Golosnovinua.com

Позначка: Відбудова України

  • «Нам потрібні ці люди»: Зеленський назвав мільйони українців, яких хоче повернути додому

    «Нам потрібні ці люди»: Зеленський назвав мільйони українців, яких хоче повернути додому

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що за кордоном перебувають 9,5 мільйона українців, які, за його словами, втратили житло. Глава держави наголосив, що Україні необхідно створити умови для повернення громадян, оскільки саме люди мають стати основою повоєнної відбудови та економічного розвитку. Водночас міжнародна статистика свідчить про меншу кількість українських біженців за кордоном, тому озвучена президентом цифра потребує уточнення.

    Про це Зеленський заявив в інтерв’ю американському телеканалу Fox News, повідомляє ТСН 21 жовтня.

    Президент підкреслив, що відновлення України після завершення війни залежатиме не лише від міжнародної фінансової допомоги, а й від повернення людей, які були змушені залишити країну.

    «Нам потрібно, щоб 9,5 мільйона людей, які втратили житло і зараз перебувають за кордоном, повернулися в Україну — просто щоб жити тут і будувати свою країну», — заявив Зеленський.

    За його словами, повернення громадян має стати одним із ключових завдань держави.

    Скільки українців насправді перебувають за кордоном

    Озвучена Зеленським цифра у 9,5 мільйона людей привертає увагу, адже вона суттєво перевищує показники міжнародних гуманітарних організацій.

    За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, наприкінці 2025 року у світі перебували приблизно 5,9 мільйона біженців та шукачів притулку з України.

    Більшість із них знайшли прихисток у європейських країнах.

    Водночас ще близько 3,7 мільйона людей були внутрішньо переміщеними особами, тобто залишили власні домівки, але продовжили проживати на території України.

    Разом ці дві категорії становили приблизно 9,6 мільйона людей.

    Таким чином, озвучена президентом кількість близька до загального масштабу внутрішнього та зовнішнього переміщення, але не відповідає окремому показнику біженців за кордоном.

    Чи мав Зеленський на увазі саме всіх вимушено переміщених українців, наразі невідомо.

    Чому українці не поспішають повертатися

    Однією з головних причин залишається безпекова ситуація.

    Російські війська продовжують атакувати українські міста, житлові будинки та об’єкти критичної інфраструктури.

    Для родин із дітьми важливими залишаються доступ до безпечної освіти, медичної допомоги та стабільного житла.

    Не менш суттєвим чинником є працевлаштування.

    За роки повномасштабної війни багато українців адаптувалися до життя в інших державах, знайшли роботу та облаштували побут.

    Діти відвідують місцеві школи, вивчають іноземні мови та поступово інтегруються в нове середовище.

    Тому рішення про повернення залежить не лише від бажання жити в Україні, а й від можливостей забезпечити родині безпечне та стабільне майбутнє.

    Раніше «Ненька інфо» аналізувала, що може спонукати мільйони українців повернутися додому.

    Серед ключових умов — безпека, доступне житло, гідна оплата праці та перспективи для дітей.

    Зруйноване житло залишається серйозною перешкодою

    Повернення українців ускладнюється масштабними руйнуваннями житлового фонду.

    Особливо гострою проблема залишається у прифронтових регіонах та населених пунктах, які тривалий час перебували під російською окупацією.

    Частина людей втратила житло повністю, інші не можуть повернутися через пошкодження будинків, відсутність комунальних послуг або небезпеку повторних обстрілів.

    За даними Міжнародної організації з міграції, оприлюдненими 16 жовтня, навіть українці, які вже повернулися додому, знову ризикують бути змушеними виїхати.

    Причинами залишаються пошкоджене житло, повторні удари по енергетиці та високі витрати на опалення.

    Організація попереджає, що наближення зими може ще більше ускладнити становище вразливих родин.

    Чому повернення мільйонів людей важливе для економіки

    Вимушена міграція має довгострокові наслідки для української економіки.

    Скорочення чисельності населення означає зменшення кількості працівників, споживачів і платників податків.

    Особливо відчутною є нестача людей працездатного віку.

    Для повоєнного відновлення Україні знадобляться фахівці у будівництві, промисловості, медицині, освіті, транспорті та сфері послуг.

    Водночас зменшення кількості молодих родин і дітей створює додаткові демографічні ризики.

    Саме тому питання повернення громадян виходить далеко за межі соціальної політики.

    Йдеться про майбутній економічний потенціал держави та можливість відновлення територій, які найбільше постраждали від російської агресії.

    Що Україна робить для повернення громадян

    Українська влада поступово розробляє інструменти, покликані полегшити повернення людей.

    Серед таких ініціатив — цифрова платформа «Додому», запущена в тестовому режимі у 2026 році.

    Вона має допомагати громадянам отримувати інформацію про житло, працевлаштування, оформлення документів та навчання дітей.

    Про запуск відповідного сервісу раніше повідомляла «Ненька інфо».

    Водночас наявність інформаційної платформи сама по собі не вирішує основних проблем, із якими стикаються люди.

    Для масштабного повернення необхідні відновлення житлової інфраструктури, створення робочих місць, доступні державні послуги та стабільна безпекова ситуація.

    Чи повернуться українці після завершення війни

    Міжнародні дослідження свідчать, що значна частина українців, які залишили країну, зберігають бажання повернутися.

    Водночас намір повернутися не завжди означає готовність зробити це найближчим часом.

    На рішення впливають тривалість війни, становище родини, умови проживання за кордоном та перспективи працевлаштування в Україні.

    Додаткове значення має той факт, що протягом кількох років люди формують соціальні зв’язки в країнах перебування.

    Тому навіть після припинення бойових дій процес повернення може бути поступовим.

    Головний висновок із заяви Зеленського полягає в тому, що Україна розглядає повернення громадян як одну з найважливіших умов свого майбутнього.

    Водночас для досягнення цієї мети недостатньо лише закликати людей приїхати додому. Державі необхідно забезпечити реальні умови, за яких повернення буде безпечним, добровільним та економічно виправданим.

  • «Ми переможемо в цій війні»: зірка «Вікінгів» Кетрін Винник приїхала до Києва та звернулася до українців

    «Ми переможемо в цій війні»: зірка «Вікінгів» Кетрін Винник приїхала до Києва та звернулася до українців

    Голлівудська акторка українського походження Кетрін Винник, найбільш відома за роллю Лаґерти у культовому серіалі «Вікінги», приїхала до Києва напередодні 35-ї річниці Незалежності України. На тлі монумента «Батьківщина-мати» вона записала звернення до українців, у якому заявила, що вражена стійкістю народу та продовжує вірити в перемогу України. Під час нинішнього візиту Винник також взяла участь у заходах UNITED24 та зустрілася з президентом Володимиром Зеленським.

    У своєму зверненні акторка наголосила на символізмі місця, яке обрала для запису відео. Монумент «Батьківщина-мати» у Києві вона назвала уособленням не лише незалежності, а й стійкості українців. Винник нагадала, що вже відвідувала Україну після початку повномасштабної російської агресії, і заявила, що нинішня поїздка лише посилила її захоплення тим, як українське суспільство продовжує чинити опір.

    «Я дуже вдячна та вражена стійкістю українського народу», — сказала акторка, додавши, що міжнародні прихильники України залишаються поруч. Завершуючи звернення, Винник висловила переконання, що Україна переможе у війні, та сказала: «Слава Україні!».

    У UNITED24 подякували акторці за те, що вона продовжує використовувати свою популярність для привернення міжнародної уваги до російської війни проти України та допомагає підтримувати українську боротьбу за свободу. Нинішній приїзд Винник до столиці пов’язаний із заходами UNITED24 MODE. За інформацією NV, під час візиту вона також зустрілася з Володимиром Зеленським.

    Для Кетрін Винник підтримка України не є лише черговою благодійною кампанією знаменитості. Акторка має українське коріння й протягом багатьох років публічно наголошує на своєму зв’язку з Україною. Вона народилася в Канаді в родині нащадків українських емігрантів. UNITED24 зазначає, що її материнські дідусь і бабуся походили з Галичини, а дід по батьківській лінії свого часу приєднався до Січових стрільців.

    Українська мова також була частиною дитинства майбутньої голлівудської зірки. За інформацією UNITED24, до восьми років Кетрін розмовляла виключно українською, відвідувала українську суботню школу в Торонто, а до 17 років була пластункою. У 2021 році, коли Україна відзначала 30-річчя Незалежності, Винник приїжджала на батьківщину своїх предків.

    Повномасштабне вторгнення Росії стало для акторки приводом ще активніше долучитися до допомоги Україні. Уже 24 лютого 2022 року вона публічно підтримала українців у своїх соціальних мережах. Незабаром разом із матір’ю акторка заснувала The Winnick Foundation. Спочатку її благодійна діяльність була зосереджена на допомозі жінкам і дітям, однак після початку великої війни фокус фонду суттєво змістився на гуманітарну підтримку України.

    У березні 2023 року Кетрін Винник офіційно стала амбасадоркою президентської фандрейзингової платформи UNITED24. Вона стала першою амбасадоркою платформи з Канади та взяла під опіку напрям «Відбудова України». Головним завданням акторки стало залучення коштів для відновлення житлових будинків, зруйнованих російськими ударами.

    Тоді Зеленський особисто поспілкувався з Винник у режимі відеозв’язку та подякував їй за підтримку. Акторка наголошувала, що відновлення житла має значення не лише з погляду будівництва — воно дозволяє роз’єднаним війною українським родинам повернутися додому і знову жити разом.

    Уже через кілька місяців, у травні 2023 року, Винник особисто приїхала до України. Разом з іншими амбасадорами UNITED24 вона відвідала Ірпінь — одне з міст Київської області, що пережило російську окупацію та масштабні руйнування навесні 2022 року. Акторка побачила зруйнований Романівський міст, цвинтар автомобілів, пошкоджений Палац культури та житлові будинки.

    UNITED24 повідомляв, що біля одного зі зруйнованих багатоквартирних будинків Винник не змогла стримати сліз. Таким чином акторка на власні очі побачила наслідки війни, про які до того розповідала міжнародній аудиторії переважно через соціальні мережі та благодійні кампанії.

    Пізніше вона продовжила працювати з українцями, які втратили житло. У листопаді 2023 року Винник провела онлайн-зустріч із мешканцями Київської області, чиї багатоквартирні будинки постраждали внаслідок російської агресії. Люди розповідали їй про евакуацію, окупацію, життя у підвалах, повернення до зруйнованих помешкань та процес відбудови.

    Саме тоді акторка провела паралель між своєю найвідомішою кінороллю та реальними українськими захисниками. Вона наголосила, що сама лише грала воїтельку на екрані, тоді як українці змушені захищати свої домівки та країну в реальному житті. За словами Винник, мужність українців мотивувала її робити більше для підтримки України.

    Образ Лаґерти у серіалі «Вікінги» зробив Кетрін Винник відомою у всьому світі. Однак її кар’єра не обмежується цією роллю. Винник працює як акторка, режисерка та продюсерка, а також знімалася, зокрема, у серіалі Big Sky. Саме глобальна впізнаваність дозволила їй стати одним із публічних голосів UNITED24 за межами України.

    UNITED24 була створена за ініціативи президента Зеленського у травні 2022 року як глобальна фандрейзингова платформа для підтримки України. За роки роботи до неї долучилася велика кількість відомих у світі акторів, музикантів, спортсменів, режисерів, науковців та інших публічних персон. Серед амбасадорів платформи, крім Винник, були Марк Гемілл, Лієв Шрайбер, Барбра Стрейзанд, Imagine Dragons, Андрій Шевченко, Еліна Світоліна, Міша Коллінз, Мішель Азанавічус та інші.

    Для Винник цей статус має ще й особисте значення. Її родинна історія пов’язана з українською еміграцією ХХ століття: предки акторки залишали Україну, рятуючись від радянського режиму, спочатку опинилися в Німеччині, а потім переїхали до Канади. Саме тому Винник неодноразово називала українське походження важливою частиною власної ідентичності.

    Новий приїзд акторки до Києва припав на особливий для України час — напередодні 35-ї річниці проголошення Незалежності. 23 серпня країна відзначає День Державного Прапора, а вже 24 серпня — День Незалежності. На цьому тлі звернення Винник саме біля «Батьківщини-матері» отримало додатковий символізм: після декомунізації монумента на його щиті замість радянського герба встановлено український тризуб.

    Цього разу головний меседж голлівудської акторки був простим — попри роки повномасштабної війни, руйнування та втрати вона бачить в Україні не виснаження, а стійкість. Винник дала зрозуміти, що не планує припиняти публічну підтримку країни, з якою пов’язане її родинне коріння, і вкотре використала міжнародну впізнаваність для нагадування світові про українську боротьбу.

  • Росія зруйнувала майже на $200 млрд: прямі збитки України від війни зросли ще на 16%

    Росія зруйнувала майже на $200 млрд: прямі збитки України від війни зросли ще на 16%

    Прямі збитки, завдані Україні внаслідок повномасштабної війни Росії, сягнули 197,5 млрд доларів. Порівняно з попередньою оцінкою у 169,8 млрд доларів сума зросла приблизно на 16%. Найбільших втрат зазнали житловий фонд, транспорт, промисловість та енергетика.

    Нову оцінку оприлюднив KSE Institute. Розрахунки підготовлені спільно з профільними державними органами та охоплюють пряме фізичне руйнування нерухомості, інфраструктури, транспортних засобів, обладнання та інших активів.

    Йдеться саме про прямі матеріальні збитки, а не про загальну вартість війни для української економіки. Для порівняння, остання комплексна оцінка Світового банку RDNA5 станом на кінець 2025 року визначала прямі збитки у 195,1 млрд доларів, економічні та соціальні втрати — у 666,7 млрд, а потреби у відбудові та відновленні на наступні десять років — майже у 587,7 млрд доларів.

    Найбільше Росія зруйнувала житла

    Найбільша частина прямої шкоди припадає на житловий сектор — 65,9 млрд доларів.

    Порівняно з попередньою оцінкою ця сума збільшилася ще на 5,9 млрд доларів.

    Загалом в Україні вже пошкоджено або повністю зруйновано майже 416 тисяч житлових будівель.

    Серед них близько:

    • 352 тисяч приватних будинків;
    • 63 тисяч багатоквартирних будинків;
    • близько тисячі гуртожитків.

    Наймасштабніші руйнування житлової забудови закономірно зосереджені у східних і прифронтових регіонах, де бойові дії та російські обстріли тривають найбільш інтенсивно.

    Водночас пошкодження житла зафіксовані фактично по всій Україні через регулярні удари ракетами та безпілотниками по містах у глибокому тилу.

    Світовий банк також називає житло одним із трьох найбільш постраждалих секторів поряд із транспортом та енергетикою. За даними RDNA5, станом на кінець 2025 року пошкоджено або зруйновано близько 14% житлового фонду України, що безпосередньо зачепило понад три мільйони домогосподарств.

    Дороги, залізниця, порти: транспорт втратив $42 млрд

    Другим за масштабом руйнувань став транспортний сектор.

    Його прямі збитки оцінюються приблизно у 42 млрд доларів.

    Найбільше постраждала автомобільна інфраструктура. За оцінкою KSE, пошкоджено або знищено близько 29 тисяч кілометрів доріг державного, місцевого та комунального значення.

    Суттєвих втрат зазнала й залізниця.

    Вартість пошкоджених та зруйнованих активів «Укрзалізниці» оцінюється приблизно у 5 млрд доларів.

    Ще близько 1,2 млрд доларів становлять збитки портової інфраструктури.

    Авіаційна галузь втратила приблизно 2 млрд доларів.

    Особливо відчутно транспортний сектор потерпав протягом 2025 року, коли Росія посилила атаки на залізничні об’єкти та українські порти. У RDNA5 зазначалося, що саме через інтенсивні удари по залізниці й портах потреби транспортного сектору у відновленні лише за рік збільшилися приблизно на 24%.

    Під ударами опинилися понад 12 тисяч підприємств

    Серйозних руйнувань зазнали промисловість, будівельний сектор та сфера послуг.

    Їхні прямі збитки KSE оцінює у 18,4 млрд доларів.

    Від початку повномасштабної війни пошкоджені або повністю зруйновані активи приблизно 12,6 тисячі підприємств.

    Переважна більшість із них — малі компанії, однак російські атаки та окупація також зачепили близько 100 великих і середніх приватних підприємств і приблизно 500 державних.

    Найбільших абсолютних втрат зазнала металургійна промисловість.

    Це пояснюється, зокрема, концентрацією великих промислових підприємств на сході та півдні України — саме у регіонах, де бойові дії були найінтенсивнішими.

    Майже половина оцінених збитків підприємств припадає лише на Донецьку область.

    Ці цифри відображають тільки фізичне знищення активів. Вони не включають втрачений дохід бізнесу, зупинку виробництва, порушення логістики, втрату ринків або вимушене переміщення підприємств.

    Енергетика втратила вже понад $18 млрд

    Ще одним сектором, який продовжує стрімко накопичувати збитки, залишається енергетика.

    Її прямі втрати зросли до 18,3 млрд доларів.

    Порівняно з попередньою оцінкою показник збільшився приблизно на 25%.

    Причина — систематична російська кампанія проти української енергосистеми.

    Під ударами перебувають генеруючі потужності, високовольтні підстанції, мережі передачі й розподілу електроенергії, теплоенергетична та газова інфраструктура.

    Світовий банк також зафіксував різке погіршення ситуації в енергетичному секторі. У RDNA5 зазначалося, що кількість пошкоджених або зруйнованих енергетичних активів за рік збільшилася приблизно на 21%.

    Особливість енергетики полягає в тому, що частину об’єктів доводиться відновлювати не один раз. Відремонтована підстанція або електростанція може повторно опинитися під російським ударом, через що вартість відновлення постійно зростає.

    Майже 4,8 тисячі закладів освіти пошкоджені або зруйновані

    Втрати освітньої інфраструктури оцінюються у 12,2 млрд доларів.

    За даними KSE, бойові дії та російські удари пошкодили або повністю знищили майже 4,8 тисячі освітніх закладів.

    Найбільше постраждали школи та заклади дошкільної освіти.

    Пошкодження зафіксовані у 22 регіонах України.

    Ці руйнування мають наслідки значно ширші, ніж вартість самих будівель. Вони змушують дітей переходити на дистанційне або змішане навчання, громади — будувати укриття та тимчасові приміщення, а державу — витрачати додаткові кошти на відновлення освітньої мережі.

    Аграрний сектор втратив понад $12 млрд

    Прямі збитки агропромислового комплексу та земельних ресурсів становлять близько 12,1 млрд доларів.

    Найбільше грошей аграрії втратили через знищення та пошкодження сільськогосподарської техніки — понад 7,1 млрд доларів.

    Ще більш ніж 2 млрд доларів становлять збитки інфраструктури для зберігання продукції.

    Вартість знищеної або викраденої сільськогосподарської продукції оцінюється майже у 1,9 млрд доларів.

    І знову ця цифра не показує повного масштабу економічного удару.

    До прямих втрат не входять збитки через мінування земель, втрату доступу до полів на окупованих територіях, скорочення виробництва, проблеми з експортом та здорожчання логістики.

    Лікарні, культура та ЖКГ також втратили мільярди

    Сукупні прямі збитки громадського сектору оцінюються приблизно у 22,8 млрд доларів.

    До цього блоку входять заклади освіти, науки, охорони здоров’я, культурні та спортивні об’єкти, соціальна інфраструктура й адміністративні будівлі.

    Сфера охорони здоров’я зазнала прямих збитків приблизно на 4,5 млрд доларів.

    Таку саму суму — близько 4,5 млрд доларів — становлять втрати культури, спорту та туризму.

    Житлово-комунальне господарство втратило приблизно 3,8 млрд доларів.

    Збитки цифрової інфраструктури вже сягнули 1,8 млрд доларів.

    Чому цифри KSE і Світового банку відрізняються

    Окремо варто пояснити різницю між актуальною оцінкою KSE у 197,5 млрд доларів та цифрою RDNA5 Світового банку у 195,1 млрд доларів.

    Це не суперечливі оцінки.

    Вони мають різні дати зрізу та частково різну методологію.

    RDNA5 охоплює події до 31 грудня 2025 року, тоді як нинішня оцінка KSE враховує новіші доступні дані.

    Саме тому загальна сума поступово збільшується в міру надходження інформації про нові руйнування та уточнення вартості раніше пошкоджених об’єктів.

    Ще важливіше — не плутати прямі збитки з потребами у відновленні.

    197,5 млрд доларів — це оцінка вартості вже пошкоджених або знищених фізичних активів.

    А майже 588 млрд доларів, які наводить Світовий банк, — це прогноз того, скільки Україні потрібно протягом десяти років для відбудови та відновлення з урахуванням принципу «відбудувати краще», модернізації й додаткових витрат.

    Тобто відновити країну коштуватиме приблизно утричі дорожче, ніж проста оцінка вартості зруйнованого майна.

    І ця сума продовжує зростати

    Найважливіше застереження полягає в тому, що 197,5 млрд доларів — не остаточна ціна російської агресії.

    Війна триває.

    Росія продовжує атакувати житлові будинки, енергетику, залізницю, підприємства, порти та інші об’єкти по всій Україні.

    Кожен новий удар збільшує як суму прямих збитків, так і майбутню вартість відновлення країни.

    Навіть оцінка Світового банку у майже 588 млрд доларів базується на руйнуваннях лише до завершення 2025 року.

    Саме тому реальна потреба у відбудові вже зараз може бути вищою.

    Для України це також посилює аргументацію у переговорах щодо репарацій та використання заморожених російських державних активів.

    Масштаб руйнувань уже фактично наблизився до психологічної позначки у 200 млрд доларів лише прямих фізичних збитків.

    І якщо врахувати втрати економіки, недоотримані доходи, людський капітал та майбутні витрати на відновлення, реальна ціна російської війни вимірюється вже зовсім іншими сумами.

  • Росія має заплатити: Сибіга закликав віддати Україні заморожені активи РФ

    Росія має заплатити: Сибіга закликав віддати Україні заморожені активи РФ

    Україна наполягатиме на використанні заморожених російських активів для фінансування держави та її відновлення після масштабних руйнувань, завданих війною. Київ вважає це питання одним із фундаментальних напрямів переговорів із партнерами та розраховує на конкретне колективне рішення.

    Про це заявив виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Сибіга під час брифінгу 18 серпня.

    За його словами, Україні критично необхідний додатковий фінансовий ресурс, оскільки масштаб наслідків російської агресії настільки великий, що держава не може самостійно профінансувати всі потреби у відновленні.

    Сибіга послався на оцінки Світового банку та заявив, що завдана Росією шкода перевищує 600 млрд доларів. Водночас остання оприлюднена комплексна оцінка Світового банку, Єврокомісії, ООН та уряду України містить дещо інший показник: станом на 31 грудня 2025 року потреби у відновленні та реконструкції оцінювалися майже у 588 млрд доларів на наступне десятиліття. Безпосередня фізична шкода становила понад 195 млрд доларів.

    Тобто цифру понад 600 млрд доларів у заяві Сибіги коректніше подавати саме як його актуальну оцінку, а не як останній офіційно оприлюднений показник Світового банку.

    Україні самій не впоратися з масштабом руйнувань

    Сибіга наголосив, що фінансування відновлення України не може бути винятково українським завданням.

    «Це складно одній державі подолати. І тим більше, ця війна не про Україну», — заявив він.

    За словами дипломата, Україна фактично захищає не лише власну незалежність, а й безпеку та свободу Європи, сплачуючи за це найвищу ціну — життями військовослужбовців.

    Тому підтримка партнерів залишається критично важливою не лише для обороноздатності, а й для макрофінансової стабільності держави.

    Масштаб майбутньої відбудови справді величезний. За останньою оцінкою RDNA5, майже 588 млрд доларів необхідних витрат — це приблизно утричі більше за прогнозований номінальний ВВП України за 2025 рік.

    Найбільше коштів знадобиться на транспорт — понад 96 млрд доларів. Потреби енергетичного сектору оцінювалися майже у 91 млрд, житлового — приблизно у 90 млрд, промисловості й торгівлі — більш ніж у 63 млрд, сільського господарства — понад у 55 млрд доларів.

    І ці цифри не є остаточними, оскільки війна та російські атаки продовжуються.

    Сибіга: заморожені російські активи можуть суттєво посилити Україну

    Одним із головних джерел коштів Київ бачить російські державні активи, заблоковані західними країнами після початку повномасштабного вторгнення.

    «Заморожені активи — це один з тих фундаментальних треків, який може суттєво нас посилити за рахунок прямого використання російських коштів», — заявив Сибіга.

    Україна, за його словами, продовжить порушувати це питання у європейських столицях та під час переговорів з іншими партнерами.

    Київ сподівається перейти від дискусій до конкретного механізму використання російських коштів.

    Сибіга наголосив, що відповідне рішення має бути колективним, оскільки значна частина заблокованих російських резервів знаходиться в юрисдикціях партнерів України.

    Чому просто забрати всі російські гроші досі не вдалося

    Питання конфіскації російських суверенних активів залишається одним із найбільш юридично та політично складних у Європі.

    Європейський Союз дотримується позиції, що активи Росії повинні залишатися заблокованими, доки Москва не припинить агресію та не компенсує Україні завдану шкоду.

    Проте замороження активів і їх конфіскація — різні юридичні процедури.

    Саме тому партнери поки значно активніше використовують не основну суму російських резервів, а доходи, які генерують ці заблоковані кошти.

    І цей механізм уже приносить Україні мільярди.

    ЄС уже отримав близько 8 млрд євро доходів від активів РФ

    На початку серпня Європейська комісія повідомила про чергове надходження доходів від заморожених активів Центрального банку Росії.

    Йшлося про 1,4 млрд євро.

    Це був уже п’ятий подібний платіж. Загалом від моменту блокування відповідних російських активів накопичені надзвичайні доходи сягнули приблизно 8 млрд євро.

    ЄС ухвалив рішення спрямовувати чисті прибутки від цих коштів на підтримку України.

    Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн тоді прямо заявила, що Росія має платити за руйнування, які спричинила її війна.

    За актуальними даними Ради ЄС, безпосередньо в обліку загальної європейської підтримки України вже враховано 3,8 млрд євро надходжень від іммобілізованих російських активів.

    Таким чином, принцип використання російських грошей для України вже фактично працює. Головна суперечка тепер полягає в тому, наскільки далеко готові піти партнери — обмежитися доходами чи знайти механізм використання самого тіла заблокованих активів.

    Європа шукає юридичний механізм

    Наприкінці 2025 року Європейська рада зафіксувала важливий принцип: російські активи мають залишатися іммобілізованими доти, доки Росія не припинить агресію та не компенсує завдані Україні збитки.

    Паралельно ЄС продовжив роботу над так званою репараційною позикою, яка може бути пов’язана з грошовими залишками заморожених російських активів.

    На період пошуку такого рішення Євросоюз погодив для України окремий кредит у розмірі 90 млрд євро на 2026–2027 роки.

    Важливою є умова його погашення: Україна повинна буде повертати цей кредит після отримання репарацій. До того часу російські активи залишатимуться заблокованими, а Євросоюз зберігає за собою право використати їх для погашення позики відповідно до міжнародного та європейського права.

    Станом на літо 2026 року за цією програмою Україні вже було виплачено 8,1 млрд євро.

    Бельгія залишається ключовою країною в дискусії

    Окремо Сибіга відзначив роль Бельгії у підтримці України.

    Саме бельгійська юрисдикція має особливе значення в дискусії про російські резерви, оскільки там зосереджена значна частина іммобілізованих коштів РФ.

    Для Києва позиція Брюсселя тому має не лише політичне, а й практичне значення.

    Водночас європейські країни побоюються юридичних наслідків прямої конфіскації суверенних резервів, можливих судових позовів та наслідків для довіри до європейської фінансової системи.

    Саме ці ризики значною мірою пояснюють, чому після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни більша частина російських активів залишається саме замороженою, а не конфіскованою.

    Ціна відбудови продовжує зростати

    Аргументація України при цьому стає дедалі сильнішою через збільшення масштабів руйнувань.

    Ще за оцінкою станом на кінець 2024 року потреби України у відновленні становили 524 млрд доларів.

    Через рік показник збільшився майже до 588 млрд доларів.

    Безпосередня шкода фізичним активам станом на кінець 2025 року перевищила 195 млрд доларів. Найбільше постраждали житловий сектор, транспорт та енергетика.

    Лише в енергетиці кількість пошкоджених або зруйнованих активів за рік збільшилася приблизно на 21%, а потреби транспортного сектору суттєво зросли через атаки на залізничну та портову інфраструктуру.

    При цьому оцінка охоплює ситуацію лише до 31 грудня 2025 року. Всі руйнування, яких Росія завдала протягом 2026 року, у цю цифру не входять.

    Тому фактична вартість майбутнього відновлення України вже може бути вищою.

    Київ хоче перейти від доходів до самих російських коштів

    Заява Сибіги фактично демонструє, що для України використання лише відсотків від заморожених резервів є недостатнім.

    Йдеться про принципово більший ресурс — можливість спрямувати на потреби України безпосередньо російські кошти.

    На цьому Київ наполягає не лише через дефіцит фінансування, а й виходячи з принципу відповідальності агресора: витрати на наслідки війни, на думку української влади, мають лягати передусім на Росію, а не на українських чи європейських платників податків.

    Поки остаточного міжнародного механізму конфіскації основної суми немає. Проте ЄС уже використовує доходи від російських резервів, зберігає самі активи заблокованими та працює над юридичними конструкціями, які можуть пов’язати їх із майбутніми репараціями Україні.

    Саме тому Київ збирається посилювати дипломатичний тиск.

    За словами Сибіги, Україна активно обговорюватиме питання в європейських і неєвропейських столицях та домагатиметься «чітких конкретних рішень».

    Для країни, потреби у відновленні якої ще наприкінці 2025 року оцінювалися майже у 588 млрд доларів і продовжують зростати з кожною новою російською атакою, питання доступу до російських грошей стає не лише питанням справедливості, а й одним із ключових джерел фінансування майбутньої відбудови.

  • «Ми пересремося всі з усіма»: Кім заговорив про вибори, свої політичні амбіції та майбутнє України

    «Ми пересремося всі з усіма»: Кім заговорив про вибори, свої політичні амбіції та майбутнє України

    Голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім заявив, що проведення виборів в Україні під час війни могло б стати серйозним дестабілізуючим фактором, а політичну конкуренцію варто відкласти до завершення бойових дій та появи реальних гарантій безпеки. Водночас він фактично підтвердив, що має власні політичні амбіції та планує продовжувати кар’єру у публічній сфері.

    Про це Кім розповів в інтерв’ю «Українським Новинам». Його заява особливо привертає увагу на тлі дискусій про те, коли Україна зможе повернутися до повноцінного виборчого процесу і якою може бути політична конфігурація країни після війни.

    Кім виступив категорично проти проведення голосування до завершення війни. На його думку, першочерговими завданнями мають залишатися припинення бойових дій та забезпечення гарантій безпеки. Лише після цього країна може переходити до політичного перезавантаження.

    Говорячи про майбутню передвиборчу боротьбу, очільник Миколаївської ОВА використав максимально пряме формулювання: після війни політичні сили неминуче почнуть конкурувати між собою, а остаточний вибір зроблять громадяни.

    «І там вже ми “пересремося” всі з усіма і когось люди оберуть», — заявив Кім.

    За його словами, вибори за своєю природою передбачають жорстку конкуренцію, яку він порівняв із бійкою. Під час повномасштабної війни така боротьба, на його переконання, не сприятиме збереженню єдності суспільства.

    Існує й практична проблема. Кім звернув увагу на необхідність гарантувати безпеку виборчих дільниць та забезпечити можливість голосування українським військовослужбовцям. В умовах активної війни він не бачить простого механізму, який дозволив би повноцінно розв’язати ці питання.

    Вибори залишаються прив’язаними до завершення війни

    Позиція Кіма в цьому питанні загалом збігається з публічно озвученим підходом української влади. Президент Володимир Зеленський у лютому 2026 року заявляв, що вибори мають відбутися після встановлення режиму припинення вогню та отримання Україною гарантій безпеки. Під час дії воєнного стану проведення загальнонаціональних виборів залишається юридично та практично проблематичним.

    При цьому тема потенційних виборів залишається частиною ширшої дискусії про завершення війни. Мирний трек досі не приніс остаточного прориву. 11 серпня Зеленський повідомив, що Україна передала американським переговорникам свої пропозиції щодо припинення війни, водночас наголосивши на необхідності посилення тиску на Росію.

    Сам Кім також обережно оцінює перспективи швидкого миру. Він вважає, що ситуація залежатиме від багатьох чинників, зокрема від здатності України продовжувати завдавати Росії економічних і військових втрат. Називати конкретну дату завершення війни він не береться.

    Кім підтвердив політичні амбіції

    Значно цікавішою частиною інтерв’ю стала відповідь Кіма щодо його власного майбутнього. Очільник Миколаївщини фактично підтвердив, що не збирається автоматично залишати політику після війни.

    Кім назвав себе не стільки класичним політиком, скільки «політичним менеджером» та антикризовим управлінцем. Водночас на пряме питання про подальшу кар’єру відповів, що політичний шлях планує.

    Він зауважив, що не має наміру штучно триматися за посаду, якщо зрозуміє, що більше не потрібен у публічній сфері. У такому разі готовий повернутися до бізнесу. Проте наразі, за його словами, у нього «ще є амбіції поборотися за країну».

    Це помітна зміна акцентів порівняно з початком року. У січні 2026-го Кім заявляв, що не готується до виборів, оскільки не отримував відповідної команди, а головним завданням називав досягнення вигідних для України умов завершення війни.

    Водночас нинішня заява про політичну кар’єру сама по собі не означає оголошення участі в президентських чи парламентських виборах. Кім не назвав конкретної посади, партії або виборчої кампанії, у якій планує брати участь.

    «Монобільшості більше не буде»

    Кім також зробив прогноз щодо майбутньої Верховної Ради. На його думку, повторення ситуації 2019 року, коли одна політична сила отримала парламентську монобільшість, малоймовірне.

    Очільник Миколаївської ОВА вважає, що майбутня політична система буде побудована на значно більшій конкуренції між партіями, розподілі відповідальності та домовленостях між різними політичними силами.

    За словами Кіма, він хотів би бачити саме здорову конкуренцію, за якої партії змушені ставати сильнішими через боротьбу за підтримку виборців.

    Сам Кім прийшов у владу разом із командою Зеленського. У листопаді 2020 року він був призначений головою Миколаївської обласної державної адміністрації, а після початку повномасштабного вторгнення став одним із найбільш упізнаваних регіональних керівників країни.

    Від виборів — до відбудови країни

    При цьому політичні амбіції Кім безпосередньо пов’язує з економічним майбутнім України. Одним із головних післявоєнних завдань він називає нову індустріалізацію — розвиток виробництва, технологій, інженерії та створення робочих місць.

    Масштаб цього виклику справді величезний. За спільною оцінкою Світового банку, уряду України, Європейської комісії та ООН, оприлюдненою у лютому 2026 року, потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття становлять майже 588 млрд доларів. Прямі збитки станом на кінець 2025 року оцінювалися приблизно у 195 млрд доларів.

    Кім переконаний, що простого відновлення зруйнованих об’єктів буде недостатньо. Україна, на його думку, має використати післявоєнний період для перебудови самої економічної моделі.

    Миколаївщина вже намагається залучати для цього міжнародних партнерів. Особливу роль відіграє Данія, яка взяла регіон під патронат у питаннях відновлення. За словами Кіма, обсяг данської допомоги області перевищив 170 млн євро.

    У травні Кім також здійснив робочу поїздку до Південної Кореї, де проводив переговори щодо технологічного та інвестиційного співробітництва. Серед іншого він зустрічався з представниками корейського бізнесу та працював над можливостями залучення технологій до відновлення Миколаївщини.

    Таким чином, заяви голови Миколаївської ОВА виходять далеко за межі дискусії про дату наступних виборів. Кім уже відкрито говорить про власне політичне майбутнє, прогнозує кінець епохи монобільшості та описує модель України після війни, в якій політична конкуренція має повернутися лише після гарантування безпеки.

    А його фраза про те, що після війни політики «пересремося всі з усіма», хоч і прозвучала максимально неформально, фактично передає головну тезу: внутрішню боротьбу за владу Кім пропонує залишити на час, коли вона вже не загрожуватиме обороноздатності країни. До того моменту, на його переконання, пріоритетом мають залишатися війна, безпека та створення умов для майбутнього відновлення України.

  • Екс-куратор Великого будівництва Юрій Голик повертається до України з новими проектами

    Екс-куратор Великого будівництва Юрій Голик повертається до України з новими проектами

    Один з найскандальніших українських чиновників Юрій Голик, який став відомий в контексті десятків відкритих кримінальних справ про розкрадання на проекті “Великого будівництва” намагається повернути доступ до крупних державних замовлень.

    Зокрема, мова йде про намагання Юрія Голика “зайти” в підряди державної програми створення просторів для ветеранів, на яку передбачено виділення 12 мільярдів гривень. Також, як повідомляють наші джерела з його оточення, Голик сподівається “підчистити репутацію та кримінальні справи”, щоб повноцінно зайти на програми повоєнного відновлення України.

    Про виклики, з якими Україна може зіштовхнутись при відбудові країни після збройної агресії РФ, читайте у нашому матеріалі:  Корупційні ризики післявоєнної реконструкції та історичні уроки контролю над допомогою після війн

    За інформацією наших джерел, завдяки старим зв’язкам у владних колах, на кшталт свого колишнього “партнера по обшукам через системні крадіжки на Великому будівництві”  Кирила Тимошенко,  Юрій Голик має всі шанси зайти у масштабні схеми пов’язані з відновленням України після російських атак. Тож редакція нашого видання вирішила проаналізувати бекграунд Юрія Голика та проаналізувати основні корупційні кейси за його участі.

    Від медійщика до організатора корупційних схем – як починався шлях Юрія Голика

    Юрій Голик, народився 21 грудня 1977 році в Луганську. Починав свою кар’єру на медіа ринку, після чого тривалий час працював як політичний консультант.

    Зокрема, в період з 2015-2019 років Голик працював радником голів Запорізької та Дніпропетровської ОДА, що відкрило йому шлях до участі в різного роду корупційних схемах, по яким пізніше працювало НАБУ.

    Звідти потрапив у найближче оточення Володимира Зеленського спочатку як радник прем’єр-міністра Олексія Гончарука, пізніше став “символом” розрекламованої президентської програми “Велике будівництво”.

    В даному контексті особливо показовими є зв’язки Юрія Голика з  уже екс-главою Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченко, які дала старт його участі у реалізації крупних інфраструктурних проектів.

    Ключові  корупційні схеми за участю Юрія Голика

    Одним із самих гучних корупційних кейсів за участю Юрія Голика є кримінальне провадження  № 42022000000001543. У 2022 році компанія “Будінвест Інжиніринг”, співвласницею якої була Яна Хланта, близька подруга Резніченко, отримала близько 1,5 млрд грн дорожніх контрактів, з яких 1,356 млрд грн перерахували всього за півроку.

    У листопаді 2022 року журналісти видання Схеми установили наявність тісного зв’язку між усіма фігурантами справи. Так, за інформацією видання, всі троє фігурантів: Юрій Голик, Валентин Резніченко та фітнес-тренер Яна Хланта неодноразово здійснювали спільні перельоти. Також Схеми звернули увагу, що в одні і ті ж дати у Відні (Австрія) перебували Юрій Голик та Павло Чухно – власник другої половини фірми “Будінвест Інжиніринг” – у січні 2020-го року, діставшись туди різними рейсами.

    Експертизи НАБУ встановили збиток спочатку майже 300 млн грн, а потім 392 млн грн. За даними слідства, частина коштів виводилася через структури, пов’язані з оточенням чиновників, зокрема у вигляді виплат синові Резніченко. 26 грудня 2022 року відбулися обшуки у Резніченко, Голика та в офісах компанії.

    У вересні 2024 року Резніченку та ще чотирьом фігурантам повідомили про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України, у грудні 2025 року справу передали до суду. Голик фігурує в матеріалах як ключовий неформальний куратор, але підозру йому так і не вручили.

    Другим показовим кейсом є переписка Юрія Голика з Денисом Островським та “СК Стройінвест”.

    Так, у розслідуванні видання BihusInfo, опублікованому  у липні 2024 року, у телефоні Юрія Голика знайшли листування з власником будівельної компанії “СК “Стройінвест”, яка за кілька років отримала від держави понад 4 мільярди гривень на різні роботи, в тому числі – і в рамках “Великого будівництва”.

    В листуванні з Денисом Островським, яке містилося в телефоні Юрія Голика, Голик дає вказівки щодо отримання субвенцій, а також вимагає від Островського звітів щодо робіт на конкретних локаціях. Тональність цього листування свідчить про те, що Островський в цьому процесі фактично виконує роль підлеглого. Зокрема, одне з його повідомлень звучить як “Задачу зрозумів. Буде зроблено””.

    ФОТО: Скріншот переписки Юрія Голика та Дениса Островського. Джерело – BihusInfo

    Журналісти зіставили хронологію: коли в листуванні згадувалися майбутні субвенції, “Стройінвест” дійсно отримував додаткові кошти або перемагав у тендерах. Компанія почала активно отримувати замовлення після приходу команди Резніченка–Голика.

    Будівництво водогону “Інгулець – Південне водосховище” (Кривий Ріг) завдяки Юрію Голику перетворилось на яскравий корупційний кейс.

    Нагадаємо, після підриву Каховської ГЕС компанія “Автомагістраль-Південь”, яку в той час пов’язували з Юрієм Голиком, отримала державний контракт на спорудження водогону Інгулець – Південне водосховище вартістю 7,7 млрд грн і, як встановили журналісти РБК-Україна, завищила вартість робіт майже на 39% — понад 3 млрд грн.

    Згідно з розслідуванням саме було переплачено 287 млн грн – на будівництві третьої насосної станції, яка, за висновками державних технічних експертів, була зайвою. НС-1 і НС-2 повністю покривали необхідну продуктивність у 4200 м³/год.

    Крім того, переплачено 1,8 млрд грн – через прокладку чотирьох трубопроводів різного діаметру і матеріалів замість двох, що не передбачалося проєктом і створює ризики для стабільності системи. Також перевищені оплати за логістичні операції: пісок везли за 264 км (при допустимих 80 км), що спричинило переплату у 273 млн грн, ще 94 млн грн переплатили за перевезення шлаку.

    Саме будівництво водогону, довжиною 26 км, виконувалося без проведення відкритих торгів – у рамках так званої надзвичайної процедури, а за фактом зловживань Головне слідче управління Нацполіції відкрило кримінальне провадження №12024000000000774 за статтями ч. 3 ст. 28 та ч. 2 ст. 364 КК України – зловживання владою чи службовим становищем групою осіб.

    ФОТО: По факту розкрадання коштів на будівництві водогону у Кривому Розі пройшли обшуки

    Варто відзначити, що формально Юрій Голик сам не підписував контракти, але на думку детективів НАБУ саме Голик координував всі потоки, про що детективами зібрана  відповідна доказова база.

    Юрій Голик – як “ховають” цінного свідка у розкраданні мільярдів на інфраструктурних проектах

    Нагадаємо, після початку активної роботи НАБУ та відкриття десятків кримінальних справ по корупційних схемах за участі Юрія Голика, із самого НАБУ відбувся “злив” інформації про фігуранта, який дав можливість Голику “втекти” від кримінальної відповідальності за кордон.

    Нагадаємо, 22 травня 2024 року у медіа з’явилася інформація, що співробітники Національної поліції та Спеціалізованої антикорпрокуратури влаштували обшуки за місцем проживання співробітника НАБУ. В САП підтвердили обшуки та уточнили, що вони стосуються розголошення інформації оперативно-розшукової діяльності, тобто “зливу даних”.

    Згодом в САП пояснили, що йдеться про справу щодо колишнього голови Дніпропетровської ОВА Резніченка та його партнера Юрія Голика – під час “Великого будівництва” зникло півтора мільярда гривень. А 24 травня 2024 року у зв’язку з розслідуванням зливу даних від службових обов’язків був звільнений перший заступник директора НАБУ Гізо Углава.

    Злив даних про деталі антикорупційного розслідування, дав можливість Юрію Голику втекти від кримінальної відповідальності до Австрії,  з “довідкою про інвалідність” через систему “Шлях”.

    За інформацією ЗМІ, в подальшому сліди Юрія Голика були помічені також в Польщі та Ізраїлі, але точної інформації про його місце перебування до цього часу немає. Така ситуація може свідчити  не просто про намагання Юрія Голика уникнути кримінальної відповідальності, а і про намагання його впливових спільників “сховати цінного свідка”.

    Повернення “ефективного менеджера” Юрія Голика до участі в державних контрактах

    Варто відзначити, що з початком збройної агресії РФ проти України, скандал з розкраданням на програмі “Великого будівництва” відійшов на другий план, а прізвище “символу коруції” Юрія Голика на п’ятому році війни встигло “забутись”.

    В той же час десятки криминальных проваджень де фігурує Юрій Голик, або були закриті, або до цього часу гальмуються. На цьому фоні Голик розпочав  масштабну кампанію по зачистці негативу в ЗМІ.

    Починаючи з кінця червня 2026-го, ряд українських інформаційних ресурсів почали повідомляти про хвилю скарг у Google про нібито “порушення авторських прав” на публікації пов’язані з розкраданням Юрієм Голиком на програмі Великого будівництва. Такий механізм дозволяє швидко виключати сторінки з пошукових систем, без оскарження фактів що містяться в матеріалах по суті.

    Паралельно, кілька незалежних один від одного джерел повідомили, про намагання Юрія Голика повернутись  до державних підрядів на відновленні інфраструктури та зайнятися створенням “просторів для ветеранів” в рамках масштабної державної програми з бюджетом у 12 мільярдів гривень.

  • RDNA, заморожені активи Росії і нова архітектура репарацій без очікування капітуляції агресора

    RDNA, заморожені активи Росії і нова архітектура репарацій без очікування капітуляції агресора

    Вперше після Другої світової війни світ намагається знайти спосіб змусити державу-агресора платити за руйнування ще до завершення війни. Україна першою змусила міжнародні інституції рахувати майбутні репарації, поки війна ще триває. Зазвичай такі підрахунки починалися після підписання перемир’я чи мирного договору. Кожна нова ракета чи артилерійський обстріл змінює суму, яку зрештою доведеться оплачувати.

    Спільна оцінка Світового банку, Європейської комісії, ООН та українського уряду (RDNA) уже перевищує 524 млрд доларів на найближче десятиліття. Якщо перевести цю суму в час, то за нинішнього рівня ВВП України країні знадобилося б кілька років роботи всієї економіки без жодних інших витрат, щоб профінансувати таку суму самостійно. Це більше, ніж сукупний довоєнний ВВП України за два роки, і одна з найбільших програм післявоєнного відновлення з часів Плану Маршалла.

    Такий підхід змінює саму логіку післявоєнної відбудови. Мова йде не про повернення до стану «як було». Йдеться про спробу побудувати економіку та інститути, здатні витримати наступні потрясіння. Водночас між детальною фіксацією втрат і реальним механізмом їх відшкодування залишається фундаментальна прогалина. Міжнародне право вміє документувати збитки з високою точністю. Воно значно гірше справляється з примусом до виплат, коли агресор не капітулював і зберігає контроль над своєю економікою.

    Надприбутки від активів РФ, компромісний механізм репарацій під час війни

    Замороження близько 300 млрд доларів суверенних резервів Центрального банку Росії стало найбільшим блокуванням державних активів у сучасній історії. Близько двох третин цієї суми перебуває в європейських юрисдикціях, насамперед у бельгійському депозитарії Euroclear. Щодня заморожені російські резерви продовжують приносити інвестиційний дохід. Саме ці надприбутки, а не сам капітал, сьогодні вже працюють на підтримку України.

    Жодна країна у XXI столітті ще не намагалася стягнути репарації з ядерної держави, яка не програла війну і не капітулювала. Тому навколо російських активів зараз стільки юридичних спорів.

    Європейський Союз обрав компромісний підхід. Замість прямого зазіхання на основний капітал, Брюссель використовує надприбутки від цих активів. Як зазначила президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн:

    «Сьогодні ми передаємо 1,5 млрд євро доходів від іммобілізованих російських активів на оборону та відновлення України. Немає кращого символу чи використання грошей Кремля, ніж зробити Україну та всю Європу безпечнішим місцем для життя».

    Ці кошти стали фінансовою основою програми Extraordinary Revenue Acceleration (ERA) обсягом 50 млрд доларів, узгодженої країнами G7.

    У межах цієї ініціативи Європейський Союз надає Україні макрофінансову допомогу, яка погашатиметься за рахунок надприбутків від іммобілізованих російських державних активів.

    Лоренс Трайб і колишній президент Світового банку Роберт Зеллік вважають, що грубе порушення Росією норм міжнародного права виправдовує контрзаходи, включаючи використання самих активів. Вони аргументують, що це не просто санкції, а інструмент відновлення справедливості.

    Таким чином, заморожені активи стали не лише фінансовим важелем, але й тестом для міжнародної правової системи: чи здатна вона змусити ядерну державу-агресора платити за агресію ще до її завершення, чи залишиться це питанням політичної волі та прецедентів.

    Чому самих грошей недостатньо, історичні приклади

    Після Першої світової війни репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) не тільки не відновили стабільність у Європі, а й стали одним із факторів економічної кризи та реваншистських настроїв, що призвели до нової війни. Після 1945 року підхід змінився: союзники поєднали часткові репарації з демонтажем промисловості, окупаційним контролем та масовою програмою відновлення (План Маршалла — 13,3 млрд доларів). У подальші роки основний обсяг інвестицій у відновлення Західної Європи забезпечив саме приватний капітал, який повернувся завдяки зниженню безпекових ризиків і відновленню довіри до економіки.

    Яскравим прикладом є Ізраїль. У 1952 році за Люксембурзькою угодою Німеччина виплатила значні кошти молодій державі на абсорбцію сотень тисяч вцілілих після Голокосту та відновлення економіки (державна частина — близько 3 млрд марок, а загальні виплати жертвам Голокосту через різні механізми перевищили 90 млрд доларів). Ці ресурси допомогли побудувати інфраструктуру, житло та промисловість.

    Проте навіть після отримання цих компенсацій країна продовжувала існувати в умовах постійних воєнних загроз протягом десятиліть. Це чітко показало: фінансові репарації здатні відновити економіку, але вони не заміняють надійних механізмів безпеки, військової стійкості та стратегічних союзів.

    Аналогічно, через UNCC (Compensation Commission) після вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році було розглянуто 2,7 млн заяв і виплачено 52,4 млрд доларів. Процес тривав понад 30 років. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ірак саме завершував останні платежі за ту війну.

    Міжнародне право на історичному роздоріжжі

    Після 24 лютого 2022 року світ вперше за багато десятиліть почав серйозно переглядати фундаментальні принципи міжнародного права, які раніше вважалися майже недоторканними.

    Традиційно суверенні резерви центральних банків користувалися одним із найсильніших рівнів міжнародно-правового захисту. Саме тому дискусія про можливість використання заморожених резервів Центрального банку Росії стала безпрецедентною для сучасної міжнародної фінансової системи.

    Після 2022 року ситуація змінилася з кількох причин одночасно. Росія порушила основоположні норми Статуту ООН (заборона застосування сили проти територіальної цілісності держави). Це не просто «звичайна війна», а спроба ліквідувати суверенну державу. Такий рівень порушення створив політичну волю у значної частини міжнародної спільноти шукати нові інструменти тиску.

    Звичайні санкції, хоча й жорсткі, не зупинили війну. Військова допомога Україні дорога і політично складна. Заморожені активи Росії стали одним з небагатьох ресурсів для західних платників податків, які можна було б використати.

    Більшість російських резервів була номінована в доларах, євро та інших західних валютах і зберігалася в західних депозитаріях (Euroclear, Clearstream). Це створило унікальну ситуацію, активи фактично опинилися під контролем Заходу.

    Головні ризики, які бачать на Заході — це довіра до долара та євро як резервних валют. Якщо центральні банки інших країн (Китай, Індія, країни Глобального Півдня, Саудівська Аравія) вирішать, що їхні резерви в західних валютах можуть бути заморожені або конфісковані з політичних мотивів, вони почнуть активно диверсифікувати активи. Це може прискорити процес «дедоларизації», який і так триває повільно.

    Саме тому G7 та ЄС досі не пішли на повну конфіскацію, а обрали більш обережний шлях — використання надприбутків від заморожених активів. Компроміс між бажанням допомогти Україні та страхом зруйнувати основи системи, на якій тримається їхня власна фінансова міць.

    Відновлення після війни та механізм відповідальності агресора

    Репарації завжди здавалися питанням грошей. Але досвід попередніх воєн показує, навіть мільярдні виплати не гарантують ані стабільності, ані справедливості, якщо за ними не стоїть дієва система контролю, безпеки та розвитку.

    Заморожені активи та міжнародна допомога не можуть стати кінцевою відповіддю. Вони лише створюють ресурс. Те, чи перетвориться цей ресурс на реальне відновлення, залежатиме від того, які правила будуть закладені з першого дня: хто ухвалюватиме рішення, як контролюватимуться витрати і чи стане відбудова частиною економічної трансформації, а не просто відновленням зруйнованого.

    Масштаб майбутнього відновлення робить Україну не просто отримувачем міжнародної допомоги, а учасником одного з найбільших економічних експериментів XXI століття. Від того, чи вдасться побудувати прозору систему управління сотнями мільярдів доларів, залежатиме не лише швидкість відбудови, а й довіра світу до самої ідеї репарацій.

    Якщо заморожені російські активи стануть основою нового механізму відповідальності держав агресорів, це створить прецедент, якого раніше не існувало.

    Український досвід матиме значення далеко за межами цієї війни. Якщо світ зможе створити робочий механізм компенсації збитків, це змінить підхід до майбутніх конфліктів. Якщо ні, то міжнародне право знову залишиться системою, яка здатна назвати агресію злочином, але не завжди здатна змусити агресора заплатити за її наслідки.

  • Корупційні ризики післявоєнної реконструкції та історичні уроки контролю над допомогою після війн

    Корупційні ризики післявоєнної реконструкції та історичні уроки контролю над допомогою після війн

    Після війни Україна зіткнеться з викликом, який визначить її майбутнє набагато сильніше, ніж обсяг отриманих репарацій. Йдеться не тільки про покарання тих, хто наживався на державних коштах під час відбудови. Найсерйозніша загроза — поява нової групи впливових людей, які зможуть побудувати свої статки саме на відновленні країни, використовуючи мільярди, що надійдуть від міжнародних партнерів і заморожених російських активів.

    Міжнародний досвід післяконфліктного відновлення — від Іраку до Афганістану — показує, що слабкі інституції, недостатній контроль і корупція можуть призводити до масштабних втрат міжнародної допомоги та істотно знижувати ефективність відбудови. Для України ці ризики особливо високі, адже потреби у відновленні, за оцінкою Світового банку, вже сягають 524 млрд доларів. Величезні гроші, порівнянні з кількома повноцінними державними бюджетами.

    Перемогою стане не кількість гучних арештів і кримінальних справ. Справжнім успіхом буде створення такої системи управління, де чесна робота та прозорі рішення даватимуть більший результат, ніж будь-які схеми. Потрібно зробити так, щоб красти стало важко, ризиковано і економічно невигідно. Без цього навіть масштабна міжнародна допомога ризикує перетворитися на черговий ресурс для збагачення вузького кола осіб.

    Обумовленість міжнародної допомоги та конкретні орієнтири реформ Ukraine Facility

    Мільярди євро міжнародної допомоги надходять уже сьогодні, однак без чіткої прив’язки до результатів реформ існує ризик, що ці кошти будуть використані неефективно, а самі реформи втратять темп після отримання чергових траншів.

    Саме на цьому принципі побудована програма Ukraine Facility обсягом 50 млрд євро на 2024–2027 роки. Її фінансування здійснюється за принципом «гроші в обмін на реформи»: кожен транш залежить від виконання погоджених індикаторів і реформаторських кроків. У своїх оцінках Європейська комісія відзначає прогрес України у впровадженні реформ, водночас наголошуючи на необхідності подальшого зміцнення антикорупційної політики, фінансового контролю, системи державних закупівель і механізмів захисту фінансових інтересів Європейського Союзу. Серед пріоритетів також — розроблення та ухвалення нової Антикорупційної стратегії і Державної антикорупційної програми на 2026–2030 роки.

    Цей підхід суттєво відрізняється від більшості історичних програм післявоєнної допомоги. Якщо План Маршалла чи міжнародні програми відновлення Боснії переважно пов’язували фінансування з макроекономічною стабільністю або загальними інституційними реформами, то Ukraine Facility використовує значно точніший механізм. Виділення коштів напряму залежить від виконання конкретних реформ у сферах боротьби з корупцією, управління державними фінансами та верховенства права. Причому цей механізм працює не після завершення війни, а вже під час повномасштабного конфлікту.

    Попри відчутний прогрес, залишаються й суттєві обмеження. Частина законодавчих змін, необхідних для посилення аудиту використання коштів ЄС та захисту фінансових інтересів Європейського Союзу, досі перебуває на етапі впровадження. Виконання цих реформ залишається важливою умовою подальшої реалізації механізму Ukraine Facility та зміцнення довіри міжнародних партнерів. Європейська комісія наголошує, що Україна має продовжувати системне зміцнення антикорупційної політики та інституцій.

    Для України принцип умовності міжнародної допомоги є не обмеженням, а інструментом прискорення реформ. Саме він стимулює ухвалення рішень, які роками відкладалися: посилення антикорупційної політики, розширення повноважень органів фінансового контролю, зміцнення незалежності антикорупційних інституцій та підвищення прозорості державного управління. А відкритий звіт про виконання кожного індикатора стає не лише умовою отримання коштів, а й механізмом підзвітності перед українським суспільством і міжнародними партнерами.

    Кейси воєнної корупції, які показали межі та можливості системи

    Лише за першу половину 2025 року НАБУ зареєструвало 370 нових кримінальних проваджень, повідомило про підозру 115 особам та забезпечило скерування до суду 69 обвинувальних актів. Але за цією статистикою стоять конкретні історії, які демонструють як можливості, так і обмеження антикорупційної системи України.

    Одним із найрезонансніших епізодів стала справа про розкрадання коштів під час закупівель продуктів харчування для Збройних сил. Слідство встановило схему, за якою окремі постачальники маніпулювали цінами на продукти в межах каталогу, завищуючи вартість найбільш затребуваних позицій і занижуючи ціни на товари, які майже не закуповувалися. Скандал навколо так званих «яєць по 17 гривень» став символом того, наскільки швидко війна може створювати можливості для зловживань навіть у критично важливих закупівлях. Після початку розслідування та суспільного резонансу Міністерство оборони змінило порядок закупівель і запровадило окремі пілотні проєкти.

    Інший показовий кейс стосувався закупівель комплектуючих для динамічного захисту бронетехніки ЗСУ. За даними НАБУ і САП, у 2022 році посадовці державного підприємства організували закупівлю через підконтрольні компанії за майже втричі завищеними цінами. За версією слідства, це завдало державі збитків на понад 102 млн грн. Учасникам схеми повідомили про підозру.

    Не менш показовою стала справа в «Енергоатомі», де детективи НАБУ і прокурори САП викрили схему заволодіння коштами під час закупівлі обладнання для АТ «НАЕК «Енергоатом». За версією слідства, збитки державному підприємству перевищили 170 млн грн. Енергетика залишається одним із найризикованіших секторів не лише через великі бюджети, а й через стратегічне значення для країни. Саме тому будь-які корупційні схеми тут безпосередньо впливають на стійкість держави.

    Ще один напрямок — оборонні закупівлі. У 2025 році міжнародний центр журналістських розслідувань OCCRP оприлюднив матеріали про схему, пов’язану із закупівлями для армії приблизно на 17 млн доларів. Розслідування показало, що навіть під час повномасштабної війни міжнародні журналістські розслідування залишаються одним із важливих інструментів виявлення корупційних ризиків.

    Саме тут проявляється головна відмінність сучасної України від більшості післявоєнних держав XX століття. У Боснії чи Іраку значна частина масштабних схем ставала відомою лише через роки після завершення конфлікту. В Україні ж дедалі більше проваджень відкриваються ще під час війни.

    Втім, головна проблема залишається незмінною. Відкриття кримінального провадження ще не означає вирок. Найскладнішими залишаються саме справи, пов’язані з обороною, енергетикою та майбутньою відбудовою — там, де ставки найвищі, а політичний і фінансовий тиск найбільший. Для міжнародних партнерів це теж принципове питання. Європейський Союз дедалі частіше оцінює не кількість відкритих справ, а те, скільки з них завершуються реальними рішеннями суду та поверненням коштів державі.

    Реформи, які змінили долю цілих країн

    У більшості країн після війни корупція не зникає автоматично. Навпаки, саме період відновлення часто стає моментом, коли формуються нові групи впливу, які отримують контроль над державними коштами, землею та великими інфраструктурними проєктами. Але історія знає і протилежні приклади. Деякі держави використали післякризовий момент не просто для відбудови, а для демонтажу старої системи управління.

    Один із найвідоміших прикладів — Сінгапур. У 1960–1970-х роках країна, яка щойно отримала незалежність, мала типові для багатьох молодих держав проблеми: слабкі інституції, корупцію в держапараті, низькі доходи та залежність від зовнішньої торгівлі. Перший прем’єр-міністр Lee Kuan Yew зробив боротьбу з корупцією не окремою реформою, а фундаментом державної моделі.

    Його підхід був жорстким: чиновник мав отримувати достатньо, щоб держава могла вимагати від нього професійності, але водночас будь-яке зловживання мало каратися незалежно від посади. Лі Куан Ю пояснював цю логіку так: «Якщо ви хочете перемогти корупцію, ви повинні бути готові посадити своїх друзів і родичів». Сенс цієї політики полягав у тому, що антикорупція мала бути не інструментом боротьби з політичними опонентами, а правилом, яке працює проти власної системи.

    Ключову роль отримало Corrupt Practices Investigation Bureau — агентство, яке отримало широкі повноваження щодо розслідувань навіть проти високопоставлених чиновників. Важливо, що Сінгапур не обмежився покараннями. Він змінив саму мотивацію державного апарату: поступово зробив оплату праці державних службовців конкурентною із приватним сектором, де корупція стала не способом заробітку, а ризиком втратити все.

    Схожий процес відбувся і в Південній Кореї. Після Корейської війни країна була однією з найбідніших у світі. На початку 1960-х років її ВВП на душу населення становив менш як 100 доларів США, однак уже за кілька десятиліть Південна Корея перетворилася на одну з провідних технологічних економік світу.

    Колишній президент Південної Кореї Кім Йон Сам після приходу до влади у 1993 році розпочав масштабні реформи державного управління та боротьби з корупцією. Його уряд запровадив систему обов’язкового декларування майна високопосадовців, а також реформу фінансової системи, яка ліквідувала можливість використання анонімних банківських рахунків. Ці кроки суттєво підвищили прозорість державного управління та ускладнили приховування незаконних доходів.

    Досвід Сінгапуру показує, що перемогти корупцію неможливо лише через переслідування окремих людей, потрібно зробити саму систему такою, де корупційна модель перестає бути вигідною. Досвід Південної Кореї показує інше, навіть країна з глибоко вкоріненими зв’язками між політикою і бізнесом може змінитися, якщо реформи стають частиною довгострокової державної стратегії.

    Система контролю за коштами відбудови в режимі реального часу

    Жодна антикорупційна система не працює лише завдяки законам, цифровим платформам чи роботі правоохоронних органів. Навіть найкращі інструменти не здатні самостійно закрити всі ризики. Саме тому країни, які змогли суттєво знизити рівень корупції після криз, будували багаторівневу систему контролю, де державні інституції, громадянське суспільство та міжнародні партнери працювали одночасно.

    В Україні така модель вже формується. Громадська платформа Dozorro здійснює громадський моніторинг закупівель через систему ProZorro, допомагаючи виявляти ризики та порушення у державних тендерах. Transparency International Ukraine, міжнародна мережа журналістів-розслідувачів OCCRP та українські розслідувальні медіа регулярно аналізують закупівлі у сфері оборони та відбудови, тоді як Європейський Союз і міжнародні донори паралельно контролюють використання коштів через механізм Ukraine Facility.

    Попри це, українська система поки що залишається нерівномірною. У сфері оборони значна частина інформації закономірно залишається закритою з міркувань безпеки. Частина законодавчих змін, необхідних для повноцінної взаємодії з OLAF та захисту фінансових інтересів Європейського Союзу, досі не завершена, а далеко не всі резонансні справи швидко доходять до вироків. Контроль за відбудовою дедалі більше перетворюється не на роботу окремого органу, а на систему взаємної перевірки, де державні інституції, громадськість і міжнародні партнери постійно контролюють один одного.

    Колишній Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг неодноразово наголошував:«Ці реформи є необхідними для забезпечення безпеки й добробуту всіх українців, а також для наближення України до НАТО».

    Практична співпраця Альянсу також демонструє цей підхід. Через програму Building Integrity НАТО безпосередньо пов’язує ефективність підтримки з прозорістю управління оборонним сектором.

    Система контролю над грошима відновлення формується прямо зараз. І від того, чи буде вона побудована на прозорості, конкуренції та реальній відповідальності, залежить не тільки ефективність мільярдів, а й геополітична траєкторія України.

  • Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    У перші тижні повномасштабного вторгнення увага всього світу була прикута до героїзму українських військових. Всередині країни одночасно з мобілізацією армії відбувалася безпрецедентна мобілізація громадянського суспільства. Сотні тисяч людей без державного фінансування вибудували систему закупівель, логістики, евакуації, гуманітарної допомоги та технічного забезпечення. Саме ця система в багатьох випадках дозволила виграти критично важливий час, поки державні механізми адаптувалися до умов війни.

    Виконавчий директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут підкреслював, що завдання волонтерів ніколи не полягало в заміні держави. Вони лише підставляли плече в конкретний момент. Однак обсяг завдань виявився настільки великим, що добровольці фактично перетворилися в паралельну систему забезпечення армії. Сергій Притула неодноразово відзначав перевагу волонтерського руху в швидкості прийняття рішень. Державна машина об’єктивно не здатна реагувати так само швидко, тому саме добровольці часто закривали найнагальніші потреби фронту.

    Найбільші волонтерські фонди демонструють вражаючі результати: «Повернись живим» передав Силам оборони 157 тисяч FPV-дронів, 5,4 тисячі одиниць ствольної зброї, 2,4 тисячі пікапів та понад 100 розвідувальних комплексів за 12 років, зібравши понад 48 млрд грн з 2014 року. Фонд Сергія Притули залучив близько 12,1 млрд грн на початок 2026 року.

    Однак за цими цифрами ховається зростаюча криза: активна участь у волонтерстві впала з пікових 74% дорослих українців у 2022 році до приблизно 37% у 2023-му та близько 24–27% у 2024–2025 роках. Станом на 2026 рік у реєстрі Державної податкової служби зареєстровано близько 12 тисяч офіційних волонтерів, але реальна кількість щоденно активних людей значно більша, хоча загальний тренд на зниження залученості зберігається. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі сил. Ця невидима тріщина загрожує не тільки поточній логістиці та гуманітарній допомозі, а й довгостроковій здатності суспільства до відновлення після війни.

    Початок великого волонтерського руху

    Волонтерський рух сягає корінням 2014 року, коли після Євромайдану та початку бойових дій на Донбасі українська армія раптово опинилася віч-на-віч із реальністю сучасної війни. Солдати їхали на фронт без достатнього сучасного спорядження, засобів зв’язку, тепловізорів, прицілів і навіть елементарних аптечок. Саме в цей момент тисячі звичайних громадян: учителі, IT-спеціалісти, підприємці, студенти та пенсіонери взяли ініціативу у свої руки.

    Так народилися перші великі ініціативи: «Повернись живим», Army SOS, «Народний тил», «Крила Фенікса» та сотні локальних груп по всій країні. Люди збирали гроші через соціальні мережі, везли на передову їжу, медикаменти, обмундирування, ремонтували та модернізували техніку, навчали військових тактичної медицини, роботи з дронами та основ виживання. Вони організовували евакуацію поранених, допомагали внутрішньо переміщеним особам, створювали волонтерські хаби та займалися психологічною підтримкою.

    Масово плели маскувальні сітки на кухнях, балконах і в спеціальних волонтерських майстернях. Цей рух став одним із наймасовіших і символічних. Цілі родини, школярі, пенсіонери, офісні працівники після роботи сідали за плетіння. Сітки робили з звичайних пластикових пляшок, тканин і мотузок. Тисячі квадратних метрів таких сіток щотижня відправлялися на фронт, допомагаючи ховати позиції, техніку та бійців від ворожих дронів і розвідки. Це був справжній народний внесок, доступний кожному.

    До травня 2015 року в системній волонтерській діяльності вже брали участь близько 14,5 тисячі людей і понад 2,5 тисячі організацій. Це була справжня народна самооборона тилу.

    Довіра до волонтерів у ті роки сягала 60–71%, значно випереджаючи більшість державних інститутів. При Міністерстві оборони навіть з’явилася Рада волонтерів, щоб координувати зусилля. Ці люди не просто допомагали, вони буквально рятували ситуацію в перші роки війни на Донбасі.

    Об’єднання зусиль українських та європейських волонтерів

    З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року волонтерський рух, корені якого сягали 2014 року, пережив справжній вибуховий ріст. Те, що раніше було потужною, але все ж обмеженою за масштабом системою підтримки армії та постраждалих, перетворилося на масове народне явище, яке охопило практично все суспільство. За даними опитувань, у 2022 році в тій чи іншій формі волонтерською діяльністю займалися до 74% дорослих українців. Люди кидали звичну роботу, знімали останні заощадження, перетворювали квартири та гаражі на склади й майстерні. За перші тижні та місяці війни добровольці організували евакуацію сотень тисяч цивільних із прифронтових та окупованих територій, створили мережі доставки гуманітарної допомоги в обложені міста, розгорнули пункти прийому та розподілу біженців усередині країни, а також налагодили безперебійні канали поставок на фронт.

    Ця хвиля самовідданості не обмежилася межами України. Уже в перші дні після 24 лютого президент Володимир Зеленський звернувся до громадян інших країн із закликом приєднатися до захисту України. У відповідь на це за кілька тижнів до Міжнародного легіону оборони України подали заявки понад 16-20 тисяч іноземців із 52 країн. Більшість з яких це колишні військові, ветерани конфліктів в Іраку та Афганістані, лікарі, інженери. Частина з них влилася в бойові підрозділи, інші допомагали в тилу — як медики, інструктори, водії евакуаційних колон або волонтери гуманітарних місій.

    Європейський Союз відреагував на цей сплеск громадянської самоорганізації швидко й масштабно. Уже в червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС — політичний жест солідарності, який багато аналітиків пов’язували в тому числі з бажанням підтримати моральний стан українського суспільства та його волонтерського тилу. Паралельно Брюссель та окремі країни-члени запустили безпрецедентні за обсягом програми допомоги: мільярди євро на гуманітарні потреби, підтримку громадянського суспільства та відновлення. Значна частина цих коштів ішла через українські та міжнародні НГО, багато з яких спиралися саме на волонтерські мережі. У європейських країнах тисячі звичайних громадян самі ставали волонтерами: збирали та відправляли вантажі, приймали українських біженців у себе вдома (лише Польща прийняла понад 1,5 млн осіб у перші місяці), працювали на кордонах у пунктах прийому та сортування допомоги. Це створило своєрідну транскордонну «невидиму інфраструктуру», без якої українська система волонтерства зазнавала б значно більших труднощів.

    Серед тих, хто приїхав в Україну і залишився, були люди з дуже різними біографіями. Новозеландська лікарка з позивним Kiwi, залишивши комфортне життя у своїй країні, служила бойовим медиком і бійцем у 2-му Міжнародному легіоні. Вона пояснювала свій вибір так:

    «Майже всі у світі бачать незаконну агресію Росії. Я уявила, якби мою власну країну завтра захопили. Я просто приїхала допомагати, чим могла».

    Пізніше вона додала:

    «Заради свободи всього світу це має закінчитися перемогою України. Ми не можемо дозволити агресору брати те, що він хоче, поки інші країни просто дивляться. Я думаю, світу пощастило, що Україна веде цю битву за всіх».

    Норвезька рибалка та депутатка парламенту Сандра Андерсен Ейра приєдналася до українських морських піхотинців як бойовий медик. Для неї це було питанням історичної справедливості:

    «Для нас це було моральним обов’язком допомогти, тому що в останній раз, коли на нашому континенті була велика війна — у моїй країні Норвегію окупувала Німеччина з 1940 по 1945 рік, — багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України».

    Британо-український волонтер Ігор Гаврилко, який жив у Лондоні, залишив роботу і приїхав в Україну вже в перші дні війни. Він допомагав з евакуацією родини, навчався тактичної медицини та працював перекладачем. На питання, чи готовий він воювати і загинути за рідну країну, відповів коротко й жорстко:

    «Так. Мій дід провів 10 років у радянському таборі в Казахстані».

    І додав:

    «Мій план — це відсутність плану».

    Ці історії — лише видима частина набагато ширшого явища. Тисячі іноземців (за різними оцінками, від кількох тисяч до понад 10 тисяч реально прибулих) внесли вклад не тільки на передовій, а й у тиловій інфраструктурі: допомагали з логістикою, медичною евакуацією, навчанням українських військових, збором і доставкою допомоги. Станом на 2026 рік відомо, що близько 750 іноземних добровольців загинули в Україні, віддавши життя за цінності, які вони вважали спільними з українцями.

    Таким чином, 2022 рік став моментом, коли українське волонтерство з внутрішнього явища перетворилося на частину глобальної мережі солідарності. Європейський Союз і громадяни європейських країн відповіли не тільки грошима та політичними рішеннями, а й власною людською участю — від прийому біженців до особистої присутності на українській землі. Ця взаємна підтримка дозволила виграти критично важливий час і створити ту саму «невидиму інфраструктуру», без якої опір у перші місяці війни був би значно складнішим. Однак уже тоді почали проявлятися перші ознаки втоми, які пізніше переросли в системну кризу участі, про яку говорилося вище.

    Зворотний бік волонтерства та ціна постійної допомоги

    За зовнішньою картиною героїзму та величезних зборів ховається важка ціна, яку платять самі волонтери. Постійне перебування в режимі надзвичайної ситуації неминуче призводить до емоційного, психологічного та фізичного виснаження.

    Насамперед, це емоційне перевантаження: волонтери щодня стикаються з чужим болем, смертю близьких, пораненнями та руїнами, що викликає вторинну травматизацію.

    Крім того, величезна відповідальність: помилка може коштувати життя, а працювати доводиться в умовах дефіциту часу та ресурсів.

    Ще одна важлива причина — хронічне перевантаження без ротації та відпочинку: поєднання кількох ролей, відсутність вихідних, фінансові витрати зі своєї кишені та зростаюче байдуже ставлення суспільства («люди звикли до війни, відгук падає»).

    Психологи, які працюють з волонтерами, підкреслюють специфіку воєнного часу. Психологиня Ольга Шабловська зазначає:

    «Для країни важливо те, щоб кожен із нас був у нормальному психологічному стані, а не в тотальному виснаженні».

    Психологиня Леся Ковальчук пояснює механізм:

    «Основною психологічною проблемою волонтерів є емоційне вигорання через контакт із чужим болем. […] І тоді з того, хто надає допомогу, людина перетворюється на того, хто в ній потребує».

    Докази об’єктивні: участь у волонтерстві впала з 74% у 2022 році до 24-27% у 2024-2025-му. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі. Дослідження показують в українських волонтерів значно вищі рівні тривоги, депресії та стресу порівняно з колегами із сусідніх країн. Це не особисті історії, а системна криза «невидимої інфраструктури», яка загрожує довгостроковій стійкості тилу. Без уваги до психологічного здоров’я волонтерів суспільство ризикує втратити найбільш досвідчених і відданих людей.

    Майбутнє волонтерського руху і його роль у відбудові країни

    Довгострокові наслідки зачіпають не тільки війну. Волонтерство сформувало потужний громадянський капітал: навички самоорганізації, довіру всередині спільнот та досвід прозорого управління. Його втрата послабить суспільство після війни, знизить здатність до реконструкції та створить ризики апатії чи поляризації. Дослідники зазначають, що повномасштабна війна перетворила волонтерство на один із ключових суспільних інститутів України. Мільйони людей отримали досвід самоорганізації, колективних рішень і управління проєктами. Цей соціальний капітал основа майбутнього відновлення. Однак ресурс не безкінечний. Втратити такий людський капітал значно легше, ніж створити заново.

    У 2026 році Мінсоцполітики представило Програму розвитку волонтерства до 2030 року. Вона включає діалог держави і волонтерів, створення Ради, захист сімей, інфраструктуру та визнання внеску. Це важливий крок, але більшість у спільноті вважає, що одних декларацій недостатньо. Потрібні реальні інструменти: спрощення звітності, страхування, компенсація витрат, податкові стимули, фінансування адміністративної діяльності, психологічна допомога та програми ротації.

    Не менш важлива зміна суспільного ставлення. Суспільство звикло до результатів мільярдам зборів, тисячам дронів і врятованих життів. Але за кожною цифрою стоять люди, які працюють без вихідних, стикаються з горем, жертвують здоров’ям і часом із родинами. Підтримка — це не тільки донати, а й готовність узяти частину навантаження, стати постійним помічником або дати можливість відновитися. Стійкість залежить від рівномірного розподілу навантаження.

    За роки війни українські волонтери стали символом національного опору. Вони довели, що громадянське суспільство здатне діяти швидше бюрократії, оперативно реагувати на кризи та об’єднувати мільйони. Завдяки їм армія отримувала техніку, зв’язок і допомогу, а сотні тисяч мирних шанс на порятунок. Але сьогодні, коли війна затягнулася, виникає нове питання: чи вистачить сил у тих, хто вже четвертий рік щодня підтримує країну?

    Волонтери ніколи не просили ставати паралельною системою. Вони просто зробили те, що вважали необхідним, коли країна опинилася перед загрозою. Сьогодні ця система сама потребує захисту. Якщо держава і суспільство не почнуть системно підтримувати тих, хто всі ці роки підтримував країну, Україна ризикує втратити один із найцінніших ресурсів, людей, які вміють об’єднувати, швидко приймати рішення і брати відповідальність.

    Внесок волонтерів вимірюється не тільки мільярдами гривень і одиницями техніки, а збереженими життями, довірою між людьми та здатністю суспільства об’єднуватися. Збереження волонтерського руху це питання національної безпеки, стійкості держави і того, якою буде Україна після війни.

     

  • Україна отримає до 7 млрд євро інвестицій: ЄС запускає масштабний фонд відбудови

    Україна отримає до 7 млрд євро інвестицій: ЄС запускає масштабний фонд відбудови

    Під час міжнародної конференції Ukraine Recovery Conference 2026 було офіційно оголошено про запуск Європейського флагманського фонду реконструкції України — нового масштабного інвестиційного інструменту, який у перспективі має стати одним із ключових механізмів залучення капіталу для відновлення української економіки та інфраструктури. За оцінками організаторів, фонд здатний мобілізувати до 7 мільярдів євро інвестицій у різні сектори української економіки, поєднуючи державне фінансування, гарантійні механізми та приватний капітал.

    Про запуск фонду повідомили в Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України, наголосивши, що йдеться не лише про фінансовий інструмент відбудови, а про довгострокову платформу стратегічних інвестицій у майбутнє України. У відомстві підкреслюють, що цей механізм покликаний працювати не після завершення війни, а вже зараз, у період активних бойових дій, що є важливим сигналом довіри міжнародних партнерів до української економіки та її стійкості.

    Міністр економіки, довкілля та сільського господарства Олексій Соболев зазначив, що запуск флагманського фонду демонструє зміну підходу до відновлення держави, коли інвестиції залучаються паралельно з процесами захисту та стабілізації економіки. За його словами, Україна вже зараз формує інвестиційні механізми, які дозволяють запускати масштабні проєкти реконструкції без очікування завершення війни, що має прискорити темпи відновлення після досягнення миру.

    Європейська комісія, яка є одним із ключових учасників ініціативи, вже підписала угоди про внески з трьома партнерами, що забезпечили 160 мільйонів євро фінансування в межах інвестиційної рамки Ukraine Investment Framework, яка є складовою ширшої програми Ukraine Facility. Ці кошти формують початкову фінансову базу нового фонду та мають стати відправною точкою для залучення значно більших приватних інвестицій у відбудову.

    Додатково передбачено, що кожен із так званих якірних урядів має внести по 15 мільйонів євро, що дозволяє сформувати початковий капітал ризику. У результаті фонд офіційно стартує з приблизно 220 мільйонами євро, які можуть бути використані як основа для запуску перших великих інвестиційних проєктів у сфері відбудови, інфраструктури та промислового розвитку.

    Окрему роль у структурі фонду відіграватиме приватний інвестиційний сектор. Управляючий консорціум, до якого входять Amber Infrastructure Group та Dragon Capital, інвестує додатково 45 мільйонів євро. Таким чином, на стартовому етапі загальний обсяг доступного капіталу становить близько 265 мільйонів євро, які вже готові до розміщення в проєкти реконструкції.

    У Міністерстві економіки пояснюють, що модель фонду побудована за принципом мультиплікації інвестицій, коли кожне вкладене євро державного або гарантійного капіталу має залучати кілька євро приватних інвестицій. Саме завдяки цьому механізму фонд планує досягти першого етапу розширення капіталу до 500 мільйонів євро вже у найближчі місяці, а згодом вийти на рівень 1 мільярда євро.

    У довгостроковій перспективі структура фонду розрахована на значно масштабніший ефект. Очікується, що він зможе стати платформою для мобілізації до 7 мільярдів євро інвестицій у такі ключові сфери, як енергетика, транспортна інфраструктура, житлове будівництво, промисловість, логістика та інші критично важливі сектори української економіки. При цьому значна частина проєктів може реалізовуватися ще до завершення війни, що дозволить скоротити час повноцінного відновлення країни після настання миру.

    Запуск Європейського флагманського фонду реконструкції України став одним із ключових практичних результатів Ukraine Recovery Conference 2026, яка зосереджена на формуванні довгострокової фінансової архітектури відбудови держави. Учасники конференції наголошують, що перехід від політичних декларацій до конкретних фінансових інструментів є критично важливим для забезпечення стійкого відновлення України та залучення глобального приватного капіталу.

    Нагадаємо, раніше уряд Великої Британії також підтвердив гарантії щодо кредиту на 210 мільйонів фунтів стерлінгів для забезпечення стабільних поставок збагаченого урану компанією Urenco для українських атомних електростанцій протягом найближчих двох років, що додатково підсилює енергетичну та економічну стійкість України.