Golosnovinua.com

Позначка: війна

  • Залізниця стала: через атаки балістики та реактивних шахедів потяги затримуються на 13,5 годин

    Залізниця стала: через атаки балістики та реактивних шахедів потяги затримуються на 13,5 годин

    Акціонерне товариство «Укрзалізниця» ухвалило рішення відкрити безплатний доступ до всіх платних залів очікування на залізничних вокзалах країни для пасажирів, які очікують на свій транспорт. Як повідомили у пресслужбі компанії, такі заходи діятимуть до ранку п’ятниці, 28 серпня 2026 року, через масштабні затримки руху поїздів у четвер.

    Зміни в графіках руху та серйозні запізнення рейсів стали наслідком масованих ворожих атак із використанням балістичних ракет та модернізованих реактивних ударних безпілотників типу «шахед», які спричинили повітряні тривоги та змусили обмежувати рух на ключових залізничних напрямках.

    «Всі платні зали очікування на вокзалах доступні безплатно для всіх пасажирів, у тому числі для сімей з дітьми, людей старшого віку і кожного, хто змушений чекати свій поїзд», – зазначили в Укрзалізниці.

    Для громадян на вокзалах організували базові умови перебування: пасажири можуть скористатися питною водою, гарячим чаєм, а також працюють облаштовані пункти незламності, де є можливість підзарядити мобільні пристрої та перечекати небезпеку в безпечних умовах.

    За даними офіційного сервісу моніторингу затримок, станом на вечір четверга відхилення від графіка на окремих маршрутах досягло рекордних показників. Зокрема, потяг №21/22 сполученням Харків – Львів затримується на 13 годин 30 хвилин. Рейс №93/94 Харків – Хелм відстає від розкладу на 12 годин 23 хвилини, а в зворотному напрямку – на 9 годин 14 хвилин. Поїзд №7/8 Харків – Одеса спізнюється на 10 годин 50 хвилин, №43/44 Івано-Франковськ – Дніпр – на 9 годин 25 хвилин, а №83/84 Дніпр – Мукачево – на 9 годин 5 хвилин.

    Загалом через триваючі бойові дії та безпекові обмеження з різним часом затримки рухаються кілька десятків пасажирських поїздів по всій країні. Представники компанії закликають пасажирів стежити за офіційними оновленнями та обіцяють робити все можливе для безпечного доставлення людей до пунктів призначення.

     

  • Європа залишилась без захисту: дефіцит ракет для Patriot загрожує безпеці НАТО через війну на Близькому Сході

    Європа залишилась без захисту: дефіцит ракет для Patriot загрожує безпеці НАТО через війну на Близькому Сході

    У країнах Європи склалася критична ситуація із запасами американських ракет-перехватчиків для зенітно-ракетних комплексів Patriot, які наразі оцінюються як «більш ніж критичні». Про це у середу, 26 серпня 2026 року, повідомило інформаційне агентство Associated Press із посиланням на високопоставлених представників міністерства оборони США в Європі та Північноатлантичного альянсу.

    За даними джерел, гострий дефіцит боєприпасів виник через масштабне перекидання американських військових ресурсів на Близький Схід. Під час військового протистояння США проти Ірану значну частину ракет перенаправили для захисту регіональних баз та союзників, де системи Patriot масово використовувалися для знищення іранських балістичних ракет і дронів. Представник НАТО офіційно підтвердив суттєве виснаження арсеналів на європейському континенті.

    Експерти та військові посадовці попереджають, що у разі потенційного ракетного удару з боку Росії – наприклад, по стратегічних військових штабах чи об’єктах енергетичної інфраструктури – європейські сили та американський контингент можуть опинитися в ситуації України, змушені «приймати удар за ударом». Поточних запасів ледь вистачить для захисту від поодиноких загроз.

    «У нас будуть дуже обмежені можливості для захисту навіть від одиночного ракетного удару», – зазначив представник оборонного відомства США.

    Ситуація з дефіцитом ракет створює додаткові виклики для безпеки регіону, оскільки виробничі потужності американського ВПК не встигають швидко компенсувати виснажені арсенали, залишаючи східний фланг НАТО вразливим перед сучасними засобами повітряного нападу.

  • Кривавий удар по ТЦ у Харкові: патрульні показали перші секунди після прильоту реактивного дрона «Герань-4»

    Кривавий удар по ТЦ у Харкові: патрульні показали перші секунди після прильоту реактивного дрона «Герань-4»

    Патрульна поліція оприлюднила відео перших хвилин після жорстокого удару по торговому центру «Епіцентр» в Основ’янському районі Харкова, який стався 27 серпня 2026 року. Російські окупанти застосували для атаки модернізовану реактивну версію ударного безпілотника «Герань-4 Сікер», оснащену системою автоматичного оптичного наведення.

    Внаслідок ворожого прильоту загинув чоловік, ще п’ятеро відвідувачів торгового центру дістали поранення різного ступеня тяжкості. На опублікованих кадрах зафіксовано роботу екіпажів патрульних, які прибули на місце одразу після вибуху, надавали домедичну допомогу постраждалим та евакуювали людей із небезпечної зони.

  • Український авіапром після війни, відновлення галузі і місце у світовій авіації

    Український авіапром після війни, відновлення галузі і місце у світовій авіації

    До середини 2010-х серійне літакобудування в Україні фактично зупинилося. За шість років до повномасштабного вторгнення країни вже не було потокової авіаційної промисловості: літаки збирали рідко і невеликими серіями. Війна вдарила не по працюючому конвеєру, вона вдарила по галузі, яка десятиліттями не могла перетворити конструкторські розробки на стійке виробництво.

    Формально напередодні 2022 року набір підприємств залишався значним: «Антонов», «Мотор Січ», «Івченко-Прогрес», Харківський авіазавод, FED і ремонтні підприємства. За назвами це все ще виглядало як повноцінна авіапромисловість. За економікою — вже ні.

    Після 1991 року зникли єдиний замовник, радянський ринок і колишня кооперація. Наприкінці 1980-х потужності «Антонова» ще працювали великими серіями. У незалежній Україні рахунок швидко пішов на одиниці. У 2016-му керівництво говорило, що за перші 25 років незалежності побудували близько десяти літаків. Сама компанія в ті самі дні називала 16 нових машин, зібраних на серійному заводі від початку незалежності. Різниця в цифрах тут важливіша за саму цифру, стабільної серійної програми вже не існувало.

    Економіка теж не сходилась. За роки після приєднання серійного заводу підприємство виробило 16 літаків — шість Ан-32, чотири Ан-148 і шість Ан-158. Це було вже не промисловий потік, а штучне виробництво. При цьому галузь лишалася глибоко пов’язаною з пострадянською кооперацією. На програмах Ан-148, Ан-158 і Ан-178 частка російських комплектуючих оцінювалася у 50–60%. Після 2014 року ця система зруйнувалася, а заміну довелося створювати майже з нуля. Повноцінного інвестиційного циклу так і не відбулося. Навіть Ан-178, на якому підприємство заявляло повне заміщення російських вузлів, не став серійною програмою.

    Та сама проблема проявлялася в інших частинах галузі. «Мотор Січ» зберігала сильну двигунну школу, але була тісно пов’язана з російським ринком. Після розриву зв’язків колишня господарська модель почала розсипатися. «Івченко-Прогрес» утримував компетенції, яких дедалі менше лишалося у серійних заводів, але конструкторська школа сама по собі не замінює масового виробництва.

    Харківський авіазавод до 2021 року фактично зупинив серійне складання: за офіційної чисельності близько 1580 осіб на виробництво виходило близько ста осіб. Галузь втрачала не лише замовлення, а й людей. За оцінкою колишнього генерального конструктора Дмитра Ківи, з 2015 по 2020 рік з «Антонова» пішли понад 4,5 тисячі фахівців. Чисельність скоротилася приблизно з 13,5 тисячі до менш ніж дев’яти тисяч. Причини були системними: низька серійність, відсутність довгих програм і проблеми управління. Війна лише прискорила цей процес.

    До 2022 року галузь втрачала здатність виробляти. Після лютого 2022-го вона почала втрачати ще й фізичну інфраструктуру. Гостомель, де базувалися «Авіалінії Антонова» і була значна частина виробничої та льотної бази, опинився в центрі боїв. Єдину збудовану Ан-225 «Мрію» знищили в ангарі, пошкодили інші літаки, постраждали ангари й об’єкти. Частину флоту вдалося вивести, але виробнича база виявилася відрізаною від комерційної експлуатації.

    Для «Мотор Січ» у Запоріжжі війна означала вже не просто втрату ринків, а постійний ризик фізичного знищення. Держава відчужила компанію у свою власність, але зміна власника сама по собі не створила нової промислової моделі. Головний підсумок довоєнного і воєнного періоду в цьому. Україна втратила не просто будівлі, верстати чи окремі літаки. Вона втратила і без того крихку зв’язку між конструкторським бюро, серійним заводом, постачальниками, ремонтною мережею, замовником і ринком. Після 2014 року система трималася на незавершеному заміщенні імпорту і рідкісних експортних контрактах. Після 2022-го зруйнувалася і вона.

    Масове виробництво дронів і перевтілення українського авіапрому

    Війна не «оживила» український авіапром у звичному сенсі. Вона збудувала поруч із ним іншу галузь: не конструкторське бюро з багаторічним циклом і штучною машиною, а мережу з сотень компаній, яка вчиться випускати вироби тисячами і змінювати конструкцію за тижні. Це вже не побічний ефект фронту. Це нова промислова реальність. Від неї залишиться лише те, що зуміє пережити зникнення військового замовлення, яке зараз тримає всю систему на плаву.

    Цифри тут легко обманюють, бо в одному реченні змішують потужність, план закупівлі, фактичний випуск і постачання у війська. Президент Володимир Зеленський у липні 2026 року заявив, що Україна «робить 10 мільйонів дронів на рік» і що буде 20. Це політична рамка, а не перевірена звітність. Заступник міністра оборони Сергій Боєв оголосив, що у 2026 році Україна планує виробити більше 7 мільйонів дронів. Заступник директора американського Управління оборонних інновацій Тревіс Метц у липні оцінив, що Україна цього року випустить 6–7 млн малих ударних дронів із видом від першої особи, тоді як програма Drone Dominance на $1,1 млрд до лютого замовить менше ніж 200 тисяч апаратів, а шість українських компаній на випробуваннях Gauntlet II ідуть у спільні підприємства з американськими заводами як умова майбутніх замовлень. Це різні величини. Потужність — скільки цехів теоретично можуть зібрати. Закупівля — скільки держава готова оплатити. Випуск — скільки реально зійшло з лінії. Постачання у війська — скільки доїхало.

    До 2022 року в країні було кілька виробників безпілотників і випуск у тисячі одиниць. З початку 2026 року до середини липня Міністерство оборони кодифікувало 413 безпілотних авіаційних комплексів — більше ніж два нові типи на день, майже всі українські. Це вже не гаражні майстерні. Це конвеєр пристосування: апарати з видом від першої особи, перехоплювачі, розвідники середнього класу, далекобійні ударні машини, крилаті вироби на кшталт FP-5, морські безекіпажні катери. Fire Point заявляла про масштаб FP-1 близько 100 одиниць на добу, морська лінійка Magura вийшла за рамки катера-камікадзе і на День Незалежності показала носій MV11.

    Змагальна перевага тут не в тому, що Україна «вміє літати». Вона в промисловому темпі. Виріб допрацьовують за бойовим відгуком, а не за п’ятирічним технічним завданням. Виробництво розподілене: цехи рознесені, складання дроблять, постачальника можна відключити за тиждень, якщо його дрон гірше працює під радіоелектронним придушенням.

    Електроніка, автопілоти, канали зв’язку, композитні корпуси, дешеві електродвигуни і гвинти стали масовим ремеслом. З’явилося вітчизняне виробництво частини критичних вузлів, але формула про частку українського складання в постачаннях армії каже про те, хто збирає готовий виріб, а не про те, що мікросхеми, оптика і блоки керування стали національними. Унікальність досвіду реальна, але її легко переоцінити. Magura підписала меморандум про ліцензійне складання в США. Це вже не лише український цех.

    Окремий і цінніший шар нової галузі — не корпус дрона, а двигун. Україна вміє не «двигуни взагалі», а конкретні класи: малі турбогвинтові AI-450 / AI-450S / AI-450T для безпілотників і легкої авіації, навчально-бойові та безпілотні двоконтурні турбореактивні машини лінійки AI-25 / AI-322, важчі машини радянської спадщини, які сьогодні живуть радше як ремонтна і модернізаційна компетенція. Ринок уже показав, де це працює. Bayraktar Akıncı літає з українським турбогвинтовим серцем. Серійний Kızılelma-B і пов’язані турецькі реактивні безпілотники спираються на AI-322F. Індонезія замовила 12 Kızılelma з поставками з 2028 року — і в цій конфігурації йдеться про той самий український двигун. Це не «український літак на світовому ринку». Це український вузол усередині чужого експортного літака.

    Турецькі виробники прямо ставлять завдання замінити український вузол власним двигуном. Поки він не в серії, Україна тримає рідкісний козир: робочий двоконтурний турбореактивний двигун для важкого ударного безпілотника. Щойно він з’явиться у партнера, козир стискається до ціни, обслуговування і готовності відвантажити швидше. Щоб перевага стала довгою, потрібні не промови про «школу Івченка», а три речі: стійке виробництво поза зоною постійного удару, міжнародна ремонтна мережа і сертифікація бодай частини лінійки під правила, які розуміє не лише військовий замовник.

    Україна у світовій авіаційній промисловості

    Airbus, Boeing, Embraer, Safran, GE Aerospace і Rolls-Royce сидять усередині піраміди постачальників. Кінцеве складання — видима вершина. Гроші розподілені нижче: двигун, стійка, гідросистема, композитна панель, блок бортового обладнання, програма обслуговування, запасна частина на двадцятому році життя машини. Airbus вказує, що близько 80% вартості його продукції закуповується у постачальників. Група працює приблизно з 19 тисячами постачальників, а обсяг зовнішніх закупівель у 2023 році становив близько €49 млрд. Навіть найбільший виробник літаків не виробляє сам усе, що продає.

    Власний пасажирський літак повного циклу — найдорожчий спосіб відповісти на це. Родина Embraer 170/190 на межі 1990-х — початку 2000-х вимагала сотень мільйонів доларів розробки, частину яких узяли на себе партнери з розподілом ризиків. Сьогодні планка вища. Це не «ще один Ан-148». Це капітал, зіставний із вартістю самої компанії-розробника. До цього додаються роки до стійкої серії, сертифікація типу в європейському й американському нагляді, стартовий замовник із твердим слотом, лізингова компанія, яка погодиться вважати машину активом, і мережа обслуговування в десятках країн.

    Двигун стоїть на іншому поверсі. Бар’єр входу все ще високий, але це інший клас висоти. Україна вже присутня у вузькому, зате реальному вікні: турбогвинтові машини на 400–650 к.с. і малі двоконтурні турбореактивні двигуни для безпілотників і легких бойових платформ. Додана вартість двигуна вища, ніж у планера: він продається не один раз, а через ремонт, гарячу секцію, модулі й години нальоту. Aviation Week оцінює десятирічний попит на комерційне технічне обслуговування і ремонт приблизно в $1,4 трлн. Річний ринок цього обслуговування в середині 2020-х оцінюють більш ніж у $130 млрд, а двигуни становлять його найбільший сегмент. Хто робить двигун, сидить у найжирнішій частині цієї ренти. Ризики теж зрозумілі: Туреччина, Корея та інші партнери будують свої машини саме для того, щоб не платити ренту чужому конструкторському бюро. Українська відповідь — не «закрити повний цикл літака», а втримати нішу, де власний двигун партнера ще дорожчий і пізніший.

    Компоненти — третій поверх, часто раціональніший і за перший, і за другий. Один складний вузол для Airbus чи Leonardo може дати стійкий експорт без потреби продавати весь літак. Мають сенс не «заводи взагалі», а конкретні компетенції, які війна вже змусила масштабувати: механообробка корпусів і кронштейнів, композитні панелі й обтічники, джгути, приводи, блоки керування, антенні системи, елементи шасі, теплообмінники. Помилка в одному вузлі другого-третього рівня коштує партію і перевірку постачальника. Помилка у власному лайнері коштує програму. Кількість замовників для вузла більша, ніж для цілого літака. Націнка нижча, ніж у марки-складальника, але капіталомісткість і сертифікаційний поріг теж нижчі, якщо входити як допущений постачальник, а не як держатель сертифіката типу.

    Технічне обслуговування, ремонт і ринок супроводу часто привабливіші за нове виробництво саме тому, що ринок уже існує. Літаки, які літають сьогодні, треба обслуговувати незалежно від того, хто завтра випустить новий тип. Для України природні ніші — не вузькофюзеляжний Boeing, а те, де ще жива інженерна пам’ять і парк: транспортні машини родини Ан, вертолітні редуктори і турбогвинтові двигуни, мотори, які вже стоять на чужих безпілотниках, потенційно — східноєвропейський і близькосхідний парк, якому потрібні дешеві слоти, а не преміальна марка Lufthansa Technik. Перевага тут не романтична. Вона у вартості праці, в умінні працювати з «незручною» технікою і в тому, що ринок супроводу не вимагає доводити світові новий тип. Він вимагає довести якість ремонту і наявність запасної частини через десять років.

    Ринок, який не встиг відновитися після ковіду

    Українська авіація перед повномасштабною війною була набагато більшою, ніж «Антонов» і кілька авіазаводів. Це був повноцінний комерційний ринок: авіакомпанії брали літаки в лізинг, відкривали десятки маршрутів, конкурували за пасажирів, укладали контракти з туроператорами і намагалися будувати власні хаби.

    У 2019 році аеропорти України обслужили 24,3 млн пасажирів — майже в півтора раза більше, ніж у 2017-му. Міжнародні перевезення давали основну частину цього потоку. Головним гравцем залишалися Міжнародні авіалінії України. У 2019 році МАУ перевезла близько 8 млн пасажирів і завершила рік із чистим прибутком 1,649 млрд грн. На папері це виглядало як національний перевізник, який нарешті навчився заробляти на українському ринку. Але за цією цифрою була важлива застереження: двома попередніми роками МАУ отримала сукупний збиток близько 3 млрд грн. Компанія залежала від транзитного пасажиропотоку через Київ і дорогої міжнародної мережі, а конкуренція з європейськими лоукостерами постійно тиснула на маржу.

    Навколо МАУ формувався вже інший ринок. Windrose будувала модель чартерних, корпоративних і внутрішніх перевезень. У компанії був парк Airbus, а в 2019 році вона навіть отримала контракт на виконання спеціальних рейсів для держави вартістю 35,1 млн грн.

    Dniproavia і Donbassaero лишилися радше частиною колишньої структури ринку, ніж його майбутнього. Bravo Airways працювала на чартерному напрямі. YanAir намагалася розвивати регулярні та туристичні маршрути. На ринок вийшов SkyUp — лоукостер, який за другий рік роботи виконав майже 11 тис. рейсів і перевіз понад 1,7 млн пасажирів. Це був важливий зсув. Українська авіація поступово переходила від кількох великих компаній до більш конкурентного ринку, де пасажира ділили між МАУ, SkyUp, Windrose і іноземними перевізниками. В українському небі 2019 року літали не лише вітчизняні компанії: Wizz Air, Ryanair, LOT, Turkish Airlines та інші перевізники забирали дедалі більшу частку міжнародного попиту.

    У 2020 році українські авіакомпанії виконали вже на 54,7% менше рейсів, ніж роком раніше, а загальний обсяг польотів в українському повітряному просторі впав на 57,6%. COVID ударив по ринку саме в момент його зростання. У 2020 році аеропорти України обслужили лише 8,7 млн пасажирів. У 2021 році потік відновився до 16,2 млн, тобто майже повернувся до докризової траєкторії, але не досяг її.

    МАУ виявилася одним із головних прикладів того, наскільки болісним виявився цей розрив. У 2020 році компанія виконала близько 17 тис. рейсів — на 72% менше, ніж роком раніше, і перевезла 1,787 млн пасажирів. Вантажні перевезення теж скоротилися в кілька разів. Компанія звільнила близько тисячі співробітників і була змушена скорочувати маршрутну мережу.

    У першому півріччі 2021 року МАУ перевезла понад 1 млн пасажирів, хоча структура перевезень уже змінилася: регулярний потік лишався значно нижчим за докризовий, а частка чартерів зростала. За перші шість місяців компанія повернула пасажирам понад $23 млн, а з квітня 2020-го по червень 2021-го — понад $44 млн.

    SkyUp відновлювався швидше. У травні 2021 року компанія виконала рекордні для себе 1 419 рейсів і перевезла майже 210 тис. пасажирів за один місяць. До жовтня вона вже перевезла понад 2 млн пасажирів за рік і розраховувала закінчити 2021-й приблизно з 3 млн. Windrose тим часом зробила ставку на внутрішню мережу: у 2021 році компанія запустила додаткові рейси з Києва до Ужгорода, Чернівців і Кривого Рогу.

    Але відновитися до довоєнної моделі ринок уже не встиг. У лютому 2022 року українське небо закрилося для цивільних рейсів. МАУ фактично припинила операційну діяльність, а потім увійшла в процедуру банкрутства: у 2023 році компанія отримала статус банкрута на тлі зобов’язань перед кредиторами більш ніж на 20 млрд грн. Bees Airline, яка лише почала розгортатися після пандемії, також не змогла пережити війну і надалі припинила існування. Інші перевізники втратили українську базу або були змушені переносити літаки й роботу за кордон.

    Але тут з’являється важливий контрприклад — SkyUp. Замість того щоб просто чекати відкриття українського неба, компанія винесла операційну модель у Європу і перейшла на ACMI: літак, екіпаж, обслуговування і страховка надаються іншим перевізникам. У 2023 році SkyUp перевіз понад 1,5 млн пасажирів і увійшов до двадцятки найбільших постачальників ACMI в Європі. Windrose і Skyline Express також почали шукати роботу за межами України.

    Умови повернення українського авіапрому на світовий ринок

    Інші країни показують інший шлях. Туреччина не стала чекати моменту, коли зможе самостійно створити всю авіаційну промисловість від двигуна до пасажирського лайнера. Вона десятиліттями нарощувала виробництво через ліцензії, спільні проєкти, іноземних партнерів, власні авіакомпанії і поступово збільшувала частку локальних компонентів. Сьогодні Turkish Airlines і Pegasus формують величезний ринок для літаків і послуг, а турецькі компанії водночас виробляють безпілотники, вертольоти, двигуни і авіаційні компоненти. У 2023 році Turkish Airlines перевезла 83,4 млн пасажирів, Pegasus перевіз 31,9 млн. Разом це понад 115 млн — приблизно на 10% більше їхнього сукупного результату 2019 року.

    Для України особливо важливий інший приклад — Польща. Польща не намагається стати ще одним Airbus. Вона поступово перетворюється на частину європейської авіаційної промисловості. Embraer розглядає країну як майданчик для центру компетенцій, виробництва компонентів, обслуговування шасі, конверсії пасажирських літаків у вантажні і навіть можливої фінальної збірки KC-390.

    Потенційний комплекс проєктів Embraer оцінює більш ніж у $2 млрд інвестицій за десять років і понад 4 400 робочих місць. У грудні 2025 року Embraer і польські підприємства додатково домовилися вивчати виробництво компонентів, MRO, технологічний трансфер, сертифікацію, контроль якості і спільну розробку авіаційної продукції. Тобто Польща отримує місце в глобальному ланцюгу не тому, що сама виробляє повністю власний пасажирський літак. Вона стає необхідною частиною чужих програм.

    Якби Україна після війни захотіла робити «все сама» — завод повного циклу, свій пасажирський або транспортний літак, усі деталі, двигун, авіоніку, шасі, сертифікацію і сервіс лише на своїй території — вона повторила б саме ту пастку, з якої галузь так і не вийшла до 2022 року. Повний літак — це не одна збірка в ангарі. Це тисячі постачальників, десятиліття випробувань, страховий і лізинговий ринок, який має визнати машину активом, і гроші масштабу самої компанії-розробника. Навіть якби корпуси вдалося відбудувати, один великий конвеєр у зоні постійного удару знову зробив би всю програму вразливою: достатньо однієї ракети, одного розриву кооперації чи однієї відмови західного сертифікатора — і зупиняється не деталь, а весь літак.

    Не повернення до 1990-х і не спроба воскресити радянську промислову систему в нових корпусах. Україна може повернутися у світову авіацію не як ще один самостійний виробник усього літака, а як країна, без якої окремі елементи міжнародного авіаційного ланцюга стають дорожчими, повільнішими або складнішими. І тоді головний результат відновлення вимірюватиметься не кількістю літаків із написом «Антонов», що зійшли з українського конвеєра. Він вимірюватиметься тим, скільки іноземних літаків, двигунів, авіакомпаній і авіаційних програм залежатимуть від українських інженерів, деталей, двигунів і сервісів. Це набагато менш ефектна мета. Але саме вона виглядає економічно досяжною.

     

  • Генерали проти наступу: чи врятують призначення Білецького та Прокопенка фронт на Донбасі

    Генерали проти наступу: чи врятують призначення Білецького та Прокопенка фронт на Донбасі

    Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення про призначення двох бойових бригадних генералів – Андрія Білецького та Дениса Прокопенка – командувачами нових угруповань військ у Донецькій області. Експерти оцінюють цей крок як вимушений і наголошують, що успіх оборони залежатиме передусім від матеріально-технічного забезпечення.

    Військовий експерт Сергій Грабський в ефірі медіа зазначив, що високий професіоналізм командирів обмежений наявними ресурсами, силами та засобами на передовій.

    «В данном случае я скажу следующее — касательно того, что туда привлекают наших уважаемых командиров: скажите, пожалуйста, если бы у Наполеона во время осады Тулона были одна пушка и 10 солдат, захватил бы он Тулон? Вряд ли. То есть речь идет о том, что человек может быть невероятно талантливым, может быть настоящим военным профессионалом. Но если не хватает ресурсов, сил и средств, то, уж извините, его возможности будут ограничены», – підкреслив фахівець.

    За словами експерта, ключовим фактором для захисту Славянсько-Краматорської агломерації залишається кількість особового складу, озброєння та військової техніки. З огляду на плани агресора захопити всю територію Донбасу, терміни реалізації яких окупанти змістили на кінець 2026 року через затягування боїв, Україні доведеться реагувати дзеркально.

    Грабський наголосив на необхідності посилення мобілізаційних заходів та перекидання на цей напрямок додаткових резервів.

    «Хотим мы этого или нет, мы должны перебрасывать на это направление дополнительные контингенты сил и средств. Других вариантов нет. И это нужно понять. Пора уже повзрослеть», – додав він.

  • Телефон стежив за жертвою, під авто був кілограм гексогену: СБУ розкрила план ФСБ з убивства директора оборонного підприємства

    Телефон стежив за жертвою, під авто був кілограм гексогену: СБУ розкрила план ФСБ з убивства директора оборонного підприємства

    Українські правоохоронці розкрили нові подробиці зухвалого замаху на керівника одного з підприємств оборонно-промислового комплексу на Київщині. За версією слідства, російська ФСБ планувала підірвати чоловіка просто у його автомобілі, а для контролю за майбутньою жертвою неподалік встановили замаскований мобільний телефон із камерою.

    Під автомобілем правоохоронці виявили саморобний вибуховий пристрій, споряджений приблизно одним кілограмом гексогену. За оцінкою СБУ, за потужністю це відповідає приблизно двом кілограмам тротилу.

    Сам пристрій вдалося виявити й знешкодити до вибуху. А чоловік, якого слідство вважає безпосереднім виконавцем російського замовлення, після встановлення бомби залишив Україну. Його затримали вже в Польщі, коли він, за даними СБУ, намагався через Білорусь дістатися Росії. Україна тепер домагається його екстрадиції.

    Замах готували в Ірпені

    З оприлюднених Київською обласною прокуратурою матеріалів випливає, що події розгорталися в Ірпені Київської області.

    За даними слідства, підозрюваний заздалегідь придбав мобільний телефон та стартовий пакет, а згодом виготовив саморобний вибуховий пристрій.

    Окремою частиною плану стало спостереження за потенційною жертвою. Поблизу будинку керівника оборонного підприємства чоловік встановив телефон із камерою. Об’єктив був спрямований у бік виходу з подвір’я, що дозволяло відстежувати пересування людини.

    У СБУ додають ще одну важливу деталь: замаскований телефон був під’єднаний до павербанка. За версією спецслужби, пристрій забезпечував російським кураторам онлайн-трансляцію з місця, щоб вони могли контролювати ситуацію та обрати момент для активації вибухівки.

    Тобто йшлося не просто про закладання бомби з розрахунком на випадковий момент. За версією правоохоронців, була створена система дистанційного спостереження за ціллю.

    Бомбу прикріпили до автомобіля 28 липня

    Ключовий епізод стався вранці 28 липня 2026 року.

    Як повідомляє прокуратура, підозрюваний прикріпив саморобний вибуховий пристрій знизу автомобіля, яким користувався керівник підприємства.

    Після цього на номер телефону, що був частиною пристрою, неодноразово телефонували. Однак вибух не стався з причин, які, за формулюванням прокуратури, не залежали від волі підозрюваного.

    Правоохоронці зрештою завчасно виявили небезпечний пристрій та знешкодили його.

    СБУ повідомляє, що вибухівка містила приблизно 1 кг гексогену. У спецслужбі зазначили, що така кількість за потужністю еквівалентна приблизно двом кілограмам тротилу.

    Особу керівника підприємства та назву самого оборонного підприємства правоохоронні органи у відкритих повідомленнях не розкривають.

    Виконавцем виявився 63-річний чоловік

    За версією українських правоохоронців, організатором операції була саме ФСБ Росії.

    Безпосереднім виконавцем слідство називає 63-річного чоловіка, який переїхав до Київської області з Луганщини.

    Особливо показовим є спосіб, яким, за твердженням СБУ, російська спецслужба отримала доступ до майбутнього виконавця. У Службі безпеки заявляють, що чоловіка завербували в лютому 2026 року через його сина.

    Син фігуранта, за інформацією української спецслужби, виїхав із тимчасово окупованої території України та проживає в Росії. Саме через нього ФСБ нібито залучила батька до співпраці.

    Після отримання завдання чоловік почав збирати необхідне обладнання.

    За даними правоохоронців, він придбав два мобільні телефони та павербанк. Приблизно за місяць до запланованого злочину забрав зі спеціально підготовленого схрону інші компоненти, необхідні для виготовлення саморобного вибухового пристрою.

    Потім, як стверджує слідство, чоловік самостійно зібрав пристрій і встановив його на автомобіль потенційної жертви.

    Після встановлення бомби чоловік одразу поїхав за кордон

    План передбачав і маршрут відходу.

    За інформацією СБУ, одразу після закладання вибухівки фігурант сів на автобус та виїхав до Польщі.

    Однак Польща, за версією слідства, не була кінцевою точкою його маршруту. Чоловік мав продовжити шлях через Білорусь та зрештою потрапити до Росії.

    Завершити цей маршрут йому не вдалося.

    Польські правоохоронці затримали 63-річного українця. Про його затримання стало відомо ще 20 серпня, коли польське Агентство внутрішньої безпеки повідомило про операцію щодо чоловіка, якого підозрювали в участі у спробі вбивства представника української оборонної промисловості на замовлення російських спецслужб. Українські правоохоронці 26 серпня розкрили значно більше деталей самої підготовки замаху.

    Тепер Київська обласна прокуратура підготувала та направила необхідні документи для екстрадиції підозрюваного з Польщі в Україну.

    Яке покарання може загрожувати підозрюваному

    63-річному чоловікові вже заочно повідомили про підозру.

    Його дії кваліфікували за частиною 2 статті 15 та частиною 1 статті 258 Кримінального кодексу України — закінчений замах на терористичний акт.

    Досудове розслідування проводять слідчі Головного управління СБУ в Києві та Київській області. В операції також були задіяні Національна поліція та Київська обласна прокуратура.

    Важливо, що наразі йдеться саме про версію українського слідства щодо причетності ФСБ та механізму вербування фігуранта. Остаточну юридичну оцінку його діям має надати суд.

    Ця справа особливо показова

    Розкриті правоохоронцями деталі показують багаторівневу схему підготовки операції.

    За версією слідства, спочатку було завербовано виконавця, потім він отримав обладнання та компоненти вибухового пристрою через заздалегідь організований схрон. Далі проводилося спостереження за потенційною жертвою, для чого біля її будинку встановили окремий телефон із камерою та зовнішнім живленням.

    Наступним етапом стало встановлення вибухового пристрою безпосередньо на автомобіль. Після цього виконавець залишив Україну, а дистанційний механізм мав дозволити активувати бомбу без його фізичної присутності на місці.

    Саме комбінація цих деталей — кілограм гексогену, дистанційне спостереження через камеру, телефон як елемент системи підриву, схрон із компонентами та заздалегідь підготовлений маршрут втечі через Польщу і Білорусь до Росії — робить справу значно масштабнішою за звичайну кримінальну спробу вбивства.

    При цьому головне — запланований вибух так і не відбувся. Вибуховий пристрій вдалося знайти та знешкодити, керівник підприємства залишився живим, а ймовірного виконавця затримали за межами України.

    Тепер наступним етапом справи має стати процедура його екстрадиції з Польщі. Якщо чоловіка передадуть Україні, розслідування продовжиться вже за його безпосередньої участі.

    Правоохоронці поки не називають ані підприємство українського ОПК, керівника якого планували вбити, ані його ім’я. Так само у відкритих повідомленнях немає інформації про те, чому саме ця людина стала ціллю російської спецслужби. Тому будь-які припущення щодо конкретного підприємства чи особи наразі були б спекуляцією.

  • «Щось із цього може вийти»: Трамп уперше пояснив загадковий візит директора ЦРУ до Москви

    «Щось із цього може вийти»: Трамп уперше пояснив загадковий візит директора ЦРУ до Москви

    Президент США Дональд Трамп уперше прокоментував резонансний неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. Американський лідер не розкрив конкретної мети переговорів, однак дав зрозуміти, що поїздка могла бути пов’язана з ширшими зусиллями Вашингтона щодо завершення війни Росії проти України. Трамп назвав візит фактично «напіврутинним» і водночас заявив, що з нього «щось може вийти». Цю оцінку згодом підтвердили й міжнародні агентства, які повідомили, що Реткліфф у Москві проводив переговори з представниками російських спецслужб.

    «Джон Реткліфф — фантастична людина. Він очолює ЦРУ», — заявив Трамп у телефонному інтерв’ю. При цьому президент США відкинув низку версій, які з’явилися після несподіваної поїздки керівника американської розвідки до російської столиці.

    Зокрема, Трамп заперечив припущення, що місія Реткліффа могла бути безпосередньо пов’язана з можливими планами Росії перевірити готовність НАТО до силової відповіді або з передаванням Москві сигналу щодо американської політики стосовно Ірану.

    Водночас президент США залишив простір для значно ширших інтерпретацій.

    «Звісно, щось із цього може вийти. Ми дуже наполегливо працюємо над тим, щоб покласти край цій війні», — сказав він.

    За словами Трампа, зараз і Москва, і Київ нібито зацікавлені у завершенні бойових дій. Президент США вкотре представив свою адміністрацію як посередника, який намагається знайти формат припинення війни.

    При цьому жодних деталей щодо можливих пропозицій, домовленостей або повідомлень, які Реткліфф передавав російській стороні, Трамп не розкрив.

    Реткліфф зустрічався з російськими спецслужбами

    Після появи перших повідомлень про таємничу поїздку ситуацію дещо прояснив Кремль.

    Речник президента РФ Дмитро Пєсков підтвердив, що директор ЦРУ проводив у Москві переговори зі своїми російськими колегами по лінії спецслужб. Водночас зустрічі Реткліффа з Володимиром Путіним, за версією Кремля, не було. Російського президента, утім, поінформували про результати контактів.

    Пєсков відмовився розкривати зміст переговорів. За його словами, контакти між спецслужбами США та Росії можуть продовжуватися навіть у періоди дуже складних двосторонніх відносин.

    Саме тому твердження, що Реткліфф безпосередньо зустрічався з Путіним, наразі не підтверджується. Навпаки, Кремль це заперечує.

    Перший відомий візит глави ЦРУ до Москви за кілька років

    Реткліфф прибув до Москви 25 серпня. Це була його перша публічно відома поїздка до Росії після вступу на посаду директора ЦРУ і перший відомий візит керівника американської розвідки до російської столиці з 2021 року.

    Тоді Москву відвідував директор ЦРУ Вільям Бернс. Це сталося всього за кілька місяців до повномасштабного російського вторгнення в Україну. Бернс передавав російському керівництву попередження Вашингтона про наслідки можливої агресії.

    Цього разу американська сторона діяла ще більш закрито. Офіційного анонсу візиту не було, а сама ЦРУ спочатку відмовлялася коментувати повідомлення про перебування Реткліффа у Росії.

    Його присутність фактично почали відстежувати завдяки переміщенню американського військово-транспортного літака C-17 Globemaster III.

    За даними The Washington Post, борт вилетів із бази Joint Base Andrews поблизу Вашингтона, здійснив проміжну зупинку в Ризі, а потім вирушив до Москви. У російській столиці літак пробув приблизно вісім з половиною годин.

    Україні повідомили про поїздку

    Окремою інтригою стало повідомлення про те, що Вашингтон заздалегідь поінформував Київ про появу американської делегації в Росії.

    Axios повідомляв, що Сполучені Штати попросили Україну утриматися від певних дальніх ударів на час перебування американської делегації у Москві.

    The Guardian із посиланням на Financial Times також писав, що адміністрація Трампа просила Київ призупинити далекобійні удари по великих російських містах на період візиту.

    Це могло бути пов’язано насамперед із безпекою американської делегації. Водночас сама незвичність такого прохання лише посилила припущення щодо важливості переговорів.

    Україна, Іран чи обмін ув’язненими?

    До заяви Трампа в медіа обговорювали щонайменше кілька можливих напрямків переговорів.

    Один із найбільш очевидних — війна Росії проти України та перспективи її припинення. Візит відбувається саме тоді, коли американські спроби домогтися переговорного прориву залишаються без очевидного результату.

    Іншим фактором є Іран. Москва підтримує тісні відносини з Тегераном, тоді як між США та Іраном зберігається гостра конфронтація. The Washington Post зазначає, що Москва і Вашингтон перебувають по різні боки іранського конфлікту, що робить контакти спецслужб особливо важливими.

    Ще один можливий напрямок — питання затриманих громадян та обмінів. Реткліфф раніше був залучений до контактів між США і Росією у справах про звільнення ув’язнених.

    Проте наразі жодна зі сторін офіційно не підтвердила, що саме ці питання були центральними.

    Чому слова Трампа важливі

    Фраза Трампа про те, що «щось із цього може вийти», фактично стала першим сигналом від Білого дому, що поїздка керівника ЦРУ була не просто технічним контактом спецслужб.

    Водночас президент США свідомо не розкриває конкретики. Тому говорити про нові мирні домовленості, підготовку переговорів чи конкретні поступки сторін поки зарано.

    Підтверджено лише кілька фактів: Реткліфф дійсно побував у Москві, зустрівся з представниками російських спецслужб, з Путіним, за даними Кремля, не зустрічався, а Трамп пов’язав поїздку з ширшими зусиллями США щодо завершення війни.

  • У Росії оцінили шанси на перемогу у війні проти України лише у 7%: сплив імовірний прогноз «Сбербанку»

    У Росії оцінили шанси на перемогу у війні проти України лише у 7%: сплив імовірний прогноз «Сбербанку»

    Аналітики російського «Сбербанку» нібито оцінили ймовірність перемоги Росії у війні проти України лише у 7%. Такі дані містяться в документі «Сценарії досягнення миру в конфлікті Росія — Україна», який, за повідомленнями ЗМІ, хакери Black Mirror отримали з листування голови правління «Сбербанку» Германа Грефа.

    Документ датований квітнем 2026 року та містить одразу вісім можливих сценаріїв подальшого розвитку війни. Якщо оприлюднені матеріали автентичні, російські аналітики вважають значно ймовірнішим не військову перемогу Кремля, а припинення активних бойових дій через політичні домовленості або фактичне замороження конфлікту.

    Водночас варто наголосити: йдеться про матеріали, які, як стверджується, були отримані хакерським шляхом. Незалежного підтвердження автентичності документа в наведених матеріалах немає.

    Найімовірнішим назвали «угоду Трампа»

    Найвищу ймовірність — 32% — автори прогнозу нібито віддали сценарію, який у документі названий «угодою Трампа».

    Йдеться про варіант замороження бойових дій із досягненням певних домовленостей та частковим послабленням санкційного режиму щодо Росії.

    Другим за ймовірністю став сценарій так званого «корейського замороження» — 22%. У такому випадку інтенсивні бойові дії припиняються або різко скорочуються, однак сторони не досягають повноцінного політичного врегулювання.

    Подібна модель передбачає тривале збереження невирішеного конфлікту та відсутність остаточної мирної угоди.

    Ще 15% російські аналітики нібито відводять сценарію, за якого війна продовжуватиметься ще протягом двох-трьох років.

    На цьому тлі особливо показовою виглядає оцінка можливості військової перемоги Росії.

    Перемозі РФ дали лише 7%

    За оприлюдненими даними, сценарій перемоги Росії над Україною отримав лише 7% ймовірності.

    Ще нижче автори документа нібито оцінили можливість завершення війни на умовах України або європейських держав — 2%.

    Таким чином, якщо документ справжній, навіть російські аналітики не розглядають повну військову перемогу Кремля як основний сценарій завершення війни.

    Водночас наведені відсотки не є математичним прогнозом результату війни. Це сценарна оцінка, яка залежить від припущень її авторів і може змінюватися разом із ситуацією на фронті, міжнародною підтримкою України, станом російської економіки та політичними рішеннями сторін.

    У документі оцінили й російські втрати

    Окремий блок оприлюдненого аналізу стосується втрат російських військ.

    За інформацією, отриманою хакерами, у документі фігурує оцінка втрат РФ на рівні 20–25 тисяч військовослужбовців щомісяця.

    Якщо такий показник зберігався б протягом року, арифметично це відповідало б приблизно 240–300 тисячам втрат за 12 місяців. Водночас із наведеного фрагмента документа незрозуміло, що саме автори включали до поняття «втрати» — лише загиблих чи сукупність загиблих, поранених та інших категорій.

    Саме тому напряму порівнювати цю цифру з офіційними українськими або західними оцінками без уточнення методології некоректно.

    Ядерному сценарію дали 5%

    Ще один показовий пункт аналізу стосується можливого ядерного інциденту.

    Ймовірність події на кшталт застосування ядерної зброї або аварії на ядерному об’єкті автори документа нібито оцінили у 5%.

    Таку саму ймовірність — 5% — у прогнозі отримав сценарій зміни влади в Росії.

    Навіть відносно невеликий відсоток ядерного сценарію привертає увагу через масштаб можливих наслідків. При цьому сценарний прогноз не означає, що така подія обов’язково станеться або що існує підтверджена підготовка до неї.

    Російська економіка залишається одним із ключових факторів війни

    Оприлюднення ймовірного документа «Сбербанку» відбувається на тлі дедалі більшої уваги до здатності російської економіки фінансувати тривалу війну.

    Попри санкції, значні військові витрати та бюджетні проблеми, Москва досі має ресурси для продовження бойових дій. Раніше представник європейської розвідки заявляв, що навіть за умов рекордного дефіциту бюджету Кремль поки здатний підтримувати нинішній рівень фінансування війни.

    Однак тривалість війни збільшує навантаження на бюджет РФ, потребу у військовослужбовцях, оборонне виробництво та інші сектори економіки.

    Саме тому оцінка російських аналітиків, якщо її автентичність буде підтверджена, цікава не лише цифрою у 7%. Вона показує, які сценарії могли розглядатися всередині однієї з найбільших фінансових структур РФ: не швидка військова перемога, а різні форми домовленостей, замороження бойових дій або затяжна війна.

  • Британія терміново готується до можливої війни з Росією: плани прискорили на п’ять років

    Британія терміново готується до можливої війни з Росією: плани прискорили на п’ять років

    Велика Британія прискорює підготовку держави та населення до сценарію великої воєнної або гібридної кризи на тлі дедалі жорсткішого протистояння з Росією. Частину заходів, які раніше планували реалізувати до 2035 року, тепер мають завершити вже до 2030-го. Йдеться не лише про посилення армії: британська влада готує механізми роботи уряду, енергетики, транспорту, лікарень, поліції та інших критично важливих систем у разі масштабної надзвичайної ситуації або прямого конфлікту. Про це пише Express.

    Як повідомляє The Telegraph, Кабінету міністрів доручили прискорити роботу над Home Defence Programme — програмою внутрішньої оборони, яка має поєднати цивільне та військове планування. Одним із її ключових елементів є оновлення так званого Government War Book — засекреченого комплексу урядових планів на випадок переходу країни від мирного життя до функціонування в умовах великої кризи чи війни.

    Це не означає, що британський уряд очікує російського нападу саме у 2030 році. Йдеться про горизонт оборонного планування: влада хоче, щоб до цього часу країна була значно краще підготовлена до загроз, і вважає, що чекати до середини наступного десятиліття вже ризиковано. Одне з джерел The Telegraph пояснило, що підготовку необхідно прискорити в цілому спектрі напрямків і діяти протягом найближчих років, а не наступного десятиліття.

    Причому ця робота почалася не зараз. Ще у квітні начальник Штабу оборони Великої Британії головний маршал авіації Річард Найтон розповів Sky News, що країна готує новий загальнонаціональний план переходу до воєнного режиму. Він має охопити не тільки Збройні сили, а й поліцію, лікарні, промисловість та інші цивільні структури. За словами Найтона, принципи старої британської «книги війни» адаптують до сучасного суспільства, сучасної інфраструктури та нового характеру загроз.

    Особливе місце відводиться критичній інфраструктурі. Лондон виходить із того, що електростанції, водопостачання, транспортні мережі та системи зв’язку повинні бути готовими не тільки до повеней, аварій або інших природних катастроф, але й до цілеспрямованих дій противника.

    Такий підхід прямо закріплений у британській Національній стратегії безпеки. В офіційному документі Росія названа найгострішою державною загрозою, а британська влада визнає, що після багатьох років відносної безпеки країна знову повинна активно готуватися до можливості прямої загрози своїй території — аж до сценарію воєнного часу. Стратегія окремо згадує російські кібератаки, диверсії та інші операції нижче порогу відкритої війни проти Великої Британії та її союзників по НАТО.

    Новий британський National Risk Register 2026, оприлюднений у липні та оновлений у серпні, також розглядає широкий спектр ризиків, здатних серйозно вплинути на країну та її інтереси. Документ використовується державними структурами, бізнесом та організаціями, які відповідають за стійкість країни, а населення окремо спрямовують до рекомендацій із підготовки до надзвичайних ситуацій.

    Тривожним нагадуванням про вразливість сучасної інфраструктури став недавній кіберінцидент в енергетичному секторі. Reuters повідомляв, що британський уряд провів брифінг для керівників енергетичних компаній після повідомлень про кібератаку, яку пов’язували з Іраном. Невеликий британський енергетичний об’єкт у липні був виведений з роботи на чотири дні. Водночас британська влада наголосила: об’єкт був малим, загрози для загальнонаціональної енергосистеми не виникло, перебоїв із постачанням електроенергії споживачам не було, а офіційна атрибуція атаки на той момент не була підтверджена.

    Саме цей нюанс важливий: твердження про те, що «Іран відключив британську електростанцію», поки не варто подавати як остаточно встановлений факт. Йдеться про атаку, яку ЗМІ та експерти пов’язували з Іраном, тоді як британські органи продовжували оцінювати обставини інциденту.

    Паралельно Лондон хоче залучити до системи національної стійкості звичайних громадян. Financial Times повідомляє, що восени британська влада планує інформаційну кампанію з практичними рекомендаціями щодо поведінки під час надзвичайних ситуацій. Серед них — наявність удома запасів питної води, продуктів тривалого зберігання та альтернативних джерел освітлення.

    Про ці плани 26 серпня пишуть і французькі медіа. Французьке Economie Matin зазначає, що британські домогосподарства готуватимуть до геополітичних криз та природних катастроф, а серед базових рекомендацій називаються вода, консервовані продукти та засоби освітлення. Видання також пов’язує прискорення підготовки з оцінками щодо зростання російської загрози приблизно до 2030 року.

    Це, однак, не кампанія в стилі «війна почнеться завтра». Британська влада намагається сформувати модель, за якої домогосподарства зможуть певний час самостійно функціонувати під час відключення електроенергії, проблем із водопостачанням, масштабної кібератаки, стихійного лиха чи іншої надзвичайної ситуації. Такий підхід зменшує навантаження на екстрені служби у перші години або дні кризи.

    Наймасштабнішою практичною перевіркою нової системи мають стати навчання у 2027 році. Британський уряд раніше заявив про підготовку найбільших за кілька десятиліть навчань із внутрішньої оборони. Вони повинні перевірити, як цивільні та військові структури взаємодіятимуть, якщо міжнародний конфлікт безпосередньо зачепить територію країни.

    Загострення відбувається й на дипломатичному рівні. Москва нещодавно пригрозила Лондону «наслідками» через повідомлення про застосування британських безпілотників Україною для ударів по об’єктах на території Росії. Російське посольство звинуватило Велику Британію у дедалі глибшому залученні у війну та ескалації конфлікту. Британська сторона відкинула російський тиск і заявила, що погрози Москви не змінять підтримку України.

    Саме тут важливо відділяти російські заяви від встановлених фактів: твердження Москви про «співучасть» Великої Британії є позицією російської сторони, а не юридично встановленим статусом Лондона. Британія розглядає свою військову допомогу як підтримку права України на захист від російського вторгнення.

    При цьому загроза, до якої готується Лондон, значно ширша за сценарій прямої висадки російських військ або ракетного удару по Британії. Найімовірнішим полем протистояння ще до можливої відкритої війни вважається так звана «сіра зона»: кібератаки, диверсії, втручання в роботу інфраструктури, інформаційні операції та інші дії, які можуть завдати значних збитків, але не обов’язково автоматично запускають механізм колективної оборони НАТО.

    У Національній стратегії безпеки Британії прямо сказано, що ворожа активність таких держав, як Росія та Іран, на британській території посилюється, а противники можуть заздалегідь створювати можливості для майбутнього конфлікту, щоб у потрібний момент завдати масштабного удару по енергетиці або ланцюгах постачання.

    Саме тому Лондон переходить від моделі, в якій війна розглядалася переважно як проблема Збройних сил, до концепції «всієї держави». У разі великої кризи стійкість армії залежатиме від того, чи працюватимуть електростанції, лікарні, транспорт, телекомунікації, водопостачання, підприємства оборонної промисловості та державне управління.

    Отже, повідомлення про прискорення британських оборонних планів не означає, що Лондон має інформацію про неминучий напад Росії. Але сам факт, що частину підготовки переносять із 2035-го на 2030 рік, оновлюють Government War Book, готують масштабні навчання та починають пояснювати населенню правила поведінки під час великих криз, свідчить про фундаментальну зміну оцінки безпекового середовища.

    Британська влада дедалі відкритіше виходить із того, що загроза великого конфлікту в Європі більше не є суто теоретичною, а перші удари потенційного противника можуть бути завдані не танками чи ракетами, а через комп’ютерні мережі, енергетику, транспорт та інші системи, від яких залежить повсякденне життя країни. Саме до такого сценарію Лондон тепер намагається підготуватися значно швидше.

  • Зеленський у Києві закликав створити «архітектуру стійкості»: Україна хоче бути на крок попереду загроз

    Зеленський у Києві закликав створити «архітектуру стійкості»: Україна хоче бути на крок попереду загроз

    Президент України Володимир Зеленський взяв участь у шостому Саміті перших леді та джентльменів, який відбувся у Києві 25 серпня. Головною темою зустрічі став пошук опори для людей і держав в умовах глобальної невизначеності. Глава держави подякував учасникам заходу за підтримку України, спільну роботу та обмін досвідом.

    Зеленський наголосив, що українська стійкість формується не лише рішеннями державних інституцій. На його думку, її основу становлять щоденні дії мільйонів людей – військових, рятувальників, працівників, учителів, учнів, батьків і дітей.

    «Українська стійкість – це не про те, що вкладається у слово «терпіти». Це точно не про нас, бо терпіння пасивне. Наша стійкість – це про діяти. Навіть коли обставини проти тебе. І з ось таких стійких людей складається стійка наша держава», – заявив президент.

    За словами глави держави, саме здатність об’єднувати можливості кожної людини в спільну силу стала одним із головних уроків України під час війни. Він вважає, що цей досвід може бути корисним і для інших держав, які стикаються з новими масштабними викликами.

    Зеленський назвав головні глобальні загрози

    Президент зазначив, що країни мають бути готовими одночасно реагувати на воєнні загрози, кібератаки, енергетичний шантаж, поширення дезінформації, продовольчі проблеми та кліматичні кризи.

    На його переконання, лише взаємодії між державами вже недостатньо – необхідна системна міжнародна модель, яка дозволить країнам заздалегідь готуватися до криз та швидко відновлювати критично важливі системи після атак.

    «Потрібна архітектура стійкості – така ж системна, як архітектура спільної безпеки. Стандарти, обмін досвідом, резервування критичних систем, швидке реагування і, важливо, побудова всього того, що треба, щоб берегти життя, берегти нормальність життя, берегти перспективу для людей і країн, коли ми на крок попереду викликів», – підсумував він.

    Президент також наголосив на значенні міжнародної солідарності. На його думку, об’єднання ресурсів, знань і практичного досвіду держав дозволить не лише ефективніше протистояти кризам, а й зберігати нормальне життя людей навіть у найскладніших умовах.

    Шостий Саміт перших леді та джентльменів у Києві став майданчиком для обговорення підходів до зміцнення стійкості суспільств. Для України ця тема має особливе значення через повномасштабну війну та постійні удари по цивільній інфраструктурі.