Golosnovinua.com

Позначка: США

  • Переговори на тлі ракетних ударів: Зеленський узгоджує перший історичний візит посланців Трампа до Києва

    Переговори на тлі ракетних ударів: Зеленський узгоджує перший історичний візит посланців Трампа до Києва

    Президент України Володимир Зеленський провів предметні телефонні переговори зі спеціальними представниками президента Сполучених Штатів Америки Стівеном Віткоффом та Джаредом Кушнером. Головною темою обговорення стало узгодження конкретної дати майбутнього візиту ключових американських переговірників до Києва для напрацювання реалістичних механізмів завершення війни та досягнення справедливого миру.

    Глава держави охарактеризував діалог як максимально детальний і конструктивний, наголосивши на важливості безперервної координації між дипломатичними командами обох країн.

    «Важливо, що діалог між переговорними командами США та України триває постійно, і зараз ми говоримо про визначення дати візиту в Україну. Ця поїздка була би дуже корисною для напрацювання рішень до миру», – зазначив український лідер.

    Під час розмови Володимир Зеленський детально поінформував американську сторону про актуальну оперативну обстановку на лінії фронту. Він підкреслив, що будь-які спроби просування російських військ мають незначний характер і даються загарбникам ціною колосальних втрат у живій силі та військовій техніці. Окрему увагу сторони приділили наслідкам масованих ворожих ракетних і дронових атак на українські населені пункти та енергетичні об’єкти.

    «Стів і Джаред знають багато деталей. Команди будуть на звʼязку, щоб опрацювати порядок денний і визначити найбільш зручний графік подальшої комунікації. Дякую Президенту Трампу, Стіву й Джареду та всім у Сполучених Штатах, хто працює заради того, щоб мир став нашим спільним досягненням», – підсумував президент.

    Майбутній візит представників Білого дому має стати переломним моментом у двосторонньому діалозі. Початково поїздка Стівена Віткоффа та Джареда Кушнера до столиці України планувалася на серпень 2026 року, проте через суттєве загострення безпекової ситуації та постійні обстріли Києва захід було відтерміновано. Питання активізації мирних зусиль уже розглядалося під час телефонних контактів і пізніше обговорювалося безпосередньо з Дональдом Трампом під час офіційного візиту глави української держави до Вашингтона.

    Особиста присутність американських переговірників у Києві покликана подолати дипломатичний дисбаланс, на який неодноразово вказувало українське керівництво. До цього представники Трампа здійснювали регулярні візити до Москви, жодного разу не побувавши в Україні для об’єктивної оцінки ситуації на місці. Безпосереднє ознайомлення з наслідками російської агресії та прямий контакт із керівництвом держави мають сформувати у Вашингтона реальне бачення викликів, перед якими стоїть Україна.

     

  • Дипломатичний демарш на саміті G20: раптова поява міністра РФ розлютила союзників та зірвала спільне фото

    Дипломатичний демарш на саміті G20: раптова поява міністра РФ розлютила союзників та зірвала спільне фото

    Рішення Сполучених Штатів запросити представника країни-агресора на офіційну зустріч міністрів фінансів країн «Великої двадцятки» у місті Ешвілл, штат Північна Кароліна, спричинило хвилю дипломатичного обурення серед ключових міжнародних партнерів. Присутність російського міністра фінансів Антона Сілуанова за одним столом із західними колегами стала першим прецедентом участі посадовця з РФ на подібному дипломатичному рівні з 2022 року.

    Засідання фінансового блоку «двадцятки» відкрив очільник Міністерства фінансів США Скотт Бессент. Проте поява чиновника з Москви одразу спровокувала відкрите невдоволення з боку європейських делегацій, які наголосили на неприпустимості толерування держави, що веде повномасштабну загарбницьку війну.

    Міністр фінансів Польщі Анджей Доманський публічно висловив безкомпромісну позицію та нагадав колегам про триваючу збройну агресію проти України.

    «Ми не довіряємо Росії. Вони постійно брешуть, і треба бути дуже, дуже обережним, обговорюючи з ними будь-які питання», – висловив свою позицію польський міністр.

    Жорстку оцінку подіям дав і міністр фінансів Німеччини Ларс Клінгбайль. За його словами, в той час, як Європейський Союз готує черговий пакет потужних санкційних обмежень проти Москви, допуск російського посадовця на переговори в Ешвіллі надсилає надзвичайно тривожний сигнал щодо готовності Вашингтона координувати спільні зусилля з тиску на Кремль.

    «Мені хотілося б отримати від американської сторони чіткіші роз’яснення щодо того, що його не слід приймати тут як звичайного гостя», – зауважив міністр.

    Напруга під час зустрічі призвела до повного зриву протокольних традицій. Більшість представників країн G20 категорично відмовилися від спільної офіційної фотосесії з російським посадовцем. У підсумку традиційне пам’ятне фото було зроблене без участі представника РФ.

    Показовий демарш міжнародних партнерів відбувся на тлі спроб Кремля використати майданчик для власної легітимізації та заяв про очікування запрошення російського диктатора на майбутній грудневий саміт лідерів у Маямі.

     

  • «Вересень може змінити багато»: Зеленський після розмови з посланцями Трампа зробив заяву

    «Вересень може змінити багато»: Зеленський після розмови з посланцями Трампа зробив заяву

    Президент України Володимир Зеленський 31 серпня провів телефонну розмову з представниками президента США Дональда Трампа Стівеном Віткоффом і Джаредом Кушнером. Однією з головних тем стала підготовка їхнього візиту до України: сторони зараз працюють над визначенням конкретної дати та порядку денного майбутніх зустрічей. Зеленський назвав розмову детальною і конструктивною та заявив, що така поїздка американських представників могла б допомогти у напрацюванні рішень для досягнення миру.

    За даними Офісу президента, переговорні команди України та США підтримують постійний контакт. Зеленський повідомив, що Віткофф і Кушнер добре поінформовані про перебіг дипломатичних переговорів, а тепер сторони мають узгодити найзручніший графік подальшої комунікації. Президент не назвав можливої дати приїзду американських представників, тому наразі йдеться саме про підготовку візиту, а не про вже затверджену поїздку.

    Окрему частину розмови присвятили ситуації на фронті та російським повітряним атакам. Зеленський заявив американським співрозмовникам, що просування російської армії залишається незначним і досягається ціною великих втрат. Reuters також повідомляє, що український президент поінформував Віткоффа й Кушнера про поточну бойову обстановку і наслідки російських ударів, водночас сторони говорили про подальші мирні зусилля.

    У своєму вечірньому зверненні Зеленський додав ще одну важливу деталь: Віткофф і Кушнер готуються не лише до візиту в Україну, а й до контактів із російською стороною. Президент заявив, що українська сторона вже обговорила з ними свої позиції перед цією комунікацією. Це означає, що найближчими тижнями дипломатична активність Вашингтона навколо війни може суттєво зрости.

    На цьому тлі Зеленський заявив, що «вересень може змінити багато». За його словами, Україна готує низку зустрічей та переговорів, які повинні мати конкретний результат для країни — від посилення оборонних спроможностей до нових пакетів підтримки енергетики перед зимою. Президент наголосив, що партнерам необхідно максимально мобілізувати допомогу Україні саме напередодні холодного сезону.

    Майбутня поїздка Віткоффа і Кушнера до України планується вже не вперше. Наприкінці липня повідомлялося, що представники Трампа можуть приїхати до Києва у другій половині серпня, зокрема в період заходів до 35-ї річниці Незалежності України. Однак 24 серпня «Радіо Свобода» з посиланням на поінформоване джерело повідомило, що візит «трохи відклали, але не скасували». Причиною називали посилення російських ракетних і дронових атак на Київ.

    Тому нинішня розмова Зеленського з американськими представниками фактично підтверджує, що відкладена поїздка знову повернулася до практичного порядку денного. Це важлива відмінність: ще тиждень тому йшлося лише про те, що візит залишається можливим, а 31 серпня Офіс президента вже офіційно повідомив про роботу над визначенням його дати. Водночас Білий дім поки публічно не оголосив ані точного графіка, ані складу майбутніх зустрічей в Україні.

    Віткофф і Кушнер упродовж останніх місяців залишаються одними з ключових представників Трампа в переговорах щодо завершення російсько-української війни. Українська сторона вже неодноразово проводила з ними переговори: зокрема 22 липня Зеленський разом із переговорною командою обговорював активізацію дипломатії та можливі кроки для наближення миру. Тоді до української команди входили Рустем Умєров, Кирило Буданов і Сергій Кислиця.

    Дипломатичний контекст зараз залишається складним. 25 серпня Reuters повідомляв, що Зеленський бачить певне «вікно» для американського посередництва приблизно до літа 2027 року, поки політична увага США остаточно не змістилася на президентську кампанію 2028-го. За інформацією агентства, Україна разом із американськими та європейськими представниками вже працювала над новими пропозиціями щодо можливого припинення бойових дій, однак між Києвом і Москвою залишаються фундаментальні розбіжності, передусім щодо територій і гарантій безпеки.

    Додаткової ваги майбутнім контактам надає й те, що Вашингтон продовжує підтримувати прямі канали зв’язку з Москвою. 28 серпня Зеленський заявив, що США передавали Україні інформацію про недавні зустрічі американських представників у російській столиці. Reuters повідомляв, що Вашингтон окремо обговорював із російською стороною можливі регіональні ризики, а Київ був поінформований про частину цих контактів.

    Тож майбутній приїзд Віткоффа і Кушнера може стати частиною нового етапу американської дипломатії, в межах якого представники Трампа підтримуватимуть паралельні контакти з Києвом і Москвою. Однак поки немає підтвердження ані нової мирної угоди, ані домовленості про припинення вогню, ані конкретного компромісу між сторонами. Підтверджено лише те, що США та Україна продовжують переговори, американські представники готуються до контактів із Росією, а дата їхнього візиту до України зараз визначається.

  • «Вибори Путіна» чи реванш Камали Гарріс: хто з демократів може поборотися за Білий дім у 2028 році

    «Вибори Путіна» чи реванш Камали Гарріс: хто з демократів може поборотися за Білий дім у 2028 році

    До президентських виборів у США ще два роки, однак боротьба за те, хто стане новим обличчям Демократичної партії, фактично вже почалася. Потенційних претендентів настільки багато, що зараз немає навіть очевидного фаворита: у списках з’являються колишня віцепрезидентка Камала Гарріс, губернатори Гевін Ньюсом, Вес Мур і Джош Шапіро, сенатори Джон Оссофф, Рафаель Ворнок і Марк Келлі, конгресвумен Александрія Окасіо-Кортес та колишній міністр транспорту Піт Буттіджедж. The Washington Post називає поле демократів «широко відкритим» і зазначає, що партія досі сперечається, який саме кандидат здатен повернути їй Білий дім: прогресивний лідер, центрист чи зовсім нове обличчя.

    При цьому вибори 2028 року навряд чи будуть буквально новою дуеллю демократів із Дональдом Трампом. 22-га поправка до Конституції США встановлює, що одна людина не може бути обрана президентом більше двох разів, а Трамп уже перемагав у 2016 та 2024 роках. Він продовжує періодично підігрівати розмови про третій термін, продавав атрибутику «Trump 2028» і допускав незвичні сценарії, проте останнім часом дедалі частіше говорить і про життя після завершення президентства. 11 серпня він знову заявив, що хотів би балотуватися, але визнав, що закон створює дуже серйозну перешкоду.

    Тому головним питанням для демократів є не стільки те, хто особисто переможе Трампа, скільки хто зможе протистояти політичній спадщині MAGA та кандидату, якого нинішній президент підтримає як наступника. У Республіканській партії вже формується власна боротьба за спадщину Трампа, а одним із найбільш очевидних фаворитів Washington Post називає віцепрезидента Джей Ді Венса. Саме тому нинішні маневри демократів дедалі більше нагадують ранню фазу президентських праймеріз, хоча жоден із головних претендентів формально ще не оголосив кампанію.

    Одним із найцікавіших нових імен став Джон Оссофф, 39-річний сенатор від Джорджії. Washington Post звертає увагу на його різке зростання популярності серед демократичного електорату: відео та дописи політика з жорсткою критикою Трампа набирають мільйони переглядів, а сам Оссофф дедалі частіше сприймається як представник покоління, яке може замінити стару партійну верхівку. Водночас його найближче випробування — не президентська кампанія, а переобрання до Сенату в листопаді 2026 року, причому ця гонка в Джорджії вважається однією з найбільш конкурентних у країні.

    ФОТО: Джон Оссофф

    Для України позиція Оссоффа виглядає дещо складнішою, ніж просте розділення на «за» чи «проти». Після початку повномасштабної війни він однозначно засуджував російське вторгнення та підтримував право України на самооборону, однак улітку 2026 року опинився серед сенаторів, які виступили проти просування версії законопроєкту про потужні вторинні санкції проти Росії. Його заперечення стосувалися не самої допомоги Україні, а надто широких повноважень, які документ міг дати адміністрації Трампа для запровадження високих мит проти третіх держав. Тож у майбутній президентській кампанії Оссофф, імовірно, намагатиметься поєднати підтримку Києва з критикою концентрації зовнішньополітичних важелів у руках Білого дому.

    Поруч із ним Washington Post виділяє іншого сенатора від Джорджії — Рафаеля Ворнока. Старший пастор історичної баптистської церкви Ебенезер в Атланті потенційно може об’єднати прогресивне крило демократів із темношкірими виборцями — коаліцію, яка була критично важливою для перемог Барака Обами. Ворнок також займає виразно критичну позицію щодо Кремля і називав Володимира Путіна воєнним злочинцем, хоча одночасно вимагав запобіжників до санкційної політики Трампа, щоб президент не отримав необмежених можливостей використовувати мита. Саме така комбінація соціальної прогресивності та відносно прагматичного зовнішньополітичного курсу може зробити його серйозним претендентом на праймеріз.

    ФОТО: Рафаель Ворнок

    Ще одне ім’я, яке дедалі частіше звучить у Вашингтоні, — Вес Мур, губернатор Меріленду і ветеран армії США. Він став першим темношкірим губернатором штату й належить до покоління політиків, яке демократи можуть спробувати представити як принципово нову альтернативу як Трампу, так і власній старій гвардії. Мур публічно підтримує Україну, зустрічався з українськими ветеранами та неодноразово висловлював солідарність із українською громадою. Washington Post пише, що демократи бачать у ньому молодого й енергійного політика, який за сприятливих умов може дуже швидко набрати національну популярність.

    ФОТО: Вес Мур

    Але найбільш відоме ім’я у списку — Камала Гарріс. Поразка від Трампа у 2024 році стала для неї серйозним політичним ударом, а в Демократичній партії є значний запит на нове покоління лідерів. Проте списувати колишню віцепрезидентку поки рано: вона має практично стовідсоткову національну впізнаваність, велику мережу донорів і особливо сильні позиції серед частини темношкірого електорату. Washington Post зазначає, що потенційне надання Південній Кароліні першості у календарі демократичних праймеріз також могло б бути для Гарріс вигідним.

    ФОТО: Камала Гарріс

    До того ж сама Гарріс дедалі менше приховує, що розглядає другий шанс. Ще торік вона говорила BBC, що «не закінчила» з політикою і не виключала нового походу в Білий дім, а навесні 2026 року відповіла на пряме запитання про можливу кампанію словами: «Можливо. Я про це думаю». Проблема в тому, що частина демократів уже відкрито виступає проти її повернення: лише кілька днів тому кандидат демократів у губернатори Айови Роб Сенд категорично відкинув ідею нової кампанії Гарріс, що показує реальний рівень внутрішньопартійного спротиву.

    Одним із найнебезпечніших конкурентів Гарріс може стати губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом, який фактично перетворив публічне протистояння з Трампом на частину свого національного бренду. Саме Ньюсом ще восени минулого року використав гучний вислів про можливі «вибори Путіна» у 2028 році, заявляючи, що без активного спротиву політиці Трампа американські виборчі інститути можуть опинитися під загрозою. Це була політична метафора Ньюсома та порівняння з авторитарною російською моделлю, а не твердження про безпосередню участь Путіна в американських виборах.

    ФОТО: Гевін Ньюсом

    Ньюсом уже давно поводиться як політик із загальнонаціональними амбіціями: активно виступає на міжнародних майданчиках, сперечається з Білим домом і систематично атакує Трампа в соціальних мережах. Водночас він намагається демонструвати більш жорстку позицію щодо Росії й закликає адміністрацію США сильніше підтримувати Україну. Washington Post відносить його до групи найбільш помітних потенційних кандидатів, хоча боротьба з Гарріс за каліфорнійських донорів і партійну інфраструктуру може стати окремою проблемою для обох політиків.

    Ще одним сильним губернатором залишається Джош Шапіро з Пенсильванії. Його штат має особливе значення для президентських виборів: Пенсильванія належить до ключових «хитких» штатів, без яких демократам украй складно зібрати переможну коаліцію. Шапіро позиціонує себе як політик, здатний поєднувати традиційний демократичний порядок денний із дистанціюванням від найбільш лівих ідей партії. Для України важливо й те, що він давно підтримує українську громаду Пенсильванії та після резонансної суперечки Зеленського з Трампом і Венсом у Білому домі виступив із різкою критикою поведінки адміністрації.

    ФОТО: Джош Шапіро

    На іншому політичному фланзі дедалі помітнішою стає Александрія Окасіо-Кортес. Її потенційна кампанія могла б мобілізувати прогресивне крило партії та молодих виборців, а останні сигнали показують, що її президентські перспективи вже не сприймають як фантастику. Axios повідомляє, що сама можливість її кампанії у 2028 році вже спричинила дискусії й суперечки всередині Демократичних соціалістів Америки, а на ринках прогнозів вона останнім часом навіть виходила в число лідерів серед потенційних кандидатів демократів. Водночас Окасіо-Кортес офіційно про президентську кампанію не оголошувала.

    ФОТО: Александрія Окасіо-Кортес

    У контексті України Окасіо-Кортес теж відійшла від образу частини американських лівих, які прагнуть максимально дистанціюватися від міжнародних конфліктів. Вона наголошувала, що переговори про майбутнє України не можуть відбуватися без самої України та що Росія не повинна отримувати винагороду за порушення суверенітету іншої держави. Водночас її загальна зовнішньополітична платформа залишається більш лівою та обережною щодо американського військового втручання, ніж позиції центристського крила демократів.

    Повною протилежністю їй за політичним стилем може стати сенатор від Аризони Марк Келлі — колишній астронавт NASA і військовий льотчик. Келлі вже говорив, що серйозно розгляне президентську кампанію, а Washington Post раніше навіть ставила його серед найсильніших претендентів. Для Києва він, ймовірно, є одним із найбільш однозначних кандидатів у цьому списку: Келлі неодноразово відвідував Україну, підтримував військову допомогу та публічно заявляв, що хоче побачити поразку Росії й перемогу України.

    ФОТО: Марк Келлі

    Не варто забувати й про Піта Буттіджеджа, колишнього міністра транспорту адміністрації Джо Байдена. У 44 роки він залишається одним із наймолодших політиків із великим досвідом загальнонаціональної кампанії — ще 2020 року Буттіджедж брав участь у демократичних праймеріз і навіть переміг за кількістю делегатів на кокусах в Айові. У питанні України він робив особливий акцент на довгостроковій економічній стійкості, транспортній інфраструктурі та масштабній післявоєнній відбудові. Washington Post також залишає його серед реальних претендентів, хоча зараз увага до нього дещо менша, ніж до Оссоффа, Ньюсома чи Окасіо-Кортес.

    ФОТО: Піт Буттіджедж

    Усе це означає, що Демократична партія входить у 2028 рік без одного беззаперечного спадкоємця. Гарріс має досвід, гроші й впізнаваність, Ньюсом — потужну медійну машину, Оссофф — ефект нового обличчя, Шапіро — стратегічно важливу Пенсильванію, Келлі — військовий бекграунд і центристський імідж, а Окасіо-Кортес — надзвичайно активну молодшу й прогресивну аудиторію. Washington Post наголошує: головна суперечка всередині партії вже зараз полягає в тому, чи повертатися до центру для боротьби за поміркованого виборця, чи зробити ставку на нову прогресивну хвилю.

    Для України ця боротьба має особливе значення. Практично всі основні демократичні претенденти засуджують російську агресію, однак відрізняються у питанні масштабів військової допомоги, санкцій, президентських повноважень і загальної ролі США у світі. Найближчі місяці, особливо проміжні вибори восени 2026 року, можуть серйозно перетасувати цей список: перемога Оссоффа в Джорджії чи Шапіро в Пенсильванії посилить їхні президентські позиції, тоді як невдача може практично закрити дорогу до кампанії 2028-го. Саме після midterms стане значно зрозуміліше, хто з демократів дійсно здатен перетворити нинішні амбіції на боротьбу за Білий дім.

  • Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Сполучені Штати почали навчати польських спецпризначенців за новою програмою, створеною з урахуванням бойового досвіду російсько-української війни. Військовим доведеться непомітно проникнути через умовну лінію фронту, пройти близько 100 кілометрів територією, яку контролює «противник», уникнути виявлення дронами, камерами та навіть звичайними цивільними, а наприкінці операції завдати удару безпілотником по ключовій цілі.

    Польща стала першим союзником США по НАТО, який долучився до такого формату підготовки. До цього сценарій двічі випробовували виключно американські «зелені берети».

    Про незвичайні навчання у Німеччині повідомляє Associated Press, журналісти якого отримали рідкісний доступ до тренувального полігону та військовослужбовців, залучених до операції.

    Навчання розпочалися у п’ятницю, 28 серпня, на базі Об’єднаного багатонаціонального центру підготовки американської армії у Хоенфельсі в Баварії приблизно за годину їзди на південний схід від Нюрнберга.

    Сам формат з’явився зовсім недавно — його розробили американські «зелені берети» лише кілька місяців тому.

    Спочатку сценарій призначався для підготовки американського спецназу. Проте тепер до нього вперше залучили військовослужбовців іншої країни НАТО — Польщі.

    Американські військові не приховують, звідки взяли основу для нового підходу до підготовки.

    Офіцер «зелених беретів», який працює в навчальному центрі, прямо заявив Associated Press, що американці використовують уроки, отримані під час війни в Україні, і намагаються максимально точно відтворити проблеми, з якими на сучасному полі бою стикаються як українські, так і російські війська.

    Головна особливість нового сценарію — практично постійна загроза виявлення.

    Учасникам навчань недостатньо просто прорвати умовну лінію фронту та виконати бойове завдання. Вони мають залишатися непомітними протягом кількох днів, перебуваючи на території, де за ними полюють військові, безпілотники та системи спостереження.

    Територія навчань величезна — приблизно 3000 квадратних кілометрів баварської місцевості.

    За сценарієм американський повітряно-десантний піхотний підрозділ десантується на закритій території бази Хоенфельс і створює умовну передову.

    Американці виконують роль противника.

    Завдання польських спецпризначенців — непомітно пройти крізь їхні позиції.

    Але на цьому операція лише починається.

    Якщо польські військові успішно подолають умовну лінію фронту, їм потрібно буде рухатися на північ і пройти близько 100 кілометрів німецькою територією до іншого навчального району поблизу Графенвера.

    Саме там розташована їхня кінцева ціль.

    Після багатоденного проникнення в умовний тил противника спецпризначенці мають виявити та «знищити» визначений об’єкт за допомогою безпілотника.

    Однак маршрут спеціально зробили максимально складним.

    Між Хоенфельсом і кінцевою точкою розташовані ферми, села, дороги та міські райони. На маршруті працюють приватні та державні камери відеоспостереження.

    Фактично військовим необхідно залишитися непомітними не лише для умовного противника, а й для звичайного сучасного цивільного середовища.

    Саме це стало одним із найцікавіших елементів експерименту.

    Місцеві жителі переважно не знають, що неподалік проходить операція спецпризначенців. Тому будь-яка їхня реакція стає частиною навчань.

    Якщо цивільні помітять підозрілих людей та звернуться до поліції, ця інформація може бути передана військовим. Після цього умовний противник отримає можливість визначити район перебування спецпризначенців.

    Під час попередніх версій цього сценарію американські «зелені берети» навіть знімали військову форму, щоб не привертати увагу.

    Військові пояснюють: завдання полягає не лише в тому, щоб виглядати як цивільні. Необхідно взагалі не потрапляти їм на очі.

    Та найбільша загроза для польської групи буде над головою.

    Американська армія активно використовуватиме безпілотники для пошуку спецпризначенців.

    Під час попередніх двох навчань американські підрозділи мали у своєму розпорядженні понад 100 дронів.

    Якщо безпілотник виявить групу, сценарій різко ускладнюється.

    Американські військові можуть направити до району військову поліцію зі службовими собаками або перекинути туди додаткові безпілотники.

    Учасників навчань при цьому дозволено умовно «захоплювати» або «знищувати».

    Саме такий підхід максимально наближає тренування до однієї з головних реалій російсько-української війни — різкого скорочення простору, в якому військові можуть пересуватися непоміченими.

    Масове використання розвідувальних та ударних безпілотників зробило приховане переміщення людей і техніки значно складнішим.

    Те, що раніше могло бути відносно безпечним тилом, тепер може постійно контролюватися з повітря.

    Саме український досвід застосування дронів останніми роками дедалі активніше вивчають США та інші держави НАТО.

    Associated Press зазначає, що нові навчання демонструють особливу увагу частини американського військового керівництва до методів ведення безпілотної війни, які отримали безпрецедентний розвиток під час російського вторгнення в Україну.

    Причому йдеться вже не лише про теоретичне вивчення.

    Українські оператори безпілотників безпосередньо демонстрували свої можливості американським військовим під час попередніх навчань у Німеччині.

    На Combined Resolve українські військовослужбовці 412-ї бригади безпілотних систем «Немезіс» змогли швидко виявляти та умовно уражати техніку американської механізованої бригади.

    Цей досвід продемонстрував, наскільки сильно масове застосування дешевих безпілотників змінює традиційні правила маневру військ.

    Тепер ці уроки фактично інтегруються у підготовку спецпідрозділів союзників.

    Польща стала першою країною НАТО після самих США, військові якої проходять новий сценарій.

    Але американські військові очікують, що вона буде далеко не останньою.

    За словами представників навчального центру, такі тренування планують організовувати кілька разів на рік. У США припускають, що інтерес до них можуть проявити більшість або навіть усі 32 члени НАТО.

    Це означає, що досвід війни в Україні поступово перетворюється на елемент системної підготовки армій Альянсу.

    Особливого значення це набуває на тлі занепокоєння НАТО можливими майбутніми діями Росії.

    Паралельно Європа стикається зі збільшенням кількості інцидентів із невідомими безпілотниками поблизу критичної та військової інфраструктури.

    Associated Press звертає увагу, що лише цього місяця два безпілотники були помічені над військовою базою в Німеччині. Крім того, дрон із вибухівкою виявили в одному з ключових вантажних аеропортів країни.

    Усе це змушує західні армії переглядати не тільки способи застосування дронів, а й методи захисту від них.

    При цьому Україна вже сама перетворюється з отримувача західного військового досвіду на його постачальника.

    У березні президент Володимир Зеленський повідомляв, що Україна допомагає п’ятьом країнам Близького Сходу та Перської затоки протидіяти іранським безпілотникам. За інформацією AP, по українську допомогу в питаннях протидії дронам зверталися також Сполучені Штати та європейські держави.

    Нова програма підготовки в Німеччині демонструє цей зсув особливо наочно.

    Ще кілька років тому Україна масово переймала стандарти, тактику та методики підготовки НАТО. Тепер американські «зелені берети» створюють сценарії для власних військових та союзників, прямо спираючись на те, що відбувається на українському полі бою.

    Дрони, постійне спостереження з повітря, необхідність маскуватися навіть серед цивільної забудови, робота невеликих груп у глибокому тилу та безпілотний удар по кінцевій цілі — усе це вже стає частиною нової моделі підготовки західного спецназу.

    І якщо прогноз американських військових справдиться, незабаром через подібні навчання можуть пройти спецпідрозділи більшості країн НАТО.

  • США завдали ударів по КВІР біля Ормузької протоки: Іран відповів атакою на американські сили

    США завдали ударів по КВІР біля Ормузької протоки: Іран відповів атакою на американські сили

    Сполучені Штати завдали ударів по підрозділах Корпусу вартових ісламської революції поблизу стратегічно важливої Ормузької протоки. У Вашингтоні заявляють, що операція була спрямована проти іранських сил, які встановлювали морські міни та створювали загрозу міжнародному судноплавству. Тегеран уже назвав дії американських військових «актом агресії», тоді як США відкинули ці звинувачення.

    Про операцію повідомило Центральне командування Збройних сил США (CENTCOM).

    За версією американського командування, військові вжили «обмежених і точних заходів» проти підрозділів КВІР, причетних до мінування та створення небезпеки для суден в Ормузькій протоці.

    У CENTCOM наголосили, що метою операції був захист цивільного судноплавства та одного з найважливіших морських торговельних маршрутів світу.

    «По суті, Іран створив цю загрозу, а американські військові її усунули, щоб захистити цивільних моряків, торговельне судноплавство та вільний потік світової торгівлі», — заявили в американському командуванні.

    Американські військові також відкинули заяви КВІР про те, що дії США були «актом агресії». У Вашингтоні наполягають, що операція стала відповіддю на безпосередню загрозу судноплавству.

    США знову атакували територію Ірану

    Напередодні американські військові вперше більш ніж за місяць завдали удару по іранському острову Ларак, розташованому поблизу Ормузької протоки.

    Таким чином, напруження між Вашингтоном і Тегераном знову почало стрімко зростати після відносного затишшя.

    Іранська сторона не залишила американські дії без відповіді. Після удару по Лараку Тегеран атакував американські сили в Йорданії.

    Нова ескалація особливо небезпечна через місце протистояння. Ормузька протока є одним із найважливіших енергетичних маршрутів планети: будь-яке серйозне порушення руху суден у цьому районі може позначитися не лише на ситуації на Близькому Сході, а й на глобальних поставках енергоносіїв.

    Загроза мін залишається

    Ситуацію додатково ускладнюють повідомлення про можливе мінування Ормузької протоки.

    За даними Bloomberg, попри заяви президента США Дональда Трампа про повне очищення маршруту, протока, ймовірно, все ще може залишатися замінованою.

    Саме можливу мінну загрозу американська сторона називає однією з причин нової військової операції.

    Одночасно тривають дипломатичні спроби не допустити подальшого загострення. Катар веде переговори з Іраном щодо деблокування Ормузької протоки. За наявною інформацією, Тегеран погодився сформувати перелік умов, за яких нормальний рух суден може бути відновлений.

    Однак після нового обміну ударами перспективи швидкої деескалації стають дедалі менш визначеними.

    Чому Ормузька протока настільки важлива

    Ормузька протока з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та Аравійським морем і є одним із ключових маршрутів транспортування нафти та скрапленого природного газу.

    Через неї проходять величезні обсяги енергоресурсів із країн Перської затоки на світові ринки. Тому навіть загроза блокування протоки традиційно викликає побоювання щодо перебоїв із постачанням та можливого зростання світових цін на нафту.

    Нинішня ситуація створює одразу кілька ризиків: можливе мінування морського маршруту, пряме протистояння США та Ірану, атаки на американські сили в регіоні та загроза для цивільних торговельних суден.

    Особливо небезпечним є те, що Вашингтон і Тегеран фактично по-різному трактують саму причину останнього удару. США називають свої дії операцією із захисту судноплавства, тоді як Іран розцінює їх як військову агресію.

    Подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи обмежаться сторони нинішнім обміном ударами, чи протистояння навколо Ормузької протоки переросте у новий виток масштабної ескалації на Близькому Сході.

  • «Дрони в обмін на Patriot»: Федоров запропонував США угоду, яка може допомогти Україні пережити зиму

    «Дрони в обмін на Patriot»: Федоров запропонував США угоду, яка може допомогти Україні пережити зиму

    Колишній міністр оборони України Михайло Федоров заявив про готовність допомогти Сполученим Штатам створити власну «армію дронів», запропонувавши фактично обмін українського бойового досвіду та технологічних напрацювань на критично необхідні Україні ракети-перехоплювачі для систем протиповітряної оборони Patriot. За словами Федорова, додаткові перехоплювачі потрібні Україні, щоб протистояти російським повітряним атакам майбутньої зими.

    Про це Федоров розповів в інтерв’ю британській газеті Financial Times.

    «Я був би дуже радий допомогти Америці створити армію дронів — особливо в обмін на [перехоплювачі] Patriot, щоб ми вижили цієї зими», — заявив колишній міністр.

    Федоров прямо зазначив, що готовий піти на такий обмін.

    Йдеться не про вже укладену угоду між Києвом і Вашингтоном, а про пропозицію, яку колишній очільник українського оборонного відомства публічно озвучив американській стороні.

    Україна за роки повномасштабної війни накопичила унікальний досвід застосування безпілотних систем у бойових умовах. Дрони використовуються практично на всіх рівнях — від тактичної розвідки та FPV-ударів безпосередньо на лінії фронту до далекобійних операцій проти об’єктів російської військової та промислової інфраструктури.

    Саме цей досвід потенційно може становити значний інтерес для США та інших західних союзників.

    Натомість для України одним із найбільш критичних питань залишається посилення протиповітряної оборони, зокрема забезпечення комплексів Patriot ракетами-перехоплювачами.

    Росія регулярно застосовує проти українських міст балістичні та крилаті ракети, ударні безпілотники та комбінує різні типи засобів ураження під час масштабних повітряних атак. На цьому тлі питання запасів ракет для ППО набуває особливого значення напередодні холодного сезону.

    Однак пропозиція щодо Patriot виявилася не єдиною резонансною частиною інтерв’ю Федорова.

    Financial Times із посиланням на поінформовані джерела повідомила про деталі його контактів із засновником SpaceX Ілоном Маском.

    За даними видання, Маск раніше нібито говорив Федорову, що готовий дозволити Україні використовувати безпілотники із супутниковою системою Starlink за межами українських кордонів для ударів по цілях на території Росії.

    Водночас мільярдер, за словами співрозмовників FT, наголосив, що відповідне рішення має політичний характер і його повинен ухвалити Білий дім.

    Сам Михайло Федоров коментувати зміст своїх розмов з Ілоном Маском відмовився.

    Так само він не став повідомляти, чи планує під час перебування у Вашингтоні зустрічатися з представниками адміністрації президента США Дональда Трампа.

    Ця частина історії особливо важлива з огляду на роль Starlink у сучасній війні. Супутниковий зв’язок став одним із ключових технологічних інструментів для українських військових, а можливості його використання безпілотними платформами можуть мати значення для розвитку далекобійних систем.

    Паралельно Федоров планує значно активніше працювати із західними країнами у сфері оборонних технологій.

    Нещодавно він погодився стати радником міністра оборони Італії Гвідо Крозетто. Водночас в інтерв’ю FT Федоров повідомив, що прагнутиме отримати подібні консультативні ролі й в інших країнах-партнерах України.

    Серед потенційних держав він назвав Францію та Сполучені Штати.

    У прес-офісі Федорова раніше пояснювали, що його колишня посада міністра оборони України не створює обмежень для роботи радником урядів інших держав. При цьому він планує й надалі жити та працювати в Україні.

    Ще один великий напрям його подальшої діяльності — створення фонду оборонних технологій.

    Федоров хоче залучити до нього американський капітал і використати накопичений Україною досвід для створення нових військових технологій.

    За інформацією Financial Times, він уже шукає підтримки серед венчурних фондів, приватних інвесторів та американських технологічних компаній.

    Сам Федоров заявив, що переговори ведуться з «великою кількістю» потенційних інвесторів, які зацікавлені в українських технологічних розробках.

    Його задум полягає не просто у фінансуванні окремих стартапів. Фонд має створювати та управляти компаніями, які займатимуться розробкою нових видів озброєнь і технологічних рішень для поля бою.

    При цьому Федоров не розкрив деталей своєї майбутньої ролі в управлінні структурою та не уточнив, чи передбачає вона для нього особисту фінансову вигоду.

    За оцінкою колишнього міністра, Росія може намагатися затягувати війну.

    Якщо бойові дії триватимуть ще два-три роки, новий фонд, за задумом Федорова, повинен створювати найсучасніші рішення для поля бою, одночасно надаючи інвесторам доступ до унікального досвіду, який Україна отримала протягом повномасштабної війни.

    Ще 22 серпня Федоров повідомляв, що після завершення роботи в уряді планує зосередитися одразу на кількох напрямах. Серед них — венчурний фонд для інвестування в українські оборонні стартапи, аналітичний центр, громадська діяльність та викладання в університетах.

    Тоді він також категорично заперечував повідомлення про нібито намір під час поїздки до США заручитися політичною підтримкою Дональда Трампа. Водночас Федоров не виключав можливості зустрічі з Ілоном Маском.

    Уже 28 серпня стало відомо, що колишній український міністр прийняв пропозицію очільника Міноборони Італії Гвідо Крозетто стати його радником.

    Тепер пропозиція допомогти США зі створенням «армії дронів» показує ще один напрям можливої співпраці.

    Для України головним питанням у такій моделі залишається практична віддача: Федоров прямо пов’язує передачу українського досвіду та допомогу американцям у розвитку безпілотних сил із можливістю отримати додаткові перехоплювачі Patriot.

    На тлі постійних російських ракетно-дронових атак і наближення холодного сезону саме ракети для систем протиповітряної оборони залишаються одним із найцінніших ресурсів для захисту українських міст.

  • Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Адміністрація президента США Дональда Трампа запускає одну з найбільш незвичайних нафтових схем в американській історії. Вашингтон отримує особливі права у приватному проєкті, який має доступ до 17 венесуельських нафтових родовищ із приблизно 65 млрд барелів доведених запасів — це близько п’ятої частини всіх підтверджених резервів країни.

    Деталі домовленостей 30 серпня розкрили The Wall Street Journal та Reuters.

    За інформацією WSJ, американська держава має отримати 35% пасивної економічної участі у North American Blue Energy Partners — приватній нафтовій компанії, пов’язаній із венесуельським бізнесменом Алехандро Бетанкуром. Крім того, США можуть отримати преференційне право купувати 20% майбутнього видобутку компанії за собівартістю.

    Це робить домовленість значно цікавішою, ніж звичайна ліцензія для американської нафтової корпорації.

    За задумом адміністрації Трампа, Вашингтон матиме економічну вигоду від розробки родовищ і водночас отримає гарантований канал постачання відносно дешевої важкої нафти. Але вже після появи деталей виникла юридична інтрига.

    Пентагон заявив Reuters, що його Office of Strategic Capital не має законних повноважень купувати частки приватних компаній. Його можливості обмежуються кредитами, кредитними гарантіями та технічною допомогою, включно зі структуруванням угод.

    Отже, формулювання про «35% акцій Пентагону» поки не можна вважати остаточно підтвердженим юридичним фактом.

    65 млрд барелів — наскільки це багато

    Масштаб домовленості величезний навіть за стандартами світової нафтової галузі. Венесуела має найбільші доведені нафтові запаси у світі — понад 300 млрд барелів. Проєкт, про який оголосив Трамп, охоплює понад 65 млрд барелів, тобто приблизно кожен п’ятий барель доведених запасів Венесуели.

    Йдеться про 17 родовищ, розташованих у різних частинах країни. Частина з них пов’язана з басейном Оріноко та районом озера Маракайбо — ключовими зонами венесуельської нафтової промисловості. Президент США називає домовленість фактичним отриманням Вашингтоном контролю над значною частиною ресурсної бази Венесуели.

    Reuters підтверджує, що адміністрація США говорить про понад 65 млрд барелів у рамках державно-приватного механізму. Проте володіння нафтою під землею та можливість реально її видобути — зовсім не одне й те саме. І саме тут починається найбільша проблема.

    Венесуела має море нафти, але видобуває дуже мало

    Попри колосальні запаси, венесуельська нафтова промисловість роками перебуває у кризовому стані. Причини добре відомі: багаторічне недофінансування, корупція, санкції, деградація інфраструктури, відтік спеціалістів і зношення обладнання.

    За свіжими даними Reuters, країна зараз видобуває приблизно 1,25 млн барелів на добу. Для держави з найбільшими світовими запасами це надзвичайно мало. Для порівняння, на історичному піку Венесуела виробляла понад 3 млн барелів щодня.

    Тобто Вашингтон отримує доступ до величезного ресурсу, але перетворити цей ресурс на реальну нафту буде складно й дорого. The Washington Post повідомляє, що на частині 17 родовищ практично немає необхідної інфраструктури. На інших обладнання постраждало від багаторічного занепаду та крадіжок.

    Для запуску масштабного видобутку можуть знадобитися десятки мільярдів доларів.

    Навіщо це Трампу

    На поверхні відповідь проста — бензин. Адміністрація США хоче збільшити доступ до нафти у Західній півкулі й таким чином послабити залежність від нестабільного Близького Сходу.

    Зараз цей аргумент став особливо актуальним через конфлікт навколо Ірану та проблеми із судноплавством через Ормузьку протоку.

    Через Ормуз проходить приблизно п’ята частина світових нафтових потоків, а будь-яка загроза судноплавству миттєво додає геополітичну премію до цін на нафту. Венесуельська нафта розташована набагато ближче до американських НПЗ.

    До того ж багато заводів на узбережжі Мексиканської затоки історично пристосовані саме до переробки важкої сірчистої нафти, якою багата Венесуела. Держсекретар Марко Рубіо представляє домовленість як спосіб забезпечити дешевше та надійніше постачання нафти у Західній півкулі. Для Трампа це ще й політика.

    До листопадових проміжних виборів ціни на бензин залишаються дуже чутливим питанням для американського виборця. І обіцянка отримати доступ до десятків мільярдів барелів виглядає ефектно. Інша справа, що ця нафта не з’явиться на американських заправках завтра.

    США хочуть купувати частину нафти за собівартістю

    Одна з найбільш незвичайних деталей угоди — право Вашингтона на майбутню продукцію.

    За даними WSJ, США отримують преференційне право купувати 20% видобутку NABEP за собівартістю.

    Це потенційно дуже вигідний механізм. Якщо світова ціна бареля становить, наприклад, $70–80, а виробнича собівартість значно нижча, різниця стає економічною перевагою США. Таку нафту можна використовувати для американського ринку, військових потреб або поповнення Стратегічного нафтового резерву.

    Сам Трамп уже пов’язував нову політику щодо Венесуели з енергетичною безпекою США. Однак точні параметри майбутніх поставок, їхній початок і обсяги поки не визначені публічно.

    Чому тут з’явився Пентагон

    Це, мабуть, найдивніша частина всієї конструкції. Зазвичай американськими міжнародними нафтовими проєктами займаються приватні енергетичні компанії, банки, Міністерство енергетики або Держдепартамент. А тут ключову роль віддали Office of Strategic Capital Пентагону.

    Цей офіс створений для підтримки стратегічно важливих для національної безпеки галузей — від критичних мінералів до нових технологій і промислових ланцюгів постачання. За версією WSJ, передбачалося використати так звані penny warrants — інструмент, який теоретично дозволяв би державі отримати економічні права майже без значних початкових вкладень.

    Однак саме тут Пентагон публічно заперечив частину повідомлень. Його речник Шон Парнелл заявив Reuters, що OSC не бере часток у приватних компаніях. Тому можливо, що остаточний механізм буде оформлений через кредитні гарантії чи іншу фінансову конструкцію, а не класичну пряму власність.

    Це суттєва деталь, яку варто відстежувати, коли Білий дім або Пентагон оприлюднять офіційні документи.

    Хто такий Алехандро Бетанкур

    Не менш неоднозначна і друга сторона проєкту. North American Blue Energy Partners очолює венесуельський бізнесмен Алехандро Бетанкур. За даними NYT і WSJ, його структура протягом останніх років стала одним із найбільших приватних гравців у нафтовому секторі Венесуели.

    Сам Бетанкур давно має тісні зв’язки з венесуельськими політичними та економічними елітами. Його ім’я раніше фігурувало у розслідуваннях у Європі, зокрема в Іспанії та Швейцарії, однак обвинувачень у рамках згаданих справ йому не висували.

    Саме зв’язки Бетанкура з Каракасом можуть бути однією з причин, чому його компанія стала ключовим посередником між адміністрацією США та владою Делсі Родрігес.

    Великий бізнес спочатку не хотів заходити

    Ще одна причина появи такої незвичайної державно-приватної конструкції — обережність нафтових гігантів.

    Адміністрація Трампа хотіла повернути до Венесуели найбільші американські корпорації. Але ExxonMobil та ConocoPhillips ставилися до цього скептично. Причина проста: обидві компанії мають тяжкий історичний досвід після націоналізації своїх активів у Венесуелі у 2007 році.

    До цього додаються слабкий захист власності, політичні ризики, проблемна інфраструктура та питання безпеки. Chevron, навпаки, продовжує працювати у Венесуелі й зараз обговорює розширення своєї присутності. WSJ повідомляє, що компанія може отримати ще два родовища, а Halliburton веде переговори щодо постачання обладнання.

    Тобто адміністрація намагається створити умови, за яких приватний американський капітал поступово повернеться до країни.

    Каракас обіцяє $100 млрд інвестицій

    Влада Венесуели описує угоду зовсім інакше — як шанс воскресити нафтову промисловість. Тимчасова президентка Делсі Родрігес заявила, що нова енергетична домовленість зі США може залучити приблизно $100 млрд інвестицій.

    За розрахунками Каракаса, бюджет країни протягом дії програми може отримати близько $209 млрд податкових надходжень. Уряд також обіцяє тисячі робочих місць, відновлення старих родовищ та масштабну модернізацію інфраструктури.

    Родрігес окремо наголошує, що Венесуела юридично зберігає суверенітет над своїми природними ресурсами. Reuters повідомляє, що вона описала ширшу енергетичну домовленість між державами як розраховану на 25 років.

    Водночас WSJ повідомляє про сторічні права NABEP на конкретні 17 родовищ. Це, очевидно, різні рівні домовленостей — міждержавна рамка та корпоративні права на розробку, але повні юридичні документи поки не оприлюднені.

    А де Мадуро

    Усе це стало можливим після радикальної зміни політичної ситуації у Венесуелі.

    У 2026 році Ніколас Мадуро був усунутий від влади внаслідок американської операції, після чого Вашингтон почав співпрацювати з тимчасовою президенткою Делсі Родрігес — колишньою віцепрезиденткою його уряду. Саме ця співпраця викликала значний спротив усередині Венесуели.

    Частина опозиції, яка роками виступала проти Мадуро, тепер звинувачує Трампа в тому, що Вашингтон поставив енергетичні інтереси вище за демократичний перехід. Критика лунає навіть із різних політичних таборів.

    Деякі противники угоди називають її порушенням конституційних норм, за якими нафтові запаси належать Венесуельській Республіці. У Каракасі вже відбулися протести проти розширення американського контролю над нафтовим сектором.

    Чи справді Америка тепер «володіє» 65 млрд барелів

    Ні — це було б надто спрощеним трактуванням. Нафта в надрах юридично залишається венесуельським ресурсом.

    Йдеться про контроль або особливі економічні права у структурі, яка отримує доступ до розробки родовищ. І навіть слова Трампа про «контроль» треба відділяти від уже оформлених юридичних механізмів.

    Reuters прямо зазначає, що точна правова та фінансова конструкція угоди все ще не до кінця зрозуміла. До того ж 65 млрд барелів — це не 65 млрд барелів готової нафти на складах.

    Частина родовищ ще потребує величезних інвестицій, нових трубопроводів, електропостачання, бурового обладнання та систем підготовки важкої сирої нафти. Від оголошення угоди до значного збільшення видобутку можуть пройти роки.

    Але геополітичний ефект уже величезний

    Попри всі юридичні та технічні питання, угода може стати одним із найбільших поворотів на світовому нафтовому ринку за останні роки. США фактично намагаються сформувати новий великий нафтовий центр у власній півкулі.

    Для Вашингтона це потенційно означає дешевшу важку нафту, меншу залежність від Близького Сходу та додатковий ресурс у боротьбі за ціни на бензин. Для Венесуели — шанс отримати десятки мільярдів доларів приватного капіталу й відновити галузь, яка десятиліттями деградувала.

    Для світового ринку — потенційне повернення держави з найбільшими запасами нафти до числа великих виробників. А для Трампа — ще одна демонстрація принципу, за яким економічна політика, національна безпека й геополітика фактично зливаються в один інструмент.

    Якщо проєкт запрацює у заявленому масштабі, Вашингтон отримає доступ до десятків мільярдів барелів нафти на десятиліття вперед. Але поки між гучним формулюванням «США контролюють 65 млрд барелів» і реальною нафтою, що піде трубопроводами до американських НПЗ, лежать десятки мільярдів доларів інвестицій, роки роботи та дуже складні юридичні питання.

    Саме тому ця історія лише починається.

  • «Озеро Америка» і танець під YMCA: Трамп потролив Канаду новим ШІ-роликом

    «Озеро Америка» і танець під YMCA: Трамп потролив Канаду новим ШІ-роликом

    Президент США Дональд Трамп перетворив суперечку навколо назви озера Онтаріо на повноцінну інформаційну кампанію. Після того як він офіційно наказав американським федеральним відомствам використовувати назву Lake America, у соцмережах президента з’явилося згенероване штучним інтелектом відео: цифровий Трамп ударом ноги збиває знак «Lake Ontario», встановлює на його місці «Lake America», а потім святкує «перейменування» своїм характерним танцем під YMCA.

    Ролик Трамп опублікував 29 серпня, лише через два дні після підписання відповідного указу. Саме відео має очевидно сатиричний і провокативний характер, однак політичний контекст цілком реальний: Вашингтон і Оттава переживають один із найгостріших етапів торговельного протистояння за останні роки.

    27 серпня Трамп справді підписав виконавчий указ із назвою «Honoring the American History of the Great Lakes and Renaming Lake Ontario as Lake America». Документ наказує міністру внутрішніх справ США протягом 30 днів здійснити необхідні дії для внесення назви Lake America до федеральної системи географічних назв і надалі використовувати її у документах, картах та комунікаціях федеральних органів.

    У самому указі Білий дім обґрунтував рішення економічною та історичною роллю озера для Сполучених Штатів. Адміністрація Трампа наголосила на американських інвестиціях у Великих озерах, ролі Берегової охорони США в забезпеченні судноплавства та важливості водойми для енергетики, промисловості й торгівлі.

    Але важливий нюанс: американський президент не може одноосібно перейменувати озеро для Канади чи міжнародного вжитку. Його указ стосується використання назви американськими федеральними органами. Канадська влада категорично відмовилася визнавати нову назву.

    Прем’єр-міністр Канади Марк Карні заявив, що для Канади водойма й надалі залишатиметься Lake Ontario. Ще раніше канадська міністерка промисловості Мелані Жолі так само наголосила: країна «завжди називатиме його озером Онтаріо».

    Більше того, суперечка вже перетворилася на обмін символічними жестами. Прем’єр провінції Онтаріо Даг Форд представив великий двомовний знак із написом «Lake Ontario. Now and Always» — «Озеро Онтаріо. Тепер і назавжди».

    До критики Трампа долучилися й представники корінних народів. Президент Seneca Nation Джей Конрад Сенека заявив, що перейменування ігнорує історичне та культурне походження назви Ontario. Сама назва має коріння в мовах корінних народів Північної Америки та з’явилася задовго до сучасних державних кордонів США і Канади.

    Тому ШІ-відео із Трампом варто сприймати не просто як інтернет-жарт.

    Воно стало частиною політичного протистояння, яке за останні дні швидко вийшло далеко за межі торговельної статистики.

    На початку ролика створена штучним інтелектом версія американського президента підходить до таблички «Lake Ontario». Після удару ноги знак падає, а на його місці з’являється «Lake America». Потім музичний супровід змінюється на YMCA гурту Village People, і цифровий Трамп починає виконувати рухи, які стали однією з його політичних візитівок під час мітингів та публічних заходів.

    Публікація з’явилася після іншого ШІ-ролика на ту саму тему, в якому фігурували озброєні канадські гуси на тлі Торонто. Таким чином Трамп фактично перетворив «Lake America» на мем, який просуває паралельно з реальною зміною назви у федеральних документах США.

    Втім, за гумористичною оболонкою стоїть серйозний конфлікт між двома найближчими економічними партнерами.

    24 серпня Трамп пригрозив із 1 січня 2027 року підняти тарифи на канадські автомобілі, вантажівки та автокомпоненти до 50% після провалу чергового раунду переговорів між Вашингтоном і Оттавою.

    Це особливо болюча тема, оскільки автомобільні промисловості США та Канади фактично інтегровані в одну виробничу систему. Компоненти можуть кілька разів перетинати кордон під час виробництва одного автомобіля, тому високі тарифи здатні бити не лише по канадських підприємствах, але й по американських виробниках і покупцях.

    Канада у відповідь оголосила власні мита на американські товари. Йдеться приблизно про 20 млрд доларів американського імпорту, включаючи сталь, аграрну продукцію, побутову техніку та інші категорії товарів.

    На цьому тлі Трамп регулярно заявляє, що Сполучені Штати нібито субсидують Канаду, захищають її військово та отримують недостатньо вигоди від двосторонньої торгівлі.

    Однак економічна картина значно складніша.

    Торгівля між двома країнами минулого року сягнула приблизно 872 млрд доларів, а Канада залишається критично важливим постачальником для американської економіки. Вона щоденно постачає США близько чотирьох мільйонів барелів нафти, а також алюміній, калійні добрива, автокомпоненти та електроенергію.

    Тобто торговельна війна відбувається між економіками, які надзвичайно сильно залежать одна від одної.

    Особливо показовою стала ситуація з автомобільною галуззю. Попри тарифні погрози Трампа, General Motors наприкінці серпня домовилася з канадською профспілкою Unifor про пакет інвестицій приблизно на 1,1 млрд канадських доларів у підприємства в Онтаріо. Компанія планує підтримувати виробництво двигунів, трансмісій та автомобілів у Канаді.

    Отже, історія із «Lake America» розгортається одночасно на кількох рівнях.

    На юридичному — адміністрація Трампа реально змінює федеральне американське найменування географічного об’єкта.

    На дипломатичному — Канада відмовляється визнавати перейменування.

    На економічному — Вашингтон та Оттава обмінюються тарифними погрозами та відповідними заходами.

    А на інформаційному — Трамп використовує меми, штучний інтелект і провокативні відео для просування власної політичної лінії.

    І це не перший подібний випадок.

    Ще на початку свого нового президентського терміну Трамп наказав американським федеральним відомствам використовувати назву Gulf of America замість Gulf of Mexico. Тепер той самий підхід він поширив на одну з Великих озер, хоча Lake Ontario, на відміну від Мексиканської затоки, безпосередньо поділене між США та Канадою.

    Саме тому реакція Оттави виявилася особливо гострою.

    Канадські політики розглядають кампанію Трампа не просто як суперечку про топоніміку, а як частину ширшої риторики, в якій президент США неодноразово називав Канаду потенційним «51-м штатом» та ставив під сумнів характер нинішніх відносин між сусідами.

    При цьому американський указ не змінює державного кордону і не передає США жодної додаткової частини озера. Водойма залишається поділеною міжнародним кордоном між штатом Нью-Йорк та канадською провінцією Онтаріо.

    Тобто найбільш видовищний елемент усієї історії — цифровий Трамп, який одним ударом ноги «ліквідовує» Lake Ontario, — є саме політичною сатирою.

    Але табличка Lake America, яку він встановлює у ролику, уже має цілком реальний аналог у політиці федерального уряду США.

    Саме це і робить історію незвичною: межа між мемом, ШІ-контентом і реальною президентською політикою тут фактично зникла.

  • Таємна місія ЦРУ і великий саміт: Реткліфф запропонував посадити Трампа, Зеленського і Путіна за один стіл

    Таємна місія ЦРУ і великий саміт: Реткліфф запропонував посадити Трампа, Зеленського і Путіна за один стіл

    Директор Центрального розвідувального управління США Джон Реткліфф під час своєї незвичайної та максимально закритої поїздки до Москви запропонував провести тристоронню зустріч за участю президента США Дональда Трампа, президента України Володимира Зеленського та російського правителя Володимира Путіна. За задумом американської сторони, такий саміт мав би стати спробою повернути до життя практично заморожений переговорний процес щодо завершення російсько-української війни.

    Про цю ініціативу 29 серпня повідомило видання Axios із посиланням на джерела, обізнані з перебігом переговорів. За його інформацією, пропозиція прозвучала під час контактів Реткліффа з керівниками російських спецслужб. Одним із головних завдань американського гостя було з’ясувати, чи здатні впливові представники російського силового блоку переконати Путіна знову серйозно розглянути переговорний шлях.

    Сам Реткліфф із Путіним, за офіційною версією Кремля, не зустрічався. У Москві директор ЦРУ провів переговори з директором Служби зовнішньої розвідки РФ Сергієм Наришкіним та очільником ФСБ Олександром Бортніковим. Кремлівський речник Дмитро Пєсков після появи інформації про візит підтвердив контакти, однак описав їх як взаємодію «по лінії спецслужб». За його словами, подібні канали можуть залишатися відкритими навіть у найбільш складні періоди у відносинах між державами.

    Поїздка була настільки незвичною, що спочатку її взагалі офіційно не анонсували. The Washington Post повідомляла, що американський військово-транспортний літак C-17 вилетів із району Вашингтона, зробив зупинку в Ризі, а потім прибув до Москви. У російській столиці літак пробув приблизно вісім із половиною годин. Це був один із найрідкісніших візитів керівника ЦРУ до Росії після початку повномасштабної війни. Попередній широко відомий візит очільника американської розвідки до Москви відбувався ще у листопаді 2021 року, коли тодішній директор ЦРУ Вільям Бернс попереджав Кремль про наслідки можливого вторгнення в Україну.

    Згодом стало зрозуміло, що переговори Реткліффа були значно ширшими за звичайний контакт між спецслужбами. За даними The New York Times, директор ЦРУ передав російській стороні вкрай песимістичну для Москви оцінку подальшого перебігу війни. Під час розмови з Бортніковим він, за інформацією видання, закликав російське керівництво серйозно розглянути можливість домовленості з Україною до того, як військове та економічне становище Росії стане ще складнішим. При цьому прямого ультиматуму або погроз щодо наслідків відмови від переговорів Реткліфф, як повідомляється, не висував.

    Ще одним важливим елементом місії стала тема можливого загострення між Росією і країнами НАТО. Reuters повідомляв із посиланням на джерела, що Реткліфф під час московських зустрічей порушував питання можливих російських операцій проти держав Альянсу. Особливу тривогу у Вашингтоні та європейських столицях викликають сценарії провокацій або обмежених дій проти східного флангу НАТО. Водночас Дональд Трамп публічно намагався применшити значення цього аспекту поїздки та заявив, що не вважає напад Росії на територію НАТО ймовірним.

    Найважливіша частина нової інформації Axios, однак, стосується саме можливого саміту. Ідея посадити Трампа, Зеленського і Путіна за один стіл не є абсолютно новою. Адміністрація США вже намагалася просувати формат зустрічі трьох лідерів. Українська сторона демонструвала готовність до такого контакту, тоді як Москва раніше не погоджувалася на нього. Тепер Вашингтон фактично намагається перевірити, чи змінилися обставини настільки, щоб Кремль переглянув свою позицію.

    Показово, що Київ уже офіційно підтвердив отримання інформації від американців щодо московських переговорів. 28 серпня Володимир Зеленський заявив, що українська сторона була поінформована США про зустрічі, які відбулися в Москві. Президент наголосив, що контакти з Вашингтоном відбувалися як до поїздки, так і після неї, та позитивно оцінив координацію між сторонами і тон американської розмови з Росією.

    Це особливо важливо на тлі спроб повернути до активної фази переговорний процес, який протягом останніх місяців фактично зупинився. Керівник Офісу президента України Кирило Буданов 27 серпня заявив, що нова зустріч української та російської переговорних команд може відбутися вже у вересні. За його словами, Київ розраховує і на участь США, оскільки без американського посередництва досягти результату буде надзвичайно складно. Reuters зазначав, що останні тристоронні переговори за участю представників України, Росії та США відбулися ще у лютому.

    Водночас очікувати швидкого прориву українська сторона не закликає. Уже наступного дня Буданов заявив Reuters, що найближчим часом можуть відбутися насамперед «технічні переговори», а не зустріч, здатна миттєво завершити війну. Він також визнав, що не очікує завершення бойових дій до зими. Головною фундаментальною суперечністю залишається російська вимога щодо територій, зокрема контрольованої Україною частини Донбасу, тоді як Київ відкидає можливість відмови від власної території як умову для припинення війни.

    Тому сам факт пропозиції тристороннього саміту ще не означає, що зустріч уже погоджена. Наразі немає підтверджених дати, місця або домовленості про участь усіх трьох лідерів. Так само немає публічного підтвердження від Кремля, що Путін готовий прийняти пропозицію Реткліффа. Axios пише лише про те, що така ідея була передана російській стороні і що після московської місії про її зміст поінформували Зеленського.

    Але сам рівень дипломатичної активності навколо поїздки директора ЦРУ свідчить про нову спробу Вашингтона зрушити переговори з мертвої точки. На відміну від публічних дипломатичних контактів, цього разу каналом стали керівники спецслужб США та Росії — люди, які мають прямий доступ до найвищого політичного керівництва своїх країн. За даними Axios, після зустрічі з Бортніковим Реткліфф дійшов висновку, що глава ФСБ може відіграти конструктивну роль у спробах відновити дипломатичний процес.

    Чи перетвориться ця закрита розвідувальна дипломатія на зустріч Трампа, Зеленського і Путіна, поки невідомо. Але після кількох місяців застою одночасно з’явилися одразу кілька сигналів: Київ говорить про можливі переговори у вересні, Вашингтон передає Москві оцінку погіршення її військових та економічних перспектив, а директор ЦРУ особисто просуває ідею зустрічі трьох лідерів. Тепер ключове питання полягає в тому, чи готовий Кремль перейти від контактів між спецслужбами до переговорів, на яких за одним столом опиняться президенти України, США та Росії.