Європейські країни-члени НАТО вже змогли переважно компенсувати ті військові ресурси, які Сполучені Штати вирішили виключити зі своїх планів реагування на випадок великої війни або масштабної кризи в Європі. У Північноатлантичному альянсі наголошують, що європейські союзники значно посилили власні оборонні спроможності, збільшили кількість сил, готових до розгортання, та поступово перебирають на себе більшу частину відповідальності за безпеку європейського континенту.
Про це в інтерв’ю Bloomberg заявив заступник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Джон Стрінгер.
Його заява пролунала напередодні саміту НАТО, який відбудеться наступного тижня та стане одним із найважливіших за останні роки. Очікується, що глави держав і урядів країн Альянсу обговорять не лише подальшу підтримку України та зміцнення східного флангу НАТО, а й новий розподіл відповідальності між Сполученими Штатами та європейськими союзниками. Саме це питання останнім часом дедалі більше виходить на перший план через зміну стратегічних пріоритетів Вашингтона.
Останні місяці у США дедалі частіше заявляють про необхідність перегляду своєї військової присутності за кордоном. Американська адміністрація дедалі активніше наголошує, що європейські партнери повинні взяти на себе значно більшу частину фінансового та військового навантаження, тоді як самі Сполучені Штати дедалі більше концентруватимуться на протистоянні Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Саме на цьому тлі Вашингтон ухвалив рішення скоротити кількість військових підрозділів, які передбачалося оперативно перекидати до Європи у разі великої війни чи масштабної міжнародної кризи. Таке рішення викликало жваве обговорення серед союзників, оскільки протягом десятиліть саме американські війська залишалися ключовим елементом системи стримування Росії на європейському континенті.
За словами Джона Стрінгера, нинішня ситуація не означає ослаблення оборони НАТО. Навпаки, вона демонструє, що європейські держави змогли швидко адаптуватися до нових умов та взяти на себе додаткові зобов’язання.
«Європейські союзники, безумовно, активізувалися в плані заповнення прогалин у складі американських військ у Європі», — наголосив генерал.
Він зазначив, що нинішні зміни свідчать про формування більш збалансованої моделі функціонування Альянсу, в якій європейські країни відіграють дедалі вагомішу роль у забезпеченні колективної безпеки.
За словами Стрінгера, це є прикладом створення «сильнішої Європи в рамках сильнішого НАТО», а не ознакою ослаблення трансатлантичного партнерства.
Він підкреслив, що після оголошення Вашингтоном нових оборонних планів керівництво НАТО звернулося до європейських країн із проханням проаналізувати власні можливості та повідомити, які додаткові військові формування можуть бути включені до нових планів оборони Альянсу.
Йшлося насамперед про війська, які раніше не були закріплені за конкретними оборонними сценаріями та могли бути використані для компенсації американських скорочень.
За словами генерала, відповідь союзників виявилася позитивною.
Європейські країни запропонували додаткові сухопутні підрозділи, сили спеціальних операцій, логістичні елементи, інженерні частини, засоби протиповітряної оборони та інші компоненти, необхідні для реалізації нових оборонних планів НАТО.
Завдяки цьому більшість прогалин, що виникли після перегляду американських планів, вже вдалося закрити.
Водночас Стрінгер визнав, що у деяких високотехнологічних сферах Європа поки що не здатна повністю замінити американські можливості.
Йдеться насамперед про стратегічну авіацію, далекобійну логістику, супутникову розвідку, стратегічні транспортні літаки, системи командування, космічні технології, протиракетну оборону, окремі види високоточного озброєння та можливості глобального перекидання військ.
Проте навіть у цих випадках Альянс уже працює над альтернативними рішеннями.
«У тих категоріях, де Європа не може надати еквівалентних сил, ми прагнемо досягти аналогічного ефекту за допомогою інших засобів», — пояснив Стрінгер.
За його словами, НАТО не ставить перед собою завдання механічно замінити кожен американський підрозділ європейським аналогом. Натомість головна мета полягає у збереженні загального військового потенціалу Альянсу та забезпеченні його здатності виконувати поставлені завдання незалежно від зміни структури сил.
Генерал також наголосив, що нинішній перерозподіл відповідальності між союзниками відбувається не під політичним тиском, а відповідно до професійної військової оцінки.
«Розподіл і перекладання тягаря відповідальності зараз здійснюється розумним, пропорційним чином, повною мірою керуючись військовою логікою», — заявив він.
На його думку, європейські держави демонструють готовність адаптуватися до нових стратегічних реалій та поступово брати на себе більше обов’язків у межах Альянсу.
Одним із головних інструментів такого посилення стане суттєве збільшення оборонних витрат.
За словами Стрінгера, усі 32 країни НАТО вже погодилися працювати над досягненням нового цільового показника, який передбачає виділення до 2035 року щонайменше 3,5% валового внутрішнього продукту на безпосередні оборонні потреби.
Крім цього, ще приблизно 1,5% ВВП планується інвестувати у розвиток військової інфраструктури, кібербезпеки, оборонної промисловості, транспортної мережі, систем цивільної стійкості та інших сфер, що безпосередньо впливають на обороноздатність держав.
Таким чином загальні витрати на безпеку можуть досягти 5% ВВП, що стане наймасштабнішим збільшенням оборонних бюджетів країн НАТО за всю сучасну історію Альянсу.
Стрінгер підкреслив, що виконання цих зобов’язань очікується від усіх членів НАТО без винятку.
«НАТО очікує, що всі країни, включаючи Велику Британію, виконуватимуть свої зобов’язання», — зазначив генерал.
Його слова пролунали на тлі активних дискусій щодо майбутнього трансатлантичної безпеки після зміни політичного курсу Вашингтона.
Європейські столиці дедалі частіше говорять про необхідність стратегічної автономії та розвитку власних оборонних можливостей. Особливо активно це питання почало обговорюватися після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, яке продемонструвало, що масштабна війна на європейському континенті більше не є лише теоретичним сценарієм.
Саме російська агресія стала головним каталізатором безпрецедентного збільшення військових бюджетів більшості країн НАТО. Якщо ще кілька років тому значна частина союзників не виконувала навіть чинну норму щодо витрат у розмірі 2% ВВП на оборону, то тепер дедалі більше держав оголошують про готовність витрачати значно більше.
Паралельно триває масштабне переозброєння європейських армій. Країни закуповують сучасні системи протиповітряної оборони, винищувачі п’ятого покоління, далекобійні ракети, бронетехніку, безпілотні системи та боєприпаси. Значні кошти також спрямовуються на розвиток власного оборонно-промислового комплексу, щоб зменшити залежність від постачання озброєнь із-за океану.
НАТО також суттєво оновило свої регіональні оборонні плани, які вперше з часів завершення холодної війни детально визначають порядок реагування на можливу агресію Росії проти будь-якої країни Альянсу. У межах цих планів збільшено чисельність сил високої готовності, створено нові штаби, розширено військову інфраструктуру та посилено присутність союзників на східному фланзі.
Днями командувач Сухопутних військ США в Європі та Африці генерал Кріс Донаг’ю також заявив, що Сполучені Штати не залишать своїх європейських союзників у разі потенційної агресії Росії проти країн Балтії. За його словами, усі держави НАТО вже координують свої оборонні плани та активно готуються до відбиття можливого нападу.
Водночас, за інформацією Politico, у європейських столицях дедалі частіше визнають, що континент повинен бути готовим діяти більш самостійно. Попри масштабне переозброєння та збільшення військових бюджетів, багато посадовців вважають, що Європі знадобиться ще кілька років для досягнення рівня, який дозволить повністю компенсувати ключові американські військові можливості.
Саме тому майбутній саміт НАТО розглядається як визначальний для подальшого розвитку Альянсу. Від його рішень залежатиме не лише новий баланс відповідальності між США та Європою, а й те, наскільки швидко союзники зможуть адаптуватися до нових глобальних викликів, пов’язаних із війною Росії проти України, посиленням військової активності Китаю та загальним погіршенням міжнародної безпекової ситуації.
