Позначка: Володимир Путін

  • «Він здатний на жорсткі кроки»: Борис Джонсон покладає на Трампа надії щодо України

    «Він здатний на жорсткі кроки»: Борис Джонсон покладає на Трампа надії щодо України

    Колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон висловив переконання, що президент США Дональд Трамп може стати політиком, здатним реально натиснути на російського лідера Володимира Путіна та змусити Кремль змінити свою поведінку щодо України.

    Виступаючи в ефірі британського телеканалу Sky News, Джонсон визнав, що заяви та підходи Трампа до російсько-української війни не завжди збігаються з його власною позицією. Водночас колишній глава британського уряду припустив, що саме американський президент може виявитися людиною, яка зрештою застосує достатньо жорсткий тиск на Путіна.

    «Я думаю, що, як не парадоксально, саме Трамп міг би бути тією людиною, яка по-справжньому поставить Путіна на місце й вирішить цю справу», — заявив Джонсон.

    За його словами, Трамп неодноразово демонстрував готовність до різких і нестандартних зовнішньополітичних рішень. Джонсон вважає, що саме ця риса американського президента теоретично може стати вирішальною у протистоянні з Кремлем.

    Повідомлення про інтерв’ю з’явилося 19–21 липня 2026 року. У доступних переказах розмови зазначається, що Джонсон говорив про здатність Трампа чинити тиск на російського президента та вдаватися до силових або жорстких політичних кроків.

    Джонсон визнав суперечливість позиції Трампа

    Колишній британський прем’єр водночас не приховував, що політика Вашингтона щодо України викликає в нього певні запитання.

    Джонсон звернув увагу, що від представників американської адміністрації нечасто можна почути чітке формулювання про стратегічну мету США — збереження вільної, незалежної та суверенної України, яка в майбутньому могла б приєднатися до НАТО.

    Сам Борис Джонсон упродовж багатьох років послідовно виступає за військову й політичну підтримку Києва, відновлення територіальної цілісності України та її євроатлантичну інтеграцію. Ще у 2024 році він пропонував власне бачення мирного плану, яке передбачало продовження допомоги Україні та перспективу її прискореного вступу до НАТО і Європейського Союзу.

    Тому оптимізм Джонсона щодо Трампа не означає повної підтримки кожної заяви чи рішення американського президента. Йдеться радше про сподівання, що здатність Трампа до непередбачуваних і жорстких дій може бути використана не для поступок Росії, а для посилення тиску на Москву.

    «Він дуже добре вміє слухати»

    Під час інтерв’ю ведучий запитав Джонсона, як Дональд Трамп реагує, коли йому пояснюють необхідність захищати Україну та не допустити перемоги Росії.

    Колишній прем’єр Великої Британії відповів, що американський президент уміє уважно вислуховувати аргументи співрозмовників.

    «Він дуже добре вміє слухати. Він дуже добре вміє слухати», — сказав Джонсон.

    За його словами, він уже особисто намагався переконати Трампа в необхідності жорсткішої позиції щодо Кремля. Раніше Джонсон публічно заявляв, що лише сильна відповідь США здатна змінити розрахунки Путіна і дати Україні та її союзникам шанс на успіх. У липні він знову закликав Трампа проявити силу у протистоянні з російським президентом.

    Джонсон також неодноразово наголошував, що поступки Путіну не приведуть до стійкого миру. На його думку, російський лідер сприймає слабкість Заходу як можливість продовжувати агресію, а тому будь-які переговори мають підкріплюватися військовою силою, санкціями та гарантіями безпеки для України.

    У Трампа говорять про можливу угоду

    Заява Джонсона пролунала на тлі нових висловлювань Дональда Трампа щодо можливості завершення війни.

    Американський президент стверджував, що продовжує закликати Путіна припинити бойові дії та вважає, що угода теоретично може бути досягнута найближчим часом. Водночас Трамп неодноразово наголошував на власних добрих відносинах як із російським, так і з українським керівництвом.

    Такі заяви викликають неоднозначну реакцію, оскільки конкретні параметри можливої домовленості не оприлюднені. Україна наполягає, що припинення війни не може відбутися шляхом легалізації російської окупації, обмеження її суверенітету або позбавлення права самостійно визначати зовнішньополітичний курс.

    Джонсон фактично закликає Трампа використати свій вплив не для тиску на Київ, а для примушення Москви відмовитися від агресивних планів.

    Санкції можуть стати головним важелем

    Одним із можливих інструментів тиску на Росію залишаються нові американські санкції.

    Трамп припускав, що може підтримати законопроєкт, який передбачає посилення обмежень проти РФ та її торговельних партнерів. Ініціатива, пов’язана із сенатором Ліндсі Гремом, має створити додаткові економічні ризики для країн і компаній, які допомагають Росії отримувати доходи від експорту енергоресурсів.

    Остаточне рішення щодо документа та конкретних санкційних механізмів ще залежить від політичних процедур у США. Водночас сама готовність Вашингтона обговорювати жорсткіші заходи може використовуватися як елемент тиску на Кремль.

    Для України важливо, щоб такі обмеження не залишалися лише погрозою, а реально скорочували можливості Росії фінансувати війну, виробляти озброєння та обходити вже запроваджені санкції.

    Джонсон залишається одним із найактивніших прихильників України

    Борис Джонсон очолював уряд Великої Британії з 2019 до 2022 року. Після початку повномасштабного російського вторгнення він став одним із перших західних лідерів, які відвідали Київ і публічно підтримали надання Україні зброї.

    За час його прем’єрства Велика Британія приєдналася до санкцій проти російських банків, компаній та олігархів, а також почала постачати Україні військову допомогу. Джонсон називав вторгнення варварською війною і застерігав від домовленостей, які могли б лише заморозити конфлікт та дозволити Росії підготуватися до нової атаки.

    Після відставки він продовжив регулярно відвідувати Україну, зустрічатися з представниками української влади та закликати західні країни збільшувати обсяги військової підтримки.

    Його нинішня заява свідчить, що колишній британський прем’єр усе ще розраховує на вирішальну роль Сполучених Штатів. Проте, за логікою Джонсона, ця роль має полягати не в нав’язуванні Україні компромісу, а у створенні таких військових, політичних та економічних умов, за яких Путін буде змушений відмовитися від продовження війни.

    Слова Джонсона є водночас компліментом і політичним закликом до Трампа. Колишній британський прем’єр визнає впливовість американського президента, але фактично ставить перед ним конкретне завдання — довести свою рішучість не заявами про швидкий мир, а реальним тиском на Кремль.

  • У Росії хочуть відправляти на війну ще більше засуджених

    У Росії хочуть відправляти на війну ще більше засуджених

    У Росії готують нове розширення категорій засуджених, яких можна буде залучати до війни проти України. До Державної думи внесли пакет законопроєктів, що передбачає скасування низки обмежень для осіб із судимістю, які бажають укласти контракт із Міністерством оборони РФ. Таким чином російська влада прагне збільшити резерви для поповнення окупаційної армії на тлі тривалих бойових дій та значних втрат. Про це повідомляє The Moscow Times.

    Згідно із законодавчими ініціативами, із переліку злочинів, які раніше унеможливлювали проходження військової служби за контрактом, пропонують виключити ще низку статей Кримінального кодексу РФ. Якщо документ буде ухвалений, судимість за окремі тяжкі злочини більше не стане перешкодою для відправлення на фронт.

    Як зазначає видання, законопроєкт уже зареєстрований в електронній базі нижньої палати російського парламенту. Його автори фактично пропонують розширити практику залучення ув’язнених до війни, яку Росія активно використовує з перших років повномасштабного вторгнення. На думку аналітиків, причиною таких змін є поступове вичерпання ресурсу засуджених, яких раніше масово вербували до приватної військової компанії “Вагнер”, а згодом — безпосередньо до лав Міністерства оборони РФ.

    Нові правила можуть дозволити укладати контракти особам, засудженим за контрабанду готівки та стратегічно важливих товарів, участь у збройних бандформуваннях, втручання в роботу критичної інфраструктури, зокрема хакерські атаки, а також за порушення правил промислової безпеки. Крім того, до переліку потрапили статті, пов’язані з незаконним поводженням із ядерними матеріалами, їхнім розкраданням, організацією незаконної міграції та навіть втратою документів, що містять державну таємницю.

    Окремий блок законодавчих змін стосується злочинів, пов’язаних із наркотиками. Уряд РФ пропонує дозволити укладати контракти особам, засудженим за контрабанду наркотичних засобів за статтею 229.1 Кримінального кодексу РФ. Йдеться про кілька частин цієї статті, що охоплюють тяжкі злочини у сфері незаконного обігу наркотиків.

    The Moscow Times також звертає увагу на те, що статті, пов’язані з наркотиками, нерідко використовуються російськими правоохоронними органами як інструмент тиску. Правозахисники неодноразово повідомляли про випадки, коли кримінальні справи за такими статтями порушувалися щодо опозиційних активістів або громадян за сумнівних обставин. У таких випадках перспектива укласти контракт із Міноборони може фактично ставати альтернативою відбуванню покарання.

    Практика вербування ув’язнених для участі у війні проти України розпочалася ще у 2022 році, коли цим активно займалася ПВК “Вагнер”. Після цього механізм був фактично інтегрований у державну систему. Уже в листопаді 2022 року російська влада дозволила залучати до служби засуджених за низку тяжких злочинів, зокрема вбивства, розбої та пограбування. У червні 2023 року законодавство розширили, дозволивши укладати контракти не лише особам із вироками, а й тим, хто перебуває під слідством. Пізніше така можливість поширилася навіть на обвинувачених, чиї кримінальні справи ще розглядаються судами.

    На думку експертів, нові законодавчі зміни можуть свідчити про зростаючу потребу російської армії у поповненні особового складу. Раніше повідомлялося, що в Росії триває прихована підготовка до нової хвилі мобілізації після завершення виборчого циклу. Крім того, у низці російських регіонів місцева влада вже вимагає від підприємств забезпечувати набір працівників для війська або сплачувати компенсаційні внески. Новий законопроєкт може стати ще одним інструментом, який дозволить Кремлю підтримувати чисельність окупаційних військ без оголошення відкритої загальної мобілізації.

  • Перші чотири роки «триденної війни» найважчі: у Німеччині висміяли геніальний «план Путіна»

    Перші чотири роки «триденної війни» найважчі: у Німеччині висміяли геніальний «план Путіна»

    Німецький письменник і публіцист Крістоф Брумме у сатиричній колонці для видання Frankfurter Allgemeine Zeitung проаналізував головну формулу російської пропаганди — твердження Кремля про те, що війна проти України нібито продовжує розвиватися «за планом». На його думку, ця фраза давно втратила будь-який зв’язок із реальністю, але залишається незамінною для російського режиму, який змушений видавати колосальні втрати, військові невдачі та економічні проблеми за частину продуманої стратегії.

    Авторський матеріал про «успіхи» Путіна в Україні вийшов в Frankfurter Allgemeine Zeitung під заголовком «Кожен день успішний з усіх точок зору»

    Український переклад матеріалу опублікував «Главком» під назвою «План Путіна. Що не день – то нові успіхи». Автор іронічно описує війну, яку російське керівництво планувало провести блискавично, але яка триває вже п’ятий календарний рік. Брумме використовує популярний жарт про «перші чотири роки триденної війни», щоб підкреслити величезну прірву між початковими очікуваннями Кремля та фактичними результатами російського вторгнення.

    За логікою російської пропаганди, зазначає автор, практично будь-яку подію можна оголосити частиною великого задуму президента РФ. Знищення російської техніки стає доказом самовідданості армії, удари дронів по нафтопереробних заводах — можливістю перевірити роботу протиповітряної оборони, а вибухи в Москві чи ліквідації російських генералів — черговими епізодами боротьби з нібито всесильним Заходом.

    Особливо показовою Брумме називає ситуацію з Чорноморським флотом РФ. Росія, яка ще до повномасштабного вторгнення мала значну перевагу на морі, втратила частину кораблів і була змушена відвести основні сили від окупованого Севастополя. Україна при цьому не мала класичного великого військового флоту, однак завдяки ракетам, безпілотним системам і морським дронам змогла істотно обмежити можливості російських кораблів у західній частині Чорного моря.

    Не менш промовистою є ситуація на суші. Кремль регулярно заявляє про успіхи «на всіх напрямках», хоча реальні темпи російського просування залишаються надзвичайно повільними порівняно з масштабами людських і матеріальних ресурсів, які Москва кидає у війну. За оцінкою Інституту вивчення війни, у червні 2026 року російські війська просувалися в середньому приблизно на один квадратний кілометр на добу.

    Дані українського аналітичного проєкту DeepState також свідчать, що за червень російські сили захопили близько 84 квадратних кілометрів української території. Водночас, якщо враховувати ділянки, звільнені Силами оборони України, чистий результат для РФ міг бути значно меншим, а за окремими підрахунками — навіть від’ємним другий місяць поспіль.

    Водночас головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський наприкінці червня заявив, що від початку 2026 року українські підрозділи повернули під контроль понад 670 квадратних кілометрів території. Ці цифри не означають завершення російського наступу чи зникнення загрози, однак демонструють, наскільки пропагандистське уявлення про безперервне просування РФ відрізняється від складної та мінливої ситуації на фронті.

    Брумме наголошує, що для путінського режиму визнання поразки або навіть серйозної невдачі є майже неможливим. Російська пропаганда роками переконувала населення, що українці не є окремою нацією, Україна нібито не здатна самостійно ухвалювати рішення, а її керівництво повністю контролюється Заходом. Тому нездатність швидко перемогти країну, яку Кремль зображав слабкою та неспроможною чинити опір, стала б руйнівним ударом по міфу про «непереможну російську армію».

    Саме через це офіційна Москва постійно змінює пояснення причин і цілей війни. Спочатку йшлося про так звані «демілітаризацію» та «денацифікацію», згодом російська пропаганда почала стверджувати, що РФ воює не з Україною, а з усім блоком НАТО. Така інтерпретація дозволяє Кремлю пояснювати, чому війна, яку планували як коротку операцію, затягнулася на роки й потребує дедалі більшої кількості військових, грошей і техніки.

    Водночас теза про війну проти НАТО має очевидну суперечність: країни Альянсу підтримують Україну зброєю, фінансами та розвідданими, але їхні регулярні армії не беруть безпосередньої участі у бойових діях проти Росії. НАТО не зазнає втрат на фронті, тоді як основний тягар війни несуть українські військові та цивільне населення.

    Щоб виправдати затягування війни та величезні втрати, російська пропаганда дедалі частіше використовує релігійну й апокаліптичну риторику. Державні телеведучі називають вторгнення «священною війною», а західні країни — силами «сатанізму». Така мова допомагає перевести обговорення з площини конкретних військових результатів у площину міфічного протистояння добра і зла. Якщо війна оголошена священною, будь-які втрати можна представити як необхідну жертву, а будь-які переговори — як зраду.

    Автор також звертає увагу, що невизначеність російських цілей є не випадковістю, а важливим елементом політичної конструкції. Коли цілі не сформульовані чітко, Кремль може змінювати критерії перемоги залежно від ситуації. Захоплення Києва не вдалося — значить, це нібито й не було головним завданням. Росія не змогла встановити контроль над усією Україною — отже, перемогою можна оголосити утримання сухопутного коридору до Криму чи частини окупованих областей.

    Подібний механізм уже простежується в матеріалах про можливу інформаційну підготовку російського суспільства до завершення війни без досягнення максимальних цілей. У травні 2026 року видання The Telegraph повідомило про внутрішній документ, який свідчив, що Путін не має чіткої стратегії виходу з війни, а його найближче оточення перебуває у стані політичного паралічу й не може відкрито заперечувати президентові.

    За описом Брумме, Кремль здатен оголосити перемогою навіть вимушене перемир’я. Російському населенню можуть заявити, що країна здобула нові території, ресурси, вихід до Азовського моря та сухопутний коридор до окупованого Криму. Величезні людські втрати, санкції, руйнування економіки та нездатність підкорити Україну при цьому будуть винесені за межі офіційної картини.

    Окрему увагу автор приділяє імперській суті російської політики. На його переконання, кінцевою метою Москви залишається не лише захоплення територій, а й позбавлення України політичної суб’єктності. Кремль прагне отримати можливість впливати на українську внутрішню та зовнішню політику, обмежити її зв’язки із Заходом і примусити Київ існувати в межах російської сфери контролю.

    Брумме також нагадує про історичну практику радянської та російської влади використовувати депортації, примусове переселення та зміну демографічного складу територій як засоби підкорення народів. Саме тому риторика російських чиновників про «перевиховання», освоєння Сибіру або переселення населення окупованих регіонів сприймається в Україні не як абстрактна пропаганда, а як реальна загроза.

    У колонці підкреслюється, що російська агресія проти України не є історичним винятком. У додатках до російського закону «Про ветеранів» перелічені десятки військових кампаній і бойових операцій, у яких після Другої світової війни брали участь радянські та російські військові. До них належать події в Угорщині, Китаї, Кореї, В’єтнамі, Афганістані, Анголі, Мозамбіку, Сирії, Чечні, Грузії та інших країнах.

    Російський соціолог Лев Гудков пояснював агресивну антизахідну риторику комплексом меншовартості та відчуттям історичної образи, яке систематично підтримує державна пропаганда. Після розпаду СРСР Росія не змогла перетворитися на сучасну демократичну державу та сприйняла успіхи сусідніх країн не як приклад, а як загрозу власній імперській моделі.

    У цій системі Захід постає одночасно слабким, розбещеним і надзвичайно небезпечним. Російська пропаганда переконує громадян, що західні держави десятиліттями мріють знищити Росію, але водночас нібито не здатні витримати тривалу конфронтацію. Кремль розраховує на політичну втому, суперечки між союзниками України та прагнення європейців якнайшвидше повернутися до звичного життя.

    Саме тому Брумме критикує й західні країни, які досі не сформували єдиного довгострокового плану протидії російській агресії. Москва прагне нав’язати світу порядок, заснований на силі, шантажі та праві великих держав контролювати слабших сусідів. Європа ж декларує захист міжнародних правил, але часто діє повільно та нерішуче.

    Головний висновок автора полягає в тому, що легендарний «план Путіна» — це не детально продумана стратегія перемоги, а механізм збереження влади. Його суть полягає у тому, щоб ніколи не визнавати помилок, постійно змінювати цілі, пояснювати невдачі втручанням Заходу та оголошувати будь-який результат історичним досягненням.

    За такої моделі війна може тривати доти, доки російське суспільство погоджується приймати пропагандистську картину світу. Кораблі можуть тонути, нафтобази — палати, економіка — втрачати технології, а армія — витрачати місяці на захоплення невеликих населених пунктів. Проте державне телебачення щодня повторюватиме незмінну формулу: Росія знову досягла успіху, а все відбувається точно за планом.

  • Мініармія навколо диктатора: чому Путін різко збільшив охорону і кого може боятися найбільше

    Мініармія навколо диктатора: чому Путін різко збільшив охорону і кого може боятися найбільше

    Російський правитель Володимир Путін учетверте від початку повномасштабного вторгнення в Україну збільшує граничну чисельність центрального апарату Федеральної служби охорони. Нове рішення передбачає розширення штату з 785 до 812 військовослужбовців і цивільних працівників. Формально йдеться про додаткові 27 посад, однак показовими є час ухвалення документа та загальна тенденція: до 2022 року центральний апарат ФСО майже 13 років не збільшували, а після початку великої війни його почали розширювати систематично.

    Саме ця обставина стала підставою для припущень про зростання тривожності всередині Кремля. Російський опозиційний журналіст і публіцист Олександр Сотник вважає, що Путін може боятися не стільки протестів звичайних росіян або зовнішнього замаху, скільки людей із власного найближчого оточення. Водночас це лише оцінка журналіста: офіційний документ не пояснює розширення штату підготовкою до заколоту, внутрішньою змовою чи конкретною загрозою життю російського лідера.

    Згідно з оприлюдненою інформацією, новий показник мав набути чинності з 1 липня. Центральний апарат ФСО збільшують із 785 до 812 осіб. На початку 2022 року його гранична чисельність становила 725 працівників. Наприкінці того самого року її підвищили до 760, із січня 2024-го — до 775, а із січня 2025 року — до 785 осіб. Тепер відбулося четверте розширення за час повномасштабної війни.

    Важливо уточнити, що 812 осіб — це не вся Федеральна служба охорони і не обов’язково виключно особисті охоронці, які постійно перебувають поруч із Путіним. Ідеться про граничну чисельність центрального апарату ФСО. Служба виконує значно ширше коло завдань: охороняє вищих посадовців та державні об’єкти, забезпечує спеціальний зв’язок, захищені комунікації й інформаційні системи. У відкритих джерелах загальну чисельність ФСО оцінюють у десятки тисяч працівників, однак точний штат спецслужби офіційно не розкривається.

    Попри це, центральний апарат безпосередньо пов’язаний із забезпеченням роботи та безпеки верхівки російської влади. Саме тому регулярне розширення структури після 2022 року привертає увагу. Особливо незвично, що цього разу рішення з’явилося посеред року. Попередні збільшення штату проводили наприкінці грудня або на початку січня, коли зазвичай переглядають структуру державних органів та їхні штатні розписи.

    Олександр Сотник трактує це як ознаку того, що Кремль зіткнувся з потребою посилити захист без тривалого очікування планового кадрового циклу. Він називає центральний апарат із понад 800 працівниками своєрідною «мініармією» навколо президента РФ. На його думку, масові репресії, контроль над інформаційним простором і знищення організованої опозиції дозволяють Путіну не боятися відкритого народного повстання, тоді як загроза з боку найближчих еліт потенційно є складнішою.

    Проте стверджувати, що в Кремлі вже існує конкретна змова, немає достатніх підстав. Російські силові структури можуть розширюватися через комплекс причин: посилення контрдиверсійних заходів, збільшення кількості об’єктів і посадовців під державною охороною, розвиток захищеного зв’язку, протидію безпілотникам, кіберзагрозам та інформаційним операціям.

    Після початку повномасштабної війни війна дедалі частіше приходить безпосередньо на територію Росії. Українські безпілотники вражають нафтопереробні заводи, військові підприємства, склади, аеродроми, логістичні центри та системи протиповітряної оборони. Через це російське керівництво змушене вкладати більше ресурсів у захист Москви, урядових резиденцій, командних пунктів і маршрутів пересування високопоставлених чиновників.

    Сотник припускає, що саме подальше розширення географії та потужності українських ударів здатне змінити настрої всередині російської верхівки. Поки війна забезпечує наближеним до Кремля бюджетні контракти, доступ до активів і перерозподіл власності, система зберігає лояльність. Однак у разі знищення підприємств, падіння доходів, втрати інфраструктури та зростання міжнародної ізоляції війна може перетворитися для частини еліт із джерела прибутку на джерело особистих збитків.

    Саме тоді, за версією журналіста, ризики для Путіна можуть зрости. У закритих авторитарних системах зміна лідера часто відбувається не внаслідок вуличних протестів, а через рішення вузького кола людей, які контролюють силові структури, фінансові потоки та ключові державні інституції. Водночас російська модель десятиліттями будувалася так, щоб не допустити появи самостійного центру сили, здатного кинути виклик правителю.

    Путін регулярно проводить кадрові перестановки, розділяє повноваження між спецслужбами та створює взаємну конкуренцію силовиків. Це ускладнює формування єдиної групи змовників, адже різні відомства контролюють і стежать одне за одним. Посилення ФСО може бути частиною тієї самої системи особистого страхування.

    Окремою темою залишаються повідомлення про нібито використання Путіним двійників. Сотник стверджує, що така практика могла б знижувати ризик замаху під час публічних заходів або поїздок. Однак достовірних незалежних доказів систематичного використання двійників Кремлем немає, тому такі заяви не варто подавати як встановлений факт.

    Навіть якщо припустити існування подібної практики, вона не усуває загрозу з боку людей, які працюють усередині системи та мають доступ до реального керівника РФ. Особиста безпека в такому випадку залежить від перевірки персоналу, контролю приміщень, харчування, медичного обслуговування, транспорту, зв’язку та найближчого кола співробітників. Для цього потрібна не тільки публічна охорона, а складна багаторівнева мережа контррозвідки.

    Після заколоту ватажка ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина у червні 2023 року вразливість російської силової системи стала очевидною. Колони найманців змогли зайняти військові об’єкти в Ростові-на-Дону та рушити в напрямку Москви майже без опору. Хоча заколот швидко завершився, він продемонстрував, що небезпека для режиму може виникнути всередині самої воєнної машини, а не серед розрізненого цивільного населення.

    Після цього Кремль посилив контроль над приватними військовими формуваннями, армією, Росгвардією та іншими силовими структурами. Тому нинішнє збільшення центрального апарату ФСО можна розглядати у ширшому контексті страху перед повторенням внутрішньої силової кризи. Однак прямого офіційного зв’язку між указом та можливими підозрами щодо оточення Путіна немає.

    Не менш важливим фактором є наближення війни до російської столиці. Москва вже неодноразово зазнавала атак безпілотників, а російська влада розгорнула навколо міста додаткові засоби протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби. У таких умовах ФСО має захищати не лише конкретну людину, а цілу систему урядового управління, комунікацій і командування.

    Водночас збільшення штату на 27 посад саме по собі не доводить паніку Путіна. У масштабах спецслужби це відносно невелике розширення — приблизно на 3,4%. Значно показовішою є послідовність: із початку 2022 року гранична чисельність центрального апарату зросла з 725 до 812 осіб, тобто на 87 працівників, або приблизно на 12%. У попередні майже 13 років аналогічного розширення не відбувалося.

    Ця динаміка дозволяє обґрунтовано говорити про те, що російська влада після початку великої війни приділяє дедалі більше уваги захисту керівництва та центральної державної інфраструктури. Але конкретні мотиви — страх перед замахом, внутрішнім переворотом, українськими операціями чи звичайне розширення функцій ФСО — залишаються предметом оцінок.

    Сотник також вважає, що найближче оточення Путіна поки не готове усувати його, навіть якщо частина еліт незадоволена наслідками війни. Потенційний наступник отримав би разом із владою величезний набір проблем: санкції, виснажену економіку, воєнні втрати, міжнародну ізоляцію, зруйновані відносини із Заходом та необхідність відповідати за рішення попереднього керівництва.

    Крім того, будь-яка людина, яка спробувала б організувати зміну влади, не могла б бути впевненою у підтримці інших силових груп. Провал означав би неминуче ув’язнення або фізичне знищення. Саме така ціна невдалого заколоту залишається одним із головних чинників стабільності авторитарного режиму.

    Тому нове розширення ФСО не слід сприймати як доказ неминучого перевороту. Воно радше показує, що Кремль продовжує готуватися до довготривалої війни, зростання зовнішніх загроз і можливих внутрішніх потрясінь. Режим інвестує не лише у фронт, виробництво озброєння та репресивний апарат, а й у безпосередню безпеку свого керівництва.

    Путін може публічно демонструвати впевненість і контроль, однак рішення про четверте від 2022 року збільшення центрального апарату ФСО свідчить, що система не вважає середовище навколо нього стабільним і безпечним. Чи пов’язано це насамперед з українськими ударами, страхом перед власними силовиками або сукупністю загроз, достеменно невідомо. Проте сама тенденція очевидна: що довше триває війна, то більше людей і ресурсів Кремлю потрібно для захисту однієї з найбільш охоронюваних політичних систем світу.

  • «У Києві знають, що робити»: Кремль цинічно відреагував на відставку Федорова

    «У Києві знають, що робити»: Кремль цинічно відреагував на відставку Федорова

    У Кремлі заявили, що нібито не надають вирішального значення тому, хто очолює Міністерство оборони України після відставки Михайла Федорова. Водночас речник російського диктатора Володимира Путіна Дмитро Пєсков використав кадрову кризу в Києві для повторення вимог Москви, назвавши головним завданням появу в українській владі людей, які погодяться ухвалити рішення про завершення війни на умовах Кремля.

    Коментуючи усунення Федорова, Пєсков заявив російським державним медіа, що Москва стежить за всіма подіями в українській владі, проте особа міністра оборони нібито не має для неї принципового значення. За його словами, для Кремля важливіше, щоб у Києві знайшлася людина, готова взяти на себе відповідальність за рішення, яке дозволить досягти так званого мирного врегулювання або завершити російську «спеціальну військову операцію» — пропагандистський термін, яким Москва називає повномасштабну війну проти України.

    Пєсков не уточнив, які саме рішення він має на увазі, обмежившись твердженням, що українському керівництву вони нібито «добре відомі». Подібна риторика традиційно використовується Кремлем для маскування вимог, які Україна вважає неприйнятними: політичних і територіальних поступок, обмеження оборонних можливостей держави та фактичного визнання наслідків російської агресії.

    Заява представника Путіна пролунала на тлі найгучнішої кадрової та політичної кризи в українському оборонному керівництві за останній час. Михайло Федоров, який очолював Міністерство оборони з січня 2026 року, підтвердив, що не залишиться у новому складі уряду. Його звільнення викликало протести у Києві та інших містах, а також різкі заяви частини військових, волонтерів і технологічних фахівців.

    Сам Федоров заявив, що на початку роботи в Міноборони пропонував президенту Володимиру Зеленському змінити головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського та начальника Генерального штабу Андрія Гнатова. За його словами, після відмови президента команда міністра намагалася працювати з чинною військовою вертикаллю, однак зіштовхнулася із блокуванням структурних і кадрових реформ.

    Міністр стверджував, що протягом шести місяців його команді не вдалося повністю реалізувати нову організаційну модель Міноборони, створити всі заплановані центри компетенцій та перевести до відомства необхідних спеціалістів. Ці заяви стали першим відкритим підтвердженням масштабного конфлікту між цивільним керівництвом Міністерства оборони та Генеральним штабом.

    Водночас за час роботи Федорова Міноборони офіційно повідомляло про запуск системи Mission Control у DELTA, цифровізацію звітності безпілотних підрозділів, розширення програми «єБали», рекордні закупівлі дронів і роботизованих комплексів та збільшення кількості ударів по російських об’єктах на оперативній глибині. Зокрема, Mission Control було розгорнуто в усіх корпусах та угрупованнях, а на початок березня система містила понад 150 тисяч цифрових звітів про виконані безпілотні місії.

    Через систему «єБали» підрозділи у 2026 році замовили дрони, наземні роботизовані комплекси, засоби радіоелектронної боротьби та іншу техніку на 14 млрд грн. Станом на кінець квітня на фронт було поставлено понад 181 тисячу одиниць техніки. До програми, за даними Міноборони, долучилися близько 95% дронових підрозділів.

    Крім того, Міністерство оборони заявляло про збільшення дальності українських далекобійних ударів у 2,5 раза та зростання кількості атак середньої дальності по російській логістиці, системах ППО, складах і пунктах управління. У квітні кількість таких уражень удвічі перевищила березневий показник і вчетверо — лютневий.

    Саме тому кадрове рішення щодо Федорова викликало особливий інтерес у Росії. Хоча Пєсков демонстративно заявляє про байдужість до персоналій, російські провоєнні канали та пропагандисти активно обговорювали відставку українського міністра. Для Москви особливе значення мають не лише прізвища посадовців, а й збереження або згортання курсу на розвиток дронів, далекобійних засобів, цифрового управління та ударів по російському тилу.

    Після відставки Федорова президент Володимир Зеленський доручив генерал-майору Євгенію Хмарі тимчасово виконувати обов’язки міністра оборони. Глава держави заявив, що після завершення необхідних юридичних процедур внесе його кандидатуру на розгляд Верховної Ради.

    Євгеній Хмара до цього тимчасово очолював Службу безпеки України та має досвід керівництва Центром спеціальних операцій «А» СБУ. Зеленський назвав його перевагою досвід проведення технологічних ударних операцій, роботи з далекобійними системами та управління бойовими підрозділами.

    Таким чином, попри відставку Федорова, українська влада демонструє намір зберегти акцент на асиметричних операціях та ударах по російських військових об’єктах у глибокому тилу. Саме цю модель Кремль вважає дедалі небезпечнішою, оскільки вона змушує Росію витрачати значні ресурси на захист аеродромів, нафтопереробних заводів, складів, військових підприємств і логістики.

    Цинізм заяви Пєскова полягає також у спробі представити Росію стороною, яка нібито прагне мирного врегулювання. Водночас Кремль не заявляє про готовність вивести війська з окупованих територій, припинити удари по українських містах або відмовитися від територіальних претензій. Формула про необхідність «відповідального рішення Києва» фактично перекладає відповідальність за продовження війни на державу, яка стала жертвою агресії.

    Українська сторона неодноразово заявляла, що готова до дипломатії та припинення вогню за наявності реальних гарантій і контролю за виконанням домовленостей. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга 16 липня повідомив, що Україна пропонує Туреччину як можливий майданчик для зустрічі Володимира Зеленського з Путіним. Проте офіційної згоди Москви на проведення такого саміту немає.

    У цьому контексті слова Пєскова виглядають не як нова мирна пропозиція, а як повторення старої позиції Кремля: завершення бойових дій можливе лише після того, як Київ погодиться на російські умови. При цьому сама Москва продовжує удари по цивільній та енергетичній інфраструктурі України.

    У ніч проти 16 липня російські війська атакували Київ ракетами та безпілотниками. У столиці загинули люди, були поранені цивільні, зокрема дитина. Пошкодження та пожежі зафіксували у Дарницькому і Святошинському районах. На Вінниччині постраждали об’єкти енергетичної інфраструктури, а в Харкові російські дрони пошкодили Центральний парк і цивільні споруди.

    Отже, заява Кремля про необхідність появи в Києві людей, готових ухвалити «правильне рішення», пролунала в день нових російських ударів по українських містах. Це вкотре демонструє розрив між мирною риторикою російських посадовців та реальними діями армії РФ.

    Кремль намагається використати відставку Федорова як доказ внутрішньої нестабільності української влади та одночасно нав’язати думку, що зміна міністра не вплине на перебіг війни. Однак вибір Євгенія Хмари, спеціаліста з технологічних і далекобійних операцій, може свідчити про протилежне: Київ прагне не згортати ударний курс, а поєднати його з жорсткішим силовим управлінням.

    Подальший розвиток подій залежатиме від голосування Верховної Ради, перших кадрових рішень Хмари та долі реформ, розпочатих командою Федорова. Проте вже зараз зрозуміло, що Москва уважно стежить за процесом, попри публічні заяви Пєскова про нібито відсутність інтересу до українських персоналій.

  • Зустріч Зеленського і Путіна: Україна офіційно назвала головний майданчик для переговорів

    Зустріч Зеленського і Путіна: Україна офіційно назвала головний майданчик для переговорів

    Україна вважає Туреччину основним можливим майданчиком для особистої зустрічі президента Володимира Зеленського з російським лідером Володимиром Путіним. У Києві переконані, що прямі переговори на найвищому рівні могли б надати серйозного поштовху зусиллям із припинення війни, а одним із їхніх практичних результатів могло б стати перемир’я.

    Про це міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив 16 липня під час спільної пресконференції з главою МЗС Туреччини Хаканом Фіданом, який перебував у Києві. Головною темою перемовин дипломатів стала ситуація навколо російсько-української війни та можливі подальші кроки в дипломатичному процесі.

    Сибіга подякував Туреччині за її посередницькі зусилля та назвав Анкару однією з важливих дипломатичних столиць світу. Він нагадав, що турецька сторона вже відігравала помітну роль у переговорах, пов’язаних із війною, зокрема сприяла створенню зернового коридору та приймала міжнародні зустрічі за участі представників України й Росії.

    За словами українського міністра, Київ виступає за те, щоб саме Туреччина стала головним місцем проведення можливої зустрічі Зеленського з Путіним. При цьому йдеться поки що про пропозицію української сторони, а не про остаточно погоджений саміт. Офіційного підтвердження від Москви щодо готовності Путіна прибути на таку зустріч або погодження конкретної дати наразі немає.

    Сибіга наголосив, що Україна має реальні пропозиції щодо завершення війни та залишається відданою дипломатичним зусиллям, до яких долучені Сполучені Штати. Київ також очікує активнішої ролі європейських держав у майбутньому переговорному процесі.

    «Україна прагне миру», — заявив міністр, додавши, що українська сторона готова до перемир’я. На його думку, припинення вогню могло б стати одним із вагомих результатів безпосередньої зустрічі лідерів України та Росії.

    Таким чином, у Києві фактично пропонують поєднати переговори на найвищому рівні з конкретним практичним рішенням, яке дозволило б зупинити бойові дії та створити умови для подальшого політичного врегулювання. Водночас українська сторона не повідомила, на який термін могло б бути запроваджене перемир’я, яким мав би бути механізм контролю та хто гарантував би його дотримання.

    Сибіга також заявив, що міжнародна та військово-політична ситуація для Кремля погіршується. За його словами, Росія більше не може ігнорувати зміцнення позицій України на полі бою та результати українських асиметричних операцій на території РФ. Міністр вважає, що сукупність військових, дипломатичних та економічних факторів посилює переговорні позиції Києва.

    Очільник українського МЗС закликав максимально задіяти дипломатію та переходити до переговорів, які могли б привести до завершення війни. Водночас він дав зрозуміти, що готовність України до діалогу не означає слабкості або відмови від захисту державних інтересів.

    Під час переговорів із Сибігою Хакан Фідан також поінформував українську сторону про результати своєї нещодавньої поїздки до Москви. Турецький дипломат у червні відвідував Російську Федерацію, а офіційна Анкара повідомляла, що одним із ключових питань його контактів мала стати російсько-українська війна та пошук можливостей для справедливого й тривалого миру.

    Після розмови з Фіданом Сибіга повторив готовність України до проведення зустрічі Зеленського і Путіна в Туреччині. Однак зміст сигналів, які глава турецького МЗС привіз із Москви, публічно не розкривався. Зокрема, невідомо, чи висловила російська сторона принципову згоду на переговори лідерів і чи обговорювалися можливі строки їх проведення.

    Туреччина вже не вперше заявляє про готовність прийняти переговори між Україною та Росією. Анкара зберігає канали комунікації з обома сторонами та неодноразово пропонувала свої посередницькі послуги. У 2025 році Стамбул приймав переговори делегацій України та РФ, за підсумками яких сторони домовлялися про подальші контакти та обмін полоненими.

    Сам Фідан раніше говорив, що президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган готовий прийняти зустріч лідерів, якщо вона сприятиме встановленню миру. Турецький міністр звертав увагу на те, що Ердоган підтримує робочі відносини з українським, російським та американським керівництвом, завдяки чому Анкара може претендувати на роль посередника.

    Водночас можливі переговори Зеленського та Путіна залишаються складним політичним і безпековим питанням. Для їх проведення сторонам необхідно погодити не лише країну та місто, але й порядок денний, склад делегацій, гарантії безпеки, механізм фіксації домовленостей та участь міжнародних партнерів.

    Окремим питанням залишається припинення вогню. Раніше Україна заявляла, що готова розглядати зупинення бойових дій, однак наголошувала на необхідності надійного контролю та міжнародних гарантій. Київ застерігав, що Росія може використати паузу для перегрупування сил, відновлення втрат і підготовки нового наступу, якщо перемир’я не супроводжуватиметься дієвими механізмами стримування.

    Постійний представник України при ООН Андрій Мельник також називав припинення вогню вздовж нинішньої лінії зіткнення значним компромісом із боку Києва. Він попереджав, що ця пропозиція не може залишатися на столі необмежений час, якщо Москва продовжуватиме відмовлятися від реальних переговорів і нарощуватиме атаки.

    Заява Сибіги пролунала на тлі продовження інтенсивних російських ударів по українських містах та інфраструктурі. У ніч проти 16 липня Росія знову атакувала Україну ракетами й безпілотниками. У Києві загинули люди, були поранені цивільні, а у Вінницькій області пошкоджень зазнали енергетичні об’єкти. Саме тому українська влада наголошує, що дипломатичні пропозиції мають супроводжуватися подальшим військовим тиском на Росію та посиленням української протиповітряної оборони.

    Наразі можна говорити лише про офіційну готовність України провести зустріч Зеленського з Путіним у Туреччині. Конкретної домовленості, дати чи підтвердженої згоди російської сторони немає. Проте заява Сибіги свідчить, що Київ намагається перевести розмови про мир із загальних дипломатичних формулювань до конкретної пропозиції щодо місця, рівня учасників і можливого результату переговорів.

  • У Кремлі заявили про повну бойову готовність морських ядерних сил РФ

    У Кремлі заявили про повну бойову готовність морських ядерних сил РФ

    Морські стратегічні ядерні сили Росії перебувають у повній бойовій готовності. Таку заяву зробив помічник російського диктатора Володимира Путіна Микола Патрушев, наголосивши, що розвиток Військово-морського флоту РФ здійснюється з урахуванням усіх потенційних загроз з боку країн, які Москва вважає своїми супротивниками.

    Про це повідомляють російські пропагандистські ЗМІ.

    За словами Патрушева, російський військово-морський флот продовжує виконувати завдання із захисту національних інтересів країни в різних районах Світового океану. Він стверджує, що стратегічні морські ядерні сили перебувають у повній бойовій готовності та залишаються одним із ключових елементів російської системи ядерного стримування.

    Представник Кремля також заявив, що всі можливі виклики та загрози, які, на думку Москви, походять від потенційних противників, враховуються під час планування розвитку російського флоту. Зокрема, йдеться про реалізацію Стратегії розвитку Військово-морського флоту Росії до 2050 року та підготовку нової державної програми кораблебудування, розрахованої також до середини століття.

    Останні заяви Патрушева стали продовженням жорсткої ядерної риторики Кремля, яка регулярно лунає з початку повномасштабної війни проти України. Російське керівництво неодноразово використовувало тему ядерної зброї як елемент політичного тиску на Захід та союзників України.

    Раніше речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що ядерна зброя залишається одним із головних інструментів стратегічного стримування Росії. За його словами, Москва нібито готова застосувати її лише у разі виникнення загрози існуванню держави. Водночас Пєсков вкотре повторив офіційну позицію Кремля, стверджуючи, що так звана “спеціальна військова операція” згодом перетворилася на “справжню війну” через підтримку України з боку західних держав.

    Попри такі заяви, низка міжнародних лідерів оцінює ймовірність застосування Росією ядерної зброї як низьку. Зокрема, президент Фінляндії Александер Стубб після контактів із представниками Китаю повідомив, що у Пекіні не вважають реалістичним сценарій використання Москвою ядерної зброї. За його словами, китайська сторона переконана, що Росія не піде на такий крок навіть за умов подальшої ескалації війни.

    Водночас українське керівництво неодноразово наголошувало, що Кремль продовжує використовувати ядерні погрози як інструмент психологічного та політичного тиску. Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що у разі безкарності Росія може вдатися до подальшої ескалації та становити загрозу не лише для України, а й для інших європейських держав.

    На тлі триваючої війни Москва продовжує активно модернізувати свої збройні сили, зокрема військово-морський компонент ядерної тріади, водночас західні країни уважно стежать за подібними заявами Кремля та оцінюють їх як частину ширшої стратегії військово-політичного тиску.

  • Трамп назвав можливі терміни завершення війни та розповів, що говорить Путіну

    Трамп назвав можливі терміни завершення війни та розповів, що говорить Путіну

    Президент США Дональд Трамп заявив, що вважає цілком реальним завершення війни Росії проти України ще до завершення свого президентського терміну, який спливає у січні 2029 року. Водночас американський лідер запевнив, що продовжує особисто закликати російського диктатора Володимира Путіна припинити бойові дії та висловив думку, що глава Кремля нібито готовий до укладення мирної угоди.

    Про це Трамп повідомив в інтерв’ю Fox News.

    Під час розмови журналісти поцікавилися, чи вірить президент США, що війна між Росією та Україною завершиться саме за час його перебування на посаді. У відповідь Трамп заявив, що переконаний у такому розвитку подій і навіть зазначив, що розраховував на значно швидше врегулювання конфлікту.

    За словами американського президента, він очікував, що війна завершиться ще до початку його нинішньої каденції, оскільки, як він стверджує, має можливість підтримувати діалог з обома сторонами. На його думку, саме це мало зробити процес досягнення домовленостей простішим.

    Водночас Трамп розповів, що під час контактів із Володимиром Путіним постійно повторює одну й ту саму тезу. За словами президента США, він закликає російського диктатора припинити бойові дії та завершити війну. При цьому американський лідер не став розкривати деталей своїх переговорів із главою Кремля, зазначивши лише, що незмінно говорить Путіну: “Володимире, тобі час зупинитися. Час закінчити цю війну”.

    Окремо Трамп висловив припущення, що російський президент готовий до укладення домовленостей. За його словами, під час спілкування Путін нібито дає зрозуміти, що не виключає можливості досягнення угоди. Водночас американський президент не назвав жодних конкретних термінів можливого завершення війни.

    На уточнювальне запитання журналістів про те, коли саме може бути досягнута домовленість, Трамп відповів доволі стримано. Він лише зазначив, що це може статися “скоро”, додавши відому фразу про те, що “танго танцюють удвох”, натякаючи на необхідність готовності обох сторін до переговорного процесу.

    Заява президента США пролунала на тлі активного обговорення у Вашингтоні нового пакета санкцій проти Росії. Напередодні Трамп заявив, що оцінює шанси на ухвалення законопроєкту про так звані “пекельні санкції”, ініційованого сенатором Ліндсі Гремом, як досить високі.

    За словами американського президента, документ може бути доповнений новими обмеженнями не лише проти Росії, а й щодо Ірану та угруповання “Хезболла”. Крім того, у Конгресі вже обговорюють оновлену редакцію законопроєкту, яка передбачає можливість запровадження мит до 100% для найбільших покупців російської нафти та природного газу. Водночас документ містить винятки для держав, які поступово скорочують імпорт російських енергоносіїв.

    Останні заяви Трампа вкотре демонструють, що тема російсько-української війни залишається одним із ключових напрямків зовнішньої політики США. При цьому Вашингтон продовжує одночасно декларувати підтримку України, посилювати санкційний тиск на Москву та шукати дипломатичні шляхи завершення війни.

  • Польща попередила про можливу провокацію Росії з українськими дронами

    Польща попередила про можливу провокацію Росії з українськими дронами

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що Росія може готувати масштабну операцію під чужим прапором із використанням українських дронів. За словами польського дипломата, Кремль може спробувати інсценувати атаку на країну-члена НАТО або навіть на власну територію, щоб використати це як привід для подальшої ескалації. Про це Сікорський заявив під час візиту до США, повідомляє Polsat News.

    Очільник польського МЗС наголосив, що Варшава уважно стежить за діями Москви та не виключає сценаріїв, за яких Росія намагатиметься створити штучний привід для агресивних дій або інформаційної кампанії. За його словами, польська сторона має підстави вважати, що одним із можливих інструментів такої провокації можуть стати безпілотники українського типу.

    «Путін навіть сказав щось подібне приблизно місяць тому. Він заявив: якщо на нас нападе країна-член НАТО, ми відповімо. Тому ми підозрюємо, що він планує підготувати українські дрони та використати їх для нападу на країну-члена НАТО або на Росію, а потім відповісти на такий напад», — заявив Радослав Сікорський.

    Міністр вважає, що до подібних кроків російське керівництво може вдатися через складну ситуацію, в якій опинилася Москва на тлі війни проти України. На його думку, Кремль намагається знайти нові способи змінити перебіг подій та виправдати можливу подальшу ескалацію конфлікту.

    Сікорський також провів історичну паралель із подіями, які передували початку Другої світової війни. Він нагадав про Глівіцьку провокацію 1939 року, коли німецькі агенти, переодягнені у польську військову форму, здійснили напад на радіостанцію на території Німеччини, щоб створити привід для вторгнення до Польщі.

    «Такі режими завжди так чинять. Нагадаю про Глівіцьку провокацію 1939 року, коли агенти Абверу, переодягнені в польських солдатів, захопили радіостанції на території тодішнього Рейху. Наше послання Володимиру Путіну таке: ми знаємо, що ти плануєш, не роби цього», — наголосив глава польської дипломатії.

    Заява Сікорського пролунала на тлі дедалі частіших попереджень західних союзників про можливі гібридні операції Росії проти держав-членів НАТО. Раніше у західних медіа з’являлася інформація про те, що американська сторона нібито попередила Польщу щодо ризику обмеженої військової провокації з боку Росії найближчими місяцями. За даними ЗМІ, Москва може спробувати перевірити готовність Альянсу виконувати свої союзницькі зобов’язання.

    Водночас Радослав Сікорський раніше заявляв, що, попри агресивну риторику Кремля, Росія наразі не має достатніх ресурсів для повномасштабного військового нападу на Польщу. На його переконання, російське керівництво дедалі більше стикається з наслідками виснажливої війни проти України.

    Польська влада також наголошує, що загроза для європейських країн уже давно не обмежується лише можливими військовими сценаріями. За оцінками Варшави, Росія активно використовує інструменти гібридної війни, організовуючи кібератаки, диверсії, інформаційні операції та кампанії з дезінформації, спрямовані на дестабілізацію ситуації всередині країн НАТО.

    Особливу увагу, за словами польських посадовців, Кремль приділяє спробам зіпсувати відносини між Україною та Польщею. Російські спецслужби та мережі інтернет-пропаганди активно поширюють матеріали, покликані розпалити історичні суперечки та взаємну недовіру між двома державами. У польському МЗС зазначають, що до таких інформаційних кампаній долучаються й високопосадовці Росії, серед яких заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв та речниця МЗС РФ Марія Захарова.

    У Варшаві переконані, що публічне озвучення можливих планів Москви є одним із способів запобігти їх реалізації. Польська сторона розраховує, що відкриті попередження можуть позбавити Кремль ефекту несподіванки та ускладнити підготовку до можливих провокацій.

  • Литва попередила про нову загрозу з боку Росії

    Литва попередила про нову загрозу з боку Росії

    Президент Литви Гітанас Науседа заявив, що литовські спецслужби володіють розвідувальною інформацією про підготовку Росією можливих провокацій проти країн Балтії та Польщі. За його словами, Кремль може вдатися до локальних атак на об’єкти критичної інфраструктури, намагаючись перевірити готовність і єдність Північноатлантичного альянсу. Про це повідомляє литовський мовник LRT.

    За словами Науседи, Росія продовжує розглядати країни східного флангу НАТО як потенційний напрямок для гібридного тиску. Литовський президент вважає, що російський диктатор Володимир Путін не відмовився від наміру випробувати міцність союзницьких зобов’язань Альянсу, тому може вдатися до окремих провокацій проти Польщі та держав Балтії.

    Як зазначив глава держави, йдеться не про масштабне військове вторгнення, а про точкові операції, які можуть бути спрямовані проти транспортної, енергетичної або іншої критично важливої інфраструктури. За його словами, для реалізації таких сценаріїв Росія може використовувати як традиційні військові засоби, так і інші інструменти впливу.

    Науседа пояснив, що розвідка вже має інформацію про сам факт підготовки можливих операцій, однак наразі неможливо визначити точний час або місце їх проведення.

    “Інша сторона може ще не завершити процес планування, а нам може бути відомо лише про сам факт підготовки або передбачувану ціль”, — зазначив президент Литви.

    Водночас він наголосив, що литовська влада не чекає розвитку подій, а вже вживає превентивних заходів для захисту країни. За словами Науседи, у Литві суттєво посилили охорону стратегічних транспортних вузлів, енергетичної інфраструктури та інших об’єктів, які можуть стати потенційною ціллю диверсій чи атак.

    Президент підкреслив, що державні структури готуються до різних сценаріїв розвитку подій, включаючи так звані кінетичні операції. Цим терміном позначають військові дії із застосуванням фізичної сили, зокрема ракетного озброєння, ударних безпілотників, артилерії, авіації чи інших засобів ураження.

    “Йдеться про кінетичні операції — не про масштабні дії, а про точкові кінетичні операції, які з високою ймовірністю можуть бути спрямовані проти критичної інфраструктури”, — наголосив Науседа.

    Литовська влада вважає, що подібні дії можуть бути частиною ширшої стратегії Кремля із посилення тиску на країни НАТО та створення атмосфери нестабільності в регіоні. Саме тому Вільнюс підтримує постійну координацію з партнерами по Альянсу та посилює заходи безпеки на своїй території.

    Раніше також повідомлялося про ризики можливих провокацій, які Росія може організувати із використанням безпілотників або інших засобів, намагаючись дискредитувати Україну чи створити додаткову напругу поблизу кордонів країн НАТО.

    Водночас у Польщі нещодавно заявляли, що наразі Росія не має достатніх ресурсів для здійснення повномасштабного військового нападу на польську територію. За словами представників Варшави, оприлюднення інформації про потенційні плани Кремля має стати одним із елементів стримування, щоб не допустити реалізації можливих агресивних сценаріїв.