дуже цивілізованих; «проти» – незрозумілість процедур, за якими буде працювати цей механізм під час війни. Та й стаття 4 Конституції прямо каже: в Україні існує єдине громадянство. Щоправда, юристи трактують термін «єдине громадянство» по-різному, а Конституційний суд, куди спрямоване відповідне подання, з цього приводу ще не висловлювався.

    Голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва «слуга народу» Олександр Мережко вважає, що якщо Україна впевнено взяла курс на членство в Євросоюзі, то має звикати до тамтешніх правил гри. А вторинне громадянство якраз притаманне країнам ЄС. У розмові з «Главкомом» Мережко розповідає, які проблеми має вирішити президентський законопроєкт, чому не вийде розділяти громадян за способом отримання паспорта та як ставитись до вимушених власників російського «аусвайса» (видане окупантами посвідчення особи) на окупованих територіях.

    Нардеп Олександр Мережко стверджує: президентська ініціатива щодо множинного громадянства покликана вирішити проблему демографії

    Нардеп Олександр Мережко стверджує: президентська ініціатива щодо множинного громадянства покликана вирішити проблему демографії

    «Перед нами – дуже важка демографічна криза»

    Одразу розберемося: ким саме Україна хоче таким чином поповнити лави своїх громадян?

    Якщо ми йдемо в Європу, то множинне громадянство там дуже розповсюджене, бо це зручно. І в Європі громадянин є не тільки громадянином своєї країни, а й Євросоюзу. Тут головна перешкода для сприйняття – радянська ментальність, бо в минулому сприймали наявність громадянства іншої країни як зраду Батьківщини. Треба позбутися психологічно цієї радянщини.

    Скажімо, в Штатах політика до конкретної іноземної країни дуже часто формується під впливом місцевої діаспори. Наприклад, в ірландській діаспорі є багато американців вже не в одному поколінні, але вони все одно відчувають себе ірландцями. І політика США щодо Ірландії пов’язана з думкою діаспори. Якщо наші діаспоряни, маючи і американське, і українське громадянство, будуть впливати в корисному для нас руслі на зовнішню політику США, то це теж важливо.

     

    У минулому наявність громадянства іншої країни сприймалося як зрада Батьківщини. Треба позбутися цієї радянщини

     

    Але є делікатний момент. Президент закликає українських громадян у важкий час для країни повертатися з-за кордону додому, а цим проєктом фактично дає їм сигнал – можете брати громадянство інших держав, Батьківщина вас все одно не забуде.

    Тут є психологічний бік: нам не варто ставити людину перед такою жорсткою альтернативою «або-або», бо не можна діяти тільки негативними стимулами. Навпаки треба створювати додаткові можливості, щоб при зміні життєвої ситуації людина, яка пропрацювала за кордоном 10-20 років, в якийсь час захотіла повернутися. Я повністю погоджуюсь з президентом – треба зробити все, щоб люди повернулись. Але треба мати і «план Б»: якщо людина не хоче або не може цього зробити прямо зараз, то нехай у неї буде можливість зробити це за якийсь час. Хоча, звичайно, треба боротися за повернення більшості людей найскоріше, аби вони відбудовували економіку.

    У принципі, так. У нас же множинне громадянство не заборонене, просто не визнається… Цей законопроєкт не змінює щось принципово, йдеться, скоріше, про спрощений порядок отримання українського громадянства для людей з певної категорії країн. В основному, це держави ЄС, Сполучені Штати і навіть деякі країни Латинської Америки.

    За якими параметрами цей перелік визначається?

    Там в основному країни ЄС, що логічно, бо ми ж будемо членом ЄС і ці країни є нашими найближчими союзниками. До речі, зараз відбувається дискусія, що треба і Ізраїль теж включити в цей перелік. Тобто йдеться насамперед про демократичні розвинуті країни.

    «До Конституції не треба вносити жодних змін»

    Чому цей законопроєкт сплив саме зараз? Чотири роки тому, ще до війни, президент вже реєстрував схожу ініціативу, яка в Раду так і не була винесена. Чому зараз раптом все зарухається? Тільки через те, що ми йдемо в ЄС та потрібно щось з мільйонами наших іммігрантів робити?

    Мені здається, це питання зараз загострилося через те, що виїхало близько 8 млн людей. Кожен закон вирішує якусь соціальну проблему, і зараз ця проблема – демографічна, тому логічно намагатися вирішувати її заздалегідь.

    Ви серйозно думаєте, що сам по собі цей закон стимулюватиме людей повертатися?

    Безумовно, це має бути не один закон. Він є просто одним з елементів комплексного підходу до вирішення проблеми.

     

    У Конституції йдеться про інше єдине громадянство – тобто в Україні не може бути громадянства областей або міст

     

    А ви чули більш приземлену версію появи цього законопроєкту? Він моментально спростить скупку української землі іноземцями, яким наразі продаж заборонений.

    Не чув, це доволі несподівана ідея. Взагалі я не проти купівлі землі іноземцями, бо дивлюся на інші країни, які відкривали ринок землі. Все одно це обмеження треба буде знімати, коли ми вступимо в ЄС. Наприклад, у державах Балтії, Польщі спочатку були обмеження стосовно купівлі іноземцями, але, коли їх зняли, особливо багато охочих не виявилося. Навпаки треба заохочувати іноземних інвесторів.

    Після появи президентського законопроєкту почалася дискусія, як бути з правами та обов’язками таких людей, які, окрім українського, матимуть ще одне чи кілька громадянств. Чи допускати їх до участі у виборах, чи надавати соціальні виплати, в якій армії вони служитимуть? Як Європа, де множинне громадянство не є диковиною, вирішила ці питання?

    Відповідь дуже проста: треба керуватися Конституцією, зокрема засадами рівності усіх громадян. Закон, який обмежує громадянина України в правах, є антиконституційним і порушує його засадничі права. Якщо людина вже стала громадянином, то все – вона несе обов’язки і має права у всій повноті.

    Але та ж Конституція, яку не можна змінювати під час воєнного стану, визначає, що в Україні існує єдине громадянство.

    До Конституції не треба вносити жодних змін. У Конституції йдеться про інше єдине громадянство – тобто в Україні не може бути громадянства областей або міст. Це не стосується заборони множинного громадянства, це абсолютно неправильна інтерпретація. Тим паче якщо ми вступаємо до ЄС, де вже передбачене громадянство ЄС, нам що – треба змінювати під це Конституцію?

     

    Етнічний бекграунд не впливає на світогляд людини і на те, за яку країну вона бореться

     

    Очевидно, що до цього проєкту, якщо він буде проголосований, треба буде приймати ще низку підзаконних актів, аби врегулювати всі прогалини, які виникнуть. Наприклад, чи зможе претендувати на якісь послуги держави Україна чи брати участь у тутешніх виборах людина, що навіть ніколи в ній не бувала, а жила десь усе життя в Аргентині. Як це буде на практиці?

    Це – технічні питання, які вирішуються за допомогою підзаконних актів. Головне, щоб ці акти не порушували Конституцію і закон про громадянство. Наприклад, я нічого поганого не бачу в тому, щоб громадянин України, який живе в іншій країні, мав можливість голосувати.

    Я сам ходив у наше посольство у Штатах голосувати під час помаранчевої революції. Технічно в цьому немає жодної проблеми. Соціальні питання вирішуються соціальним законодавством, є міжнародні договори, які регулюють ці питання. Тут нічого не треба особливо змінювати.

    А як конкретно це вирішується в Євросоюзі? Уявімо, людина має громадянство Швеції, Франції та Австрії – де вона отримуватиме пенсію? Залежно від того, де живе, де більше працювала? Чи одразу у кількох країнах?

    Можна отримувати пенсію у двох місцях, якщо людина працювала в двох чи навіть в трьох країнах. Якщо людина з України переїхала до Німеччини, пропрацювала там, потім поїхала ще кудись… Чому й ні? Механізми давно відпрацьовані, і ці питання завжди вирішувалися.

    «Російські українці ще згадають про те, що вони – українці»

    На подвійне українське громадянство не можуть претендувати громадяни країни-агресора. Але майже одночасно з цим законопроєктом Володимир Зеленський видав указ про історично населені українцями території Російської Федерації, яких гнобить кремлівський режим. За такою логікою, ми маємо давати й цим людям якось спрощено громадянство, якщо вони вважають себе українцями і частиною нашої держави. І в той же час не можемо цього робити, оскільки вони є російськими громадянами.

    Такі речі мають бути винятком. Уявіть: громадянин Росії приїхав воювати за Україну і хоче стати громадянином нашої держави. Ми маємо в спрощеному порядку надати йому громадянство України, але за умови, що він позбудеться свого російського громадянства. У той же час Росія зробить все, щоб він не зміг цього зробити. Вона його покличе на свою територію, зрозуміло, з якими наслідками. Тому треба створювати для таких росіян окрему процедуру, щоб вони могли відмовитися від російського громадянства на території України. І я б додав аналогічну процедуру ще й для громадян співучасника агресії – Білорусі.

    А як бути з людьми, які живуть в умовній Курській області, не хочуть або не можуть звідти виїхати, але вважають себе українцями? Президент збирається їх захищати, а в них навіть українського паспорта нема.

    Ну, це питання вже будемо вирішувати після перемоги. Воно дійсно може мати місце, тому що в Росії проживають мільйони етнічних українців. Але серед них є такі, як, наприклад, Валентина Матвієнко (голова Ради федерацій РФ), яка ніби має українське походження, але при цьому є воєнною злочинницею. Або Дмитро Козак (заступник голови Адміністрації президента РФ) теж з України. Але ці люди стали російськими імперіалістами, тобто етнічний бекграунд не впливає на світогляд людини і на те, за яку країну вона бореться.

    Є ті ж українці, які раніше працювали на півночі Росії і отримували там в спрощеному порядку російське громадянство. Пам’ятаю, що в перші роки незалежності України її громадянство було отримати важко, в той час як Росія давала своє без жодних бюрократичних проблем. І якщо зараз у цих людей стоїть питання, як його позбутися, то треба допомогти та надати їм таку можливість.

     

    Позбавили Медведчука українського громадянства, але як ми тепер притягнемо його до відповідальності за державну зраду?

     

    Як бути з нашими співвітчизниками на окупованих територіях, які вимушені отримувати російські паспорти, бо без них просто не можуть отримувати елементарні послуги? У них вже і так, по суті, є подвійне громадянство.

    Тут питання не стільки в отриманні громадянства, скільки в позбавленні. Формально за те, що людина отримала паспорт держави-агресора, її можна позбавити українського громадянства.

    До речі, це сумнівна практика з точки зору прав людини, так Радянський Союз робив з дисидентами. Треба розуміти, що ті люди, які зберігають українське громадянство, навіть не у вигляді папірця, а в голові, і мріють про повернення Криму в лоно України, живуть в умовах терору. Ми ж не забуваємо, що Росія – це тоталітарна репресивна держава і для того, щоб там вижити, іноді люди змушені брати російські паспорти. Але це злочин з боку того, хто змушує людей до такої паспортизації, а люди можуть бути жертвами. Я не можу кинути в них камінь.

    У демократичному суспільстві такого не має бути, бо це нагадує совок. Але треба робити поправку на війну, коли ситуація дещо інша. Можливо, в якихось обмежених ситуаціях позбавлення громадянства має сенс, але я вважаю, що це треба робити обережно. От добре – позбавили Медведчука українського громадянства, але якщо ми його тепер спіймаємо, то як притягнемо до державної зради? Навіть в умовах війни треба максимально дотримуватися верховенства права, хоча це не завжди можливо.

    Указ Зеленського про українців в Росії – це такий тролінг кремлівських можновладців, які постійно марять «історичними землями», чи якийсь заділ на майбутнє? Які реальні наслідки можуть бути від цього документу?

    З юридичної точки зору, цей указ важливий в тому плані, що є нагадуванням, що Росія порушує міжнародне право. Йдеться про позов в Міжнародний суд щодо порушення прав українців на окупованих територіях: указ підкріплює нашу міжнародну правову позицію. Росія ж проводить геноцид не тільки на окупованих територіях і не тільки проти України. Цей геноцид має форми, коли в самій Росії знищують ідентичність українців, їхню культуру, позбавляють можливості вивчати українську мову. Про це треба нагадувати і таким чином. Але ми ще з вами будемо свідками того, коли за якийсь час (думаю не дуже далекий) Путіна вже не буде і в Росії почнуться серйозні зміни. Тоді російські українці згадають про те, що вони – саме українці, завжди нас підтримували, але мовчали, бо не могли нічого зробити. І вони будуть намагатися отримати громадянство України. Усе це ще попереду.

    Павло Вуєць

  • Голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко написав колонку для The Economist.

    Голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко написав колонку для The Economist.

    Мета війни Росії в Україні – знищення Сил оборони України – залишається незмінною. Незважаючи на величезну перевагу в ресурсах, Росія вже майже два роки не може виконати це завдання.

    Поряд із героїзмом українських військових і згуртуванням населення навколо держави ключову роль у цьому відіграла підтримка Заходу. Саме ця підтримка посилює глобальний вимір війни і унеможливлює досягнення Росією своїх наполеонівських цілей.

    До цих цілей належать, насамперед, анексія українських територій, проголошених політичним керівництвом Москви “історичними російськими землями”; і створення політичного утворення, що повністю залежить від Москви в управлінні тими українськими землями, які не можуть бути напряму анексовані.

    Володимир Путін, президент Росії, сподівається, що перемога над Україною допоможе йому відновити контроль над колишніми радянськими республіками на принципах російського імперіалізму, які як передували, так і послідували за комуністичною епохою. Кремль розуміє, що якщо Україна впаде, йому буде легше повернути собі інші колишні радянські республіки. Якщо Україна вистоїть, втрата Росією впливу на Південний Кавказ і Центральну Азію стане питанням часу.

    Нападаючи на Україну, Росія вважає, що вона одночасно перебуває у стані війни із Заходом. Путін сподівається на ефект доміно. Він вважає, що якщо Захід, і насамперед США, зазнають нищівної поразки в Україні (другого такого приниження лише за кілька років після безладного відходу з Афганістану), то він швидко втратить глобальний вплив.

    Ревізіоністські держави, які спрямували погляд на Україну, побачать це і вирішать, що їхній час настав. У результаті за кілька років буде встановлено новий, багатополярний світопорядок, у якому найважливіші питання вирішуватиме низка великих держав-конкурентів, включно з Росією. Сі Цзіньпін, лідер Китаю, найсильнішого конкурента Заходу, уважно спостерігає за війною і робить свої власні висновки.

    Росія знає, що перемога, якої вона жадає над Україною, матиме глобальний ефект. Росія також розуміє, що вона не зможе досягти там своїх цілей, не зруйнувавши світовий порядок.

    За останні два роки Москва створила коаліцію, до якої входять Північна Корея та Іран, а також низка менш явно активних учасників із глобального півдня, які сподіваються отримати вигоду зі зростаючої геополітичної напруженості. Ця коаліція багато в чому має неформальний характер, але її вплив гостро відчувається: вона забезпечує політичну і матеріальну підтримку російської агресії, постачаючи артилерійські снаряди, безпілотники та іншу військову техніку і технології. Крім військової сфери, він витрачає багато енергії на економічну, кібер- та інформаційну війну та інші підривні дії. Його мета – дестабілізувати світовий порядок.

    Росія та її спільники користуються величезним привілеєм. Вони борються з грубою силою за створення нового глобального порядку, тоді як багато хто на Заході насамперед прагне використати м’яку силу для збереження старого, що виник внаслідок холодної війни. Давно відомо, що ті, хто спирається на силу для здійснення нового, мають суттєву перевагу перед прихильниками старого, які, за великим рахунком, добровільно вводять обмеження на засоби досягнення своїх цілей.

    Водночас, якщо Росії не вдасться перемогти Україну на полі бою, її глобальні цілі будуть суттєво підірвані. Зміцнення потенціалу оборони і безпеки України, а також забезпечення стійкості суспільства і держави – це найпростіший і найдешевший спосіб для Заходу зупинити Росію та інші ревізіоністські держави.

    Сьогодні Україна здатна відбити російську агресію за адекватної військової та економічної підтримки Заходу. Ця підтримка залишиться ефективною, якщо вона буде тривалою (доти, доки не припиниться російська агресія) і всеосяжною (що включає політичну, економічну, військову та розвідувальну підтримку, а також допомогу в протидії кібервійні та дезінформації).

    Найостаннішим прикладом такого підходу є підписання Угоди про співробітництво в галузі безпеки між Україною та Великою Британією 12 січня. За винятком країн Балтії, які зараз є частиною ЄС і НАТО, це була третя угода такого роду між колишньою радянською республікою та іншою країною. Перші дві – між Туреччиною та Азербайджаном 2021 року і між Францією та Вірменією 2023 року – мали певний вплив на Південний Кавказ, але не змінили правил гри.

    Угода між Україною та Великою Британією могла б виявитися набагато більш значущою. Це перший у своєму роді проєкт, що торкнувся ядра колишньої Російської імперії; Путін вважає Україну невід’ємною частиною “історичної” Росії. Це перший договір між Україною і великою державою, який закріплює геополітичну реальність, що виникає, в юридичній угоді. Це знаменує собою глибоке зрушення в підході Заходу до російської концепції своїх “сфер впливу”. Стримана реакція британських ЗМІ на угоду показує, наскільки нормальними і рутинними стали англо-українські відносини в галузі оборони і безпеки в суспільній свідомості.

    Тепер, як і впродовж усієї історії, Велика Британія може слугувати прикладом для інших. Угода, підписана 12 січня, може прокласти шлях до аналогічних угод з іншими західними країнами. Одинадцять із них перебувають на різних стадіях переговорів щодо таких угод з Україною. Спільна декларація g7 про підтримку України, підписана на саміті НАТО у Вільнюсі в липні 2023 року, явно приносить свої плоди.

    Угоди про співпрацю у сфері безпеки поступово переводять Україну в західний безпековий простір, не вимагаючи присутності західних військ на українській землі. Вони привчають світ до участі України в альянсі. Подібні угоди створюють підґрунтя для вступу України до НАТО, рішення про який було ухвалено ще 2008 року в Бухаресті. Це найкраща гарантія безпеки не тільки для України, а й для всієї Східної Європи.

    Підписавши угоду про безпеку, Велика Британія зробила крок у стримуванні росіян. Коли інші наслідуватимуть цей приклад, їхні спільні зусилля матимуть великий вплив на агресивну війну Росії та на її майбутні амбіції. Щоб забезпечити перемогу, Україні потрібні такі спільні зусилля. Довгий шлях складається з багатьох кроків.

  • Економіст Рубіні пропонує Україні розглянути можливість припинення вогню з поточною лінієюї фронту

    Економіст Рубіні пропонує Україні розглянути можливість припинення вогню з поточною лінієюї фронту

    Сценарій припинення вогню за поточної лінії фронту, в якому президента Росії Володимира Путіна змусять погодитися на нього Китай і країни Глобального Півдня, а ЄС і НАТО дадуть Києву гарантії безпеки та реальні перспективи вступу, є оптимальним для України за умов її поточної міжнародної фінансової та військової підтримки і реальної оцінки її перспектив, вважає відомий економіст Нуріель Рубіні.

    “І тоді ви зможете почати відновлювати свою країну, станете частиною Європи, в кінцевому підсумку станете частиною НАТО. І, зрештою, ви знаєте, Росія є країною, яка перебуває в занепаді – в економічному, соціальному та політичному плані. Усе вибухне. Це може тривати п’ять років, може тривати 10 років, і, можливо, десь у майбутньому ви зможете повернути собі решту своєї землі”, – таку думку висловив він під час дискусії “Глобальні загрози від війни Росії і Формула миру президента Зеленського”, організованої Фондом Віктора Пінчука на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі.

    Рубіні вважає, що нинішня політична ситуація в США, а також обмеження в ЄС, як-от, наприклад, Угорщина, не дають змоги Україні розраховувати, що їй буде надано додаткову економічну й військову допомогу в необхідних розмірах.

    “Але навіть якби були гроші, є ще одне вузьке місце. Нині у світі недостатньо зброї для всіх конфліктів, з якими доводиться боротися. Це не лише Росія та Україна. Це те, що відбувається на Близькому Сході. США мають передати її Тайваню, відновити свої сили на Гуамі та Окінаві. У буквальному сенсі не вистачає боєприпасів, щоб дати всім можливість битися й захищати все, що ви хочете”, – додав він.

    На думку економіста, з огляду на результати контрнаступу 2023 року й вибудувану Росією оборону ймовірність успіху майбутнього контрнаступу, що буде пов’язаний із новими жертвами, руйнуванням інфраструктури та втратами економіки, невелика, а скоріше навіть можливе просування російських військ з урахуванням побудованої ними військової економіки.

    Водночас Рубіні зазначив, що неможливість розв’язати нині ситуацію військовим шляхом не повинна змусити Україну відмовитися від своїх цілей щодо відновлення територіальної цілісності в довгостроковій перспективі.

    Він наголосив, що хороша новина полягає в початку переговорів про членство України в ЄС, що означає значні інвестиції в разі припинення війни, зокрема і зі США, реструктуризацію боргу, а згодом до коштів на відновлення можуть додатися і $300 млрд заморожених російських активів.

    Економіст визнав, що Путін є перешкодою для того, щоб домогтися припинення вогню.

    “Але, я думаю, що в цей момент Глобальний Південь і Китай скажуть йому, що ці конфлікти завдають такої великої шкоди Глобальному Півдню з погляду цін на продовольство, енергію тощо, що доведеться прийняти таку угоду. На мій погляд, це найкраще, чого ви можете реально досягти просто зараз”, – підсумував Рубіні.

    Він наголосив, що навіть якщо буде припинення вогню, то це однаково означає, що Путін програв війну, оскільки він думав, що за два тижні візьме Україну й поставить маріонетковий уряд, а за весь час зміг збільшити контрольовану територію з 14% до 18%, не досягнувши поставлених цілей.

    “Україна ніколи не буде частиною Росії, вона буде частиною Європи і НАТО. І те, скільки це коштує Росії, – це жах, катастрофа“, – заявив економіст.

    На його думку, економічні втрати РФ зараз і в майбутньому можуть призвести до колапсу режиму, і, можливо, новий режим готовий буде обговорювати з Україною територіальні питання.

    Заступник міністра закордонних справ України Микола Точицький заявив, що припинення вогню – це те, чого хоче Путін, можливо, не сьогодні, але це буде приклад його союзникам, що можна поставити під сумнів міжнародний порядок, розпочати агресію й забирати землю, порушуючи територіальну цілісність.

    “Ми не бачимо можливостей для будь-яких дискусій із режимом Путіна”, – наголосив Точицький.

  • США скасували екс-меру Ірпеня Карплюку всі візи із-за його корумпованості

    США скасували екс-меру Ірпеня Карплюку всі візи із-за його корумпованості

    Якщо ви думаєте, що наші американські партнери не стежать за нашим корупційним болотом і не розбираються в сортах жаб, то, запевняю, ви глибоко помиляєтеся. Мені розповіли історію буквально минулого тижня – колишній мер Ірпеня Володимир Карплюк, на якому антикорупціонерам ніде тавра поставити, виявився фактично нев’їзним до Сполучених Штатів. Він із сім’єю вилетів з Іспанії, але вже в США їм скасували всі візи і розвернули назад.

    А в Карплюка на Штати були плани – він там дуже багато піарився, обіцяючи місцевим інвесторам із Вісконсина заробіток на відновленні України. Багато розповідав, який він великий молодець… Але корупційний шлейф, мабуть, перетнув Атлантичний океан…

    У принципі, американці й так довго терпіли Карплюка, але за останні місяці його фігура стала дуже токсичною.

    Самі посудіть – Карплюк нарешті пішов під суд за махінації 2016 року, коли він, будучи мером Ірпеня, підписав договір із підконтрольним комунальним підприємством “Ірпіньжилінвестбуд” на створення проєктної документації на будівництво парку “Центральний”. При цьому фактичні роботи з будівництва вже були завершені. Це від 5 до 8 років в’язниці за ч. 4 ст. 191 КК.

    Зараз поліція розслідує крадіжку піску з річки Ірпінь для будівництва котеджного селища O.Krasa на землі, яка є доказом у справі про шахрайство – Карплюк там співвласник компанії-забудовника.

    Ну, а вишенька на торті – це викрита участь Карплюка в секті “АллатРа”, яку СБУ викрило на пропутінській діяльності. Ця секта виправдовувала вбивства росіянами людей у Бучі та Ірпені, де Карплюк, як і раніше, на щось сподівається.

    Але, найважливіше, таких випадків, як із Карплюком – так, нехай і досить дрібних – уже багато. Як мені здається, вони досить яскраво ілюструють ставлення США до наших зашкварних персонажів. Там стежать за всіма, все бачать і все розуміють. Історія з Карплюком – ще один показовий кейс – настає момент, коли американці перестають закривати очі, навіть на настільки незначні фігури, як Карплюк.

    Мар’ян Ощановський

  • Мобілізація знищує український генофонд

    Мобілізація знищує український генофонд

    Два роки Україна веде війну з російською агресією. Допомога від союзників, США та Європи, с кожним днем все меншає. Поставки озброєнь майже зовсім призупинені. І до всього цього додається ще більша проблема – це нестача військових.

    Середній вік солдатів в українській армії далеко за 40, і ситуація з особовим складом критична, – розповідає командир 5-ї окремої штурмової бригади Олексій Тарасенко:

    “На багатьох напрямках ситуація прямо-таки критична з особовим складом. І якість особового складу залишає бажати кращого, тому що це здебільшого чоловіки дуже старшого віку і купою проблем, які в цьому віці виникають. Нам дуже не вистачає молодих хлопців”.

    У його підрозділі молодих солдатів “дуже небагато”:
    “Ті, хто прийшли на початку повномасштабної війни, вже банально в багатьох підрозділах закінчилися”.

    І, звісно, військовий вважає “диким”, що депутати зволікають з ухваленням законопроєкту про мобілізацію, а люди її саботують.

    Постійний інфотиск на населення через телемарафон із подібними посиланнями говорить про високу витрату Україною людських ресурсів.

    Ні ОП, ні Рада, ні силовики не воюють, їм вигідна війна – можна “вічно” сидіти на посадах, красти і посилати на фронт молодих українців, знищуючи український генофонд. І нація з такої демографічної ями вже не вибереться.

    Не зупиняючи війну, вони знищують майбутнє і перспективи розвитку народу і держави. Більшість молодих, активних, працездатних людей або загинуть, або залишаться інвалідами, або ніколи не повернуться жити в Україну.

  • Європа не взмозі допомагати озброєнням Україні

    Європа не взмозі допомагати озброєнням Україні

    Європа може не впоратися навіть з озброєнням себе, не кажучи вже про Україну. Так вважають у The Economist.

    Результат воєн на виснаження, як правило, визначається тим, у якої зі сторін кращий ОПК. Економіка Росії більша за українську майже в 14 разів, але сукупні ресурси союзників України набагато більші за російські. Здавалося, Україна має бути в змозі перемогти. Однак зараз, коли конфлікт вступає у свій третій рік, саме через оборонну індустрію шальки терезів поступово схиляються на користь РФ.

    Найкраще це помітно по артилерійських боєприпасах. Під час літнього контрнаступу ЗСУ на добу вистрілювали по 7 тисяч на добу – більше, ніж росіяни. Зараз же росіяни випускають по 10 тисяч снарядів на добу, тоді як українці – вп’ятеро менше.

    І Америка, і ЄС відчувають проблеми з наданням фінансової допомоги. У Києві побоюються, що міжпартійні конфлікти і вороже налаштований Дональд Трамп доведуть до того, що Україна стане повністю залежною від Європи. При цьому сукупні військові поставки країн ЄС уже перевершили американські, але картина неоднорідна. Якщо Німеччина надала підтримку на понад 17 млрд євро, то Франція – лише на півмільярда.

    Комісар з питань внутрішнього ринку ЄС Тьєррі Бретон виступає за створення фонду на 100 млрд для підвищення обороноздатності Європи. За його словами, це не тільки допоможе Україні, а й стане страховкою на випадок, якщо Трамп виведе США з НАТО. Щоправда, неясно, чи підтримує ще хто-небудь ідею Бретона в Євросоюзі.

    Так чи інакше, нинішні заходи не відповідають терміновості ситуації. Цього року Росія збільшила військові витрати на 68%, до 6,5% від свого ВВП. Її виробництво артилерійських боєприпасів оцінюється в 4,5 млн одиниць на рік, а далекобійних ракет – у 100 одиниць на місяць (удвічі більше, ніж на початку вторгнення).

    США і Європа розраховують до 2025 року наростити випуск 155-мм снарядів приблизно до 1,2 млн на рік. Але якщо в Штатах боєприпасами займається уряд, то в Європі – приватні фірми. Наприклад, у норвезько-фінській Nammo кажуть, що їхні замовлення зросли втричі порівняно з березнем 2022 року: збільшення виробничих потужностей настільки величезне, що компанії необхідна урядова підтримка. Але закони про конкуренцію в ЄС перешкоджають інвестиціям у промислову базу.

    Одним зі способів, як прискорити виробництво в Європі, може бути спрощення технічних вимог. Наприклад, якщо передбачається, що снаряди вже незабаром після сходження з конвеєра запускатимуться зі зношених артилерійських знарядь в Україні, то нема чого забезпечувати їм довгострокове зберігання.

    З далекобійними ракетами все дещо складніше: Європа передала до США більшу частину виробництва двигунів для боєприпасів до HIMARS та інших систем. Найбільший у Європі виробник MBDA повідомляє, що навіть якщо інвестиції буде вкладено зараз, то перші ракети, ймовірно, почнуть відвантажуватися тільки до 2026 року.

  • Захід зрадив Київ

    Захід зрадив Київ

    Білий дім хоче, щоб Україна змінила стратегію з наступу на оборону.

    Таке послання від Байдена Зеленському на форумі в Давосі передасть радник президента США Салліван, пише колумніст Bloomberg Андреас Клут.

    “Зеленський розуміє, чому це має сенс, хоча йому не хотілося б говорити про це публічно”, – вважає автор.

    Заради підтримки морального духу в Україні “Зеленський відчуває, що повинен продовжувати заперечувати військовий глухий кут”.

    Автор пише, що “безвихіддю” стала і зустріч, організована Україною в Давосі, щоб згуртувати якомога більше країн навколо формули миру Зеленського. “Але Росію не запросили, і Китай не з’явився, тож усі знають, що це глухий кут”, – вважає Клут.

    На його думку, після провалу контрнаступу і високих втрат, “і мови бути не може” про наступ ЗСУ. Але й Росія, вважає автор, до президентських виборів США зосередиться в основному на утриманні захоплених територій “у надії, що Дональд Трамп повернеться в Білий дім”.

    При цьому він вказує на різницю потенціалів України та РФ.

    “Путін перетворив російське суспільство на військову економіку. Кремль витратить 8% ВВП на свою армію 2024 року, перевищивши соціальні витрати вперше після розпаду Радянського Союзу. Російські заводи виробляють патрони і бомби, а їхні партнери Іран і Північна Корея відправляють ще більше. В України менше ресурсів”, – пише Клут.

    Тому, на його думку, “Зеленський правий, відкидаючи повторювані заклики Заходу до припинення вогню”.

    “Росія скористається паузою для переозброєння і поповнення запасів, щоб пізніше відновити повномасштабну атаку на українське суспільство. А от Україна під час того самого перемир’я може й не отримати від Заходу більше грошей і зброї. Таким чином, припинення вогню зараз може бути рівносильним капітуляції в майбутньому”, – пише Клут.

    “Найбільш шокуюче тут те, наскільки сильно Захід уже зрадив Київ”, – додає автор. Тому, вважає він, Зеленський повинен поставити Саллівану умову для переходу в оборону – посилене постачання зброї.