Відомий український підприємець та громадський діяч Валерій Пекар, який не відкидає, що Захід примусить Київ сісти за стіл переговорів з терористами, поділився думками щодо проблем мобілізації в Україні.
«Мобілізація виявляється завданням, з яким нинішня система управління країною не може впоратися. Значить, або доведеться міняти систему управління, або міняти прапор над столицею на чужий прапор.
Одна з базових теорем кібернетики, сформульована Вільямом Россом Ешбі, стверджує: складність системи, яка керує, не може бути нижче складності системи, якою вона керує. А якщо навпаки? Тоді система, якою керують, буде розвиватися (міняти стани) випадковим чином, або катастрофічно спроститься.
Простішою мовою: якщо система управління зустрічається з викликами, з якими не може впоратися, вона колапсує.
Мобілізація є питанням не військовим, а політичним та управлінським. Політичний аспект полягає у справедливості. Управлінський аспект полягає в можливості реалізувати задумане.
Небачена на українських теренах концентрація влади призвела до того, що така надмірно спрощена система управління не може впоратися з викликами. Я про це попереджав у серпні 2019 (три статті по цій темі у коментарях).
Найкраще можуть впоратися з викликами дві системи: демократія та сильний авторитаризм. Демократія живиться силою громадянського суспільства та здатна на інновації. Сильний авторитаризм на кшталт російського здатен на примус.
Слабкий корумпований авторитаризм не здатен ні на те, ні на інше. Залучити громадян він не здатен, бо вони йому не вірять. Застосувати силу він також не здатен, бо все купується. Як казав Салтиков-Щедрин, строгість законів компенсується необов’язковістю їх виконання.
Українська система являє собою суміш демократії та слабкого авторитаризму (Андрій Длігач казав неодноразово про «кілька держав», що співіснують в Україні). Демократія показала свою силу на початку 2022, коли громадянське суспільство ринуло закривати собою всі управлінські діри: йшло добровольцями до ЗСУ, з нуля створювало тероборону, налагоджувало волонтерські поставки, рятувало людей з тимчасово окупованих територій тощо. Але громадянське суспільство у нас — це активна меншість, його потенціал не безмежний.
Решту української системи управління становить слабкий авторитаризм (за термінологією Дарона Аджемоглу, «паперовий левіафан»). Він надзвичайно концентрує владу: всі рішення ухвалює невелика управлінська команда, уряд низведений до статусу підрозділу офісу президента, роль парламенту значно зменшена і він закритий від громадян, роль місцевого самоврядування значно зменшена, роль медіа зведена до «єдиного марафону» тощо. Але така сконцентрована система влади не має сильних довгих рук, щоб вчинити систематичний примус щодо своїх громадян. А недовіра до системи породжує бажання вийти за межі її впливу й контролю.
(До речі, зверніть увагу, що ніхто не спрямовує свою критику в бік уряду, який вніс законопроєкт, чи в бік парламенту, який його розглядатиме й ухвалюватиме. Всі знають, де знаходиться центр управління польотами.)
Gennadiy Druzenko писав про комунікаційну проблему, але це лише наслідки управлінської проблеми.
Питання мобілізації — це передусім питання справедливості (грубо кажучи, треба мобілізувати пару відсотків населення, і справделивість полягає у рівномірному розподілі цих відсотків по різних соціальних групах, з наявністю чітких, прозорих та обґрунтованих винятків). Якщо система не зможе забезпечити справедливість, буде соціальний вибух. Якщо система буде закручувати гайки в умовах корупції та тотальної недовіри до неї, буде соціальний вибух. Якщо система не зможе впоратися з викликом, над її будівлями замайорить російський триколор.
По суті, ми станемо свідками й учасниками остаточного зламу пострадянської системи управління й народження чогось нового, адекватнішого часу й викликам. Або ненародження, з усіма наслідками.
Я розглядаю цю ситуацію не в політичному, а в суто управлінському плані — з точки зору кібернетики. Система, нездатна впоратися з викликами, колапсує. Або змінюється.
Оглядачі після прес-конференції президента писали, що він не планує міняти систему управління. Але чинна система неадекватна викликам. Ось чому питання мобілізації відкладалося, поки було можливо: адже було очевидно, що з цим система не впорається.
Що варто зробити у практичному плані? Як змінити систему управління?
1. Уряд.
Це ключова точка. Уряд, який не має права голосу у ключових питаннях, не зможе впоратися з викликами війни. Проблема не в тому, хто урядовці, — проблема в тому, що рішення ухвалюються в іншому місці, і туди ж покладається відповідальність за них.
Уряд національної єдності, що об’єднує правляче політичне угруповання та опозицію, — це смішно. Там не буде згоди всередині, пропозиції цього уряду не схвалить парламент, а президент накладатиме вето. Це буде безкінечна політична гра у волейбол аж до втрати країни.
Потрібен не уряд національної єдності, а уряд національного порятунку, що складається з фахівців, які не мають політичних амбіцій і готові поставити хрест на подальшій політичній кар’єрі, бо їм на неї начхати. Туди мають увійти цивільні й військові, які мають авторитет принаймні в тих колах, де вони відомі, щоб скористатися підтримкою громадянського суспільства (один із наслідків концентрації контролю над медіа — ми не знаємо своїх героїв, в широкому розумінні). Такий уряд має бути затверджений парламентом, який бере на себе зобов’язання підтримувати його пропозиції. Такий уряд має робити справу, не слухаючи вказівок з Банкової. Системна і справедлива мобілізація, максимально швидкий розвиток військово-промислового комплексу, порятунок економіки від руйнівних наслідків мобілізації, підтримка фінансової стабільності, стимулювання економічного відновлення — ось основні завдання нового уряду.
2. Парламент
Парламент необхідно відкрити для журналістів, щоб всі процеси були максимально прозорі для суспільства. Тільки так можна вибудувати довіру. Ihor Lutsenko писав про обов’язкову ротаційну мобілізацію членів парламенту — чоловіків; звучить занадто радикально, але в такі часи радикальні рішення можуть швидко змінити ситуацію на краще.
Я не коментував тему мобілізації останні місяці, бо не є фахівцем. Однак нині йдеться про проблему суто управлінську, і для мене важливо, щоб ми адекватно розуміли її, не зводячи лише до комунікації, корупції, зрадництва чи інших простих пояснень. Врешті, як написав вранці Eugene Nayshtetik, промовляння політиками до суспільства правильних слів само по собі не вирішує жодної проблеми”, — написав він у Facebook.
У цьому році Служба Безпеки України (СБУ) знищила понад 500 російських танків, які активно застосовувалися в окупованих територіях під час обстрілів та спроб прориву позицій Сил оборони.
Операції СБУ та ЗСУ:
З початку 2023 року співробітники СБУ, у співпраці з Збройними Силами України (ЗСУ), успішно ліквідували понад 500 російських танків.
Вартість кожного знищеного танку, зокрема новітніх Т-90 і Т-90М, становить майже 5 мільйонів американських доларів.
Інциденти та застосування Техніки:
Техніка ворога використовувалася у складі так званих “бронекулаків” для штурму міст Авдіївка та Бахмут.
Залучення важкої бронетехніки призначалося для стримування контрнаступальних операцій українських захисників на Мелітопольському та Бердянському напрямках.
Операційна співпраця та тактика:
Ефективне знищення російських танків відбулося завдяки філігранним оперативно-бойовим операціям СБУ та спільно з ЗСУ.
За максимального ураження російської бронетехніки використовувався потужний арсенал протитанкового озброєння та сучасних безпілотних літальних апаратів.
Голову окупаційної адміністрації Російської Федерації на тимчасово захопленому Донецьку, Дениса Пушиліна, вирішили заочно засудити до 15 років тюремного ув’язнення, повідомляє Служба Безпеки України (СБУ). Це рішення стосується розкриття діяльності організатора зради, який працював на ворога та виконував інструкції Москви.
Проведені засідання:
Голову адміністрації осуджено до 15 років тюрми, якщо його затримають.
Позбавлено права обіймати посади в органах влади та місцевого самоврядування на 15 років, з конфіскацією майна.
Інкримінувані звинувачення Пушиліну:
Виконання вказівок Москви щодо сприяння збройній агресії та поширення кремлівського режиму на сході України.
Забезпечення перекидання ворожих військ на східний фронт через різні шляхи та залізниці.
Організація псевдореферендуму щодо “приєднання” Донеччини до Росії.
Участь у підписанні “договору про входження” регіону до складу Росії.
Деталі Справи: Слідство встановило, що Пушилін виконував низку дій, спрямованих на підтримку збройної агресії та розширення впливу Росії на території сходу України. Окрім того, він організовував та підтримував псевдореферендуми та приймав участь у підписанні документів, спрямованих на “входження” тимчасово окупованого регіону до складу Російської Федерації.
СБУ зазначила, що суд прийняв рішення на підставі зібраних доказів та інкримінував Пушиліну кілька статей Кримінального кодексу України, включаючи вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України, організацію незаконного референдуму та інші. Рішення суду передбачає конфіскацію майна, належного Пушиліну.
Українська прокуратура розпочала розслідування щодо жахливого вчинку російських окупантів, які розстріляли трьох українських військовополонених поблизу Роботиного, Запорізької області. Інцидент трапився під час бойового зіткнення між російською армією та Силами оборони України у грудні 2023 року.
За інформацією Офісу генерального прокурора, кримінальне провадження розпочато за фактом порушення законів та звичаїв війни, поєднаного з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України). Прокуратура наголосила на тому, що це є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права щодо поводження з військовополоненими.
Відповідне відео, що зафіксувало цей жахливий акт, було розповсюджене в Інтернеті. У відео показано, як російські військовослужбовці стріляють українських захисників, які опинилися в їхньому полоні, порушуючи всі міжнародні норми та конвенції.
Протягом останнього місяця також були зафіксовані інші випадки використання українських військовополонених як “живого щита” на лініях зіткнення. Російські окупанти вчиняють воєнні злочини, що є об’єктом досудового розслідування.
ОГП наголосив, що це лише один із численних випадків жорстокого порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права Росією, яка продовжує свою агресію проти України. Влади України закликають міжнародну спільноту засудити ці дії та забезпечити відповідальність за вчинені злочини.
У Міністерстві фінансів виникає непорозуміння стосовно того, чому військовослужбовці на фронті вимушені самі забезпечувати себе за власні кошти. Міністр фінансів Сергій Марченко висловив своє незадоволення цією ситуацією, заявивши, що щодня держава виділяє 5 мільярдів гривень на потреби сектору оборони.
На запитання журналістів Forbes, Марченко висловив здивування тим, чому військовослужбовці повинні витрачати власні гроші на придбання речей необхідних для служби на передовій.
“Хто ще виділяє? Кажуть, місцеві бюджети і органи місцевого самоврядування. Ми порахували їхню можливість на рік – вона варіюється від 15 до 20 мільярдів. Тобто якщо всі органи місцевого самоврядування, всі мери скинуться, вони на чотири дні війни нам дадуть можливість продовжити,” – зазначив він.
Міністр фінансів наголосив, що волонтери та неурядові організації не можуть забезпечити потреби Збройних Сил, порівнюючи їх можливості з можливостями держави.
“При всій повазі до волонтерів, жодні інші неурядові організації й близько не стоять з можливостями держави щодо забезпечення Збройних Сил,”* – додав він.
Марченко впевнено стверджує, що на військових складах повинно бути достатньо спорядження та зброї, і вказав, що для вирішення цих питань слід звертатися до конкретних осіб, відповідальних за це.
“Мені важко коментувати речі, які я сам не розумію. Я сам не розумію, чому ми досі забезпечуємо в складчину військовослужбовців,”* – заключив міністр.
Аналітик видання BILD, Юліан Рьопке, розглядаючи події навколо вибуху на ВДК “Новочеркаськ”, визначив Крим як “ахіллесову п’ятку” президента Росії Володимира Путіна. Згідно з його коментарів, цей півострів став об’єктом занепокоєння через кілька ключових причин.
Географічне положення Криму дозволяє розвідувальним літакам НАТО проводити моніторинг російських військових рухів над Чорним морем та отримувати важливі дані про радіопередачі. Це створює можливість для Збройних сил України (ЗСУ) отримувати актуальну інформацію.
Півострів знаходиться в зоні досяжності різноманітної української зброї, такої як ракети Storm Shadow та снаряди Patriot. За умови розміщення арсеналу у півострові, це може створити загрозу для російської інфраструктури в Криму.
Визнання Заходом невизнання анексії Криму Росією створює можливість для ЗСУ атакувати півострів з будь-якою наявною зброєю без порушення міжнародних стандартів.
Тисячі українців залишаються в Криму, незадоволеними окупацією. Це може призвести до формування мережі інформаторів, які будуть передавати важливі дані Києву та сприяти опору окупації.
У своїх коментарях Рьопке висловив припущення, що вибух на ВДК “Новочеркаськ” може бути результатом удару двома ракетами Storm Shadow, що є можливим засобом воздушного нападу на Крим. Ці події відзначаються великою важливістю перед надходженням виборів та підкреслюють слабкі місця в стратегії Росії стосовно Криму.
У Збройних Силах України (ЗСУ) наголосили на важливості утримання міста Мар’їнка, не зважаючи на труднощі та пошкодження, які воно зазнало в результаті бойових дій. Командувач Сил оборони Таврійського напрямку Олександр Тарнавський заявив, що завданням військового командування є врегулювання ситуації та збереження особового складу.
“Ми сьогодні чітко усвідомлюємо, якщо десь все знищено або немає можливості – наше завдання, перш за все, зберегти особовий склад. І ми вживаємо всіх заходів для того, щоб воно було не ‘любой ценой’”, – наголосив Тарнавський.
Мар’їнка, невелике містечко поблизу Донецька, перебуває під активним обстрілом та бойовими діями протягом другого року. Українські військові визначають важливість утримання міста, незважаючи на знищення та пошкодження, які завдав ворог.
Генерал Тарнавський порівняв ситуацію в Мар’їнці з іншими містами, зокрема Авдіївкою, де окупаційні війська РФ обходять бійців, щоб уникнути боїв в місті.
“Ми це спостерігали під час боїв за Бахмут”, – зазначив генерал, вказуючи на стратегічне значення утримання Мар’їнки.
Військовослужбовці ЗСУ спростовують заяви міністра оборони РФ Сергія Шойгу щодо окупації Мар’їнки Росією, вказуючи, що це не відповідає реальності. Речник об’єднаного пресцентру Сил оборони Таврійського напрямку Олександр Штупун заявив, що українські військові знаходяться на півночі Мар’їнки, де триває активна бойова робота.
Майже одразу після звільнення Херсона у листопаді 2022 року президент Володимир Зеленський поїхав в деокуповане місто, в першу чергу, щоб зустрітися і нагородити військових. Був серед тих, кому дякував президент, і бригадний генерал Олександр Тарнавський. Саме він керував контрнаступом, який звільнив правобережжя Херсонщини від окупації минулого року. Це була успішна операція сил оборони, яка вселила українцям ще більше надії на перемогу.
Рівно через рік ситуація полярно зміниться. Після вже іншого контрнаступу, який став не таким успішним для України, преса напише про плани Банкової змінити військових керівників. Звучали імена як самого головкома Валерія Залужного, так і близьких до нього генералів, серед яких і Олександр Тарнавський. Останній стримано на це каже: “Чи хочуть змінити – я ж не знаю. Я готовий до всіх умов”. І дає зрозуміти, що на фронті військовим зовсім не до політичних баталій.
Про генерала Тарнавського відомо небагато. Кадровий військовий, який пройшов всі щаблі служби до командувача оперативно-стратегічного угруповання військ “Таврія”. Сьогодні це складна ділянка фронту, яка включає охоплені вогнем Авдіївку, Марʼїнку, Роботине.
Тарнавський – непублічний, дав лише кілька інтерв’ю за майже два роки повномасштабної війни. Помітно, що перед камерою йому некомфортно. При цьому генерал вирізняється простотою, лаконічністю і властивою військовим приземленістю. Відверто каже, що наступний рік може бути ще важчим, росіяни – сильний ворог, їх багато і вони дуже швидко вчаться.
З міркувань безпеки ми не змогли поїхати до нього, аби особисто поспілкуватися. Тарнавський постійно перебуває на фронті, тому дав інтерв’ю ВВС Україна зумом.
Про найгарячіші точки
ВВС: Розкажіть, що відбувається на вашому напрямку, які зараз найгарячіші точки в зоні відповідальності?
Олександр Тарнавський: Ситуація у нас на напрямку напружено складна. Ворог активізував свої дії майже по всій лінії бойового зіткнення. Чітко усвідомлюємо, що його стратегічна мета – це ліквідація української державності.
Тому російське керівництво хоче якось реалізувати всі ці наміри на кінець цього року. Як мінімум – це взяття населеного пункту Авдіївка. А більш амбітна мета – це вихід на адміністративні межі Донецької, Луганської областей та захоплення територій на ділянках, втрачених росіянами під час ведення наших наступальних дій на Запорізькому напрямку.
ВВС: Ви згадали про Авдіївку, ми знаємо, що там складна ситуація. Була інформація, що туди буквально останніми днями відправили підкріплення. Чи це так? Що там от зараз відбувається?
Олександр Тарнавський: Розумієте, для того, аби прогресувати в наступальних штурмових діях, повинно бути максимальне забезпечення як людським ресурсом, так і технікою. Тому ворог уже третій місяць намагається продавити нашу оборону, не шкодуючи ні людей, ні озброєння, ні військової техніки. Він постійно нарощує свої зусилля для досягнення цієї мети.
ВВС: Правда, що буквально останніми днями туди відправили підкріплення?
Олександр Тарнавський: Так. Вони постійно підкріплюють. В основному це такі підрозділи, як “Шторм Z”, “Шторм V”.
ВВС: А українська сторона? Була інформація, що саме українські сили підкріплення відправили туди, оскільки там дуже складна ситуація.
Олександр Тарнавський: Ми постійно маневруємо частинами, своїми підрозділами. Тому що ви розумієте, та навала, яка сьогодні працює як з півночі, так і з півдня Авдіївки, – неможливо однією військовою частиною утримати цю ділянку. Обстановка постійно змінюється – як в позитивний, так і в негативний бік. Якщо негативно, то ми реагуємо максимально як підрозділами, частинами, так і безпосередньо тими засобами, які на сьогодні у нас є.
ВВС: Наскільки серйозна зараз в Авдіївці загроза оточення?
Олександр Тарнавський: Знаєте як – на війні не буває “серйозної” чи “не серйозної” обстановки. Вона завжди серйозна. В Авдіївці зусилля противника зосереджені на двох напрямках. Взагалі наступ противником проводиться в напрямку головного удару, а також на відволікаючих напрямках. Він зосередив велику чисельність особового складу.
Але я вам скажу – тими силами і засобами можна досягти було кращих успіхів. Я думаю, що наші воїни впевнено ведуть оборонні дії. До речі, хочу сказати, активні. Ми не лише захищаємо територію, ми також негайно реагуємо для того, щоб повернути ту ділянку місцевості, яку втратили.
Але є об’єктивні та суб’єктивні причини. Якщо в чистому полі залишитися, то є можливість для збереження особового складу і техніки десь зробити крок назад або в бік, втягнути в мішок і потім знищити ворога. А потім вийти в попереднє положення.
ВВС: Щодо Мар’їнки – ми бачили фотографії з дронів, місто практично знищене. Росіяни контролюють більшу його частину. Чи є сенс взагалі тримати далі Мар’їнку?
(Інтерв’ю відбулося 23 грудня. 25 грудня Росія заявила, що захопила Мар’їнку, українська сторона цю інформацію офіційно заперечила).
Олександр Тарнавський: Знаєте, коли мені ставлять таке питання, чи є сенс щось тримати або, чи є сенс щось зробити, то я скажу: ми сьогодні боронимо нашу землю.
І не шляхом самодурства або ліквідації нашого особового складу, а вмілих дій – маневром, вогнем, переміщенням, введенням противника в оману. Тому сьогодні питання не стоїть так – відійти або що. Ми сьогодні чітко усвідомлюємо, якщо десь все знищено або немає можливості – наше завдання, перш за все, зберегти особовий склад. І ми вживаємо всіх заходів для того, щоб воно було не “любой ценой”.
А Мар’їнка – так, ви праві. Мар’їнку противник практично стер з землі. Сьогодні залишається один… знаєте, навіть фундаменту на деяких ділянках немає. Мар’їнка – це невеличке містечко, передмістя Донецька, і бої за Мар’їнку ведуться вже не день і не місяць. Другий рік там тривають активні бойові дії. До речі, якщо порівняти Мар’їнку з Авдіївкою, то ворог в Авдіївку не сильно бажає увійти. Він хоче обійти її, аби уникнути боїв у місті – бо це ще більше ускладнить його проблеми. Ми це спостерігали під час боїв за Бахмут.
ВВС: Яка ситуація в Роботиному? Там є теж намагання росіян оточити?
Олександр Тарнавський: Складність полягає в тому, що сьогодні противник активізувався на всій ділянці фронту, і безпосередньо в моїй операційній зоні. Десь він визначив напрямок головного удару, десь відволікаючий. Так от, стосовно Авдіївки – вона перебуває в напрямку головного їхнього удару. Мар’їнка – це інший напрямок. Новомихайлівка – це, наприклад, відволікаючий напрямок. Новопавлівський напрямок теж має свою мету.
Що таке Роботине? Це та ділянка місцевості, де ворог мав втрати в території. Де сьогодні він давить, проводить активні штурмові дії. Але під час наступу ворога на любій ділянці, повірте мені, є як позитивні, так і негативні наслідки для них. Вони намагаються досягти успіху, а для нас важливо утриматися і дати чіткий відпір.
ВВС: Якщо говорити про загальну ситуацію на вашій ділянці – українські сили перейшли вже в оборону?
Олександр Тарнавський: Українські сили на моїй ділянці вели оборонні дії. На деяких ділянках ми проводили наступальні дії і потім переходили до оборони. Але це відсотків 15, 20, 30. А на решті ділянок ми проводимо активні штурмові дії.
Про контрнаступ
ВВС: На вашу думку, чи зайшла ситуація на фронті в глухий кут?
Олександр Тарнавський: Я думаю, ще ні. На сьогодні вона має точні логістичні результати. Не слід забувати, що ми протистоїмо одній із найсильніших армій, яка має свій відповідний ресурс.
Вже майже два роки триває широкомасштабне вторгнення російського агресора і майже всі аналітики давали нам прогнози, що ми не зможемо утриматися. А якщо і зможемо – то це не більше місяця або двох. І те, що ворог не досягнув до цього часу заявлених цілей, це вже значний успіх українського народу і його війська.
Найголовніша помилка ворога – це те, що він не розраховував на таке об’єднання нашої нації, на ту підтримку, яка сьогодні продовжується. Тому, якщо хтось каже, що це глухий кут – ні, це не глухий кут, це сьогодні наш стан.
ВВС: Зараз багато говорять про результати контрнаступу, що вони не такі, як очікували. Генерал Залужний говорив про те, що розрахунки за підручниками НАТО вже не є актуальними, а секретар РНБО радив оці всі підручники НАТО відправити в архіви. На вашу думку, що пішло не так, що контрнаступ не дав тих результатів, яких всі очікували і про які всі так голосно говорили?
Олександр Тарнавський: На початку контрнаступу дуже багато всі говорили. Під час ведення наступальних дій теж всі говорили і продовжують говорити. Наше діло, воїнів, виконати відповідні завдання.
Ми розуміємо, що одна із головних причин – це добре підготовлена оборона. Я скажу, що ворог готувався. І повторюю, що це одна із найсильніших армій світу. Його оборона складалася не з одного, а з декількох рубежів. Противник звів ці оборонні рубежі не за один місяць, а впродовж того періоду, коли ми готувалися до наступальних дій. Тому що розвідка працює цілодобово.
Ворог використовує свої сильні сторони – це живу силу, ділянки мінування, підготовлені позиції, а також готовність без жалю кидати на смерть свій особовий склад. Перевага в авіації. Дуже велика щільність мінних полів, насиченість бойових порядків ворога, протитанкових засобів, засобів радіоелектронної боротьби та ударних дронів. А також – неможливість використання нами в повному обсязі броньованої техніки, що ускладнювало наші активні просування, а також вплинуло на швидкість наступальних дій.
Найголовніше – що наш воїн не злякався, він робив те, що він повинен був робити. Так, воно було повільніше, набагато повільніше, ніж ми бачили це в попередніх війнах, читали в книжках чи нам розказували. Сьогодні змінюється тактика, змінюється співвідношення сил і засобів, змінюються засоби впливу як на військо, яке наступає, так і на військо, яке обороняється.
Сьогодні активізувалася робота радіоелектронна – це і дрони-камікадзе, і спостереження. Це війна майбутнього. Ми всі вчимося на цих помилках, робимо висновки. При цьому я скажу, ми, можливо, не подолали ту глибину, але ми зробили той ривок, який дає подих на подальші наші наступальні дії.
ВВС: Зараз багато говорять про зведення фортифікаційних споруд українськими силами. Президент поставив це завдання. Як на вашому напрямку це працює?
Олександр Тарнавський: Найголовніше в обороні – це окопи, бліндажі, укриття. Підходи до цих укриттів як для особового складу, так і для техніки. Скажу, що ці питання проводились, проводяться, а за підтримки президента посилились. Тому що посилили ресурси, які залучаються до відпрацювання, визначили конкретні рубежі, а також відповідальність посадових осіб – як військових, так і цивільних. Тому все проводиться згідно з визначеним планом.
ВВС: Якщо порівнювати з росіянами – у них сильніші фортифікації чи приблизно на рівні?
Олександр Тарнавський: Ви знаєте, на тих оборонних рубежах, де перебуває наш солдат, я не скажу, що у росіян воно десь краще. Росіяни в чому переважають? Це мінування ділянок на місцевості. Там, де вони створили інженерні вузли загороджень. Ну і тими бетонними спорудженнями, які унеможливили швидке просування наших військовослужбовців.
Але в основному – це ділянки мінування. Були створені багатошарові мінні поля, комплексні – як протитанкові, так і протипіхотні. Але ми теж, як мінімум, такі лінії оборонних рубежів виставляємо.
Про поведінку росіян
ВВС: Вже майже два роки триває повномасштабне вторгнення. Як взагалі змінюється поведінка росіян у цій війні? Щось вас, може, дивує? Щось вони навчилися? Щось змінилося?
Олександр Тарнавський: Війна – це розвиток. Вона не повинна залишатися на місці. Скажу відверто, росіяни дуже гарно вчаться – на наших помилках, на своїх помилках. Чим беруть росіяни? Росіяни беруть своєю кількістю, людськими масами. Не жаліючи свій людський ресурс, вони продовжують виконувати ті завдання, які перед ними стоять. Хоча реально вони розуміють, що на деяких ділянках вони втрачають, морально-психологічний стан у них на дуже низькому рівні.
В цілому ворог на початку своїх штурмових дій масово застосовував техніку, але це у них не виходило. Тому що спрацювали наші мінні поля, спрацювали наші протитанкові засоби.
Зараз можна казати, що російська армія дуже багато запозичає у нас. Швидко навчається і, напевно, адаптується, копіює ті дії, які у нас найбільш ефективні. Навіть тактичні наші дії ворог бере собі на озброєння – під час тих же штурмових дій в окопах, при наближенні до окопів. Наприклад, дуже схоже почали проводити атаки групами – відділення, взвод за підтримки двох, максимум чотирьох бронемашин.
Звичайно, залишаються і масовані, так звані “м’ясні штурми” піхотою. Для росіян це нормально. Але в них є величезні втрати живої сили, я скажу, в 3-5 разів (більше за українські втрати. – Ред.), а на деяких ділянках навіть більше.
Також ворог нарощує застосування дронів-камікадзе, дуже широко застосовує наземні роботизовані платформи. Останнє використовується в основному для підвезення боєприпасів на позиції. Російські окупанти експериментують – встановлюють на них протитанкові засоби, кулемети. І дуже вони гарно вчаться, в тому числі на наших позитивних діях. Що нас, з одного боку, радує, а з іншого – може, і ні.
ВВС: Яка ситуація з озброєнням в українських сил? Чого найбільше бракує військовим на вашому напрямку?
Олександр Тарнавський: Сьогодні велика проблема – це боєприпаси різних видів і майже всіх номенклатур. Гостро дуже стоїть питання щодо боєприпасів для артилерійських систем 122 і 152 міліметрів.
Хочу також звернути увагу на те, що противник, знаючи наші можливості щодо дальності ураження, розмістив свої артилерійські підрозділи на критичній відстані – там, де ми не можемо впливати на його дії. Дуже швидко він розвиває засоби радіоелектронної боротьби, що унеможливлює застосування нами високоточної зброї на великій дальності. Тобто ми сьогодні маємо проблеми у наведені далекобійних боєприпасів під час ведення контрбатарейної боротьби.
Особливо хочу сказати, що для боротьби з повітряним противником актуальним питанням є постачання зенітних ракетних комплексів типу Stormer, Avenger, Stinger. Тобто якщо є навіть невелика перевага в повітрі – це вже перевага противника над наземним компонентом. А в умовах значного збільшення застосування противником безпілотних літальних апаратів – зокрема FPV-дронів – є необхідність у забезпеченні наших підрозділів засобами радіоелектронної боротьби. Ми застосовуємо – вони протидіють засобами РЕБ. Вони застосовують – ми протидіємо. Тому у нас є в цьому напрямку проблеми.
Для продовження наступальних штурмових дій ми хотіли б мати ті засоби, які дають можливості розміновувати ділянки місцевості. Знаєте, скільки б цього не було – його все мало.
ВВС: От ви згадали про перевагу в повітрі. Наскільки надання Україні F-16 може покращити позиції українських військових на фронті?
Олександр Тарнавський: Підтримка з повітря – вона завжди є підтримкою. Взаємодія повітряної і наземної компоненти – це поєднання сили, волі і руху вперед, до перемоги. Тому я думаю, що це буде мати успіх.
ВВС: Бо є думки про те, що це вже насправді запізніла допомога, що ці літаки потрібні були ще влітку перед контрнаступом. І це, власне, одна з причин, чому контрнаступ не приніс таких результатів, оскільки не було переваги і підтримки в повітрі.
Олександр Тарнавський: Переваги в повітрі не було не тому, що не було F-16, а через те, що там є інші фактори. От я сказав, що є сили та засоби, яких ми, на жаль, не мали на той момент для протидії повітряним силам РФ. Це і зараз залишається у нас. Це одна з головних причин – завдання ударів як авіацією, так і дронами-камікадзе. І я думаю, з набуттям цих засобів Повітряні сили стануть сильнішими, а ми будемо більш активними за їхньої підтримки.
Про настрої військових
ВВС: Чи бракує у вас людей, чи бракує сил, оскільки мобілізація в Україні не дає потрібних результатів. Яка у вас з цим ситуація?
Олександр Тарнавський: Ну, знаєте, завжди є брак ресурсу – як людського, так і технічного. Це у всіх військових частинах і угрупованнях. І скільки б ресурсів не було – цього все одно мало. Те, що для перемоги в цій війні нам реально потрібні додаткові сили та засоби – ми всі це прекрасно розуміємо. Тому що ті люди, які сьогодні виконують завдання, вони мають таке поняття, як втома. Тому їх потрібно підмінити, замінити. Як в спортивних матчах, у футболі ця зміна проходить – точно так само і тут.
А коли ми не маємо ресурсу для заміни – це, на жаль, виснаження для особового складу. Настає моральна втома під час виконання бойових завдань. І тут в значній нагоді будуть уміння та навички кожного командира. Десь підмінити, замінити, відреагувати. На фронті потрібні та важливі як піхотинці, так і кухарі чи слюсарі. Кожен повинен виконувати своє завдання. Тому сьогодні важко, але продовжуємо виконувати завдання.
ВВС: Ви багато спілкуєтесь з військовими, що ви можете сказати про їхній моральний стан? Тому що зараз так багато проблем: невідомо, коли буде демобілізація, конфлікти у вищому керівництві Зеленський – Залужний і так далі… Як військові взагалі це все сприймають, що вони кажуть?
Олександр Тарнавський: По-перше, армія вона поза політикою, поза тими розмовами, які точаться навколо армії. Я не бачу проблем чи якихось сутичок між тією чи іншою посадовою особою. Ані мене, ані військових це не цікавить.
Стосовно морального стану – так, деякі втрачають, деякі його підтримують. Тут є поняття таке – психологічна допомога, моральна допомога. Десь є втома – ми проводимо відповідні кроки, щоб підказати, підтримати. Дуже добре спрацьовує підтримка товариша, підтримка близьких. Тому сьогодні як ми з цього питання виходимо – десь відпустка, десь відпочили. Знаєте, гуртом і батька легше бити.
А та вся ситуація, яка навколо твориться – знаєте, це не наше питання. Тому у нас проблем немає. Якщо у когось є – як кажуть, вирішуйте їх самі…
ВВС: Скоро Новий рік. Які ваші очікування, прогнози? Як ви думаєте, що буде відбуватися на фронті?
Олександр Тарнавський: Я думаю, що наступний рік буде, можливо, ще важчим. Тому що ми повинні закінчувати ведення бойових дій і звільнення наших територій. І чим ближче до виконання цього завдання, головної мети – виходу на наші кордони, воно буде ще складніше. Ворог про це знає і буде творити все для того, щоб ми це завдання не виконали.
Тому, як кажуть, нам – удачі, ну, а їм – вони свій вибір зробили. Тому я кажу, що рік буде важкий.
ВВС: Ви думаєте, це реально в наступному році завершити війну?
Олександр Тарнавський: Питання “завершити війну” я ніколи не ставлю. Питання – перемогти. Тому що завершити війну можна по-різному. Для нас, військових, це перемога.
ВВС: Останнім часом в ЗМІ називали ваше прізвище серед тих, кого, можливо, будуть змінювати. Як ви до цього ставитесь? Ви готові?
Олександр Тарнавський: Я вам скажу так, що я своє життя змінював іще з дитинства. Закінчив школу, пішов навчатися в військовий навчальний заклад і постійно змінював свій статус. Командир взводу, роти, командир батальйону. Сьогодні – командувач. Чи хочуть змінити – я ж не знаю. Я готовий до всіх умов.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підсумував рік війни, дав прогноз на майбутнє і розповів, що думає про урядовий законопроєкт щодо нових правил мобілізації.
26 грудня Валерій Залужний провів свою першу за час повномасштабного вторгнення пресконференцію. Вона була короткою і широко не транслювалася.
Залужний прокоментував резонансний пакет урядових законопроєктів щодо мобілізації, демобілізації та військової служби, внесений в парламент напередодні, а також стисло висловився про ситуацію на фронті та натякнув, чим для української оборони може обернутися наступний рік.
Скільки мобілізованих потрібно
Перед пресконференцією Залужний, який практично ніколи не роздає коментарів ЗМІ, ненадовго включився в національний телемарафон.
Він, зокрема, прокоментував заяву президента Зеленського, який стверджував, що військове командування запросило мобілізувати у наступному році 450-500 тис. новобранців, щоб поповнити військо.
Залужний уточнив, що генштаб “жодного запиту на якісь цифри не робив”.
Мовляв, свої потреби армія формує, враховуючи поточний некомплект, формування нових військових частин і прогнозів щодо втрат, які можуть бути у наступному році.
“Озвучувати цю цифру ми не можемо, бо це військова таємниця”, – додав він.
“Ми формуємо запити на ресурси – на військову техніку і людей. Всі ці пропозиції ми подаємо до міноборони, як до суб’єкта законодавчої ініціативи, яке вже далі вирішує, як це забезпечити. Нам необхідні снаряди, зброя і люди. Все решта виконують органи, які мають повноваження”, – пояснив Залужний.
Ухилянти, мобілізація і “не справа ЗСУ”
Уже на пресконференції Залужний детальніше прокоментував законопроєкти про нові правила мобілізації.
Головний з них внесли в парламент ввечері 25 грудня. Він передбачає зниження віку для мобілізованих з 27 до 25 років, спрощення процедури військового обліку та вручення повісток, а також суворіші санкції за ухилянтство аж до багатотисячних штрафів та ув’язнення.
Крім того, законопроєкт передбачає можливість демобілізації для тих, хто служить більше трьох років під час воєнного стану і для тих, хто побував в полоні.
Залужний наголосив, що хоча військові працювали в робочій групі з підготовки документів, але більшість положень, особливо ті, які стосуються безпосередньо мобілізації цивільних та санкцій щодо ухилянтів, розробляли не в генштабі.
“Ми армія, і ми маємо воювати, а не втручатися в життя цивільних”, – підкреслив він.
На уточнення ВВС Україна, Залужний також наголосив, що не військове керівництво ініціювало електронні повістки, які, як сказано в законопроєкті, зможуть надсилати на електронну пошту чи в електронний кабінет призовника.
“Точно цю пропозицію вносив не генштаб”, – сказав він.
Відповідаючи на питання про військовозобов’язаних за кордоном, Залужний додав, що ЗСУ не мають наміру втручатися у життя цивільних, які виїхали.
“ЗСУ мають воювати, жодним чином не впливати на цивільне життя наших мирних громадян, в тому числі тих, які виїхали за межі нашої країни. Для цього є центральні органи виконавчої влади, які мають прийняти рішення. Я не можу давати цю оцінку і не хочу це робити, але буду дуже радий, якщо через деякий час побачу їх у війську і з задоволенням організую їм підготовку”, – зауважив головком.
За словами Залужного, для генштабу важливо, щоб мобілізація відбувалася, але яким чином – це вже завдання уряду.
Щодо деяких позицій законопроєкту Залужний висловився скептично.
Зокрема, щодо положення про обов’язкову ротацію військових через шість місяців бойових дій.
“Звісно, ця норма дуже цікава і, звісно, хотілося б, щоб вона була. Але знову ж таки, наші люди зараз не на змаганнях, це не шоу, за яким спостерігає весь світ. Ситуація на фронті залежить від дій противника. Ми не можемо прогнозувати, це буде шість місяців, п’ять місяців, три місяці”, – пояснив головком.
“Якщо люди пропонують проводити кожні шість місяців ротацію, вони мають розуміти тоді, що бойовий комплект військ необхідно збільшувати хоча б у два рази”, – підкреслив він.
Водночас Залужний визнав, що саме ЗСУ пропонували відмовитися від строкової служби і готові до цього.
Відповідно до нового законопроєкту, строкову службу має замінити базова військова підготовка, яку протягом кількох місяців мають пройти юнаки від 18 до 25 років.
“Ще станом на літо ми були не готові змінити строковиків, але десь наприкінці листопада це вже була абсолютно наша пропозиція. … Станом на сьогоднішній день вони нам не потрібні”, – пояснив він.
Про демобілізацію
Окремо головком зупинився на демобілізації військових, які давно воюють на фронті.
Він додав, що генштаб та міноборони погодилися дозволити демобілізацію для тих, хто понад 36 місяців безперервно служив під час воєнного стану.
Але лише за умови, якщо не буде більшого загострення на фронті. Адже тоді постане питання – як і ким замінити досвідчених людей, які залишать ЗСУ.
“Я чітко розумію, що наші бійці на фронті зараз знаходяться в надскладних умовах, – заявив він. – Я сподіваюсь, що через 36 місяців ми впораємось із завданням, щоб замінити тих людей, які в надскладних умовах”.
Ситуація на фронті
Валерій Залужний ухильно говорив про перспективи війни.
“Можу вас запевнити, що наступний рік буде відрізнятися від 2023 року, ми все для цього робимо”, – заявив головком.
Він додав, що керівництво визначило проблеми і працює над їхнім вирішенням.
Коментуючи окремі напрямки на фронті – криваві бої за Бахмут, який росіяни взяли цього літа, а також битви за Авдіївку і Мар’їнку, які також під загрозою повної окупації, – Залужний наголосив, що все має визначати військова доцільність:
“Не потрібно на цьому сильно зациклюватися і робити якісь шоу або шоу скорботи навколо якогось населеного пункту. Ведення бойових дій підпорядковується своїм законам, які не залежать від того, подобається це командирам, політикам чи журналістам”.
Залужний зазначив, що ЗСУ оборонятимуть кожен клаптик землі, але якщо треба буде зберегти людей”, “ми приймемо це рішення і збережемо людей”.
“Росіяни знищують міста, використовують велику кількість снарядів. Вони можуть зробити так, що за 2-3 місяці із міста буде те, що трапилося з Бахмутом”, – додав головком.
Саме це, за його словами, зараз відбувається в Авдіївці та Мар’їнці. Особливо складна ситуація в останній, російська влада вже відзвітувала, що місто взяте, але Залужний заперечив. Він сказав, що ЗСУ все ще перебувають у його північній частині.
“Але я можу сказати, що цього населеного пункту вже не існує”, – сказав він, маючи на увазі великі руйнування.
За словами Залужного, “немає нічого такого, що може викликати суспільний резонанс” в тому, що українські військові відійшли на околиці Мар’їнки і навіть облаштовують позиції за цим містом.
Війна в Україні остаточно перейшла у стан позиційної: жодна зі сторін не може провести велику операцію, не витративши на неї надто багато ресурсів — техніки, боєприпасів, але найголовніше — людей. В обговоренні майбутньої стратегії ЗСУ замість “контрнаступу” все частіше лунає інший термін — “стратегічна оборона”.
Про необхідність переходу до стратегічної оборони заявив в інтерв’ю ВВС колишній головком ЗСУ Віктор Муженко, причому, за його словами, Київ зберігає “потенційну можливість розгрому окупаційних військ на території України”, якщо зможе грамотно розробити і реалізувати таку стратегію.
Про перехід до “року стратегічної оборони” йдеться і у великій доповіді, підготовленій міністерством оборони Естонії.
Позиційна війна, тобто така війна, коли лінія фронту не зазнає значних змін за будь-якої інтенсивності боїв, — вимушений стан.
З нього, щоправда, можна отримати й переваги, коли нічого іншого просто не залишається. Хоча командування будь-якої армії зазвичай воліє вести маневрову війну, для якої, власне, будуються всі сучасні збройні сили.
Позиційна війна за своїми цілями може називатися війною на виснаження. На відміну від маневрової чи “блискавичної” війни, цілями в ній стають не розгром армії супротивника, зайняті міста чи території, вихід на якісь стратегічно важливі позиції, а зниження боєздатності армії супротивника та обороноздатності його держави в цілому, здатності його народу та армії до опору.
При цьому позиційний конфлікт не може сам по собі закінчитися перемогою — він або призводить до ситуації, коли виснажена країна погоджується на поступки, або створює умови для переходу війни до більш активної, маневрової.
З осені 2022 року й аж до кінця літа 2023-го в Україні та на Заході багато політиків і військових говорили про необхідність й важливість літнього наступу, і, очевидно, перемагати на фронті вони збиралися саме рішучим ударом.
Однак після закінчення цього наступу, яке не досягло поставленої мети, стало ясно, що така стратегія не спрацювала і Києву доведеться вступати з Москвою в затяжний конфлікт на виснаження.
При цьому в Кремлі переконані, що військовий, економічний та демографічний потенціал у Росії вищий, ніж в України. Крім того, російське керівництво впевнене, що іноземна допомога Україні незабаром, ймовірно, припиниться, що Захід втомиться від цієї війни швидше за Росію.
Ця впевненість пролунала, зокрема, під час “прямої лінії” Володимира Путіна 14 грудня, коли він заявив, що російська фінансово-економічна система міцна, а армія боєздатна, на відміну від України, яка, за словами російського президента, “сьогодні майже нічого не виробляє”. “Намагаються щось там зберегти. Все привозять, вибачте за моветон, на халяву. Але ця халява коли-небудь може і закінчитися. І, судячи з усього, так і закінчується помаленьку”, – заявив Путін.
Майбутнє підтримки України дійсно залишається невизначеним — у США долю цієї допомоги Конгрес вирішуватиме у січні, Європа також поки що не змогла затвердити нове фінансування України.
Як зазначають багато експертів, зокрема з американського Інституту вивчення війни, “раптове припинення допомоги Заходу, найімовірніше, рано чи пізно призведе до втрати здатності України стримувати російську армію”.
Україна і її партнери намагаються вирішити цю проблему, розробивши план, який може хоча б описати перспективу західним політикам та допомогти їм у вирішенні питання щодо військової допомоги Києву.
Невизначеність і відсутність більш-менш чіткої перспективи дуже заважає конгресменам у затвердженні пакета допомоги — їм просто незрозуміло, як довго доведеться витрачати гроші на підтримку ЗСУ у війні, перемога якої не має зрозумілого образу.
Як написала на початку грудня газета New York Times, Україна спільно з США розробляють стратегію, головна мета якої – утримати території, які контролює ЗСУ.
За інформацією видання, американці пропонують сфокусуватися на цій головній меті, тоді як українці хочуть вести активніші бойові дії із застосуванням далекої високоточної зброї.
Зараз ідея зіграти в гру, яку нав’язує Україні Росія, тобто почати війну на виснаження, замість підготовки нового великого наступу, знаходить все більше прихильників. І це логічно — іншого виходу поки що просто не видно.
“Війна на виснаження невигідна нікому і ніколи, на неї йдуть, тільки якщо немає можливості вести війну більш активно, але в такій ситуації вона більш невигідна Україні, ніж Росії: окрім втрат на фронті, мільйони біженців, ракетні удари по всій території країни, руйнування інфраструктури та економіки, неясні перспективи держави загалом — тому, якщо наступ і злам тенденції не вдалися, треба ще раз подумати про перспективу”, — так описав нинішню ситуацію в інтерв’ю ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.
Так вийшло
Взагалі ні російська, ні українська армії не збиралися закопуватися в землю і переходити до війни на виснаження.
У лютому 2022 року Росія спробувала зробити класичний бліцкриг з проривом до столиці та захопленням доброї половини України.
Коли взяти Київ не вдалося, а просування на півдні зупинилося, то Росія почала наступ на Донбасі, який також був цілком рішучим і за характером, і за цілями: російські війська прагнули оточити і знищити велике українське угруповання, але також безрезультатно — на півдні “кліщів” українську оборону не вдавалося пробити, а на півночі взагалі все закінчилося поразкою.
На початку вересня 2022 року, скориставшись низькою щільністю російських військ у Харківській області, ЗСУ змогли спланувати та провести осінній наступ, звільнивши велику територію, а потім змусивши Росію відвести війська від Херсона на лівий берег.
Однак згодом обидві сторони не змогли спланувати і провести жодної великої операції і досягти такого ж успіху, як у російської армії на півдні України на початку вторгнення або у ЗСУ під Ізюмом восени 2022 року.
Під час літнього наступу 2023 року ЗСУ вклинилися в російську оборону на 30 кілометрів, але не досягли поставленої мети — виходу до Азовського моря або хоча б звільнення міста Токмак, що лежить на півдорозі до узбережжя.
Таким чином, позиційною ця війна стала ще взимку-навесні 2023 року, а літній наступ ЗСУ лише наочно показав, як важко переламати це становище.
Чому виник позиційний глухий кут?
Причин, через які війна перейшла у такий стан, кілька.
Після російської мобілізації на фронті з обох боків виявилися сумірні за розміром угруповання, причому їхня чисельність дозволяє наситити частини в обороні настільки, щоб унеможливити прорив невеликими групами.
Таке просування ускладнене ще й тим, що за довгий час, протягом якого лінія фронту залишалася незмінною, кожна зі сторін встигла підготуватися до оборони, викопавши траншеї, обладнавши вогневі точки, встановивши мінні поля та пристрілявши їх.
Крім того, кожна зі сторін використовує весь арсенал розвідки, щоб контролювати територію, зайняту супротивником, постійно вдосконалюючи навички та техніку.
Враховуючи, наскільки добре зараз проглядається ближній тил, прихована концентрація та прорив невеликих груп – дуже ускладнені. Іноді між виявленням та ураженням цілі артилерією проходить лише кілька хвилин.
Прорив великими угрупованнями теж виявився майже неможливим. Теоретично існує можливість зібрати ударне угруповання та створити чисельну перевагу на певній ділянці фронту, однак і тут розвідка заважає зробити це потайки.
Обидві сторони активно використовують для розвідки безпілотники, та й інші види розвідки стали більш ефективними. Наприклад, агентура на території супротивника може передавати дані значно швидше, ніж раніше.
Сучасні системи електронної розвідки також стали досконалішими. Україна отримала доступ до інформації із західних супутників та даних літаків-розвідників, а Росія активно залучає власні розвідувальні засоби, як-от радари та літаки ДРЛС.
Тож потай розгорнути велике угруповання стало практично неможливо — супротивник розкриває задум і встигає відреагувати на загрозу, підтягнувши зі свого боку до місця майбутнього прориву резерви.
Зрештою, жодна зі сторін не продемонструвала вміння діяти великими з’єднаннями в рамках загальновійськового бою в тісній взаємодії різних складових ударної групи — інженерних, танкових, мотопіхотних, ракетно-артилерійських та авіаційних частин.
Річ частково в тому, що в цій війні з’явилося стільки нових військових технологій, що їхнє застосування поки що дуже погано вивчене, і тактичні прийоми, які дозволяють з ними боротися, не відпрацьовані.
І оскільки досвіду та вміння ведення бойових дій не вистачає на всіх рівнях, починаючи з рядових і закінчуючи командуванням, все це призводить до надто високих втрат.
При цьому воюючі армії набувають нового бойового досвіду, що дозволяє їм робити все менше помилок, якими міг би скористатися супротивник.
Чого потребує Україна для оборони?
Загальні цілі переходу до стратегічної оборони, про які йшлося у згаданій вже аналітичній доповіді естонських військових, не дають уявлення про те, якої тактики дотримуватимуться ЗСУ під час кампанії.
Вона буде пов’язана із постачанням іноземного озброєння та військової техніки. З одного боку, ці поставки виходитимуть із потреб України, з іншого — обмежуватимуть свободу дій ЗСУ.
Якщо ЗСУ не вдасться до спроби ще одного наступу в 2024 році, а дійсно перейде до оборони, то номенклатура західних поставок має змінитись.
Як зазначає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, насамперед ЗСУ потребують артилерійських боєприпасів, оскільки “на них стоїть і оборона, і наступ у російсько-українській війні”.
“Необхідно посилити ППО та ПРО, особливо з початком чергової зимової кампанії ударів по інфраструктурі, з цим, зокрема, пов’язане й постачання Німеччиною ще однієї батареї Patriot. Потрібен реальний початок постачання авіації — і як друге дихання українським ВПС на перспективу, і як протидія російським літакам, зокрема, запускам крилатих бомб з УМПК, проти яких ППО малоефективна. Бронетехніка для оборони менш критична, аніж для наступу, але на перспективу потрібна і вона”, — вважає ізраїльський експерт.
Але головне, за словами Гендельмана, полягає у мобілізації української економіки й держави. “Насамперед це стосується переведення країни на воєнні рейки, розкручування ВПК і взагалі мобілізації матеріальних та людських ресурсів для війни. Поки що Росія показує себе в цьому краще, ніж Україна, хоча, здавалося б, Україні це більше горить і можна було очікувати на великі зрушення”, — сказав він.
Гендельман вважає, що Україна має докладати максимальних зусиль для розвитку власного ВПК, що знизить її залежність від західних постачань.
“Проблема з постачанням у тому, що західний ВПК теж розкручується недостатньо швидко, і за багатьма категоріями є фізична нестача […] Тому все знову впирається у власні українські можливості та зусилля. Якщо це “не дуже й хотілося” щодо переходу на воєнні рейки продовжиться, Україна програє, і жодні посилання на об’єктивні обставини не допоможуть”, — вважає він.
Маневрена чи окопна?
Документ, розроблений естонськими військовими, містить цілі й завдання, які можуть поставити перед собою ЗСУ, якщо вирішать воювати з Росією на виснаження.
Серед них – удари по комунікаціях, щоб порушити постачання військ на передовій, тиск на Чорноморський флот, щоб знизити його активність, а також захист повітряного простору, щоб не дозволяти російській авіації на нього впливати.
Крім того, ЗСУ пропонують продовжувати стримувати російський повільний наступ, завдаючи при цьому російській армії максимально можливих втрат.
За підрахунками міністерства оборони Естонії, Росія здатна готувати не більше 130 тисяч військових протягом пів року. Естонці вважають: якщо безповоротні втрати (вбитими та пораненими без можливості повернутися на фронт) складуть 50 тисяч за пів року, то це перевантажить російську мобілізаційну систему і призведе до того, що на фронт потраплятимуть менш підготовлені солдати, що зменшить боєздатність російського угруповання.
Ці загальні принципи, викладені у доповіді, не дають уявлення про те, яку тактику оберуть ЗСУ. Ймовірно, цього поки що не знає навіть командування українською армією.
Оборонна стратегія не означає, що війська не будуть маневрувати та проводити наступи.
Штурм Вугледару минулої зими, весняне взяття Бахмута, бої під Авдіївкою — всі ці операції, які проводила російська армія, укладаються в концепцію позиційної війни, так само як і український плацдарм на лівому березі Дніпра і навіть просування під тим самим Бахмутом і в районі Оріхівського виступу влітку 2023 року.
Ці операції не призвели до значних змін лінії фронту, тобто до таких, які б змінили характер війни (тому війну і називають позиційною). І всі вони були надзвичайно затратними.
При цьому, оскільки польова фортифікація є однією з основ оборони в позиційній війні, будівництво ліній оборони — додаткові витрати такого конфлікту. Це десятки і навіть сотні кілометрів траншей, протитанкових ровів, загороджень, гектари мінних полів, бетонні бункери, доти та багато іншого. Будівництвом цих ліній оборони зараз займаються обидві сторони.
Відмовитись від активних бойових дій під час позиційної війни важко — адже тільки так можна утримати чи завоювати ініціативу, змушуючи супротивника реагувати на погрози. Реакція завжди більш затратна, ніж заздалегідь підготовлений удар, тому що вона вимагає екстрених заходів.
Тому під час позиційної війни кожна армія має вибір — або готувати і вести затратні активні операції, або реагувати на ініціативу супротивника, витрачаючи на це ще більше ресурсів.
Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголошує, що стратегічна оборона, до якої мають, за його словами, вже зараз перейти українські сили, передбачає нанесення ними контрударів.
Паралельно, каже Муженко, Україна має “переформатувати фронт”. “Це означає, що нам потрібно створити потужний резерв – не лише кількісний, а й якісний. А якісний резерв — наявність військових організмів: бригада, корпус і так далі — підготовлених, оснащених, злагоджених, з високим моральним духом, здатних вирішувати такі питання”, — резюмує він.
Давид Гендельман вважає, що оборона вимагатиме менших зусиль і напруги, ніж активніша війна, але цей час потрібно використовувати для підготовки саме до рішучих бойових дій.
“Оборона менш витратна за ресурсами, ніж наступ, але все ж таки впирається саме в перспективу: і втрати, й інші витрати просто розмазуються в часі замість великих одномоментних втрат при великому наступі. Тому якщо протягом оборонного етапу не буде зрушень у переході на воєнні рейки, то це просто відкладення неприємностей, а не їхнє вирішення”, — каже він.
Про це йдеться і в доповіді естонських військових. На думку експертів міноборони Естонії, головна ціль на цей час – підірвати впевненість Росії у тому, що війну вдасться завершити протягом 2024 року. Для оборони України наступний рік буде стратегічним, протягом цього часу має бути побудована військова та промислова база країни для того, щоб у Києва з’явилась можливість завдати поразки російським військовим.
Зважаючи на все, командування ЗСУ цілком усвідомлює проблеми, що виникнуть за тривалого позиційного протистояння. Український головнокомандувач Валерій Залужний ще на початку листопада опублікував статтю в журналі Economist, в якій виклав свої погляди на те, чого потребує Україна в такій війні.
За словами Залужного, пріоритетами для ЗСУ (тобто тими сферами, які необхідно розвивати та зміцнювати) є авіація, яка дозволить домогтися якщо не переваги в повітрі, то хоча б паритету; РЕБ – вони життєво необхідні на тлі різкого збільшення дронів; системи контрбатарейної боротьби – артилерія в позиційній війні стає одним з головних засобів поразки і з нею потрібно боротися; інженерна техніка для подолання мінних полів — саме вони стали одним з головних чинників, які не дозволили ЗСУ провести успішний наступ. І, нарешті, люди, оскільки саме вони звільняють окуповані території — літаки, дрони та інша техніка це зробити не може.
Залужний написав, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою. Однак і сам він визнає, що війна набула позиційного характеру, і багато коментаторів говорять, що головне для України в період “стратегічної оборони” — не втратити ще більше своєї землі.
