Golosnovinua.com

Категорія: Політика

  • Адміністрація Байдена непомітно змінює свою стратегію в Україні

    Адміністрація Байдена непомітно змінює свою стратегію в Україні

    Протягом двох років Байден і Зеленський були зосереджені на тому, щоб витіснити Росію з України. Зараз Вашингтон обговорює перехід до більш оборонної позиції.
    За словами представника адміністрації Байдена та європейських чиновників, які працюють у Вашингтоні, адміністрація Байдена та європейські чиновники непомітно зміщують акценти з підтримки мети України – повної перемоги над Росією – на покращення її позицій у можливих переговорах щодо припинення війни. Такі переговори, ймовірно, означатимуть відмову від частини України на користь Росії.

    Білий дім і Пентагон публічно наполягають на тому, що в політиці адміністрації не відбулося жодних офіційних змін, і що вони, як і раніше, підтримують мету України щодо повного виведення російських військових з країни. Але разом із самими українцями американські та європейські посадовці зараз обговорюють передислокацію сил Києва з переважно невдалого контрнаступу президента України Володимира Зеленського на більш міцну оборонну позицію проти російських військ на сході, як повідомив представник адміністрації та європейський дипломат, а також підтвердив високопоставлений чиновник адміністрації. Ці зусилля також включають посилення систем протиповітряної оборони і будівництво укріплень, колючого дроту, протитанкових загороджень і ровів уздовж північного кордону України з Білоруссю, кажуть ці чиновники. Крім того, адміністрація Байдена зосереджена на швидкому відродженні власної оборонної промисловості України для постачання вкрай необхідного озброєння, яке Конгрес США ухиляється від заміни.
    Представник адміністрації заявив цього тижня в інтерв’ю журналу POLITICO, що значна частина цього стратегічного зсуву в бік оборони спрямована на зміцнення позиції України в будь-яких майбутніх переговорах. “Це була наша теорія від самого початку – єдиний спосіб закінчити цю війну – це переговори”, – сказав представник Білого дому, який побажав залишитися невідомим, оскільки він не має права говорити під запис. “Ми хочемо, щоб Україна мала найсильнішу руку, коли це станеться”. Речник підкреслив, однак, що жодних переговорів поки що не планується, і що українські сили все ще продовжують наступати і продовжують вбивати і ранити тисячі російських солдатів. “Ми хочемо, щоб вони мали сильнішу позицію, щоб утримувати свою територію. Це не означає, що ми відмовляємо їх від нового наступу”, – додав речник Пентагону.

    Для Байдена впоратися з майже дворічною війною посеред жорсткої передвиборчої кампанії, коли колишній президент Дональд Трамп та інші республіканські кандидати відкрито висміюють його зусилля, буде в кращому випадку складним завданням. Допомагаючи Україні перейти до більш оборонної позиції, адміністрація Байдена не повинна виглядати так, ніби вона віддає перевагу Путіну після того, як від початку війни в лютому 2022 року наполягала на тому, що вона повністю підтримує обіцянку Зеленського перемогти Москву.
    “Ці дискусії [про мирні переговори] починаються, але [адміністрація] не може публічно відступити через політичний ризик”, – сказав Байдену чиновник Конгресу, який знайомий з думкою адміністрації і який побажав залишитися анонімним, щоб висловитися.
    В інтерв’ю 21 грудня Джон Кірбі, керівник відділу стратегічних комунікацій Ради національної безпеки, сказав, що в умовах, коли Вашингтон “наближається до кінця наших можливостей” надавати військову допомогу українцям, оскільки республіканці заблокували запит Байдена на виділення ще близько 60 мільярдів доларів, адміністрація Байдена “дуже зосереджена на тому, щоб допомогти їм у нападі та обороні”.

    “Ми ведемо буквально щоденні розмови з українцями про поле бою, про їхні потреби і наміри”, – сказав Кірбі. Але він додав: “Я не збираюся телеграфувати росіянам, якою є українська стратегія на найближчі місяці”.

    На своїй підсумковій прес-конференції на початку грудня Зеленський заявив, що Україна готує нові пропозиції щодо припинення війни, але додав, що не змінить свого наполягання на тому, щоб Росія вивела всі свої війська. Кірбі підтвердив позицію адміністрації, що “ми не диктуємо умови президенту Зеленському”. Натомість, за його словами, Білий дім допомагає Зеленському “операціоналізувати” його власну мирну пропозицію “зі співрозмовниками по всьому світу”.

    За останній рік, коли військова підтримка США на Капітолійському пагорбі швидко зменшується, а колись хвалений контрнаступ Зеленського провалився з моменту його початку в червні, Байден перейшов від обіцянки, що США підтримуватимуть Україну “стільки, скільки буде потрібно”, до заяви, що США надаватимуть підтримку “стільки, скільки зможемо”, і стверджував, що Україна вже здобула “величезну перемогу. Путін програв”.

    Деякі аналітики вважають, що це код: Приготуйтеся оголосити часткову перемогу і знайти шлях до принаймні перемир’я або припинення вогню з Москвою, яке залишило б Україну частково розділеною.

    “Переможний коментар Байдена має властивість бути правдивим”, – сказав Джордж Бібі, колишній керівник відділу аналізу Росії в ЦРУ, який зараз очолює відділ стратегії Інституту відповідального державного управління Квінсі. Але “час став суттєвим недоліком, коли йдеться про українську робочу силу та промисловий потенціал, і це правда, навіть якщо Захід продовжить свою підтримку. Чим довше це триватиме, тим більше нам доведеться поступатися наперед, щоб змусити росіян сісти за стіл переговорів”.
    Переорієнтація на оборону може дати Україні час, необхідний для того, щоб врешті-решт змусити Путіна піти на прийнятний компроміс. “Дуже ймовірно, що перехід до оборонної позиції дозволить українцям зберегти ресурси і зробить майбутній прогрес Росії малоймовірним”, – сказав Ентоні Пфафф, експерт з розвідки Військового коледжу армії США, який є співавтором дослідження, що передбачило вторгнення Путіна в Україну за кілька років до того, як це сталося.

    Європейський дипломат, що базується у Вашингтоні, заявив, що Європейський Союз також підвищує загрозу прискорення членства України в НАТО, щоб “поставити українців у найкращу ситуацію для переговорів” з Москвою.

    Це дуже болюча тема для Путіна, який, як вважається, найбільше зацікавлений у стратегічній угоді з Вашингтоном, за якою Україна не вступить до НАТО. Адміністрація Байдена продовжує публічно стверджувати, що переговори про членство в НАТО не ведуться. “Президент Байден дуже чітко дав зрозуміти, що НАТО буде в майбутньому України”, – сказав Кірбі.
    Переговори між двома військовими залишаються в значній мірі в глухому куті, але Путін, можливо, зараз дає зрозуміти, що він готовий піти на компроміс, якщо йому дозволять зберегти приблизно 20 відсотків української території, яку він частково контролює на сході країни, повідомила минулого тижня газета “Нью-Йорк Таймс”. На прохання прокоментувати це повідомлення речник адміністрації відповів: “Мені нічого не відомо про будь-які домовленості щодо утримання частини території України: “Я не знаю про жодні серйозні дискусії на даний момент”.
    Це не єдиний великий фронт, на якому Байден намагається покласти край війні – і уникнути поганих заголовків у рік виборів. На Близькому Сході адміністрація здійснює шалену серію дипломатичних візитів до Ізраїлю – останній з них відбувся минулого тижня – міністра оборони Ллойда Остіна і голови Об’єднаного комітету начальників штабів генерала К.К. Брауна, щоб не допустити, щоб ізраїльтяни спричинили ще більшу гуманітарну катастрофу в Газі і переросли в ширшу війну проти “Хезболли”, яка стає реальною можливістю і може охопити весь регіон. Опитування показують, що попередня обіцянка Байдена про необмежену підтримку відплати Ізраїлю коштує йому підтримки, особливо серед його прогресивного демократичного електорату.

    “Ми не хочемо бачити другий фронт” проти Хезболли, – сказав Кірбі.

    Очікується, що зовнішня політика не відіграватиме великої ролі в кампанії 2024 року – особливо з огляду на те, що інфляція зросла в перші два роки президентства Байдена, а економісти минулого року прогнозували рецесію. Опитування показують, що економіка США, як і раніше, буде головним питанням, і в новому меморандумі йдеться про те, що центральною темою кампанії Байдена буде “захист американської демократії”. Але оскільки інфляція швидко відступає – з більш ніж 9,1% рік тому вона знизилася до рівня, близького до цільового показника Федерального резерву в 2%, – а економіка наближається до дуже незвичайної “м’якої посадки”, розрахунок того, що може вплинути на голосування в 2024 році, може змінюватися, вважає Брюс Джентельсон, дослідник президентства в Університеті Дьюка. Байден все ще страждає від низького рейтингу схвалення, який Gallup назвав “найгіршим з усіх сучасних президентів, які ведуть важку передвиборчу кампанію” – і його управління зовнішніми справами загалом та Ізраїлем і Україною зокрема нещодавно стали факторами цієї оцінки.

    Як наслідок, примноження криз за кордоном може поставити президента під загрозу в кабінці для голосування, каже Джентельсон, колишній радник віце-президента Альберта Гора. “Часто трапляється так, що виборці дивляться на те, як ви проводите зовнішню політику. Їх не цікавлять проблеми як такі, але вони хочуть бачити лідерство”.

    Трамп, провідний республіканський претендент, вже експлуатує сприйняття того, що події за кордоном виходять з-під контролю. У притаманній йому нахабній манері колишній президент процитував дедалі авторитарнішого прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана (Трамп назвав його “дуже шанованим”), симпатика Путіна, який сказав, що Трамп “є людиною, яка може врятувати західний світ”.

    Два тижні тому Трамп вихваляв Орбана в Університеті штату Нью-Гемпшир, заявивши натовпу: “[Орбан] сказав, що все було б зовсім інакше, і що Росія … не вторглася б в Україну. Якби президентом був Трамп, росіяни не змогли б цього зробити, цього б не сталося. … І знаєте, чого б ще не сталося? Нападу на Ізраїль не було б”.

    Голова Національного комітету Демократичної партії Хайме Гаррісон (Jaime Harrison), якого попросили відреагувати на цю заяву та інші нещодавні висловлювання Трампа, в тому числі й на те, в якому він прихильно процитував Путіна, заявив в інтерв’ю журналу POLITICO: “Перед виборцями постане очевидний факт: нападу на Ізраїль не буде: “На цих виборах виборці постануть перед чітким вибором між сильним лідерством президента Байдена на світовій арені, включаючи його роботу з об’єднання наших союзників і захисту демократії в країні та за кордоном, і послужним списком Дональда Трампа, який вихваляє диктаторів і терористів. Американці хочуть президента, якому вони можуть довіряти, а не нестабільного екстреміста – і саме тому вони знову відкинуть Дональда Трампа в листопаді наступного року”.

    Тим не менш, Байден стикається з політичною небезпекою, якщо війна закінчиться погано для українців. Навіть якщо республіканці в Конгресі несуть основну відповідальність за затримку військової допомоги, це не дуже допоможе Байдену в політичному плані, якщо Путін почне відновлювати перевагу на полі бою в наступному році, після майже 100 мільярдів доларів, які Байден вже вклав у зупинку Росії. Протягом більшої частини конфлікту критики Республіканської партії звинувачували Байдена в тому, що він не поспішає озброювати українців найсучаснішим озброєнням, таким як бойові танки M1A1 Abrams, високоточна артилерія дальнього радіусу дії та винищувачі F-16. В інтерв’ю в липні сам Зеленський сказав, що затримки “дали Росії час замінувати всі наші землі і побудувати кілька ліній оборони”. Криза, що триває в Україні, також воскрешає стару критику Трампа на адресу НАТО і європейців, які недостатньо витрачають кошти. Згідно з доповіддю НАТО, опублікованою на початку цього року, найбільші європейські економіки не досягли спільної мети – витрачати на оборону 2 відсотки економічного виробництва.

    Путіну можуть ще більше допомогти в Європі нещодавні перемоги на виборах його ультраправих симпатиків, в тому числі Роберта Фіцо в Словаччині і Герта Вілдерса в Нідерландах, які можуть приєднатися до Орбана і заблокувати запропонований пакет допомоги на суму 50 мільярдів євро (54,9 мільярда доларів США).
    Самі українці беруть участь у публічних дебатах про те, як довго вони зможуть протистояти Путіну. В умовах, коли в Україні закінчуються війська і зброя, відмова Зеленського розглядати будь-які нові переговори з Москвою виглядає все більш і більш політично неспроможною всередині країни. Український президент, який прагне призвати ще півмільйона військовослужбовців, стикається зі зростаючою внутрішньою опозицією з боку свого головнокомандувача генерала Валерія Залужного та мера Києва Віталія Кличка.

    Високопоставлений представник адміністрації Байдена сказав журналу POLITICO, що всі ці фактори – опір у Конгресі і внутрішня політика України – відіграють важливу роль у нових дискусіях з Києвом про передислокацію на оборонну позицію. “Інша непередбачувана карта – це те, наскільки важливим фактором буде погода. Коли вони вирішать, як вони збираються позиціонувати себе протягом наступних двох-трьох місяців, буде фізично важче діяти і переходити в наступ”.

    Одна з проблем, звичайно, полягає в тому, що Путін дуже добре розуміє ці ставки – особливо з огляду на стрімке зростання рейтингу Трампа, який припускає, що він швидко укладе угоду з Росією щодо України і накаже США вийти з НАТО або, принаймні, знизити статус НАТО. У військовому плані найбільше занепокоєння може викликати те, що Путін може перейти в наступ навесні за потужної повітряної підтримки, якої він досі уникав, але може розгорнути, коли в Україні закінчаться оборонні ракети. З політичної точки зору, занепокоєння викликає те, що Путін не піде на переговори, доки не побачить, хто буде наступним президентом США.

    Наприкінці вересня Сергій Шойгу, міністр оборони Росії, заявив, що росіяни мають “план дій до 2025 року”, а наступного місяця Путін заявив, що Україні залишилося “тиждень життя”, якщо поставки зброї із західних країн припиняться.

    Зрештою, сказав Кірбі, саме Путін повинен зробити перший крок – а російський президент досі не зробив нічого подібного. “Хоча ми всі хотіли б, щоб ця війна закінчилася негайно”, – сказав Кірбі, Путін “не виявив жодних ознак того, що він готовий вступити в переговори в дусі доброї волі”.

  • Вседозволеність ТЦК і порушення принципів демократії: адвокатка “рознесла” новий законопроєкт про мобілізацію

    Вседозволеність ТЦК і порушення принципів демократії: адвокатка “рознесла” новий законопроєкт про мобілізацію

    Адвокатка розібрала новий законопроєкт про мобілізацію.

    Народні депутати внесли до Верховної Ради законопроєкт про мобілізацію та військовий облік (№10378). Він одразу викликав багато обурення в соціальних мережах. За результатами нашого опитування, проєкт закону не підтримують понад 80% українців.

    Законопроєктом пропонується внести низку змін, які передбачають суворіші покарання для ухилянтів, можливість вручення електронних повісток, відміну відстрочки для деяких категорій та інше.

    Законопроєкт № 10378: коротко про головне

    Новий законопроєкт містить 72 аж сторінки. Усі зміни стосуються питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби. Зазначимо, що наведений нижче перелік нововведень, які запрацюють у разі ухвалення законопроєкту в такій редакції, не є вичерпним.

    Обов’язкова реєстрація в електронному кабінеті

    Проєктом закону передбачається обов’язкова реєстрація в електронному кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста.

    Електронні повістки

    Надсилання повісток стане можливим через електронний кабінет чи електронну пошту. Адвокатка пояснила: якщо у вас немає електронної пошти та не зареєстрований електронний кабінет, повістки будуть надсилатися та вручатися звичним способом.

    Уточнення облікових даних

    Згідно з законопроєктом, військовозобов’язаний повинен буде уточнити свої облікові дані через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) або особисто прибути в Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП) протягом 60 днів з дати початку проведення мобілізації.

    За порушення обов’язку щодо реєстрації електронного кабінету, чи поновлення облікових даних, будуть наступати негативні наслідки у вигляді обмежень в деяких правах.

    Новий порядок вручення повісток

    Проєктом закону хочуть уточнити порядок вручення повісток (крім надсилання через електронний кабінет чи пошту), представниками ТЦК СП та поліцейськими, в приміщенні ТЦК СП, за місцем проживанн, роботи або в громадських місцях.

    Марина Бекало наголосила, що повноваження поліцейських передбачені виключно Законом України “Про національну поліцію”. Тому повноваження на вручення повісток також має передбачатися профільним законом.

    “Тож в цій частині законопроєкт ще потребує доопрацювання, оскільки дії поліцейських будуть розцінюватися як перевищення повноважень. За запропонованими змінами передбачається лише спільне оповіщення з ТЦК СП військовозобов’язаних, за відповідним зверненням ТЦК СП. Але окремого повноваження на вручення повісток проєктом не передбачається”, — розповіла адвокатка.

    Поліцейські зможуть роздавати повістки

    У разі надання таких окремих повноважень поліцейським профільним законом щодо вручення повісток, вони будуть мати законні підстави на вручення повісток в громадських місцях, за місцем проживання чи роботи військовозобов’язаного.

    Обмеження для ухилянтів

    За неявку за повістками до ТЦК СП законопроєктом передбачаются такі обмеження:

    • заборона виїзду за кордон;
    • заборона на проведення операцій з рухомим та нерухомим майном;
    • обмеження на право керування власним транспортним засобом та отримання посвідчення водія;
    • обмеження права на користування та розпорядження коштами та іншими цінностями. Тобто будуть блокуватися видаткові операції по рахункам в банках);
    • відмова в укладенні кредитного договору, договору позики;
    • призупинення отримання пільг та послуг від держави.

    Такі міри мають тимчасовий характер, до виконання вимог законодавства про мобілізацію, та припиняються безпосередньо керівником ТЦК СП шляхом надіслання повідомлення до Єдиного реєстру боржників.

    “Але порядку внесення таких обмежень, так саме як і зняття таких обмежень, проєктом не передбачається, що однозначно потребує доопрацювання”, — зазначила Марина Бекало.

    Військова підготовка для всіх

    Проєктом закону пропонується запровадити базову загальновійськову підготовку до трьох місяців для всіх громадян України віком від 18 до 25 років при всіх навчальних закладах. А також базову військову службу за бажанням до 25 років для тих, хто не пройшов базову загальновійськову підготовку.

    Право на відстрочку отримають нардепи

    Згідно з законопроєктом, право на відстрочку отримують чинні народні депутати України та депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

    Відстрочку “заберуть” в осіб з інвалідністю ІІІ групи

    Згідно з законопроєктом, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають особи з інвалідністю І чи ІІ групи, або особи, які тимчасово не придатні.

    Призовний вік знизять

    Проєктом закону пропонується змінити призовний вік в Україні з 27 до 25 років.

    Військово-облікові документи постійно носити з собою

    Законопроєктом передбачається обов’язок мати при собі військово-обліковий документ з відповідними відмітками  про взяття/зняття чи виключення з військового обліку. Які ТЦК СП мають право витребувати та фотографувати.

    “Відсутність військово-облікового документу буде розцінюватися як порушення правил військового обліку, за що передбачається адміністративна відповідальність за чинною статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення”, — розповіла адвокатка.

    Що має насторожити українців

    Усі ці пропозиції ще можуть бути змінені, оскільки законопроєкт мають розглянути в парламенті. Перше засідання відбудеться 10 січня 2024 року. Марина Бекало каже, ймовірно, документ буде ще доопрацьовуватися.

    “Але, на мій погляд, те що однозначно має насторожити українське суспільство, так це наділення керівників ТЦК СП інструментами обмеження прав громадян. Такі міри є не просто порушенням майнових прав громадян, але й порушує конституційний принцип презумпції невинуватості”, — розповіла адвокатка.

    Спочатку вина військовозобов’язаного має бути доведеною в судовому порядку, після чого державний виконавець, а не керівник ТЦК СП, має вносити відповідні обмеження щодо винної особи в Єдиний реєстр боржників.

    “Надання таких повноважень керівникам ТЦК СП є порушенням принципів демократії. Наділення керівників ТЦК СП  повноваженнями щодо майнових інтересів громадян також надає широкі можливості для зловживання та нових корупційних схем”, — каже Марина Бекало.

    Залужний прокоментував новий законопроєкт

    Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний 26 грудня в ефірі телемарафону відповів на запитання щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Він заявив, що питаннями відстрочки від мобілізації мають займатися органи виконавчої влади, які визначитимуть, кого призивати або не призивати.

    “Кого буде призивати держава – не моя компетенція. Мені потрібні люди, боєприпаси та зброя, щоб продовжувати ведення бойових дій”, – сказав головнокомандувач ЗСУ.

  • Суд відмовив Дубінському у зміні запобіжного заходу та правах на оскарження

    Суд відмовив Дубінському у зміні запобіжного заходу та правах на оскарження

    Печерський районний суд Києва підтримав рішення щодо залишення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для народного депутата Олександра Дубінського, позбавивши його права оскарження даного рішення. Засідання відбулося в середу, 27 грудня.

    Відповідно до вироку суду, Дубінський залишатиметься в СІЗО, при цьому рішення суду не може бути оскаржено.

    Адвокати народного депутата просили замінити запобіжний захід на домашній арешт через погіршення стану його здоров’я. Раніше Дубінський стверджував, що його побили у Київському СІЗО, але цей факт не було підтверджено поліцією.

    Незважаючи на те, що адвокат представив результати медичного огляду Дубінського, включаючи перелом ребер та забій грудної клітини, суд вирішив залишити його під вартою.

    Справа проти Дубінського пов’язана з підозрою в службовому підробленні та організацією схеми для вивезення родича його дружини за кордон. Також народному депутату пред’явлено звинувачення у державній зраді та можливому членстві у злочинній організації, сформованій російським Головним розвідувальним управлінням.

  • “Я не розумію, чому ми досі забезпечуємо в складчину військовослужбовців,” – міністр фінансів

    “Я не розумію, чому ми досі забезпечуємо в складчину військовослужбовців,” – міністр фінансів

    У Міністерстві фінансів виникає непорозуміння стосовно того, чому військовослужбовці на фронті вимушені самі забезпечувати себе за власні кошти. Міністр фінансів Сергій Марченко висловив своє незадоволення цією ситуацією, заявивши, що щодня держава виділяє 5 мільярдів гривень на потреби сектору оборони.

    На запитання журналістів Forbes, Марченко висловив здивування тим, чому військовослужбовці повинні витрачати власні гроші на придбання речей необхідних для служби на передовій.

    “Хто ще виділяє? Кажуть, місцеві бюджети і органи місцевого самоврядування. Ми порахували їхню можливість на рік – вона варіюється від 15 до 20 мільярдів. Тобто якщо всі органи місцевого самоврядування, всі мери скинуться, вони на чотири дні війни нам дадуть можливість продовжити,” – зазначив він.

    Міністр фінансів наголосив, що волонтери та неурядові організації не можуть забезпечити потреби Збройних Сил, порівнюючи їх можливості з можливостями держави.

    • “При всій повазі до волонтерів, жодні інші неурядові організації й близько не стоять з можливостями держави щодо забезпечення Збройних Сил,”* – додав він.

    Марченко впевнено стверджує, що на військових складах повинно бути достатньо спорядження та зброї, і вказав, що для вирішення цих питань слід звертатися до конкретних осіб, відповідальних за це.

    • “Мені важко коментувати речі, які я сам не розумію. Я сам не розумію, чому ми досі забезпечуємо в складчину військовослужбовців,”* – заключив міністр.
  • “Наступний рік може бути важчим” – генерал Тарнавський в інтерв’ю ВВС

    “Наступний рік може бути важчим” – генерал Тарнавський в інтерв’ю ВВС

    Майже одразу після звільнення Херсона у листопаді 2022 року президент Володимир Зеленський поїхав в деокуповане місто, в першу чергу, щоб зустрітися і нагородити військових. Був серед тих, кому дякував президент, і бригадний генерал Олександр Тарнавський. Саме він керував контрнаступом, який звільнив правобережжя Херсонщини від окупації минулого року. Це була успішна операція сил оборони, яка вселила українцям ще більше надії на перемогу.

    Рівно через рік ситуація полярно зміниться. Після вже іншого контрнаступу, який став не таким успішним для України, преса напише про плани Банкової змінити військових керівників. Звучали імена як самого головкома Валерія Залужного, так і близьких до нього генералів, серед яких і Олександр Тарнавський. Останній стримано на це каже: “Чи хочуть змінити – я ж не знаю. Я готовий до всіх умов”. І дає зрозуміти, що на фронті військовим зовсім не до політичних баталій.

    Про генерала Тарнавського відомо небагато. Кадровий військовий, який пройшов всі щаблі служби до командувача оперативно-стратегічного угруповання військ “Таврія”. Сьогодні це складна ділянка фронту, яка включає охоплені вогнем Авдіївку, Марʼїнку, Роботине.

    Тарнавський – непублічний, дав лише кілька інтерв’ю за майже два роки повномасштабної війни. Помітно, що перед камерою йому некомфортно. При цьому генерал вирізняється простотою, лаконічністю і властивою військовим приземленістю. Відверто каже, що наступний рік може бути ще важчим, росіяни – сильний ворог, їх багато і вони дуже швидко вчаться.

    З міркувань безпеки ми не змогли поїхати до нього, аби особисто поспілкуватися. Тарнавський постійно перебуває на фронті, тому дав інтерв’ю ВВС Україна зумом.

    Про найгарячіші точки

    ВВС: Розкажіть, що відбувається на вашому напрямку, які зараз найгарячіші точки в зоні відповідальності?

    Олександр Тарнавський: Ситуація у нас на напрямку напружено складна. Ворог активізував свої дії майже по всій лінії бойового зіткнення. Чітко усвідомлюємо, що його стратегічна мета – це ліквідація української державності.

    Тому російське керівництво хоче якось реалізувати всі ці наміри на кінець цього року. Як мінімум – це взяття населеного пункту Авдіївка. А більш амбітна мета – це вихід на адміністративні межі Донецької, Луганської областей та захоплення територій на ділянках, втрачених росіянами під час ведення наших наступальних дій на Запорізькому напрямку.

    ВВС: Ви згадали про Авдіївку, ми знаємо, що там складна ситуація. Була інформація, що туди буквально останніми днями відправили підкріплення. Чи це так? Що там от зараз відбувається?

    Олександр Тарнавський: Розумієте, для того, аби прогресувати в наступальних штурмових діях, повинно бути максимальне забезпечення як людським ресурсом, так і технікою. Тому ворог уже третій місяць намагається продавити нашу оборону, не шкодуючи ні людей, ні озброєння, ні військової техніки. Він постійно нарощує свої зусилля для досягнення цієї мети.

    ВВС: Правда, що буквально останніми днями туди відправили підкріплення?

    Олександр Тарнавський: Так. Вони постійно підкріплюють. В основному це такі підрозділи, як “Шторм Z”, “Шторм V”.

    ВВС: А українська сторона? Була інформація, що саме українські сили підкріплення відправили туди, оскільки там дуже складна ситуація.

    Олександр Тарнавський: Ми постійно маневруємо частинами, своїми підрозділами. Тому що ви розумієте, та навала, яка сьогодні працює як з півночі, так і з півдня Авдіївки, – неможливо однією військовою частиною утримати цю ділянку. Обстановка постійно змінюється – як в позитивний, так і в негативний бік. Якщо негативно, то ми реагуємо максимально як підрозділами, частинами, так і безпосередньо тими засобами, які на сьогодні у нас є.

    ВВС: Наскільки серйозна зараз в Авдіївці загроза оточення?

    Олександр Тарнавський: Знаєте як – на війні не буває “серйозної” чи “не серйозної” обстановки. Вона завжди серйозна. В Авдіївці зусилля противника зосереджені на двох напрямках. Взагалі наступ противником проводиться в напрямку головного удару, а також на відволікаючих напрямках. Він зосередив велику чисельність особового складу.

    Але я вам скажу – тими силами і засобами можна досягти було кращих успіхів. Я думаю, що наші воїни впевнено ведуть оборонні дії. До речі, хочу сказати, активні. Ми не лише захищаємо територію, ми також негайно реагуємо для того, щоб повернути ту ділянку місцевості, яку втратили.

    Але є об’єктивні та суб’єктивні причини. Якщо в чистому полі залишитися, то є можливість для збереження особового складу і техніки десь зробити крок назад або в бік, втягнути в мішок і потім знищити ворога. А потім вийти в попереднє положення.

    ВВС: Щодо Мар’їнки – ми бачили фотографії з дронів, місто практично знищене. Росіяни контролюють більшу його частину. Чи є сенс взагалі тримати далі Мар’їнку?

    (Інтерв’ю відбулося 23 грудня. 25 грудня Росія заявила, що захопила Мар’їнку, українська сторона цю інформацію офіційно заперечила).

    Олександр Тарнавський: Знаєте, коли мені ставлять таке питання, чи є сенс щось тримати або, чи є сенс щось зробити, то я скажу: ми сьогодні боронимо нашу землю.

    І не шляхом самодурства або ліквідації нашого особового складу, а вмілих дій – маневром, вогнем, переміщенням, введенням противника в оману. Тому сьогодні питання не стоїть так – відійти або що. Ми сьогодні чітко усвідомлюємо, якщо десь все знищено або немає можливості – наше завдання, перш за все, зберегти особовий склад. І ми вживаємо всіх заходів для того, щоб воно було не “любой ценой”.

    А Мар’їнка – так, ви праві. Мар’їнку противник практично стер з землі. Сьогодні залишається один… знаєте, навіть фундаменту на деяких ділянках немає. Мар’їнка – це невеличке містечко, передмістя Донецька, і бої за Мар’їнку ведуться вже не день і не місяць. Другий рік там тривають активні бойові дії. До речі, якщо порівняти Мар’їнку з Авдіївкою, то ворог в Авдіївку не сильно бажає увійти. Він хоче обійти її, аби уникнути боїв у місті – бо це ще більше ускладнить його проблеми. Ми це спостерігали під час боїв за Бахмут.

    ВВС: Яка ситуація в Роботиному? Там є теж намагання росіян оточити?

    Олександр Тарнавський: Складність полягає в тому, що сьогодні противник активізувався на всій ділянці фронту, і безпосередньо в моїй операційній зоні. Десь він визначив напрямок головного удару, десь відволікаючий. Так от, стосовно Авдіївки – вона перебуває в напрямку головного їхнього удару. Мар’їнка – це інший напрямок. Новомихайлівка – це, наприклад, відволікаючий напрямок. Новопавлівський напрямок теж має свою мету.

    Що таке Роботине? Це та ділянка місцевості, де ворог мав втрати в території. Де сьогодні він давить, проводить активні штурмові дії. Але під час наступу ворога на любій ділянці, повірте мені, є як позитивні, так і негативні наслідки для них. Вони намагаються досягти успіху, а для нас важливо утриматися і дати чіткий відпір.

    ВВС: Якщо говорити про загальну ситуацію на вашій ділянці – українські сили перейшли вже в оборону?

    Олександр Тарнавський: Українські сили на моїй ділянці вели оборонні дії. На деяких ділянках ми проводили наступальні дії і потім переходили до оборони. Але це відсотків 15, 20, 30. А на решті ділянок ми проводимо активні штурмові дії.

    Про контрнаступ

    ВВС: На вашу думку, чи зайшла ситуація на фронті в глухий кут?

    Олександр Тарнавський: Я думаю, ще ні. На сьогодні вона має точні логістичні результати. Не слід забувати, що ми протистоїмо одній із найсильніших армій, яка має свій відповідний ресурс.

    Вже майже два роки триває широкомасштабне вторгнення російського агресора і майже всі аналітики давали нам прогнози, що ми не зможемо утриматися. А якщо і зможемо – то це не більше місяця або двох. І те, що ворог не досягнув до цього часу заявлених цілей, це вже значний успіх українського народу і його війська.

    Найголовніша помилка ворога – це те, що він не розраховував на таке об’єднання нашої нації, на ту підтримку, яка сьогодні продовжується. Тому, якщо хтось каже, що це глухий кут – ні, це не глухий кут, це сьогодні наш стан.

    ВВС: Зараз багато говорять про результати контрнаступу, що вони не такі, як очікували. Генерал Залужний говорив про те, що розрахунки за підручниками НАТО вже не є актуальними, а секретар РНБО радив оці всі підручники НАТО відправити в архіви. На вашу думку, що пішло не так, що контрнаступ не дав тих результатів, яких всі очікували і про які всі так голосно говорили?

    Олександр Тарнавський: На початку контрнаступу дуже багато всі говорили. Під час ведення наступальних дій теж всі говорили і продовжують говорити. Наше діло, воїнів, виконати відповідні завдання.

    Ми розуміємо, що одна із головних причин – це добре підготовлена оборона. Я скажу, що ворог готувався. І повторюю, що це одна із найсильніших армій світу. Його оборона складалася не з одного, а з декількох рубежів. Противник звів ці оборонні рубежі не за один місяць, а впродовж того періоду, коли ми готувалися до наступальних дій. Тому що розвідка працює цілодобово.

    Ворог використовує свої сильні сторони – це живу силу, ділянки мінування, підготовлені позиції, а також готовність без жалю кидати на смерть свій особовий склад. Перевага в авіації. Дуже велика щільність мінних полів, насиченість бойових порядків ворога, протитанкових засобів, засобів радіоелектронної боротьби та ударних дронів. А також – неможливість використання нами в повному обсязі броньованої техніки, що ускладнювало наші активні просування, а також вплинуло на швидкість наступальних дій.

    Найголовніше – що наш воїн не злякався, він робив те, що він повинен був робити. Так, воно було повільніше, набагато повільніше, ніж ми бачили це в попередніх війнах, читали в книжках чи нам розказували. Сьогодні змінюється тактика, змінюється співвідношення сил і засобів, змінюються засоби впливу як на військо, яке наступає, так і на військо, яке обороняється.

    Сьогодні активізувалася робота радіоелектронна – це і дрони-камікадзе, і спостереження. Це війна майбутнього. Ми всі вчимося на цих помилках, робимо висновки. При цьому я скажу, ми, можливо, не подолали ту глибину, але ми зробили той ривок, який дає подих на подальші наші наступальні дії.

    ВВС: Зараз багато говорять про зведення фортифікаційних споруд українськими силами. Президент поставив це завдання. Як на вашому напрямку це працює?

    Олександр Тарнавський: Найголовніше в обороні – це окопи, бліндажі, укриття. Підходи до цих укриттів як для особового складу, так і для техніки. Скажу, що ці питання проводились, проводяться, а за підтримки президента посилились. Тому що посилили ресурси, які залучаються до відпрацювання, визначили конкретні рубежі, а також відповідальність посадових осіб – як військових, так і цивільних. Тому все проводиться згідно з визначеним планом.

    ВВС: Якщо порівнювати з росіянами – у них сильніші фортифікації чи приблизно на рівні?

    Олександр Тарнавський: Ви знаєте, на тих оборонних рубежах, де перебуває наш солдат, я не скажу, що у росіян воно десь краще. Росіяни в чому переважають? Це мінування ділянок на місцевості. Там, де вони створили інженерні вузли загороджень. Ну і тими бетонними спорудженнями, які унеможливили швидке просування наших військовослужбовців.

    Але в основному – це ділянки мінування. Були створені багатошарові мінні поля, комплексні – як протитанкові, так і протипіхотні. Але ми теж, як мінімум, такі лінії оборонних рубежів виставляємо.

    Про поведінку росіян

    ВВС: Вже майже два роки триває повномасштабне вторгнення. Як взагалі змінюється поведінка росіян у цій війні? Щось вас, може, дивує? Щось вони навчилися? Щось змінилося?

    Олександр Тарнавський: Війна – це розвиток. Вона не повинна залишатися на місці. Скажу відверто, росіяни дуже гарно вчаться – на наших помилках, на своїх помилках. Чим беруть росіяни? Росіяни беруть своєю кількістю, людськими масами. Не жаліючи свій людський ресурс, вони продовжують виконувати ті завдання, які перед ними стоять. Хоча реально вони розуміють, що на деяких ділянках вони втрачають, морально-психологічний стан у них на дуже низькому рівні.

    В цілому ворог на початку своїх штурмових дій масово застосовував техніку, але це у них не виходило. Тому що спрацювали наші мінні поля, спрацювали наші протитанкові засоби.

    Зараз можна казати, що російська армія дуже багато запозичає у нас. Швидко навчається і, напевно, адаптується, копіює ті дії, які у нас найбільш ефективні. Навіть тактичні наші дії ворог бере собі на озброєння – під час тих же штурмових дій в окопах, при наближенні до окопів. Наприклад, дуже схоже почали проводити атаки групами – відділення, взвод за підтримки двох, максимум чотирьох бронемашин.

    Звичайно, залишаються і масовані, так звані “м’ясні штурми” піхотою. Для росіян це нормально. Але в них є величезні втрати живої сили, я скажу, в 3-5 разів (більше за українські втрати. – Ред.), а на деяких ділянках навіть більше.

    Також ворог нарощує застосування дронів-камікадзе, дуже широко застосовує наземні роботизовані платформи. Останнє використовується в основному для підвезення боєприпасів на позиції. Російські окупанти експериментують – встановлюють на них протитанкові засоби, кулемети. І дуже вони гарно вчаться, в тому числі на наших позитивних діях. Що нас, з одного боку, радує, а з іншого – може, і ні.

    ВВС: Яка ситуація з озброєнням в українських сил? Чого найбільше бракує військовим на вашому напрямку?

    Олександр Тарнавський: Сьогодні велика проблема – це боєприпаси різних видів і майже всіх номенклатур. Гостро дуже стоїть питання щодо боєприпасів для артилерійських систем 122 і 152 міліметрів.

    Хочу також звернути увагу на те, що противник, знаючи наші можливості щодо дальності ураження, розмістив свої артилерійські підрозділи на критичній відстані – там, де ми не можемо впливати на його дії. Дуже швидко він розвиває засоби радіоелектронної боротьби, що унеможливлює застосування нами високоточної зброї на великій дальності. Тобто ми сьогодні маємо проблеми у наведені далекобійних боєприпасів під час ведення контрбатарейної боротьби.

    Особливо хочу сказати, що для боротьби з повітряним противником актуальним питанням є постачання зенітних ракетних комплексів типу Stormer, Avenger, Stinger. Тобто якщо є навіть невелика перевага в повітрі – це вже перевага противника над наземним компонентом. А в умовах значного збільшення застосування противником безпілотних літальних апаратів – зокрема FPV-дронів – є необхідність у забезпеченні наших підрозділів засобами радіоелектронної боротьби. Ми застосовуємо – вони протидіють засобами РЕБ. Вони застосовують – ми протидіємо. Тому у нас є в цьому напрямку проблеми.

    Для продовження наступальних штурмових дій ми хотіли б мати ті засоби, які дають можливості розміновувати ділянки місцевості. Знаєте, скільки б цього не було – його все мало.

    ВВС: От ви згадали про перевагу в повітрі. Наскільки надання Україні F-16 може покращити позиції українських військових на фронті?

    Олександр Тарнавський: Підтримка з повітря – вона завжди є підтримкою. Взаємодія повітряної і наземної компоненти – це поєднання сили, волі і руху вперед, до перемоги. Тому я думаю, що це буде мати успіх.

    ВВС: Бо є думки про те, що це вже насправді запізніла допомога, що ці літаки потрібні були ще влітку перед контрнаступом. І це, власне, одна з причин, чому контрнаступ не приніс таких результатів, оскільки не було переваги і підтримки в повітрі.

    Олександр Тарнавський: Переваги в повітрі не було не тому, що не було F-16, а через те, що там є інші фактори. От я сказав, що є сили та засоби, яких ми, на жаль, не мали на той момент для протидії повітряним силам РФ. Це і зараз залишається у нас. Це одна з головних причин – завдання ударів як авіацією, так і дронами-камікадзе. І я думаю, з набуттям цих засобів Повітряні сили стануть сильнішими, а ми будемо більш активними за їхньої підтримки.

    Про настрої військових

    ВВС: Чи бракує у вас людей, чи бракує сил, оскільки мобілізація в Україні не дає потрібних результатів. Яка у вас з цим ситуація?

    Олександр Тарнавський: Ну, знаєте, завжди є брак ресурсу – як людського, так і технічного. Це у всіх військових частинах і угрупованнях. І скільки б ресурсів не було – цього все одно мало. Те, що для перемоги в цій війні нам реально потрібні додаткові сили та засоби – ми всі це прекрасно розуміємо. Тому що ті люди, які сьогодні виконують завдання, вони мають таке поняття, як втома. Тому їх потрібно підмінити, замінити. Як в спортивних матчах, у футболі ця зміна проходить – точно так само і тут.

    А коли ми не маємо ресурсу для заміни – це, на жаль, виснаження для особового складу. Настає моральна втома під час виконання бойових завдань. І тут в значній нагоді будуть уміння та навички кожного командира. Десь підмінити, замінити, відреагувати. На фронті потрібні та важливі як піхотинці, так і кухарі чи слюсарі. Кожен повинен виконувати своє завдання. Тому сьогодні важко, але продовжуємо виконувати завдання.

    ВВС: Ви багато спілкуєтесь з військовими, що ви можете сказати про їхній моральний стан? Тому що зараз так багато проблем: невідомо, коли буде демобілізація, конфлікти у вищому керівництві Зеленський – Залужний і так далі… Як військові взагалі це все сприймають, що вони кажуть?

    Олександр Тарнавський: По-перше, армія вона поза політикою, поза тими розмовами, які точаться навколо армії. Я не бачу проблем чи якихось сутичок між тією чи іншою посадовою особою. Ані мене, ані військових це не цікавить.

    Стосовно морального стану – так, деякі втрачають, деякі його підтримують. Тут є поняття таке – психологічна допомога, моральна допомога. Десь є втома – ми проводимо відповідні кроки, щоб підказати, підтримати. Дуже добре спрацьовує підтримка товариша, підтримка близьких. Тому сьогодні як ми з цього питання виходимо – десь відпустка, десь відпочили. Знаєте, гуртом і батька легше бити.

    А та вся ситуація, яка навколо твориться – знаєте, це не наше питання. Тому у нас проблем немає. Якщо у когось є – як кажуть, вирішуйте їх самі…

    ВВС: Скоро Новий рік. Які ваші очікування, прогнози? Як ви думаєте, що буде відбуватися на фронті?

    Олександр Тарнавський: Я думаю, що наступний рік буде, можливо, ще важчим. Тому що ми повинні закінчувати ведення бойових дій і звільнення наших територій. І чим ближче до виконання цього завдання, головної мети – виходу на наші кордони, воно буде ще складніше. Ворог про це знає і буде творити все для того, щоб ми це завдання не виконали.

    Тому, як кажуть, нам – удачі, ну, а їм – вони свій вибір зробили. Тому я кажу, що рік буде важкий.

    ВВС: Ви думаєте, це реально в наступному році завершити війну?

    Олександр Тарнавський: Питання “завершити війну” я ніколи не ставлю. Питання – перемогти. Тому що завершити війну можна по-різному. Для нас, військових, це перемога.

    ВВС: Останнім часом в ЗМІ називали ваше прізвище серед тих, кого, можливо, будуть змінювати. Як ви до цього ставитесь? Ви готові?

    Олександр Тарнавський: Я вам скажу так, що я своє життя змінював іще з дитинства. Закінчив школу, пішов навчатися в військовий навчальний заклад і постійно змінював свій статус. Командир взводу, роти, командир батальйону. Сьогодні – командувач. Чи хочуть змінити – я ж не знаю. Я готовий до всіх умов.

  • Залужний дав першу пресконференцію. Що він сказав про мобілізацію та війну

    Залужний дав першу пресконференцію. Що він сказав про мобілізацію та війну

    Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підсумував рік війни, дав прогноз на майбутнє і розповів, що думає про урядовий законопроєкт щодо нових правил мобілізації.

    26 грудня Валерій Залужний провів свою першу за час повномасштабного вторгнення пресконференцію. Вона була короткою і широко не транслювалася.

    Залужний прокоментував резонансний пакет урядових законопроєктів щодо мобілізації, демобілізації та військової служби, внесений в парламент напередодні, а також стисло висловився про ситуацію на фронті та натякнув, чим для української оборони може обернутися наступний рік.

    Скільки мобілізованих потрібно

    Перед пресконференцією Залужний, який практично ніколи не роздає коментарів ЗМІ, ненадовго включився в національний телемарафон.

    Він, зокрема, прокоментував заяву президента Зеленського, який стверджував, що військове командування запросило мобілізувати у наступному році 450-500 тис. новобранців, щоб поповнити військо.

    Залужний уточнив, що генштаб “жодного запиту на якісь цифри не робив”.

    Мовляв, свої потреби армія формує, враховуючи поточний некомплект, формування нових військових частин і прогнозів щодо втрат, які можуть бути у наступному році.

    “Озвучувати цю цифру ми не можемо, бо це військова таємниця”, – додав він.

    “Ми формуємо запити на ресурси – на військову техніку і людей. Всі ці пропозиції ми подаємо до міноборони, як до суб’єкта законодавчої ініціативи, яке вже далі вирішує, як це забезпечити. Нам необхідні снаряди, зброя і люди. Все решта виконують органи, які мають повноваження”, – пояснив Залужний.

    Ухилянти, мобілізація і “не справа ЗСУ”

    Уже на пресконференції Залужний детальніше прокоментував законопроєкти про нові правила мобілізації.

    Головний з них внесли в парламент ввечері 25 грудня. Він передбачає зниження віку для мобілізованих з 27 до 25 років, спрощення процедури військового обліку та вручення повісток, а також суворіші санкції за ухилянтство аж до багатотисячних штрафів та ув’язнення.

    Крім того, законопроєкт передбачає можливість демобілізації для тих, хто служить більше трьох років під час воєнного стану і для тих, хто побував в полоні.

    Залужний наголосив, що хоча військові працювали в робочій групі з підготовки документів, але більшість положень, особливо ті, які стосуються безпосередньо мобілізації цивільних та санкцій щодо ухилянтів, розробляли не в генштабі.

    “Ми армія, і ми маємо воювати, а не втручатися в життя цивільних”, – підкреслив він.

    На уточнення ВВС Україна, Залужний також наголосив, що не військове керівництво ініціювало електронні повістки, які, як сказано в законопроєкті, зможуть надсилати на електронну пошту чи в електронний кабінет призовника.

    “Точно цю пропозицію вносив не генштаб”, – сказав він.

    Відповідаючи на питання про військовозобов’язаних за кордоном, Залужний додав, що ЗСУ не мають наміру втручатися у життя цивільних, які виїхали.

    “ЗСУ мають воювати, жодним чином не впливати на цивільне життя наших мирних громадян, в тому числі тих, які виїхали за межі нашої країни. Для цього є центральні органи виконавчої влади, які мають прийняти рішення. Я не можу давати цю оцінку і не хочу це робити, але буду дуже радий, якщо через деякий час побачу їх у війську і з задоволенням організую їм підготовку”, – зауважив головком.

    За словами Залужного, для генштабу важливо, щоб мобілізація відбувалася, але яким чином – це вже завдання уряду.

    Щодо деяких позицій законопроєкту Залужний висловився скептично.

    Зокрема, щодо положення про обов’язкову ротацію військових через шість місяців бойових дій.

    “Звісно, ця норма дуже цікава і, звісно, хотілося б, щоб вона була. Але знову ж таки, наші люди зараз не на змаганнях, це не шоу, за яким спостерігає весь світ. Ситуація на фронті залежить від дій противника. Ми не можемо прогнозувати, це буде шість місяців, п’ять місяців, три місяці”, – пояснив головком.

    “Якщо люди пропонують проводити кожні шість місяців ротацію, вони мають розуміти тоді, що бойовий комплект військ необхідно збільшувати хоча б у два рази”, – підкреслив він.

    Водночас Залужний визнав, що саме ЗСУ пропонували відмовитися від строкової служби і готові до цього.

    Відповідно до нового законопроєкту, строкову службу має замінити базова військова підготовка, яку протягом кількох місяців мають пройти юнаки від 18 до 25 років.

    “Ще станом на літо ми були не готові змінити строковиків, але десь наприкінці листопада це вже була абсолютно наша пропозиція. … Станом на сьогоднішній день вони нам не потрібні”, – пояснив він.

    Про демобілізацію

    Окремо головком зупинився на демобілізації військових, які давно воюють на фронті.

    Він додав, що генштаб та міноборони погодилися дозволити демобілізацію для тих, хто понад 36 місяців безперервно служив під час воєнного стану.

    Але лише за умови, якщо не буде більшого загострення на фронті. Адже тоді постане питання – як і ким замінити досвідчених людей, які залишать ЗСУ.

    “Я чітко розумію, що наші бійці на фронті зараз знаходяться в надскладних умовах, – заявив він. – Я сподіваюсь, що через 36 місяців ми впораємось із завданням, щоб замінити тих людей, які в надскладних умовах”.

    Ситуація на фронті

    Валерій Залужний ухильно говорив про перспективи війни.

    “Можу вас запевнити, що наступний рік буде відрізнятися від 2023 року, ми все для цього робимо”, – заявив головком.

    Він додав, що керівництво визначило проблеми і працює над їхнім вирішенням.

    Коментуючи окремі напрямки на фронті – криваві бої за Бахмут, який росіяни взяли цього літа, а також битви за Авдіївку і Мар’їнку, які також під загрозою повної окупації, – Залужний наголосив, що все має визначати військова доцільність:

    “Не потрібно на цьому сильно зациклюватися і робити якісь шоу або шоу скорботи навколо якогось населеного пункту. Ведення бойових дій підпорядковується своїм законам, які не залежать від того, подобається це командирам, політикам чи журналістам”.

    Залужний зазначив, що ЗСУ оборонятимуть кожен клаптик землі, але якщо треба буде зберегти людей”, “ми приймемо це рішення і збережемо людей”.

    “Росіяни знищують міста, використовують велику кількість снарядів. Вони можуть зробити так, що за 2-3 місяці із міста буде те, що трапилося з Бахмутом”, – додав головком.

    Саме це, за його словами, зараз відбувається в Авдіївці та Мар’їнці. Особливо складна ситуація в останній, російська влада вже відзвітувала, що місто взяте, але Залужний заперечив. Він сказав, що ЗСУ все ще перебувають у його північній частині.

    “Але я можу сказати, що цього населеного пункту вже не існує”, – сказав він, маючи на увазі великі руйнування.

    За словами Залужного, “немає нічого такого, що може викликати суспільний резонанс” в тому, що українські військові відійшли на околиці Мар’їнки і навіть облаштовують позиції за цим містом.

  • Стратегічна оборона та можливості для закінчення війни. Що очікує Україну?

    Стратегічна оборона та можливості для закінчення війни. Що очікує Україну?

    Війна в Україні остаточно перейшла у стан позиційної: жодна зі сторін не може провести велику операцію, не витративши на неї надто багато ресурсів — техніки, боєприпасів, але найголовніше — людей. В обговоренні майбутньої стратегії ЗСУ замість “контрнаступу” все частіше лунає інший термін — “стратегічна оборона”.

    Про необхідність переходу до стратегічної оборони заявив в інтерв’ю ВВС колишній головком ЗСУ Віктор Муженко, причому, за його словами, Київ зберігає “потенційну можливість розгрому окупаційних військ на території України”, якщо зможе грамотно розробити і реалізувати таку стратегію.

    Про перехід до “року стратегічної оборони” йдеться і у великій доповіді, підготовленій міністерством оборони Естонії.

    Позиційна війна, тобто така війна, коли лінія фронту не зазнає значних змін за будь-якої інтенсивності боїв, — вимушений стан.

    З нього, щоправда, можна отримати й переваги, коли нічого іншого просто не залишається. Хоча командування будь-якої армії зазвичай воліє вести маневрову війну, для якої, власне, будуються всі сучасні збройні сили.

    Позиційна війна за своїми цілями може називатися війною на виснаження. На відміну від маневрової чи “блискавичної” війни, цілями в ній стають не розгром армії супротивника, зайняті міста чи території, вихід на якісь стратегічно важливі позиції, а зниження боєздатності армії супротивника та обороноздатності його держави в цілому, здатності його народу та армії до опору.

    При цьому позиційний конфлікт не може сам по собі закінчитися перемогою — він або призводить до ситуації, коли виснажена країна погоджується на поступки, або створює умови для переходу війни до більш активної, маневрової.

    Артилерія

    З осені 2022 року й аж до кінця літа 2023-го в Україні та на Заході багато політиків і військових говорили про необхідність й важливість літнього наступу, і, очевидно, перемагати на фронті вони збиралися саме рішучим ударом.

    Однак після закінчення цього наступу, яке не досягло поставленої мети, стало ясно, що така стратегія не спрацювала і Києву доведеться вступати з Москвою в затяжний конфлікт на виснаження.

    При цьому в Кремлі переконані, що військовий, економічний та демографічний потенціал у Росії вищий, ніж в України. Крім того, російське керівництво впевнене, що іноземна допомога Україні незабаром, ймовірно, припиниться, що Захід втомиться від цієї війни швидше за Росію.

    Ця впевненість пролунала, зокрема, під час “прямої лінії” Володимира Путіна 14 грудня, коли він заявив, що російська фінансово-економічна система міцна, а армія боєздатна, на відміну від України, яка, за словами російського президента, “сьогодні майже нічого не виробляє”. “Намагаються щось там зберегти. Все привозять, вибачте за моветон, на халяву. Але ця халява коли-небудь може і закінчитися. І, судячи з усього, так і закінчується помаленьку”, – заявив Путін.

    Володимир Путін
     

    Майбутнє підтримки України дійсно залишається невизначеним — у США долю цієї допомоги Конгрес вирішуватиме у січні, Європа також поки що не змогла затвердити нове фінансування України.

    Як зазначають багато експертів, зокрема з американського Інституту вивчення війни, “раптове припинення допомоги Заходу, найімовірніше, рано чи пізно призведе до втрати здатності України стримувати російську армію”.

    Україна і її партнери намагаються вирішити цю проблему, розробивши план, який може хоча б описати перспективу західним політикам та допомогти їм у вирішенні питання щодо військової допомоги Києву.

    Невизначеність і відсутність більш-менш чіткої перспективи дуже заважає конгресменам у затвердженні пакета допомоги — їм просто незрозуміло, як довго доведеться витрачати гроші на підтримку ЗСУ у війні, перемога якої не має зрозумілого образу.

    Як написала на початку грудня газета New York Times, Україна спільно з США розробляють стратегію, головна мета якої – утримати території, які контролює ЗСУ.

    За інформацією видання, американці пропонують сфокусуватися на цій головній меті, тоді як українці хочуть вести активніші бойові дії із застосуванням далекої високоточної зброї.

    Зараз ідея зіграти в гру, яку нав’язує Україні Росія, тобто почати війну на виснаження, замість підготовки нового великого наступу, знаходить все більше прихильників. І це логічно — іншого виходу поки що просто не видно.

    “Війна на виснаження невигідна нікому і ніколи, на неї йдуть, тільки якщо немає можливості вести війну більш активно, але в такій ситуації вона більш невигідна Україні, ніж Росії: окрім втрат на фронті, мільйони біженців, ракетні удари по всій території країни, руйнування інфраструктури та економіки, неясні перспективи держави загалом — тому, якщо наступ і злам тенденції не вдалися, треба ще раз подумати про перспективу”, — так описав нинішню ситуацію в інтерв’ю ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.

    Так вийшло

    Взагалі ні російська, ні українська армії не збиралися закопуватися в землю і переходити до війни на виснаження.

    У лютому 2022 року Росія спробувала зробити класичний бліцкриг з проривом до столиці та захопленням доброї половини України.

    БМП збройного формування ДНР
     

    Коли взяти Київ не вдалося, а просування на півдні зупинилося, то Росія почала наступ на Донбасі, який також був цілком рішучим і за характером, і за цілями: російські війська прагнули оточити і знищити велике українське угруповання, але також безрезультатно — на півдні “кліщів” українську оборону не вдавалося пробити, а на півночі взагалі все закінчилося поразкою.

    На початку вересня 2022 року, скориставшись низькою щільністю російських військ у Харківській області, ЗСУ змогли спланувати та провести осінній наступ, звільнивши велику територію, а потім змусивши Росію відвести війська від Херсона на лівий берег.

    Однак згодом обидві сторони не змогли спланувати і провести жодної великої операції і досягти такого ж успіху, як у російської армії на півдні України на початку вторгнення або у ЗСУ під Ізюмом восени 2022 року.

    Під час літнього наступу 2023 року ЗСУ вклинилися в російську оборону на 30 кілометрів, але не досягли поставленої мети — виходу до Азовського моря або хоча б звільнення міста Токмак, що лежить на півдорозі до узбережжя.

    Таким чином, позиційною ця війна стала ще взимку-навесні 2023 року, а літній наступ ЗСУ лише наочно показав, як важко переламати це становище.

    Чому виник позиційний глухий кут?

    Причин, через які війна перейшла у такий стан, кілька.

    Після російської мобілізації на фронті з обох боків виявилися сумірні за розміром угруповання, причому їхня чисельність дозволяє наситити частини в обороні настільки, щоб унеможливити прорив невеликими групами.

    Таке просування ускладнене ще й тим, що за довгий час, протягом якого лінія фронту залишалася незмінною, кожна зі сторін встигла підготуватися до оборони, викопавши траншеї, обладнавши вогневі точки, встановивши мінні поля та пристрілявши їх.

    Крім того, кожна зі сторін використовує весь арсенал розвідки, щоб контролювати територію, зайняту супротивником, постійно вдосконалюючи навички та техніку.

    Враховуючи, наскільки добре зараз проглядається ближній тил, прихована концентрація та прорив невеликих груп – дуже ускладнені. Іноді між виявленням та ураженням цілі артилерією проходить лише кілька хвилин.

    Прорив великими угрупованнями теж виявився майже неможливим. Теоретично існує можливість зібрати ударне угруповання та створити чисельну перевагу на певній ділянці фронту, однак і тут розвідка заважає зробити це потайки.

    Обидві сторони активно використовують для розвідки безпілотники, та й інші види розвідки стали більш ефективними. Наприклад, агентура на території супротивника може передавати дані значно швидше, ніж раніше.

    Військовий з дроном
     

    Сучасні системи електронної розвідки також стали досконалішими. Україна отримала доступ до інформації із західних супутників та даних літаків-розвідників, а Росія активно залучає власні розвідувальні засоби, як-от радари та літаки ДРЛС.

    Тож потай розгорнути велике угруповання стало практично неможливо — супротивник розкриває задум і встигає відреагувати на загрозу, підтягнувши зі свого боку до місця майбутнього прориву резерви.

    Зрештою, жодна зі сторін не продемонструвала вміння діяти великими з’єднаннями в рамках загальновійськового бою в тісній взаємодії різних складових ударної групи — інженерних, танкових, мотопіхотних, ракетно-артилерійських та авіаційних частин.

    Річ частково в тому, що в цій війні з’явилося стільки нових військових технологій, що їхнє застосування поки що дуже погано вивчене, і тактичні прийоми, які дозволяють з ними боротися, не відпрацьовані.

    І оскільки досвіду та вміння ведення бойових дій не вистачає на всіх рівнях, починаючи з рядових і закінчуючи командуванням, все це призводить до надто високих втрат.

    При цьому воюючі армії набувають нового бойового досвіду, що дозволяє їм робити все менше помилок, якими міг би скористатися супротивник.

    Чого потребує Україна для оборони?

    Загальні цілі переходу до стратегічної оборони, про які йшлося у згаданій вже аналітичній доповіді естонських військових, не дають уявлення про те, якої тактики дотримуватимуться ЗСУ під час кампанії.

    Вона буде пов’язана із постачанням іноземного озброєння та військової техніки. З одного боку, ці поставки виходитимуть із потреб України, з іншого — обмежуватимуть свободу дій ЗСУ.

    Якщо ЗСУ не вдасться до спроби ще одного наступу в 2024 році, а дійсно перейде до оборони, то номенклатура західних поставок має змінитись.

    Як зазначає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, насамперед ЗСУ потребують артилерійських боєприпасів, оскільки “на них стоїть і оборона, і наступ у російсько-українській війні”.

    “Необхідно посилити ППО та ПРО, особливо з початком чергової зимової кампанії ударів по інфраструктурі, з цим, зокрема, пов’язане й постачання Німеччиною ще однієї батареї Patriot. Потрібен реальний початок постачання авіації — і як друге дихання українським ВПС на перспективу, і як протидія російським літакам, зокрема, запускам крилатих бомб з УМПК, проти яких ППО малоефективна. Бронетехніка для оборони менш критична, аніж для наступу, але на перспективу потрібна і вона”, — вважає ізраїльський експерт.

    Але головне, за словами Гендельмана, полягає у мобілізації української економіки й держави. “Насамперед це стосується переведення країни на воєнні рейки, розкручування ВПК і взагалі мобілізації матеріальних та людських ресурсів для війни. Поки що Росія показує себе в цьому краще, ніж Україна, хоча, здавалося б, Україні це більше горить і можна було очікувати на великі зрушення”, — сказав він.

    Гендельман вважає, що Україна має докладати максимальних зусиль для розвитку власного ВПК, що знизить її залежність від західних постачань.

    “Проблема з постачанням у тому, що західний ВПК теж розкручується недостатньо швидко, і за багатьма категоріями є фізична нестача […] Тому все знову впирається у власні українські можливості та зусилля. Якщо це “не дуже й хотілося” щодо переходу на воєнні рейки продовжиться, Україна програє, і жодні посилання на об’єктивні обставини не допоможуть”, — вважає він.

    Маневрена чи окопна?

    Документ, розроблений естонськими військовими, містить цілі й завдання, які можуть поставити перед собою ЗСУ, якщо вирішать воювати з Росією на виснаження.

    Серед них – удари по комунікаціях, щоб порушити постачання військ на передовій, тиск на Чорноморський флот, щоб знизити його активність, а також захист повітряного простору, щоб не дозволяти російській авіації на нього впливати.

    Крім того, ЗСУ пропонують продовжувати стримувати російський повільний наступ, завдаючи при цьому російській армії максимально можливих втрат.

    За підрахунками міністерства оборони Естонії, Росія здатна готувати не більше 130 тисяч військових протягом пів року. Естонці вважають: якщо безповоротні втрати (вбитими та пораненими без можливості повернутися на фронт) складуть 50 тисяч за пів року, то це перевантажить російську мобілізаційну систему і призведе до того, що на фронт потраплятимуть менш підготовлені солдати, що зменшить боєздатність російського угруповання.

    Ракетний удар по Києву
     

    Ці загальні принципи, викладені у доповіді, не дають уявлення про те, яку тактику оберуть ЗСУ. Ймовірно, цього поки що не знає навіть командування українською армією.

    Оборонна стратегія не означає, що війська не будуть маневрувати та проводити наступи.

    Штурм Вугледару минулої зими, весняне взяття Бахмута, бої під Авдіївкою — всі ці операції, які проводила російська армія, укладаються в концепцію позиційної війни, так само як і український плацдарм на лівому березі Дніпра і навіть просування під тим самим Бахмутом і в районі Оріхівського виступу влітку 2023 року.

    Ці операції не призвели до значних змін лінії фронту, тобто до таких, які б змінили характер війни (тому війну і називають позиційною). І всі вони були надзвичайно затратними.

    При цьому, оскільки польова фортифікація є однією з основ оборони в позиційній війні, будівництво ліній оборони — додаткові витрати такого конфлікту. Це десятки і навіть сотні кілометрів траншей, протитанкових ровів, загороджень, гектари мінних полів, бетонні бункери, доти та багато іншого. Будівництвом цих ліній оборони зараз займаються обидві сторони.

    Відмовитись від активних бойових дій під час позиційної війни важко — адже тільки так можна утримати чи завоювати ініціативу, змушуючи супротивника реагувати на погрози. Реакція завжди більш затратна, ніж заздалегідь підготовлений удар, тому що вона вимагає екстрених заходів.

    Тому під час позиційної війни кожна армія має вибір — або готувати і вести затратні активні операції, або реагувати на ініціативу супротивника, витрачаючи на це ще більше ресурсів.

    Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголошує, що стратегічна оборона, до якої мають, за його словами, вже зараз перейти українські сили, передбачає нанесення ними контрударів.

    Паралельно, каже Муженко, Україна має “переформатувати фронт”. “Це означає, що нам потрібно створити потужний резерв – не лише кількісний, а й якісний. А якісний резерв — наявність військових організмів: бригада, корпус і так далі — підготовлених, оснащених, злагоджених, з високим моральним духом, здатних вирішувати такі питання”, — резюмує він.

    Давид Гендельман вважає, що оборона вимагатиме менших зусиль і напруги, ніж активніша війна, але цей час потрібно використовувати для підготовки саме до рішучих бойових дій.

    “Оборона менш витратна за ресурсами, ніж наступ, але все ж таки впирається саме в перспективу: і втрати, й інші витрати просто розмазуються в часі замість великих одномоментних втрат при великому наступі. Тому якщо протягом оборонного етапу не буде зрушень у переході на воєнні рейки, то це просто відкладення неприємностей, а не їхнє вирішення”, — каже він.

    Про це йдеться і в доповіді естонських військових. На думку експертів міноборони Естонії, головна ціль на цей час – підірвати впевненість Росії у тому, що війну вдасться завершити протягом 2024 року. Для оборони України наступний рік буде стратегічним, протягом цього часу має бути побудована військова та промислова база країни для того, щоб у Києва з’явилась можливість завдати поразки російським військовим.

    Зважаючи на все, командування ЗСУ цілком усвідомлює проблеми, що виникнуть за тривалого позиційного протистояння. Український головнокомандувач Валерій Залужний ще на початку листопада опублікував статтю в журналі Economist, в якій виклав свої погляди на те, чого потребує Україна в такій війні.

    За словами Залужного, пріоритетами для ЗСУ (тобто тими сферами, які необхідно розвивати та зміцнювати) є авіація, яка дозволить домогтися якщо не переваги в повітрі, то хоча б паритету; РЕБ – вони життєво необхідні на тлі різкого збільшення дронів; системи контрбатарейної боротьби – артилерія в позиційній війні стає одним з головних засобів поразки і з нею потрібно боротися; інженерна техніка для подолання мінних полів — саме вони стали одним з головних чинників, які не дозволили ЗСУ провести успішний наступ. І, нарешті, люди, оскільки саме вони звільняють окуповані території — літаки, дрони та інша техніка це зробити не може.

    Залужний написав, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою. Однак і сам він визнає, що війна набула позиційного характеру, і багато коментаторів говорять, що головне для України в період “стратегічної оборони” — не втратити ще більше своєї землі.

  • НЦУ заблокувало сайти декількох медіа. Список

    НЦУ заблокувало сайти декількох медіа. Список

    Держспецзвʼязку України 16 грудня 2023 року видало розпорядження щодо блокування деяких інтернет-ресурсів.

    До переліку заборонених доменних імен потрапили такі ресурси:

    1. Skelet.Info: Цей сайт публікує досьє, біографії та компромат на українських чиновників, бізнесменів та політиків. У реєстрі фейків України його описують як “викривальний каталог досьє”, що публікує надумані матеріали на активних мешканців України.
    2. Politeka: Це новинний інтернет-ресурс, який, за словами моніторингу Інституту масової інформації (ІМІ), порушує стандарти журналістики. Дослідження вказують, що Politeka активно просуває “хороших росіян” в українському YouTube.
    3. Голос.UA: Ця інформаційна агенція, власницею якої є дружина Петра Симоненка Оксана Ващенко, вважається працюючою за кордоном. Після російського вторгнення в Україну вона створила “проукраїнський контент”.
    4. СПЖ (Спілка православних журналістів): Це новинний ресурс про Православ’я в Україні та світі. Його звинувачують у цитуванні заяв ієрархів Російської Православної Церкви, які схвалюють російську агресію проти України.
    5. БЕЗцензор: Це джерело альтернативних новин, яке було пов’язане з поширенням фейкових новин, таких як “Байден: Зеленський мене обдурив і скоро за це заплатить”.
    6. УКРРУДПРОМ: Цей інформаційно-аналітичний портал має співзасновника, відомого українського кіберсквотера Олега Богатова.
    7. СТІНА, Акценты, UA Reporter, МРІЯ, From.ua: Ці ресурси також увійшли до переліку заборонених, проте конкретні деталі про них не надані.

    Це рішення призначене для запобігання поширенню дезінформації та інших негативних впливів в інтернеті.

  • Кулеба: впевнений, що ЄС виділить 50 мільярдів євро Україні, незалежно від Угорщини

    Кулеба: впевнений, що ЄС виділить 50 мільярдів євро Україні, незалежно від Угорщини

    Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба висловив впевненість у тому, що Європейський Союз, незважаючи на тимчасове блокування Угорщиною, ухвалить рішення про виділення 50 мільярдів євро Україні.

    Він наголосив, що рішення про позачерговий саміт не було викликане вето Угорщини, а лише бажанням інших 26 європейських країн надати Угорщині час для узгодження позиції.

    “Вони (ЄС) не хочуть мати ситуацію, коли постійно ухвалюються рішення “мінус один”, – сказав Кулеба.

    У випадку відсутності угоди протягом місяця, гроші все одно будуть виділені, а питання залишається, чи буде здійснено це рішення всіма 27 країнами ЄС чи без Угорщини.

    Раніше голова Європейської ради Шарль Мішель після завершення переговорів лідерів ЄС 14-15 грудня заявив, що прем’єр Угорщини Віктор Орбан не дозволив ухвалити бюджетне рішення ЄС, яке включало б середньострокову програму допомоги Україні на 50 млрд євро. У зв’язку з цим лідери домовилися про позачерговий саміт, присвячений цьому питанню, який відбудеться 1 лютого.

  • Юрдепартамент Міністерства відновлення очолює людина Табачника

    Юрдепартамент Міністерства відновлення очолює людина Табачника

    На сайті Мінвідновлення є інформація про голову юридичного департаменту. Це дехто Ольга Кравченко.

    Журналісти Телебачення Торонто отримали від джерел в правоохоронних органах України архів листування Дмитра Табачника в Telegram у період із 2019 до кінця 2022 року з різними діячами на окупованих територіях України, а також зі співрозмовниками, які живуть і працюють на вільних територіях України. OSINT-розслідування Телебачення Торонто показало, що Табачник зберігає дружні і робочі зв’язки з людьми, з якими він активно взаємодіяв на посаді міністра освіти, а також впливає на кадрові призначення.

    Якщо новини про можливі контакти Табачника з колаборантами Царьовим, Балицьким, Сальдо а також ватажком кадирівців на окупованих територіях Мурадом Саідовим отримали багато уваги від медіа, то один із впливових контактів Табачника в уряді не отримав належної уваги. Тому давайте це виправляти.

    Мова йде про чинну керівницю юридичного департаменту Міністерства відновлення Ольгу Кравченко. Це укрупнене міністерство утворено шляхом приєднання до Міністерства інфраструктури Міністерства розвитку громад та територій України.

    Наскільки впливова і важлива ця посада – важко переоцінити. Без уваги і візи керівника юридичного департаменту не пройде жоден критично важливий документ цього міністерства.

    Ольга Кравченко за часів Табачника керувала юридичним департаментом Міністерства освіти. У 2023 очолила юридичний департамент в Міністерстві відновлення, де і працює зараз.

    Також вона керувала департаментом з питань судоустрою та статусу суддів в Адміністрації президента Порошенка. Після цього працювала заступницею голови Державної судової адміністрації. Згодом перейшла в Офіс Генпрокурора, де працювала з Рябошапкою та Венедіктовою.

    Екс-заступник Табачника Євген Суліма на прохання Табачника зв’язувався з Ольгою Кравченко, коли вона проходила конкурс на посаду в Мінекономіки. Табачник просив Суліму обговорити з нею майбутню співпрацю.

    Крім того, Кравченко та Табачник бачилися особисто на відпочинку в Об’єднаних Еміратах в 2021 році. Фото зі спільного відпочинку Табачник пересилав Кравченко в особистих повідомленнях.

    Цього ж року Табачник просив дати їй роботу.

    Ну і у переписці були меми з президентом Зеленським.

    І Кравченко не написала, що для неї це неприйнятно.

    Варто додати, що Шмигаль видавав розпорядження і Кравченко виконувала обов’язки дрежсекретаря Мінрегіону. Це було в травні 2023 року.

    Цікаво, до яких документів в уряді має доступ фсб через друзів Кравченко.

    Інформація щодо зв’язків Кравченко і Табачника вже в публічному доступі кілька днів. Цікаво, яка ж реакція пана Кубракова?

    Ну, і тут треба додати дещо про проєкт скандальної урядової постанови, який є клоном містобудівної “реформи” 5655, яку лобіює Кубраков і голова назви партії “Слуга народу” Олена Шуляк. Навряд чи цей документ міг з’явитися без візи голови юрдепартаменту профільного міністерства.

    Як я з’ясувала, авторкою цього документу є особа, яка близька до нардепа з ексОПЗЖ Дмитра Ісаєнка. Того самого, який досі є секретарем у комітеті, який очолює Олена Шуляк. Вона ж головна авторка законопроєкту 5655, який розкритикували наші міжнародні партнери і який Шуляк лобіює разом з Олександром Кубраковим та Миколою Федоровим.

    Треба бачити список всіх віз на проєкті постанови 5655 і розуміти, хто її ініціював. Це постанова мала бути прийнята 13 грудня – напередодні знакової євроінтеграційної події у Брюсселі. Тобто хтось ну дуже хотів нас зіпсувати інформаційно картинку і дати шанс опонентам кивати на корупційну складову в діях центральної влади.

    То якщо у нас в уряді люди, пов’язані з ексОПЗЖ готують постанови від Мінрегіону, а юридичний департамент Мінрегіону очолює подружка Табачника, то де зрада я розумію. А от:

    хто там зрадник, що дозволяє цьому всьому відбуватися?

    Треба, щоб дуже серйозну молебень провели на Службі Божій.