Категорія: Події

Початок 2026/2027 навчального року для українських шкіл виявився не стільки урочистим, скільки кризовим. У багатьох ліцеях і гімназіях до Дня вчителя цього року навіть не планують святкувань — педагоги кажуть, що головне зараз просто спокійно завершувати робочі тижні й витримувати нові виклики. За перший місяць навчання школи одночасно зіткнулися з проблемами харчування, тривалими повітряними тривогами, навчанням в укриттях, суперечками щодо дистанційного формату та підготовкою до можливих зимових блекаутів.

Одним із перших гучних скандалів вересня стало шкільне харчування. З 1 вересня безоплатні гарячі обіди за державні субвенції почали поширюватися не лише на початкову школу та пільгові категорії, а на всіх учнів від 1-го до 10-го класів. Проте майже відразу в соцмережах з’явилися фото, які викликали хвилю обурення. Одним із найобговорюваніших став обід у чернівецькому ліцеї — шматок хліба із сирою морквою, запіканка, чай і кілька слив. Після розголосу по країні почали перевіряти шкільні харчоблоки.

Ситуація швидко вийшла за межі дискусії про одне меню. Батьки почали сперечатися, чи варто взагалі витрачати бюджетні гроші на однакові обіди для всіх дітей, чи краще спрямовувати кошти сім’ям. Частина родин наполягала, що саме школа має гарантувати дитині гарячу їжу, інші скаржилися на якість страв та велику кількість відходів. У відповідь школи почали масово звітувати про меню, а директори й учителі опинилися ще й у ролі координаторів харчування.

За словами освітян, у багатьох закладах усе впирається не лише у гроші, а й у кадри та обладнання. Юрист громадської організації «Батьки SOS» Роман Бондаренко зазначив, що в одних школах є додаткове місцеве фінансування або підтримка спонсорів, а інші змушені вкладатися у приблизно 60 гривень на учня та працювати двома працівниками їдальні. За його словами, директор формально відповідає за все, що відбувається в школі, але далеко не всі проблеми залежать саме від адміністрації.

Окремим викликом стали повітряні тривоги. Школи готувалися до навчання в умовах війни, але тривоги, які можуть тривати годинами або повторюватися одна за одною, створили ситуації, для яких немає простих рішень. За методичними рекомендаціями МОН безпека залишається пріоритетом: під час тривоги всі учасники освітнього процесу мають перебувати в укриттях. Але в реальному житті це породжує десятки практичних питань — як проводити урок, якщо тривога почалася ще до початку занять, що робити батькам дорогою до школи і як організувати навчання в укритті без нормального інтернету.

Директори окремих шкіл розповідають, що навіть за наявності укриття повноцінно навчати там сотні дітей дуже складно. У невеликих гімназіях ситуацію частково рятує менша кількість учнів, однак у великих школах, де навчається тисяча дітей і більше, укриття часто переповнені. Батьки скаржаться на задуху, нестачу меблів і шум, коли кілька класів змушені вчитися одночасно в одному просторі.

Ще одна проблема — робота самих учителів під час повітряної тривоги. Педагог Крюківщинського ліцею «Лідер», розповів, що адміністрація вимагала від нього їхати на роботу навіть у момент, коли над головою працювала ППО та збивали дрони. У якийсь момент він вирішив повернутися до безпечного місця. В інших школах, навпаки, педагоги пишуть батькам, що до відбою діти залишаються вдома і уроки не проводяться навіть дистанційно.

Юристи наголошують, що єдиного детального алгоритму для таких ситуацій фактично немає. Значну частину рішень залишили на розсуд самих закладів освіти. Через це в різних школах правила можуть суттєво відрізнятися: десь учителі повинні бути на робочому місці за будь-яких умов, десь дозволяють працювати дистанційно, а десь рішення приймають залежно від конкретної тривоги.

Це породжує і ще одну проблему — подовження робочого дня. Якщо уроки вже закінчилися, але тривога триває, учитель не може просто відпустити дітей з укриття. Водночас не до кінця врегульоване й питання, коли та за яких умов дитину можна передати батькам під час тривоги. Освітяни побоюються, що в разі надзвичайної ситуації відповідальність можуть покласти саме на них.

На тлі цього дедалі активніше обговорюється дистанційне навчання. Наприкінці вересня на сайті Кабміну зареєстрували петицію з вимогою або перевести загальноосвітні заклади на дистанційний формат, або офіційно гарантувати батькам право самостійно його обирати. Подібна петиція з’являлася і на сайті КМДА. При цьому ставлення батьків до дистанційки різниться: родини старшокласників частіше підтримують онлайн-формат, тоді як батьки молодших дітей більше схиляються до очного навчання.

І на цьому виклики не закінчуються. Школи вже почали готуватися до зими та можливих тривалих відключень електроенергії. МОН рекомендувало закладам мати друковані навчальні матеріали на випадок зникнення світла та інтернету, передбачити асинхронне навчання, за потреби переходити на шестиденний тиждень або роботу у дві зміни, а також дообладнати укриття для проведення занять.

Окремо запропоновано п’ять рівнів реагування на блекаути. Якщо електрики немає до двох годин, школа має працювати майже у звичайному режимі. За відключень від двох до шести годин уроки можуть скорочувати. Якщо блекаут триває від шести до 24 годин, енергонезалежні заклади працюють очно, інші переходять на дистанційний чи асинхронний формат. За відключень до трьох діб навчання мають організовувати в освітніх хабах, а якщо криза триває понад 72 години — громади повинні створювати тимчасову мережу таких хабів.

Також школам рекомендують мати запас води та харчів щонайменше на 48 годин. Заклади з автономними котельнями мають подбати про генератори або інші резервні джерела живлення. Для директорів це означає ще більший перелік завдань, який давно вийшов за межі суто освітнього процесу.

Саме тому частина керівників шкіл уже жартує, що директор тепер має одночасно бути педагогом, кризовим менеджером, логістом, енергетиком, комендантом укриття та психологом. Те саме стосується й учителів, які паралельно повинні проводити уроки, контролювати безпеку дітей, допомагати з харчуванням і бути готовими до дистанційної роботи без світла.

Перший місяць нового навчального року показав: українська школа зараз працює не просто в умовах війни, а в режимі постійної адаптації. Зранку педагог може накривати столи в їдальні, через годину вести дітей в укриття, після обіду проводити заняття в підвалі, а ввечері готувати матеріали на випадок блекауту.

І саме тому напередодні Дня вчителя для багатьох педагогів головне бажання звучить максимально просто — щоб хоча б один робочий день минув без тривог, термінових евакуацій і нових криз.