Golosnovinua.com

Позначка: НАТО

  • США закликають НАТО скоротити закордонні місії та обмежити участь України в саміті

    США закликають НАТО скоротити закордонні місії та обмежити участь України в саміті

    Адміністрація президента США Дональда Трампа наполягає на скороченні закордонної діяльності НАТО, зокрема місії в Іраку та миротворчої операції в Косово. Про це з посиланням на чотирьох дипломатів Альянсу повідомляє Politico.

    За даними співрозмовників видання, Вашингтон також лобіює обмеження участі України та партнерів з Індо-Тихоокеанського регіону у щорічному саміті НАТО, який має відбутися в липні в Анкарі. Йдеться про Австралію, Нову Зеландію, Японію та Південну Корею.

    Як зазначає Politico, ініціатива Білого дому відображає прагнення розглядати НАТО як суто євроатлантичний оборонний союз і відмовитися від розширення формату діяльності, що включав кризове управління, глобальні партнерства та ініціативи, засновані на цінностях. Усередині Альянсу цей курс отримав неофіційну назву “повернення до заводських налаштувань”.

    Дипломати попереджають, що такий підхід може призвести до швидкого згортання операцій у регіонах колишніх військових конфліктів і виключення Києва та Канберри з офіційних дискусій під час літнього саміту.

    Ініціатива зʼявилася після заяв заступника глави Пентагону Елбриджа Колбі щодо так званого “НАТО 3.0”. Він наголосив, що не кожна місія може залишатися пріоритетною і що ключовим показником серйозності є здатність європейських сил воювати, витримувати та перемагати у сценаріях, які мають вирішальне значення для оборони Альянсу. Водночас він підкреслив, що США залишаються відданими безпеці Європи.

    Один із дипломатів Альянсу застеріг, що відмова від закордонних ініціатив не є правильним підходом, адже партнерства відіграють важливу роль у системі стримування та оборони.

    За інформацією Politico, вимога обмежити запрошення партнерів частково пояснюється прагненням скоротити кількість зустрічей у межах саміту. Ці країни можуть отримати запрошення лише на паралельні заходи.

    Колишня речниця НАТО Оана Лунгеску зазначила, що обмеження участі партнерів сигналізуватиме про фокус на базових питаннях оборони Альянсу. Водночас представник НАТО повідомив, що деталі щодо участі партнерів у саміті буде оголошено пізніше.

    Таким чином, у середині підготовки до липневого саміту в Анкарі в Альянсі розгорнулася дискусія про майбутню роль НАТО — чи залишиться воно глобальним безпековим гравцем, чи повернеться до вузького формату класичного оборонного союзу.

  • Китай пропонує Україні енергетичну підтримку на тлі звинувачень у фінансуванні РФ

    Китай пропонує Україні енергетичну підтримку на тлі звинувачень у фінансуванні РФ

    Китай запропонував Україні новий пакет гуманітарної енергетичної допомоги для подолання наслідків російських ударів по інфраструктурі. Водночас у США заявляють, що Пекін фактично продовжує підтримувати російську військову машину, яка ці удари здійснює.

    Як повідомляє Fox News, посол США в НАТО Метью Вітакер публічно звинуватив Китай у тому, що він має реальні важелі впливу на Москву, однак не використовує їх для припинення війни.

    За словами Вітакера, Пекін міг би зупинити конфлікт, припинивши продаж Росії технологій подвійного призначення та зменшивши закупівлю російської нафти й газу. Дипломат наголосив, що війна Росії проти України, на його переконання, значною мірою тримається на підтримці Китаю.

    Заяви пролунали після зустрічі міністра закордонних справ Китаю Ван І з главою МЗС України Андрієм Сибігою на полях міжнародної конференції. Китайська сторона пообіцяла надати гуманітарну енергетичну допомогу, яка має допомогти Україні впоратися з наслідками регулярних атак на об’єкти енергетики. Водночас Пекін не розкрив ані обсягів, ані конкретного змісту запропонованого пакета.

    Китай офіційно наполягає, що не є стороною конфлікту та виступає за політичне врегулювання. Пекін заперечує постачання летальної зброї Росії і заявляє про прагнення відігравати “конструктивну роль” у врегулюванні кризи.

    Однак у Вашингтоні дедалі частіше характеризують Китай як ключового зовнішнього союзника Москви. За оцінками американських чиновників, Росія суттєво залежить від китайських компонентів і технологій, зокрема тих, що можуть використовуватися у виробництві безпілотників та іншого військового обладнання.

    Крім того, Китай залишається одним із найбільших покупців російської нафти. Ці закупівлі забезпечують Кремлю стабільні доходи в умовах західних санкцій і цінових обмежень. Саме ці кошти, на думку західних політиків, дозволяють Москві продовжувати воєнні дії.

    Таким чином, Пекін одночасно підтримує дипломатичні контакти з Києвом і пропонує гуманітарну допомогу, але зберігає економічну співпрацю з Москвою. Для європейських урядів, які розглядають можливість посилення обмежень щодо китайських компаній через експорт товарів подвійного призначення, така позиція Китаю створює додаткову дипломатичну складність.

  • НАТО бракує 3,6 млрд євро на боєприпаси для України: під загрозою 1,8 млн снарядів

    НАТО бракує 3,6 млрд євро на боєприпаси для України: під загрозою 1,8 млн снарядів

    У межах чеської ініціативи із закупівлі артилерійських боєприпасів для України виник критичний дефіцит фінансування. За даними високопоставленого військового чиновника НАТО, станом на 11 лютого міжнародним донорам вдалося зібрати лише 1,4 млрд євро із запланованих 5,06 млрд.

    Це ставить під загрозу реалізацію плану постачання 1,8 млн артилерійських снарядів у 2026 році. За оцінками, через нестачу коштів Україна може недоотримати майже половину обіцяного обсягу допомоги, попри наявність необхідних боєприпасів на світовому ринку.

    Програма передбачає закупівлю великокаліберних снарядів за участі іноземних донорів, зокрема Німеччини, Данії та Нідерландів, а також чеських військових чиновників і оборонних компаній. Мета ініціативи — зменшити дисбаланс на полі бою та підтримати українські Сили оборони у протистоянні з Росією.

    За інформацією чеської сторони, на глобальному ринку наразі доступні боєприпаси на суму близько 16 млрд євро. Однак відсутність достатнього фінансування не дозволяє оперативно укласти контракти. Чехія вже внесла до програми 123,7 млн євро, проте цих коштів недостатньо для виконання загального плану.

    Ще у грудні місія НАТО в Україні NSATU прогнозувала, що у 2026 році в межах цієї ініціативи буде поставлено 1,8 млн снарядів. Це мало становити 43% від усіх боєприпасів, які надходять Києву, та покрити близько 70% потреб у снарядах радянського калібру.

    Водночас темпи фінансування сповільнилися порівняно з попереднім роком. У 2025 році партнери спрямували на програму близько 4,05 млрд євро. Нинішня динаміка збору коштів свідчить про серйозні труднощі з мобілізацією ресурсів.

    Ситуація ускладнюється тим, що координацію програми частково перебрала на себе місія НАТО NSATU. Якщо раніше закупівлі здійснювалися в межах двосторонніх домовленостей під егідою Чехії, то нині бюрократичні процедури Альянсу можуть уповільнювати виділення коштів.

    Таким чином, попри наявність необхідного озброєння на ринку, ключовим стримуючим фактором залишається нестача фінансування, що безпосередньо впливає на можливості забезпечення української армії артилерійськими боєприпасами у 2026 році.

  • США залучили військових до переговорів щодо завершення війни в Україні

    США залучили військових до переговорів щодо завершення війни в Україні

    Адміністрація президента США Дональда Трампа переходить до нового формату зовнішньої політики, у якому ключову роль у міжнародних переговорах відіграють не класичні дипломати, а високопоставлені військові. Провідні представники американського військового керівництва вперше безпосередньо беруть участь у переговорах з Росією та Іраном, що свідчить про зміну підходу Білого дому до врегулювання міжнародних конфліктів.

    За інформацією західних медіа, рішення залучити військових до переговорів на високому рівні було ухвалене особисто Трампом. Такий крок розглядається як сигнал переходу до більш жорсткої та прагматичної дипломатії, у якій переговори поєднуються з демонстрацією силового потенціалу США.

    Ключову роль у контактах щодо можливого завершення війни Росії проти України відіграє міністр армії США Ден Дрісколл. Він підтримує постійний зв’язок з українською владою між раундами переговорів та фактично виконує функцію координатора між Києвом і Вашингтоном. Через нього відбувається комунікація з оточенням Трампа та спеціальними представниками Білого дому, що дозволяє зберігати безперервність переговорного процесу.

    Окрему увагу привернула участь у переговорах в Абу-Дабі генерала Алексуса Грінкевича, який очолює Європейське командування США та одночасно є верховним головнокомандувачем сил НАТО в Європі. Його присутність розцінюють як спробу відновити прямий військовий контакт із Кремлем і забезпечити постійний канал спілкування між військовими структурами сторін у контексті можливого припинення бойових дій.

    Паралельно Сполучені Штати вперше залучили до непрямих переговорів з Іраном командувача Центрального командування США адмірала Бреда Купера. Переговори відбулися в Омані, а поява адмірала у парадній формі стала демонстративним сигналом про готовність США посилювати військову присутність у регіоні у разі провалу дипломатичних зусиль.

    Аналітики вважають, що залучення військових до переговорів замість професійних дипломатів свідчить про системний зсув у зовнішній політиці США. Білий дім робить ставку на швидкість ухвалення рішень, тиск і поєднання політичних домовленостей із силовим фактором, що різко відрізняється від традиційної дипломатичної моделі.

    Черговий раунд переговорів щодо припинення війни в Україні відбувся на початку лютого в Об’єднаних Арабських Еміратах. За підсумками зустрічей сторони обговорювали механізми реалізації режиму припинення вогню та можливі формати контролю за дотриманням тиші. Водночас істотного прогресу з ключового питання — контролю над окупованими територіями Донбасу — досягти не вдалося. Єдиним практичним результатом переговорів став обмін військовополоненими.

  • Україна не вірить у гарантії безпеки і готується захищати себе сама

    Україна не вірить у гарантії безпеки і готується захищати себе сама

    В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна не зможе повністю покладатися на зовнішні гарантії безпеки. Саме тому Київ змушений виходити з найгіршого сценарію — необхідності самостійно гарантувати, що Росія не зможе повернутися з новою агресією.

    Йдеться не лише про тимчасове стримування, а про довгострокову модель безпеки. Ще минулого року на рівні європейських інституцій Україну закликали перетворитися на державу, яка буде настільки мілітарно й технологічно сильною, що стане непривабливою ціллю для будь-якого майбутнього агресора. Фактично — на країну з постійно готовим оборонним потенціалом.

    Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

    Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

    Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

    План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

    Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

    Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

    За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.

  • Військові аналітики попереджають: Кремль готує новий етап тиску на Україну і Захід

    Військові аналітики попереджають: Кремль готує новий етап тиску на Україну і Захід

    Росія розширює свої вимоги до України далеко за межі Донбасу і дедалі відкритіше демонструє намір претендувати на нові території на сході та північному сході країни. Такі висновки містяться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни (ISW), де наголошують: Кремль поєднує військовий тиск із політичними ультиматумами, намагаючись змусити Київ і Захід прийняти його умови.

    За оцінкою експертів, російські посадовці дедалі частіше заявляють, що питання Донбасу не є єдиною метою Москви. Хоча публічно Кремль просуває тезу про те, що саме «врегулювання» ситуації на сході нібито може стати «шляхом до миру», фактичні дії та риторика свідчать про підготовку до значно ширших територіальних зазіхань.

    Зокрема, начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов під час однієї з доповідей згадав про створення так званих «буферних зон» у Харківській, Сумській та Дніпропетровській областях. Аналітики розцінюють це як сигнал про можливі нові напрямки наступу. Офіційно ці плани пояснюють «захистом окупованих територій», хоча міжнародні пропозиції мирного врегулювання, навпаки, передбачають відведення російських військ із частини захоплених регіонів.

    Паралельно Москва висуває і політичні вимоги. Голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін та низка депутатів Держдуми заявляють про необхідність усунення «корінних причин» війни. У російській інтерпретації це означає зупинку розширення НАТО, повернення Альянсу до кордонів 1997 року та зміну української влади на лояльну до Кремля.

    Російські ультранаціоналістичні медіа також просувають тезу, що поступки лише щодо Донбасу є недостатніми. У публікаціях прямо ставиться питання про подальші територіальні вимоги, включно з іншими південними та східними регіонами України. Фактично йдеться про стратегію поетапного тиску: тимчасове перемир’я в обмін на поступки, після чого висуваються нові ультиматуми.

    В ISW підкреслюють, що така риторика є частиною масштабної когнітивно-інформаційної кампанії. Кремль систематично перебільшує власні військові можливості, стан економіки та оборонної промисловості, щоб сформувати відчуття невідворотності нових наступів і психологічно тиснути на партнерів України.

    На думку аналітиків, мета Москви — не компроміс, а домінування. Росія прагне змусити Україну та Захід погодитися на її умови ще до будь-яких рішучих змін на фронті, використовуючи страх, дезінформацію та політичні маніпуляції. У такій логіці мир можливий лише як інструмент досягнення стратегічної переваги Кремля, а не як реальне завершення війни.

  • Росія вимагає більше, ніж Донбас, і готує нові умови для «миру»

    Росія вимагає більше, ніж Донбас, і готує нові умови для «миру»

    Територіальні та політичні вимоги Росії значно виходять за межі Донбасу, попри заяви Кремля, адресовані західній аудиторії. Про це йдеться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни станом на 27 січня.

    Аналітики звертають увагу на розбіжність між публічними сигналами Росії для міжнародних партнерів і риторикою, яку російські посадовці використовують у внутрішньому інформаційному просторі. Зокрема, окремі представники російської сторони заявляють, що виведення українських військ із Донбасу могло б стати «шляхом до миру». Водночас інші високопосадовці відкрито говорять про необхідність створення так званих буферних зон уже за межами Донеччини та Луганщини.

    У звіті зазначається, що російське військове керівництво неодноразово згадувало Харківську, Сумську та Дніпропетровську області як потенційні зони розширення контролю. Це, на думку аналітиків, свідчить про значно ширші територіальні амбіції, ніж ті, які Росія декларує у переговорах або заявах для Заходу.

    Окрім територіальних вимог, Росія висуває і стратегічні політичні умови. Йдеться не лише про Україну, а й про зміну безпекової архітектури в Європі. Російські посадовці публічно заявляють, що будь-яке мирне врегулювання має усунути так звані «корінні причини» війни, під якими Москва традиційно розуміє існування НАТО, підтримку України з боку Заходу та нинішню українську владу.

    Аналітики наголошують, що ці вимоги фактично відтворюють позицію Росії зразка 2021–2022 років. Серед них — обмеження або повне припинення розширення НАТО, повернення Альянсу до кордонів 1997 року, а також політична трансформація України шляхом заміни демократично обраного уряду на режим, лояльний до Кремля.

    У звіті також аналізуються публікації російських державних і ультранаціоналістичних медіа. Вони прямо вказують, що навіть можливе виведення українських військ із Донбасу розглядається лише як проміжний етап. Далі Росія планує реалізацію інших вимог, зокрема так званих «денацифікації» та «демілітаризації», які фактично означають повну втрату Україною суверенітету.

    Аналітики Інституту вивчення війни дійшли висновку, що заяви російських посадовців для внутрішньої аудиторії чітко демонструють: Москва не задовольниться обмеженим або компромісним мирним врегулюванням. Стратегічною метою Росії залишається не часткове припинення бойових дій, а повна політична та військова капітуляція України.

  • Посол України в НАТО заявила про неприйнятність нових умов США щодо миру

    Посол України в НАТО заявила про неприйнятність нових умов США щодо миру

    Україна не готова погоджуватися на гарантії безпеки, які не містять чітких і дієвих механізмів захисту від повторної російської агресії. Про це заявила посол України в НАТО Альона Гетманчук, наголосивши, що після досвіду попередніх домовленостей українське суспільство вкрай обережно ставиться до будь-яких формальних або декларативних пропозицій.

    За її словами, на відміну від 2015 року, коли були досягнуті Мінські угоди щодо Донбасу, нині питання безпеки розглядається як невід’ємна частина будь-якого мирного врегулювання. Україна більше не сприймає гарантії безпеки як абстрактні обіцянки чи політичні формули без реального змісту.

    Гетманчук підкреслила, що українці не збираються приймати ще одну «безглузду» пропозицію, навіть якщо вона буде подана під виглядом привабливих гарантій. На її переконання, досвід війни зробив українське суспільство значно жорсткішим у питаннях безпеки та відповідальності партнерів.

    На цьому тлі в Європі завершується розробка планів зі створення сил швидкого реагування, які могли б бути задіяні у разі порушення Росією умов припинення вогню. Передбачається залучення європейських підрозділів і техніки, розміщених як в Україні, так і за її межами, а також участь українських збройних сил.

    Водночас обговорення того, за яких умов ці сили можуть бути задіяні, все ще тривають. Один із варіантів передбачає, що Україна реагуватиме першою у разі порушення домовленостей, після чого до дій можуть долучатися європейські підрозділи, а підтримка з боку США розглядатиметься як фінальний елемент стримування.

    Очікувалося, що президент України Володимир Зеленський зможе підписати відповідну угоду під час зустрічі з Дональдом Трампом на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Однак після цього американські представники, за інформацією західних медіа, змінили підхід до переговорного процесу.

    Нові вимоги Вашингтона фактично означають, що Київ може бути змушений погодитися на мирну угоду, яка допускає територіальні поступки на сході України паралельно з будь-якими домовленостями про безпеку. Саме ця позиція викликала занепокоєння серед європейських чиновників, які побоюються, що відмова від чітких гарантій може бути використана як інструмент тиску на Україну.

    Водночас українські джерела наголошують, що не розглядають дії США як пряму спробу змусити Київ погодитися на передачу територій. У Києві це радше сприймають як прагнення прискорити переговори після перших прямих контактів між українськими та російськими представниками, які відбулися минулого тижня в Абу-Дабі.

    Попри це, питання територіальних поступок залишається ключовою перешкодою для виходу з переговорного глухого кута. Станом на зараз жодна зі сторін не демонструє готовності змінити свою позицію з цього питання.

  • «Час слів минув»: що означає різкий виступ Зеленського в Давосі

    «Час слів минув»: що означає різкий виступ Зеленського в Давосі

    Виступ президента України Володимира Зеленського на Всесвітньому економічному форумі в Давосі став одним із найжорсткіших за весь час війни. У своїй промові він відкрито заявив, що Європа демонструє нерішучість і неготовність діяти адекватно в умовах російської агресії, попри гучні заяви про підтримку України.

    Зеленський нагадав, що ще рік тому, виступаючи в Давосі, закликав європейські країни навчитися самостійно захищати себе. Проте, за його словами, за цей час континент так і не зробив рішучого кроку від слів до системних дій. Європа, зазначив президент, охоче обговорює майбутнє, але уникає складних рішень у теперішньому, жертвуючи принципами заради короткострокових політичних компромісів.

    Окремо Зеленський зупинився на темі допомоги Україні. Він заявив, що значна частина підтримки з боку європейських країн надходила із запізненням і в обсягах, які не відповідали масштабам загрози. На його думку, жорстка риторика щодо Росії, санкцій і безпеки часто не підкріплювалася реальними діями.

    Президент підкреслив, що новий світовий порядок неможливо побудувати лише деклараціями та обіцянками, якщо вони не підкріплені конкретними рішеннями.

    Порівняння з підходом США

    Одним із найгостріших моментів промови стало порівняння дій Європи з політикою Сполучених Штатів. Зеленський звернув увагу на те, що американська адміністрація змогла завдати удару по російських фінансових потоках, зокрема по так званому тіньовому флоту, тоді як російська нафта продовжує транспортуватися поблизу європейських берегів.

    Він також зазначив, що міжнародна система правосуддя демонструє вибірковість: деякі авторитарні лідери притягуються до відповідальності, тоді як російський президент досі уникає будь-яких реальних наслідків.

    Питання майбутнього НАТО

    На тлі дискусій про роль США в системі європейської безпеки Зеленський поставив під сумнів здатність Європи діяти автономно. За його словами, Альянс значною мірою тримається на припущенні, що Сполучені Штати завжди гарантуватимуть захист.

    Президент прямо поставив запитання: що буде, якщо ця впевненість виявиться хибною?

    Спроба «розбудити» союзників

    Критики зауважують, що така риторика може здатися невдячною з огляду на масштабну допомогу, яку Європа надала Україні з 2022 року. Однак аналітики зазначають: після років постійних закликів і необхідності буквально виборювати підтримку, слова Зеленського виглядають не як докір, а як констатація реальності.

    Президент також нагадав про довоєнні обіцянки щодо членства України в ЄС і НАТО. Частина з них, за його словами, була відкладена, а частина — фактично заморожена, попри заяви про підтримку «стільки, скільки буде потрібно».

    Його промова в Давосі стала не спробою образити союзників, а жорстким сигналом небезпеки самозаспокоєння. За оцінкою оглядачів, це була спроба змусити Європу подивитися на війну не як на віддалену кризу, а як на безпосередній виклик власній безпеці.

  • Європа готується до створення власного безпекового альянсу з Україною

    Європа готується до створення власного безпекового альянсу з Україною

    Погрози президента США Дональда Трампа запровадити каральні мита проти будь-якої країни, яка намагатиметься завадити його планам щодо Гренландії, стали переломним моментом для європейських союзників. У політичних колах Європи це розцінили як черговий сигнал про непередбачуваність Вашингтона та готовність США діяти в односторонньому порядку навіть на шкоду союзникам.

    У разі відсутності кардинальної зміни американського підходу Європа може опинитися перед необхідністю глибокої перебудови всієї західної системи безпеки. Такий сценарій потенційно здатен змінити глобальний баланс сил. У європейських столицях дедалі серйозніше розглядають варіант створення власного безпекового альянсу без участі США, і в цій конструкції Україні відводять далеко не другорядну роль.

    Протягом останнього року європейські держави, зокрема й ті, що не входять до Європейського Союзу, активно працюють у форматі неформальної координаційної групи, яка фактично діє без участі Сполучених Штатів. До неї залучені Велика Британія, Норвегія та інші партнери. Цей формат отримав неофіційну назву «коаліція бажаючих».

    Радники з національної безпеки приблизно трьох десятків урядів перебувають у постійному контакті. Вони регулярно проводять онлайн-зустрічі, особисті консультації та обмінюються повідомленнями в неформальних каналах зв’язку. У цих колах сформувався високий рівень довіри, що дозволяє швидко координувати позиції та шукати спільні рішення в умовах, коли США дедалі частіше сприймаються як фактор нестабільності, а не як гарант безпеки.

    За цей час європейські лідери напрацювали відпрацьований механізм взаємодії на випадок різких або потенційно небезпечних дій з боку американського президента. Це дозволяє оперативно узгоджувати спільну реакцію без залучення Вашингтона.

    Окреме місце в цьому неформальному об’єднанні посідає Україна. Саме навколо підтримки Києва почалося формування тісних контактів між ключовими європейськими столицями. Участь України не лише зміцнила взаємну довіру між партнерами, а й створила новий рівень координації, коли лідери та радники безпосередньо знають один одного й можуть швидко виходити на прямий зв’язок.

    Україна розглядається як унікальний елемент потенційного безпекового альянсу. Це найбільш мілітаризована держава серед учасників цього формату, яка має одну з найбільших армій у Європі, розвинену індустрію безпілотних технологій і безпрецедентний сучасний бойовий досвід. Жодна інша європейська країна не має подібного практичного досвіду ведення повномасштабної війни.

    У разі поєднання військового потенціалу України з можливостями провідних європейських держав, таких як Франція, Німеччина, Польща та Велика Британія, новий альянс міг би отримати колосальну силу. Йдеться як про ядерні, так і про неядерні компоненти стримування, що здатні забезпечити безпеку континенту навіть без прямої участі США.

    Таким чином, дедалі очевидніше, що Європа поступово готується до сценарію стратегічної автономії, у якому роль Вашингтона буде суттєво обмежена, а Україна може стати одним із ключових стовпів нової системи європейської безпеки.