Ситуація не сприяє сміливим наступальним операціям української армії, визнає військовий оглядач Микола Бєлєсков у колонці для The Atlantic Council. Отже, єдиний розумний план на 2024 рік — оборонний.
Повномасштабне вторгнення Росії наближається до дворічного терміну, і для військового і політичного керівництва України життєво важливо засвоїти уроки 2022 і 2023 років.
Найважливішим висновком, який можна зробити з останніх двох років бойових дій, є домінування оборонної війни над наступальними операціями. Це було продемонстровано багато разів, починаючи з провалу бліцкригу Росії в перший місяць війни.
Другим ключовим уроком є важливість балансу між політичними цілями та військовими можливостями. Політичні міркування змушували і Росію, і Україну розпочати наступ із недостатньою кількістю сил, що призвело до великих втрат.
Хоча довгостроковою метою України залишається повне звільнення країни від російської окупації, поточні обставини не сприяють сміливим наступальним операціям. На міжнародному фронті зобов’язання США та ЄС щодо надання допомоги зіштовхнулися з серйозними політичними перешкодами, тоді як спроби розширити виробництво військового обладнання та озброєння значно відстали від графіка. В Україні зростає занепокоєння через високу кількість втрат і потенційну нестачу робочої сили.
З огляду на це, військова стратегія України на 2024 рік має зосередитися на утриманні лінії фронту і забезпеченні постійного контролю над приблизно 82% території країни, що залишається в руках України. Стратегічний перехід до активної оборони відповідатиме нинішній силі України, даючи змогу вигравати дорогоцінний час для перегрупування і переозброєння напередодні, імовірно, сприятливіших умов у 2025 році.
Важливим є те, що більш оборонна позиція дасть змогу Україні використовувати нагальну потребу Москви в перемогах. Оскільки російська армія перебуває під величезним політичним тиском в очікуванні просування, в українських командирів буде багато можливостей для стабільного знекровлення сил вторгнення Путіна, подібно до того, як вони зараз роблять це в Авдіївці.
Паралельно Україна повинна прагнути продовжувати знижувати здатність Росії вести війну шляхом проведення ескалації кампанії авіаударів по цілях далеко за лінією фронту на всій території окупованої України і самої Росії. Це може враховувати атаки на зосередження військ, військові бази і склади боєприпасів, а також матеріально-технічні центри та об’єкти з виробництва озброєння.
Ухваливши стратегію активної оборони у 2024 році, Київ може досягти подвійної мети — запобігти будь-якому значному просуванню Росії та створити умови, які сприятимуть успіху України у війні на виснаження. Це створило б основу для повернення до наступальних операцій у 2025 році.
Ефективність будь-якої оборонної стратегії у 2024 році значною мірою залежатиме від рівня підтримки з боку партнерів України. Що стосується поставок зброї, пріоритети враховуватимуть величезну кількість артилерійських боєприпасів разом із системами радіоелектронної боротьби, ударними безпілотниками, додатковими засобами ППО і ракетами великої дальності. Гаряче очікуване прибуття винищувачів F-16 у найближчі місяці також значно посилить здатність України позбавити Росію контролю над небом.
Якщо ця військова допомога буде надана, Україна зможе реалізувати стратегію активної оборони протягом наступного року, а також — готуватися до майбутніх наступів. Ця підготовка повинна містити розширені програми навчання українських військових у країнах НАТО. У той час, як десятки тисяч українських військових уже пройшли підготовку в перші два роки війни, невдачі на лінії фронту в другій половині 2023 року показали недоліки цих зусиль. Очевидно, що потрібно набагато більше часу, щоб надати українським солдатам військові знання та навички, необхідні для успіху на полі бою.
Перехід до активної оборони у 2024 році не завадить Україні проводити конкретні наступальні дії. Найімовірнішим фокусом наступальних операцій України протягом наступного року стане окупований Росією Кримський півострів. Це підтвердив президент України Володимир Зеленський у нещодавньому інтерв’ю The Economist.
Систематичне знищення російського матеріально-технічного та військового потенціалу в Криму протягом 2024 року переслідує дві важливі цілі. По-перше, це допоможе забезпечити свободу торгового судноплавства в Чорному морі, спираючись на нещодавній прогрес України в прориві російської морської блокади портів. По-друге, це завадило б зусиллям Кремля поповнити постачання російської армії на півдні України, потенційно створивши слабкі точки вздовж лінії фронту сухопутної війни.
Успіх України в битві за Чорне море продемонстрував міць західної зброї в поєднанні з майстерністю і винахідливістю українських військових. Подальші прориви в Криму і на морі 2024 року залежатимуть від готовності партнерів України постачати необхідні ракети.
Заклики до України ухвалити оборонну стратегію в прийдешньому році далекі від оптимізму, який ряснів на початку 2023 року після гучних перемог України під Харковом і Херсоном. Хоча деякі спостерігачі неминуче вважатимуть цю позицію песимістичною або навіть поразницькою, вона відображає нинішні реалії війни і являє собою найімовірніший шлях до майбутнього успіху. Дійсно, якщо перехід України до активної оборони у 2024 році прокладе шлях до можливої перемоги, майбутні історики вважатимуть це розсудливим і мудрим.
Володимир Путін відкрито готує свою країну до тривалої війни, і його надихають ознаки слабкості серед західних союзників України, що зростають. Щоб перемогти кремлівського диктатора і покласти край загрозі, що походить від відродження російського імперіалізму, Україна та її міжнародні партнери повинні перестати мислити категоріями індивідуальних наступів і прийняти більш довгостроковий підхід до цього історичного завдання.
