Golosnovinua.com

Позначка: війна в Україні

  • «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на тлі нової спроби відновити переговори про завершення війни проти України знову повернувся до однієї з головних пропагандистських тез Кремля. Під час виступу перед студентами Московського державного інституту міжнародних відносин 7 вересня він заявив, що війну нібито необхідно завершити так, щоб у Європі «більше не було нацизму».

    За словами глави російського МЗС, те, що Москва називає «нацизмом», нібито знову поширюється Європою. Лавров також заявив, що збереження нинішнього українського керівництва при владі начебто означало б «зраду» пам’яті тих, хто переміг нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Аналогічні тези він використав і в контексті Німеччини, звинувачуючи Берлін у мілітаризації та конфронтації з Росією.

    Фактично Лавров повторив аргументацію, яку російська влада використовує ще від початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року Володимир Путін, оголошуючи про початок так званої «спеціальної військової операції», назвав серед її цілей «демілітаризацію» та «денацифікацію» України. Саме ці формулювання згодом стали одним із центральних елементів офіційної російської пропаганди.

    Водночас міжнародні спостерігачі не давали підстав характеризувати українську політичну систему як «нацистську». Наприклад, місія ОБСЄ після президентських виборів 2019 року назвала їх конкурентними та зазначала, що фундаментальні свободи загалом були дотримані. Другий тур завершився мирною передачею влади після перемоги Володимира Зеленського.

    Таким чином, використання Лавровим терміну «нацизм» стосовно української влади є не новою умовою переговорів у юридичному сенсі, а продовженням політичної риторики Кремля, якою Москва роками намагається обґрунтовувати вторгнення.

    Заява пролунала саме в момент нового дипломатичного руху

    Особливо показовим є час, коли Лавров озвучив цю тезу.

    На початку вересня 2026 року після тривалої паузи активізувалися американські спроби відновити переговори між Росією та Україною. Представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер спочатку провели понад три години переговорів із Путіним у Москві, після чого вирушили до Києва. Конкретного прориву після московської зустрічі оголошено не було.

    7 вересня Кремль уже заявив, що не виключає нового раунду переговорів за участю Росії, України та США. Речник Путіна Дмитро Пєсков назвав американські зусилля «маленьким кроком до миру», однак визнав, що говорити про конкретну дату або місце наступної зустрічі ще зарано.

    Віткофф і Кушнер тим часом завершили перший у цьому форматі візит до Києва. За підсумками консультацій Зеленський заявив, що сторони обговорювали нові дипломатичні пропозиції, посилення протиповітряної оборони та підготовку України до зими. Водночас повідомлень про досягнення політичного прориву також не було.

    Саме на цьому тлі Лавров фактично повернув до публічного простору одну з найбільш ідеологізованих вимог Москви.

    «Денацифікація» залишається зручною формулою Кремля

    Проблема російської тези про «денацифікацію» полягає ще й у тому, що Москва ніколи не запропонувала однозначного міжнародно-правового визначення того, що саме має означати виконання цієї умови.

    У різні періоди російські чиновники пов’язували її із забороною певних політичних сил, змінами українського законодавства, мовної та історичної політики, демонтажем окремих державних інституцій або навіть зміною влади в Києві.

    Нинішня заява Лаврова робить поняття ще ширшим. Якщо раніше Кремль переважно говорив про «нацизм» в Україні, тепер глава МЗС РФ переносить його на всю Європу.

    І це важлива зміна риторики. Москва дедалі частіше описує не лише Україну, а й провідні європейські держави як країни, що нібито відроджують небезпечні історичні практики.

    Напередодні Лавров різко атакував Німеччину. Після того як Берлін заявив про причетність Росії до інциденту з безпілотником поблизу аеропорту Лейпциг/Галле, російський міністр звинуватив канцлера Фрідріха Мерца у мілітаризації країни та фактично назвав дії ФРН початком «справжньої війни» проти Росії.

    Відносини Москви й Берліна останніми тижнями різко погіршилися. Росія оголосила про закриття німецьких культурних центрів у відповідь на дії німецької влади після інциденту в Лейпцигу. AP повідомляло, що ситуація розгортається на тлі ширших європейських побоювань щодо можливих російських диверсій і гібридних операцій.

    Міжнародна оцінка війни принципово інша

    Російська аргументація про боротьбу з «нацизмом» також різко відрізняється від міжнародно-правової оцінки подій лютого 2022 року.

    Генеральна асамблея ООН у березні 2022 року ухвалила резолюцію, яка прямо охарактеризувала дії Росії як агресію проти України та вимагала негайно, повністю й безумовно вивести російські війська з української території в міжнародно визнаних кордонах. За документ проголосувала 141 держава.

    У листопаді того самого року Генасамблея ООН також визнала необхідність притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права та підтримала створення механізму для фіксації завданих Україні збитків.

    Тобто в міжнародних документах причиною війни не називається жодна необхідність боротьби з «нацизмом». Навпаки, основною юридичною рамкою є агресія Росії проти суверенної держави.

    Москва не відмовляється від максималістської логіки

    Нові заяви Лаврова показують ще одну проблему для переговорного процесу.

    Навіть коли Кремль демонструє готовність до нових контактів із Вашингтоном і Києвом, у публічній площині Росія продовжує використовувати формулювання, які можуть передбачати значно більше, ніж просто припинення вогню чи врегулювання територіальних питань.

    Якщо «відсутність нацизму» Москва трактує як необхідність усунути нинішнє керівництво України або змінити внутрішній політичний устрій держави, така вимога фактично виходить далеко за межі класичної мирної угоди.

    При цьому Путін 3 вересня заявляв, що бачить можливість досягнення мирної домовленості і позитивно оцінював нову дипломатичну активність США. Зеленський зі свого боку також говорив про появу нового імпульсу в переговорах, хоча конкретних домовленостей сторони поки не оголосили.

    Війна паралельно продовжується. Reuters повідомляє, що Росія останнім часом посилила атаки на Київ, зокрема із застосуванням швидкісних реактивних безпілотників, через що в столиці почастішали тривалі повітряні тривоги, перебої з енергопостачанням і транспортні проблеми.

    Тож заява Лаврова пролунала в доволі суперечливий момент: Москва одночасно допускає нові переговори про завершення війни і повторює одну з тез, якою виправдовувала саме її початок.

    Поки невідомо, чи є слова Лаврова частиною конкретної переговорної позиції Росії в нинішніх консультаціях зі США. Кремль не оприлюднював повного переліку положень, які обговорювалися з Віткоффом і Кушнером, а американська сторона також не розкрила зміст нового мирного пакета.

    Тому говорити, що «боротьба з нацизмом у Європі» стала формальною новою умовою мирної угоди, наразі підстав немає. Коректніше трактувати висловлювання Лаврова як продовження кремлівської пропагандистської риторики і сигнал, що Москва поки не відмовилася від ідеологічних обґрунтувань, які використовує від 2022 року.

  • «Знаємо, що має спрацювати до зими»: Зеленський розкрив підсумки переговорів із посланцями Трампа

    «Знаємо, що має спрацювати до зими»: Зеленський розкрив підсумки переговорів із посланцями Трампа

    Президент України Володимир Зеленський 7 вересня провів нараду з українською переговорною групою після серії зустрічей у Києві з представниками президента США Дональда Трампа Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. За словами глави держави, сторони провели три раунди переговорів, а до частини консультацій долучилися представники Франції, Великої Британії та Німеччини.

    Головними темами стали можливе продовження дипломатичного процесу, посилення української ППО, підготовка країни до зими, технологічна співпраця із союзниками та майбутні гарантії безпеки. Зеленський повідомив, що сторони вже координують наступні контакти.

    Президент окремо зазначив, що після завершення основної програми 6 вересня мав особисту розмову з Віткоффом і Кушнером. За його словами, ключовим результатом стало збереження активного дипломатичного каналу між Україною, США та європейськими партнерами.

    У Києві предметно говорили про те, що потрібно Україні для проходження зимового періоду. Йдеться насамперед про засоби протиповітряної оборони, енергетичну стійкість і технологічне співробітництво. Офіс президента також повідомляв, що Україна розраховує на значний обсяг підтримки у сфері ППО та можливості використання американського зрідженого природного газу.

    Три раунди переговорів у Києві

    Віткофф і Кушнер прибули до Києва 6 вересня після переговорів у Москві з російським лідером Володимиром Путіним. Для обох це був перший візит до України в такому статусі.

    Протягом дня відбулося кілька форматів переговорів. Спочатку американська делегація провела зустріч із Зеленським і українською стороною, а пізніше до консультацій долучилися радники з питань національної безпеки Франції, Великої Британії та Німеччини.

    Зокрема, участь брали дипломатичний радник президента Франції Еммануель Бонн, радник із національної безпеки прем’єр-міністра Великої Британії Джонатан Пауелл і радник канцлера Німеччини з питань зовнішньої політики та безпеки Гюнтер Зауттер.

    Зеленський наголосив, що присутність представників найбільших європейських партнерів важлива для координації позицій України, США та Європи.

    ППО та зима стали одними з головних тем

    Однією з центральних тем переговорів стала підготовка України до чергової воєнної зими.

    Президент заявив, що партнери добре розуміють потреби України та знають, які рішення можуть бути реалізовані до початку холодного періоду.

    Йдеться насамперед про додаткові можливості для протиповітряної оборони. На тлі нарощування Росією повітряних атак Україна прагне отримати більше ракет до вже наявних систем ППО та посилити захист критичної енергетичної інфраструктури.

    Офіс президента підтвердив, що в ході переговорів багато уваги приділили саме зимовим ризикам і способам їх мінімізації.

    Окрім військової підтримки, сторони обговорювали енергетику та економічні механізми допомоги.

    Зеленський заявив, що Україна розраховує на суттєві обсяги американського LNG, який може стати додатковим елементом енергетичної стійкості країни у зимовий період.

    Територіальне питання залишається одним із найскладніших

    Переговори не обмежувалися лише зимовою підтримкою.

    За словами Зеленського, сторони говорили про можливість відновлення переговорного процесу щодо завершення війни. Однією з найбільш складних тем залишається територіальне питання.

    Президент наголосив, що рішення такого рівня можуть ухвалюватися лише лідерами держав.

    Українська сторона при цьому заявляє, що готова залишатися конструктивною у дипломатії, але будь-які домовленості мають передбачати реальні гарантії безпеки та не створювати умов для нової російської агресії.

    Кушнер зі свого боку говорив про необхідність створити рамку для довготривалого миру. Він заявив, що США працюють разом із європейськими партнерами над формуванням такого пакета.

    США знову говорять про тристоронній формат

    Ще одним потенційним напрямом стала організація переговорів за участю України, США та Росії.

    Кушнер підтвердив, що американські переговорники обговорювали можливість тристоронньої зустрічі як із російською, так і з українською стороною.

    За його словами, США намагалися не переконувати одну зі сторін прийняти конкретну позицію, а створити можливість для продовження самого діалогу.

    Віткофф також наголосив, що для Трампа відновлення переговорів є одним із ключових напрямів політики щодо війни.

    При цьому конкретної дати або місця тристоронньої зустрічі поки не оголошено.

    Наступна зустріч може відбутися найближчим часом

    Зеленський заявив, що Україна, США та європейські партнери вже домовилися про новий раунд консультацій.

    За його словами, зустріч може пройти у Європі, Сполучених Штатах або знову в Україні.

    Президент наголосив, що українська сторона продовжить подавати конструктивні пропозиції та координувати свої дії із союзниками.

    Таким чином візит Віткоффа й Кушнера до Києва не завершив переговорний процес, а фактично відкрив новий етап контактів між Вашингтоном, Києвом і європейськими столицями.

    Віткофф і Кушнер перед Києвом були в Москві

    Американські представники прибули до України після понад тригодинних переговорів із Путіним у Кремлі.

    Associated Press повідомляло, що переговори у Москві були присвячені відновленню спроб знайти політичне рішення для завершення війни. Російська сторона називала їх «конструктивними», однак конкретного прориву після зустрічі оголошено не було.

    Після Москви Віткофф і Кушнер вирушили до Києва, де вже обговорили російські пропозиції з українською стороною.

    При цьому Зеленський наголосив: сам факт відновлення переговорного процесу є важливим, навіть якщо позиції сторін залишаються далекими одна від одної.

    «Гірше, коли немає ніяких форматів перемовин», — зазначав президент після зустрічі.

    Мирного прориву поки немає

    Попри активізацію контактів, говорити про готову мирну домовленість поки зарано.

    Територіальні питання, гарантії безпеки, майбутній статус української армії та механізми контролю за можливими домовленостями залишаються предметом складних дискусій.

    Водночас новий раунд дипломатії відбувається на тлі продовження російських ударів по Україні. The Guardian повідомляв про нові ракетні й дронові атаки, які відбувалися паралельно з дипломатичними контактами.

    Сам Зеленський раніше визнавав, що Україні необхідно готуватися до сценарію, за якого війна триватиме й узимку.

    Саме тому переговори зі США зараз мають дві паралельні складові: пошук дипломатичного шляху до завершення війни та одночасне посилення здатності України пережити ще один період масштабних російських атак.

    За підсумками наради 7 вересня Зеленський заявив, що Київ уже координує наступні кроки, готує нові зустрічі та продовжує роботу над конкретними рішеннями щодо ППО і зимового пакета.

  • У Донецьку ліквідували виконавця вбивства генерала ГУР Максима Шаповала — ЗМІ

    У Донецьку ліквідували виконавця вбивства генерала ГУР Максима Шаповала — ЗМІ

    В окупованому Донецьку ліквідували Олега Шутова, якого Служба безпеки України раніше називала безпосереднім виконавцем теракту, внаслідок якого у 2017 році в Києві загинув офіцер української воєнної розвідки Максим Шаповал. За даними ЗМІ, операція відбулася ще 27 липня 2026 року, однак інформацію про неї оприлюднили лише тепер.

    Про ліквідацію Шутова 7 вересня повідомило LB.ua з посиланням на джерела в українських спецслужбах. Згодом інформацію поширили Укрінформ та низка інших українських медіа. На момент публікації окремої офіційної заяви СБУ, ГУР або іншого силового відомства про проведення цієї операції немає, тому дані про її обставини наразі слід розглядати саме як інформацію джерел ЗМІ.

    За даними LB.ua, Шутов перебував у тимчасово окупованому Донецьку та був пов’язаний із так званим «Центром спеціальних операцій МДБ ДНР» — структурою, яку українські правоохоронці раніше пов’язували з російськими спецслужбами та підготовкою диверсій на території України.

    Джерела видання стверджують, що 27 липня автомобіль, яким користувався Шутов, вибухнув біля спортивного комплексу «Динамо» в Ленінському районі Донецька. Сам Шутов загинув.

    Окупаційні ресурси тоді повідомляли про інцидент як про нібито атаку безпілотника, внаслідок якої постраждав керівник місцевої федерації спортивної боротьби. Однак співрозмовники LB.ua тепер заявляють, що насправді вибух був результатом операції українських спецслужб.

    За версією джерел видання, інформацію про операцію не оприлюднювали одразу з міркувань безпеки.

    СБУ називала Шутова виконавцем убивства Шаповала ще у 2019 році

    Ім’я Олега Шутова в контексті одного з найрезонансніших убивств українських військових уперше офіційно прозвучало ще 17 квітня 2019 року.

    Тодішній голова СБУ Василь Грицак під час брифінгу заявив, що саме Шутов заклав вибуховий пристрій під автомобіль Максима Шаповала.

    За даними української спецслужби, Шутов був жителем Донецька 1966 року народження та співробітником так званого «Центру спеціальних операцій МДБ ДНР». Щоб підготувати теракт, він, за інформацією СБУ, орендував квартиру в будинку, де мешкав Шаповал, а також паркомісце неподалік від місця, де розвідник залишав свій автомобіль.

    Слідство встановило, що після закладання вибухівки Шутов швидко залишив Київ, виїхав до Росії, а звідти повернувся на окуповану частину Донбасу.

    Максим Шаповал загинув у центрі Києва

    Максим Шаповал загинув вранці 27 червня 2017 року в Солом’янському районі Києва внаслідок вибуху автомобіля.

    ГУР Міністерства оборони України називає його загибель терористичним актом, спланованим російськими спецслужбами. На момент смерті Шаповал мав звання полковника й очолював спеціальний підрозділ воєнної розвідки. Після загибелі йому посмертно присвоїли звання генерал-майора, а згодом — звання Героя України.

    Шаповал був одним із найбільш досвідчених українських офіцерів спеціального призначення. Він служив у воєнній розвідці від початку своєї офіцерської кар’єри, брав участь у миротворчій місії ООН у Сьєрра-Леоне, командував спецпризначенцями та виконував бойові завдання після початку російської агресії у 2014 році.

    ГУР зазначає, що група під командуванням Шаповала брала безпосередню участь у боях за Донецький аеропорт. Саме його підрозділ був серед тих, хто одним із перших увійшов на територію летовища на початковому етапі російської агресії.

    На момент загибелі Шаповалу було 38 років.

    У червні 2026 року, у дев’яту річницю його смерті, в ГУР знову наголосили, що теракт проти офіцера був організований російськими спецслужбами.

    Та сама мережа діяла проти інших українських офіцерів

    Олега Шутова українські правоохоронці пов’язували не лише з терактом проти Шаповала.

    У 2019 році СБУ повідомила про викриття диверсійно-терористичної групи, учасники якої діяли в інтересах російських спецслужб і готували замахи на українських офіцерів. Тоді було затримано сімох людей, серед яких, за даними спецслужби, були кадрові співробітники російських силових структур.

    СБУ встановила зв’язок цієї мережі із так званим «Центром спеціальних операцій МДБ ДНР». Його керівником українська спецслужба називала Василя Євдокимова на прізвисько «Ленін».

    Водночас СБУ заявляла, що на вищому рівні операції координував генерал-лейтенант ФСБ РФ Дмитро Мінаєв, якого українська сторона називала організатором убивств Максима Шаповала й Олександра Хараберюша. За версією СБУ, під час фінальних етапів обох терактів Мінаєв перебував у Донецьку.

    Що відомо про вбивство Олександра Хараберюша

    Полковник СБУ Олександр Хараберюш загинув 31 березня 2017 року у Маріуполі.

    Близько 8:30 ранку вибухнув його автомобіль. За офіційними даними СБУ, під водійським сидінням була встановлена радіокерована магнітна міна. Хараберюш загинув на місці.

    Полковник займався контррозвідувальною роботою та координував операції з протидії російським розвідувально-диверсійним групам на сході України.

    У цій частині важливо розрізняти ролі фігурантів. Безпосередньо вибухівку під автомобіль Хараберюша, за даними українського слідства, встановила Юлія Прасолова, яку згодом затримали та засудили до 12 років позбавлення волі.

    Василя Євдокимова СБУ називала організатором теракту на рівні підконтрольної Росії структури, а Дмитра Мінаєва — одним із ключових російських кураторів операції. Олег Шутов був пов’язаний із цією ж диверсійною мережею, однак саме виконавцем підриву Хараберюша українські правоохоронці називали Прасолову.

    Шутова пов’язували і з підготовкою нових замахів

    За інформацією СБУ, після терактів проти Шаповала й Хараберюша мережа не припинила діяльність.

    У 2017 році Шутов, перебуваючи у Донецьку, нібито брав участь у підготовці ще одного теракту проти українського офіцера. Для цього диверсанти використовували конспіративні квартири, транспорт для спостереження та канали зв’язку.

    Операцію тоді реалізувати не вдалося, але пізніше російська сторона, за версією СБУ, відновила підготовку замаху з іншими виконавцями. У 2019 році під час спроби встановити вибухівку під автомобіль українського розвідника один із диверсантів сам постраждав від вибуху, після чого правоохоронці вийшли на ширшу агентурну мережу.

    Таким чином, ім’я Шутова було відоме українським спецслужбам щонайменше сім років до повідомлення про його ліквідацію в Донецьку.

    Якщо інформація джерел LB.ua про операцію підтвердиться офіційно, йтиметься про ліквідацію людини, яку СБУ ще у 2019 році публічно назвала безпосереднім виконавцем одного з найрезонансніших терактів російських спецслужб у Києві — вбивства Героя України Максима Шаповала.

    Водночас станом на ранок 7 вересня 2026 року деталі самої операції в окупованому Донецьку ґрунтуються на повідомленнях ЗМІ з посиланням на джерела у спецслужбах. Офіційного повідомлення СБУ або ГУР про відповідальність за ліквідацію Шутова наразі не оприлюднено.

  • «Путін збільшує удари»: Зеленський заявив про масову відповідь на реактивні дрони

    «Путін збільшує удари»: Зеленський заявив про масову відповідь на реактивні дрони

    Росія нарощує застосування реактивних ударних безпілотників проти України, змушуючи українську систему протиповітряної оборони адаптуватися до нової загрози. Над засобами масового перехоплення таких цілей в Україні вже працюють 67 компаній, а кілька виробників продемонстрували практичні результати. Головним завданням тепер стає масштабування виробництва перехоплювачів до рівня, який дозволить системно протидіяти новій російській тактиці.

    Про це президент України Володимир Зеленський розповів 6 вересня під час пресконференції у Києві. За його словами, російські війська посилюють повітряні удари, а Україна паралельно працює над військовою та дипломатичною відповіддю.

    Зеленський зазначив, що особисто зустрічався з представниками значної кількості українських компаній, які займаються розробкою відповідних технологій.

    «На сьогодні у нас біля 60 компаній в Україні, які вже займаються тим, щоби збивати реактивні дрони, збивати їх масово. Якщо точним бути — 67», — заявив президент.

    При цьому йдеться не лише про проєкти на папері. За словами Зеленського, від трьох до п’яти компаній уже показали результат. Наступний ключовий етап — забезпечити можливість масового виробництва таких засобів.

    Президент пов’язав прискорення цієї роботи зі зміною російської тактики та збільшенням інтенсивності ударів.

    За його словами, Україна відповідатиме на російський повітряний терор і водночас намагатиметься максимально прискорити дипломатичні процеси, здатні знизити рівень ескалації.

    Зеленський фактично розділив українську стратегію на два напрямки. «Планом Б» він назвав нарощування фізичних можливостей для захисту українського неба, зокрема масове виробництво засобів протидії реактивним безпілотникам. Водночас «планом А» президент назвав прискорення дипломатичних можливостей для зменшення російської ескалації.

    Чому реактивні дрони стали серйозною проблемою

    Реактивні ударні БПЛА становлять складнішу ціль для частини традиційних засобів протиповітряної оборони, ніж попередні гвинтові модифікації «Шахедів».

    The Guardian наприкінці серпня повідомляв, що нові реактивні модифікації, які Росія почала активно використовувати проти України, можуть рухатися приблизно вдвічі швидше за попередні версії з поршневими двигунами. Видання наводило оцінку швидкості приблизно 200–250 миль на годину, тобто близько 320–400 км/год.

    Зростання швидкості безпосередньо впливає на час, який залишається українським підрозділам для виявлення, супроводу та знищення цілі.

    Особливо гостро це питання постає для дешевших засобів перехоплення. Україна протягом війни вибудовувала багаторівневу систему протидії російським «Шахедам», використовуючи не лише класичні зенітні ракетні комплекси, але й мобільні вогневі групи, зенітні гармати, засоби радіоелектронної боротьби та дрони-перехоплювачі.

    Реактивні модифікації змушують цю систему знову змінюватися.

    За даними Business Insider із посиланням на українські дані, масштаби використання Росією реактивних безпілотників різко зросли протягом літа. У серпні йшлося вже про понад 2,5 тисячі таких апаратів проти приблизно 1,5 тисячі в липні.

    Це означає, що проблема для України полягає не тільки в технічній можливості збити окремий швидкісний безпілотник. Необхідно створити достатньо дешеву й масову систему, здатну працювати проти сотень і потенційно тисяч таких цілей.

    Україна вже випробувала чотири перехоплювачі

    Робота над відповіддю на нову російську загрозу почалася раніше. 30 серпня міністр оборони України Євгеній Хмара повідомив, що українські розробники вже мають чотири потенційні перехоплювачі, здатні працювати проти реактивних «Шахедів».

    За словами міністра, ці системи вже пройшли польові випробування.

    «Вже є потенційні чотири перехоплювачі, які можуть збивати реактивні “Шахеди”. По них уже проведені польові випробування», — заявляв Хмара.

    Наступне завдання — якнайшвидше вдосконалити розробки та масштабувати їх виробництво до тисяч одиниць.

    Таким чином, остання заява Зеленського показує значно ширший масштаб роботи: потенційними засобами протидії новій загрозі займаються десятки українських компаній, хоча реальні результати наразі продемонструвала лише частина з них.

    Питання реактивних «Шахедів» винесли на Ставку

    Проблема стала настільки гострою, що 3 вересня прискорення виробництва швидкісних перехоплювачів окремо обговорювали на засіданні Ставки Верховного Головнокомандувача.

    РНБО повідомляла, що українські виробники вже створили прототипи нових засобів проти реактивних дронів. Робота була зосереджена на їх удосконаленні та підвищенні ефективності.

    Тобто Україна намагається пройти шлях від експериментальних систем до серійного виробництва за максимально короткий термін.

    Це критично ще й через економіку війни. Використання дорогих зенітних ракет проти відносно дешевих безпілотників не може бути єдиною відповіддю на масовані атаки. Саме тому дрони-перехоплювачі та інші спеціалізовані дешевші засоби розглядаються як один із ключових елементів подальшого розвитку української ППО.

    Росія намагається знайти слабке місце української ППО

    Перехід РФ до активнішого використання реактивних безпілотників відбувається на тлі постійної технологічної гонки між російськими ударними засобами та українською системою оборони.

    Коли українські сили знаходять ефективніший спосіб протидії певній модифікації БПЛА, російська сторона намагається змінити характеристики апаратів, маршрути польотів, висоту, швидкість або тактику їх застосування.

    З реактивними безпілотниками головною перевагою для атакуючої сторони стає саме швидкість. Вона скорочує час реакції та ускладнює роботу частини мобільних засобів ППО, які показали високу ефективність проти повільніших «Шахедів».

    Водночас сама поява реактивних дронів не робить їх невразливими. Заяви українського військово-політичного керівництва свідчать, що кілька вітчизняних розробок уже продемонстрували здатність працювати проти таких цілей. Основною проблемою стає не стільки створення одиничного перехоплювача, скільки його масштабування.

    Саме тому цифра у 67 компаній, яку назвав Зеленський, є показовою. Україна намагається не покладатися на одну технологію чи одного виробника, а паралельно перевіряти десятки рішень і вибрати ті, які можна швидко запускати у великі серії.

    При цьому Зеленський наголошує, що навіть масштабне посилення ППО залишається оборонним сценарієм. Київ паралельно прагне домогтися зменшення російської ескалації дипломатичними засобами.

    Однак поки атаки тривають, Україна готується до сценарію, за якого реактивних безпілотників у російських ударах ставатиме дедалі більше. І головне завдання тепер — зробити так, щоб разом із кількістю нових російських дронів зростала й кількість українських засобів, здатних їх перехоплювати.

  • Удари серед білого дня: Росія змінила тактику атак на Київ

    Удари серед білого дня: Росія змінила тактику атак на Київ

    Російські атаки на Київ дедалі менше нагадують звичний для попередніх років сценарій, коли основна небезпека для столиці припадала на ніч. У вересні повітряні тривоги, вибухи та атаки безпілотників дедалі частіше переривають життя міста вдень. 4 вересня російський дрон знову дістався самого центру столиці — удар стався в історичній частині Києва неподалік Софії Київської.

    Після атаки над центром міста піднявся густий чорний дим. Мер Києва Віталій Кличко повідомив про влучання в нежитлову будівлю, на місце вирушили екстрені служби та медики. Reuters зазначає, що місце удару розташоване неподалік Софійського собору — пам’ятки зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Внаслідок атаки також було зруйноване приміщення популярного столичного закладу Zavertailo, про що повідомив його власник.

    Однак значення атаки 4 вересня виходить за межі одного влучання. Київ уже понад тиждень перебуває під практично безперервним тиском російських дронів. Reuters повідомляє про десять днів поспіль атак на українську столицю. Лише 3 вересня внаслідок російського удару по Києву загинула людина, були пошкоджені житлові будинки, а під час попередніх атак того ж дня постраждали шестеро людей.

    Associated Press звертає увагу на помітну зміну характеру російської повітряної кампанії проти столиці. Якщо раніше масовані атаки переважно відбувалися вночі, тепер дрони та ракети загрожують Києву фактично цілодобово. Повітряні тривоги переривають робочий день, навчання, поїздки містом, роботу магазинів і установ. Окремою проблемою стало застосування швидкісних реактивних безпілотників, які роблять загрозу ще менш передбачуваною.

    Саме денні удари істотно змінюють повсякденну реальність столиці. Вночі значна частина людей перебуває вдома і має хоча б відпрацьований алгоритм дій під час тривоги. Вдень сотні тисяч киян перебувають на роботі, в університетах, школах, торговельних центрах, громадському транспорті або просто на вулицях. Через це кожна нова тривога одночасно впливає на величезну кількість людей і роботу міської інфраструктури.

    Показовим став саме удар 4 вересня. Вибух пролунав у центральній частині міста у той час, коли Київ жив звичайним денним життям. Reuters наводить слова очевидців, яких атака застала просто на вулиці. На місце оперативно прибули численні машини швидкої допомоги та рятувальні служби.

    Пізніше президент Володимир Зеленський повідомив і про влучання російського безпілотника в центральну будівлю Служби безпеки України. За повідомленнями міжнародних медіа, внаслідок атаки були поранені п’ятеро людей. Президент заявив про необхідність відповіді Росії на такі удари.

    Будівля СБУ розташована на Володимирській вулиці, 35 — у самому історичному центрі столиці. Таким чином, події 4 вересня вкотре продемонстрували, що російські ударні безпілотники можуть становити небезпеку не лише для околиць або промислових зон, а й для щільно забудованого центрального Києва.

    Водночас із твердженнями про конкретний задум Кремля варто бути обережними. Сам факт переходу до частіших денних атак підтверджують міжнародні агентства, однак цілі російського командування щодо вибору саме такого режиму ударів достеменно невідомі. Тому говорити про нову тактику можна насамперед у сенсі фактичної зміни часу та інтенсивності атак, а не як про офіційно підтверджену нову російську військову доктрину.

    Додаткового міжнародного резонансу подіям у Києві надає те, що нова хвиля ударів відбувається напередодні очікуваних дипломатичних контактів. Представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер готуються до нових контактів із Росією та Україною. Reuters повідомляє, що обговорювався їхній приїзд до Києва в неділю, хоча остаточні деталі української частини поїздки ще узгоджувалися. Водночас джерело агентства стверджувало, що російська сторона намагалася переконати американських представників змінити план і не їхати до української столиці.

    На цьому тлі російські удари по Києву тривають, попри публічні заяви Кремля про можливість мирного врегулювання. Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив, що Москва не виключає перспективи домовленості, однак водночас підтвердив незмінність російських вимог до України.

    Для киян же головна зміна вже відчувається без дипломатичних формулювань. Денний час більше не означає відносної паузи між нічними атаками. Загроза може виникнути дорогою на роботу, під час навчання, обіду або звичайної прогулянки центром міста.

    Вересневі атаки показують: Росія посилює цілодобовий тиск на українську столицю. І якщо раніше Київ здебільшого прокидався після важких ночей, тепер повітряна війна дедалі частіше приходить у місто серед білого дня.

  • «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    У Кремлі знову заявили про нібито готовність Росії перейти до мирного врегулювання війни проти України. Водночас Москва не відмовляється від умов, які Володимир Путін висунув ще у червні 2024 року і які Київ тоді відкинув як фактичну вимогу капітуляції.

    Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив журналістам, що можливість переходу до мирного врегулювання нібито існує, однак конкретних передумов для цього Москва наразі не бачить. Він додав, що контакти продовжуються, а США, за його словами, зберігають готовність виступати посередником.

    При цьому Пєсков наголосив, що позиція Росії, озвучена Путіним два роки тому під час виступу в російському МЗС, залишається незмінною. Тобто Москва продовжує пов’язувати можливе завершення війни з виконанням Україною низки політичних і територіальних вимог.

    У червні 2024 року Путін заявляв, що для припинення вогню Україна повинна вивести свої війська з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах, включно з районами, які Росія на той момент навіть не контролювала. Також Москва вимагала від Києва офіційно відмовитися від прагнення вступити до НАТО.

    До ширшого переліку російських умов входили також нейтральний і без’ядерний статус України, зняття західних санкцій проти РФ та визнання територіальних претензій Москви. Путін тоді також повторював вимоги щодо так званої «демілітаризації» та «денацифікації» України — формулювань, які Росія використовує у своїй пропаганді від початку повномасштабного вторгнення.

    Україна ці умови категорично відкинула. У червні 2024 року українська сторона назвала їх ультимативними та такими, що фактично передбачають відмову від суверенітету і передачу Росії українських територій. Тодішній радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявляв, що російські пропозиції зводяться до вимоги капітуляції.

    Нинішня заява Пєскова пролунала на тлі нового пожвавлення дипломатичних контактів. За даними Reuters, американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер можуть найближчими днями відвідати Росію та Україну в межах чергової спроби посередництва. Кремль поки публічно не підтвердив російську частину їхньої поїздки.

    Президент України Володимир Зеленський напередодні повідомив, що зустрічі з американськими переговорниками очікуються найближчими днями. За його словами, попередні дати контактів уже визначені.

    На цьому тлі риторика Москви залишається суперечливою. Лише кілька днів тому Путін заявляв, що бачить можливість мирної угоди, однак одночасно звинувачував Україну у зриві переговорного процесу та продовжував наполягати на російських умовах.

    Ще 1 вересня Путін заявляв, що Росія нібито має перевагу на полі бою, а українське керівництво назвав «терористами», ставлячи під сумнів можливість переговорів із Києвом. При цьому він одночасно допускав продовження контактів із представниками США.

    Схожу подвійність у російській позиції Кремль демонстрував і раніше. У липні Пєсков говорив, що Москва відкрита до переговорів, але паралельно наголошував, що російська армія продовжуватиме бойові дії для досягнення поставлених цілей.

    Таким чином, нинішня заява Кремля поки не свідчить про зміну російської позиції. Москва допускає можливість дипломатичного процесу, але водночас не відмовляється від вимог, які передбачають територіальні поступки України, відмову від курсу на НАТО та інші принципові обмеження українського суверенітету.

    Сам Пєсков прямо визнав, що конкретних передумов для мирного врегулювання наразі немає. Тому на цьому етапі йдеться радше про продовження дипломатичних контактів, а не про досягнення реального компромісу між сторонами.

  • «Не лише скорбота, а й спротив»: як українські митці перетворюють лють на мистецтво

    «Не лише скорбота, а й спротив»: як українські митці перетворюють лють на мистецтво

    Війна змушує українське мистецтво працювати з почуттями, які у мирному житті часто намагаються приховати або приборкати. Лють, ненависть, біль через загиблих і бажання справедливості стають матеріалом для поезії, літератури, музики та візуального мистецтва. Головна культурна оглядачка The Guardian Шарлотта Гіґґінс вважає, що для українських митців осмислення гніву стало необхідністю: він може одночасно бути реквіємом за загиблими та формою спротиву.

    У своїй колонці, опублікованій 4 вересня, Гіґґінс розмірковує про те, що відбувається з людиною та культурою, коли гнів перестає бути короткочасною реакцією і стає частиною багаторічного досвіду війни. Вона проводить паралель між сучасною Україною та класичною літературою, насамперед гомерівськими епосами, де лють здатна давати герою силу, але водночас загрожує поглинути його самого.

    Для України ця тема вже давно перестала бути абстрактною. Після початку повномасштабного російського вторгнення митці опинилися перед необхідністю говорити про речі, для яких звичайної мови часто недостатньо: смерть близьких, знищені міста, страх, ненависть до агресора, життя під обстрілами та пам’ять про людей, яких більше немає.

    Саме тому особливе місце у воєнній українській культурі посіла поезія. В іншій своїй колонці Гіґґінс уже звертала увагу на те, що після початку великої війни вірші стали одним із найоперативніших способів зафіксувати пережите. Їх можна писати у сховищі, окопі чи лікарні, а коротка форма дозволяє схопити емоцію в момент, коли складніша літературна конструкція просто неможлива.

    Показовою є історія письменниці Вікторії Амеліної. Після повномасштабного вторгнення вона відійшла від написання романів і звернулася до поезії. У 2023 році Амеліна загинула внаслідок російського ракетного удару по Краматорську. Гіґґінс згадує її творчість як приклад того, як сама структура мови змінюється під тиском війни: звичні правила оповіді виявляються недостатніми для реальності, у якій людина живе поруч зі смертю.

    Інший приклад — письменник і військовослужбовець Артур Дронь. Його воєнна поезія, зазначає Гіґґінс, не концентрується на пафосі чи демонстрації героїзму. Натомість вона зберігає маленькі епізоди та пам’ять про загиблих побратимів — те, що легко могло б загубитися серед щоденних зведень із фронту.

    Таке мистецтво фактично виконує функцію емоційного архіву війни. Дати, карти бойових дій і статистика залишаться в історичних документах. Але вони не здатні повністю передати, що означало для конкретної людини прокидатися від повітряної тривоги, чекати повідомлення від близького на фронті або продовжувати буденне життя після чергового удару.

    Гіґґінс звертає увагу на слова української військової та поетки Ярини Чорногуз, яка характеризувала свою роботу як своєрідне документування почуттів. У цьому й полягає одна з особливостей мистецтва воєнного часу: воно фіксує не лише те, що сталося, а й те, як це відчувалося.

    При цьому українське мистецтво не обмежується скорботою. Поруч із плачем за загиблими існують гнів, сарказм, чорний гумор, прокльони, бажання помсти та демонстративна відмова підкоритися страху. Саме тому культура стає не тільки способом переживання трагедії, а й формою спротиву.

    У цьому контексті лють має подвійне значення. Вона може мобілізувати, давати сили діяти та відмовлятися від пасивності. Водночас тривалий гнів виснажує людину, а тому постає питання: що відбувається з ним через роки війни? Саме цю суперечність Гіґґінс ставить у центр своєї колонки — гнів здатний одночасно підтримувати опір і руйнувати того, хто змушений жити з ним надто довго.

    Авторка бачить паралелі з античною літературою. У Гомера гнів — не другорядне почуття, а одна з рушійних сил історії. Людина, яка пережила втрату, може перетворити біль на дію, але водночас ризикує втратити межу між справедливістю та всепоглинаючою жагою відплати. Для Гіґґінс ця давня тема несподівано перегукується з тим, як сучасне мистецтво намагається говорити про війну.

    Водночас культура не здатна фізично захистити від ракети чи дрона. Українська поетка Галина Крук ще у 2022 році наголошувала, що метафора не може протистояти людині з автоматом, а вірш не зупинить танк. Проте поезія почала з’являтися практично одразу після вторгнення — саме тому, що людям було необхідно бодай якимось способом повернути сенс реальності, яка раптом його втратила.

    Гіґґінс, яка регулярно працює в Україні з 2022 року, описувала й іншу сторону цього процесу — дивне співіснування катастрофи та звичайного життя. Повітряні тривоги можуть сусідити зі сніданком, повідомлення про загиблих — із купівлею квітів, а страх — із жартами та повсякденними турботами. Саме такі несумісні на перший погляд речі, на її думку, часто найточніше передають досвід життя у країні, що воює.

    Тому українське мистецтво воєнного часу дедалі більше стає не лише реакцією на події, а способом формування майбутньої пам’яті про них. Коли війна завершиться, саме література, музика, фотографія, кіно та образотворче мистецтво допомагатимуть наступним поколінням зрозуміти не тільки хронологію російського вторгнення, а й внутрішній стан суспільства, яке через нього пройшло.

    І в цьому сенсі формула «реквієм і спротив» дуже точно описує одну з головних функцій сучасної української культури. Вона одночасно оплакує тих, кого забрала війна, фіксує пережите і відмовляється дозволити насильству мати останнє слово. Лють у цьому мистецтві не завжди красива чи зручна, але саме тому вона й важлива: вона залишається свідченням того, що за сухими цифрами війни стоять живі люди та їхні почуття.

  • Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі сильніше впливають одна на одну, а відсутність чіткої стратегії їх завершення може підвищити ризик ширшої міжнародної ескалації. Таку думку висловив старший науковий співробітник Carnegie Endowment for International Peace Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian. Він вважає, що нинішні конфлікти вже не можна розглядати як цілком окремі кризи, оскільки їхні військові, дипломатичні та економічні наслідки дедалі частіше перетинаються.

    На думку автора, одним із найбільш небезпечних сигналів є зростання активності Росії у так званій сірій зоні протистояння з Європою. Чіввіс звертає увагу на інциденти біля аеропорту Лейпциг/Галле в Німеччині, який є важливим логістичним вузлом і використовується, зокрема, для перевезення допомоги Україні.

    На початку серпня поблизу аеропорту виявили безпілотник із вибухівкою. Згодом Німеччина прямо поклала відповідальність за спробу атаки на Росію, тоді як Москва свою причетність заперечила. Європейські держави загалом фіксують зростання кількості диверсій, підпалів та інших гібридних операцій, які західні спецслужби пов’язують із Росією.

    Чіввіс нагадує й про інциденти 2024 року, коли в логістичному ланцюжку DHL у Європі виявили запальні пристрої. На його думку, подібні операції несуть особливу небезпеку через можливість загибелі великої кількості цивільних і, відповідно, різкого розширення конфлікту між Росією та країнами НАТО.

    Саме на тлі загострення наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив рідкісний неоголошений візит до Москви. Washington Post повідомляла, що він перебував у російській столиці близько восьми з половиною годин. У Кремлі згодом підтвердили контакти каналами спецслужб, але заявили, що Реткліфф не зустрічався безпосередньо з Володимиром Путіним.

    The Guardian пов’язує цю поїздку не лише з війною Росії проти України, а й зі зростанням напруження навколо Ірану. За даними американських медіа, у Вашингтоні побоюються, що Кремль може розглядати участь США у близькосхідній кризі як ознаку того, що американська увага та військові ресурси дедалі більше розпорошуються. Американська розвідка, за інформацією Washington Post, оцінювала, що Москва може сприймати це як додаткове вікно для посилення тиску на Україну або західних союзників.

    Сам Чіввіс вважає, що Вашингтон опинився у суперечливій ситуації. З одного боку, адміністрація Дональда Трампа намагається переконати Росію зменшити ескалацію та погодитися на домовленості щодо України. З іншого — США залишаються втягнутими у воєнне протистояння з Іраном, яке також потребує значних військових ресурсів.

    Особливу увагу автор приділяє запасам американських засобів протиповітряної та протиракетної оборони. Війна з Іраном збільшує потребу у дорогих перехоплювачах і системах ППО, тоді як Україна також гостро потребує таких засобів для захисту від російських ракетних і дронових атак. На думку Чіввіса, Москва може враховувати це під час планування подальших ударів.

    Водночас переплетення двох конфліктів відбувається і в іншому напрямку. Україна набула унікального досвіду боротьби з іранськими дронами типу Shahed, які Росія масово використовує для ударів по українських містах та інфраструктурі. У 2026 році українські фахівці допомагали державам Близького Сходу посилювати протидію іранським безпілотникам. За відкритими даними, кількість українських фахівців із протидії дронам у регіоні сягала понад двох сотень.

    Росія, своєю чергою, продовжує підтримувати Іран. Washington Post повідомляла, що Москва надавала Тегерану розвідувальну інформацію щодо американських військових активів у регіоні. Паралельно Росія роками використовує іранські технології ударних безпілотників у війні проти України.

    Чіввіс вважає, що така взаємозалежність поступово перетворює два регіональні конфлікти на складнішу систему протистояння. США допомагають Україні й одночасно воюють з Іраном, Росія воює проти України та підтримує Тегеран, а Київ використовує свій бойовий досвід для підтримки партнерів на Близькому Сході.

    Додатковим фактором стає Китай. Пекін зберігає тісні економічні зв’язки і з Росією, і з Іраном, водночас не демонструючи зацікавленості у повній військовій поразці будь-якої з цих країн. Чіввіс вважає, що Китай має достатній економічний ресурс, щоб пом’якшувати для Москви та Тегерана частину наслідків західних санкцій і воєнного тиску.

    Ситуація навколо Ірану при цьому залишається вкрай напруженою. 3 вересня The Guardian повідомляв про нові іранські ракетні та дронові удари по американських військових об’єктах у країнах Перської затоки. Конфлікт уже вплинув на судноплавство через Ормузьку протоку та світові енергетичні ринки.

    В Україні бойові дії також не демонструють ознак швидкого припинення. Росія продовжує масовані атаки, тоді як Україна посилює далекобійні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі. Президент Володимир Зеленський цього тижня заявив, що через українські дрони російський повітряний простір стає дедалі менш безпечним, та закликав авіакомпанії й страховиків враховувати нові ризики.

    На цьому тлі Вашингтон продовжує дипломатичні спроби. 4 вересня The Guardian повідомляв, що американські представники мають провести нові контакти з Києвом і Москвою у межах пошуку шляху до завершення війни. Водночас навіть російська сторона визнає, що переговорний процес фактично залишається замороженим.

    Чіввіс проводить історичну паралель із періодом перед Першою світовою війною. Його головна теза полягає не в тому, що нова світова війна неминуча, а в тому, що тривалі регіональні конфлікти здатні поступово втягувати дедалі більше держав та створювати ланцюг ескалацій, який згодом стає складно контролювати.

    Автор закликає адміністрацію США сформувати чіткіші плани завершення обох конфліктів і значно активніше використовувати дипломатичні стимули. Щодо Ірану він пропонує переговори про припинення вогню, послаблення частини санкцій і ширші домовленості щодо безпеки в районі Ормузької протоки.

    Його рекомендації щодо України є значно більш дискусійними. Зокрема, Чіввіс вважає, що Києву варто серйозніше обговорювати питання нейтралітету та перспективу подальшої боротьби за контрольовану Україною частину Донбасу. Це позиція самого автора колонки, а не офіційна позиція уряду США, The Guardian чи української влади.

    Головним висновком Чіввіса є те, що продовження двох воєн без зрозумілої політичної стратегії їх завершення збільшує ризик неконтрольованого розширення протистояння. Український та іранський конфлікти вже пов’язані через зброю, розвідку, ресурси ППО, енергетику та відносини між США, Росією, Китаєм та державами Близького Сходу.

    На думку автора, світ поки ще не опинився у точці неповернення. Але чим довше конфлікти залишатимуться невирішеними і чим більше держав прямо чи опосередковано братимуть у них участь, тим вищою ставатиме ціна навіть одного прорахунку.

  • Словаччина заблокувала продовження санкцій ЄС проти Росії на рік — Politico

    Словаччина заблокувала продовження санкцій ЄС проти Росії на рік — Politico

    Словаччина відхилила пропозицію Європейського Союзу продовжити на 12 місяців індивідуальні санкції проти Росії, які застосовуються до осіб та компаній, причетних до підриву територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України. За даними Politico, Братислава стала єдиною державою ЄС, яка не підтримала перехід від нинішнього шестимісячного циклу продовження обмежень до річного.

    Важливо, що йдеться не про скасування всіх санкцій ЄС проти Росії. У червні Рада ЄС уже продовжила секторальні економічні санкції проти РФ одразу на рік — до 31 липня 2027 року. Нинішня суперечка стосується іншого санкційного режиму — персональних обмежень щодо фізичних та юридичних осіб, термін дії яких спливає 15 вересня 2026 року.

    За інформацією Politico, у середу, 2 вересня, посли 27 країн ЄС обговорювали пропозицію продовжити цей пакет одразу на 12 місяців. Такий крок мав би позбавити Брюссель необхідності кожні пів року знову проводити складні переговори та шукати одностайність усіх членів блоку.

    Однак домовитися не вдалося. Три дипломати, на яких посилається видання, повідомили, що саме Словаччина залишилася єдиною країною, яка виступила проти запропонованого річного продовження.

    «Схоже, у них є певні заперечення. Думаю, ми вже чули їх раніше», — прокоментував один із європейських дипломатів на умовах анонімності.

    Офіційно уряд Словаччини не став детально пояснювати причини позиції. Представник словацької влади передав Politico заяву Міністерства закордонних справ, у якій зазначено, що переговори щодо чергового шестимісячного перегляду санкційного режиму тривають і мають завершитися до 15 вересня 2026 року.

    Це означає, що остаточне рішення ще не ухвалене, а нинішня відмова Словаччини стосується саме переходу до 12-місячного продовження. Теоретично країни ЄС ще можуть повернутися до звичної схеми і продовжити персональні санкції на шість місяців.

    Саме за таким механізмом цей режим діяв у попередні роки. У березні 2026 року Європейський Союз уже продовжив персональні санкції ще на пів року — до 15 вересня. Тоді обмеження охоплювали близько 2600 фізичних і юридичних осіб. До санкцій входять заморожування активів, заборона на надання коштів чи економічних ресурсів, а для фізичних осіб — також обмеження на в’їзд і транзит територією ЄС.

    Переговори цього тижня стосувалися не лише терміну продовження. За даними Politico, країни ЄС також обговорювали можливість додати до санкційного списку ще 27 фізичних осіб і компаній. Їхні активи на території Євросоюзу в разі внесення до списку мають бути заморожені.

    Тепер питання мають знову опрацьовувати технічні експерти з санкційної політики, після чого країни-члени повернуться до переговорів.

    Проблема для Брюсселя полягає в тому, що продовження такого санкційного режиму потребує одностайного рішення всіх 27 країн ЄС. Тому навіть одна держава може заблокувати зміну або продовження обмежень.

    Саме ця вимога в попередні роки неодноразово створювала напружені переговори. У березні продовження персональних санкцій затримувалося через позиції Угорщини та Словаччини, які домагалися виключення окремих російських бізнесменів із санкційного переліку. Зрештою ЄС продовжив обмеження, але вилучив зі списку двох осіб, а також п’ятьох померлих.

    Шестимісячний цикл продовження персональних санкцій раніше був компромісом, який дозволяв уникати ще гостріших суперечок усередині ЄС. Politico зазначає, що Угорщина використовувала регулярні дедлайни як можливість домагатися поступок від партнерів по блоку. Після того як у червні секторальні економічні санкції вдалося продовжити одразу на 12 місяців, у Брюсселі сподівалися аналогічно стабілізувати і персональний санкційний режим.

    Однак позиція Братислави знову повернула питання до переговорів.

    При цьому Словаччина останніми місяцями неодноразово займала критичну позицію щодо окремих антиросійських обмежень, особливо в енергетичній сфері. Прем’єр-міністр Роберт Фіцо у квітні закликав ЄС відмовитися від санкцій щодо російських нафти й газу, аргументуючи це необхідністю посилити енергетичну безпеку Європи.

    Водночас нинішня відмова Братислави не означає автоматичного припинення санкцій 15 вересня. До цієї дати держави ЄС ще мають час домовитися про компроміс. Словацьке МЗС прямо зазначило, що переговори продовжуються.

    Паралельно Євросоюз працює над новими обмеженнями проти Росії. 2 вересня міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль заявив, що ЄС планує в найближчі тижні запровадити додаткові санкції проти російських фізичних осіб. Кая Каллас також повідомляла про намір посилити тиск на Росію та боротьбу з обходом уже чинних обмежень.

    Таким чином, санкційна політика ЄС зараз рухається у двох паралельних напрямках: Брюссель намагається розширювати перелік обмежень проти Росії, але водночас мусить щоразу долати внутрішні розбіжності між країнами-членами.

    До 15 вересня ЄС має визначитися, чи вдасться знайти компроміс щодо персональних санкцій. Якщо Словаччина й надалі не погоджуватиметься на 12-місячний термін, найбільш очевидним варіантом залишається чергове продовження на шість місяців — за умови, що його підтримають усі 27 держав.

  • «Я про це не думав»: Трамп зробив заяву про запрошення Путіна на G20

    «Я про це не думав»: Трамп зробив заяву про запрошення Путіна на G20

    Президент США Дональд Трамп заявив, що поки не визначився, чи запрошувати Володимира Путіна на саміт «Групи двадцяти», який Сполучені Штати прийматимуть у Маямі наприкінці 2026 року. Відповідаючи на пряме запитання журналіста про Росію, американський лідер сказав, що ще не думав про це питання, але пообіцяв його розглянути.

    Розмова відбулася під час спілкування Трампа з пресою після оголошення деталей майбутнього саміту G20. Президент США підтвердив, що захід відбудеться у його комплексі Doral поблизу Маямі. Також він заявив, що США планують запрошувати на зустріч не лише членів G20, а й окремі країни як спостерігачів. Зокрема, Трамп уже повідомив про запрошення Польщі.

    Коли журналісти запитали, чи буде запрошена Росія, Трамп відповів: «Цікаве питання. Я про це не думав». Після уточнення він повторив, що справді ще не розглядав це питання, і додав, що має намір подумати над ним.

    Пізніше Трампа окремо запитали, чи хотів би він бачити на G20 Путіна та голову КНР Сі Цзіньпіна. Президент США відповів, що хотів би їхньої участі, якщо вони самі цього захочуть, однак зазначив, що потенційно вони могли б приїхати у статусі спостерігачів. За його словами, якщо такий інтерес буде, Вашингтон готовий це обговорювати.

    Ця заява привернула увагу ще й тому, що раніше у США вже з’являлася інформація про можливе запрошення Путіна на саміт. У квітні Reuters із посиланням на повідомлення американських медіа писав, що Трамп нібито мав намір запросити російського президента на зустріч G20 у Маямі. Після цього Кремль заявляв, що участь Путіна в саміті можлива, але остаточного рішення не було.

    Таким чином, нова відповідь Трампа виглядає менш визначеною, ніж попередні повідомлення. Офіційного підтвердження того, що запрошення Путіну вже направлене або буде направлене, зараз немає.

    Саміт G20 у США має стати одним із найбільших міжнародних заходів 2026 року. Трамп ще раніше оголосив, що зустріч лідерів відбудеться у Trump National Doral Miami — його гольф-комплексі неподалік міжнародного аеропорту Маямі.

    Питання про участь Путіна особливо чутливе через продовження війни Росії проти України та активізацію дипломатичних контактів між Вашингтоном і Москвою.

    Лише 3 вересня Reuters повідомляв про нові сигнали щодо можливого переговорного процесу. Путін заявив про ймовірність мирної угоди, тоді як Володимир Зеленський повідомив, що американські переговорники найближчим часом мають відвідати і Київ, і Москву. Сам Трамп також заявляв про бажання провести нову зустріч із Путіним, однак пов’язував її з перспективою реального просування до мирної домовленості.

    Особисто Трамп і Путін востаннє зустрічалися на саміті в Анкориджі на Алясці. Після цього між ними зберігалися контакти, однак прориву в питанні завершення війни Росії проти України досягнуто не було.

    Можлива поява Путіна на великому міжнародному саміті у США мала б не лише дипломатичне, а й символічне значення. Росія формально залишається членом G20, попри міжнародну ізоляцію Москви після повномасштабного вторгнення в Україну.

    Сам формат «Групи двадцяти» об’єднує найбільші економіки світу, тому питання участі Росії постійно стає предметом політичних дискусій. Водночас країна не виключена зі складу G20, а російські делегації продовжують брати участь у роботі формату на різних рівнях.

    На цьому тлі слова Трампа залишають питання відкритим. З одного боку, він не підтвердив, що запрошення Путіна готується. З іншого — не виключив такої можливості й навіть заявив, що готовий обговорювати участь Путіна та Сі Цзіньпіна як спостерігачів.

    Це також вписується в ширший курс Трампа на збереження особистого дипломатичного каналу з Кремлем. Упродовж останніх місяців він неодноразово говорив про можливість нової зустрічі з Путіним, але наголошував, що вона матиме сенс лише тоді, коли буде шанс просунутися до домовленостей щодо війни.

    Тому остаточний склад гостей майбутнього саміту G20, зокрема можливість участі російського президента, може залежати від розвитку переговорів між Росією, Україною та США протягом найближчих місяців.

    Поки ж офіційна позиція Трампа зводиться до того, що рішення немає: питання запрошення Путіна він назвав цікавим і пообіцяв над ним подумати.