Масштабна ракетна атака спрямована на Україну, зокрема, на місто Київ, стала найбільшою за часів конфлікту. Основна мета цього нападу – тестування систем протиповітряної оборони в столиці, а також ураження таких об’єктів як стратегічні військові цілі, адміністративні будівлі силових структур, цехи з виробництва техніки та компонентів для озброєння, склади зброї та інфраструктурні об’єкти.
Напад призвів до знищення значної кількості об’єктів, а частинки ракет розлетілися по житлових кварталах, призводячи до серйозних руйнувань та людських жертв. При цьому у Харківській області відбувся напад на склад боєприпасів, що супроводжувався гучними вибухами, що створили враження масштабного салюту. У Львові також постраждав цех, який виготовляв та зберігав військову техніку. У Миколаєві були піддані обстрілу промислові та інфраструктурні об’єкти.
Наші джерела зауважують, що з плином часу російські збройні сили можуть здійснити прорив у протиповітряній обороні Києва, де концентрується більшість систем протиповітряної оборони, в той час як решта України лишиться менше захищеною. Це може призвести до необхідності закупівлі боєприпасів за гроші, а не за допомогою міжнародної допомоги, що в свою чергу обмежить можливості купівлі інших військових технологій.
23 січня рано вранці Росія знов вдарила по Україні, запустивши більше десяти крилатих ракет з бомбардувальників Ту-95МС. Близько 6 годин ранку ракети перетнули кордон і, після маневрів, ударили по Києву.
Також були випущені балістичні і крилаті ракети по Харкову, Дніпру і Павлограду, призводячи до жертв в Києві, Харкові і Павлограді. У Харкові цілий під’їзду житлового будинку зазнав руйнувань.
Перші групи ракет пролетіли через Сумщину у західному напрямку через Полтавську, Черкаську та Вінницьку області. Після маневрів над Вінниччиною та Житомирщиною більшість ракет спрямувались на Київ, де працювала система протиповітряної оборони, і де вибухи відбулися.
Свідки повідомили про гучні вибухи у західній і центральній частині столиці, а над Києвом підіймався дим. Військова адміністрація повідомила, що в результаті ракетного удару у Святошинському районі загорілись припарковані автомобілі.
Мер Києва Віталій Кличко уточнив інформацію про руйнування та поранених у столиці, вказавши, що в Святошинському районі горить будівля, легкові авто, і є інформація про влучання уламків у будівлю дитсадка.
У Солом’янському районі вибухова хвиля повибивала вікна в багатоквартирному будинку, де звернулися до медиків з постраждалими. В Солом’янському районі горять кілька квартир житлового будинку, екстрені служби направлені на місце події. Також є влучання у нежитлову будівлю в Печерському районі.
“У житловому будинку в Святошинському районі виявлено не здетоновану бойову частину ракети. Проводиться евакуація мешканців”, – додав мер Києва.
Голова КМВА Сергій Попко повідомив про одну загиблу жінку та поранених в столиці, більшість з них з минно-вибуховими травмами. Мер Києва заявив, що кількість постраждалих – дев’ять осіб, більшість з них в Солом’янському районі, де вісім людей госпіталізовано. Медики проводять реанімаційні заходи для одного з постраждалих, і надають допомогу на місці ще одному 13-річному хлопцеві.
Повітряні сили розкрили, що ракети, спочатку направлені на Старокостянтинів у Хмельниччині, здійснили поворот і вирішили атакувати столицю.
За останній місяць, внаслідок подібних атак Росії, зазвичай також відбувається випуск ракет з бомбардувальників Ту-22М3 та аеробалістичних “Кинджалів” з Міг-31.
Група Ту-22М3 піднялася у повітря після 6 годин ранку і теж випустила ракети. Удари також були завдані по Харкову.
Перед запуском крилатих ракет приблизно о 5 годині ранку Росія нанесла удар балістичними ракетами по Харкову, що призвело до серії вибухів.
Олег Синєгубов, глава Харківщини, повідомив про руйнування цивільної інфраструктури та житлових будинків.
Після 7 години ранку атаки на Харків повторились. Внаслідок ударів загинули дві жінки, а принаймні 13 людей отримали поранення.
Керівник поліції Харківщини Сергій Болвінов повідомив про пожежу на газогоні та чотири влучання в передмісті Харкова. Внаслідок обстрілу пошкоджені житлові будинки в приватному секторі, а діти і одна жінка отримали осколкові поранення.
Російські сили також зруйнували санаторну школу для хворих дітей в іншому районі. Пізніше стало відомо про повну руйнацію під’їзду багатоквартирного будинку внаслідок обстрілу, де рятівники зараз ведуть рятувальні роботи.
Мер Харкова Ігор Терехов повідомив про проблеми з енергопостачанням та водопостачанням в одній з найпостражаліших частин Київського району.
Також Росія вчинила атаку на Балаклію, запустивши дві ракети С-300.
Близько 7 годин ранку Повітряні сили повідомили про рух балістичних ракет у напрямку Дніпра та Павлограда.
По Павлограду також було нанесено удар крилатими ракетами. За попередньою інформацією, внаслідок атаки загинула одна людина, і є постраждалі, як повідомила місцева влада.
Росія продовжує використовувати комбіновані ракетні атаки, подібні до тих, що відбулися з кінця грудня 2023 року. Зазвичай вона використовує крилаті ракети, аеробалістичні “Кинджали”, а також балістичні ракети С-300 та “Іскандер М”.
Перший подібний удар стався 29 грудня, а наступні – 2, 8 і 13 січня. Варто відзначити, що інтервал між атаками цього разу становив аж десять днів.
Експерти вважають, що затримка у новій атакі може бути пов’язана зі знищенням 15 січня над Азовським морем російського літака радіолокаційного виявлення А-50.
Під час атаки по Києву 29 грудня загинула рекордна кількість людей з початку вторгнення – аж 33 особи.
Уже майже два роки українська армія стоїть на захисті від тиску російських військ. Приблизно половину відсотка окупованої території України вдалося звільнити, проте значущі військово-стратегічні досягнення були здобуті, переважно, у 2022 році. Контрнаступ, на який покладалися великі сподівання, завершився мінімальними територіальними придбаннями на сході та півдні країни. Нині Збройні сили України (ЗСУ) переходять від ліквідації виключно військових цілей на окупованих територіях до знищення російської інфраструктури, яка обслуговує як цивільне населення, так і військово-промисловий комплекс.
Нові стратегічні цілі включають об’єкти, що відіграють ключову роль у постачанні та підтримці російських військових сил. Знищення таких об’єктів призначене викликати тиск на противника та змінити хід воєнних дій на користь України.
Протягом останніх місяців українські військові успішно адаптували закордонні артилерійські снаряди для використання в безпілотників-камікадзе. Ця новаторська тактика спрямована на підвищення ефективності військових операцій ЗСУ.
У Києві знайшли тимчасову альтернативу звільненню окупованих територій – партизанські атаки українського спецназу. Ці заходи призначені для дестабілізації російських військових операцій та створення додаткових труднощів для противника.
З жовтня минулого року російські військові відновили наступ, захопивши Мар’їнку на Донеччині. Незважаючи на значні втрати, оцінювані від 3000 до 5000 осіб щомісяця, Збройні сили Російської Федерації продовжують активні наступальні дії. Таким чином, ЗСУ переходять від чисто військових цілей до знищення російської інфраструктури, яка обслуговує як цивільне населення, так і військово-промисловий комплекс.
У ніч на 21 січня в Росії повідомили про вибухи в кількох регіонах – Тульській, Смоленській, Орловській та Ленінградській областях. Найбільш руйнівними стали вибухи у порту Усть-Луга Ленінградської області, звідки транспортують природний газ.
Російська влада стверджує, що в одних випадках причиною послужили атаки українських безпілотників, в інших, як у випадку Усть-Луга, повідомляли про вибухи без вказання причини.
Щоразу російська влада запевняла, що атаки не досягли своїх цілей або були не надто руйнівними. Хоча у соцмережах публікують фото й відео вогню й великих спалахів в усіх трьох регіонах.
Українська влада поки що відповідальності за вибухи на себе не брала.
Термінал “Новатек”
Найбільше постраждав термінал великої газовидобувної російської компанії “Новатек”, що розташований в порту Усть-Луга Ленінградської області.
Губернатор області Олександр Дрозденко близько 3.00 вночі підтвердив, що там велика пожежа, хоч він запевнив, що евакуацію провели і персонал не постраждав. А за шість годин написав, що пожежу “локалізували”.
Причину пожежі він не назвав. Натомість голова Кінгісеппського району Юрій Запалатський заявив, що причиною стали “два вибухи”.
Раніше вночі місцеві мешканці повідомляли у соцмережах, що чули звуки прольоту безпілотників. Петербурзьке видання “Фонтанка” з посиланням на свої джерела писало, що два безпілотники направлялися до Петербургу, але потім змінили курс і пішли на порт.
Але ані міноборони Росії, ані українська влада цю інформацію не коментували.
Порт розташований майже за тисячу кілометрів від українського кордону.
Лише за кілька днів до того, 18 січня, у тій же Ленінградській області вже були вибухи на нафтобазі. І тоді Україна визнала, що йшлося про атаку її дронів.
Зокрема, міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін на панелі в Українському домі в Давосі заявив, що Петербург вразив дрон українського виробництва, який подолав відстань у 1250 км.
“Виробництво “Панцирів”?
У інших російських регіонах, менш віддалених від України, вночі також звучали вибухи.
У більшості випадків міноборони РФ заявило, що йшлося про українські безпілотники, але запевнило, що їх збили і ніяких збитків вони начебто не завдали.
Про вибухи повідомляли, зокрема, в Тульській, Смоленській та Орловській областях. Ці повідомлення підтверджувалися відео вибухів та спалахів в соцмережах.
Водночас в мережі повідомляли, що ціллю безпілотників у Тулі стало оборонне підприємство “Щегловський вал”, де виробляють зенітно-ракетні комплекси “Панцир”.
Російська влада заперечує, що в регіоні постраждала якась інфраструктура, але “Суспільне” з посиланням на джерела в українських спецслужбах стверджує, що влучання було і ціллю був саме “Щегловський вал”.
Джерела видання підтверджують також нічні атаки в Смоленській та Орловській областях.
За повідомленнями російських ЗМІ, безпілотник, за їх ствердженням, просто впав біля Тамбовського порохового заводу, при цьому жодних руйнувань не зафіксовано. У той же час, за інформацією Головного управління розвідки, на ніч проти 19 січня безпілотники накинулися на сам завод, який спеціалізується на виробництві пороху для зброї та боєприпасів.
Джерела у спецслужбі, які стверджують, що наслідки атаки на пороховий завод поки уточнюються, але у місті Клинці зазнали “значних пошкоджень військового об’єкту”.
“Путін сконцентрував найбільше засобів РЕБ та ППО на українських окупованих територіях, військові об’єкти на території РФ і далі будуть відпрацьовуватись”, – зазначено у джерелі.
Пізніше губернатор Брянської області Богомаз повідомив, що сили ППО Міноборони Росії збили два українські безпілотники в Брянській області.
Офіційно українська влада і військові наразі утримуються від коментарів щодо цих ударів на території РФ. У коментарях під публікацією росіяни виражають здивування, як змогли безпілотники потрапити над територію країни-агресора.
Експерт-міжнародник і ветеран батальйону “Айдар” Дикий поділився своєю думкою щодо можливостей українських дронів: “Це не означає, що вони саме так виглядають. Але я маю на увазі тактико-технічні характеристики. Тобто, це дрон дальнього радіусу дії, який може долетіти до понад тисячу кілометрів і там вразити ціль по наперед введених координатах. Це фактично одного класу машини”, – відзначив він в ефірі.
Експерт також підкреслив, що це “яскравий приклад державно-приватного співробітництва”, оскільки це зброя не від союзників України.
На сході та півдні України ситуація залишається напруженою, про що свідчать події останньої доби, які вражають своєю інтенсивністю. За даними вечірнього зведення Генерального штабу Збройних Сил України, 14 січня на фронті відбулися 86 бойових зіткнень.
У боротьбі із загрозою, українські війська стикаються із завданнями різного характеру. Ворог виявляє активність, використовуючи авіацію та квадрокоптери типу FPV, і проводить штурмові операції з використанням бронетехніки.
Сумарно противник випустив 3 ракети та 60 авіаційних ударів, а також здійснив 45 обстрілів з ракетно-артилерійських систем по позиціях українських військ та мирних населених пунктах. На жаль, ці атаки призвели до загибелі та поранення серед цивільного населення, а також до серйозних руйнувань і пошкоджень приватних житлових будинків та інших об’єктів громадської інфраструктури.
Щодо окремих напрямків, ситуація на Волинському та Поліському залишається без значущих змін, інформації про формування наступальних угруповань не надійшло. На Сіверському та Слобожанському напрямках ворог зберігає свою військову присутність при кордоні, проводить диверсійно-розвідувальні операції та обстріли населених пунктів з території Російської Федерації, а також збільшує кількість мінно-вибухових загороджень вздовж державного кордону.
На Куп’янському напрямку сили оборони успішно відбили три атаки у районах Синьківки та Петропавлівки Харківської області, де ворог марно намагався прорвати лінію оборони українських військ.
Причалившись до активного артилерійського та мінометного обстрілу, більше десяти населених пунктів потрапили під вплив насильства.
На Лиманському напрямку відзначено 14 атак в районах Макіївки, Білогорівки Луганської області та Верхньокам’янського Донецької області. Намагаючись поліпшити своє тактичне положення, ворог вживав безуспішних заходів.
Противник вчинив авіаційні удари в районах Білогорівки, Серебрянського лісництва Луганської області та Веселого Донецької області. Під вогонь артилерії та мінометів опинилися близько 15 населених пунктів.
На Бахмутському напрямку було відбито 5 атак противника біля Кліщіївки та Андріївки Донецької області. Також ворог наніс авіаційний удар в районі Богданівки. Артилерійські та мінометні обстріли привели до обстрілу понад 10 населених пунктів.
На Авдіївському напрямку зафіксовано 9 атак ворога в районах Новобахмутівки, Степового, Авдіївки, а також ще 13 атак біля Первомайського та Невельського Донецької області. Окупанти, підтримані авіацією, не змогли поліпшити своє положення. Понад 10 населених пунктів постраждали від артилерійських та мінометних обстрілів.
На Мар’їнському напрямку сили оборони продовжують стримувати ворога в районах Красногорівки, Мар’їнки та Новомихайлівки Донецької області. Росіяни 15 разів намагалися прорвати оборону за підтримки авіації, під артилерійським та мінометним вогнем потрапили Красногорівка, Георгіївка, Максимільянівка, Мар’їнка, Новомихайлівка, Костянтинівка.
На Шахтарському напрямку ворог не вживав наступальних дій, обмежившись лише авіаційним ударом в районі Володимирівки Донецької області. Більше 10 населених пунктів зазнали обстрілів артилерією та мінометами.
На Запорізькому напрямку вдало відбито 9 атак поблизу Червоного, на заході від Вербового та Роботиного Запорізької області. Артилерійські та мінометні обстріли вразили приблизно 20 населених пунктів.
На Херсонському напрямку артилерійські обстріли противника вдарили по центру Херсона та населеному пункту Станіслав Херсонської області. Реактивні системи залпового вогню нанесли удари в районах Тягинки, Іванівки, Інгульця, Микільського, Садового, Чорнобаївки та Станіслава на Херсонщині.
На лівобережжі Дніпра ворог не відмовляється від спроб витіснення українських підрозділів з плацдармів. Протягом доби ворог здійснив 6 штурмових спроб, які завершилися безуспішно. ЗСУ продовжують утримувати зайняті позиції та завдавати значних втрат противнику, як зазначено у Генеральному штабі.
Протягом останньої доби авіація Сил оборони нанесла удари у відповідь, спрямовані на 4 райони, де було сконцентровано особовий склад, військову техніку та озброєння противника. Також протиповітряна оборона (ППО) успішно знищила одну керовану авіаційну ракету Х-59.
Поділений ракетними військами, військовий контрудар був спрямований на 3 райони зосередження особового складу, озброєння та військової техніки, а також на 1 пристрій протиповітряної оборони та 2 склади боєприпасів противника.
Україна підвищує ефективність засобів радіоелектронної боротьби, успішно протистоячи російським ударам. Про це повідомляє Інститут вивчення війни (ISW).
Аналітики зафіксували, що під час нічного удару 13 січня українські військові використали “активні заходи протидії засобами радіоелектронної боротьби”, щоб вивести з ладу понад 20 ракет. Цей успіх може визначити новий рівень українських можливостей в сфері радіоелектронної боротьби, раніше асоційованих переважно з блокуванням російських безпілотників, а не ракетних систем.
ISW підкреслив, що ця подія входить в рамки тривалої ударної кампанії Росії проти України, яка включає також адаптацію України до нових російських ударних комплексів. Ця динаміка відображає ширшу тактичну та технологічну гонку між атакуючими та оборонними силами, а також між засобами дальньої авіації та протиповітряною обороною.
Речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат вказав, що російський удар 13 січня схожий на попередні напади, що свідчить про здатність українських сил розпізнавати та адаптуватися до повторюваних російських ударів.
За підсумками атаки з боку РФ уночі на 13 січня були використані різноманітні ракетні системи, а загалом зафіксовано 40 засобів повітряного нападу, проти яких успішно взялися понад 20 завдяки активній дії засобів радіоелектронної боротьби.
Влада Волгоградської області в Росії видала компенсацію у вигляді кількох кілограмів овочів військовослужбовцеві, який брав участь у воєнних діях на території України.
Олег Рибкін, 45-річний житель Волгоградської області, отримав серйозні каліцтва під час участі у війні на сході України, де опинився під час визволення його Збройними Силами України.
Рибкін отримав поранення живота, печінки, нирок та ніг. Внаслідок поранень йому потрібна заміна колінного суглоба, але владі це невигідно, оскільки при цьому йому доведеться виплатити компенсацію в розмірі 3 млн рублів (приблизно $32 тисячі) та призначити довічну пенсію.
У зв’язку з цим сім’я Рибкіна отримала єдину «допомогу» у вигляді двох відер моркви та пакету цибулі від місцевих фермерів за вказівкою адміністрації.
Війна в Україні остаточно перейшла у стан позиційної: жодна зі сторін не може провести велику операцію, не витративши на неї надто багато ресурсів — техніки, боєприпасів, але найголовніше — людей. В обговоренні майбутньої стратегії ЗСУ замість “контрнаступу” все частіше лунає інший термін — “стратегічна оборона”.
Про необхідність переходу до стратегічної оборони заявив в інтерв’ю ВВС колишній головком ЗСУ Віктор Муженко, причому, за його словами, Київ зберігає “потенційну можливість розгрому окупаційних військ на території України”, якщо зможе грамотно розробити і реалізувати таку стратегію.
Про перехід до “року стратегічної оборони” йдеться і у великій доповіді, підготовленій міністерством оборони Естонії.
Позиційна війна, тобто така війна, коли лінія фронту не зазнає значних змін за будь-якої інтенсивності боїв, — вимушений стан.
З нього, щоправда, можна отримати й переваги, коли нічого іншого просто не залишається. Хоча командування будь-якої армії зазвичай воліє вести маневрову війну, для якої, власне, будуються всі сучасні збройні сили.
Позиційна війна за своїми цілями може називатися війною на виснаження. На відміну від маневрової чи “блискавичної” війни, цілями в ній стають не розгром армії супротивника, зайняті міста чи території, вихід на якісь стратегічно важливі позиції, а зниження боєздатності армії супротивника та обороноздатності його держави в цілому, здатності його народу та армії до опору.
При цьому позиційний конфлікт не може сам по собі закінчитися перемогою — він або призводить до ситуації, коли виснажена країна погоджується на поступки, або створює умови для переходу війни до більш активної, маневрової.
З осені 2022 року й аж до кінця літа 2023-го в Україні та на Заході багато політиків і військових говорили про необхідність й важливість літнього наступу, і, очевидно, перемагати на фронті вони збиралися саме рішучим ударом.
Однак після закінчення цього наступу, яке не досягло поставленої мети, стало ясно, що така стратегія не спрацювала і Києву доведеться вступати з Москвою в затяжний конфлікт на виснаження.
При цьому в Кремлі переконані, що військовий, економічний та демографічний потенціал у Росії вищий, ніж в України. Крім того, російське керівництво впевнене, що іноземна допомога Україні незабаром, ймовірно, припиниться, що Захід втомиться від цієї війни швидше за Росію.
Ця впевненість пролунала, зокрема, під час “прямої лінії” Володимира Путіна 14 грудня, коли він заявив, що російська фінансово-економічна система міцна, а армія боєздатна, на відміну від України, яка, за словами російського президента, “сьогодні майже нічого не виробляє”. “Намагаються щось там зберегти. Все привозять, вибачте за моветон, на халяву. Але ця халява коли-небудь може і закінчитися. І, судячи з усього, так і закінчується помаленьку”, – заявив Путін.
Майбутнє підтримки України дійсно залишається невизначеним — у США долю цієї допомоги Конгрес вирішуватиме у січні, Європа також поки що не змогла затвердити нове фінансування України.
Як зазначають багато експертів, зокрема з американського Інституту вивчення війни, “раптове припинення допомоги Заходу, найімовірніше, рано чи пізно призведе до втрати здатності України стримувати російську армію”.
Україна і її партнери намагаються вирішити цю проблему, розробивши план, який може хоча б описати перспективу західним політикам та допомогти їм у вирішенні питання щодо військової допомоги Києву.
Невизначеність і відсутність більш-менш чіткої перспективи дуже заважає конгресменам у затвердженні пакета допомоги — їм просто незрозуміло, як довго доведеться витрачати гроші на підтримку ЗСУ у війні, перемога якої не має зрозумілого образу.
Як написала на початку грудня газета New York Times, Україна спільно з США розробляють стратегію, головна мета якої – утримати території, які контролює ЗСУ.
За інформацією видання, американці пропонують сфокусуватися на цій головній меті, тоді як українці хочуть вести активніші бойові дії із застосуванням далекої високоточної зброї.
Зараз ідея зіграти в гру, яку нав’язує Україні Росія, тобто почати війну на виснаження, замість підготовки нового великого наступу, знаходить все більше прихильників. І це логічно — іншого виходу поки що просто не видно.
“Війна на виснаження невигідна нікому і ніколи, на неї йдуть, тільки якщо немає можливості вести війну більш активно, але в такій ситуації вона більш невигідна Україні, ніж Росії: окрім втрат на фронті, мільйони біженців, ракетні удари по всій території країни, руйнування інфраструктури та економіки, неясні перспективи держави загалом — тому, якщо наступ і злам тенденції не вдалися, треба ще раз подумати про перспективу”, — так описав нинішню ситуацію в інтерв’ю ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.
Так вийшло
Взагалі ні російська, ні українська армії не збиралися закопуватися в землю і переходити до війни на виснаження.
У лютому 2022 року Росія спробувала зробити класичний бліцкриг з проривом до столиці та захопленням доброї половини України.
Коли взяти Київ не вдалося, а просування на півдні зупинилося, то Росія почала наступ на Донбасі, який також був цілком рішучим і за характером, і за цілями: російські війська прагнули оточити і знищити велике українське угруповання, але також безрезультатно — на півдні “кліщів” українську оборону не вдавалося пробити, а на півночі взагалі все закінчилося поразкою.
На початку вересня 2022 року, скориставшись низькою щільністю російських військ у Харківській області, ЗСУ змогли спланувати та провести осінній наступ, звільнивши велику територію, а потім змусивши Росію відвести війська від Херсона на лівий берег.
Однак згодом обидві сторони не змогли спланувати і провести жодної великої операції і досягти такого ж успіху, як у російської армії на півдні України на початку вторгнення або у ЗСУ під Ізюмом восени 2022 року.
Під час літнього наступу 2023 року ЗСУ вклинилися в російську оборону на 30 кілометрів, але не досягли поставленої мети — виходу до Азовського моря або хоча б звільнення міста Токмак, що лежить на півдорозі до узбережжя.
Таким чином, позиційною ця війна стала ще взимку-навесні 2023 року, а літній наступ ЗСУ лише наочно показав, як важко переламати це становище.
Чому виник позиційний глухий кут?
Причин, через які війна перейшла у такий стан, кілька.
Після російської мобілізації на фронті з обох боків виявилися сумірні за розміром угруповання, причому їхня чисельність дозволяє наситити частини в обороні настільки, щоб унеможливити прорив невеликими групами.
Таке просування ускладнене ще й тим, що за довгий час, протягом якого лінія фронту залишалася незмінною, кожна зі сторін встигла підготуватися до оборони, викопавши траншеї, обладнавши вогневі точки, встановивши мінні поля та пристрілявши їх.
Крім того, кожна зі сторін використовує весь арсенал розвідки, щоб контролювати територію, зайняту супротивником, постійно вдосконалюючи навички та техніку.
Враховуючи, наскільки добре зараз проглядається ближній тил, прихована концентрація та прорив невеликих груп – дуже ускладнені. Іноді між виявленням та ураженням цілі артилерією проходить лише кілька хвилин.
Прорив великими угрупованнями теж виявився майже неможливим. Теоретично існує можливість зібрати ударне угруповання та створити чисельну перевагу на певній ділянці фронту, однак і тут розвідка заважає зробити це потайки.
Обидві сторони активно використовують для розвідки безпілотники, та й інші види розвідки стали більш ефективними. Наприклад, агентура на території супротивника може передавати дані значно швидше, ніж раніше.
Сучасні системи електронної розвідки також стали досконалішими. Україна отримала доступ до інформації із західних супутників та даних літаків-розвідників, а Росія активно залучає власні розвідувальні засоби, як-от радари та літаки ДРЛС.
Тож потай розгорнути велике угруповання стало практично неможливо — супротивник розкриває задум і встигає відреагувати на загрозу, підтягнувши зі свого боку до місця майбутнього прориву резерви.
Зрештою, жодна зі сторін не продемонструвала вміння діяти великими з’єднаннями в рамках загальновійськового бою в тісній взаємодії різних складових ударної групи — інженерних, танкових, мотопіхотних, ракетно-артилерійських та авіаційних частин.
Річ частково в тому, що в цій війні з’явилося стільки нових військових технологій, що їхнє застосування поки що дуже погано вивчене, і тактичні прийоми, які дозволяють з ними боротися, не відпрацьовані.
І оскільки досвіду та вміння ведення бойових дій не вистачає на всіх рівнях, починаючи з рядових і закінчуючи командуванням, все це призводить до надто високих втрат.
При цьому воюючі армії набувають нового бойового досвіду, що дозволяє їм робити все менше помилок, якими міг би скористатися супротивник.
Чого потребує Україна для оборони?
Загальні цілі переходу до стратегічної оборони, про які йшлося у згаданій вже аналітичній доповіді естонських військових, не дають уявлення про те, якої тактики дотримуватимуться ЗСУ під час кампанії.
Вона буде пов’язана із постачанням іноземного озброєння та військової техніки. З одного боку, ці поставки виходитимуть із потреб України, з іншого — обмежуватимуть свободу дій ЗСУ.
Якщо ЗСУ не вдасться до спроби ще одного наступу в 2024 році, а дійсно перейде до оборони, то номенклатура західних поставок має змінитись.
Як зазначає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, насамперед ЗСУ потребують артилерійських боєприпасів, оскільки “на них стоїть і оборона, і наступ у російсько-українській війні”.
“Необхідно посилити ППО та ПРО, особливо з початком чергової зимової кампанії ударів по інфраструктурі, з цим, зокрема, пов’язане й постачання Німеччиною ще однієї батареї Patriot. Потрібен реальний початок постачання авіації — і як друге дихання українським ВПС на перспективу, і як протидія російським літакам, зокрема, запускам крилатих бомб з УМПК, проти яких ППО малоефективна. Бронетехніка для оборони менш критична, аніж для наступу, але на перспективу потрібна і вона”, — вважає ізраїльський експерт.
Але головне, за словами Гендельмана, полягає у мобілізації української економіки й держави. “Насамперед це стосується переведення країни на воєнні рейки, розкручування ВПК і взагалі мобілізації матеріальних та людських ресурсів для війни. Поки що Росія показує себе в цьому краще, ніж Україна, хоча, здавалося б, Україні це більше горить і можна було очікувати на великі зрушення”, — сказав він.
Гендельман вважає, що Україна має докладати максимальних зусиль для розвитку власного ВПК, що знизить її залежність від західних постачань.
“Проблема з постачанням у тому, що західний ВПК теж розкручується недостатньо швидко, і за багатьма категоріями є фізична нестача […] Тому все знову впирається у власні українські можливості та зусилля. Якщо це “не дуже й хотілося” щодо переходу на воєнні рейки продовжиться, Україна програє, і жодні посилання на об’єктивні обставини не допоможуть”, — вважає він.
Маневрена чи окопна?
Документ, розроблений естонськими військовими, містить цілі й завдання, які можуть поставити перед собою ЗСУ, якщо вирішать воювати з Росією на виснаження.
Серед них – удари по комунікаціях, щоб порушити постачання військ на передовій, тиск на Чорноморський флот, щоб знизити його активність, а також захист повітряного простору, щоб не дозволяти російській авіації на нього впливати.
Крім того, ЗСУ пропонують продовжувати стримувати російський повільний наступ, завдаючи при цьому російській армії максимально можливих втрат.
За підрахунками міністерства оборони Естонії, Росія здатна готувати не більше 130 тисяч військових протягом пів року. Естонці вважають: якщо безповоротні втрати (вбитими та пораненими без можливості повернутися на фронт) складуть 50 тисяч за пів року, то це перевантажить російську мобілізаційну систему і призведе до того, що на фронт потраплятимуть менш підготовлені солдати, що зменшить боєздатність російського угруповання.
Ці загальні принципи, викладені у доповіді, не дають уявлення про те, яку тактику оберуть ЗСУ. Ймовірно, цього поки що не знає навіть командування українською армією.
Оборонна стратегія не означає, що війська не будуть маневрувати та проводити наступи.
Штурм Вугледару минулої зими, весняне взяття Бахмута, бої під Авдіївкою — всі ці операції, які проводила російська армія, укладаються в концепцію позиційної війни, так само як і український плацдарм на лівому березі Дніпра і навіть просування під тим самим Бахмутом і в районі Оріхівського виступу влітку 2023 року.
Ці операції не призвели до значних змін лінії фронту, тобто до таких, які б змінили характер війни (тому війну і називають позиційною). І всі вони були надзвичайно затратними.
При цьому, оскільки польова фортифікація є однією з основ оборони в позиційній війні, будівництво ліній оборони — додаткові витрати такого конфлікту. Це десятки і навіть сотні кілометрів траншей, протитанкових ровів, загороджень, гектари мінних полів, бетонні бункери, доти та багато іншого. Будівництвом цих ліній оборони зараз займаються обидві сторони.
Відмовитись від активних бойових дій під час позиційної війни важко — адже тільки так можна утримати чи завоювати ініціативу, змушуючи супротивника реагувати на погрози. Реакція завжди більш затратна, ніж заздалегідь підготовлений удар, тому що вона вимагає екстрених заходів.
Тому під час позиційної війни кожна армія має вибір — або готувати і вести затратні активні операції, або реагувати на ініціативу супротивника, витрачаючи на це ще більше ресурсів.
Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголошує, що стратегічна оборона, до якої мають, за його словами, вже зараз перейти українські сили, передбачає нанесення ними контрударів.
Паралельно, каже Муженко, Україна має “переформатувати фронт”. “Це означає, що нам потрібно створити потужний резерв – не лише кількісний, а й якісний. А якісний резерв — наявність військових організмів: бригада, корпус і так далі — підготовлених, оснащених, злагоджених, з високим моральним духом, здатних вирішувати такі питання”, — резюмує він.
Давид Гендельман вважає, що оборона вимагатиме менших зусиль і напруги, ніж активніша війна, але цей час потрібно використовувати для підготовки саме до рішучих бойових дій.
“Оборона менш витратна за ресурсами, ніж наступ, але все ж таки впирається саме в перспективу: і втрати, й інші витрати просто розмазуються в часі замість великих одномоментних втрат при великому наступі. Тому якщо протягом оборонного етапу не буде зрушень у переході на воєнні рейки, то це просто відкладення неприємностей, а не їхнє вирішення”, — каже він.
Про це йдеться і в доповіді естонських військових. На думку експертів міноборони Естонії, головна ціль на цей час – підірвати впевненість Росії у тому, що війну вдасться завершити протягом 2024 року. Для оборони України наступний рік буде стратегічним, протягом цього часу має бути побудована військова та промислова база країни для того, щоб у Києва з’явилась можливість завдати поразки російським військовим.
Зважаючи на все, командування ЗСУ цілком усвідомлює проблеми, що виникнуть за тривалого позиційного протистояння. Український головнокомандувач Валерій Залужний ще на початку листопада опублікував статтю в журналі Economist, в якій виклав свої погляди на те, чого потребує Україна в такій війні.
За словами Залужного, пріоритетами для ЗСУ (тобто тими сферами, які необхідно розвивати та зміцнювати) є авіація, яка дозволить домогтися якщо не переваги в повітрі, то хоча б паритету; РЕБ – вони життєво необхідні на тлі різкого збільшення дронів; системи контрбатарейної боротьби – артилерія в позиційній війні стає одним з головних засобів поразки і з нею потрібно боротися; інженерна техніка для подолання мінних полів — саме вони стали одним з головних чинників, які не дозволили ЗСУ провести успішний наступ. І, нарешті, люди, оскільки саме вони звільняють окуповані території — літаки, дрони та інша техніка це зробити не може.
Залужний написав, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою. Однак і сам він визнає, що війна набула позиційного характеру, і багато коментаторів говорять, що головне для України в період “стратегічної оборони” — не втратити ще більше своєї землі.
