Golosnovinua.com

Позначка: НАТО

  • У США назвали Україну можливим союзником у новому оборонному альянсі

    У США назвали Україну можливим союзником у новому оборонному альянсі

    У США знову загострилася дискусія щодо майбутнього НАТО. Відставний генерал-лейтенант Кіт Келлог виступив із різкою критикою Альянсу, заявивши, що він продемонстрував слабкість і неефективність під час останніх міжнародних криз.

    За словами Келлога, реакція союзників на ситуацію навколо Ірану виявила серйозні проблеми всередині НАТО. Він вважає, що організація не змогла діяти рішуче і фактично втратила здатність швидко реагувати на виклики безпеці.

    Генерал прямо поставив під сумнів доцільність збереження нинішнього формату Альянсу. На його думку, Сполучені Штати мають розглянути можливість створення нової системи оборонних союзів, яка буде більш гнучкою та ефективною.

    Серед можливих варіантів Келлог назвав формування нового альянсу за участі країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, зокрема Японії та Австралії, а також окремих європейських держав, які демонструють готовність до активніших дій у сфері безпеки. У цьому контексті він також згадав Україну як країну, що довела свою спроможність як надійний партнер.

    Окрему увагу він звернув на механізми виходу з НАТО, нагадавши, що країни-члени мають право залишити Альянс після офіційного повідомлення. Таким чином, у Вашингтоні дедалі частіше лунають сигнали про можливість перегляду всієї архітектури безпеки.

    Критичні оцінки НАТО пролунали і з боку колишнього держсекретаря США Майка Помпео. Він заявив, що Альянс переживає складний період і не здатен ефективно пояснити своїм громадянам необхідність спільних дій у сфері безпеки.

    На цьому тлі зростає і політичний тиск. Президент США Дональд Трамп, який раніше неодноразово критикував НАТО, знову заговорив про можливість виходу країни з Альянсу. Його невдоволення пов’язане, зокрема, з небажанням європейських партнерів активніше долучатися до військових операцій разом із США.

    Аналітики зазначають, що подібні заяви можуть свідчити про глибшу кризу довіри всередині НАТО. Якщо тенденція збережеться, це може призвести до трансформації або навіть часткового перегляду існуючої системи колективної безпеки.

    Водночас наразі йдеться лише про політичні сигнали та дискусії. Рішення щодо майбутнього Альянсу залежатимуть від позиції ключових держав-членів і розвитку міжнародної ситуації.

  • Зеленський поставив питання про ядерну зброю як гарантію для України

    Зеленський поставив питання про ядерну зброю як гарантію для України

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що питання гарантій безпеки для України має включати конкретні й дієві механізми, зокрема можливість отримання ядерної зброї. Таку позицію він озвучив в інтерв’ю французькому виданню Le Monde.

    За словами глави держави, аргумент про те, що Україна не може перемогти через ядерний статус Росії, потребує чіткої відповіді з боку партнерів. Він підкреслив, що у такому випадку постає логічне питання про те, які саме гарантії безпеки може отримати Україна.

    Президент зазначив, що наразі ніхто з міжнародних партнерів не порушував питання про передачу Україні ядерної зброї чи надання альтернативних гарантій на рівні НАТО. Водночас він наголосив, що Україні необхідні не декларації, а реальні інструменти стримування.

    Окремо Зеленський звернув увагу на ситуацію на фронті, зокрема на значення Донбасу як ключової лінії оборони. За його словами, укріплення та фортифікації, які будувалися роками, є фактичними гарантіями безпеки, створеними українською армією.

    Президент підкреслив, що пропозиції залишити ці території в обмін на безпекові обіцянки не можуть розглядатися серйозно. Він наголосив, що відмова від оборонних позицій відкриє шлях до подальшої окупації.

    Також Зеленський заявив, що не має наміру публічно деталізувати бачення перемоги, однак окреслив її базові принципи. Йдеться про збереження незалежності, свободи вибору та української державності як основи справедливого миру.

    На цьому тлі у Росії продовжують поширювати заяви про нібито плани західних країн передати Україні ядерну зброю. Аналітики Інституту вивчення війни вважають такі твердження частиною інформаційної кампанії, спрямованої на відволікання уваги від війни проти України.

  • Фінансування зброї під загрозою: Україна шукає нових партнерів

    Фінансування зброї під загрозою: Україна шукає нових партнерів

    Україна стикається зі зростаючими труднощами у фінансуванні закупівель американського та західного озброєння на тлі затяжної війни з Росією. Основний фінансовий тягар наразі несуть лише кілька країн-партнерів, і розширити це коло стає дедалі складніше.

    Про це заявила посол України при НАТО Альона Гетьманчук у коментарі Bloomberg. За її словами, більшість американської зброї для України фактично оплачується обмеженим колом держав, до якого нещодавно приєдналася Велика Британія. Водночас постійно звертатися до одних і тих самих партнерів стає дедалі складніше, що ускладнює довгострокове планування поставок.

    Додатковий тиск створюють як зовнішні, так і внутрішні чинники. Зокрема, йдеться про блокування Угорщиною виділення кредиту ЄС на 90 мільярдів євро, а також політичні суперечки в Україні, які можуть затримати надходження міжнародної фінансової допомоги.

    Попри це, США продовжують надавати військову підтримку. За словами Гетьманчук, Україна не отримувала сигналів про можливі перебої з американською допомогою, навіть з огляду на те, що Вашингтон паралельно залучений до інших криз, зокрема на Близькому Сході.

    Загалом закупівлі озброєння відбуваються в межах програми PURL. У 2026 році потреба у фінансуванні цієї програми оцінюється приблизно у 15 мільярдів доларів. Водночас у 2025 році Україна отримала лише частину запланованих коштів — близько 4,3 мільярда доларів наприкінці року.

    Наразі поставки вже здійснені на суму близько 500 мільйонів доларів, однак без нових фінансових зобов’язань союзників подальші постачання можуть опинитися під загрозою.

    За інформацією джерел, НАТО розглядає варіант поетапного фінансування поставок — у міру укладання окремих домовленостей із країнами-партнерами. Такий підхід може ускладнити процес закупівель, однак дозволить забезпечити більш стабільні поставки для України.

    Найгострішою потребою залишається протиповітряна оборона, зокрема системи, здатні перехоплювати балістичні ракети. У разі обмеження постачань зі США Україна змушена буде шукати альтернативні рішення серед інших партнерів.

    Одним із можливих варіантів може стати обмін — країни Перської затоки вже проявляють інтерес до українських безпілотників-перехоплювачів. Київ, зі свого боку, розглядає можливість використати цей ресурс для отримання ракет або фінансування для їх закупівлі.

    “В ідеалі Україна хоче обміняти їх на допомогу з перехопленням балістичних та крилатих ракет. Це можуть бути або самі ракети, або кошти на їх придбання”, — пояснила Гетьманчук.

    Вона також додала, що регулярні внески союзників у програму PURL тривають, однак розблокування європейського фінансування могло б суттєво знизити навантаження на нинішніх донорів і стабілізувати ситуацію.

  • Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Перші місяці великої війни створили ілюзію, що стара карта Східної Європи згоріла разом із російським планом “Київ за три дні”. Але навесні 2026 року видно інше: емоційна єдність 2022-го закінчилася, і на перший план знову вийшли національні інтереси, енергетика, вибори, конкуренція та втома суспільств. Україна більше не живе в реальності “всі сусіди з нами”. Тепер у кожної столиці — своя гра.

    Лютий 2022 року справді став моментом історичного обнулення. Польща відкрила кордон і стала головним тилом для України, Молдова прийняла непропорційно велику кількість біженців, Румунія перетворилася на критичний маршрут для торгівлі й безпеки, а навіть країни з традиційно складною позицією, як-от Угорщина чи Болгарія, не наважувалися публічно стати в один ряд із Росією. Навесні 2026-го картина вже інша: одні сусіди поглиблюють співпрацю з Києвом, інші залишаються корисними, але холодними, а треті відверто використовують війну України як інструмент власного шантажу.

    Якщо спростити до формули, то сьогодні Україна має навколо себе чотири типи сусідів. Є держави, з якими інтереси майже повністю збігаються — передусім Румунія і Молдова. Є країни жорсткого прагматизму — Польща, Туреччина і, меншою мірою, Болгарія. Є відкрито проблемний блок — Угорщина та Словаччина. І є Білорусь, яка залишається не просто поганим сусідом, а ворожим плацдармом. Це вже не романтика 2022 року. Це зріла геополітика воєнного часу.

    Польща залишається найважливішим західним тилом України, але вже точно не в тому сентиментальному сенсі, який був у перші місяці вторгнення. Варшава й далі вкладається в оборону, готує новий пакет допомоги приблизно на 200 млн злотих і паралельно просуває масштабні оборонні програми всередині ЄС. Це означає, що польська держава продовжує бачити в російській загрозі власну проблему, а не лише українську.

    Але водночас Польща вже живе не логікою екстреної солідарності, а логікою внутрішньої політики. У країні зберігаються великі українські громади, що дає економічний ефект, але також породжує втому і соціальне тертя. Reuters ще у 2025 році фіксував, що українські біженці дали помітний внесок у польську економіку, але паралельно антиукраїнські настрої стали одним із факторів посилення праворадикальних сил. А в лютому 2026 року агентство знову звертало увагу на напруження навколо великих українських громад у Варшаві та Кракові. До того ж із березня 2026 року Польща змінила правила тимчасового захисту для українців, зробивши систему менш “надзвичайною” і більш бюрократичною. Це не розворот проти України, але це вже точно не епоха безумовного братерства.

    Угорщина тим часом остаточно вийшла з режиму пасивного скепсису і перейшла в режим відкритого блокування. Прем’єр Віктор Орбан не просто критикує Київ — він тримає в заручниках критично важливий для України пакет допомоги ЄС на 90 млрд євро, прив’язуючи свою позицію до зупинки транзиту нафти через “Дружбу”. Формула Будапешта зараз максимально проста: немає нафти — не буде грошей для України. Європейські лідери вже прямо називають цю поведінку неприйнятною і шукають способи обійти вето Орбана.

    Особливо показово, що сама історія з “Дружбою” виникла не через дії Києва, а через пошкодження інфраструктури внаслідок російського удару. Україна погодилася прийняти технічну і фінансову допомогу ЄС для ремонту трубопроводу, а Зеленський повідомив, що на повне відновлення транзиту потрібно близько півтора місяця. Але Будапешт вирішив використати кризу не для спільного тиску на Москву, а для тиску на Київ і Брюссель. Це і є головна риса українсько-угорських відносин 2026 року: вже не суперечка про меншини чи шкільні програми, а повноцінне політичне протистояння.

    Словаччина у 2026 році майже синхронізувалася з угорською лінією. Роберт Фіцо ще донедавна намагався балансувати — різка риторика, але не повне руйнування контактів. Тепер баланс майже зник. Братислава не лише підтримала тиск на Україну через нафтопровід, а й оголосила про припинення аварійних постачань електроенергії, а згодом через паливну кризу дозволила заправкам продавати дизель дорожче для іноземців і навіть обмежувати відпуск пального. Формально це рішення пояснюють нестачею ресурсу та “паливним туризмом”, але політично воно стало частиною того самого конфлікту навколо “Дружби”.

    Це означає, що Київ тепер має справу не з одним проблемним сусідом, а з цілим мініблоком Угорщина—Словаччина. І цей блок небезпечний не тільки тим, що створює труднощі в ЄС, а й тим, що вбудовує українське питання у передвиборчу політику двох урядів. Для Орбана й Фіцо жорсткість щодо України — це давно не зовнішня політика, а частина внутрішнього електорального менеджменту.

    На протилежному полюсі — Румунія. Якщо у відносинах Києва і Бухареста історично було достатньо взаємної недовіри, то нині Румунія стала одним із найстабільніших партнерів України в регіоні. 12 березня 2026 року під час візиту Зеленського до Румунії було підписано декларацію про стратегічне партнерство. Офіційний Бухарест прямо прив’язує цю домовленість до співпраці в обороні, енергетиці та відбудові.

    Ще важливіше те, що румунсько-українська співпраця вже не обмежується лише політичними жестами. Reuters повідомляв про ранні переговори між “Нафтогазом” і OMV Petrom щодо спільного освоєння великого газового родовища в Чорному морі. Паралельно Румунія ще раніше передала Україні систему Patriot, а нині дедалі чіткіше бачить Чорне море як спільний простір безпеки, де українська стійкість напряму працює на румунські інтереси. Саме тому Бухарест навесні 2026-го — чи не найперспективніший сусід України з погляду довгих стратегічних домовленостей.

    Молдова — окремий випадок, бо це не “велика” регіональна держава, а країна з набагато вужчим ресурсом. Але саме тому її лінія виглядає ще показовішою. Після російського удару по Новодністровській ГЕС у березні 2026 року забруднення води дісталося молдовської Бєльцівщини, тисячі людей залишилися без водопостачання, а Кишинів публічно поклав відповідальність на Росію. Це був ще один наочний епізод того, як безпека України і безпека Молдови вже фактично зрослися.

    Саме тому відносини Києва і Кишинева сьогодні, мабуть, найменш конфліктні в усьому периметрі. Молдова не має ресурсів Польщі чи Румунії, але має політичну ясність: будь-яке послаблення України автоматично збільшує ризики для самої Молдови. І поки Майя Санду утримує цей курс, Кишинів залишається для України не просто добрим сусідом, а дуже близьким політичним союзником.

    Болгарія, на відміну від Румунії, не робить гучних заяв про стратегічне партнерство, але й не скочується у відкритий конфлікт, як Будапешт чи Братислава. Її роль тиха, але корисна. У 2026 році Софія взяла на себе координацію спільного морського порядку денного для Чорного моря після України, а болгарське енергетичне відомство прямо говорить про завершення розширення газових інтерконекторів, які мають зробити країну важливим маршрутом LNG до України та Центральної Європи. Крім того, Болгарія продовжила тимчасовий захист для українців до березня 2027 року. Це не політика “великої дружби”, але це стабільна і доволі дисциплінована підтримка.

    Туреччина ж залишається тим, ким була фактично з першого дня великої війни: не союзником у західному розумінні, а сильним самостійним гравцем, який одночасно співпрацює і конкурує з усіма. У березні 2026 року Анкара знову запропонувала майданчик для наступного раунду переговорів між Росією та Україною. Ще у січні турецький МЗС підкреслював, що безпека Чорного моря для Анкари є стратегічним пріоритетом. Але Туреччина, як і раніше, не приєднується до західних санкцій проти Росії і паралельно дбає про безпеку власних газових маршрутів, зокрема Blue Stream і TurkStream.

    Для України це означає просту річ: Туреччина корисна, але не сентиментальна. Вона може допомагати в оборонній кооперації, підтримувати в Чорному морі, залишатися зручним дипломатичним майданчиком і водночас не робити жодного кроку, який суперечить її власним енергетичним чи торговельним інтересам. Саме тому відносини з Анкарою сьогодні — це не “дружба”, а складна математика взаємної вигоди. І в цій математиці Україна мусить діяти без ілюзій.

    Нарешті, Білорусь. Тут жодних двозначностей уже не залишилося. У лютому 2026 року Україна офіційно запровадила санкції проти Олександра Лукашенка, прямо звинувативши Мінськ у сприянні російській війні, зокрема у допомозі з дроновими атаками і використанні білоруської території як інфраструктурної бази. Навіть попри те, що в березні Мінськ почав торг із США, звільнив 250 політв’язнів і домігся часткового послаблення американських санкцій, це жодним чином не змінює українського погляду: Білорусь залишається несамостійним військово-політичним придатком Росії.

    Так, у довгій перспективі Київ, очевидно, залишатиме собі простір для майбутнього діалогу з постлукашенківською Білоруссю. Але навесні 2026 року це не сусід у політичному сенсі, а північний ризик. Не обов’язково ризик нового наступу завтра, але точно ризик для безпеки, логістики і планування, який не можна ігнорувати.

    Якщо ж спробувати підбити сухий підсумок, то головна зміна порівняно з 2022 роком полягає ось у чому: навколо України більше немає єдиного морального фронту. Є пояс підтримки, але він неоднорідний. Румунія і Молдова зараз ближчі до формули справжнього партнерства. Польща залишається критично важливою, але все сильніше мислить у категоріях власного політичного балансу. Болгарія і Туреччина — це надійний, але стриманий прагматизм. Угорщина і Словаччина — відверта зона конфлікту. Білорусь — ворожий тил Росії. І це, мабуть, і є головний геополітичний підсумок весни 2026 року: Україна більше не може дозволити собі політику на емоціях, бо її сусіди давно повернулися до політики інтересів.

  • Через конфлікт із союзниками Трамп може залишити Україну без підтримки

    Через конфлікт із союзниками Трамп може залишити Україну без підтримки

    Політика Дональда Трампа на Близькому Сході може мати прямі наслідки для України, оскільки на тлі загострення відносин із союзниками президент США здатен переглянути підтримку Києва.

    Війна проти Ірану послаблює політичні позиції президента США Дональда Трампа і підриває його ключові інструменти впливу. Про це пише The Economist, аналізуючи наслідки його зовнішньої політики.

    За оцінкою видання, конфлікт створює для Трампа одразу кілька проблем. Зокрема, він втрачає можливість формувати вигідну для себе політичну реальність, тиснути на партнерів і зберігати повний контроль над Республіканською партією. Окрім цього, війна сприяє зростанню цін на нафту, що посилює економічний тиск.

    Напруження між США та союзниками проявилося під час обговорення ситуації навколо Ормузької протоки. Трамп закликав партнерів допомогти її відкрити, попередивши про негативні наслідки для НАТО у разі відмови. Втім, союзники не підтримали цю ініціативу, після чого американський президент змінив риторику.

    Аналітики вважають, що у разі подальшого ослаблення політичних позицій Трамп може вдатися до більш жорстких і непередбачуваних кроків. Серед можливих сценаріїв називається навіть перегляд зобов’язань США в межах НАТО.

    У цьому контексті Україна також опиняється в зоні ризику. Видання допускає, що Трамп може скоротити або повністю припинити підтримку Києва, використовуючи це як інструмент тиску на європейських партнерів.

    Крім того, серед потенційних кроків американського президента називаються посилення тиску на країни Латинської Америки під приводом боротьби зі злочинністю, фінансові вимоги до союзників у Азії та жорстка тарифна політика.

    Навіть якщо такі сценарії не будуть реалізовані повністю, сама їх поява може суттєво підірвати систему союзів США. Це, своєю чергою, створює додаткові можливості для Китаю та Росії посилити свій вплив на глобальній арені.

  • Лавров заявив, що Росія не припинить війну навіть після поступок України

    Лавров заявив, що Росія не припинить війну навіть після поступок України

    Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Москва не погодиться припинити війну проти України навіть у разі, якщо Київ визнає втрату частини територій. У Кремлі наполягають на виконанні всіх своїх вимог як передумові для будь-якого мирного врегулювання.

    Про це йдеться у новому звіті аналітиків Інституту вивчення війни (ISW).

    Під час спільного брифінгу 16 березня з прем’єр-кабінет-секретарем та міністром закордонних справ Кенії Мусалією Мудаваді Лавров заявив, що Росія не припинить війну навіть у випадку, якщо Україна «визнає реалії на місцях» і повністю відмовиться від Донбасу на користь РФ.

    Також глава російського МЗС назвав потенційні європейські миротворчі сили, які можуть бути розміщені на території України за її згодою, «окупаційними військами».

    Аналітики ISW зазначають, що подібні заяви свідчать про спробу Кремля нав’язати контроль над суверенною територією України.

    За оцінкою експертів, російське керівництво продовжує використовувати риторику про так звані «першопричини війни», щоб просувати максималістські вимоги. Йдеться, зокрема, про:

    • зупинку розширення НАТО

    • нейтральний статус України

    • «демілітаризацію» української армії

    • так звану «денацифікацію», що фактично означає зміну української влади

    На думку аналітиків, Кремль демонструє готовність продовжувати війну навіть під час переговорів зі США та Україною.

    Раніше аналітики Інституту вивчення війни також повідомляли, що Кремль не відмовляється від ширших територіальних амбіцій і продовжує розглядати можливість подальшого наступу на півдні України. Детальніше про це — у матеріалі.

    Також експерти фіксували перекидання російських «елітних» підрозділів на південний фронт після активізації контратак українських військових.

    Аналітики ISW підкреслюють, що подібні заяви російських посадовців свідчать про небажання Москви відмовлятися від своїх стратегічних цілей у війні проти України.

  • Колишня речниця Зеленського звинуватила президента у політичному шантажі

    Колишня речниця Зеленського звинуватила президента у політичному шантажі

    Колишня речниця президента України Юлія Мендель виступила з різкою критикою політичної тактики Володимира Зеленського. У своїй заяві вона стверджує, що глава держави часто висуває умови, які заздалегідь є нереалістичними, щоб уникнути ухвалення складних рішень.

    За словами Мендель, політичний шантаж став продовженням бізнес-підходу президента. Вона вважає, що Зеленський регулярно формулює вимоги, які практично неможливо виконати, а потім змінює їх, щоб не брати на себе конкретних зобов’язань.

    Як приклад вона навела заяву президента про готовність залишити свою посаду, якщо Україну приймуть до НАТО. На думку Мендель, така умова виглядає символічною, оскільки членство України в Альянсі наразі залишається складною і тривалою перспективою.

    Також ексречниця згадала позицію Зеленського щодо можливих мирних домовленостей із Росією. Вона зазначила, що вимога вступу України до Європейського Союзу як однієї з умов миру є складною, оскільки процес інтеграції потребує багаторічних реформ і переговорів.

    Ще одним прикладом вона назвала питання проведення виборів в Україні. За словами Мендель, президент заявляв, що вибори можливі лише за умови двомісячного припинення вогню з боку Росії. Водночас Центральна виборча комісія раніше повідомляла, що підготовка до виборів потребує щонайменше шести місяців.

    Мендель також згадала запропонований Зеленським мирний план, який включає низку глобальних політичних і безпекових пунктів. На її думку, реалізація такого плану може потребувати дуже тривалого часу.

    У своїй критиці вона стверджує, що подібна тактика дозволяє перекладати відповідальність на зовнішні обставини або інших учасників переговорів.

    Нагадаємо, Юлія Мендель — українська журналістка та колишня прессекретарка президента Володимира Зеленського. Вона обіймала цю посаду з червня 2019 року до липня 2021 року. До роботи в Офісі президента понад десять років працювала журналісткою та публікувала матеріали в українських і міжнародних медіа.

  • Гарантії безпеки можливі лише після відведення військ РФ — Джон Болтон

    Гарантії безпеки можливі лише після відведення військ РФ — Джон Болтон

    Безпекові гарантії для України можуть набути реального змісту лише після початку відведення російських військ з української території. Про це заявив колишній радник президента США з національної безпеки Джон Болтон в ефірі телеканалу “Еспресо”.

    За його словами, будь-які міжнародні гарантії залишатимуться декларативними, доки Росія фактично зберігає військову присутність в Україні.

    Болтон наголосив, що ключовою проблемою є стратегічне бачення Кремля, адже президент РФ Володимир Путін розглядає війну не як тимчасову кампанію, а як частину довгострокового проєкту відновлення російського імперського впливу.

    “Єдині гарантії безпеки, які справді матимуть значення, можливі лише після того, як російські війська почнуть відступати до Росії. Навіть згода на перемир’я не означає відмови Москви від намірів знову підпорядкувати Україну”, — пояснив він.

    Політик підкреслив, що ефективність гарантій залежить насамперед від політичної волі держав, які їх надають — незалежно від того, йдеться про США, європейські країни чи НАТО.

    Окремо Болтон звернув увагу на фактор американської внутрішньої політики. На його думку, серед союзників США існують сумніви щодо того, чи буде Дональд Трамп у разі повернення до влади повністю дотримуватися нинішніх безпекових зобов’язань, зокрема положень статті 5 Північноатлантичного альянсу.

    На цьому тлі питання довгострокових гарантій безпеки для України залишається одним із центральних у переговорах із західними партнерами.

    Раніше президент Володимир Зеленський повідомляв, що США запропонували Україні модель безпекових гарантій терміном на 15 років. Водночас Київ прагне більш тривалих зобов’язань — на 20–30 років і більше, що має забезпечити стабільність для держави та інвесторів.

    Міністр закордонних справ Андрій Сибіга також заявляв, що Сполучені Штати готові розглядати юридично зобов’язуючий формат гарантій, який передбачає не лише політичні запевнення, а й реальні механізми безпеки, включно з військовою підтримкою за участі США.

  • Путін прорахувався у війні проти України — Financial Times

    Путін прорахувався у війні проти України — Financial Times

    Президент Росії Володимир Путін не досяг ключових військових і політичних цілей, які ставив перед початком повномасштабного вторгнення в Україну. Таку оцінку оприлюднило британське видання Financial Times, аналізуючи перебіг війни та її наслідки для Кремля.

    У матеріалі зазначається, що російське керівництво розраховувало на швидку перемогу, виходячи з помилкового припущення про нібито підтримку Росії з боку значної частини українського суспільства. За задумом Кремля, військова кампанія мала завершитися протягом кількох днів, однак війна перетворилася на тривалий і виснажливий конфлікт.

    Журналісти наголошують, що замість ослаблення Заходу Росія отримала протилежний результат. Після початку вторгнення НАТО посилило свою присутність у Європі, а вступ Фінляндії до Альянсу майже вдвічі збільшив протяжність кордону між Росією та країнами блоку.

    У публікації також звертають увагу на значні втрати російської армії та політичні ризики, які виникли для Кремля через затягування війни. На думку авторів, Путін настільки втягнувся у конфлікт, що погодитися на компромісні умови завершення війни для нього стає дедалі складніше.

    Видання зазначає, що навіть потенційно сприятлива для Москви політична кон’юнктура у США не гарантує зміни ситуації, оскільки затягування війни може підірвати будь-які дипломатичні можливості.

    Водночас президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що існує шанс наблизити завершення війни до осені. За його словами, важливим фактором може стати політичне «вікно можливостей» до проведення проміжних виборів у США.

    Аналітики сходяться на думці, що подальший перебіг війни залежатиме від військової динаміки на фронті, рівня міжнародної підтримки України та готовності сторін до реальних переговорів.

  • Європа перевершила США за обсягами допомоги Україні у 2025 році

    Європа перевершила США за обсягами допомоги Україні у 2025 році

    Через чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну баланс міжнародної підтримки Києва суттєво змінився. Європейські країни фактично замінили США як головний рушій військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Про це повідомляє видання Axios із посиланням на дані Кільського інституту, який відстежує обсяги підтримки України.

    За підсумками 2025 року європейські держави збільшили військову допомогу Україні на 67%, а фінансову та гуманітарну підтримку — на 59%. Водночас допомога з боку США за минулий рік фактично припинилася. Президент США Дональд Трамп, який повернувся до Білого дому, наполягав, що саме Європа має взяти на себе основний фінансовий тягар війни на своєму континенті. Його адміністрація змусила союзників по НАТО купувати американське озброєння та самостійно фінансувати оборону України.

    Європейські лідери дедалі активніше заявляють про своє право брати участь у формуванні майбутніх домовленостей щодо завершення війни. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський підкреслив, що європейські країни витрачають «реальні гроші», тоді як США фактично отримують прибутки від продажу зброї. За його словами, це дає Європі право голосу в переговорах і визначенні умов миру.

    Подібну позицію висловив і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час виступу на Мюнхенській конференції з безпеки. Він наголосив, що Європейський Союз і Німеччина зокрема вже понад рік є ключовими військовими донорами України. За оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, у 2025 році обсяг європейської підтримки перевищив американський. При цьому втрати російських військ, за підрахунками, сягнули приблизно 415 тисяч осіб.

    Мерц зазначив, що завдані Москві втрати та економічний тиск можуть стати одним із факторів, які зрештою змусили б Кремль погодитися на мир. Водночас він скептично оцінив перспективи швидкого дипломатичного врегулювання, заявивши, що Росія припинить війну лише тоді, коли вичерпає свої військові або економічні ресурси.

    Попри зростання ролі Європи, журналісти наголошують, що американська розвідка, механізми контролю за санкціями та продаж озброєння залишаються критично важливими для оборони України. Однак Білий дім наразі не демонструє бажання формально залучати Європу до переговорного процесу, вважаючи більш жорстку позицію європейських лідерів перешкодою для швидкого досягнення миру.

    В адміністрації Трампа навіть звинувачують Європу у затягуванні війни, стверджуючи, що вона підштовхує Київ до більш жорстких умов угоди, водночас продовжуючи закуповувати російські енергоносії.

    Нещодавні дводенні переговори у Женеві щодо завершення війни завершилися безрезультатно, хоча у Білому домі їх назвали конструктивними. Ситуація навколо України, як підкреслює Axios, стала другим серйозним потрясінням для європейської безпеки після самого російського вторгнення. Повернення Трампа до влади спричинило глибокий перерозподіл ролей і відповідальності між США та Європою у питаннях підтримки Києва.

    Таким чином, у 2025 році Європа не лише наростила фінансування оборони України, а й заявила про претензії на ключову роль у визначенні майбутньої архітектури безпеки на континенті.